Embedded Files
Електронна бібліотека Київського фахового коледжу зв'язку / Digital KKZ-Library
Про Червоний терор зі слів Ісаака Мазепи
Червоний терор став, певно, першим великим масовим злочином радянської влади.
Під маркою побудови щасливого майбутнього та боротьбу з буржуазією, було розстріляно десятки тисяч українців, лише, за національним признаком. В підтвердження цьому, приводимо цитату колишнього міністра внутрішніх справ УНР Ісаака Мазепи:
“В багатьох місцях, куди приходили російські большевики, вони не тільки нищили українські “Просвіти”, бібліотеки, школи, але й заарештовували й тисячами розстрілювали людей, що говорили по-українському або просто мали при собі які-небудь посвідки, написані українською мовою. Так, було розстріляно в Києві членів Центральної ради І.Пугача, Леонарда Бочковського і багато інших українців по цілій Україні, навіть, таких, що були прихильні до совітської системи, за те тілько, що вони були українцями.”
Ісаак Мазепа - український політик, очільник уряду УНР часів Директорії та міністр внутрішніх справ УНР. Рано почав займатися політичною діяльністю. В 1905 році вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії. З 1912 року член товариства “Просвіта”.
У 1917 році став депутатом Катеринославської Думи, редагував газету “Наше слово”, що представляла інтереси УСДРП. У грудні 1918 року відкрито протестував проти окупації України більшовиками.
За часів Директорії працював міністром внутрішніх справ, згодом міністром земельних справ. 29 серпня 1919 року стає головою уряду УНР. У листопаді 1920 року йде у відставку, але не полишає боротьби.
У 1930 році активно протестував проти сфальсифікованого більшовиками процесу СВУ (Спілка визволення України), брав участь у створенні Української Національної Ради в екзилі, автор меморандуму до ООН, у якому закликав вплинути на політичну ситуації в Україні та доводив, що українці це окрема нація, яка має право на незалежність.
Спілка визволення України
Після політики українізації, що була розпочата в середині 20-х років минулого століття, потрібно було звести проукраїнські настрої на нівець. Тому, уже на початку 30-х років, розпочались арешти серед української інтелігенції та фабрикування кримінальних справ.
Одна із масштабних репресивних кампаній того часу отримала назву - Процес Спілки визволення України. Це була вигадана більшовиками організація, що, буцімто, мала на меті підготовку державного перевороту в країні.
Результатом став арешт та засудження 45 членів української інтелігенції. Оголошення вироку відбулось весною 1930 року.
Але це був, лише, початок. До кінця року за справою СВУ були ув’язенні або засуджені до розстрілу понад дві сотні осіб.
5 серпня 1937-го розпочався сумнозвісний «великий терор», під час якого комуністична влада руками органів держбезпеки ув’язнила, катувала, розстріляла або депортувала чи кинула до таборів ГУЛАГу понад 1,5 млн людей.
Саме в цей день за наказом НКВД СРСР № 00447 вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П51/94 «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від «елементів», які не годилися для будівництва комунізму.
Історики, вивчивши архіви, свідчать, що масові репресії розпочалися задовго до 1937 року. Специфічними формами репресій, спрямованими проти селянства, були примусова колективізація, розкуркулення та Голодомор-геноцид.
«Великий терор» був більше спрямований проти людей розумової праці та управлінців. Він став найстрашнішим періодом винищення людей сталінською диктатурою через розстріли, але репресії в інших формах існували в СРСР аж до самого розпаду радянської імперії.
За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в’язниць та таборів, тільки 0,3 % із заарештованих були звільнені.
Лише в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорська в Карелії за кілька днів із 27 жовтня по 4 листопада 1937 року було розстріляно 1111 людей. Із них 287 українців та людей, долі яких пов’язані з Україною. Серед яких: Лесь Курбас, Микола Куліш, Марко Вороний, Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний та інші яскраві постаті українського відродження 20-х років ХХ століття.
Закінчити боротьбу із «ворожими елементами» планувалось за 4 місяці, однак репресії тривали понад 15 місяців і були офіційно припинені постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча насправді вони тривали й далі.
На відміну від Голодомору, який радянська влада всіляко намагалася замовчати, «великий терор» робили відкрито, з шельмуванням жертв у газетах або на партійних зборах. кремль наочно демонстрував, що може знищити будь-кого. Країну охопили страх, шпигуноманія та епідемія доносительства.
І хоча масові арешти людей відбувалися і до «великого терору» і після нього, саме 1937 рік став символом сталінського беззаконня.
Великий терор тридцятих років 20 століття не зламав українського народу, його духу та мужності. російська федерація ж успадкувала найгірші сталінські традиції, стала державою-терористом та становить небезпеку для всього світу. Сьогодні українські захисники борються за те, щоб раз і назавжди здолати агресора та унеможливити подальші спроби рф знищити український народ, нашу державність та вдаватися до шантажу всього людства.
Розстріляне Відродження (далі - РВ) – термін, запроваджений із виходом однойменної антології в Парижі у 1959 році, спершу в діаспорному літературознавстві, а згодом, на початку 90-х років ХХ ст. і в «материковому». Термін належить Юрію Лавріненку – укладачу однойменної антології, який теж пройшов сталінські концтабори, у 1942 році втік із такого табору в Забайкаллі, пробрався в Україну і разом із Юрієм Шевельовим (Шерехом), Аркадієм Любченком, Віктором Домонтовичем, Ігорем Костецьким, Тодосем Осьмачкою, Докією Гуменною та іншими вцілілими представниками мистецького покоління «двадцятників» рушив із відступаючою німецькою армією на Захід. Лавріненко брав активну участь у новій хвилі відродження української літератури в еміграції, зокрема, стояв біля витоків МУР-у (Мистецького українського руху) у Мюнхені (1945-1948) та «Слова» (Балтимор – Нью-Йорк – Торонто, 1954 рік і по наш час).
Який сенс вкладав Юрій Лавріненко у термінологічне означення «Розстріляне Відродження»? Під ним розумівся той широкий мистецько-літературний рух, що мав місце в Україні від початку 20-х років і до початку 30-х років ХХ ст. (до розгулу сталінсько-більшовицького терору, який гвалтовано обірвав РВ у самому розквіті). Учасниками РВ були сотні самобутніх талановитих письменників.
Найбільш відомі з них –
Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Євген Плужник, Микола Куліш, Майк Йогансен, Микола Зеров, Павло Пилипович, Михайло Драй-Хмара, Валеріан Підмогильний, Михайль Семенко, Ґео Шкурупій, Олекса Влизько, Григорій Косинка та багато інших.
Знищення РВ відбувалося шляхом заздалегідь спланованих масових «акцій»:
Арешт талановитого «інакомислячого» письменника, який не те, щоб заперечував комуністичні ідеали, а скоріше їх не оспівував.
Створення «організації» під нього (добровільне «зізнання» у шпигунській, терористичній або підривній діяльності зазвичай отримували під тортурами).
«Вербовка» до «організації» письменника «членів» із кола його знайомих (відпрацьовувалися коло спілкування, листи, місце роботи).
Закрите судилище.
Вирок: або відразу розстріл, або 10 років концтаборів (здебільшого Соловки). Майже всім тим, хто отримав «десятку», у 1937 році виїзними трійками, які прибували до таборів, вироки були переглянуті і замінені на розстріл… Сумне урочище Сандармох (Соловки) стало братською могилою для еліти української нації.
Найбільш резонансні «справи» РВ:
- 1930 рік – «справа» СВУ (Спілка визволення України), до якої «завербували» представників старої інтелігенції – Сергія Єфремова, Людмилу Старицьку-Черняхівську та інших. «Відкритий» і показовий процес над СВУ відбувся у Харкові. Майже всі «учасники спілки» отримали великі строки ув’язнення, 15 – розстріл. Це був лише початок більшовицького терору.
- 18 грудня 1934 року – «справа» терористів-білогвардійців або так звана «справа Кірова», до яких «долучили» Олексу Влизька (глухонімого поета-інтуїтивіста), Григорія Косинку та інших. Усі 37 обвинувачених були розстріляні у Лук’янівській в’язниці в Києві.
Все це пізніше опише у своїх майже документальних романах Іван Багряний – «Сад Гетсиманський», «Тигролови», «Людина біжить над прірвою»…
Це були ланки одного ланцюга – страшні у своїй жорстокості і безпринципності факти масового більшовицького нищення інтелігенції – класового ворога сталінського тоталітаризму (інтелігенти були надто розумними, аби не усвідомити, в яке «світле майбутнє» може завести Україну «вождь» світового пролетаріату). Митці, науковці, люди творчих спеціальностей завжди є якщо не прямим, то вірогідним ворогом тоталітаризму, який не терпить передусім інакшості у всіх її проявах (навіть не протесту!) та вільного вираження думок (думка у тоталітарному суспільстві завжди одна і єдино можлива!).
Нищення української культури набуло колосальних масштабів – жодна б війна чи стихійне лихо не вчинили б такої повної руйнації. Факти нищення РВ такі: «Щоб дати уяву, чому трудно зібрати елементарні відомості про життя, працю і долю українських радянських письменників 1920-х років, ми наведемо текст телеграми Об’єднання українських письменників «Слово», посланої з Нью-Йорку 20 грудня 1954 року:
“Москва, СРСР, ІІ Всесоюзному з’їздові письменників
Українські письменники – політичні емігранти вітають з’їзд і висловлюють співчуття письменникам усіх поневолених народів СРСР
1930 року друкувалися 259 українських письменників. Після 1938 року з них друкувалися тільки 36. Просимо вияснити в МГБ, де і чому зникли з української літератури 223 письменника.”
До цієї телеграми президія «Слова» подала до преси своє пояснення. За приблизними … підрахунками цифра 223 щезлих в СРСР українських письменників розшифровується так: розстріляно – 17, покінчили самогубством – 8, арештовані, заслані в табори й іншими поліційними заходами вилучені з літератури (серед них можуть бути розстріляні і померлі в концтаборах) – 175; зникли безвісті – 16, померли своєю смертю – 7. Дані ці приблизні, бо Москва не відповіла на телеграму і тримає далі таємницю своєї розправи над українськими радянськими письменниками того часу. Лише 1956 року почалась несмілива і сором’язлива «реабілітація» кількох імен письменників. З них лише яка пара вернулись живі додому під час реабілітації. Але це тільки одиниці із сотень. І про ці одиниці теж нічого не подається, чому і коли вони були репресовані чи мучені».[1]
Цифри кажуть самі за себе. Ретельно «зачесана», «прилизана» згідно з канонами соцреалізму українська радянська література… Ні слова, ні натяку на буяння життя, дискусії, славетні імена, самобутні твори. І навіть ті, кого залишили у межах життя чи літератури, були також ретельно «зачесані», отримавши право на виключне оспівування компартії і її «справ». Спадщина українських радянських письменників підлягала жорсткому цензуруванню, поділяючись на «друковану» і «заборонену». Серед останніх творів опинилися поеми Володимира Сосюри «Мазепа», «Два Володьки», поеми Миколи Бажана «Гетто в Умані», «Сліпці», поема «Золотий гомін» і поезія «Скорбна мати» Павла Тичини.
Три, а то й чотири покоління українців виросли не знаючи про Миколу Хвильового, Михайля Семенка, Миколу Зерова, Євгена Плужника і не лише про них… А це були метри, які задавали тон РВ, таланти, що зробили б честь будь-якій літературі. Їхня творчість є цікавою, захоплюючою, інтригуючою, естетично вибагливою! Таке збіднення національної літератури на 223 мистецькі постаті з їхнім творчим доробком фактично відкинуло українську літературу на початок ХХ століття і позбавило її модерного статусу.
Адже зрілий український модернізм між двох світових війн фактично був силоміць вирваний з національної історичної парадигми. Культивувався певний тип радянської української літератури – селянської, вузько ужиткової, не модерної (якщо не сказати відсталої у формальному плані), і українцям нав’язувалася думка, що саме так завжди й було.
Повернення мистецької спадщини РВ і перепрочитання української літератури відбувалося у декілька етапів:
Українська діаспора, якій належить заслуга збереження й акумуляції пам’яті РВ. Праці Віктора Петрова (Німеччина, 1947), Яра Славутича (США, 1955), Юрія Лавріненка (Франція, 1959), численна кількість малих публікацій у періодиці, свідчень очевидців – Докії Гуменної, Галини Плужник-Коваленко, Юрія Шереха, Григорія Костюка, Івана Багряного, Василя Барки, Уласа Самчука, Євгена Маланюка, Тодося Осьмачки, Юрія Клена (Освальда Бургардта). Їхня виключна заслуга у тому, що світ почув правду про страшні події 30-х рр. в СРСР.
Посмертна реабілітація деяких письменників РВ під час хрущовської «відлиги» і окремі публікації «перечитаних» цензорами їхніх творів. «Пощастило» Михайлю Семенку, Євгену Плужнику, Григорію Косинці, Дмитрові Загул, Олексі Влизьку, Михайлу Драй-Хмарі. Звичайно ж, жодної згадки про страшну долю цих письменників не могло бути. Паралельно покоління шістдесятників намагалося відтворити справжню картину літературного процесу 20-30-х років. Це здійснювалося різними способами. Зазвичай це був самвидав – таємний передрук переправлених з-за кордону творів найбільш яскравих митців РВ (зокрема, до Радянського Союзу була переправлена антологія Юрія Лавріненка). Інколи комусь щастило отримати допуск у спецсховища КДБ, де й зберігалася літературна спадщина РВ (ось вона сила слова, якої так боялися кати-більшовики!). Шістдесятники вважали себе духовними спадкоємцями РВ, намагалися в умовах радянського тоталітаризму популяризувати художній доробок закатованих українських письменників, підхопити прапор мистецького ренесансу. Багато хто з них поплатився за таке зухвале ігнорування канонів і приписів радянської системи: Ліну Костенко і Валерія Шевчука не друкували понад 20 років, Василь Стус, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Ігор Калинець, Іван і Надія Світличні стали політв’язнями – новими жертвами системи; Василь Симоненко – закатований, Григорій Тютюнник – доведений до самогубства.
Ось як характеризує цю «реабілітацію» Євген Сверстюк:
«Однак характерно, що фактичне визнання державою свого злочину супроти інтелігенції, реабілітації іі ще зовсім не значила, що таємні служби подавали правдиві факти. Навпаки, узвичаєна в ЧК – ГПУ – НКВД – КГБ секретність і обман подавалися далі – замість чесних свідчень»[2].
Фактичне повернення спадщини РВ за часів незалежної України. «Із забуття – в безсмертя» Миколи Жулинського, хрестоматія «Українське слово» Василя Яременка, хрестоматія «Атом серця» Юрія Коваліва. Широкомасштабне повернення спадщини майже всіх без виключення митців РВ через опублікування їхніх творів. Підручники, монографії, сотні захищених дисертацій. Уся правда буття й історична справедливість були на боці України і її закатованого цвіту! Тож правда відновилася!
Київ, 2006-2007
Київ, 2006-2007
___________
[1] Лавріненко Ю. Література вітаїзму 1917 – 1933 рр. // Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження. – К., 2003. – С. 12 – 13.
[2] Євгена Сверстюка Про Розстріляне Відродження // Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження. – К., 2003. – С. 970.
1. Жулинський М. Із забуття в безсмертя. – К., 1990.
2. З порога смерті: мартиролог-довідник. – К., 1991.
3. Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження. – К., 2003. (+ статті Юрія Лавріненка Література вітаїзму 1917 – 1933 рр., Євгена Сверстюка Про Розстріляне Відродження).
4. Петров В. Діячі української культури (1920 – 1940 рр.) – жертви більшовицького терору. – К., 1992.
5. Яр Славутич Розстріляна муза. – К., 1992.
КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ
КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ
З ФОНДІВ БІБЛІОТЕКИ КФКЗ
Книга Роберта Конквеста «Великий терор» – одне з наймасштабніших досліджень сталінської тиранії 30-х років ХХ століття. Видатний американський науковець-совєтолог проаналізував методи й засоби масових розправ із неугодними в СРСР, зокрема, й в Україні, репресії та переслідування в середовищі комуністичної партії та самих каральних органів імперії. У книзі «Великий терор» йдеться про створення небаченого досі механізму для організації терору держави проти власних громадян, арештів, катувань у тюрмах, знущань у концлагерях Сибіру. Бестселлер Роберта Конквеста витримав десятки перевидань у світі, він вперше перекладений українською мовою.
"Великий терор" - вражаюче за своєю ґрунтовністю й фаховістю дослідження періоду сталінських репресій 30-х років ХХ століття. джерельне фундаментальне дослідження тіньової історії СССР в особах і документах. За допомогою наукових джерел, письмових свідчень очевидців та жертв терору, документів тієї епохи автор проливає світло на один із найбільш замовчуваних періодів історії СРСР. Погляд західного дослідника на перебіг подій особливо цікавий ще й тому, що це - незаангажований погляд зі сторони. А представлений у книзі аналіз терору як явища неодмінно стане ґрунтом для нових досліджень сучасних українських істориків. Варто зазначити, що в атмосфері політичного терору і таємності народи СССР не мали правдивої інформації про своє життя.
Для науковців, студентської молоді, широкого кола читачів.
Відлуння Великого терору : зб. документів у 3т. / ред. В. Бірчак; Авт.-уклад.: С. Кокін, Д. Россман, Національна академія наук України, Інститут історії України, Торонтський університет, Вірджинський університет. - Київ : Видавець Захаренко В. О., 2018 - 2022.
Відлуння Великого терору : зб. документів у 3т. / ред. В. Бірчак; Авт.-уклад.: С. Кокін, Д. Россман, Національна академія наук України, Інститут історії України, Торонтський університет, Вірджинський університет. - Київ : Видавець Захаренко В. О., 2018 - 2022.
Відлуння Великого терору [Текст] : зб. док. : у 3 т. Т. 1. Партійні збори та оперативні наради співробітників управлінь НКВС УРСР (листопад 1938 – листопад 1939 рр.) / НАН України [та ін.] ; [авт.-уклад. В. Васильєв, Л. Віола, Р. Подкур]. – Київ : Захаренко В. О., 2017. – 743, [1] с. – Бібліогр.: с. 743 та в підрядк. прим.
У першому томі збірника документів публікуються тексти протоколів і стенограм партійних зборів і оперативних нарад співробітників НКВС УРСР та його обласних управлінь, які відбулися після припинення Великого терору, протягом листопада 1938 – листопада 1939 рр. Оприлюднені матеріали свідчать про реакцію чекістів на постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 17 листопада 1938 р. "Про арешти, прокурорський нагляд і ведення слідства", відносини між регіональними партійними комітетами та місцевими апаратами органів держбезпеки після Великого терору.
***
Другий том збірника документів містить обвинувальні висновки, протоколи судових засідань військових трибуналів та їхні вироки, ухвали Військової колегії Верховного суду СРСР та інші документи про кримінальне покарання співробітників органів НКВС УРСР, звинувачених у порушеннях соціалістичної законності у 1937–1938 рр. Документи розповідають про різноманітний склад злочинів, скоєних співробітниками НКВС у період Великого терору, характеризують участь органів НКВС, прокуратури і правосуддя у кримінальному покаранні "порушників соціалістичної законності" й конкретні результати цього покарання:
Відлуння Великого терору [Текст] : зб. док. : у 3 т. Т. 2. Документи з архівних кримінальних справ на співробітників органів НКВС УРСР, засуджених за порушення соціалістичної законності (жовтень 1938 р. – червень 1943 р.). Кн. 1. НКВС Молдавської АРСР, Дорожньо-транспортний відділ ГУДБ НКВС Північно-Донецької залізниці, УНКВС по Житомирській області та УНКВС по Одеській області / НАН України [та ін.] ; [авт.-упоряд. С. Кокін, Д. Россман]. – Київ : Захаренко В. О., 2018. – 727, [1] с. – Бібліогр. в підрядк. прим.
Відлуння Великого терору [Текст] : зб. док. : у 3 т. Т. 2. Документи з архівних кримінальних справ на співробітників органів НКВС УРСР, засуджених за порушення соціалістичної законності (жовтень 1938 р. – червень 1943 р.). Кн. 2. УНКВС по Київській області, УНКВС по Миколаївській області, УНКВС по Вінницькій області, УНКВС по Харківській області та УНКВС по Ворошиловградській області / НАН України [та ін.] ; [авт.-упоряд. С. Кокін, Д. Россман]. – Київ : Захаренко В. О., 2019. – 823, [1] с. – Бібліогр. в підрядк. прим.
Відлуння Великого терору [Текст] : зб. док. : у 3 т. Т. 2, кн. 3 : Документи з архівних кримінальних справ на співробітників органів НКВС УРСР, засуджених за порушення соціалістичної законності (жовтень 1938 р - червень 1943 р.). – 2022. – 703 c.
***
Відлуння Великого терору [Текст] : зб. док. : у 3 т. Т. 3. Чекісти Сталіна в лещатах "соціалістичної законності". Его-документи 1938–1941 рр. / [авт.-уклад.: А. Савін, О. Тепляков, М. Юнге]. – Київ : Захаренко В. О., 2019. – 935, [1] с. – Бібліогр. в підрядк. прим.
У третьому томі збірника документів "Відлуння Великого терору" вміщено "листи до влади" співробітників державної безпеки НКВС СРСР – організаторів та виконавців масових каральних операцій 1937–1938 рр., які опинилися в 1939–1941 рр. під слідством, арештом і судом під час широкомасштабної кампанії відновлення соціалістичної законності, організатором і "диригентом" якої став союзний центр. Крім того, до збірника ввійшли різні комплекси документів, які дозволяють зрозуміти контекст кампанії "дисциплінування НКВС", розкривають цілі та позначають її межі. Ідеться про "листи до влади" жертв Великого терору та їхніх родичів, чекістські рапорти, накази НКВС СРСР за 1938–1939 рр., матеріали перевірки співробітників держбезпеки, що здійснювалася організаціями ВКП(б), газетні репортажі про відкриті судові процеси над чекістами тощо. Низка документів, таких як різноманітні матеріали особових справ співробітників держбезпеки, дає можливість простежити життєві траєкторії чекістів і охарактеризувати генезис формування цієї специфічної групи радянського суспільства.
Збірник документів висвітлює одну з головних складових «Великого терору» — масові політичні репресії комуністичного режиму у 1937—1938 роках, проведені відповідно до оперативного наказу народного комісара внутрішніх справ СРСР М.І.Єжова № 00447 від 30 липня 1937 року. У книзі вперше публікується комплекс розсекречених архівних документів Галузевого державного архіву Служби безпеки України щодо підготовки, перебігу, результатів та жертв цієї операції на території тодішньої Української РСР. Документи розкривають механізм творення партійними та каральними органами масового терору та його соціально-політичну спрямованість проти сільського населення України, ілюструють жорстокість у проведенні операції: з понад 111 тисяч заарештованих основну масу (понад 64 тисячі) було розстріляно, майже всі інші загинули пізніше в табюорах ГУЛАГу. Книга розрахована на науковців, політиків, викладачів та студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України.
Семен Підгайний (1907-1965) — відомий публіцист, історик, громадсько-політичний діяч української діаспори. Колишній в’язень соловецьких концтаборів, у боротьбі проти геноциду рідного народу він був сподвижником Івана Багряного, одним з організаторів УРДП. До книжки ввійшли його твори: «Українська інтелігенція на Соловках» та «Недостріляні» (у двох частинах). Написані правдиво й майстерно, ці твори викривають злочинну політику кремлівських авантюристів у побудові «комуністичного раю», що обернулося справжнім пеклом для багатьох націй. У книзі подано імена й прізвища реальних людей, котрі загинули від рук узурпаторів.
Епплбом, Енн.
Історія ГУЛАГу / Е. Епплбом ; пер. з англ. А. Іщенка. – Київ: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. – 512 с.
Переклад з англійської Андрія Іщенка
«Історія ГУЛАГу» (Пулітцерівська премія 2004 р.) – перша систематична праця, присвячена хронології, причинам та наслідкам розвитку репресивного апарату Радянського Союзу і системи концентраційних таборів як його складової.
На основі фактів автор доводить, що система радянських карально-трудових таборів була небаченим за своїми масштабами і жорстокістю інструментом експлуатації, гноблення і винищення комуністичною владою народів Радянського Союзу. Енн Епплбом спирається як на вже відомі опубліковані свідчення, так і на результати власної дослідницької праці в архівах колишнього Радянського Союзу.
Основна мета книжки "Геноциди Сталіна", за словами її автора, відомого американського історика, професора Нормана М. Наймарка, – "обгрунтувати кваліфікацію Сталінових масових убивств у 1930-х роках як геноциду", адже правління Сталіна призвело до загибелі мільонів невинних людей, що їх було розстріляно, заморено голодом, замучено на смерть у вязницях чи на засланні.
Видання починається з розгляду питань довкола походження та вживання терміна "геноцид" у міжнародній правовій практиці, зокремо висвітлено історію створення та ухвалення "Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього". Автор розглядає формування Сталіна як народовбивці; конкретні епізоди массових убивств у 1930-х роках (розкуркулення, ГОЛОД в Україні 1932–1933 років, нищівні кампанії проти неросійських народів); Великий терор 1937–1938 років; проблему порівняння нацистських і радянських злочинів. Вважаючи питання геноциду важливим для українців, Н. Наймарк сподівається, що "ця книжка допоможе їм ясніше усвідомити його динаміку".
СПИТАЙ КНИГУ В ЧИТАЛЬНІЙ ЗАЛІ
Ця книга – зустріч із минулим. Тут – 61 історія, 74 роки і набагато більше людей та ситуацій, котрі дивляться на читача зі світлин та архівних документів. Разом вони складають образ українського ХХ століття – часу, коли світ по-справжньому відкрив для себе Україну та українців, століття, коли творилося обличчя України. Свого часу життя кожного з героїв опинилося під грифом «Секретно» стараннями, здавалося б, нездоланної спецслужби. Сьогодні Володимир В’ятрович, який розсекретив раніше таємні матеріали радянських «органів» від ЧК до КҐБ, розповідає про минуле України 1918–1991 років. Описані в сухих звітах і відтворені істориком хитрі спецоперації, смертоносні ходи, інформаційні війни та складні партії на кількох гравців – спроба знайти відповідь на питання: що творить нашу долю – воля людини чи обставини?
У книзі подано окремі статті про критичні періоди історії України з 1918 по 1991 рр — від розповідей про конкретних осіб до розборів масових арештів чи провокацій.
Великий терор 1937 -1938-х років тема, яка тривалий час була засекречена.
Автор монографії Олег Мазяр зробив аналіз подій Великого терору.
Історична розвідка висвітлює кримінальну справу Мазяра Михайла Андрійовича, звинуваченого в антирадянській агітації та засудженого до найвищої міри покарання. У книзі містяться документи, які вказують на фабрикацію кримінальних справ 1937-1938 років.
Вінниця: злочин без кари. Документи, свідчення, матеріали про большевицькі розстріли у Вінниці в 1937-1938-х роках / Ред., упоряд. тексту: Є. Сверстюк, О. Скоп; Передм. Є. Сверстюка. Київ: Воскресіння, 1994. 533 с.: іл.
Вінниця: злочин без кари. Документи, свідчення, матеріали про большевицькі розстріли у Вінниці в 1937-1938-х роках / Ред., упоряд. тексту: Є. Сверстюк, О. Скоп; Передм. Є. Сверстюка. Київ: Воскресіння, 1994. 533 с.: іл.
В цій книзі ‒ страхітливі документи кримінальної хроніки, слідами великого злочину, старанно прихованого від людського ока.
"Шануй отця свого і матір свою…" Це четверта Заповідь Господня, яку приймали люди всіх часів. Большевики і через неї переступили. Вони забирали вночі батьків, не кажучи дітям куди і завіщо. Дітям рекомендували цуратись "таких батьків". Батьків розстрілювали, могили зрівнювали з землею, а пам’ять стирали хвилею жаху. Десятків мільйонів таких могил вже не знайти. Але у Вінниці вдалось знайти ‒ у 1943 р., аж через 5-6 років після масових вбивств. У війну фашистські розбійники викривали совєтських розбійників, організували розкопки і міжнародну комісію. Що виявила комісія ‒ це виходить за межі людської уяви. Досить сказати, що дітей, які випадково підглянули секрети НКВД, вже не випускали живими…
ЗМІСТ:
- Попередні зауваги … 3
- Сверстюк Є. Влада вбивць … 5
- І. ПЕРШИЙ ДОСЛІДНИКАполон Трембовецький Злочин у Вінниці … 13
- Петро Павлович Ще про злочин у Вінниці … 35
- Петро Павлович Я бачив пекло … 42
- Петро Павлович Вінниця оскаржує большевизм … 48
- II. ОФІЦІЙНІ МАТЕРІЯЛИ ПРО МАСОВІ ВБИВСТВА У ВІННИЦІЗвіт німецької державної комісії у вінницькій справі … 53
- Передмова до німецького видання 1944 року … 53
- I. Звіт судово-медичної експертизи … 56
- Ексгумації та знахідки у Вінниці … 56
- Протокол міжнародньої комісії закордонних судово-медичних експертів … 98
- Протокол, складений професорами судової медицини з німецьких університетів … 102
- II. Кримінологічний звіт … 107
- Звіт про результати кримінологічного розслідування масових вбивств у Вінниці … 107
- Протоколи поліційного розслідування … 119
- III. Юридичний звіт … 138
- Звіт д-ра Ціґлера, президента Сенату, юридичного експерта, призначеного Міністерством Юстиції Райху … 138
- Протоколи опитування … 142
- III. СВІДЧЕННЯ, СПОГАДИ, ПУБЛІКАЦІЇДодаткові свідчення рідних … 169
- Доктор Сьонен Спогади члена міжнародньої комісії … 173
- Селешко М. Я був перекладчиком … 176
- Селешко М. Вінниця - Катинь України … 179
- Єпископ Сильвестр. Вінницька трагедія … 187
- Архиєпископ Григорій. Останній поклін … 191
- Д-р Іван Розгін. Вінниця … 195
- Хмельницький І. В країні рабства і смертию … 204
- Леонид Лиман. В роковини вінницької трагедії … 220
- Степан Федорівський. Ще про грушевий сад і парк культури ім. Ґорького у Вінниці … 224
- Преса України 1943 року про розкриття масових могил у Вінниці … 227
- Дробчак Г. Вінницькі Куропати … 233
- Пастушенко Л., Савцов В. Злочин без кари … 241
- Список жертв, розпізнаних у вінницьких масових могилах до 7 жовтня 1943 р. … 249
- Пляни масових поховань … 312
- Підписи членів комісії судово-медичних експертів … 317
- Замість редакторової післямови … 318
- Публікації, що стосуються даної теми … 320
- Іменний покажчик … 327
Чому зраджували і чи зраджували? Чому ставали героями і чи справді були ними? Радянський Союз розпався чи був зруйнований? Чому «всесильний КГБ» не втримав влади?
Відповіді на ці питання десятиліттями ховали під грифами «Секретно». Автор Володимир В’ятрович, який розсекретив архіви КГБ, розповідає про таємниці української історії:
• глобальні інформаційні війни ХХ століття;
• люди, які кидали виклик системі;
• щоденне життя таємних органів: фальсифікації, оперативні розробки, агентурні операції;
• механізми депортацій та нутрощі тюремної системи;
• поразка переможців — СРСР проти УПА;
• справжні причини Чорнобильської катастрофи;
• агонія спецслужби в останні дні СРСР.
Історик оприлюднює раніше недоступні заведені «органами» справи та таємні звіти КГБ керівництву партії.
Антологія 1917-1933
Воно трохи дивно, що перша спроба такої підсумкової антології літератури Розстріляного Відродження (цей термін був уперше вжитий мною 15 літ тому) видана українською мовою не українцями, а поляками і коштом польського видавництва... Але, з другого боку, є тут своя логіка. Коли кривава містерія українського відродження розгортала від 1917 року одну трагічну дію за другою. її не помічав наш вік, що так любить говорити про «одність світу» і водночас так брутально нехтує окремі, навіть загального значення. складники того світу. А пізніший хід подій показав, що «одність світу» є справді таки болючою реальністю, щоб фальшувати і збувати її красивою фразою чи гіпокритичним гаслом. Тут доля пореволюційної України стала перед світом у новому світлі. Поминаючи внутрішні якості мистецтва Розстріляного Відродження, можна сказати, що вже сам лише процес уподібнення ситуації третини сьогоднішнього людства до ситуації України 1917-33 років спричинюється до відносно повнішої конгеніяльности чи співзвучности тодішньої української літератури сучасному світові.
Упорядник Юрій Лавріненко.
Юрій Лавріненко. Розстріляне відродження (збірка вид. 2004).
Юрій Лавріненко. Розстріляне відродження (збірка вид. 2004).
Таємниця "літературного злочину", за який ліквідовано українських радянських письменників 30-х років, тривожила багатьох.
Офіційне пояснення "терористи" від самого початку сприймалося як крик злодія "ловіть злодія!".
Реабілітація 50-х років і видання їхніх "вибраних творів" не прояснювали нічого, а ще більше завуальовували таємницю.
Аж ось в Парижі 1959 року виходить антологія творів розстріляних, "перевихованих" і пропалих безвісти. З неї видно їхню голову вину перед сталінським режимом: вони прагнули зберегти письменницьку честь і національну гідність.
Тут зібрано справді найкращі твори.
Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуально сті і в наш час.
Укладач Юрій Винничук.
Студія Віктора Петрова, що друкується тут з деякими скороченнями, була написана на початку 1940-их років, під час війни. Тому вона охоплює процеси радянської літератури тільки довоєнного періоду і закінчується її розгромом під час так знаної "єжовщини".
Зміст:
ПЕРЕДМОВА
БІЛЬШОВИЗМ І ІНТЕЛІГЕНЦІЯ
ПРОЛЕТАРІАТ ПОКЛИКАНИЙ ЗАСТУПИТИ ІНТЕЛІГЕНЦІЮ
СХЕМА ЗНИЩЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ
ПРО СУДОВІ ПРОЦЕСИ
ЄВГЕН ПЛУЖНИК
ДМИТРО ФАЛЬКІВСЬКИЙ
ГРИГОРІЙ КОСИНКА (1899–1934)
МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ (1893–1933)
ЛІКВІДАЦІЯ ЛІТЕРАТУРНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
ВАПЛІТЕ
ЛАНКА — МАРС
«НОВА ГЕНЕРАЦІЯ»
НЕОКЛАСИКИ
МИКОЛА ЗЕРОВ
МИХАЙЛО ДРАЙ-ХМАРА
«ЗАХІДНА УКРАЇНА»
ПАРТІЙЦІ
«СЕМИДЕСЯТНИКИ»
УНІФІКОВАНІ
ДОДАТКИ
Репресоване "відродження" / [упоряд.: О. І. Сидоренко, Д. В. Табачник]. – Київ: Україна, 1993. – 397, [2] c. : іл.
(читати онлайн на irbis-nbuv.gov.ua)
Репресоване "відродження" / [упоряд.: О. І. Сидоренко, Д. В. Табачник]. – Київ: Україна, 1993. – 397, [2] c. : іл.
(читати онлайн на irbis-nbuv.gov.ua)
Відродження української культури у 20-ті роки саме набувало розквіту, коли сталінські поплічники розпочали полювання на її найвидатніших діячів, переслідуючи мету - дощенту винищити українську інтелігенцію. Ціла когорта талановитих вчених, письменників, художників була безпідставно репресована. Про долю М. Василенка, М. Філянського, С. Єфімова, В. Підмогильного, П. Филиповича, М. Яворського, Ф. Ернста та багатьох інших, безневинно засуджених і в переважній більшості знищених у сталінських таборах, розповідається у цій книзі.
Зміст
У жорнах свавілля. Жулинський М. "Щоб повстали в безсмертній миті..." / М. Жулинський. - С. 10-27.
Аксютін Ю. Український синодик Хрущова / Ю. Аксютін, Д. Табачник. - С. 28-52.
Борейко В. Трагедія в Асканії-Новій / В. Борейко, Д. Табачник. - С. 53-62.
Сидоренко О. Суд над переконаннями / О. Сидоренко. - С. 63-156.
Шляхи і долі.Кістерська Л. Другий президент / Л. Кістерська, Л. Матвєєва. - С. 157-168.
Шевчук В. Михайло Івченко / В. Шевчук. - С. 169-180.
Абдуллін О. Останнє слово / О. Абдуллін, Е. Логвин. - С. 181-198.
Коваленко О. Доля історика / О. Коваленко, В. Ткаченко. - С. 199-212.
Білодід О. Довга дорога до храму мудрості / О. Білодід, В. Киркевич. - С. 213-228.
Івченко В. Не зрадивши істину / В. Івченко. - С. 229-248.
Дружбинський В. "І житимемо по правді довго й щасливо" / В. Дружбинський. - С. 249-260.
Кравець А. Нескорена мрія / А. Кравець, Н. Шудря. - С. 261-276.
Шевчук В. У світі прози Валер’яна Підмогильного / В. Шевчук. - С. 277-290.
Гречанюк С. "Колосом стигне слово" / С. Гречанюк. - С. 291-308.
Білокінь С. Федір Ернст / С. Білокінь. - С. 309-322.
Шевчук В. Ліричні одкровення / В. Шевчук. - С. 323-332.
Білокінь С. Велетень мистецтвознавства / С. Білокінь. - С. 333-346.
Малишевський І. Іван Іванов та книга його життя / І. Малишевський. - С. 347-362.
Єфімов Л. "Ворог народу" з села Стайки / Л. Єфімов. - С. 363-384.
Табачник Д. І руйнівник і будівничий / Д. Табачник. - С. 385-398.
На основі архівних матеріалів та протоколів суду Сергій Плохій розповідає історію одного з найвідоміших агентів КДБ, вбивці Степана Бандери і Лева Ребета - Богдана Сташинського. Детально і вичерпно описаний день, коли був убитий провідник ОУН, а також слідство, що велося після події. Автор пропонує новий погляд на долю Сташинського, чия історія є головною у цьому творі. Це драма людини, яку держава змусила зрадити власну сім'ю, народ, навчила вбивати співвітчизників. Переконавши себе в тому, що служить вищій меті, Сташинський піднявся на вершину кілерської ієрархії, здобув визнання на найвищому рівні, але постав проти держави, яка контролювала його протягом усього життя.
Голодне лихоліття 33-го – не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь.
МУЛЬТИМЕДІЙНА ПОЛИЦЯ БІБЛІОТЕКИ КФКЗ
Биківня - місце масових розстрілів часів Великого терору 1937–1938
Биківня - місце масових розстрілів часів Великого терору 1937–1938
«Червоний ренесанс» — український документальний трисерійний фільм режисерів Віктора Шкуріна та Олександра Фролова відзнятий у 2004 році на кіностудії «Контакт».
Трьома складовими фільмами є:
«Пролог» (1921—1925)
«Пастка» (1926—1929)
«Безодня» (1930—1934)
За період 1920-1930-х років 20 століття українська культура пережила своє становлення, розквіт і трагічний фінал. Трисерійна документальна картина розповідає про долі представників так званого «Розстріляного відродження»: Миколи Хвильового, Леся Курбаса, Миколи Куліша, Михайла Бойчука, Олександра Довженка, Володимира Сосюри, Остапа Вишні, Павла Тичини та ін.
У фільмі використані хроніки того часу (зокрема кадри із фільмів Дзиґи Вертова), автори картини побували на місцях, де розвивалися події цієї похмурої для України епохи, та у численних музеях, що зберегли матеріали, папери й свідчення тих років.
У фільмі лунають відеокоментарі експертів:
Мирослава Поповича — філософа, академіка НАНУ.
Леся Танюка — режисера, заслуженого діяча мистецтв України (1995).
Леоніда Череватенко — письменника, лауреата Шевченківської премії (2002).
Сергія Тримбача — кінознавця, голови НСКУ.
Дмитра Горбачова — мистецтвознавця, професора КНУ ім. Карпенка-Карого.
Page updated
Google Sites
Report abuse