Батькам

Як не впасти духом і зберегти емоційне здоров’я в умовах війни: поради психолога

Безперервні обстріли змушують українців шукати порятунку в бомбосховищах. Для багатьох вони вже стали другою домівкою: у них ночують, готують їжу, працюють, знайомляться та спілкуються. Як не впасти духом і зберегти емоційне здоров’я в умовах війни? Своїми рекомендаціями поділилася з нами психологиня Наталія Простун.

Подбайте про дітей

Війна змушує людей відчувати постійну загрозу для свого життя. Саме тому вони прагнуть знайти безпечне місце (бомбосховище чи підвал), де зможуть подбати про своїх дітей і задовольнити свої базові потреби. Комфорт і зручність при цьому відходять на другий план.

Під час війни найбільше страждають діти. Хтось із них втрачає рідних, а хтось отримує тяжкі поранення. Деякі настільки налякані, що бояться виходити з бомбосховищ, навіть якщо їхньому життю нічого не загрожує.

Перебуваючи у стані стресу, батьки не можуть приділити дітям достатньої уваги. Через це діти можуть відчувати емоційну самотність. Ця самотність може посилюватись через те, що їх постійно оточують дорослі.

Як із цим боротися? Якщо в одному бомбосховищі знаходиться кілька сімей, вони можуть готувати разом їжу, спілкуватися та доглядати дітей. Дуже важливо, щоб діти могли гратися одне з одним. Діти мають вроджений захисний механізм, завдяки якому вони можуть жити «тут і зараз». Цей механізм працюватиме набагато ефективніше, якщо поруч із ними постійно перебуватиме їхня мама.

Від стресу в дітей і дорослих може піднятися температура. У цій ситуації незамінні аптечки з базовим набором ліків (від температури, алергії, розладу шлунку тощо). В одному з бомбосховищ, де мені довелося ночувати, було дуже волого та сиро. Через це в маленької дівчинки розвинулась алергія: дитині не вистачало повітря і вона задихалась. Ліків проти алергії, на жаль, ні в кого не було.

Дружня підтримка

Під час війни нам усім дуже потрібна підтримка тих, хто поряд. Саме тому важливо вивчити напам’ять телефони рідних, друзів і сусідів. Діти також мають пам’ятати номери батьків. Якщо дитина зовсім маленька, їй на одяг можна пришити номер телефону, прізвище, ім’я та дату народження.

При клаустрофобії допомагають тварини

Якщо в людини є клаустрофобія, то, опинившись у замкнутому просторі, вона може відчувати підвищений рівень тривоги. Це може виражатися у прискореному серцебитті та нестачі повітря. Щоб цього уникнути, необхідно переконати себе, що ви перебуваєте в безпечному місці. При панічних атаках важливо якнайшвидше відновити правильне дихання. Це допоможе на якийсь час стабілізувати емоційний стан.

Можна сфокусувати увагу на будь-яких предметах (наприклад, спробувати їх порахувати чи дослідити). Під час таких станів допомагають такі модальності: зір (розглядаємо п’ять предметів протягом якогось часу), слух (звуки людських голосів чи музики), запах (спробуємо ідентифікувати два запахи), дотик (потримати щось м’яке), смак (виділити всі смакові якості цукерки).

Людям з фобіями допоможуть відволіктися від неприємних спогадів тварини. Їх можна притиснути, погладити чи погратися з ними. Не треба тікати від негативних думок – від них потрібно просто дистанціюватися.

Спілкування допоможе подолати панічні атаки

Щоб подолати панічні атаки, можна поспілкуватися з тими, хто поряд, на теми, які не пов’язані з війною (про професію, хобі, захоплення, їжу). Якщо ви бачите, що поруч із вами перебуває людина у пригніченому стані, спробуйте з нею порозмовляти та відволікти її від гнітючих думок.

Щоб швидше прийти до тями і подолати страх, можна вмитися холодною водою. Під час сплеску адреналіну люди часто тікають, нападають чи завмирають. У цих випадках потрібно зробити якісь прості рухи – поприсідати, побігати на місці або пострибати.

Корисно завантажити ролики з вправами для нервово-м’язової релаксації (методика Джекобсона). Ще можна спробувати таку вправу: одночасно напружити всі м’язи, набравши при цьому повітря в легені, а потім швидко видихнути та розслабити все тіло.

Малювання також може допомогти подолати стрес чи послабити психологічне навантаження. Малюючи, людина акцентує увагу на самому процесі, а не на емоціях.

Зі станом безпорадності можна впоратися з допомогою молитви. Молитва позитивно впливає на праву півкулю мозку, що відповідає за наш емоційний стан. Можна читати «Отче наш» або вигадати власний текст.

Людям з надмірною чутливістю до звуків допоможуть навушники

Деякі з нас мають підвищену чутливість до гучних звуків. Особливо від цього страждають діти з тонким музичним слухом (це називається сенсорною чутливістю). Сирени або вибухи для них є величезним навантаженням на психіку. Щоб уникнути подібних травм, можна взяти із собою навушники і слухати в них музику. Ми, наприклад, брали із собою в укриття будівельні навушники, які одягали на дитину під час обстрілів. У крайньому разі можна просто закрити вуха руками.

Згодом люди починають розрізняти за звуком різні системи озброєнь (ППО, система залпового вогню, авіаудари тощо). Наприклад, якщо працює ППО, можна залишитися вдома. Але якщо ведеться обстріл з важкого озброєння, то необхідно бігти до бомбосховища.

Ковдра не лише гріє

Обов’язково візьміть із собою в укриття звичайну ковдру. Від страху людина тремтить, і це цілком нормальна реакція на пережитий стрес. Щоб зняти тремор, потрібно завернутися в теплу ковдру. Вона дозволяє нам відчути себе «в будиночку», тобто у відносній безпеці.

Якщо ковдри з якихось причин немає, можна просто обійняти одне одного. Тепло та підтримка з боку інших людей змушує страх зникати. Особливо цінними є обійми для дітей – вони найбільше їх потребують.

Вправи для відновлення дихання

Коли людина боїться, вона ніби перестає дихати. Методика правильного дихання дуже популярна у всьому світі. Зробіть короткий вдих через ніс, відчуйте, як надувається живіт, повільно видихайте через губи, складені трубочкою. Спробуйте повністю видихнути все повітря, ніби «видавлюючи» його із себе. Тут важливо дихати животом, а не грудною клітиною. Якщо цього не зробити, може статися гіпервентиляція легень і стан людини погіршиться.

У кризових ситуаціях людина може розгубитися чи перебувати в шоковому стані. Якщо ви помітили у когось такий стан, спробуйте поспілкуватися із цією людиною (наприклад, запитайте, як її звуть). Ваше завдання полягає в тому, щоб «витягнути» її зі стану заціпеніння.

Під час війни треба навчитися заспокоюватись

Під час вибухів треба повторювати: «Ми в безпеці. Ми в бомбосховищі. З нами нічого поганого не станеться». Спробуйте опанувати себе, коли чуєте неприємні звуки, що надходять ззовні. Усі емоції, зокрема негативні (крик, плач), прийнятні в неприйнятній ситуації. Відволікайтесь від таких думок, як: «Зараз нас усіх уб’ють. Ми помремо в цих підвалах. Ніхто не виживе».

Опинившись в окупації, повторюйте: «Зі мною все буде гаразд. Я сиджу в підвалі та навколо мене багато людей». Важливо орієнтуватися в обставинах і реальному стані справ. У таких ситуаціях потрібно сподіватися на порятунок, визволення, зелений коридор тощо. Саме надія допомагає людям вижити під час війни.

Батькам не слід перекладати свій стрес на дітей. Не треба казати дітям: «Зараз нас уб’ють». Це означає, що ви більше не справляєтеся зі своїми страхами і намагаєтесь перекласти їх на свою дитину. А це надмірне навантаження на дитячу психіку. Шановні батьки, вам потрібно зрозуміти, що діти не повинні відповідати за ваші страхи. Ви повинні брати всю відповідальність за безпеку дитини на себе. У таких ситуаціях допомагають такі слова: «Я впораюся. Я сильна. Сподіваюся, що все буде гаразд».

Як заспокоювати дітей під час війни

З дітьми важливо говорити про пережиті емоції, але не тиснути на них. Не треба говорити «не бійся», краще сказати: «Боятися – це нормально. Я поруч з тобою». Ще можна сказати: «Наша армія найкраща, і вона нас захистить».

Вчора я спостерігала, як діти робили паперові танки. Деякі з них ліпили пластикових солдатиків, а дехто намагався їх намалювати. Тобто наші військові стали для них певною формою захисту. У такий спосіб діти намагаються подолати свій стрес.

Під час війни дітям слід менше забороняти. Їм потрібно дати більше свободи, дозволити їм бути неслухняними. Якщо в них істерика і вони плачуть – це природна реакція на стрес. Таким способом вони позбавляються негативних емоцій та надмірної напруги. Якщо дитина закриється, буде ще гірше. У такі моменти краще її обійняти та сказати: «Я поруч, ми разом. Ми разом зможемо подолати ці проблеми». Ввечері бажано обговорити з дитиною пережиті нею протягом дня емоції. Можна спробувати щось намалювати. Ще дуже корисно у таких ситуаціях помріяти або поговорити про плани на майбутнє: «Ми відбудуємо наш будинок. Ми поїдемо відпочивати».

Іграшки для дітей та казкотерапія

Обов’язково покладіть у дитячий наплічник фломастери, ручки або олівці. Можна ще взяти із собою лего чи інші конструктори. Вправи для дрібної моторики (малювання, ліплення, збирання) допоможе відвернути дітей від поганих думок. Якщо є можливість, киньте в сумку улюблену іграшку дитини.

Відволікти дитину від негативних емоцій допомагає казкотерапія. У бомбосховищі дорослі можуть не лише переказувати вже відомі їм казки, а й вигадувати разом з малюками власні оповідання. Тоді народиться ваша власна казка, яка може бути як смішною, так і сумною. Слухаючи казки, діти дають волю своїм почуттям і виплескують агресію назовні. Неправильно вважати, що дитина захищена від таких емоцій.

Потрібно робити звичайні повсякденні речі

Якщо українська армія звільнила ваше місто від ворога, то ви можете повернутися до вцілілого будинку. Щоб відволіктися від пережитого, спробуйте поступово повернутися до мирного життя. Можна приготувати сніданок, прибрати у квартирі, випрати речі, помити посуд тощо. Позбутися поганих думок допомагають повсякденні ритуали: ранкове вмивання, макіяж, зачіска. Ізраїльські колеги казали мені, що треба робити те саме, що й до війни. Тільки повільніше, нікуди не поспішаючи. Якщо ви звикли щотижня готувати борщ, приготуйте його. Щоб не збожеволіти, треба перемикати увагу на побутові речі.

Досвід інших країн

Навіть ізраїльські фахівці, з якими мені доводилося працювати, не знають, що робити під час такої масштабної війни. Вони не мали подібних ситуацій, вони досі шоковані звірствами росіян щодо українців (розстріли мирного населення, постійні бомбардування, утримання людей у підвалах без води та їжі). Ізраїльтяни нам сказали, що вони навчатимуться в нас.

До нас приїжджали американці із програмою психологічної допомоги для людей під час воєнних дій. Проблема полягала в тому, що вони нічого не знали про війну, тому нам складно було щось їм пояснювати. Ми просто взяли їхні поради й адаптували їх до наших реалій.

Насправді ми дуже часто ідеалізуємо закордонних фахівців. Ми дуже вдячні їм за підтримку та знання, якими вони діляться з нами. Але українські фахівці нічим не гірші, а досвіду в них може бути навіть більше. Ми робимо все можливе і неможливе в екстремальних умовах, щоб допомогти людям впоратися із жахами війни.

Навіть ми, психологи, перебуваємо зараз у розгубленості. Для нас усе, що відбувається, є чимось абсолютно новим і незвіданим. Ми фактично зіткнулися з тероризмом та геноцидом щодо нашого народу.

Як зберегти власне та ментальне здоров’я дітей під час війни

За визначенням ВООЗ, психічне здоров’я – це стан душевного добробуту, яке дає кожній людині можливість здійснювати власний потенціал, долати звичайні життєві стреси, плідно працювати. Всесвітній день психічного здоров'я щороку нагадує нам про важливість дбати про наше психічне здоров'я та психічне здоров'я наших дітей. Однак, в умовах війни, коли стрес і тривога стають невіддільною частиною повсякденного життя, це стає особливо актуальним завданням.

Розповідаємо, як зберегти власне здоров'я і здоров'я дітей в умовах війни та надати корисні поради.

Всесвітній день психічного здоров’я

В Україні почали відзначати Всесвітній день психічного здоров'я з 1992 року з метою боротьби з поширенням різних психічних розладів, таких як депресія, шизофренія, хвороба Альцгеймера, наркотична залежність, епілепсія та розумова відсталість.

За статистикою, в Україні близько 1,2 мільйона людей страждають від психічних розладів, і ця цифра зростає з кожним роком. Збільшенню захворюваності сприяють стреси, які стали невіддільною частиною сучасного життя. Багато людей намагаються подолати стреси, не звертаючи уваги на те, що важливо не тільки боротися з ними, але й уникати їх виникнення.

Сучасне життя саме по собі сприяє стресам: політичні, економічні та робочі зміни, а також повсякденні переживання, наприклад, у громадському транспорті, можуть призвести до того, що люди починають звикати до стресів і, в кінцевому підсумку, навіть стикаються з депресією.

Психічне здоров'я є важливим аспектом для загального благополуччя, оскільки фізичне здоров'я неможливе без психічного. А нервово-психічні розлади можуть призвести до втрати працездатності людини.

Ментальне здоров’я - чому це важливо?

Психологічно здорова особистість - це перш за все людина, яка виявляє спонтанність і творчість, має радісну життєву настанову і часто демонструє веселість, є відкритою до вивчення себе і світу не тільки розумом, але і власними почуттями та інтуїцією. Важливим чинником у збереженні та підтриманні психічного здоров'я є дотримання принципів здорового способу життя.

Особливу роль в цьому відіграє психогігієна, що охоплює комплекс заходів, спрямованих на збереження культури міжособистих відносин, вміння контролювати власні емоції, збалансовано розподіляти час між роботою і відпочинком, створювати сприятливу психологічну атмосферу у колективі та сім'ї. Це також включає систематичну фізичну активність, раціональне харчування, режим сну та позитивне мислення, бажання бути оптимістичним і доброзичливим.

Психічне здоров'я значною мірою залежить від власних зусиль кожної особи й від стосунків з її близькими. Головна мета для сучасної людини - дбати про свою психічну рівновагу, бути готовою до управління стресовими ситуаціями та, у разі необхідності, шукати професійну допомогу, а не ігнорувати симптоми перенапруження, депресії чи емоційної нестабільності.

Як зберегти власне психічне здоров’я?

Збереження психічного здоров'я в умовах війни є складним завданням, але можливим. Важливо пам'ятати, що психічне здоров'я - це цінний ресурс, який потребує дбайливого ставлення.

Зберігайте спокій та розсудливість

Важливо зберігати спокій і розсудливість в будь-якій ситуації. Допоможіть собі та своїй родині зберегти спокій ізолюючись від зайвої інформації. Наприклад, відключіть сповіщення з новин та соціальних мереж на певний час, щоб уникнути перенасичення негативною інформацією.

Підтримуйте режим дня

Постарайтеся зберегти звичний режим дня для себе і своїх дітей. Регулярний сон, харчування та фізична активність допомагають зміцнити психічне здоров'я.

Займіться само піклуванням та зверніть увагу на свої емоції

Важливо враховувати свої потреби та намагатися підтримувати фізичне і психічне здоров'я. Регулярна фізична активність, правильне харчування і відпочинок сприяють зміцненню імунної системи й зниженню рівня стресу. Не менш важливо відстежувати та розуміти свої емоції. Допоможе ведення денника, в якому ви фіксуєте свої почуття та думки.

Шукайте підтримки

Не соромтеся шукати психологічну підтримку, якщо відчуваєте потребу. Знаходьте її серед рідних та друзів, а також у спільнотах і групах, які діють у вашому регіоні. Розмови та спільна діяльність можуть стати важливим засобом подолання військового стресу.

Вивчайте методи релаксації

Навчіться методів релаксації, таким як медитація, глибоке дихання або йога. Вони допоможуть зняти стрес і поліпшити психічне здоров'я.

Як дбати про дитяче ментальне здоров’я?

Створення безпечного середовища

Дбайте про своє власне емоційне самопочуття, оскільки спокійні батьки створюють спокійне середовище для своїх дітей. Зменшуйте їхній доступ до насильства та жахливих новин.

Озвучуйте плани дій для збереження життя та здоров‘я в умовах війни. Під час цього обговорення акцентуйте слова "безпека" і "безпечно", щоб у дитини виникли позитивні асоціації з цими поняттями.

Підтримка та відкритий діалог

Підтримуйте відкритий діалог з дітьми щодо їхніх емоцій і переживань. Дайте зрозуміти, що її емоції — це нормальна реакція на ці обставини. Наприклад, боятися є нормальною реакцією, оскільки страх відповідає за інстинкт самозбереження та безпеки.

Психологічні вправи

Спробуйте провести з дітьми психологічні вправи, такі як візуалізація "Безпечного місця", яку можна знайти в інтернеті. Можна навіть разом з ними намалювати це безпечне місце та відчути себе там.

Емоційний стан

Будьте уважними до змін в емоційному стані та поведінці дітей, особливо якщо вони стали свідками негативних подій, що травмують психічний стан. Якщо дитина змінилася, стала більш активною або неслухняною, або навпаки, стала замкненою і хвилюється за здоров'я своє або батьків, погано спить, бачить кошмари, має проблеми із їжею, то в таких випадках краще звернутися за допомогою до кваліфікованого спеціаліста.

Розваги, творчість, та соціальні контакти

Пам‘ятайте, що у дитини повинно бути дитинство попри війну. Намагайтеся проводити позитивний час разом, пропонуючи можливості для ігор, творчості та розважальних занять, які допоможуть розслабитися та зняти стрес. Також сприяйте збереженню контактів дітей з друзями та родиною, навіть якщо це віртуальне спілкування.

Нагадаємо! Інколи трапляються нещасні випадки, ми бачимо, як рятують людей, а іноді й самі потребуємо порятунку. Однак існує безліч міфів, пов'язаних із наданням першої допомоги. Дізнайтеся, що необхідно знати кожному з нас.

Про права дитини та забезпечення освітнього середовища у ЗДО і сім’ї вільного від проявів будь – яких форм насильства та дискримінації

Чи знаєте Ви, що були часи, коли дітей взагалі не сприймали як людей особливого віку — до них ставилися так, як до дорослих. Минуло не одне тисячоліття, поки людство зрозуміло, що діти потребують відмінного ставлення.

Лише в XVII-ХVШ ст. діти отримали належну увагу, бо раніше вони не мали ні дитячого одягу, ні дитячих іграшок чи книжок.

У середньовічній Німеччині слово «дитина» взагалі було синонімом до слова «дурень». Дітям було нелегко – не було законів, які оберігали б їхнє життя.

Довгі роки найрозумніші і найдобріші люди боролися за права дітей самотужки, і нарешті, у 1924 році, вони зібралися у місті Женеві, де прийняли перший документ про потреби дітей – Декларацію прав дитини.

Офіційні документи про права дитини

Першим документом, який офіційно закріпив права дитини, була Загальна Женевська декларація, прийнята в 1924 році Лігою Націй.

Загальна Женевська декларація закріпила за дітьми наступні права:

§ Забезпечення нормального розвитку фізично і духовно.

§ У важкі часи перша допомога повинна бути надана дитині.

§ Дитина повинна рости і виховуватися в любові і не експлуатуватися.

§ Дитина повинна бути впевненою, що якості, які виховуються в ньому, послужать на користь людям.

На основі цього документа пізніше, в 1959 році ООН затвердила ще один документ, який свідчить про захист прав дитини.

Декларація прав дитини розширила це розуміння і продиктувала наступні умови для зростання і розвитку дітей:

§ Дитина повинна бути захищена від експлуатації.

§ У неї є право на освіту і користування всіма благами суспільства (під ними розуміння житло, їжа, одяг, тобто все необхідне для нормального життя).

§ Дітям повинен бути забезпечений соціальний захист, а в родині любов і розуміння.

§ Неповноцінна дитина має право навчатися і перебувати в спеціальній установі.

§ Захист в цілому від будь-якої дискримінації і приниження.

Ще через 30 років цей документ був переглянутий і розширений. У 1989 році була прийнята конвенція, де був перелік усіх сучасних прав і свобод дітей. У документ були внесені інші добавки, які дозволили створити повний перелік прав дитини:

§ має право на життя, громадянство;

§ може вільно висловлювати свої думки;

§ має право на гідний рівень життя і користування медициною;

§ має право на особисте життя, збереження честі і репутації;

§ має право на освіту;

§ може дотримуватися власних поглядів і релігійний переконань.

Конвенція має 54 статті, які оголошують всі права дитини в світі. Конвенція є основним і для визначення прав дитини в Україні. Згідно з цим документом було визначено закінчення дитячого віку – 18 років, коли дитина отримувала всі права нарівні з дорослими. Конвенція є обов’язковою для виконання в усьому світі.

Психологічне забезпечення процесу адаптації дитини в здо

Адаптаційний період - серйозне випробовування для дітей до 3,5 - 4 років: викликані адаптацією стресові реакції надовго порушують емоційний стан дитини. Щоб цей період пройшов відносно спокійно, прислухайтеся до наступних порад:

1. Організуйте життя дитини вдома відповідно до режиму дня, якого дотримуються в здо. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел.

2. Зацікавте сина чи доньку дитячим садком. Розкажіть, чим займаються діти в садку. Не залякуйте і не погрожуйте дитині садком ("Не слухатимешся, не заберу з садочка", "Будеш погано поводитися, підеш у дитсадок").

3. Дитина значно легше пристосовується до умов здо, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самообслуговування. Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути дитину, нагодувати її, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Звикнувши до надмірної опіки, такі діти в садку почуваються безпорадними і самотніми. На момент вступу до садка треба навчити дитину самостійно мити руки, їсти, брати активну участь у одяганні та роздяганні.

4. Дуже важливо навчити маля гратися. Деякі батьки вважають, що будь-яка дитина сама добре вміє гратися. Насправді ж, діти раннього віку просто маніпулюють іграшками, виконують одноманітні дії, кидають, стукають, гризуть, не знаючи, як застосовувати їх. Щоб гра була цікавою, тривалою, розкривала дитину, дорослому треба розкрити їй призначення іграшки і способи дій з нею. Така спільна діяльність формує в дитини, крім ігрових умінь, потребу і навички спілкування.

5. Одна з головних причин труднощів перших днів дитини в яслах - недостатній досвід спілкування з іншими дорослими дітьми. Дитина, яка спілкується лише з членами своєї родини, боїться сторонніх, не вміє правильно реагувати на їхні звертання. Не лякайте дитину чужим дядьком, який забере її, якщо вона не буде слухатись. Гуляючи з дитиною на ігровому майданчику, вчіть її нікого не ображати, не забирати іграшки, спонукати до гри з однолітками.

6. Значну увагу слід приділяти розвитку мовлення. Це теж полегшить адаптацію. Адже дитина зможе висловити свої бажання, повідомити про потреби і вихователь зможе допомогти їй.

7. Прагніть оформити маля в дитсадок хоч за 2 - 3 тижні до виходу матері на роботу, щоб можна було поступово збільшити тривалість перебування дитини в ЗДО. Ніколи не виявляйте у присутності дитини своїх переживань, не шкодуйте з приводу того, що доводиться віддавати її у дитсадок. Навпаки, висловлюйте захоплення цікавими іграшками: своїм настроєм, ставленням до вихователя, інших дітей, підкресліть упевненість, що вашій дитині буде тут добре.

8. Тривалість адаптаційного періоду залежить від індивідуальних особливостей дитини. Якщо дитини активна, комунікативна, допитлива, її адаптація проходить порівняно легко і швидко. Інша дитина повільна, невпевнена, боязка, тому їй потрібен більш тривалий час на період адаптації. Хворобливим, сором'язливим дітям потрібно в середині тижня робити "вихідний". Слід мати на увазі, що тривалі перерви (від 7 - 10 днів і більше) затягують і ускладнюють період адаптації.

9. Під час адаптаційного періоду важливо створити вдома спокійну атмосферу, з розумінням відноситися до немотивованих вередувань малюка, більше гуляти з ним, щоб зняти емоційне напруження активними діями, цікавою діяльністю і т.п. Слід раніше класти дитину спати на ніч після теплої ванни. Оберігайте нервову систему дитини, оточіть її любов'ю. Лише за таких умов ви зможете бачити усміхнену дитину в період адаптації.

Поради для батьків щодо порядку захисту та протидію булінгу

Що таке булінг і хто може стати його жертвою?

Булінг — те ж саме, що цькування. Слово походить від англійського дієслова to bully — знущатись, залякувати. Згідно із законом, булінг стосується тільки учасників освітнього . Але в законі вказано, що принаймні один із учасників конфлікту має бути неповнолітнім. Якщо вчитель цькує вчителя — це булінгом не вважається.

Якщо дитину принижують у соціальних мережах?

Щоб дії вважались булінгом, не обов’язково ображати жертву в реалі. Людина також може заявити про булінг, якщо їй надсилають образливі повідомлення в соцмережах.

Але тут у законі є протиріччя. Коли діти перебувають за межами закладу освіти — на власному подвір’ї чи в інтернеті, формально вони вже не є учасниками освітнього процесу. А значить, суд може вирішити, що про булінг не йдеться.

Якщо мою дитину цькують, що робити?

Батьки жертви булінгу повинні написати заяву на ім’я керівника або засновника закладу освіти. Також заяву може написати вчитель, якщо його цькує учень.

Що буде після цього?

Директор закладу освіти має скликати комісію з булінгу і викликати поліцію. Поліцейські складають протокол про адміністративне порушення. Далі рішення прийматиме суд. Загалом, процедура аналогічна тій, коли притягують до відповідальності за дрібне хуліганство та за ухилення батьків від виконання своїх обов’язків.

Інформація про подання, розгляд і реагування на такі заяви має публікуватись на сайті закладу освіти. Чи ефективно реагують у освітньому закладі на заяви про булінг — перевірятиме освітній омбудсмен.

Як довести, що це булінг, а не сварка? Це складно?

Щоб винного притягнули до відповідальності, треба довести:

що людину цькували психологічно, фізично, економічно чи в сексуальному плані;
що це не поодинокий випадок, а відбувалось систематично;
що жертва булінгу зазнала шкоди — психічної або фізичної, тобто відчувала страх, приниження, тривогу, була соціально ізольована.

Бувають і інші форми цькування, які важко довести. Наприклад, бойкот, косі погляди, розповсюдження пліток чи навіть цілеспрямоване затягування відповіді на питання. Щоб довести, що це був булінг, треба долучити свідків або надати фото- чи відеодокази.

Які штрафи заплатить агресор, якщо суд погодиться, що це булінг?

За цькування можуть стягнути від 850 до 1700 гривень (або засудити до громадських робіт від 20 до 40 годин).

А якщо кривдник продовжуватиме цькування?

Якщо протягом року після того, як людину оштрафували, вона знову буде цькувати свою жертву, кривднику доведеться заплатити вже від 1700 до 3400 гривень (або громадські роботи від 40 до 60 годин). Такий самий штраф загрожує людям, які займались груповим цькуванням.

Хто оплачує штраф за малолітніх?

За неповнолітніх будуть розраховуватись їхні батьки або опікуни.

Якщо булінгу сприяли педагоги?

Педагогів, керівника або засновника закладу освіти можуть покарати, якщо вони були свідками цькування, але нічого не робили, щоб йому запобігти. У цьому випадку передбачено штраф у розмірі від 850 до 1700 гривень або виправні роботи на термін до одного місяця з відрахуванням 20 відсотків від зарплати.

P.S. Якщо ваших дітей ображають або б’ють у закладі освіти – не мовчіть!

Одразу звертайтесь до педагогічного колективу, а у разі відсутності реакції – до керівництва району, департаменту освіти або служби у справах дітей! Залежно від ситуації – викликайте поліцію. Розповідайте про такі ситуації! Не «заминайте» їх, боячись, що вашу дитину «з’їдять». Адже йдеться про здоров’я (і психічне, і фізичне) Ваших дітей.

Пам'ятка для батьків

В останні десятиліття відбулися глибокі зміни соціально-економічних умов життя суспільства, які знову зробили актуальною проблему виконання батьками обов’язків щодо виховання своїх дітей. Перед юридичною наукою і практикою встали питання регулювання батьківських обов’язків в нових умовах, коли половина сімей розпадається, батьки, зайняті зароблянням грошей, не мають можливості приділяти своїм дітям досить часу, починають з’являтися нетрадиційні форми сім’ї. У зв’язку з чим важливо закріпити у правових нормах обов’язки батьків та гарантії їх реалізації.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини (1989р.), міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших нормативно-правових актах, що регулюють суспільні відносини у цій сфері. Як зазначено в Декларації ООН по правах дитини (1959р.), “дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження”.

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає:

визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими нормами у цій сфері.

Як кажуть, „батьків не обирають” і, нажаль, деякі з них частково або зовсім не приділяють уваги своїм неповнолітнім дітям, тим самим порушують подальше становлення та розвиток їх дитини у нашому суспільстві. Крім того у 150 ст. Сімейного кодексу України говориться «…Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов’язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.»

Якщо є обов’язки, то є і відповідальність!

За невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.

«ВАША ДИТИНА»

Ваша дитина ні в чому перед вами не винна. Ні в тому, що з’явилась в цей світ. Ні в тому, що створила вам додаткові труднощі. Ні в тому, що не дала очікуваного щастя. Ні в тому, що не виправдала ваших сподівань. І ви не маєте права вимагати, щоб вона вирішила ці проблеми.

Ваша дитина – не ваша власність, а самостійна людина. І вирішувати до кінця її долю, а тим більше ламати на свій розсуд її життя ви не маєте права. Ви можете лише допомогти їй вибрати свій життєвий шлях, вивчивши її здібності і інтереси і створивши умови для їх реалізації.

Ваша дитина далеко не завжди буде слухняною і милою. Її впертість і вередування притаманні її поведінці, як і сам факт її присутності в сім’ї.

У багатьох вередуваннях і пустощах вашої дитини винні ви самі. Тому, що своєчасно не зрозуміли її. Пожаліли свої сили і час. Почали сприймати її через призму нездійсненних сподівань і просто роздратування. Почали вимагати від неї того, що вона попросту не може дати – в силу особливостей і віку, або характеру. Не бажали приймати її такою, якою вона є. Ви повинні завжди вірити в те найкраще, що є у вашої дитини. В те найкраще, що в ній ще буде. Не сумніватися в тому, що рано чи пізно це найкраще обов’язково проявиться. І зберігати оптимізм у всіх педагогічних негараздах.

БАТЬКАМ ПОТРІБНО ЗНАТИ: НАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї

Сьогодні ми вже добре знаємо про існування такого ганебного та досить, на жаль, поширеного явища, як насильство в сім’ї. В Україні навіть прийнято Закон «Про попередження насильства в сім’ї».

За статистикою, 75 % потерпілих від домашнього насильства в сім’ї є діти.

З А К О Н У К Р А Ї Н И « Про попередження насильства в сім'ї» визначає правові і організаційні основи попередження насильства в сім'ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї. Також у цьому законі дається визначення- «… насильство в сім'ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю;…»

Також у цьому Законі подано визначення

· фізичне насильство в сім'ї - умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі і гідності;

· сексуальне насильство в сім'ї - протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканість іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до дитини, яка є членом цієї сім'ї;

· психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю;

· економічне насильство в сім'ї - умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я;

Кожен з нас мав справу з вербальним або словесне насильством: здійснюється, коли докоряють за кожний вчинок, критикують особистість або принижують грубою лайкою.

Емоційне насильство може здійснюватись без слів — за допомогою міміки, поз, поглядів.

Психологічне насильство проявляється на побутовому рівні у

- використанні лайливих слів, крику, образі, які негативно впливають на самооцінку партнера;

- образливих жестах або діях, примусу до принизливих дій;

- прояві грубощів стосовно рідних або друзів партнера;

- завданні шкоди домашнім тваринам, до яких емоційно прив’язаний

- партнер(жертва);

- знищенні, пошкодженні або приховуванні особистих речей;

- грубій критиці вчинків, думок, почуттів; ставлення як до слуги;

обмеженні свободи дій і пересування;

- контролі і обмеженні можливості спілкування з рідними або друзями, переслідуванні;

- погрозах (фізичного насильства);

- ігноруванні, нехтуванні дитини, відсутністі доброзичливої атмосфери;

- втягуванні у з’ясування стосунків, шантаж;

- недостатнє задоволення потреб в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі;

- недостатнє забезпечення дитині необхідної підтримки, уваги, прихильності..

Якщо існує закон, то існує і відповідальність як адміністративна, так і юридична.

СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВОЇ СІМЕЙНОЇ АТМОСФЕРИ

ПАМ ‘ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Від того, як батьки розбудять дитину, залежить її психологічний настрій на весь день.

Час нічного відпочинку для кожного суто індивідуальний. Показник один: дитина повинна виспатися і легко прокинутися до того часу, коли ви її будите.

Якщо у вас є можливість погуляти з дитиною, не втрачайте її. Спільні прогулянки – це спілкування, ненав’язливі поради, спостереження за навколишнім середовищем.

Навчіться зустрічати дітей після їх перебування в дошкільному закладі.

Чи доцільно першим ставити запитання: «Що ти сьогодні їв?». Краще поставте нейтральні питання: «Що було цікавого в садочку?», «Чим займався?», «Як твої успіхи?» і т.п.

Радійте успіхам дитини. Не дратуйтеся в момент її тимчасових невдач. Терпляче, з інтересом слухайте розповіді дитини про події в її житті.

Дитина повинна відчувати, що вона кохана. Необхідно виключити із спілкування окрики, грубі інтонації.

Створіть у сім’ї атмосферу радості, любові і поваги!

ПОРАДИ “ЩО БАТЬКИ МОЖУТЬ ЗРОБИТИ ДЛЯ СВОЄЇ ДИТИНИ”

Забезпечити її фізичну безпеку. Впевнитись, що вона знає телефони: 101, 102, 103, 104, імена та телефони близьких родичів, сусідів.

Навчити її казати «НІ», навчити захищатися, вміти поводити себе безпечно.

Припинити фізичну і словесну агресію до неї та до інших людей

Знаходити час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми почуттями та думками. Пам’ятати, що вона має свої особливості.

Залучати дитину до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.

Залучати дитину до створення сімейних правил.

«ДИТЯЧІ ОБОВ’ЯЗКИ»

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Як стверджують дослідники, у 6–7-літніх дітей почуття обов’язку є мотивом їхніх учинків, переживається глибоко, стає стійким. Це почуття впливає на поведінку, спонукає до вияву турботи про товаришів, чуйності, симпатії, відповідальності, сприяє подоланню егоїстичних тенденцій у поведінці. Як відомо, права не існують без обов’язків. Діалектичний взаємозв’язок прав і обов’язків – головна суть виховання правосвідомості. Що ж таке обов’язок у дитячому розумінні?

Обов’язок – це те, що діти повинні робити, щоб бути корисним собі та навколишнім.

Дітям необхідно дати поняття про такі обов’язки:

- дотримуватися правил поведінки в дошкільному закладі, в родині, у громадських місцях;

- слухатися батьків, любити й шанувати всіх членів сім’ї;

- не ображати молодших і допомагати старшим;

- шанувати державні символи України;

- берегти й охороняти природу;

- старанно вчитися;

- дотримуватися правил безпеки життя;

- дбати про власне здоров’я, дотримуватися правил особистої гігієни, не користуватися забороненими предметами;

- підтримувати порядок у своїй кімнаті.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ КОЖНОГО «КАРАЮЧИ, ПОДУМАЙ: А НАВІЩО?»

(ЗА В. ЛЕВІ «СІМ ПРАВИЛ ДЛЯ ВСІХ»)

Покарання не має шкодити здоров’ю дитини – ані фізичному, ні психічному. Більше того, за своєю сутністю покарання має бути корисним.

Якщо у вас є сумніви: карати або не карати, НЕ карайте. Навіть, якщо вже зрозуміли, що ви занадто довірливі й нерішучі. Жодної «профілактики», жодних покарань про «всяк випадок»! За один раз – одне. Навіть, якщо скоєно відразу кілька вчинків, покарання може бути суворим, проте лише одне й за все «оптом», а не по одному за кожну провину. Краще не карати зовсім, аніж карати з запізненням.Покараний – пробачений. Інцидент вичерпаний. Про старі провини ані слова. Не заважайте дитині починати життя спочатку. Якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога сили над слабкістю, як приниження. Дитина не повинна боятися покарання. Вона має боятися не гніву, а засмучення від її провини.

Соціальна поведінка дитини дошкільного віку

Новонароджена дитина ще не є особистістю, але вона має можливість нею стати, якщо для цього створюються сприятливі умови, Насамперед, потрібно сформувати у дитини ставлення до себе, до інших та до навколишнього світу. Спочатку формується ставлення до найближчих дорослих, зокрема матері, згодом коло людей, до яких дитина ставиться певним чином, зростає. Хтось їй подобається, хтось не дуже, із кимось вона хоче перебувати поруч, когось ігнорує. У дошкільному віці основним об'єктом усвідомлення своїх ставлень стають однолітки. Дитина починає розуміти свої суто психологічні особливості, свою несхожість на інших, формує позитивне ставлення до своєї зовнішності, статі, імені, віку, свого вміння, навичок. Одним із показників виникнення особливості є поява у дитини перших стійких симпатій до однолітків, перші закоханості, стійких симпатій і до іграшок, і до дорослих. Якщо взяти до уваги дорослу людину, то вона має високий статус, користується повагою в колективі передусім тому, що вона є носієм групових цінностей, групових норм. Вона знає, що групі подобається, а що - ні, що припустимо, а що забороняється. Вона органічна у цьому колективі, вона - своя. Зі статусною людиною всі хочуть спілкуватись, на її думку всі зважають, вона авторитетна. Той, у кого статус, на жаль, не дуже високий, частіше соромиться, виявляє невпевненість, відчуває дискомфорт у спілкуванні. Йому здається, що його не зрозуміють, тому краще й не виявляти свої бажання, не розповідати про себе відверто. Людину з невисоким статусом найчастіше практично не помічають, що дуже важко переживається й може стати поштовхом до несподіваних агресивних дій або подальшої усамітненості. Статус - це передусім місце людини у групі, у системі взаємин з іншими людьми. Статус відтворює загальне ставлення, реальні очікування оточуючих. У статусі віддзеркалюється ступінь впливу людини на інших членів групи. І саме від дорослих, які перебувають поруч із дитиною, залежить формування особистості та її місце в групі, її статус. Кожна людина прагне до успіху, самоствердження, але не завжди має можливість швидко і легко досягти своєї мети, адже на заваді - почуття власної недосконалості. Тому без перебільшення вагомою та важливою є підтримка та допомога рідних та близьких людей.

Тест "Які ви батьки?"

Більшість батьків свято переконані, що вони гарні батьки. Про своїх дітей одні батьки розповідають стороннім лише хороше, а інші – не соромляться жалітися на них... Стосунки батьків і дітей – вічна проблема, з якою зіштовхується кожне покоління. Чому в одних сім’ях – мир і спокій, а в інших – сварки, крики і скандали? Якими бачать діти своїх батьків? Якими батьками ви насправді є?

На ці запитання допоможе відповісти цей тест.

Виберіть свої варіанти відповідей на 10 запитань і позначте їх.

1. Чи читаєте ви своїй дитині книжки перед сном?

- систематично - 3;

- інколи - 1;

- ніколи, читає дружина (чоловік, бабуся, дідусь тощо) - 0;

- а навіщо забивати дурницями дитині голову перед сном? - 2.

2. Чи довіряє вам дитина свої таємниці і переживання?

- у хвилини відвертості - так - 3;

- про всі таємниці дізнаюся від сусідів, вихователів (вчителів), знайомих - 4;

- а навіщо мені її таємниці? - 1;

- як мені знадобиться дізнатися, натисну – і все скаже - 2.

3. Скільки часу за день ви спілкуєтесь з дитиною?

- стільки, скільки конче необхідно - 2;

- з ранку до ночі - 4;

- увесь вільний час - 3;

- я не маю часу для спеціального спілкування - 1.

4. Якщо вихователька (вчителька) не задоволена поведінкою чи результатами навчання вашої дитини, що ви зробите?

- дам прочухана, не дозволю дивитися мультики (піти погуляти тощо), примушу визубрити новий матеріал тощо - 2;

- допоможу дитині розібратися в ситуації (зрозуміти складний матеріал) - 3;

- дитина отримала зауваження (погану оцінку) – нічого страшного, наступного разу виправиться - 1;

- влаштую скандал виховательці (вчительці) - 4.

5. Як ваша сім’я проводить літній відпочинок?

- тато – в один бік, мама – в другий, діти – до бабусі (в табір тощо) - 1;

- намагаємося провести відпочинок разом - 3;

- відправляємо дітей до бабусі чи в табір, а самі їдемо відпочивати - 2;

- куди дитина захоче, туди й поїде - 4.

6. Після сварки з дитиною хто першим починає миритися?

- той, хто першим усвідомить свою провину - 3;

- ніхто і ніколи, все налагоджується само собою - 1;

- певна річ, дитина, вона ж наймолодша - 2;

- завжди я, шкода ж дитини! - 4.

7. Чи намагаєтеся ви виконати всі бажання своєї дитини?

- так, стараюся виконати усі - 4;

- так, якщо маю кошти і час - 3;

- бажання - так, примхи - ні - 2;

- це діти мають виконувати бажання дорослих - 1.

8. Як часто ви даєте дитині вказівки, поради, робите зауваження?

- постійно - 2;

- не втручаюсь в життя дитини - 4;

- у разі необхідності - 3;

- давати поради і вчити жити – безнадійна справа, тому я усім раджу цього не робити - 1.

9. Чи здатні ви віддати свою дитину надовго (більше місяця) на виховання державному закладу чи родичам?

- тільки якщо нема іншого виходу - 3;

- так я і роблю - 2;

- ніколи в світі - 4;

- де захоче, там і житиме - 1.

10. Якщо дитина без дозволу взяла гроші і потратила на свої витребеньки, що ви зробите?

- шкуру здеру! - 2;

- поговорю, поясню, чому так не можна робити - 3;

- то й нехай, «все найкраще – дітям!» - 4;

- в моєму домі гроші не валяються абиде - 1.

А тепер підрахуйте суму балів за усі ваші відповіді.

Нижче наведені розшифровки отриманих чисел.

Від 10 до 15 балів - Ви – байдужа мати чи батько. Для вас дитина – другорядний продукт вашого життя, досить обтяжливий додаток, щоб не сказати тягар. Ваше життєве кредо: "Хочу пожити для себе!", і саме на цьому базуються ваші стосунки з дитиною. Оскільки ви живете тільки власним життям, в якому для дитини місяця нема, то ваша байдужість, відповідно, рано чи пізно викличе байдужість до вас з боку дитини. Рік у рік емоційна відстань між вами і дитиною зростатиме і зрештою перетвориться на прірву. Ви не потребуєте і не відчуваєте радості і тепла від спілкування з дитиною. Вас пов’язують лише побут, матеріальні речі. Коли дитина виросте і стане самостійною, порвуться й ці ниточки, тож ви станете не потрібні одне одному навзаєм.

Від 16 до 25 балів - Ви - тиран. Вважаючи себе найголовнішим членом сім’ї, на якому «все тримається», ви вимагаєте від дитини незаперечного послуху і покірності. Для вас існує лише ваша думка, а думка, бажання, проблеми дитини вас не цікавлять, оскільки не є важливими. Ви твердо знаєте, як треба виховувати дитину, і чітко дотримуєтесь своїх правил. Опір дитини вас обурює і доводить до шаленства. Можливо, ваша дитина намагається врятуватись від вас тим, що замикається в собі і мовчки, покірно вислуховує ваші нотації та виконує ваші вимоги. Цілком можливо, що коли „ваша слухняна овечка” виросте, то почне робити все навпаки, тож матимете цілковиту протилежність тому, чого ви навчали довгі роки. А можливо, збереже зовнішню слухняність і намагатиметься триматись від вас якнайдалі...

Від 26 до 34 балів - Ви – справді хороша мати чи батько. Маєте повний контакт з дитиною, знаєте її таємниці, проблеми, радощі й болі. Дитина вважає вас своїм другом, не хоче засмучувати вас своєю поведінкою, а якщо все-таки так стається, то ви швидко знаходите порозуміння, і конфлікт не переростає у хронічні скандали. Ви знаєте свою дитина і можете передбачити її реакцію чи поведінку у певних ситуаціях. Дитина почувається захищеною у сім’ї. У вас справжні близькі стосунки, що не переходять в панібратство, бо ви вмієте зберігати дистанцію і авторитет, бути вимогливим при потребі.

Від 35 до 40 балів - Ви – прислуга своєї дитини. За власним бажанням ви обслуговуєте її не тільки в побутовому сенсі, а й у моральному: дитина крутить вами, як собі хоче, пристосовує вас до своїх потреб і виконання бажань, вважаючи себе пупом землі. Будьте готові до того, що коли вона виросте, то не буде рахуватися з вами. Можливо, ви свідомо приносите себе в жертву, але задумайтесь ще й про таке: плекаючи егоїста, ви виростите нещасну людину, бо рано чи пізно ваша дитина з’ясує, що світ таки не крутиться тільки навколо неї. І хтозна, чи зможе вона з цим примиритися...

7 правил успішного батьківства

Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Усі ми маємо труднощі та іноді не впевнені, чи добре виховуємо своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся порадами:

1. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки. Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

2. Змінюйте ситуацію, а не дитину. Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

3. Висловлюйте свої бажання позитивно. Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте. Та якщо ви чогось категорично не бажаєте, формулюйте своє небажання чітко. Тому наступне:

4. Висувайте реальні вимоги. Запитуйте себе, чи відповідають ваші вимоги віку дитини, ситуації, у якій вона опинилася. Якщо ви в принципі розумієте, що виконання ваших вимог є нереальним варіантом - думайте про компроміс. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.

5. Обирайте виховання без побиття та крику. Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших. Пам'ятайте: людина може чомусь навчитися тільки коли спокійна, задоволена чи радіє чомусь. Це стосується і дорослих також. Коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може достатньо глибоко усвідомити, за що і чому її покарано. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.

6. Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір. Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що ви її постійно пригнічуєте.

7. Прислуховуйтеся до того, що говорить ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває. І головне - пам'ятайте, що любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини та взаєморозуміння.

Пам’ятка: «Речі, які не слід казати дітям»

1."Коли я був у твоєму віці...". Дитина чує: "Твої проблеми не важливі, мені було важче".

2. "Ти просто не розумієш!". Дитина чує: "Ти не спроможний зрозуміти, і немає сенсу намагатися пояснювати це тобі".

3. "Ти думаєш, що тільки в тебе якісь проблеми". Дитина чує: "У тебе немає справжніх проблем".

4. "У мене немає часу, щоб вислухати тебе...". Дитина чує: "Я надто зайнятий, щоб піклуватися про твій світ".

5. "Роби те, що я кажу, а не те, що я роблю...". Дитина чує: "Роби правильно, а я не зобов'язаний так чинити, адже я вже дорослий".

6. "Тому, що я наказав тобі!". Дитина чує: "Я не хочу чути твоїх спроб домовитися зі мною".

7. "Та чому ж ти не можеш бути схожим на...?". Дитина чує: "Мені прикро, що ти не хтось інший".

ПАМ'ЯТКА «П'ЯТЬ ШЛЯХІВ ДО СЕРЦЯ ДИТИНИ»

Дотик – один із найважливіших проявів любові людини. Тактильна ласка однаково важлива як для дівчаток, так і для хлопчиків. Тому коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення – коли ми хвалимо дитину то дякуємо їй за те , що вона зробили, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам’ятайте: кожне схвалення має бути обґрунтованим і щирим.

Час – це ваш дарунок дитині. Ви ніби говорите їй: «Ти мені потрібна». Інколи діти роблять погані вчинки саме для того, щоб батьки звернули на них увагу.

Подарунок - це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки справді турбуються про неї. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Подарунки не обов’язково купувати, їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочка, горішок. Головне – придумати, як його подарувати.

Допомога – кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків – почути їх і відповісти. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов’ю. Допомога дітям – не означає повністю обслуговувати їх. Коли вони підростуть, мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.

Поради для батьків "Як допомогти дитині вчитися?"

Найголовніше завдання батьків під час шкільного навчання дитини – не стати вчителями-дублерами, а залишитися батьками, що приймають, розуміють і люблять свою дитину, незважаючи на її шкільні успіхи або невдачі. Тому і стежити батьки повині, в першу чергу, за рівнем самостійності дитини в домашніх справах (у тому числі і у виконанні шкільного домашнього завдання). Якщо до початку навчання в школі дитина не опанувала прийомами самостійного одягання (наприклад, зав'язуванням шнурків), укладання спати, прибирання «своєї території», чищення зубів перед сном та інше, то це – найперша турбота батьків. Причому окремі справи або дії дитина до цього часу вже може виконувати самостійно, без нагляду дорослого і за власною ініціативою. З першого вересня до цього додаються:

- підготовка столу до виконання домашньої роботи;

- збір портфеля;

- підготовка (за допомогою батьків) шкільної форми або одягу і взуття, в якому завтра дитина піде в школу.

Пам’ятка для батьків:

«ДІТИ В ІНТЕРНЕТІ: ЯК НАВЧИТИ БЕЗПЕЦІ У ВІРТУАЛЬНОМУ СВІТІ»

1. Роз'ясніть дитині важливість захисту своєї та чужої конфіденційної інформації:

• не можна викладати в інтернет інформацію про сім'ю та її фінансові справи, адреси проживання та навчання, номери телефонів, кредитної картки та банківські дані;

• нікому, крім батьків, не можна називати власні паролі до інтернет-сервісів (навіть найкращим друзям).

2. Навчіть дітей поводитися в інтернеті так само, як у реальному житті. У Всесвітній Мережі дитина має поводитися ввічливо, не робити нічого, що може образити інших людей або суперечить закону. Незаконне копіювання та розповсюдження матеріалів, що є чиєюсь власністю, вважається крадіжкою.

3. Віртуальний співрозмовник може видавати себе за іншого. Навчіть дитину не надто довіряти незнайомим людям у Мережі. Дитина повинна знати, що не можна призначати зустріч з віртуальними знайомими без дозволу батьків.

4. Віртуальний світ іноді коштує реальних грошей. Завжди потрібно з'ясовувати, скільки коштують спеціальні інтернет-сервіси: наприклад, якою є повна вартість SMS в онлайн-грі.

5. Звертатися за порадою – необхідно. Повідомте дитині, що вона може звернутися до Вас у будь-якій ситуації. Якщо в інтернеті (у повідомленні електронної пошти, на сайті, форумі, чаті) щось не зрозуміло, хвилює або загрожує, дитина завжди має звертатися по допомогу до Вас.

ВІД ДИТИНИ ПАХНЕ СИГАРЕТАМИ – ЩО РОБИТИ?

Не варто відразу хапати дитину за комір і трясти з криками «Будеш ще курити?». Підійдіть до проблеми серйозно. Проаналізуйте, чому дитина почала курити. Що конкретно куріння дає дитині. Цілком можливо, що це просто «експеримент», і «захоплення» пройде без вашого втручання, само собою. Пам'ятайте:

Курінням підліток може висловлювати свій протест проти батьківської диктатури.
Дитина вже виросла. У неї є потреба в незалежності, можливості самостійно приймати рішення.
Подумайте про те, які обмеження ви ставите для дитини. Розширте права дитини, нагадавши й про обов'язки.
Не починайте серйозних розмов зі слів «курити - здоров'ю шкодити», «ти ще не доріс» та ін. Цим ви заздалегідь забезпечите собі провал у досягненні результату. Будуйте фразу так, щоб дитина зрозуміла, що її ставлять на один щабель з дорослою людиною.
Не читайте нотацій, не дорікайте, не кричіть. Дайте дитині шанс прийняти рішення самостійно. Головне - попередьте його про наслідки. Як не дивно, підлітки, яким надають можливість вибору, зазвичай приймають правильні рішення.
Немає сенсу залякувати підлітка картинками з чорними легкими. Для нього набагато страшніше відчути неповагу друзів. А от розповісти про шкоду куріння для голосових зв'язок, шкіри і зубів, навпаки, потрібно. Хоча на деяких, особливо вразливих дітей картинки можуть і подіяти.
І найголовніше, на першому місці завжди буде стояти приклад батьків. Немає сенсу переконувати дитину у шкоді куріння, коли стоїш з сигаретою в руці. Дитина, яка з дитинства бачить батьків курцями, у вісімдесяти відсотках також закурить.

Page updated

Google Sites

Report abuse