Соціальний педагог забезпечує соціально-педагогічний патронат дітей в системі освіти, сприяє взаємодії навчальних закладів, сім’ї, служб у справах неповнолітніх соціального захисту, центрів соціальних служб для молоді та інших підрозділів державних адміністрацій з метою адаптації дитини до вимог соціального середовища і створення умов для її сприятливого розвитку. 

Проблема, над якою працює соціальний педагог: 

Успішна соціалізація та розвиток дитини відповідно до вимог сучасного суспільства.

У своїй діяльності керуюся:

Конституцією України

Законом України «Про освіту»

Положенням про психологічну службу в системі освіти України

Нормативними документами МОН України

Декларацією прав людини

Конвенцією ООН про права дитини

Чинним законодавством України

Етичним кодексом соціального педагога

Сфера діяльності соціального педагога:                                                            

  Сфера діяльності соціального педагога – соціум, як найближче оточення особистості, людські відносини, соціокультурні умови розвитку.

   Одним із головним завдань соціального педагога є допомога дитині виразити себе, свої бажання, свої емоції, знайти себе, як унікальну особистість.

Допомогти дитині компенсувати соціальне неблагополуччя цікавою справою, знайти нових друзів і однодумців – це головний успіх в роботі соціального педагога.

Провідні напрямки роботи соціального педагога в дошкільному закладі:

вивчення соціально-психологічного стану вихованців;

·    створення соціального паспорту ЗДО;

·    здійснення соціально-педагогічного патронату;

·    соціальна адаптація дітей в ЗДО;

·    створення бази даних дітей-сиріт, з особливими потребами, важковиховуваних, сімей – багатодітних, малозабезпечених, переселенців, батьків-учасників АТО, функціонально неспроможних;

·    проведення розвивально-виховної роботи з дітьми з метою розвитку успішного спілкування, запобігання конфліктності та агресивності;

·    соціально-педагогічне консультування сімей з метою підвищення рівня їх педагогічної культури;

·    здійснення соціального захисту дітей шляхом організації психолого-педагогічної та правової освіти батьків;

·    використання різних форм освітнього процесу для своєчасного виявлення, підтримки та розвитку природних нахилів, здібностей, обдарованості дітей;

·    надання педагогам та батькам кваліфікованої допомоги з питань розвитку, виховання, навчання та соціальної адаптації дітей;

·    проведення просвітницької роботи в ЗМІ, спрямованої на розуміння проблем сімей, що виховують дітей з особливими потребами, виховання толерантного ставлення до таких дітей;

·    взаємодія зі спеціалістами соціальних служб району, органами місцевого самоврядування.

Робота соціального педагога з сім’ями «групи ризику» поділяється на:

·    соціальний супровід (бесіди з батьками, аналіз сімейних стосунків, консультування, обстеження матеріально-побутових умов родин);

·    профілактична (налагоджування взаємостосунків між членами родини, врегулювання конфліктів, профілактика насилля).

·    просвітницька (консультації з метою розвитку компетентності та зацікавленості життям своїх дітей). Сприяння дітям та батькам в отриманні гарантованих їм пільг.

Крім того в обов’язки соціального педагога входить

·    проведення соціально-педагогічних досліджень в педагогічному дитячому та батьківському колективах за допомогою основного діагностичного та практичному інструментарію - опитувальники: анкета і бланки інтерв’ю, бланки соціально-педагогічних спостережень для вивчення соціально-педагогічних процесів та явищ у колективі;

·    участь у розв’язанні конфліктів між батьками та навчальним закладом, батьками та дітьми, вихователями та батьками.

2. Проведення методичної роботи з педагогічними працівниками закладу.

 Ця робота передбачає проведення соціальним педагогом навчальних занять з вихователями з метою навчання прийомам соціометричного контролю за оточенням в групах. Допомога в діагностиці соціально-емоційної напруженості у дітей (відчужені, знехтувані діти). Навчально-виховна робота, участь в роботі педрад, батьківських зборах на ін.

3. Співпраця та взаємозв’язок з різними державними та недержавними закладами (органами управління освіти, соціальними службами, медичними установами).

4. Провідним напрямком роботи соціального педагога є соціально-педагогічна реабілітація дітей та родин, які потребують соціального захисту.

5. Для роботи с такими дітьми, які стоять на окремому обліку у соціального-педагога розробляється індивідуальний план реабілітаційних заходів та контролюється хід його реалізації.

6. Категорії сімей, що стоять на обліку:

·    неповні сім'ї;

·    багатодітні сім'ї

·    сім'ї інвалідів

·    сім'ї батьків – учасників в АТО

·    сім'ї-переселенців

·    малозабезпечені сім'ї

·    асоціальні (алкоголізм, наркоманія);

·    сім'ї де є члени з жорстокою, агресивною поведінкою, з психічно-сексуальним відхиленням тощо.

Робота соціального педагога з такими сім’ями поділяються на:

·    соціальний супровід (бесіда з батьками, аналіз сімейних стосунків, консультування, обстеження матеріально-побутових умов родин);

·    профілактичні (налагоджування взаємостосунків між членами родини, врегулювання конфліктів, профілактика насилля).

·    просвітницька (консультації з метою розвитку компетентності та зацікавленість життям своїх дітей). Сприяння дітям та батькам в отриманні гарантованих їм пільг.

Соціальний педагог в дошкільному закладі  постійно вдосконалює модель соціальної роботи с різними родинами з використанням зусиль усіх учасників навчально-виховного процесу.

НА ОСНОВІ СТАТЕЙ КОНВЕНЦІЇ ООН ПРО ПРАВА ДИТИНИ

Я індивідуальність (Ст. 7, 8, 16).

Право на життя – головне право дитини (Ст. 6).

Право виховуватись у сім’ї (Ст. 7-9).

Право на свободу думки, совісті, релігії (Ст. 12-14).

Відповідальність батьків за виховання дитини (Ст. 18).

Права дитини-сироти (Ст. 9, 11, 20, 21).

Право дитини на харчування (Ст. 24-27).

Право на отримання освіти (Ст. 28-29).

Право на соціальне забезпечення і належний рівень життя (Ст. 26-27).

Право на захист від економічної експлуатації (Ст. 32).

Право дитини на захист від негуманного поводження з нею (Ст. 35-39).

Право на відпочинок і дозвілля (Ст. 31).

Право дитини з особливими потребами на повноцінне і достойне життя і особливе

піклування (Ст. 23).                                                                                      

Право на користування досконалими медичними послугами (Ст. 24).

КОЛИ ПОРУШУЮТЬ ПРАВА ДИТИНИ

Коли нема безпеки для її життя і здоров’я.

Коли її потреби ігноруються.

Коли не задовольняються її основні потреби.

Коли по відношенню до дитини спостерігаються випадки насильства або приниження.

Коли порушується недоторканість дитини.

Коли завдається шкода здоров’ю дитини.

Коли дитину ізолюють.

Коли вона не має права голосу у процесі прийняття важливого для сім’ї рішення.

Коли вона не може вільно висловлювати свої думки і почуття.

Коли її використовують у конфліктних ситуаціях з родичами.

Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.

Коли навіюють страх за допомогою жестів, поглядів, погроз фізичного покарання.

Коли дитину залякують, використовуючи при цьому суспільні установи (міліцію, церкву, спецшколу, колонію, лікарню).

Коли порушують її статеву недоторканість.

Коли контролюють її доступ до спілкування з ровесниками, дорослими, родичами, одним із батьків, якщо на це нема рішення суду.

Коли дитині не надається право робити помилки.

Основні засади „Конвенції ООН про права дитини”

Прийнята та відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25  Генеральної Асамблеї від 20 листопада 1989 року.

 Набула чинності для України з 27 вересня 1991 року.

·    Кожна дитина має невід'ємне право на життя, а держави забезпечують максимально можливий ступінь її виживання і здоровий розвиток.

·    Кожна дитина має право на ім'я і громадянство з моменту народження.

В усіх діях судів, установ соціального забезпечення, адміністративних органів, що займається проблемами дітей, першочергова увага надається найкращому забезпеченню інтересів дитини. Належним чином мусить враховуватися думка дитини.

·    Держави забезпечують здійснення кожною дитиною усіх прав без будь-якої дискриминації або нерівності.

·    Дітей не повинні розлучати з їхніми батьками, за винятком випадків, коли це здійснюється компетентними органами в інтересах благополуччя дітей.

·    Держави сприяють воз’єднанню сімей, дозволяючи в'їзд на свою територію або виїзд із неї.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини, однак держави мусять надавати їм належну допомогу і розвивати мережу дитячих закладів.

·    Держави забезпечують захист дітей від завдавання їм фізичної і моральної шкоди або психологічних збитків і жорстокого ставлення, включаючи сексуальні зловживання чи експлуатацію.

·    Держави забезпечують прийнятну заміну догляду за дітьми, в яких немає батьків. Процес усиновлення ретельно регулюється, і необхідно прагнути до укладання міжнародних угод, щоб забезпечити гарантію і юридичну обгрунтованість у тих випадках, коли всиновлювачі мають намір вивезти дитину з країни, де вона народилася.

·    Діти з особливими потребами в розумовому або фізичному розвитку мають права на виняткове ставлення, освіту і турботу.

·    Дитина має право на користування послугами системи охорони здоров'я. Держава забезпечує охорону здоров'я усіх дітей із наданням першочергової уваги профілактичним заходам, медико-санітарній освіті і зменшенню дитячої смертності.

·    Початкова освіта повинна бути безплатною і обов'язковою.

Шкільна дисципліна підтримується за допомогою методів, що засвідчують повагу до людської гідності дитини.Освіта готує дитину до життя в дусі розуміння, миру і терпимості.

·    Діти повинні мати час на відпочинок, ігри й однакові можливості займатися культурною і творчою діяльністю.

·    Держави забезпечують захист дитини від економічної експлуатації і праці, яка може перешкодити отриманню освіти або завдати шкоди її здоров'ю і благополуччю.

·    Держави захищають дітей від незаконного вживання наркотиків і участі в їх виробництві або торгівлі ними.

Вживаються всі заходи для припинення викрадання дітей і торгівлі ними.

Смертна кара чи довічне ув'язнення не присуджуються за злочини, здійснені особами віком до 18 років.

  Дітей утримують під вартою окремо від дорослих; їх не піддають тортурам і жорстокому чи принизливому ставленню.

  Жодна дитина до 15-річного віку не може брати участі у військових діях; діти, що перебувають у зоні збройного конфлікту підлягають особливому захисту.

   Діти меншин і корінного населення вільно користуються здобутками власної культури і рідною мовою.

   Діти, які були піддані поганому ставленню, затриманню чи постраждали від недогляду, повинні отримати належне ставлення або пройти підготовку для оздоровлення та реабілітації.

      З дітьми, що порушили карне законодавство, слід поводитися так, щоб виховати в них почуття гідності та значимості і сприяти їх реінтеграції в життя суспільства.

       Держави широко інформують про права, що містяться в конвенції, як дорослих, так і дітей.