Якщо малюк говорить погані слова

Маленькі діти впитують інформацію, як губки. Дуже часто серед цієї інформації попадаються не зовсім пристойні слова і вирази, які слід було б пропустити повз вуха. Але дитина саме їх і запам’ятовує краще всього, та й потім з великим задоволенням відтворює. Отже, що ж робити, якщо дитина лається? І чого робити не варто?

Якщо малюк у віці до 3-х років говорить погане слово/слова 

1. В першу чергу запитайте дитину, де вона почула це слово. Тільки зробіть це абсолютно спокійно, неупереджено, не показуючи малюкові своєї емоційної реакції. Може бути таке, що дитина чула зовсім інше слово, яке зовсім не є лайкою, але перекрутила його на свою дитячу мову, і вийшло щось непристойне.

2. Прослідкуйте за манерою спілкування в своїй сім’ї. Якщо хтось із вас вживає лайки в розмові, тоді несправедливо вимагати від дитини уникати цих слів … Не допоможуть навіть такі вмовляння, що ці слова можуть вживати тільки дорослі, а діткам поки не можна. У такому випадку дитина робить закономірний висновок:оскільки лаятися можна тільки дорослим, значить, якщо я лаюся – я дорослий. Тоді малюк буде лаятися, щоб здаватися дорослим.

3. Знайдіть джерело, від якого малюк чує такі слова і, якщо є можливість, постарайтеся це джерело “знешкодити” (обмежте спілкування, попросіть стримуватися при дитині).

4. Ви можете спробувати розповісти дитині, що це слово виховані люди не говорять, що вам неприємно чути такі слова, що вам не подобається, коли люди говорять так. Але ваші переконання з великою ймовірністю ні до чого не приведуть. Хоча сказати це дитині все-таки варто.

5. Не акцентуйте увагу на висловлюваннях дитини. Ні в якому разі не смійтеся(інакше ви покажете дитині, що погане слово вас веселить, і дитина буде продовжувати його вживати, щоб насмішити вас). Не сваріть дитину, не соромте її (адже таким чином ви покажете дитині значимість того, що він вимовив це слово, а це викличе у нього бажання ще і ще говорити такі слова, щоб знову і знову викликати реакцію у мами). Взагалі не варто дуже емоційно реагувати, щоб не акцентувати на цьому увагу. Просто зробіть вигляд, що цього слова малюк взагалі не вимовляє. Якщо не звертати увагу, то через день-два дитина сама забуде це слово.

Діти, котрим більше трьох років (вік вказано приблизно, оскільки кожна дитина розвивається своїми темпами) вже усвідомлено використовують лайку.

1. Як і в попередньому випадку обмежте спілкування дитини з джерелом лайок

2. Слідкуйте за спілкуванням в сім’ї

3. Не акцентуйте увагу зайвий раз, якщо дитина сама не помітила, як вимовила непристойний епітет, але старшим діткам слід обов’язково показати своє ставлення до таких слів.

4. Можливо, дитина таким чином хоче привернути вашу увагу, або продемонструвати свою силу. У такому разі не давайте емоційної реакції, щоб показати дитині, що на вас не діє такий спосіб привертання уваги, що ви не вважаєте лихослів’я проявом сили. Залишайтеся спокійними.

Але буває, що ці способи вже не діють. В такому випадку:

1. Грамотно продемонструйте своє неприйняття непристойних виразів. Для цього використовуйте такі фрази: “Мені не подобаються такі слова”, “У нас в сім’ї так не говорять”, “Мені неприємно чути такі слова”, “Ці слова говорити непристойно, вони можуть образити людину”. Пам’ятайте, що інтонація повинна бути абсолютно спокійною.

2. Якщо малюк все-таки продовжує, можна застосувати більш хитрий спосіб. Але вдаватися до нього варто тільки в крайньому випадку, коли інші методи зовсім не діють. Дозвольте дитині лаятися (оскільки заборонений плід солодкий), алетільки в певному місці. Наприклад, запропонуйте говорити погані слова тількибіля сміттєвого відра, або в туалеті. Можна виділити окрему чашку, в яку дитина може вимовити все непристойні слова (тільки пити потім з цієї чашки не варто), або відвезти дитину в поле/в ліс, і нехай там говорить всі лайки, які знає. А ви в цей час зберігайте спокій і не показуйте дитині свої емоції.

3. Можна вдатися до хитрощів, але зауважте, що деякі діти настільки кмітливі, що таким способом ви нічого не досягнете. Тому спочатку проаналізуйте, підійде це вашому малюку, чи ні. Ітак, скажіть дитині, що говоріння поганих слів – це хвороба, котру потрібно лікувати узваром із спеціальних трав. Підіть разом з малюком у аптеку і купіть лікарські трави, причому чим складніша назва буде, тим краще. Можете придбати череду, чебрець, звіробій, тисячолистник… Вдома разом з малечею зваріть чудо-зілля. Використайте невелику кількість трав, додайте меду, кілька крапель сиропу від кашлю (для більшої переконливості). Давайте малюку по 3 чайні ложки цього “зілля” 3 рази в день. За 2-3 дні хвороба покине вас. Тільки не дивуйтесь, якщо через деякий час малеча попросить напоїти таким зіллям ще й тата, чи дідуся.

Буває, що дитина сказала непристойне слово при сторонніх

1. Спокійно вибачтеся за малюка.

2. Далі швидко змініть тему, щоб ніхто не встиг відреагувати на висловлювання вашої дитини.

3. Також збережіть спокій.

4. Потім удома наодинці з дитиною проговоріть свою позицію з приводу лайливих слів.

Особливості адаптації дітей до умов дошкільного навчального закладу

    Відомо, що процес адаптації – це постійний процес, який супроводжує людину впродовж усього життя. Науковці визначають адаптацію як пристосування будови і функцій організму, його органів і клітини до умов середовища, спрямоване на збереження рівноваги.

    Адаптація (з лат. «пристосування») – пристосування організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.

    Залежно від того, на якому рівні відбувається адаптація організ­му, існують декілька класифікацій цього процесу. В межах висвітлення проблеми адаптації дитини до умов дошкільного закладу слід зу­пинитися на дослідженнях, автори яких доводять існування таких ви­дів адаптації як фізіологічна та соціальна.

    Розглянемо більш докладно тлумачення цих термінів. Фізіологіч­на адаптація – реакція функціональних систем організму, яка найбільш повно відповідає потребам певної ситуації.

Під соціальною адаптацією розуміють постійний процес актив­ного пристосування індивіда до умов соціального становища, а також результати цього процесу .

    Відомо, що навіть незначні зміни умов життя маленької дитини викликають порушення її емоційного стану, сну, апетиту тощо. Саме тому створення умов для успішної адаптації є досить серйозною проблемою, яка хвилює лікарів, психологів, педагогів.

    Які ж особливості формування здатності до адаптації у малюка?

Слід зазначити, що народження дитини – це один з найяскраві­ших прикладів фізіологічної адаптації. Отже, системи дихання, кро­вообігу, травлення на момент народження повинні мати відповідний рівень готовності всіх адаптаційних механізмів. Дослідження дово­дять, що здоровий малюк має цей рівень готовності й достатньо швидко пристосовується до існування в нових для нього умовах. Звичайно, впродовж наступних років відбувається вдосконалення адаптаційних механізмів, формуються передумови соціальної адаптації.

Які ж фактори можуть негативно вплинути на формування адаптаційних механізмів дитячого організму? Результати спостережень за­свідчують, що, насамперед, це такі антенатальні фактори, як токсико­зи І, П половини вагітності, гострі інфекційні захворювання, загост­рення хронічних захворювань, прийом ліків, стресові ситуації, шкід­лива робота, вживання алкоголю, паління. Серед інтранатальних фак­торів ризику медики визначають наявність асфіксій у дитини, полого­ві травми, хірургічне втручання, несумісність за резус-фактором між матір'ю та дитиною тощо.

     Неабияке значення для формування адаптаційних механізмів ди­тини має і  постнатальний період. Саме тому такі фактори, як велика маса тіла дитини, захворюваність упродовж 1 місяця життя, вживання матір'ю алкоголю, паління під час вигодовування дитини, штучне ви­годовування, наявність хронічних захворювань, затримки нервово-психічного розвитку можуть стати гальмом у формуванні та розвитку адаптаційних механізмів. Серед соціальних слід звернути увагу такі фактори ризику, як незадовільні матеріально-побутові умови життя,  конфлікти в сім'ї, відсутність батька чи матері.

    Впродовж дошкільного дитинства малюк неодноразово реалізує власні адаптаційні можливості – це  і прихід до дитячого садка, і перехід із однієї групи в іншу, а потім і в школу. Не потребує доказу той факт, що до дитячого садка дитина повинна приходити з прогнозом на адаптацію. Якщо ж прогноз відсутній, його складає лікар дошкільного, закладу разом із психологом. Згідно з прогнозом вони визначають особливості організації режиму, харчування, сну кожної дитини. Саме цими призначеннями бажано керуватися вихователям під час адаптації малюка до умов дошкільного закладу.  

    Звикання дитини до нових умов супроводжується порушенням сну, апетиту, загальним ослабленням організму, негативних емоцій, що передається цілою палітрою плачу від скиглення де ревіння. Супутником негативних емоцій є страх – джерело  стресового стану дитини. На жаль, у період адаптації прояв малюком позитивних емоцій є дуже рідкісним явищем. Окрім цього, порушується функціональний стан нервової системи – деякі діти кличуть матір, не можуть заснути тощо, інші – тривалий час перебувають у загальмованому стані, неохоче спілкуються з дорослими й однолітками,  а іноді зовсім мовчать. Спостерігаються зрушення і в деяких вегетативних реакціях, а саме: втрачається вага, загострюються алергічні реакції, раптово підвищується температура тіла тощо. Досить часто у дітей порушуються   вже   набуті культурно-гігієнічні   навички, знижується імунітет.

Хоча ці негативні прояви зустрічаються не у всіх дітей і є тимчасовими, не звертати уваги на них не можна, адже вони свідчать про порушення нормального функціонування кори великих півкуль, негативно впливають на поведінку дитини. Такі зміни пояснюються перебудовою звичного динамічного стереотипу поведінки, набутого під впливом домашніх умов, на новий стереотип в умовах дошкільного закладу.

Розрізняють три ступені адаптації: легкий, середній і важ­кий.

Легкий ступінь адаптації

За легкої адаптації впродовж місяця у дитини нормалізується поведінка. Малюк починає спокійно чи радісно ставитися до дитячої групи. Настрій бадьорий, проявляє зацікавленість довколишнім, у поєднанні з незначним ранковим плачем. Апетит погіршується, проте не дуже і на кінець першого тижня стає звичайним, сон поновлюється протягом 10-15 днів.

Стосунки з рідними за легкої адаптації у дитини не порушуються, малюк легко прощається вранці, швидко відволікається, його цікавлять й інші дорослі, він доволі активний, але не збуджений. До дітей в групі може бути байдужим або зацікавленим. Інтерес до навколишнього поновлюється впродовж 2-3 тижнів з допомогою дорослого.

Мова загальмовується, але дитина відгукується і виконує певні прохання чи вказівки дорослого. До кінця першого місяця поновлюється активне мовлення.

Зниження захисних сил організму значно не виражено і до кінця 2-3 тижня відновлюється. Хворіє не більше разу на місяць, тривалістю не більше десяти днів, без ускладнень.

Середній ступінь адаптації

Під час адаптації середнього ступеня порушення в поведінці і загаль­ному стані дитини виражені виразніше і триваліше. Сон нормалізується лише через 20-40 днів, якість сну теж незадовільна. Апетит понов­люється в такі самі строки. Настрій нестійкий впродовж всього місяця, значно знижується активність: малюк стає плаксивим, малорухливим, не намагається досліджувати нове оточення, не використовує набутих раніше побутових навичок. Мова або не використовується, або знижується. У грі дитина також не застосовує набутих на­вичок, гра ситуативна. Всі ці зміни тримаються протягом 5-6 тижнів.

Ставлення дитини до близьких – емоційно-збуджене (плач, крик під час розлучення). Ставлення до дорослих вибіркове. Ставлення до дітей, як правило, байдуже, проте може бути й зацікавленим.

Захворюваність – до двох разів, терміном не більше 12 днів, без ускладнень. Вага не змінюється або дещо знижується. З'являються ознаки невротичних реакцій: вибірковість у ставленні до дорослих і однолітків, спілкування лише за певних умов.

Важкий ступінь адаптації

Особливу тривогу викликає стан важкої адаптації. Дитина починає тривалий час і важко хворіти, одне захворювання майже без перерви змінює інше, захисні сили організму підірвані і вже не виконують своєї ролі – не запобігають численним інфекційним захворюванням, з якими постійно доводиться стикатися малюку. Це несприятливо позначається на його фізичному і психічному розвиткові.

Інша форма перебігу важкої адаптації – неадекватна поведінка дитини, яка межує з невротичним станом. Дитина погано засинає, сон короткий, скрикує, плаче уві сні, прокидається зі слізьми. Сон чутливий, короткий. Апетит погіршується сильно і надовго, ди­тина може відмовлятися від їжі або блювати за спроби її нагодувати, можуть виникати функціональні порушення випорожнень, безконтрольні випорожнення.

    Під час періоду неспання дитина пригнічена, не цікавиться оточен­ням. Ставлення до дітей відчужене, однолітків уникає або проявляє агресію. Ставлення до близьких емоційно-збуджене, позбавлене прак­тичної взаємодії. Не реагує на запрошення взяти участь у будь-якій діяльності. Мовою не користується або простежується затримка мовленнєвого розвитку на значний період. Немає настрою, дитина тривалий час плаче, напружено стискає у кулачку носову хустинку чи домашню іграшку. Нам, дорослим, важко усвідомити ступінь її страждань.

Слід пам’ятати, що дитина, яка бурхливо виражає свій протест проти нових умов криком, голосним плачем, вередуванням, чіпляється за маму, падає в сльозах на підлогу, незручна і бентежлива для батьків і вихователів, проте викликає менше хвилювань у дитячих психологів і психіатрів, ніж дитина, яка ціпеніє, стає байдужою до того, що з нею відбувається, до їжі, мокрих штанців, навіть холоду. Така апатія є типовим проявом дитячої депресії.

Отже, ви вже зрозуміли, що адаптація дитини до нових для неї умов середовища – важкий та болючий процес. Тепер ви знаєте, що відбувається з дитиною, з її поведінкою.

    Звикання до дошкільного навчального закладу залежить також від типу темпераменту. Гірше за інших почуваються діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дитячого садка: не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. Найлегше пристосовуються діти-сангвініки.

Ускладнюючим чинником адаптації слід також назвати і конфлікти в сім’ї, нетовариськість батьків. Діти мимоволі засвоюють негативні риси поведінки батьків, що ускладнює їхні стосунки з однолітками. Вони поводяться невпевнено і нерішуче, багато хвилюються, тому не можуть бути легко прийнятими в групі.

Отже, соціально-психологічна адаптація до дитячого садка відбувається неоднаково у різних дітей, відповідно до віку, типу вищої нервової системи, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку в дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері.

Як правильно підготувати дитину раннього віку до вступу в дитячий садок?

1. Передусім слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному навчальному закладі.

2. Готуючись до дитячого садка, докладно розкажіть малюку, що вдень він буде ходити до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним будете займатися вдома цікавими справами.

3. Варто зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Для цього під час прогулянок покажіть будівлю дошкільного навчального закладу, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя в садочку. Не можна дитину залякувати садком, погрожувати: «Не слухатимеш – віддам у садочок». Це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати бажання в неї ходити до садка: «Якщо слухатимеш, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок». Про вступ до садка треба говорити в сім'ї як про радісну, очікувану подію.

4. Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість в тому, що він потрібен вам!

5. Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності. Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Так діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.

6. Обираючи дитячий садок, звертайте увагу на вихователів. Чи хочете ви щодень приводити сюди свою дитину? Якщо так, робіть це впевнено.

Щоб полегшити звикання, познайомте сина чи доньку з майбутнім вихователем, поговоріть з ним так, щоб дитина чула про те, що ваш малюк уже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними. Слід викликати в дитини позитивні спогади про відвідування дошкільного закладу, бажання швидше підрости і піти в садочок.

7. Збираючись вести малюка до дитячого садка, домовтеся з вихователем, що певний час відвідуватимете його разом з дитиною, проте дослухайтеся до рекомендацій вихователя щодо цього.

Як допомогти дитині пережити період адаптації?

1. В перші дні перебування в дитячому садку залишайте дитину на 2-3 години, поступово збільшуючи час знаходження в дитсадку. Не запізнюйтесь, хоча б у перші дні забирайте дитину вчасно.

2. Не поспішайте відразу забрати дитину додому. Побудьте з дитиною на ігровому майданчику, разом подивіться, як гуляють діти, чим займаються, як спілкуються один з одним та вихователем.

3. Відводячи малюка до дитячого садка, дайте йому улюблену іграшку, сказавши при цьому: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, візьми і притисни її до себе. І я відразу про тебе подумаю». Ілюзія керування батьками дуже важлива для малюка. Вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію. Нехай іграшка ходить із дитиною кожен день і знайомиться з іншими, розпитуйте, що з іграшкою сталося в дитячому садку. Хто з нею дружить, хто ображав, чи не було їй сумно. Таким чином ви багато дізнаєтеся про те, як ваша дитина звикає до садочка.

4. Пограйтесь з дитиною домашніми іграшками в дитячий садок, де якась з них буде самою дитиною. Поспостерігайте, що робить ця іграшка, що говорить, допоможіть разом з дитиною знайти їй друзів і вирішіть проблеми дитини через неї, орієнтуючи гру на позитивні результати.

5. Не хвилюйтесь і не показуйте своє хвилювання дитині. Не забувайте надавати дитині емоційну підтримку і показувати значимість для вас її нового статусу.

6. Утримуйтесь від шумних масових вистав, аби зменшити емоційне навантаження.

7. Частіше говоріть дитині про свої почуття і проявляйте їх.

8. Завжди знаходьте час вислухати, що непокоїть вашу дитину, які у неї труднощі, чого вона досягла.

9. Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім'ї та оптимальний режим дня. Оберігайте нервову систему дитини!

10. Повідомте вихователів про особливі звички дитини, що вона любить, що ні, які має захоплення.

11. Придумайте ритуал «прощання» й зустрічайте дитину з посмішкою.

12. Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає. Ніколи не з’ясовуйте відносин з вихователем (щоб не трапилось!) у присутності дитини.

13. Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.

14. Найголовніше — почувайтеся компетентними батьками, тобто вірте, що з будь-якою складною ситуацією можна справитись, якщо її вирішувати, а не відкладати!

Головною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім'ї та дитсадку.

Спрогнозувати  адаптацію дитини до умов дошкільного навчального закладу допоможе наступна анкета.

Анкета для батьків

1.     Чи легко розсмішити Вашу дитину?

2. Чи часто вона капризує? Не частіше, ніж 1-2 рази на тиж­день?

3. Чи спокійно лягає спати?

4. Чи все їсть, чи не капризує під час годування?

5. Чи є у Вашої дитини друзі, які добре ставляться до неї, охоче граються?

6.     Чи часто Ваша дитина виходить із себе?

7.     Чи завжди треба приглядати за нею?

8.     Чи  не страждає Ваша дитина на енурез?

9.     Чи немає у Вашої дитини шкідливих звичок?

10.   Чи можна дитину залишити саму на недовгий час, знаючи, що, вона не розплачеться так, наче її покинули назавжди?

11.   Чи добре малюк поводить себе з однолітками, чи не потре­бує від Вас підтримки?

12.   Чи немає у Вашого малюка якихось незначних страхів?

Відповіді позитивного характеру на 7-12 запитань дають змогу прогнозувати успішну адаптацію дитини до умов дошкільного закладу.

Без рівноваги у харчуванні  немає рівноваги в житті

Пригадайте, шановні батьки, своє дитинство! Як смакували нам тоді тістечка! І сьогодні, коли їх їмо, знову й знову відчуваємо тепло, любов, якими нас оточували в дитинстві. Ми переносимо ці емоції на їжу, і це не має нічого спільного з почуттям голоду.

У випадках булімії (крайня патологічна форма емоційного голоду) прийом їжі виступає як антидепресант миттєвої дії. Люди, які страждають на цю хворобу, не навчені якісно, свідомо жити, приймати свої емоції, відгороджуються від своїх відчуттів.

    Отже, ми їмо не тільки, щоб втамувати фізіологічний голод. За допомогою їжі ми задовольняємо потребу в любові, захищеності, шукаємо смакові насолоди, щоб ще раз пережити задоволення, які ми отримували колись.   

   Розглянемо ситуацію. Обід. Біля трирічної Оленки, яка не хоче їсти суп, танцюють усі дорослі. Вони хвилюються, нервують, умовляють, читають казки, співають пісеньки, пропонують іграшки.

   Усе це для того, щоб переключити увагу дитини з їжі і непомітно запихнути їй до рота чергову ложку супу. Але мала крутить головою, знаходить все 'нові причини: “несмачно”, “солоне”, “не така тарілка”, “гаряче”, галасує, плаче. Мама поспішає замінити тарілку, дати нову іграшку, дорослі разом охолоджують страву, висаджують у ряд ляльок і навіть лякають: “Зараз усе з’їсть лялька або дідусь, а ти залишишся голодною”. Оленка ллє сльози і їсть “за маму, за тата...”.

   Чи дасть користь дитині їжа, яку вона з’їла в такому роздратованому стані? Постійні умовляння, зауваження викликають негативні емоції, і, якщо це повторюється щодня, вони “запам’ятовуються” і фіксуються організмом. Внаслідок чого фізіологічний механізм апетиту іноді так глибоко пошкоджується, що замість природного почуття голоду в дитини з’являється негативне ставлення до їжі, вже при одному її вигляді або згадуванні про неї. Так може виникнути анорексія (втрата апетиту) навіть у здорової дитини, і тут без втручання лікаря-психолога не обійтися.

А ось іще одна поширена ситуація. Матуся гримає на сина, який уже годину сидить над кашею: “їж негайно! А то покараю, не підеш на вулицю!”, — погрожує вона.

 Жінка дуже переймається: хлопчик, на її думку, дуже мало їсть. “Ось подивися на свого друга Сашка. їсть, як доросла людина, — він молодець, бо людина, яка добре їсть, здорова завжди!” — повчає вона сина.

Подумаймо! Чи має рацію мати, яка вважає, що дитина має з’їдати стільки ж, скільки доросла людина? Чи завжди людина, яка багато їсть, здорова? Аксіома: дитячому здоров’ю шкодить як нестача їжі, так і її надлишок. Коли дитина систематично переїдає, постійне розтягування шлунку зумовлює виникнення та закріплення так званого ілексу підвищення апетиту, що призводить до ожиріння.

     Важливо також дотримуватися режиму приймання їжі упродовж дня з урахуванням вікових, індивідуальних особливостей малюка. Привчайте його їсти повільно, добре пережовуючи їжу, щоб вона краще перетравлювалася в шлунку.

   Шановні батьки! Якщо дитина погано їсть, треба обов’язково порадитися з лікарем, чи не пов’язано це з якимись порушеннями та відхиленнями в здоров’ї малюка. Адже причини можуть бути різні:

♦   ферментна недостатніть, через яку їжа погано перетравлюється;

♦   незадовільна робота травної, видільної систем, жовчогінних шляхів, печінки;

    ♦   алергія на певні продукти;

♦   неправильне поєднання продуктів у раціоні дитини;

    ♦   надмір солодощів, солі тощо.

Щоб вчасно і правильно виявити й усунути ці причини, треба бути уважними до запитів і потреб малюка, дбати про раціональне його харчування.

                 Чому важливо вчасно їсти?

Розповісти дітям, що режим харчування важливий і необхідний для всіх. Маленькі діти швидко ростуть і розвиваються завдяки сну і харчуванню. Пояснити їм, що на перетравлювання їжі потрібен час. Потім шлунку треба відпочити, набратися сил і виділити шлунковий сік для прийому нової порції їжі. Якщо їсти кожний день в один час, то шлунок звикає до цього режиму. Він встигає і відпочити, і приготуватися, тоді їжа потрапляє в шлунок, що виділяє шлунковий сік, і добре перетравлюється. А якщо їсти в різний час, то сік не встигає виділятися, їжа погано перетравлюється і через деякий час починає боліти шлунок. Тому треба дотримуватися режиму харчування.

Як правильно їсти:

>      перед їдою обов’язково вимий руки;

>      їж повільно, ретельно пережовуй їжу;

>      не відволікайся від їжі розмовами, грою;

>      жуй лише з закритим ротом»

>      коли виходиш з-за столу, не бери з собою їжі;

>      пий тільки тоді, коли в роті вже немає їжі.

Правила поведінки за столом:

>      за столом сидіти прямо, опираючись на спинку стільця;

>       не можна розгойдуватися на стільці;

>       не можна класти руки на стіл;

>      не набивати повний рот їжею і швидко жувати її.

Прислів’я та приказки про їжу:

>       без хліба немає обіду;

>       коли їмо, то всі мовчимо;

>      риба - вода, ягода - трава, а хліб - всьому голова;

>       сіль, хліб, вода - козацька їда;

>       каші маслом не зіпсуєш;

>       без їжі і віл не потягне.

Перед їдою можна використати віршовані рядки:

Руки вимили чистенько,

Йдем обідати хутенько.

Пахне страва на столі:

Пригощайтеся, малі!

Всі піклуються про діток З ніжністю, з турботою,

То ж давайте нашу кашу Поїмо з охотою.

Виїдайте все з тарілки.

Випивайте чай свіженький.

Встаючи, підсуньте стільчик

І подякуйте гарненько. 

Якщо дитина не хоче їсти...

     Один з найважливіших чинників формування здоров’я дитини — Ті раціональне харчування. Про принципи здорового харчування, правильний добір і поєднання продуктів, їжу корисну, некорисну і шкідливу не раз уже писалося. А от психологічний аспект годування дошкільнят у багатьох батьків, і навіть педагогів, залишається поза увагою, хоча він позначається на здоров’ї поряд з якістю їжі. 

    Процес годування, прийому їжі дитиною для багатьох сімей — актуальна, болюча проблема, оскільки і для дітей, і для їхніх батьків це буває стресовою ситуацією, яка травмує психіку.

Дехто свято вірить, що чим більше дитина з’їсть, тим здоровішою буде, що кожна ложка каші, навіть насильно “втрамбована”, дасть користь, зміцнить здоров’я. 

   Як правило, прийом їжі дитиною починається весело, спокійно, але поступово за столом насуваються “хмари”, психологічна атмосфера стає дедалі напруженішою — спочатку вмовляння: “З’їж за маму, з’їж за тата” або “Ще одну ложку каші з’їж, тоді підеш гратися”, або “Куплю нову іграшку”, а потім доходить і до погроз. Часто дитина чує і таке:

“Я тебе сьогодні не люблю — ти не доїв суп” або “Сидітимеш за столом, доки все не з’їси” тощо.

Зрозуміло, що це вже початок протистояння між дитиною і дорослим: тут і сльози, і крики, і знервованість, і зіпсований настрій, як у дитини, так і в дорослого. Дитина після цього ще довго не може заспокоїтися, переживаючи болісний, щойно набутий життєвий досвід. Вона думає: “У цьому світі навіть найрідніші люди мене не розуміють!”. А мама або й вихователька, “втрамбувавши” в малого все, що вважали за потрібне, задоволені: “Дитя нагодоване!”. Маємо яскравий приклад дорослого егоцентризму.

   Дивовижно, як рідна людина, мати, раптом стає “глухою”, “сліпою”, “бездушною” до своєї кровинки, яка і жестами, і очима, і поведінкою благає, показує матусі, що їсти вже не може і не хоче. Батьки часто не замислюються над тим, що таке годування малюк сприймає як насилля, примус, покарання, що це стає для нього справжнім випробуванням, а мати, і це найгірше, сприймається як насильник. 

   Маленька людина не може зрозуміти її поведінки, оскільки ще зовсім недавно, в період грудного годування, мама сприймалася дитиною і як джерело їжі, і як джерело любові та задоволення.

    Материнський тиск, її авторитаризм лякають малюка, між найріднішими людьми виникає психологічний дискомфорт, емоційна дистанція. Для авторитарних, емоційно “глухих” батьків і педагогів головне — режим і гасло “Дитина для режиму!” і в жодному разі не навпаки. В результаті процес вживання їжі, сама їжа не викликають у дитини такого важливого почуття, як задоволення. Так і руйнується головний принцип людського життя — принцип задоволення, навіть якщо він стосується прийому їжі.

                                                                                                 Обходитися без примусу

    Не варто примушувати дитину їсти страву, яка їй здається несмачною! Натомість допоможіть малюкові розвинути смак до простої, здорової їжі, адже саме це є запорукою доброго апетиту.  

Замисліться, що зафіксує дитяча пам’ять у разі примусу? Не важко уявити — це сльози, їжа, яку заштовхують ложкою до рота, нудота, погрози. Про насолоду стравою годі й казати!

     Не кажіть дитині: “Не підеш гратися, доки не з’їси ще одну ложку каші”, або “З’їж за маму, за тата ще одну ложку супу” тощо. Звісно, дитина проковтне цю огидну їй ложку каші, щоб продемонструвати слухняність, свою любов до нас. А тепер замислимося, які почуття вона заштовхує в себе разом з цією “останньою ложкою”? Що відчуває в цей момент до улюбленої страви і до дорослого?! А той часто і не відає, що душа дитини охоплена протестом, що загострилася її агресивність або отрута депресивності ще довго пануватиме в її серці, що “Я” малюка глибоко ущемлене.

    Пригадаймо і своє дитинство. Скільки дорослих людей і досі не люблять, наприклад молоко, манну кашу тільки тому, що їх занадто ними перегодували в дитинстві, примушуючи за будь-яку ціну “допити”, “доїсти”. І хто зна, може та склянка молока була б дуже смачною, якби дорослі не припускалися помилок. Ми, дорослі, інколи майже свідомо перетворюємо корисне на огидне. Отже, давайте не ставити дитину в залежність від своїх дорослих забаганок, комплексів. Не забираймо у наших найдорожчих істот права бути щасливими, відчувати задоволення, навіть якщо це стосується їжі.

                                                                                                    Малюк та його “помічники”

 Якщо їжа смачна, це не означає, що її треба дуже швидко з’їсти, проковтнути. Нею маємо насолоджуватися, адже смачну страву можна порівняти з оркестром, в якому чуємо і фагот, і саксофон, і скрипку, і фортепіано, що зливаються в одну чудову мелодію, даючи нам естетичне, душевне задоволення.

Завдяки своїм смаковим рецепторам дитина має відчувати смак страви, кожного її інгредієнта. В такому разі у малюка розвиватиметься естетичне, поетичне ставлення до їжі, він відчуватиме фізіологічне, психологічне задоволення.

Дитина, яка живе і розвивається в гармонії, використовуючи в повному обсязі інформацію всіх своїх аналізаторів, смакових рецепторів — здорова. Завдання батьків і педагогів — постійно розширювати діапазон її відчуттів, що прямо стосується і їжі.

К.Д. Ушинський назвав органи чуттів “дверима в світ”. Познайомте малюка з його “помічниками” — язиком, очима, вухами, носом, розкажіть про їхню роль у житті людини, про те, як вони допомагають пізнавати навколишній світ і себе в ньому, отримувати багатосенсорну інформацію, в тому числі і про їжу.

Пропонуйте дітям ігри на розвиток нюху,

смаку. Так, їм можна сказати: “Нехай ваші носики вгадають, що ви зараз їстимете”. Або малюк сидить у кімнаті, а мати пропонує йому попросити свого помічника-носика відгадати, що сьогодні буде на обід, яка страва стоїть на столі в кухні і чекає на нього, або можна з дитиною підійти до дверей, що ведуть на кухню, і запитати: “Яка це страва так смачно пахне? Що тобі підказує твій ніс?”. Зрозуміло, що, відгадавши, малюк буде дуже задоволений собою, своїм носиком, почуватиметься кмітливим, розумним. Тому й страва здаватиметься вдвічі смачнішою, і їда принесе задоволення.

 Згадайте віртуозний педагогічний прийом завідувача дитячого садка (його грає актор Євген Леонов) у кінофільмі “Джентльмени удачі", завдяки якому нудний, “несмачний” сніданок перетворився для дітей на цікаву космічну подорож. Результат приголомшливий — усі вихованці, як один, дружно почали “змітати” з тарілок “космічними” ложками “космічну” кашу, яка відразу видалася їм дуже смачною і корисною! Багатьом батькам і педагогам варто взяти цей приклад до уваги.

     Можна запропонувати малюкові заплющити очі, й поставити таке запитання: “Вгадай за смаком, яка це страва". Так дитина одночасно вчитиметься розрізняти тонкі смакові відчуття й називати їх: солодке, кисле, пересолене тощо.

Прислухайтеся до бажань дитини

     Створіть для маленької особистості такі умови, щоб світ здавався їй цікавим, кольоровим, смачним! Батькам варто запитувати дитину, що вона хотіла б з’їсти, яка страва їй подобається, запропонуйте приготувати її разом, звісно, зважаючи при цьому на вік, можливості дитини. Запрошуйте сина чи доньку разом з вами готувати страви для бабусі, тата — так вони більше дізнаються про вас, ваші кулінарні уподобання. А найцінніше те, що вас об’єднає корисна справа — готувати їжу для рідних людей.

Обов’язково звертайте увагу дитини: страва, яку готують з добрим настроєм і любов'ю, найсмачніша та найкорисніша.

Не бійтеся бути не такими батьками, як інші. Прислухайтеся до бажань своєї дитини щодо їжі, орієнтуйтеся на її смакові уподобання, дайте їй можливість самій вирішувати, їсти чи не їсти. Іноді треба відійти від загальноприйнятих стандартів у режимі дня дитини, її годування. Нічого страшного, якщо малюк поснідає трохи пізніше або не вип’є склянку молока в полудень. Відрегулюйте режим відповідно до індивідуальних особливостей сина чи доньки.

Не забувайте: ваша дитина — неповторна індивідуальність, вона не така, як інші, а отже, потрібний індивідуальний підхід і до режиму її харчування. Навчіть її прислухатися до “голосу” свого організму, довіряти йому. Нехай вона сама вирішує, що, коли, скільки їстиме, а від чого відмовиться. Зрозуміймо нарешті: в кожної людини, зокрема й у дитини, своє відчуття голоду. Комусь, щоб насититися, потрібний повний обід з трьох страв, а інші можуть вдовольнитися одним смачним яблуком.

     Не заштовхуйте в малюка їжу, коли він сидить на горщику (і таке буває) або коли він бігає від вас по кімнаті, а ви з тарілкою — За ним. Не перетворюйте це на змагання, рухливі ігри, забави, бо зрештою це закінчується, як правило, слізьми, образами і з боку дитини, і з боку батьків. Головна вимога — годувати треба голодну дитину.

Де їсти?

Хотілося б порадити батькам не годувати дитину їжею, приготовленою автоматом, оскільки ні людські руки, ані людське серце не брали участі в її приготуванні.

Часто молоді батьки, забравши дитину з дошкільного закладу, поспішають не додому, щоб посмакувати у тісному сімейному колі домашніми стравами, а до кафе, де повно людей. Що там чекає на дитину? Галас, черги, штовханина, шкідливі для дитячого організму одноразові пластмасові тарілки, стаканчики, а то й цигарковий дим. і найголовніше — немає можливості поспілкуватися з батьками хоча б увечері, розповісти їм про свої справи, а вона ж так цього чекала весь день!

Так і ростуть деякі діти, не знаючи смаку домашніх страв. А до того ще трапеза доповнюється суворими командами з боку батьків: “їж швидше” або “Усе доїдай, бо вдома їсти нічого” та їхніми нескінченними розмовами по мобільному телефону. Така поведінка батьків демонструє дитині їхню зайнятість і, як їй здається, байдужість до її життя, проблем.

Отже, який висновок? Корисна тільки та їжа, яка приготовлена турботливими і ніжними руками, оброблена душею, наповнена любов’ю.