Взаємодія з батьками. Поради батькам дітей з ООП

Батьки дітей з особливими освітніми потребами можуть користуватися усіма порадами для дітей дошкільного віку, які розміщені на сайті Міністерства освіти і науки.

Відзначаючи, що кожна дитина унікальна, ми також розуміємо, що діти з особливими освітніми потребами мають більш виражені індивідуальні потреби й особливості розвитку.

Батьки таких дітей виконують кілька функцій: функцію мами чи тата, вихователя та спеціаліста. Відповідно, у цій ситуації батькам потрібна допомога спеціалістів.

Де ж взяти спеціалістів?

• Для дитини з особливими освітніми потребами має бути розроблена індивідуальна програма розвитку, яку створює і відстежує команда психолого-педагогічного супроводу. Батьки можуть здійснювати онлайн-зв’язок для отримання консультації та рекомендацій щодо організації навчання вдома.

Наказ Міністерства освіти і науки України № 609 від 08 червня 2018 р. «Про затвердження примірного положення про команду психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами в закладі загальної середньої та дошкільної освіти».

Посилання на документ: https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-primirnogo-polozhennya-pro-komandu-psihologo-pedagogichnogo-suprovodu-ditini-z-osoblivimi-osvitnimi-potrebami-v-zakladi-zagalnoyi-serednoyi-ta-doshkilnoyi-osviti

• 
  Якщо у закладі дошкільної освіти немає відповідних спеціалістів, батьки можуть записатися на онлайн-консультацію з фахівцями інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ), де дитина проходила комплексну оцінку психолого-педагогічного розвитку.

Постанова Кабінету Міністрів України №545 від 12 липня 2017 р. «Про затвердження Положення про інклюзивно-ресурсний центр» (зі внесеними змінами №617 від 22 серпня 2018 р. «Деякі питання створення ресурсних центрів підтримки інклюзивної освіти та інклюзивно-ресурсних центрів»)

Посилання на документ: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/617-2018-%D0%BF#n64

На сторінці https://ircenter.gov.ua/ можна знайти контакти усіх ІРЦ, які створені в Україні, і містять усю необхідну інформацію, в тому числі поради для батьків.

Використання Facebook: сторінки інклюзивно-ресурсних центрів (там батьки можуть знайти контактні телефони та електронні пошти для зв’язку зі спеціалістами ІРЦ, домовитися про онлайн-консультацію та отримати рекомендації як записатися на комплексне оцінювання після виходу з карантину).

• Також важливо знати про таку установу, як ресурсний центр підтримки інклюзивної освіти, який створений в кожній області та є структурним підрозділом інституту післядипломної педагогічної освіти, для отримання консультативно-методичної допомоги з питань навчання дітей з особливими освітніми потребами під час карантинних обмежень у країні.

Постанова Кабінету Міністрів України №545 від 22 серпня 2018 р. № 617 «Деякі питання створення ресурсних центрів підтримки інклюзивної освіти та інклюзивно-ресурсних центрів»)

Посилання на документ: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/617-2018-%D0%BF

Ми віримо, що батьки дітей з особливими потребами не лише потребують допомоги, а й самі можуть надавати її, ділячись своїм досвідом.

Пропонуємо Вам поради для батьків, які виховують дітей з особливими потребами, від Голови правління ГО "Родина" Маріанни Онуфрик, розроблені спільно з UNICEF Ukraine.

• Бережіть свій ресурс.
  Відмовтесь або зведіть до мінімуму діяльність, яка викликає роздратування чи пригнічення. Будьте до себе поблажливими та не звинувачуйте себе в тому, на що не впливаєте.

• Будьте інклюзивними.
  Якщо у вас є ще діти, не придумуйте для кожного окрему активність. У побуті та дозвіллі має бути місце інклюзивній діяльності. Можна разом поприбирати чи розважитись у спосіб, який подобається усім.

• Навчайтесь у радість.
  Розробіть «карантинний» графік навчання - вчителі чи спеціалісти допоможуть вам із наповненням і консультуватимуть телефоном. Якщо ж думка про заняття викликає спротив, то заберіть слово «не» з меседжу «Карантин – це не канікули». Повернете його, коли разом із дитиною вирішите, що час настав.

• Використовуйте нові можливості.
  Якщо дитині потрібна консультація лікаря – спершу передзвоніть, мінімізуйте відвідування закладів охорони здоров᾿я. Відеозв᾿язок дозволить передати зміни у поведінці чи здоров᾿ї дитини. Запишіть відео, якщо такий зв᾿язок наразі не доступний. Знайдіть інформацію про лікарів, які під час карантину консультують онлайн і безкоштовно: https://bit.ly/likari_online .

• Якщо ви не можете вийти з дому, не вистачає коштів на необхідне – звертайтеся по допомогу! Багато благодійних та громадських ініціатив можуть підтримати вас.

• Уникайте сенсорних перевантажень.
  Планшет чи телефон з іграми, телевізор із останніми новинами, розмови по телефону і скайпу – такий шум виведе з рівноваги будь-кого, а дитину з інвалідністю – й поготів. Мінімізуйте шум, обмежуйте сенсорні подразники. Це позитивно вплине на всіх членів родини.

• Більше обійм!
  Діти з інвалідністю, особливо ті, які мають аутизм, поведінкові розлади чи сенсорні порушення, чутливіше сприймають зміни у житті. Найкраще заспокійливе - це обійми найдорожчих. Випробуйте і на собі! Чергуйте обіймашки з тактильними знаками уваги: гладьте дитину по голові, руках, спині.

• Мрійте.
  Перебування разом дозволяє побачити – скільки всього ви досягли у розвитку дитини! Повірте у свою дитину ще більше і помрійте, якою вона буде через 10-15-25 років, якщо ви продовжите цю роботу. Намалюйте свої мрії, намітьте план «післякарантинних» активностей з їх реалізації. Робіть це не поспішаючи – у вас іще кілька тижнів попереду!

Консультація “Етика спілкування з батьками дитини з ООП”

1. Роль батьків у освітньому процесі дітей з особливими освітніми потребами.

2. Принципи взаємодії з сім’ями дітей з ООП.

3.  Рекомендації педагогам для успішної взаємодії.

Батьки повноправні члени дошкільного навчального закладу. Батьки – важливі учасники навчальних команд своїх дітей. Вони найкраще знають їхні сильні та слабкі сторони, здібності, нахили, особливості розвитку, і саме тому можуть підтримувати найефективніше. Їхня постійна участь у житті дошкільного закладу може значно покращити успіхи дитини з психофізичними порушеннями. Важливо аби батьки брали участь у прийнятті рішень щодо навчання та розвитку своєї дитини. Саме вони можуть надавати корисну інформацію для планування, впровадження та адаптації програми для найкращого задоволення постійно змінних потреб своєї дитини.

Сучасна дитиноцентриська освітня парадигма передбачає переформатування традиційної практики взаємодії з сім’єю в руслі активного залучення батьків до навчально-виховного процесу. Партнерські стосунки в тріаді «батьки — педагог — дитина» є основою батьківської компетентності, формування якої потребує розроблення нового змісту корекційно-розвивальної педагогічної діяльності.

Одним із ключових моментів забезпечення ефективності розвитку дитини з психофізичними вадами є налагодження стосунків з вихователями, спеціалістами та персоналом дошкільного навчального закладу типу «дім  — дитячий садок». Найкращий варіант для цього — активне та відкрите спілкування з батьками на початку навчального року та налагодження постійної комунікації з ними.

Обмін конструктивною інформацією. Одним із аспектів роботи в команді є постійна взаємодія та обмін інформацією педагогів та батьків про розвиток дитини, яка може впливати на навчання дитини з особливими освітніми потребами. Обмін важливою інформацією може позитивно впливати на освітній процес дитини, оскільки, це дає змогу педагогам та спеціалістам адаптувати можливості навчання та, зі знанням справи, вирішувати делікатні проблеми.

Робота з сім’ями має будуватися на таких принципах:

• партнерство з батьками – педагог сприймає батьків не як об’єкт свого впливу, а як рівноправних партнерів у вихованні дитини, проведенні з нею корекційної роботи. Завдяки цьому принципу, долаються дистанція між учасниками освітнього процесу і недовіра, яка часто виникає у батьків до спеціалістів та вихователів, вони починають прагнути підтримки, допомоги вихователя групи та вчителя-дефектолога, прислуховуються до них, виконують їх поради;

• позитивна характеристика дитини — передусім, слід концентрувати увагу батьків на позитивних, збережених якостях їхньої дитини, перспективних можливостях її розвитку, лише після цього говорити про труднощі. Це допомагає підтримати віру батьків у розвиток дитини, спонукає їх організовувати навчання і виховання, ігрову діяльність, формувати адекватні стосунки з дитиною;

• урахування стану, думки, досвіду батьків — під час вибору змісту, форм і методів роботи з сім’ями педагог враховує такі аспекти: здоров’я батьків, їхній психологічний стан; їхні можливості, моральні установки, досвід, ставлення до проблем дитини; сімейні стосунки; уміння членів сім’ї розв’язувати проблеми; соціальні зв’язки; приналежність до певного соціального класу;

• повага до батька і матері — у стосунках з батьками має домінувати повага, розуміння їхніх турбот. Це виявляється у формах звернення до батьків, у висловлюванні прохань і порад, у довірливому тоні розмови, у неприпустимості настанов і дорікань на адресу батьків, у збереженні відомих педагогу сімейних таємниць.

Етично

Не етично

У розмові з батьками називати

дитину на ім’я

Говорити: «ваша дитина»

Звертатися до батьків по імені та по батькові або по імені, попередньо попросивши дозволу

Звертатися: «мамочка»

Обговорювати проблеми дитини тільки з батьками

Обговорювати проблеми дитини в

присутності інших людей

Використовувати вирази: ментальні проблеми; недостатній рівень

інтелектуального розвитку

Вживати термін «розумово відсталий»

Якщо потрібно порівняння з дітьми без проблем у розвитку, використовувати вирази: діти з типовим розвитком; при типовому розвитку зазвичай діти …

Вживати слова «Здорові, нормальні діти»

Використовувати вирази: нетиповий розвиток, особлива дитина, дитина

з особливостями розвитку

Використовувати вираз

«Хворі, ненормальні діти»

Вживати слово «поки»

«Ваня поки не може ….», «Поки у Льови не виходить …»

Просто констатувати відсутність досвіду

Якщо дитина з якихось причин не може займатися в конкретній групі, сказати: «Ця група не походить для Петі»

Говорити:

«Петя не підходить для цієї групи»

Якщо групові заняття на даному етапі розвитку неможливі, слід сказати:

«Ті навички, яким необхідно навчати в першу чергу, простіше і ефективніше формувати на індивідуальних  заняттях »

Говорити:

«Про групові занятті не може

бути й мови, він не потягне групу,

він буде іншим заважати »

Після кожного заняття обов’язково

підвести підсумок і відзначити результат:

«Сьогодні ми вчилися складати пазл з 2-х частин. Міша може це зробити самостійно. Він навчився з  мінімальною підказкою показувати

частини тіла. Ми почали вчитися

сортувати предмети за кольором, поки

це виходить за допомогою »

Вказувати тільки на недоліки

Якщо не вдається сформувати будь-який навик, сказати: «Поки у мене не

виходить навчити Аню розфарбовувати. Я подумаю, пораджуся з колегами і спробую інші способи »

Говорити:

«Вона ніяк не навчиться розфарбовувати

приклади, б’ємося, б’ємося і ні з місця»

На плечі вихователя лягає непросте завдання: донести до батьків ідею про те, що тільки спільно можна досягти бажаного результату.

Вихователь допомагає батькам дитини з особливостями розвитку:

– зрозуміти причини поведінки дитини у різноманітних ситуаціях;

– впоратися з тривогою, сумнівами;

– навчитися співвідносити очікуваний успіх навчання з реальними можливостями дитини;

– радіти навіть невеликому успіху.

Рекомендації педагогам для успішної взаємодії з сім’ями  в яких виховуються діти з особливими освітніми потребами:

– наголошуйте на цінності дитини та необхідності розвитку її сильних сторін;

– намагайтеся зрозуміти батьків, прислухайтеся до їхньої точки зору, приймайте їхню позицію;

– умійте бачити в дитині індивідуальність, незалежно від наявних вад розвитку;

– домовляйтеся з батьками про обмін інформацією про розвиток дитини вдома і в ЗДО;

– не жалійте батьків, це заважає ефективній взаємодії;

– спільно вирішуйте проблеми;

– плануйте свою діяльність спільно з батьками.

Підготувала практичний психолог Аліна Сідун

Інклюзивна освіта в умовах ЗДО 

Методичний порадник 

Інклюзивна освіта - це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема дитини з особливостями психофізичного розвитку, в умовах загальноосвітнього закладу. 

Інклюзивне навчання забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами у ЗДО за рахунок застосування методів навчання, що враховують індивідуальні особливості таких дітей. В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей; забезпечує рівноцінне ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. Отримані поза соціумом знання і вміння не можуть допомогти дітям з особливими освітніми потребами цілковито адаптуватися в суспільстві, підготуватися до подолання неминучих життєвих труднощів, а, отже, реалізуватися в повній мірі як рівноправні і повноцінні члени суспільства. 

Діти з особливими освітніми потребами активно включаються в освітній процес. Вони осягають основи незалежного життя, засвоюють нові форми поведінки, спілкування, взаємодії, вчаться виявляти активність, ініціативу, свідомо робити вибір, досягати згоди у розв'язанні проблем, приймати самостійні рішення.   

Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в ЗДО. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії. Діти з особливими потребами стають частиною нашого життя, вони включаються в групи загального розвитку. До них ставляться як до рівних і як таких, що заслуговують на повагу і сприйняття їх такими, як вони є. Інклюзія базується на концепції «нормалізації», в основі якої - ідея, що життя і побут дітей з обмеженими можливостями мають бути якомога більше наближені до умов і стилю життя усієї вікової групи. Принципи «нормалізації» закріплені низкою сучасних міжнародних правових актів: Декларація ООН про права розумово відсталих (1971), Декларація про права інвалідів (1975), Конвенція про права дитини (1989) та ін. Зокрема, Декларація ООН про права розумово відсталих є першим нормативно-правовим документом щодо визнання осіб з порушеннями психофізичного розвитку суспільно повноцінною в соціальному сенсі меншиною, яка потребує соціального та правового захисту. 

Особливості інклюзивної дошкільної освіти

 Аналіз закордонної практики свідчить, що інклюзивна освіта передусім є можливістю для дітей з нерізко вираженими вадами психофізичного розвитку. Це, зокрема: окремі форми затримки психічного розвитку; певні мовленнєві відхилення; зниження слуху чи зору; нескладні опорно-рухові вади; порушення емоційно-вольової сфери. Якщо такі діти мають збережений інтелект, самостійно себе обслуговують, адекватно контактують з однолітками, мають сімейну підтримку, то, за умови фахового психолого-педагогічного супроводу, вони цілком можуть засвоювати культурний досвіт у середовищі здорових однолітків. Згідно з Концепцією розвитку інклюзивного навчання в Україні здійснюється активний пошук та впровадження ефективних шляхів соціальної взаємодії дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку, із їхніми здоровими однолітками. Найпершими, хто помічає проблеми та труднощі у розвитку дитини є батьки, лікарі-педіатри, вихователі. Тому дуже важливо, щоб вони не зволікали, не чекали на спонтанне усунення вади, а звернулися до фахівців. Консультацію щодо раннього розвитку дитини, створення необхідних для неї умов, за необхідності - і допомогу, можна одержати у психолого-медико-психологічних консультаціях. Для цього батькам не потрібно жодних направлень і дозволів. Вони можуть відвідати ПМПК з власної ініціативи. Чим раніше дитина одержить необхідну допомогу (педагогічну, психологічну, медичну), тим легше буде структура її дефекту, тим краще вона розвиватиметься. Важливо, щоб і вихователі ДНЗ вчасно помічали проблеми поведінки дітей, труднощі у навчанні і радили батькам відвідати спеціалістів ПМПК. Саме вони допоможуть визначити, що спричинило труднощі чи вади у розвитку дитини, привело до проблем шкільного навчання: порадять, які умови створити у сім ї, дитячому садку; нададуть корекційну допомогу або порадять спеціальний заклад для цього. Приймати рішення про заклад для дитини з психофізичними вадами мають батьки разом із фахівцями ПМПК. При цьому необхідно врахувати дуже багато чинників, зокрема: -    

категорія аномального розвитку; -    

вік дитини; -    

конкретний клінічний діагноз; -    

наявність супутніх відхилень; -    

стан соматичного здоров я; -    

інтелектуальний ступінь; -    

особливості психічного та фізичного розвитку; -    

потреби та можливості дитини. 

Тобто, потрібно рекомендувати заклад з урахуванням суто індивідуальних особливостей розвитку дитини та потреб родини. Вагомого значення для правильної постановки діагнозу, вибору форми організації навчання, реалізації індивідуального підходу набуває психолого-педагогічна характеристика на дитину, написана педагогами ДНЗ, у якому вона перебувала. Адже у процесі систематичного навчання та виховання дитини найбільш яскраво виявляються її здібності, проблеми та труднощі. До складання документу може бути залучений і психолог, якщо він систематично працював з дитиною. Підсумовуючи викладене, вихователь може зауважити своєї припущення щодо причин, які обумовлюють відставання дитини у розвитку, труднощі та прогалини у засвоєнні програми дошкільного закладу. Проте, ніяких діагнозів, навіть у вигляді припущення, педагог не формулює, оскільки вада дитини. її конкретний клінічний діагноз, встановлюють колегіально працівники ПМПК на підставі ґрунтовного вивчення матеріалів особової справи, картки розвитку дитини, медичних документів, малюнків дитини, психолого-педагогічної характеристики та результатів обстеження дитини. Якщо корекційні педагоги, практичні психологи, які спеціалізуються на корекційній роботі, є компетентними щодо роботи з такими дітьми, то вихователі дошкільних закладів часто не мають ні психологічної, ні методичної готовності до інклюзії. Тому у ДНЗ має здійснюватися спеціальна підготовка педагогічного персоналу. Досвіт інших країн переконливо доводить, що для тих фахівців, які вже працюють у навчальних закладах, ефективними ланками такої підготовки є курси підвищення кваліфікації, теоретичні та практичні семінари, тренінги. Змістом такої освіти мають бути основи корекційної педагогіки і психології, з певними методичними аспектами. Вихователі ДНЗ повинні знати: підходи держави та суспільства до організації освіти дітей, які мають вади психофізичного розвитку; основні поняття корекційної педагогіки та спеціальної психології; особливості і закономірності розвитку різних категорій осіб з психофізичними вадами; комплексне психолого-педагогічне вивчення дітей; диференційовані та індивідуальні механізми і прийоми дошкільного корекційного навчання та виховання кожної категорії дітей; зміст та методи роботи з родинами вихованців. З метою реалізації інклюзивної освіти вихователі повинні вміти: здійснювати моніторинг розвитку дітей, що мають труднощі у засвоєнні знань, різних видів діяльності та адекватно оцінювати причини, якими спричинено ці труднощі; свогчасно виявити відхилення у розвитку дошкільників та під керівництвом корекційного педагога брати участь у здійснені правильного психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку; здійснювати індивідуальний та диференційований підхід до вихованців з вадами психофізичного розвитку; формувати готовність здорових дошкільників до позитивної спільної взаємодії з однолітками, що потребують корекції психофізичного розвитку; проводити роботу з батьками щодо надання їм правдивої інформації про осіб з порушенням психофізичного розвитку.   Результати досліджень багатьох науковців засвідчують, що розумовий, емоційний і соціальний розвиток дітей з психофізичними вадами прямо залежить від позитивного ставлення до них, їх розуміння та прийняття педагогами, батьками і здоровими дітьми. Сприятливе соціальне та розвивальне середовище є однією з вихідних умов розв'язання проблем інклюзивної освіти. Тому забезпечення такого середовища - одне із завдань психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку. Робота  з дітьми, що мають особливі освітні потреби, здійснюється за допомогою таких методів: бесіда, переконання, розгляд проблемних ситуацій, сюжетно-рольові ігри, перегляд спеціально відібраних відеосюжетів. Оскільки дитина-дошкільник - це відзеркалення сім'ї, то відповідну роботу потрібно провести і з батьками здорових дітей, формуючи у них позитивне ставлення до перебування у групі дітей з особливими потребами. 

Отже, інклюзивна дошкільна освіта - це одна із реалій нашого життя. Проте, потрібно пам'ятати, що її ефективність залежить від багатьох умов, головною з яких є комплексний психолого-педагогічний супровід. 

З метою впровадження системи психолого-педагогічного супроводу дітей дошкільного віку, які навчаються в умовах інклюзивної освіти, важливим є організація і здійснення комплексного підходу, реалізація якого передбачає:  

1. Поетапне впровадження інклюзивної освіти, яке потребує проведення необхідних психосоціальних та педагогічних заходів, а саме: Психодіагностичний етап: - діагностика рівня розвитку дітей (виявлення індивідуальних особливостей психічного, фізичного, інтелектуального розвитку; рівня розвитку психічних процесів; діагностики соціальної зрілості, інтелекту, стилю взаємодії педагогів і батьків з дитиною); - тестування та анкетування педагогів та батьків на предмет готовності до здійснення інклюзивного навчання; вивчення особливостей сім'ї, в якій виховується дитина; - психолого-педагогічне спостереження за особливосгями соціальної взаємодії дитини в групі однолітків.  

2. Оформлення документації для здійснення психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими потребами: банку даних дітей відповідно до особливостей та наявних порушень; картки здоров'я і розвитку дитини; психологічної картки індивідуального розвитку дитини; соціального паспорту сім'ї, в якій виховується дитина; щоденника спостереження за дитиною в начальному закладі; щоденника спостереження за станом здоров'я і поведінкою дитини вдома. 3. Розробка та затвердження індивідуальних програм навчання і розвитку з рекомендаціями для педагогів і батьків, розроблених за участі різних фахівців (лікаря, психолога, соціального педагога, педагога-дефектолога, учителя-логопеда). 

4. Створення власної навчально-методичної та інформаційної бази, а саме: - банку даних навчальних і виховних програм; - механізму забезпечення отримання оперативної інформації про рівень здоров'я, навчання і розвиток дитини з особливими потребами. 

5. Моніторинг результативності, який передбачає застосування наступних методів: дидактичного - вивчення результативності різних сторін навчально-виховного процесу; виховного - простеження ефективності виховного процесу, системи взаємостосунків його учасників; управлінського - простеження за характером взаємостосунків на різних управлінських рівнях в системах: «керівник - педагогічний колектив», «керівник - діти», «керівник - батьки», «керівник - зовнішнє середовище»; соціапьно-психологічного - спостереження за системою колективно-групових взаємовідносин, за характером психологічної атмосфери педагогічного колективу, психологічного стану дітей, батьків; медичного - відстеження динаміки стану здоров'я дитини з особливими потребами. 

6. Виявлення і прогнозування можливих проблем, серед яких можуть бути наступні: - виникнення опору новому середовищу з боку дитини, для зняття якого потрібно включати розробку додаткових освітніх ресурсів; - виникнення внутрішніх і зовнішніх конфліктів між педагогом і дитиною, педагогом і батьками внаслідок роботи із проблемою «особливої дитини». 

7. Розробка шляхів корекції можливих негативних наслідків:  - планування резерву часу для перегляду спланованих форм, методів, прийомів роботи з дітьми та їх батьками; - ґрунтовне пояснення батькам і педагогам переваг інклюзивної освіти; - реорганізація індивідуальних психолого-педагогічних програм супроводу дітей, які виявляють відповідні проблеми; - відстеження результативності впроваджених змін.

 Поради й рекомендації вихователю, у групі якого навчається дитина і особливими потребами 

1. Навчитися толерантно ставитися до особливих дітей, але в ніякому разі не акцентувати увагу на дитині. 

2. Сприяти тому, щоб кожна дитина відчула себе прийнятною. 

3. Сприяти створенню у дитячому колективі атмосфери доброзичливості, справедливості й терпимості. 

4. Надавати індивідуальну підтримку, але при цьому не відокремлювати дітей з особливими потребами від основної групи дітей.

 5. Намагатися наблизити навчальні завдання до потреб і можливостей такої дитини. 

6. Співпрацювати з іншими педагогами і спеціалістами (логопедом, психологом, лікарями) та батьками в одній команді. Психолого-педагогічна характеристика дитини з особливими освітніми потребами Психолого-педагогічна характеристика має відповідати таким вимогам: - підсумок спостережень; - добір фактів; - систематизація фактів та висновки педагога; - характер викладу; - позитивні сторони дитини; - індивідуальна робота з дитиною (хто проводив з фахівців);  - обсяг характеристики (має бути короткою, але переконливою).  

Поради психолога батькам щодо виховання дітей

Якими діти народжуються — ні від кого не залежить, але в наших силах зробити їх хорошими через правильне виховання.

Доброго дня, шановні батьки!

А чи замислювалися Ви, хто несе найбільшу відповідальність за виховання дитини? (відповідь батьків)

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.

Саме вона має виконувати головне завдання — забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.

Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.

Законами України «Про освіту», «Про позашкільну освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.

Від сім’ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до шкільного та позашкільного навчання.

Адже життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.

У вихованні дитини відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька.

Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей було прекрасними.

Сутність педагогічної культури сім’ї

Аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників свідчить, що формування педагогічної культури батьків — це систематична й змістовна програма, мета якої є поширення інформації, знань і навичок у різних аспектах діяльності батьків або як спроба підвищити свідомість батьків щодо виховання своїх дітей і озброїти їх певними виховними навичками.

Метою формування педагогічної культури батьків є розвиток у них рис вихователів. Самовиховання батьків означає зростання самосвідомості й встановлення власної шкали цінностей.

Формування педагогічної культури батьків — це процес розвитку не тільки однієї особистості — батька чи матері, це спільне вдосконалення всіх членів родини. У широкому розумінні формування педагогічної культури батьків можна розглядати як виховання самих батьків, а саме: знання законодавства про шлюб і сім’ю; оволодіння навичками ведення хатнього господарства; знання про фізичні та фізіологічні особливості дитячого організму, дитячі хвороби; формування стосунків між членами сім’ї тощо.

Таким чином, формування педагогічної культури батьків — це спроба допомогти сучасній сім’ї у виконанні нею функцій виховання. Урешті-решт ідеться про право дитини на таких батьків, які здатні забезпечити їй можливість усебічного розвитку і сімейного добробуту. Сім’я — це основа суспільства і замінити її не в змозі жодна офіційна організація чи установа.

За сучасних умов, коли інформаційний простір для більшості батьків обмежений теле- і радіоновинами, американськими бойовиками і трилерами, відсутністю книг і журналів для батьків у зв’язку з їх непомірною вартістю, одним із центрів роботи з формування педагогічної культури батьків знаходиться у позашкільному закладі, а головним провідником знань є керівник.

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.

• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».

• Говоріть стримано, спокійно і м’яко.

• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.

• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.

• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.

• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

• Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;

• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;

• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й одноліткам, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

• Щоб перебороти скутість,потрібно допомагати дитині розслаблюватися,знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики,спортивних вправ ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

• Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.

• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

• Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

• Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Поради батькам конфліктних дітей

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Типи неправильного виховання в сім’ї

У дитячому та підлітковому віці виховний вплив батьків і близьких є головним у формуванні певного стереотипу поведінкових реакцій.

Можна визначити деякі типи неправильного виховання, що впливають на поведінку дитини.

1. Бездоглядність — дитина поза увагою батьків. Батьки й ніби турбуються про неї, але в основному дитина полишена сама на себе. Її духовними потребами, захопленнями ніхто не цікавиться, а навчання, вчинки, поведінка залишаються без контролю, та уваги батьків.

2. Впливає на поведінку дитини й надмірна опіка з боку батьків — гіперопіка. В цьому випадку характерні безперервні заборони, настанови, повчання, контроль за кожним кроком. У підлітків часто цей стиль викликає протест, що призводить до загострення взаємин.

3. Інколи бажання дитини позбутися найменших труднощів, неприємних обов’язків стає настільки великим, що навколо неї створюють атмосферу захоплення, перебільшення, нахваляння її здібностей, найчастіше міфічних. Усі бажання дитини виконують, вона в центрі уваги — кумир сім’ї. виховується егоцентризм, виникають труднощі у створенні навичок систематичної праці та самостійності.

4. Наступний тип — емоційне відкидання. Характерні ознаки: відчуженість, уникання контактів. Спостерігається в сім’ях, де один із батьків обтяжений дитиною, яка це постійно відчуває, або ж у сім’ях, де є інша дитина, яка має більше уваги з боку батьків. Сприяє розвитку підвищеної вразливості.

5. Для жорстких взаємин характерною ознакою є жорстоке ставлення з суворим покаранням за дрібні провини. У дитини формується страх перед батьками, жорстокість.

6. Часто можна почути від батьків: «Я не мала змоги...», «У моїх батьків не було змоги...», «Я все життя мріяла,...то нехай моя дитина досягне цього». Батьки намагаються дати дитині якомога ширшу освіту, розвинути примарні здібності. Дитина постійно зайнята, від неї вимагають високих результатів, не враховуючи її інтелектуальних можливостей. Дитина не має змоги гратися, спілкуватися з однолітками. З часом починає виконувати все формально. Такий стиль сприяє виснаженню нервової системи і виникненню тривожності. Це надмірна вимогливість.

Звичайно, це не все, що призводить до порушень поведінки та виникнення шкідливих звичок.

Можливі й інші причини:

1. Особливості пубертатного періоду.

2. Ураження головного мозку, хронічні захворювання, інтоксикація.

3. Різноманітні психічні травми — тяжкі, іноді надто сильні для особистості переживання, які супроводжують негативні емоційні реакції. Діють вони, як правило, не ізольовано одне від одного, а в комплексі. Основним стимулятором є все-таки сімейне виховання.

Поради виховання важких підлітків

1. Інтерес

З’ясуйте, що подобається вашій дитині. Коли ваш підліток був дитиною, можна знайти щось, чим можна було б з ним займатися. Але коли вони дорослішають, вам доведеться докласти додаткових старань, аби довідатись, що подобається вашим дітям. Можливо, це буде не просто, але здатність співвідносити схильності й антипатії вашої дитини є важливою частиною побудови відкритих стосунків з нею.

Пам’ятайте: щоб бути гарним батьком вам також потрібно бути гарним другом.

2. Строгість

Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть про себе подбати. Хоча це почасти й так, підліткам усе ще потрібні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.

Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому й більше відповідальності. Воля без відповідальності безглузда.

Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.

3. Спілкуйтеся щодня

Щоденне спілкування є важливим для підтримки відкритості між вами. Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Довіра ґрунтується на практиці. Її можна збудувати тільки на багатогранних відносинах, на гарному спілкуванні.

Навчіться пізнавати світ, у якому живе ваш підліток, поставте себе на його місце, і ви зможете не тільки досягти довіри у стосунках, але й краще зрозуміти його поведінку.

Щоденне спілкування покаже вашій дитині, що ви дбаєте про неї. Це дуже важливий фактор, тому що підлітки почуваються комфортніше з батьками, які активно залучені в їхнє життя. Інакше підлітки можуть звернутися до ненадійний однолітків за порадою або настановами. Дуже важливо, щоб батьки надавали їм керівництво й турботу, що їм так потрібно.

Виховання важких підлітків ніколи не було й не буде легким завданням. Різні батьки користуються для його розв’язання різними підходами. Безперечно, важливо вчинити так, як ви вважаєте правильним, але є деякі рекомендації, яких краще дотримуватися, щоб допомогти собі пройти через усе це, а також зрозуміти, що ви не єдиний у такій ситуації.

Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на ньому, що ваша дитина завжди залишиться важким підлітком. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратись з її проблемами і стати відповідальним дорослим. Ви ж мріяли про це, коли дитина була маленькою?..

4. Терпіння

Коли йдеться про виховання важкого підлітка, ваша терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку. Можливо, варто відправити дитину у спеціальний центр виправного впливу, і це також потребуватиме від вас терпіння, поки програма не почне давати результатів. Загалом, якщо зможете знайти в собі терпіння, то керуватимете ситуацію значно краще

5. Упереджувальний підхід

Тільки-но ви помітили що в дитини з’явилися проблеми, вам необхідно починати діяти негайно. Можливо, вам необхідно подумати про спеціальну виправну установу для неповнолітніх ще до того, як ви вважатимете відправлення дитини туди необхідним. Негайний початок дій покаже підлітку, що ви не збираєтесь сидіти, склавши руки, й дозволити йому уживати наркотики, алкоголь або займатися іншими речами, яких ви не схвалюєте. Упереджу вальний підхід може скоротити глибину і тривалість проблем вашого підлітка.

6. Єдиний фронт

У багатьох випадках батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному разі не розказуйте про це своєму синові чи доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не зможе втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть більші шанси на успіх

Як запобігти обману?

Пам’ятка для батьків

1. Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є.

2. Можна висловити своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.

3. Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте не гідним для себе пояснити дитині причин, з якої порушили її.

4. Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна й потрібно стимулювати. Інколи ви самі можете стати ініціатором ігрової ситуації, де дитина, яка потрапила в скрутне становище, наприклад зламала квітку у вазі, має зробити свій внутрішній вибір на користь правди. При цьому можете сказати, що ви знаєте, хто зламав нещасливу квітку, і краще було б, щоб малюк поділився неприємною новиною раніше, оскільки спільними стараннями можна було б змінити ситуацію. Величезну роль тут відіграє ваша доброзичливість у словах та інтонації.

5. Можна засуджувати дії дитини, але не почуття, хоч якими б не бажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже для цього є підстави.

6. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.

7. Поступово, але не ухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.

8. Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відголос — позитивний й негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Дайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».

9. Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.

10. Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік малюка ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, даючи маху, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання уникнути стає визначальним чинником в поведінці. І тут до брехні — один крок.

11. Посмійтеся разом. На несуттєву брехню можна відповісти з гумором. Насамперед це стосується маленьких дітей, які роблять перші спроби обманути. Залишаючись у рамках гри, ми ніби говоримо дитині: «Ти знаєш, що я знаю». Наш гумор дає дитині відповісти так само весело.

12. Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналася вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини — на те, що ви пишаєтесь тим, що ваш малюк росте чесною людиною.

13. Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина — це до великої міри ваш відбиток. Вона звертає увагу на те, що ви минаєте, навіть не озираючись. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна брехня. Наприклад: «Підійди, будь ласка, до телефону і відповідай, що мами вдома немає», — кажете ви і закладаєте цим фундамент для майбутньої брехні.

14. Любіть своє дитя. Якщо ви любите свою дитину — не уникайте шансу дати їй це відчути. Повторюйте частіше ці заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»! навіть якщо дитина вчинила щось погане, все одно повторіть, що любите її. Так ви розвинете в душі малюка упевненість, що попри здійснені ним помилки, що він все одно улюблений і дорогий вам, що ви засуджуєте його вчинок, а не особистість загалом.

Правила бесіди за способом активного слухання

Якщо ви хочете послухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо, щоб її і ваші очі були на одному рівні.

1. Якщо ви спілкуєтесь із засмученою дитиною, не варто ставити їй запитань. Бажано, щоб ваші відповіді звучали у стверджувальній формі. Здавалося б, різниця між стверджувальним реченням незначна, іноді це слабка інтонація, а реакція на них буває різна.

2. Дуже важливо у бесіді «тримати паузу». Після кожної вашої репліки краще за все помовчати. Пауза допомагає дитині розібратися у своїх переживаннях і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Якщо її очі дивляться не на вас, а в бік чи вона «заглиблена у себе», продовжуйте мовчати: у дитини відбувається зараз дуже важлива внутрішня робота.

Бесіда за способом активного слухання незвична для нашої культури, нею оволодіти не просто. Однак результати приємні:

• Зникає чи принаймні сильно зменшується негативне хвилювання дитини. Тут виявляється чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі;

• Дитина, впевнившись, що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше.

• Дитина сама просувається у вирішення своєї проблеми.

Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток

(психолого-педагогічні рекомендації гендерного виховання)

• Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково — сильно.

• Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні, навіть за біологічним віком — дівчатка звичайно старші від своїх ровесників-хлопчиків.

• Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик,по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне — по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.

• Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків, їй мало знадобиться свій дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними — неправильно і морально.

Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.

• Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності у виконанні вашого завдання.

• Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.

• З дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами, підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових задач.

• Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.

• Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви?

Пам’ятайте, що ми часто не дооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.

• Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї — бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте у чому її помилка.

• Сварячи хлопчика, викладіть коротко й точно, чим ви не задоволені, тому що він довго не зможе утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.

• Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.

• Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або без значного приводу через утому. Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально. Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.

• Майте на увазі, що дорослий, який лає дитину за те, що вона чогось не знає або не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те що вона, захворіла.

• Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого не зрозумілого.

Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати — це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

• Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитися чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху — поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і пізнання.

• Ви не ідеал, а значить, не зразок наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.

• Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.

• Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.

• Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими. «лінощі» дитини — сигнал не благополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи з нею.

• Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).

Ви повинні знати:

• З ким приятелює ваша дитина.

• Де проводить вільний час.

• Чи не пропускає занять в школі.

• В якому вигляді або стані повертається додому.

Ви зобов’язанні помітити і відреагувати, коли:

• В домі з’явилися чужі речі (з’ясуйте, чиї вони).

• В домі чути запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами)

• В домі з’явилися голки для ін’єкцій, часточки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних речовин).

• В домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (з’ясуйте, хто і з якою метою їх використовує).

• В домі надто часто чути запах засобів побутової хімії — розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання).

• Відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилась координація рухів, підвищилась збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від уколів на венах, розширення зіниць тощо.

Консультація для педагогів

«Створення сприятливого психолого-педагогічного середовища для інклюзивної освіти дітей із особливими освітніми потребами» 

 Інклюзивне навчання в умовах ЗДО забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами за рахунок застосування методів навчання, що враховують індивідуальні особливості таких дітей.

 В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, забезпечує рівноцінне ставлення до них і створює спеціальні умови для їхнього перебування в ЗДО.

      Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах ЗДО та їхню соціалізацію.

Діти з особливими освітніми потребами стають частиною  життя дошкільного закладу, вони включаються в групи загального розвитку. До них ставляться як до рівних і як таких, що заслуговують на повагу і сприйняття їх такими, які вони є.

Інклюзивні освітні заклади створюють сприятливі умови для того, щоб усі учасники освітнього поцесу не лише краще розуміли ці питання, але і залучалися до нової системи цінностей і поглядів для ефективної взаємодії з дітьми, які відрізняються своїм розвитком від однолітків. Така освіта вимагає нових і гнучкіших способів навчання, розробки навчальних програм, які б були максимально ефективні для усіх дітей.

Особливим аспектом у роботі з такими дітьми є індивідуальний підхід до кожної дитини і щоденні додаткові заняття. Важливим елементом роботи має бути орієнтир не лише на навчання і виховання дитини, але і супровід сім'ї як цілісної системи.

Сприятливе соціальне та розвивальне середовище в групі та ЗДО в цілому є однією з вихідних умов розв'язання проблем інклюзивної освіти. Тому забезпечення такого середовища - одне із основних завдань психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку в умовах ЗДО.

Розвивальне освітнє середовище – це комплекс психолого-педагогічних, матеріаль­но-технічних, санітарно-гігієнічних, ергономічних, естетичних умов, що за­без­пе­­чують організацію життєдіяльності дітей у ЗДО. Це система матеріальних об'єктів діяльності дитини, що функціонально моделює зміст її духовного і фізичного розвитку.

Розвивальний простір ЗДО потрібно розглядати як інтегровану категорію, що поєднує в собі:

·                    природне довкілля,

·                    світ культури,

·                    соціум,

·                    сенсорно-пізнавальний простір,

·                    ігрове

·                    мовленнєве середовище

·                    середовище особистості дитини.

Якщо говорити про мовленнєве середовище, то воно  вважається розвивальним, якщо створює доброзичливу атмосферу, в якій діти:

·        виявляють мовленнєву активність,

·        вільно спілкуються між собою та з вихователем,

·        вчаться, дізнаються про нове та цікаве,

·        чують літературне мовлення,

·        мають змогу самостійно обирати однолітків для спілкування, гри, трудової чи іншої діяльності,

·        залучаються до мовленнєво-творчої діяльності.

Наповнення відповідних осередків (центрів) здійснюється відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 11.09.2002 №509 "Про затвердження Типового переліку обов’язкового обладнання навчально-наочних посібників та іграшок у дошкільних навчальних закладах" та від 18.07.2008 №1/9-470 "Підбір і використання іграшок для дітей дошкільного віку в  дошкільних навчальних закладах".

Створюючи розвивальний простір для дітей в умовах ЗДО, педагогам необхідно дотримуватися наступних принципів:

·        безпечність;

·        урахування закономірностей розвитку дітей;

·        раціональність;

·        динамічність;

·        активність;

·        комфортність кожної дитини;

·        позитивно-емоційне навантаження.

Найголовнішим принципом організації розвивального простору є його безпечність, адже від цього залежить збереження життя та здоров’я дітей. Саме тому під час створення розвивального простору особливу увагу необхідно звертати на якість матеріалів, з яких виготовлено обладнання, іграшки тощо та їх відповідність санітарно-гігієнічним нормам.

Організовуючи життєдіяльність дітей, педагогам необхідно враховувати психологічні закономірності розвитку дітей дошкільного віку, їхні індивідуальні особ­ли­вості. Важливо, щоб розви­валь­ний простір максимально задовольняв потреби кожної дитини, а тому варто  напов­нити  його  різноманітними  атрибутами, які допоможуть  зацікавити кожну дитину, а також подбати про те, щоб вона змогла знайти для себе улюблене заняття.

Дотримання принципу раціональності потребує від педагогів урахування особливостей архітектури та дизайну групового приміщення ЗДО. У ньому доцільно передбачити місце для створення постійних і змінних осередків, де діти могли б самостійно чи невеликими групами за власним бажанням займатися різними видами діяльності, не заважаючи один одному. Саме тому доцільно використовувати підвісне обладнання, ширми, екрани, вітрини.

Розвивальний простір групової кімнати не може бути сталим. Педагогам необхідно періодично змінювати його матеріальне наповнення, враховуючи інтереси, потреби, настрій дітей, освітні завдання тощо. Раз на місяць потрібно змінювати розміщення ігрового матеріалу. Для забезпечення динамічності розвивального простору варто використовувати модульні столи, пересувні ящики, ширми тощо.

Принцип активності передбачає, що всі предмети мають бути доступними дітям, щоб їх можна було вільно брати, використовувати, класти на місце.

Доцільно створений розвивальний простір дає можливість дитині почуватися комфортно в усіх осередках групи. Разом з тим, педагогам треба надати кожній дитині її "особистий простір" – місце, де вона може побути наодинці. З цією метою у груповій кімнаті варто створити "куточок усамітнення" чи "куточок роздумів" з м’яким диванчиком, подушками тощо.

Створюючи розвивальне середовище групової кімнати, обов’язково потрібно брати до уваги і його позитивно-емоційне навантаження. В оформленні приміщень варто використовувати теплу пастельну гаму кольорів; забезпечувати достатнє освітлення та режим провітрювання; продумувати розміщення меблів, яке сприятиме використанню дітьми осередків групової кімнати та не створюватиме відчуття захаращеності під час перебування у приміщенні; використовувати озеленення приміщення.

Працівникам ЗДО також необхідно уникати конфліктів, бути спокійними, уважними. Своєю поведінкою та діями вони мають  позитивно  впливати  на  розвиток психічних процесів дітей. Загальна тональність мовлення педагогічних працівників має бути помірною, оцінка, вказівка – спокійними, доцільними та коректними.

      Не менш важливими є вимоги до по­ведінки вихователя у процесі взаємодії з дитиною з особливими потребами. Вони пе­редбачають глибокі знання індивідуально-пси­хологічних особливостей дітей з ООП. Емоційна рівновага цієї категорії вихованців перш за все досягається за умов, коли під час розмови вихователь сідає на одному рівні з дитиною, щоб вона могла дивитися йому в очі, і розмова була довірчою, та відбувалося зняття нервово-психічного на­пруження завдяки дотикам (вихователь по­вільно й ніжно бере руки вихованця у свої руки і при потребі їх гладить). Під час бесіди педагог не повинен говорити голосно, адже дитина здебільшого прихильно реагує на нормальний, а не на гучний тон. Приємний голос справляє заспокійливий, пом'якшуючий ефект на враз­ливу психіку дошкільника, особливо в період соціальної адаптації.

     Діти з ООП дуже чутливі, емоційні і тонко відчувають, коли педагог ставиться прихильно до їхніх почуттів, думок, ідей. Тому вихованців заспокоюють під­бадьорливі коментарі вихователя, наприклад: «Мені подобається, як ти використав жовтий колір у своєму малюнку», «Ой, я бачу, що в тебе багато ідей», «Молодець, добре міркуєш!» тощо. Водночас необхідно уникати запитань, на які дитина могла б відповісти одним словом «так» або «ні».

Важливим моментом у створенні комфорт­них умов перебування дітей з ООП в ЗДО є надання їм можливості періодично розвантажуватися, розслаблятися. Для цього можна використати ігри у «клякси» або ігри з папером, які сприяють релаксації. Для зняття агресії, звільнення від негативних емоцій слід боксувати гумову гру­шу. Ще можна запропонувати дитині виконати певні фізичні вправи, танцювальні рухи.

Отже, важливим чинником соціальної адаптації дітей з ООП в ЗДО є забезпечення їхньої емоційної рівноваги. Пріоритетна роль у цьому питан­ні належить вихователю, адже саме він несе відповідальність за ефективність педагогічної взаємодії.

Психологічний супровід дітей з особливими освітніми потребами як стратегія діяльності практичного психолога

Особливі освітні потреби дітей з особливими освітніми потребами полягають:

-          в отриманні спеціальної допомоги засобами освіти відразу ж після виявлення первинного порушення розвитку, тобто в дошкільному віці;

-          - у періоді підготовки до шкільного навчання, забезпеченні наступності між дошкільною і шкільною освітою як умови безперервності забезпечення психологічного супроводу освітнього середовища;

-          у забезпеченні корекційно-розвиваючої спрямованості виховання і навчання в рамках основних освітніх галузей;

-          в організації процесу навчання та розвитку з урахуванням специфіки засвоєння знань, умінь і навичок дітьми з ООП («покроковому» пред'явленні матеріалу, дозованої допомоги дорослого, використанні спеціальних методів, прийомів і засобів, що сприяють як загальному розвитку дитини, так і компенсації індивідуальних вад розвитку);

-          у забезпеченні безперервного контролю за становленням навчально-пізнавальної діяльності дитини, що триває до досягнення нею мінімально достатнього рівня, що дозволяє справлятися з навчальними завданнями самостійно;

-          у забезпеченні особливої просторової і часової організації освітнього середовища з урахуванням функціонального стану ЦНС і нейродинаміки психічних процесів у дітей з ООП (швидкої виснажуваності, низької працездатності, зниженого загального тонусу та ін.);

-          у постійному стимулюванні пізнавальної активності, розвитку інтересу до себе, оточуючого предметного і соціального світу;

-          у сприянні осмисленню дитиною та розширенні контексту засвоюваних знань, у закріпленні і вдосконаленні освоєних умінь;

-          в організації комплексного психолого-медико-педагогічного супроводу, спрямованого на виховання, всебічний розвиток дитини, корекцію емоційної та особистісної сфери, формування усвідомленої саморегуляції пізнавальної діяльності та поведінки;

-          у розвитку та відпрацюванні засобів комунікації, прийомів конструктивного спілкування і взаємодії (з членами сім'ї, з однолітками, з дорослими), у формуванні навичок соціально схвалюваної поведінки, максимальному розширенні соціальних контактів;

-          у забезпеченні взаємодії сім'ї та освітнього закладу (організація співпраці з батьками, активізації ресурсів родини для формування соціально активної позиції, моральних і загальнокультурних цінностей).

Вищезазначені освітні потреби дітей з ООП зумовлюють створення спеціальних умов розвитку і виховання дітей даної категорії в залежності від індивідуальних особливостей та можливостей конкретної дитини чи групи дітей.

У забезпеченні умов і можливостей інтегрованого навчання дітей з ООП особлива роль належить практичному психологу. Мета діяльності якого полягає в організації психологічного супроводу дітей на всіх етапах розвитку  як складного процесу взаємодії, результатом якого повинно стати створення умов для розвитку дитини, для оволодіння нею своєю діяльністю і поведінкою.  

Зазначену мету можна конкретизувати в наступних завданнях:

-          оптимізація розвитку пізнавальних процесів;

-          активізація пізнавальної активності;

-          сприяння особистісному розвитку;

-          оптимізація соціальної ситуації розвитку.

У процесі психологічної допомоги дітям з ООП необхідно враховувати складну специфіку їх розвитку, характер поєднання біологічних і соціальних чинників розвитку в структурі їх стану, особливості соціальної ситуації розвитку, ступінь виявлення змін особистості у зв'язку з наявними проблемами, особливості міжособистісного спілкування в сім'ї, в соціумі.

Виходячи з зазначеного, зміст психологічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами в полягає у:

-          систематичному моніторингу психічного розвитку дитини в динаміці її індивідуальної та вікової норми;

-          створенні соціально-психологічних умов для ефективного психічного розвитку дитини в соціумі відповідно до потреб і потенційних можливостей;

-          розширенні зони «найближчого розвитку»;

-          розвитку афективної сфери дитини, її адекватних відносин і емоційного контакту з дорослими й однолітками;

-          здійсненні спрямованого формування внутрішніх афективних, когнітивних і поведінкових механізмів саморегуляції;

-          систематичній психологічній допомозі і підтримці у вигляді психокорекції та психопрофілактики;

-          систематичній психологічній допомозі батькам дітей із проблемами у розвитку, здійсненні психологічної підтримки та консультування;

-          підвищенні рівня психологічної компетентності вихователів з питань особливостей взаємодії з дітьми з ООП.

Психологічний супровід дітей з ООП як створення умов для розвитку дитини, здійснюється через виконання основних видів діяльності: діагностика, корекція, консультування, просвітництво, допомога. Зупинимося докладніше на кожному з них.

Діагностична робота включає в себе первинне обстеження, а також систематичні етапні спостереження за динамікою і процесом корекції психічного розвитку дитини. Колегіальне обговорення результатів обстеження всіма спеціалістами психолого-педагогічного консиліуму освітньої установи дозволяє виробити єдине уявлення про характер і особливості розвитку дитини, визначити загальний прогноз її подальшого розвитку, комплекс необхідних корекційно-розвиваючих заходів та розробити індивідуальний маршрут розвитку дитини.

Слід особливо підкреслити, що психологічне обстеження не переслідує мети постановки клінічного діагнозу, а спрямоване на кваліфікацію індивідуальних труднощів дитини, якісний опис картини її розвитку, визначення оптимальних форм і змісту корекційної допомоги, тобто спрямоване на встановлення функціонального діагнозу.

На практичного психолога покладаються завдання визначення «актуального рівня розвитку дитини» і зони «найближчого розвитку», виявлення особливостей емоційно-вольової сфери, особистісних характеристик дитини, особливостей її міжособистісної взаємодії з однолітками, батьками та іншими дорослими.

Корекційно-розвивальна робота. У відповідності з особливостями розвитку дитини і рішенням консиліуму освітньої установи практичний психолог визначає напрями та засоби корекційно-розвиваючої роботи, періодичність і тривалість циклу спеціальних занять. Найбільш важливим завданням при цьому є розробка індивідуально-орієнтованих програм психологічної допомоги або використання вже наявних розробок відповідно до індивідуальних психологічних особливостей дитини або групи дітей у цілому. Плануючи роботу щодо корекції затримки психічного розвитку, доцільно розпочати саме з рухових методів на розвиток сенсомоторики, які не лише створять потенціал для подальшої роботи, а й сприятимуть активізації, взаємодії між різними рівнями психічної діяльності. Адже природно, що закріплення будь-яких тілесних навичок неможливе без залучення таких психічних функцій, як, наприклад, емоції, сприйняття, пам’ять, саморегуляція тощо.

Основними завданнями корекційно-розвиваючої роботи практичного психолога з дітьми з ООП є:

-          розвиток емоційно-особистісної сфери та корекція її недоліків;

-          розвиток пізнавальної діяльності і цілеспрямоване формування вищих психічних функцій;

-          формування довільної регуляції діяльності і поведінки.

Розвиток емоційно-особистісної сфери та корекція її недоліків.

Для значної частини дітей з ООП типовий дефіцит соціальних здібностей, що виявляється в труднощах взаємодії з оточуючими дітьми і дорослими. У ряді випадків вказаний дефіцит пов'язаний з проблемами емоційної регуляції. У зв'язку з цим розвиток емоційно-особистісної сфери та корекція її недоліків включає:

-          гармонізацію афективної сфери дитини; профілактику та усунення (пом'якшення) можливих агресивних і негативістичних проявів, інших відхилень у поведінці;

-          попередження і подолання негативних рис особистості і формування характеру;

-          розвиток і тренування механізмів, що забезпечують адаптацію дитини до нових соціальних умов (у тому числі зняття тривожності, страхів і т.п.);

-          створення умов для розвитку самосвідомості і формування адекватної самооцінки; розвиток соціальних емоцій; розвиток комунікативних здібностей (у тому числі стимуляція комунікативної активності, створення умов, що забезпечують формування повноцінних емоційних і ділових контактів з однолітками і дорослими).

Робота з розширення та впорядкування емоційного досвіду дітей включає допомогу в засвоєнні дитиною уявлень про невербальні засоби вираження емоцій; у формуванні розуміння змісту і значення різних форм поведінки людей в емоційно значущих ситуаціях; у перевірці й оцінці дитиною власної поведінки на підставі отриманих знань і навичок.

Велику роль у даній роботі відіграють індивідуальні та групові заняття з дітьми театралізованою діяльністю, застосування методик і технік ігрової терапії та казкотерапії. У процесі такої роботи діти вчаться розуміти зміст і прогнозувати наслідки власної емоційної поведінки. Вони усвідомлюють значення емоційної атмосфери добра, радості, співробітництва для поліпшення і власного самопочуття, і відносин з однолітками.

Робота практичного психолога з дітьми з ООП з формування впевненості в собі і зниження тривожності полягає в сприянні формуванню оптимістичного мислення та світовідчуття, позитивної установки на майбутню діяльність, уміння звільнятися від страхів, переключатися з неприємних вражень, а також зміцнення поваги до себе, віри в свої здібності і можливості.

Дитина з ООП має ряд специфічних рис, що ускладнюють процес її спілкування з однолітками і дорослими, що, в свою чергу, негативно позначається на подальшому розвитку її емоційно-особистісної сфери. У зв'язку з цим діяльність практичного психолога спрямовується на виховання у дітей інтересу до оточуючих людей; розвиток контактності та вміння вчитися з помилок невдалого досвіду спілкування; формування навичок довільної регуляції свого емоційного стану та уникнення конфліктів.

Розвиток пізнавальної діяльності та цілеспрямоване формування вищих психічних функцій.

Розвиток пізнавальних функцій є традиційним завданням роботи практичного психолога з дітьми з ООП. Він передбачає:

-          стимуляцію пізнавальної активності як засобу формування  пізнавальної мотивації;

-          розвиток уваги (стійкості, концентрації, підвищення об'єму, переключення, самоконтролю і т.д.);

-          розвиток пам'яті (розширення обсягу, стійкості, формування прийомів запам'ятовування, розвиток смислової пам'яті);

-          розвиток сприйняття (просторового, слухового), просторових і часових уявлень, сенсомоторної координації;

-          формування розумової діяльності: стимуляція розумової активності, формування розумових операцій (аналізу, порівняння, узагальнення, виділення істотних ознак і закономірностей), розвиток елементарних умовиводів і гнучкості розумових процесів.

Заняття проводяться практичним психологом з урахуванням принципів комплексного впливу на ряд вищих психічних функцій з виділенням домінуючих об'єктів впливу, що змінюються в міру формування у дітей з ООП пізнавальної діяльності та її саморегуляції.

Формування довільної регуляції діяльності і поведінки.

Недостатня сформованість усвідомленої саморегуляції діяльності є гальмуючим фактором когнітивного і особистісного розвитку дитини, а також однією з основних причин, що породжують труднощі в навчально-пізнавальній діяльності.

Робота практичного психолога з формування усвідомленої саморегуляції пізнавальної діяльності у дітей з ООП ведеться в декількох напрямках, пов'язаних з формуванням певного комплексу умінь: ставити та утримувати мету діяльності; планувати дії; визначати і зберігати спосіб дій; використовувати самоконтроль на всіх етапах діяльності; коментувати процес та результати діяльності; оцінювати процес і результат діяльності.

Консультативно-просвітницька і профілактична робота забезпечує надання педагогам і батькам допомоги у вихованні та розвитку дитини з ООП. Практичний психолог розробляє рекомендації у відповідності з віковими та індивідуальними особливостями дітей, станом їх соматичного і психічного здоров'я, проводить роботу, що сприяє підвищенню професійної компетенції педагогів та батьків, залученню останніх до вирішення завдань супроводу.

Організація взаємодії з педагогами

Найважливішою умовою актуалізації потенційних можливостей дітей з ООП є психологічна компетентність педагога: делікатність, такт, вміння надати допомогу дитині в здійсненні пізнавальної діяльності, в усвідомленні успіхів і причин невдач тощо. Все це сприяє усвідомленню дитиною своїх потенційних можливостей, що підвищує її впевненість у собі, пробуджує енергію досягнень.

Основними завданнями психологічної просвіти педагогів є:

-     розкриття «слабких» і «сильних» сторін когнітивного і особистісного розвитку дитини;

-      визначення шляхів подолання труднощів;

-     вироблення найбільш адекватних способів взаємодії педагога з дитиною.

Конкретні форми психологічної просвіти педагогів можуть бути різноманітними: практичні заняття та семінари з основних проблем розвитку дитини з ООП, її особливих освітніх потреб; лекторії, круглі столи, консультації тощо.

      Організація взаємодії  з батьками

Для успішної реалізації завдань супроводу необхідна не лише взаємодія всіх фахівців спеціалізованого закладу, але й активна допомога і підтримка з боку батьків. Форма і зміст роботи з батьками визначається ступенем їх готовності до співпраці. На початковому етапі взаємодії найбільш продуктивною формою роботи є індивідуальне консультування. Воно проводиться в декілька етапів.

Завданням першого етапу є встановлення довірчих відносин з батьками, які, зазвичай, заперечують можливість і необхідність співпраці.

Наступний етап індивідуального консультування проводиться за підсумками всебічного обстеження дитини. Практичний психолог у доступній формі розповідає батькам про особливості їхньої дитини, вказує на її позитивні якості, пояснює, яка допомога їй потрібна, до яких фахівців потрібно звернутися додатково, як займатися в домашніх умовах, на що слід звернути увагу тощо. Дуже важливо надати психологічну підтримку батькам, сприяти усвідомленню особливостей їх дитини та необхідності об’єднання зусиль спеціалізованого закладу та родини в їх подоланні.

На етапі власне корекційно-розвиваючої роботи батьки залучаються до виконання конкретних рекомендацій практичного психолога.

Під час індивідуальних і групових консультацій проводиться спільне обговорення процесу та результатів корекційної роботи. Аналізуються фактори позитивної динаміки розвитку дитини, виробляються рекомендації щодо подолання можливих проблем (зокрема, пов'язаних з адаптацією дітей, взаємодією з однолітками та вихователем тощо).

Робота з батьками здійснюється також у груповій формі на тематичних консультаціях, семінарах-практикумах, лекторіях, тренінгових заняттях тощо.

                Організаційно – методична робота включає підготовку матеріалів до психолого-педагогічних консиліумів, методичних об'єднань, педагогічних рад.

Підводячи підсумок, можна констатувати, що організація та зміст психологічного супроводу дітей з ООП має специфічні цілі і завдання, обумовлені особливими освітніми потребами дітей даної категорії, їх психофізіологічними особливостями та можливостями.