Із друзями легко співається...

Пісні села Черняхів,

записані письменником-мистецтвознавцем

Миколою Федосійовичем Кагарлицьким

Через греблю широкую

Через греблю широкую,

Через річку глибокую

Вела мати сина,

А ведучи, загубила,

А ведучи, загубила,

Шукаючи заблудила.

Ой іде мати та й шукає,

Кого стріне та й питає.

Іде вона та й шукає,

Кого стріне та й питає:

«Чи бачили сина мого,

Сина мого, Бога свого?».

Петро каже: «Не бачили».

Павло каже: «Не видали».

Микола каже: «Не таймось,

Як бачили, то признаймось».

В чистім полі стоїть школа,

А в тій школі вся жидова.

Узяли Христа на муки,

Закували ноги й руки,

Гвоздями ножки прибивали,

Навхрест ручки розпинали,

Навхрест ручки розпинали,

З терня вінок надівали,

З терня вінок надівали,

Гаком серце винімали.

Іди, мати, одвернися,

На ту муку не дивися.

«Ой, сину мій, їдиничку,

За що терпиш таку муку?»

«Терплю муки, терплю рани

За православні християни».

З‑за гори-гори

З‑за гори-гори голуби гули.

Приспів: Славен, єси милий Боже, на небеси.

Голуби гули, камінь котили.

Приспів: Славен, єси милий Боже, на небеси.

Камінь котили, церкву строїли.

Приспів: Славен, єси милий Боже, на небеси.

Церкву строїли з трьома вікнами.

Приспів: Славен, єси милий Боже, на небеси.

З трьома вікнами, трьома дверима

Приспів: Славен, єси милий Боже, на небеси.

В одно віконце світило сонце.

Приспів: Славен, єси милий Боже, на небеси.

Друге віконце місяць освітив.

Приспів: Славен, єси милий Боже, на небеси.

В третє віконце янгол улетів.

Приспів: Славен, єси милий Боже, на небеси.

Янгол улетів, на престолі сів.

Приспів: Славен, єси милий Боже, на небеси.

Схилив голову низько додолу,

Приспів: Славен, єси милий Боже, на небеси.

Пустив слізоньку, як горошинку.

Приспів: Славен, єси милий Боже, на небеси.

З тієї сльози Дунай розлився.

Приспів: Славен, єси милий Боже, на небеси.

В тім Дунаї Христос купався.

Приспів: Славен, єси милий Боже, на небеси.

Христос купався, з Петром змагався.

Приспів: Славен, єси милий Боже, на небеси.

З Петром змагався, на муку взявся.

Приспів: Славен, єси милий Боже, на небеси

ОЙ ПІШОВ ЧУМАК

Ой пішов чумак

Да й у Крим по сіль

Да й досі нема.

Гей‑гей, ой осталися

Да дітки дрібненькі

Ще й жона молода.

Да заболів чумак,

Чумак молоденький,

Ой упав да й лежить.

Гей‑гей, ой припав же він

Ой до сирої землі

Да головку гладить:

Ой, бідна моя да головонько, —

Це ж чужа сторона.

Гей‑гей да ніхто ж мене

Да й не розпитає,

Бо роду нема.

Ой прийшов к йому

Чумак пан-отаман.

За голівку гладить:

– Гей‑гей, да признайсь, признайсь,

Чумак молоденький.

Що в тебе болить?

– Ой болять ручки,

Ой болять ніжки,

Болить голова.

Гей‑гей, а іще ж тому

Ох, пан-отаман,

Що роду нема...

Ой у неділю,

Рано-спораненьку,

Всі дзвони гудуть.

Гей-гей, да оце ж того

Да чумаченька

Ой хоронить несуть.

ОЙ ЧУМАЧЕ, ЧУМАЧЕ

Ой чумаче, чумаче, / 2 рази

Ох, життя в тебе собаче!

Чом не сієш, не ореш? / 2 рази

Чом нерано з Криму йдеш? / 3 рази

Всіх чумаків не ведеш?

Ой тільки ж нема одного,

Гей, тільки нема одного:

Брата мого вірного.

Десь зостався на Дону, / 2 рази

Гей, бере соли на вагу.

Бере соли на вагу,

Гей, бере соли на вагу,

Одправляє він в Москву.

Одвалилася гора — / 2 рази

Гей, привалила чумака,

Брата мого рідного.

Ой матінко-зірко

Ой матінко-зірко,

Як у строку гірко!

Куди хилять, то й хилюся,

Бо я всіх боюся.

Ой матінко-вишня,

Чи я в тебе лишня,

Що ти мене у строк дала,

Де я не привишня.

Чи ти ж, мати, чула,

Як я в тебе була:

Під напільнім оконечком

Як голубка гула?!

— Якби, доню, чула,

До я б одчинила,

Одчинила хату й сіни,

До ти б улетіла. /2 рази

Ще й за столом сіла,

До я б тебе розпинала,

Чи ти пила-їла?

— Ой якби я їла,

То я б не змарніла,

Ой якби я воду пила,

То я б говорила!

Ой вийду на гору

Та й гукну додому:

— Вари, мати, вечеряти

Та й на мою долю.

− Варила, варила

Небагато — трошки:

Нема тобі, моя доню,

Ні миски, ні ложки.

− Ой матінко-пава,

Я в строку пропала.

За чужою роботою

Горенько лиш знала!

Ой полети, доле,

Де мені було добре,

Нехай прийде, подивиться,

Яке ж мені горе!

Ой матір, скажи,

Де мої сестрички?

Нехай прийдуть провідати

Мої жалобнички.

Ой матінко-зірко,

Як у строку гірко:

Нема часу, ні минути

В строку оддихнути!

Ой ти, мати-паво,

В строку я пропала,

За чужою роботою

Горенька й достала. / 2 рази

Та й буду нездужать!

Дожди, мати, неділеньки,

Прийди перевідать.

Ой вийду на гору

Та й гукну додому:

— Вари, мати, вечеряти

Та й на мою долю.

НАД МОЄЮ ХАТИНОЮ

Над моєю хатиною

Чорна хмара стала,

А на мене, молодую,

Поговір да слава. / 2 рази

Перебуду цей поговір,

Перебуду славу. / 2 рази

Не вводь мене, козаченьку,

В людськую неславу.

Ой не піде дрібен дощик

Без тучі, без грому.

Ой не вийде дівка заміж

Та й без поговору.

Судіть, судіть, воріженьки,

Я вас не боюся:

З ким люблюся — ізійдуся,

Не наговорюся!

ОЙ ТИ, СИНКУ МІЙ

– Ой ти, синку мій, дитино моя,

Ой покинь, покинь горілочку пити,

Бо проп’єщ коня.

— Ой мамо моя, не покину я,

Ой не покину горілочки пити,

Бо солодкая.

— Ой синочку мій, дитино моя,

Ой покинь, покинь, горілочку пити,

Бо зведе з ума.

— Горілки нап’юсь — ума не лишусь.

Ой да із ледачою,

Ой да дружиною

Жить я не боюсь.

Зійшов місяць, зійшов ясний

Зійшов місяць, зійшов ясний,

Ще й півношная зоря.

Ой а вже пізно ізвечора

Мого милого нема.

Де ж ти, милий-чорнобривий?

— Він з другою розмовля!

— Ой хоть з другою — не з кращою,

З такою самою, як лиш я.

Ой закувала зозуленька

У вишневому саду.

Ой заплакала дівчинонька

По козацькому сліду.

Ой як же мені не кувати —

Сад зелененький розвивсь.

— Ой як же мені не плакати,

Що мій милий оженивсь.

Ох і я вийду на ту гору,

Де збіралася ж любов.

Ой любов наша дорогая.

Ой до чого ж нас довела!

Ой довела нас до розлуки

І до людського сорома!

Ой пойду я на ту гору,

Де мій миленький гуляв,

Ой зірву я тую квітку,

Що мій миленький саджав.

Що за місяць, що за ясний

Що за місяць, що за ясний,

Що за ясная зоря,

Що за милий мій обманщик:

Вечір прийде, п’ять – нема?!

А на шостий він приходить

Та й говорить до мене:

– Шукай собі, дівчинонько,

Та й кращого над мене.

Шукай собі, дівчинонько,

Та й кращого молодця,

Бо я завтра дуже рано

Йду з другою до вінця.

– Ой хоч підеш, хоч не підеш,

Я не дуже тим журюсь,

Як ти будеш вінчатися,

Стану збоку подивлюсь.

Як прийшли вони до церкви,

Вона стала при стіні.

Обляли козака сльози,

А ще дужче, чим її.

Підійшов (підступа) к ньому священик

Да й питає молодця:

– З котрою дівчиною

Підеш зараз до вінця? (Станеш зараз до вінця?)

Чи з тією багачкою,

Що за рученьки узяв?

Чи з тією сиротою,

Що три годи прогуляв?

Не з тією багачкою,

Що за рученьки узяв,

А з тією сиротою,

Що три годи прогуляв.

ІШОВ ВІДВАЖНИЙ ГАЙОВИЙ

Ішов відважний гайовий до лісу темного.

Назустріч ’му дівчинонька така гарна, як зіронька,

Він взяв її за рученьку, до лісу проводжав.

Назустріч ’му сарна бігла стежкою попід гай.

Він вимірив, він вистрілив — він сам свою милу стрілив.

Ах, темна ніч невидная, як він її зранив!

Ішов відважний гайовий дивитись, що убив.

Його мила в крові лежить, останнє слово говорить:

– Коханий мій, що ти зробив, що ти мене убив!

Набив відважний гайовий рушницю іще раз.

Він виміряв, він вистрілив — він сам своє серце зранив.

Ах темна ніч майовая, як він себе зранив.

А на галяві соловей так сумно щебетав...

Він все те знав, та не сказав, як милий з милою прощав.

Ах темна ніч майовая. Все знав, та не сказав!

СТОЇТЬ ВЕРБА

Стоїть верба, кучерява верба

над криницею.

— Горенько жити, моя рідна мати,

за п’яницею.

Потихеньку, ой да помаленьку,

Матіночко, говори:

Спить п’яниця в рубленій коморі —

Гляди, його не збуди.

— Ой нехай же спить,

Ой бодай же не встав!

Щоб твоєї бідної головки

Да й не клопотав!

ОЙ СЯДУ Я, МАТИ

Ой сяду я, мати,

Край віконечка прясти,

Ой да пущу я волоконце в оконце. / 2 рази

Стану, подивлюся,

Та чи високо сонце.

Я ж думала, мати,

Що то сонечко сходить,

А ж то там мій милий

Да й по риночку ходить.

Ой там мій милий

Да й по риночку ходить,

Ой да чужую милу

Ой за рученьку водить.

Ой чужую милу

Да цілує й милує,

А на свою милу

Три нагайки готує.

— Ой готуй, милий,

Да по три, по чотири,

Ой а я буду

Сама старша над ними!

ОЙ МАТИ, МАТИ СТАРАЯ

Ой мати, мати старая,

За що ж ти дочку скарала, / 2 рази

За п’яниченьку оддала?

А п’яниченька все п’є, п’є:

Прийде додому — мене б’є.

Ой не раз, не два втікала,

В вишневім саду ночувала.

В вишневій саду — зозуля,

Вона не кує — воркує. / 2 рази

Ніхто зозулі не чує.

Тільки зачула невістка,

На круту гору ідучи, / 2 рази

З водою відро несучи, / 2 рази

Тяжко доленьку кленучи.

ОЙ КОТИЛАСЯ ОЙ ЯСНА ЗОРЯ З НЕБА

Ой котилася, ой ясна зоря з неба,

Да й упала додолу.

Ох і журилась,

Ой молода дівчина

А своєю бідою.

Ой да, ой хто ж мене,

Да молоду дівчину,

Та й проведе додому?

Ох їхали три козаки з поля,

Ох і напувати коней до синього моря.

Ох і не журися, молода дівчино,

Проведем тебе додому.

Один місяць сходить

Один місяць сходить,

А другий заходить.

Козак до дівчини

Щовечора ходить.

Не ходи, козаче,

Не ходи до мене,

Бо любов невірна —

Ой насмієшся з мене.

Я до тебе ходжу,

Та й не находжуся.

Тебе вірно люблю —

Ой не наговорюся.

Кохав мене батько

Кохав мене батько, як білу тополю,

Дала ж мене мати в тяжкую неволю.

Мати, мати, що ти гадала,

Що за нелюба світ зав’язала.

Було не рубати у садочку вишні,

Було б не сватати, коли не під мислі.

Де ти мене, мати, на місті купила,

Що ти мене, мати, навіки втопила!

Та було б не рубати зеленого дуба,

Нащо було брати, коли я не люба.

Та було не рубати зеленого гаю,

Нащо ж було брати із іншого краю?

Лучче мені, мати, гарячий пісок їсти,

Ніж із нелюбом вечеряти сісти!

Лучче ж мені, мати, тяжкий камінь зняти,

Ніж за нелюбом та вік коротати.

Умер батько, мати

Умер батько, мати,

Зосталися дітки, / 2 рази

Маленькі сирітки.

Ой котрії більшії,

То пішли служити,

Котрі маленькії –

По полю блукати.

Господь зустрічає,

Ще й Божая Мати:

— Ой куди ви, дітки?

— Матері шукати!

— Ой вернись, сирітко,

Ти ж далеко зайдеш,

Ти ж своєї матінки

Повік вже не знайдеш!

Бо вже ж твоя матінка

На високій горі, / 2 рази

В глибокій ямі.

Іди ж ти, сирітко,

Іди ж ти додому,

Бо вже твоя матінка

Не встане із гробу.

Іди ж ти, сирітко,

Мачуху прохати,

Чи не змилується

Хоч сорочку дати.

А злая мачуха

Сорочку наділа –

Маленьку сирітку

На смерть нарядила.

Пішла сиротина

До гробу плакати,

Свої рідненької

Матінки прохати:

— Ой ти ж, моя матінко,

Прийми мене к собі.

— Ой як тяжко-важко

Сонце з неба зняти,

Ой ще тяжче-важче

Тебе к собі взяти!

Ой плачу я

Ой плачу я, плачу — не знаю чого:

Ой оддав мене батько за бозна-кого.

Ой давно, давно я в батенька була:

Уже ж тая стежечка терном поросла.

Ой поросла терном ще й калиною,

Ой де я походила ще дівчиною.

Ой як схочу — терен висічу,

Калину зламаю, в пучки пов’яжу, / 2 рази

А листя позбираю й на воду пущу. / 2 рази

А до свого батенька в гості полечу.

Ой лечу я, лечу поміж галиччю.

Да ой сяду я — впаду в батенька в саду. / 2 рази

А на тій черешні посеред саду.

На тій черешеньці, що рясно родить.

А мій рідний батенько по двору ходить / 2 рази

А своїх невісточок стихенька будить:

– Ой дочки, ви дочки, що то воно є:

А що ж то за пташка у саду кує?

Найстаршая каже: чужа чужина,

А середня каже: «Наша родина».

А третяя каже: «То ваша дочка,

Ой то вашая доня безталанночка.

Ой що вона без щастя уродилася:

В далеку сторону жить одбилася».

Ой далека сторона без вітру шумить,

Ой нерідний батечко не б’є, та болить. / 2 рази

А з чужою матір’ю горе в світі жить. / 2 рази

Вийде за ворота да й стане судить. / 2 рази

Що ледача невістка не хоче робить.

Запряжу я каплуна

(жартівлива)

Запряжу я каплуна

Ще й чубату курку

Да й поїду в Бендюгівку

По хорошу дівку.

В Бендюгівці густо хат —

Вітер не провіє

Сама мати ложки миє,

Бо дочка не вміє.

У дівчини на перинах

Сороки скубуться,

Стирчать хлопці під тином,

За дівчину б’ються.

Не бийтеся, парубки,

Бо немає за що,

Хоч хороша на виду,

Так зате ж ледащо.

Ой підемо, жінко

(жартівлива)

– Ой підемо, жінко, підемо, підемо,

Ой підемо в поле пшеницю в’язати.

– Ой хоч піду, в’язати не буду,

Бо пшениця ярова,

Болить в мене голова.

– Ой підемо, жінко, підемо, підемо,

Ой підемо в поле та ячмінь в’язати

Ой хоч піду, в’язати не буду,

Бо в ячменя устючки,

Болять мені кісточки.

– Ой підемо, жінко, підемо, підемо,

Ой підемо в поле та овес в’язати.

– Ой хоч піду, в’язати не буду,

Бо овес шелестить,

В мене серденько болить.

– Ой підемо, жінко, підемо, підемо,

Ой підемо в поле та гречку в’язати.

– Ой хоч піду, в’язати не буду,

Бо у гречки полова,

А я нездорова.

– Ой підемо, жінко, підемо, підемо,

Ой підемо, жінко, буряки копати.

– Ой хоч піду, копати не буду,

Бо велика гичка,

А я невеличка.

– Ой підемо, жінко, підемо, підемо,

Ой підемо, жінко, до кума гуляти.

– Ой дай, Боже, сто років прожити,

Через день, через два

До кума ходити.

Ой у лузі калина

Ой у лузі калина / 2 рази

Там молода ходила / 3 рази

Цвіт калини ламала / 3 рази

У пучечки в’язала / 3 рази

До личенька рівняла / 3 рази

З матінкою да розмовляла:

– Ой ти ж, матінко моя,

Ой чи я й буду такая, / 3 рази

Як калинонька цяя?

– Будеш, донечко, будеш, / 2 рази

Поки у мене будеш.

Піч наша регоче

Піч наша регоче — короваю хоче,

А припічок заливається —

Короваю дожидається.

Світи, Боже, з раю / 2 рази

До нашого короваю,

Щоб було виднесенько

Уряджати гарнесенько.

Кучерявий піч вимітає

Кучерявий піч вимітає,

Пелехатий заглядає, / 2 рази

Чи хороше піч вимітає.

Ой піч стоїть на сохах,

А діжу носять на руках,

Печі наші, печі,

Короваю в нас не спечуть!

Ой як підеш ти од мене, / 2 рази

Спаде красонька з тебе.

Спаде краса ще й половниця / 2 рази

З твого білого лиця / 2 рази

Дівування минеться.

Дівуваннячко, дівуваннячко, / 2 рази

Суботнєє залицяннячко.

У Києві на Подолі

Як гільце в’ють

У Києві на Подолі

Усі дзвони б’ють.

А в нашої молодої

Вільце в’ють

З високого дерева — з ялини,

Ще й з червоної калини.

Тройця по церкві ходила, / 2 рази

Спаса за ручку водила.

Іди, Спасе, до нас,

У нас все гаразд:

Сам Бог коровай місить,

А Пречиста ліпить,

Янголи воду носять —

Господа-Бога просять.

А молодого ненька / 2 рази

Да й по улоньці ходить.

А по улоньці ходить / 2 рази

Да й сусідочок просить:

– Сусідочки, мої голубочки, / 2 рази

Прошу вас до себе!

Ой прошу я вас до себе / 2 рази

Та й до своєї хати, / 4 рази

Да й до свого дитяти / 3 рази

Шишок, короваю дбати!

Сусідоньки да й погордували — / 2 рази

Чужі люди коровай зодбали!

Ой в нас у селі стала новина

Ой в нас у селі стала новина:

Зацвіла червона калина.

Ой не так в лузі, як у селі,

В нашої молодої на столі.

У Києві на Подолі

Усі дзвони б’ють:

В нашої молодої

Вільце в’ють

З високого дерева — з ялини,

Ще й з червоної калини.

Брязнули да ложечками, / 2 рази

Срібненькими тарілочками:

Молодої челядь

Сідає вечерять.

Ой на печі сови, / 2 рази

Хотять бабу з’їсти, / 2 рази

Що не дає дружкам їсти.

Дівич-вечор

Дівич-вечор, дивний вечор,

Да рано й рано,

Дівич-вечор, дивний вечор

Да ранесенько.

Що три стіни кам’янії

Да рано й рано,

Що три стіни да кам’янії

Да ранесенько.

Четвертая золотая

Да рано й рано,

Четвертая золотая

Да ранесенько.

На тій стіні маковочка

Да рано й рано,

На тій стіні да маковочка

Да ранесенько.

Да звела гніздечко з чорного шовку

Да рано й рано.

Да звела гніздечко з чорного шовку

Да ранесенько.

Вивела дітки-однолітки

Да рано й рано.

Вивела дітки-однолітки

Да ранесенько.

Одне дитя рожденеє

Да рано й рано.

Одне дитя рожденеє

Да ранесенько.

А другеє судженеє

Да рано й рано,

А другеє судженеє

Да ранесенько.

Рожденеє — то молодий

Да рано й рано.

Рожденеє — молодий

Да ранесенько.

Судженеє — то молода

Да рано й рано,

Судженеє — то молода

Да ранесенько.

Ой куда ви, галочки, полетите

Як ідуть до молодої

Ой куда ви, галочки, полетите?

Куди моє дівування понесете?

Полетимо, молода, у поле,

Кинем дівування у море.

Полетимо, молода, на ріки,

Кинем дівування навіки.

Ой помалу, дружечки, йдіте, / 2 рази

Пилом не пиліте,

Щоб нашая пава

Пилом не припала,

Щоб на наш віночок

Не попав пилочок.

Берегом да качки пливуть, / 2 рази

А горою дружечки ідуть:

На калиновім мості

До Федора в гості.

Як ідуть до молодого

Ой куда ви, галочки, полетите,

Куда моє дівування понесете?

Полетимо, молода, у поле,

Кинемо дівування у море.

Ти, калино, да не хилися, / 2 рази

Ти, молода, да й не журися,

Ми калину да й обламаєм,

Да з тобою погуляєм.

Ой помалу, дружечки, йдіте, / 2 рази

Пилом не пиліте,

Щоб наша пава

Пилом не припала,

Щоб на наш віночок

Не попав пилочок.

Ой помалу, дружечки, ступайте,

Нашого винограду не ламайте,

Бо наш виноград та поріс,

Куда нашу молоду Бог приніс.

Світи, брате, свічку

Як ідуть од вінчання

Світи, брате, свічку

Світи, брате, свічку, / 2 рази

Да йди на зустрічку,

Бо вже ж твоя сестра

До вінчання прийшла.

Да од вінчання прийшла,

Да од вінчання йдучи, / 2 рази

А два двори да й минаючи, / 2 рази

Ой два двори да й минаючи, / 2 рази

До третього дослухаючи.

Ой там люди говорять, / 2 рази

Мого батечка гудять, / 3 рази

А свекорка судять.

Ой які ви, дивнії люди, / 2 рази

Чом ви мені раньше не казали? / 3 рази

Поки ручок мені не в’язали?

А тепер ви мені не кажіте, / 2 рази

Серцю жалю да й не робіте!

А тепер ви да й не споминайте, / 2 рази

Серцю жалю да й не завдавайте!

Примовляння хрещених батьків

під час даровин

Оце тобі на дугу, щоб не любив другу.

Оце тобі на жито, щоб не була бита.

Оце тобі на уздечку, щоб не стрибав у гречку.

А це тобі на огірок, щоб не задивлявся на дівок.

Оце тобі на просо, щоб не ходила боса.

Оце вам на гречку, щоб не було суперечки.

Оце тобі на ячмінь, щоб не ходила, як черінь.

Оце вам на овес, щоб збирався рід увесь.