Поетичні первоцвіти (вірші учнів)

Анна Доброріз

МИКОЛА КАГАРЛИЦЬКИЙ

Древня черняхівська земля Миколу породила,

Виколисала його і крила таланту дала.

Зростав хлопчина серед розлогих пісень,

Музику слухав із приймача щодень.

Любов до незрівнянної Оксани

Вилилася в повісті й романи.

Яких корифеїв добродій підняв із забуття!

Петрусенко, Донець, Білокур – митці трагічної долі…

Кров’ю серця про великих українців писав,

Аби співвітчизники знали й прагнули волі.

Пристрасне слово майстра й на радіо звучало:

Красою і музикою по освітлював душі людей.

Музичні вечори в Будинку вчителя –

Це паростки національного відродження.

Долею нароковано Кагарлицькому Миколі

Стати подвижником на ниві культури.

Одержимий, лицар без страху й докору,

Він самовіддано, часом безкорисливо служив народу.

У його серці палкому горів огонь,

А в очах світилася вся рідна земля.

Земляк наш вірив у свій народ,

Усе життя невтомно плекав України майбуття!

2019

Яна Юшко

ГЕНІЄМ ШЕВЧЕНКА ОПРОМІНЕНИЙ

Сестра Миколі «Кобзар» подарувала,

Хлопчик Шевченка читав, напам’ять вивчав,

Сміявся і плакав разом із ненькою –

Вірші-думи Кобзаря нуртували в його серденьку.

Подарунок матінки – приймач детекторний –

Увів його у світ музики безмежний.

З нього хлопець слухав

Пісні та романси на Кобзареві слова.

Отак ішов з дитинства до Шевченка,

Учився змалку в Кобзаря

Любити Україну

І мову материнську солов’їну.

А ще взяв у серце Шевченків вогонь,

Бажання жити і серцем людей любити.

Справді, наш земляк любив людей

І служив їм талантом, совістю і честю.

Любов до України була для нього понад усе!

У його серці палала любов,

А в очах – світилася уся Україна.

У світлиці митця, схожій на музей, –

Шевченко на почесному місці.

Як святиня. А поруч – книги про нього.

Відвідав малу батьківщину Кобзаря,

Аби трепетно й гостро відчути душу Поета.

Здавалось, що Тарас Григорович

Ішов поруч із ним...

Повернувся просвітленим із благословенної поїздки

Року 1964, у травні Микола Кагарлицький

Брав участь у поході «Останнім шляхом Кобзаря».

На могилі, у Каневі, пристрасний голос його звучав.

Буря думок і почуттів вилилися в репортаж-роздум

«Дорогою болю, скверни й надії».

2019

Яна Юшко

УКРАЇНА В НАС ОДНА

І

Миколка виростав не просто без батька,

А з важким тавром – син «ворога народу».

Про Федося Гнатовича в родині говорили мало:

«Заарештований, кудись засланий...

Про подальшу долю невідомо».

Як хлопцеві це боліло!

З часом цей біль посилювався:

Інші «ярлики» чіпляли вже на сина...

ІІ

Аж у 1992 році в архіві СБУ

Син дізнався про батькову долю гірку,

Про активну участь у повстанській

Армії отамана Зеленого.

Розстріляли непокірного українця

У вересні 1937 року в Биківні...

Батькова дорога на Голгофу вразила.

ІІІ

Рік 1989, 29 липня біля будинку Верховної Ради.

Доба перебудови в Україні.

Голодування студентів на захист

Національної символіки.

Сміливці підняли синьо-жовтий прапор,

Тримали патріотичні гасла.

Микола Федосійович порадів

Цьому прояву українства і громадянства.

І раптом побачив жахливу картину:

Патріотів заштовхують у міліцейську машину!..

ІV

Кагарлицький, не задумуючись, кинувся туди:

– Що ви робите?! – схвильовано кричав.

Підскочило двоє – солдати спецназу.

Безцеремонно схопили добродія Миколу,

Кинули в автобус, били, ребра трощили.

Попливло і небо, і люди на площі...

V

Згодом пережите описав у книзі спогадів

«Україна, батьку, в нас одна».

Одержимий, лицар без страху й докору,

Кагарлицький був достойним сином свого батька

Не тільки по крові, а й по Духу.

Батько й син, наші земляки, – справжні українці,

Любили Україну понад усе.

Вони врешті-решт і загинули,

Виборюючи незалежність і волю.

2019

Яна Юшко

ХРАМ НАРОДНОЇ ПІСНІ

Рідна мова й народна пісня – це два крила,

Що тримають українську душу у Всесвіті.

Пісня об’єднує, надихає людей, а хор «Гомін»

Повертає народові його перлини.

У часи заборони «Гомону»

Як хору націоналістичного

Микола Кагарлицький підтримував

Самобутній колектив,

Захищав Леопольда Ященка –

Керівника-подвижника,

А згодом добивався відзначення його

Шевченківською премією.

Лихі роки минулися,

А хор залишився

І нині радує

Піснями українців.

У 2019 році «Гомону» – 50!

Вдячні хористи Друга не забули,

У стародавній Черняхів завітали,

У клубі чудову програму показали.

Як же неймовірно вони співали!

Здалося, що справді ми потрапили

У Храм народної пісні

(так саме Кагарлицький про них написав!).

«Гомін» уклонився піснею Побратимові,

Який біля витоків хору стояв,

Невтомно словом полум’яним

Українську пісню захищав.

2019

Яна Юшко

ПІСЕННЕ ДИВО УКРАЇНИ

Високе небо духовності Вкраїни тримають народні пісні.

А виспівує і береже їх неповторна Ніна Матвієнко.

М. Кагарлицький і сам дужий народний голос мав,

Любив співати, умів слухати серцем.

Звісно ж, не був байдужим до творчості посестри,

Стояв на сторожі, оберігав її та захищав.

У нарисі співачку «пісенним дивом» назвав.

Своє слово на захист таланту підставляв.

Писав листи, «стукав у двері»,

Аби влада гідно поціновувала її.

Кажуть, що добро не забувається,

А завжди сторицею повертається.

Ніна Митрофанівна у Будинку культури

Заспівала черняхівські пісні,

Вивчені з голосу Тетяни Антонівни –

Неньки побратима свого.

Вражені й розчулені старожили села підспівували...

Думаю, аж тепер черняхівці збагнули,

Якою людиною, громадянином і митцем

Був і залишається наш земляк –

Незабутній Микола Федосійович.

Кагарлицький повертається на батьківщину

У пам’яті, у славі й шані...

2019

Яна Юшко

НІНА МАТВІЄНКО

Навколо буяла бузкова весна.

І радістю повнилося серце кожне –

Ніна Матвієнко до нас завітала,

А хлібом-сіллю її черняхівська земля привітала.

Ми зустрічі з Вами чекали давно,

А Ви вдячність землякам принесли,

Така земна й водночас небесна.

Вклонилися людям за Миколу.

І полилися спогади, світлі й щирі.

Єднала нас пісня народна й сучасна.

На радість усім Ви натхненно співали!

Квітами ми Вас пошанували.

Отак поріднив нас Кагарлицький Микола.

2019

Яна Юшко

ПОДВИЖНИК

Народжений на Святвечір,

Кагарлицький Подвижником став.

Ішов «на прю» за право

Бути самим собою – бути Українцем.

Народила Миколу древня благодатна земля.

Із пагорбів і нив черняхівських

Пішов юнак у світ широкий

З вірою: народ Шевченка вічно буде жити!

Оксана Петрусенко з раннього дитинства

Освятила душу хлопця,

Покликала до творчості.

Любов до голосу незрівнянної Оксани

Вилилася в повісті й романи.

Мистецтвознавець повернув із забуття

Славетну постать співачки,

Гідної світової слави.

Як улюблений учитель – Шевченко, –

Кагарлицький найбільше писав про жінок,

Адже вважав, що доля українок

Така ж нелегка й велична, як доля України-матері.

Митець сам продирався тернистими шляхами.

Його приваблювало все народне й талановите.

Саме він відкрив Україні (й світові!)

Унікальну Катерину Білокур –

Її картини, листи, неймовірну долю.

Воскресив геніальну художницю

Через 20 років після її смерті.

А за цим – 30 літ подвижницької праці!

Про скількох звитяжців

Національного духу

Наш земляк написав!

Про співака Івана Козловського,

Який «Україну серцем обіймав»;

Про Михайла Донця – співака,

Страченого в липні 1941 у Києві

За «український націоналізм».

Радіопередачі, творчі вечори –

Це слово митця на захист

Української культури, її творців.

Кагарлицький просвіщав співвітчизників,

Гуртував, уселяв віру й надію.

Будив Україну, аби вона не спала.

Книги Кагарлицького, в серці виношені, –

Духовний скарб неоціненний.

2019

НЕСКОРЕНИЙ

Наш земляк Кагарлицький Микола

Небайдужу, щиру українську душу мав,

Жодної важливої події увагою не оминав.

Влітку року 1989 підтримати протест студентів

На столичний майдан із дружиною завітав.

У липневий день над Ради будинком сірим

Гордо здійнявсь жовто-блакитний стяг.

Здалось: і небеса блакитнішими стали,

І сонце над Києвом засіяло.

Всюдисущий громадянин побачив жахливу картину:

Там з’явились чорні ворони – омонівці.

І небо потемніло, і сонце зникло:

Бездушні нелюди з порожніми очима

Захопили прапор і студентів-сміливців.

Добродій Микола кинувся до спецназівців:

– Що ви робите?!

– Візьміть і його! – генерал наказав.

Схопили чоловіка, тягнули до автобуса –

Перед очима попливли і небеса, і люди на площі…

Били, мордували, скалічили тіло.

Біль і жаль, ганьба і гнів – усе пережив!

Темно-русий письменник

Вийшов із пекла

Сивим, як голуб…

Земляк наш здоров’я втратив,

Та віри у свій народ,

У його щасливе майбутнє не втрачав.

Поганьблений, але воскреслий митець

Подумки пережив тисячі життів

українських героїв-борців.

Боліла душа – світла, незламна, нескорена!

…На жаль, білим голубом

Передчасно відлетіла вона у вічність.

На щастя, письменник-патріот навіки

Залишився у духовному всесвіті України!

2021