Пейзажна лірика
Пейзажна
Золота печаль
Височіє небо в чаші золотій
Заблукало сонце в золотім гіллі,
І летять листочки, мов бджолиний рій,
Йде шляхами осінь в мідному брилі.
Золотом засипав жовтень ліс і сад,
Від разків калини аж рябіє луг.
Над блакитним плесом золотий каскад
Із беріз і кленів, що зросли навкруг.
Ну то й що, що врода ця не назавжди,
Що вогонь осінній перетліє вмить,
Ця осіння радість з присмаком журби
Знову в нашім серці пломенем горить.
Діалог з жовтими нарцисами
Ви розцвіли значимо і раптово,
Немов у горі свічка, а проте,
Так значить для дитини перше слово,
Таке як вічність – щире і просте.
Нарциси жовті полум’ям розлуки
На нашій грядці звабливо яхчать.
Свої до них я простягаю руки,
Розмову хочу з квітами почать.
Зір кожного привабить ваша врода,
О жовті зорі в зелені п’янкій!!!
Чому ж розпорядилася природа,
Що лиш події служите сумній?
У кожного своя у світі доля,
Відтінком іншим зграбно виграє,
Та квітка в’яне пишно серед поля,
А та розлуки символом стає.
Яблуневий цвіт
Рожевий цвіт, рожевий яблунь цвіт,
Такий до болю ніжний і тендітний.
Для мене був завжди його прихід,
Немов промінчик сонця долелітній.
Ого вітали трави й соловї,
Закохані йому складали оди,
До нього знов летіли бджіл рої,
Віщуючи пробудження природи.
Нехай спішить такий мінливий світ.
Не кину милуватись ним їй-богу!
І знов летить-летить із яблунь цвіт.
І йде життя із світом завжди в ногу.
Рожевий цвіт, рожевий яблунь цвіт
Такий до болю ніжний і ласкавий,
Він враз ожив, немов би сонця схід
На роси впав, лишивши слід златавий.
Плакучі верби
А верба плакуча аж тремтить росою
На листочку кожнім тисячу перлин.
І чарує погляд дивною красою,
Мов спішить до храму в пору іменин.
О! плакучі верби! Тонкостанні діви!
Ви такі вродливі в сумі віковім!
Йдуть до вас у горі, йдуть до вас щасливі.
Скільки ви зазнали на віку своїм!
Йшли до вас дорожні, йшли до вас поети.
Черпали натхнення, набирались сил!
І спішу до вас я, мов по естафету,
Щоб злетіть під хмари. В синій небосхил.
Ознака осені
Це вже осені ознака –
Жовте листя на гіллі;
Жолудь – спраглий неборака
Стука лунко по землі.
Чисто – чисто - урочисто
Небо світить крізь вуаль,
А калина у намисто
Уквітчала синю даль.
Сріблом срібна павутина
Так і світить у світи.
Всеосонцена година –
Час до здійснення мети.
Ллється з неба пісня синя,
Сяє золотом земля.
Ширша музика осіння:
Сяйвом душу освітля.
Тюльпани
Зацвіли тюльпани
У моїм садочку,
Жовті сарафани,
Блузочки-листочки.
Для дітей – потіха,
Для матусі – радість.
Каже, задля сміху,
Відступила старість.
Я до їх пелюсток
Приторкнусь губами,
І на мить зіллюся
З диво-пелюстками.
І заб’ється серце
Ритмом невідомим –
І таким нежданим,
І таким знайомим.
Лісові кислички
Загубило літо черевичок,
Ген на полі в стриженій стерні,
Терпкий запах лісових кисличок
Ще з дитинства в пам’яті мені,
Ми шукаєм вперто свою долю,
Кожен з нас знаходить щось своє.
І життя з його складною роллю
Запахом кисличок віддає.
Терпким, кислим, що вже там казати,
Вкусиш і назад відкинеш вмить,
Чебрецями і пучечком м’яти,
Рідним духом батьківської хати
Він в мені лоскоче і болить.
***
Загорілись у лісі лампади
То червоним, то жовтим вогнем.
О, мої осяйні листопади!
О, душевного трепету щем!
Чи можливо цей сум передати?
Ще таких не придумано слів,
Той, хто вміє без смутку втрачати,
Той своє віднайде поготів.
Загорілись у лісі лампади,
І берези взялись за кужіль.
О, мої осяйні листопади!
О, душевного трепету біль!!!
Осіннє
Впав туман на осені чоло.
І покрились сріблом виднокраї,
В’яло віддає своє тепло
Сонце, що за хвилю спать лягає.
Листя жовте падає з беріз,
І недбало обніма за плечі.
Він мені, мов щастя оберіг,
Цей осінній прохолодний вечір.
Бачу в його радості сумній
Щось пророче, віще, безбережне,
У красі холодній і німій
Миле серцю, щире і бентежне.
Риже сонце падає в ріллю,
І вже час вертатися до двору,
І за що, не знаю я, люблю
Цю осінню прохолодну втому.
***
В осінніх туманах погас зорепад.
І сонячні ранки дощами умились.
І падають яблука в жовтий наш сад.
А ми від житейських проблем потомились.
Та дні пробіжать. І в сухому гіллі
Весною зелені засвітяться брості…
Сьогодні у вирій летять журавлі –
І сум безпідставний напроситься в гості.
Зайде, наче кішка, тихенько в наш дім,
Засвітиться в серці краплинами втіхи.
І знов в пишносяйнім саду золотім
Дзвінкі шкаралупи скидають горіхи.
