Виховні заходи
Інсценізація п’єси
« Язиката Хвеська»
( автор В. Біленька-Гаманчук )
Ведуча: На околиці села під вербою - хата
Народилась й там жила Хвеська язиката .
1-ша жінка: Всі її, ну й дивина, звали коза-ностра,
Дуже вже була вона на язичок гостра.
Бо проникнути могла в будь-яку щілину
І мела, мела, мела язиком без впину
2-га жінка: Знає все вона навкруг: де і що береться
Хто ваш ворог, а хто друг,
Хто й коли нап’ється!
Що таке державне зло, де його коріння?
І у кого не зійшло з овочів насіння?
3-тя жінка: Хто, від кого і коли у гречку стрибає?
Хто, навіщо і кому гроші позичає?
І за що голосувать будуть депутати?
І чи будуть підіймать вчителям зарплати?
1-ша жінка: Ще вам слід було б сказать
Де вона працює
Та доводиться мовчать,
Бо візьме й почує.
Наберешся тут біди і не згадуй маму,
Будеш мати назавжди клас, а не рекламу!
хвеська.jpgЗаходить Хвеська
Хвеська: Все. здається, розказала, перебрала, записала
Я ж-бо вас не обману…
Добре, що раненько встала
Стільки справ сьогодні мала!
Маю ще одну, справжню новину! ( підходить до гурту )
Добрий день вам, добрі люди,
Певне чули ви, що будуть допомогу нам давати
Із Сполученого Штату!
Допомога не мала, вистачить на півсела.
Є у них хороші речі, для дорослих і малечі,
Ще і гарно так зоветься…секонд-хенд, мені здається,
Ходиш-носиш, не порветься.
Закордон не те, що наше,
Закордон себе покаже, де і що собі придбав!
Голос з гурту: Хто ж тобі про це сказав?
Хвеська: Нині в селищній я була, то від них таки й почула.
Голос з гурту: Та невже, не вірим, нам?
Хвеська: Не зчиняйте тарарам! А мерщій біжіть в сільраду
І майну давайте раду!
Ведуча: Нас зібралась не мала, чимала громада
І легенько старт взяла - селище, сільрада.
Із сільради нам ураз, мов ножем у спину:
« Вперше чуємо від вас отаку новину!»
1-ша жінка: Ну і Хвеська, що за втіха, постривай!
Будеш мати на горіхи, так і знай!
Ведуча: В вирій вже летять лелеки, час іде, пливуть думки…
Чи забули ми про Хвиську?
Всі гуртом: Навпаки! Бо вона між нас усюди: є, була, і завжди буде!
Хвеська: Чи ви чули? Диво з див!
Що в одній із директив уряд пільги відмінив?
Різко зменшаться зарплати, пенсії і допомоги
Знову будете казати: нуль причини для тривоги?
То тепер, шановні, ми не дотягнем й до зими.
1-ша жінка: Не патякай, зупинись, це ж якась дурниця!
Та на себе подивись збоку як годиться!
Із якого джерела це взяла і звідки?
Хвеська: Звідки, звідки це взяла?
Чула від сусідки,
А сусідці це кума вчора розказала
До куми її кума вранці забігала,
Цю новину їй сестра вдругих розказала,
А сестрі сказала це двоюрідна тітка,
То тепер питайте в них, де взялось це й звідки.
Всі остовпіли.
Хвеська гукає: Йдіть сюди, дівчата!
Голос з гурту: От пристала, відійди, відчепись, проклята!
Скільки будем ще терпіти, вже пора її провчити!
Гурт шепочеться, з гурту виходить жінка, переодягнена в циганку.
Циганка: Добрий день вам, молодиці,
І веселі й круглолиці.
Хто з вас хоче погадати?
Хто з вас хоче погадати?
Можу все про всіх сказати.
Хвеська: А чи правду скажеш ти?
Циганка: Ручку лиш позолоти!
Хвеська дає гроші, циганка гадає.
Циганка: На околиці села, під вербою хата.
Там живеш ти, де й жила, Хвесько язиката.
Хвеська: Ти диви, правду каже, люди,
От подивимось, що далі з цього всього буде.
Циганка продовжує: Кажеш, Хвесько, що у тебе розуму палати,
А насправді в тебе, Хвесько, лиш язик по п’яти.
Ти навмисне видаєш бажане за дійсне,
Як не збрешеш, то помреш,
Чи від злості тріснеш.
Знаєш ти, що це сміття ти береш нізвідки
Але все ж без каяття розпускаєш плітки.
Поспішай, іди собі. забирайсь, проклята
Не забулась далебі стежку ще до хати?
Хвеська: Припиніть, прошу я вас!
Усі гуртом: Не припинем! Досить!
Нас водила ти не раз. як дітей за носа.
Геть від нас, іди собі і не оглядайся!
І до нас уже сюди ти не повертайся!!!
Тема: «І я живу допоки є родина, допоки є прекрасна Україна!»
Святково прибрана зала: вишиті українські рушники на стінах, у вазах грона червоної калини, чорнобривці і маки. Під музичний супровід заходять дівчата у вишитих сорочках і українських вінках.
Ведуча І:
Доброго дня, шановна громадо! Ми раді вітати вас у нашому обійсті. Запрошуємо до нашого щирого слова, яке ллється із глибини самого серця. Хочемо розділити з вами свою радість з приводу того, що ми всі доньки своєї неньки –України, без якої не мислимо свого життя; що у кожного з нас є близькі і дорогі серцю люди; що ми маємо змогу милуватися і захоплюватися навколишнім світом. І, врешті-решт, жити, любити і кохати.
Ведуча ІІ
Батьківська хата… Криниця… Кущі калини під вікном… пахощі чорнобривців та матіоли – все це глибоко в серці ще з дитинства.
Тут зробила свої перші кроки, вперше вимовила два прекрасних і святих слова – мама і тато. Вперше усвідомила себе частинкою рідної землі. Саме тут навчилася любити і цінувати, вірити і прощати, зберігати і примножувати духовні цінності України.
1-ша україночка
Хата моя доле світна
З вікнами - зорями в сад
Ти така мила й привітна,
Ніби й не мів снігопад.
Ніби й не впала пороша
Й не поламала гілля.
Ти така мила й хороша.
Хато дитинства моя!
2-га україночка
Гуси у вирій летіли,
І поверталися знов.
Нам твої стіни світили
І дарували любов.
Скільки всього промайнуло
У небуття відійшло.
Ні, ми тебе не забули,
Рідної хати тепло!
Ведуча І
Але не було б того домашнього затишку, якби не мамина ласкава усмішка і теплі доторки долонь. Якби не татове міцне плече, бабусині повчальні історії та дідусеві мудрі поради.
1-ша україночка
Матусенько люба,
Матусенько мила!
Спасибі, за все, чому нас научила.
Спасибі, за казку, за ніжність і ласку.
За пісню чудову і за колискову.
Хай сонце тобі усміхнеться ласкаво.
Хай зорі вночі тобі світять яскраво.
Будь завжди красивою і молодою,
Щоб ми із татусем гордились тобою.
2-га україночка
Я люблю свою бабусю –
Ніжну, добру, щиру.
Я у неї шити вчуся, прибирать квартиру.
Все моя бабуся може,
Все робити вміє.
Якщо скаже: «Так негоже!»
Зразу зрозумію.
«А учора,- каже тато,
Усміхнувшись в вуса,
Ви секрети показати попросіть бабусю».
- Та які вже там секрети.
Все забулось нині…
Ось рушник, горнятко, глечик
Збереглися в скрині.
Ніби пісня лебедина –
Рушники хрещаті!
Вмить любисток і калина,
І погожа, тиха днина
Зацвіли у хаті.
Ведуча ІІ
Україна… Широкі розложисті поля, насичені різнобарв’ям маків та волошок, плакучі верби, нахилені до води, неначе милуючись своєю вродою, дзвінкі переливи солов’я, безкрає синє небо – все злилось воєдино, таке близьке, рідне і до болю знайоме.
1-ша україночка:
Як тебе не любити,
Україно моя?
Ці волошки у житі
Ці ліси і поля.
Світло отчого дому
Материнське тепло.
І до болю знайому
Стежку в рідне село.
2-га україночка:
Української мови
Все чаруючу мить,
Цю народну основу
Із глибин і століть.
Її хліб і водицю,
Її землю й росу.
І народних традицій
Неповторну красу!
Ведуча 1
І все було б добре: і раділи б вранішньому сонцю і щебетом птаства, і насолоджувалися б переливами рідної мови, і обіймала б мама свого сина, а дружина – коханого чоловіка, якби не війна…
Натомість – розлуки, прощання, розчарування і гіркі втрати…
1-ша україночка
В моєму серці туга і печаль
За Вас – титани духу і свободи!
І диким криком ворони кричать,
Збиваючись у сутінках з дороги.
Ви всі ішли до світлої мети –
За побратимів, волю і майбутнє!
І хоч позаду спалені мости
Ви кожен крок робили незабутнім.
2-га україночка
Ваше життя спинилося умить…
Ну як тепер змиритися родині???
Немає ліків, щоб цей біль спинить,
Немає щастя й радості віднині.
Хай Ангели ваш спокій бережуть,
А Мати Божа хай охороняє.
Хай діти ваші в завтра понесуть
Усе святе, яке не помирає.
Ведуча 2
Усі, хто загинув і гине нині – справжні патріоти своєї землі. Вони борються в ім’я волі та щасливого майбуття. Так народжується нова українська нація – незламна і непохитна у своїх переконаннях.
Нікому, чуєте, нікому не вдасться зламати наші крила, спалити дотла нашу свідомість, знищити усе святе і безцінне.
Бо разом ми – сила, ми – народ, ми – нація!!!
1-ша україночка:
Хай мені звично відміряна мірка
Щастя медово-гіркого –
Як я пишаюсь, що я – українка
Я українка від Бога.
Горда я тим, що у пісні нар
Словом стозвінним стаю.
Їм його хліб і святу його воду
З чаші джерельної п’ю.
2-га україночка:
Що в боротьбі із чужинцем поганим
Славився завжди наш край.
В пам’яті вічно живуть Роксолани
Й горді Марусі Чурай.
Рідного краю несміла сльозинка,
Крапля на тілі Землі –
Я – Україна, бо я – українка;
Сила і ніжність її.
Рідного неба легенька хмаринка.
Що народилась з води –
Я – українка, так, я – українка!!!
Всюди! Довічно! Завжди!
Ведуча:
Цими палкими рядочками ми закриваємо нашу літературну вітальню.
І хочемо звернутися до молодого покоління, як будівничих свого майбутнього:
« Бережіть своє коріння, любіть і цінуйте свою рідну землю, примножуйте усе святе і безцінне, бо без рідної сторони ми зів’янемо, як квіти, і не будемо гідні свого звання – українці».
Тема: Бабусині секрети та дідусеві усмішки
Мета: Ознайомити дітей з усною народною творчістю (побутом, старовинними звичаями українців);
розвивати почуття поваги та вдячності до рідних людей – дідуся та бабусі, до минулого українського народу; виховувати гордість за свій народ, його минуле, патріотичні почуття, любов до художнього слова, естетичні смаки.
Обладнання: інтер’єр музею, світлиці, прислів’я, приказки, вірші.
Хід заходу
Бібліотекар: Доброго дня, дорогі діти! Сьогодні ми з вами поринемо у світ казкового дитинства, насиченого турботою, любов’ю, теплом близьких і дорогих нам людей – бабусів та дідусів. Відчуємо ніжність їхніх долонь, щиру пораду, доброту та безкорисливість.
- Діти, підніміть руки і скажіть, у кого є дідусь або бабуся? Чи любите ви їх? Чому? За що ви їх любите?
(Заздалегідь підготовлена дитина читає вірш «Бабусині секрети»)
Я люблю свою бабусю: ніжну, добру, щиру.
Я у неї шити вчуся, прибирать квартиру.
Все моя бабуся може, все робити вміє…
Якщо скаже: «Так негоже» - зразу зрозумію.
А учора сказав тато, усміхнувшись в вуса:
«Ви секрети показати попросіть бабусю.»
- Та які вже там секрети, все забулось нині…
Ось рушник, горнятко, глечик збереглися в скрині…
Ніби пісня лебедина – рушники хрещаті,
Вмить любисток і калина,
І погожа, світла днина зацвіли у хаті.
Бібліотекар: Справді, діти, той, у кого є дідусь або бабуся, може вважати себе по-справжньому щасливим.
Кожна бабуся і дідусь мають величезне багатство – прожиті роки, знання і досвід, отримані протягом життя. У мене теж є бабуся. (Бібліотекар зачитує рядочки з вірша).
У неї коси, мов голубки білі,
Вогонь життя у грудях не зачах,
Усе здолала, все пройти зуміла,
Вдовина доля на семи вітрах.
Бібліотекар: Я люблю приходити в гості до своєї бабусі. Особливо люблю, як вона розповідає про своє минуле, про минуле своїх батьків. (Бібліотекар показує на старовинну скриню, дістає із скрині вишиті рушники та сорочки)
Рушники та сорочки – обереги нашого народу.
Вважається, що подарований рушник оберігає людину від прикрощів та горя.
- Про яку традицію, зв’язану з рушниками ви вже знайомі?
Бібліотекар: Правильно, в нашого народу є хороша традиція – зустрічати дорогих гостей хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Вишиту сорочку в давнину люди носили не тільки для краси. Вишивка на грудях та рукавах була оберегом, тобто оберігала тіло від ушкоджень.
- Які ж кольори переважають на вишивках? Що означають червоний та чорний кольори?
Бібліотекар: Так, найчастіше зустрічаються у вишивках червоні та чорні кольори, бо в житті людському трапляються і радощі і горе. А сльози і біль змінюються щастям.
Недаремно в пісні співається: «Сорочку мати вишила мені, червоними і чорними нитками.»
А ще в нашій скрині є віночок. Такі віночки моя бабуся одягала в свята. (в будні дівчата перев’язували голови стрічками).
Зверніть увагу на те, в якій послідовності розміщені стрічки у вінку.
Посередині – коричнева, як символ землі. По обидва боки від неї – дві жовті – символ сонця, потім дві зелені – символ краси, опісля йдуть дві голубі – символ неба і води, за ними дві оранжеві – символ хліба, останні дві фіолетові – символ мудрості.
Ще багато секретів є в цій скрині. Про них ви дізнаєтесь пізніше.
А зараз давайте поговоримо про дідуся.
Багатьом із вас, мабуть, дідусь розповідав про те, як жили українці в минулому: обробляли землю волами, сіяли хліб вручну, їздили в Крим по сіль, тобто чумакували, тобто були козаками.
До наших днів дійшли козацькі приказки: «Козацькому роду нема переводу», «Як немає редьки – нехай буде хрін», «Нехай буде гречка, аби не суперечка» та ін.
- А які ви знаєте козацькі приказки?
З давніх-давен наші предки воювали з ворогами, які хотіли поневолити українців. І кожен раз, вирушаючи в далеку дорогу, вони брали грудочку землі, яка зігрівала їх у походах, обіцяла зустріч з Україною.
Повертаючись додому, вони падали на коліна і цілували батьківську землю, яка була для них святинею. Та навіть у найважчу хвилину козаки вміли вийти з найскрутнішого становища, їхніх серцях знаходилося місце для веселого жарту, козацької приповідки.
А зараз давайте поговоримо про дідуся.
Багатьом із вас, мабуть, дідусь розповідав про те, як жили українці в минулому: обробляли землю волами, сіяли хліб вручну, їздили в Крим по сіль, тобто чумакували, тобто були козаками.
До наших днів дійшли козацькі приказки: «Козацькому роду нема переводу», «Як немає редьки – нехай буде хрін», «Нехай буде гречка, аби не суперечка» та ін.
- А які ви знаєте козацькі приказки?
З давніх-давен наші предки воювали з ворогами, які хотіли поневолити українців. І кожен раз, вирушаючи в далеку дорогу, вони брали грудочку землі, яка зігрівала їх у походах, обіцяла зустріч з Україною.
Повертаючись додому, вони падали на коліна і цілували батьківську землю, яка була для них святинею. Та навіть у найважчу хвилину козаки вміли вийти з найскрутнішого становища, їхніх серцях знаходилося місце для веселого жарту, козацької приповідки.