Творчість  поетеси Полонщини - Валентини Іванівни Біленької- Гаманчук

Творчість Валентини Біленької-Гаманчук, як спалах яскравої зірки, своїм сяйвом освітила поетичний небокрай поетичної творчості наших земляків.

  Народилася ця талановита жінка в січні 1960р. в с. Блидні  Полонського району Хмельницької області. Після закінчення Хмельницького педагогічного училища працювала в Понінківському дитячому садку №2.     У Понінці і прожила вона свій такий  недовгий вік.

  Валентина Біленька мала справжній поетичний талант, її вірші постійно друкувалися в місцевій пресі,  колективних виданнях "Полонь"   (2000), «Безсоння вишень» (2000), « Осик осінній сон» (2001), «Творче Поділля. Ювілей» (2003), « Полонь. Випуск другий» (2007).

   У творах поетеси звучить мотив любові до рідної землі, ідентичної приналежності до української нації .  Авторка з гордістю зазначає:

                      Хай мені звично відміряна мірка

                     Щастя медово-гіркого –

                     Як я пишаюсь, що я – українка,

                     Я українка від Бога

і продовжує:

                    Рідного краю несміла сльозинка,

                    Крапля на нашій Землі-

                    Я Українка, бо я -  українка,

                   Сила і ніжність її.

                                                           "Я – Українка"

  Україна в неї завжди поряд із займенником "моя". Для неї поетеса підбирає найніжніші слова й найнесподіваніші епітети, порівняння та метафори.

   Вона стверджує: український народ безсмертний і невмируща його мова і пісня.

    Поетеса також розуміє, що найбільше щастя для кожної людини – мати можливість завжди повертатися на свої пороги, дихати вітром отчого краю, з якого для кожного з нас починається Україна:

                  Зореткане небо над Блиднями

                 Тільки тут воно таке литке.

                І вуаллю білою  з-за брами

                 Те жіноче щастя нетривке…

                 Тут мої і витоки, і втоки,

                  Тут моє коріння вікове,

                   Тільки тут дух пращурів високий

                   В цих лісах , в калині цій живе.

                   Тільки тут я серцем спочиваю,

                    Тільки тут  і сіль моя ,і суть,

                    Це   затишшя, цей куточок раю

                    Мої діти завтра понесуть…

   Для Валентини Біленької-Гаманчук Україна асоціюється з красою рідної природи. Тому у творчому доробку авторки багато віршів-замальовок, у яких рідна земля то заквітчана ромашками, то червоніє ягодами калини, то плаче вербами або ж рум’яниться осінніми краєвидами.

  Образи-символи української землі беруть свій початок у народній творчості, але в поезії В. Біленької-Гаманчук звучать по-особливому, по-авторськи. Від них віє тихою зажурою, гармонійністю людських почуттів, любов’ю і натхненням.

  В. Біленька-Гаманчук не просто писала вірші, вона творила їх як музику чи живопис. Тому серед них є справжні перлини: « Золото, золото, золото осінь під вікнами нам  намела…» , «Рідного краю несміла сльозинка…», « Любила я тут. Тут мій голос повсюди зерном зашумить на землі…» та інші.

   Поетеса  зазначає:

                    Заростає стежка  яворами,

                   І  життя, мов дикий кінь, біжить.

                   Я в цей світ прийшла не для реклами,

                    Я на світ з’явилась, щоб творить.

                   ………….

                   Я ніколи не писала фальші,

                   Хай засвідчить рим  невтримний рій –

                   Попередні вчинки і подальші

                   У душі і творчості моїй.

                   І співає вітер дивні гами,

                   Я їх серцем підхоплю умить,

                   Я вірші пишу не для реклами,

                   Я вірші пишу, щоб у світі жить…

                                               "Заростає стежка яворами"

  І продовжуючи тему про роль і місце поета і поезії у житті суспільства, Валентина Іванівна пише:

                   Налилися соком яблука в саду

Й росами холодними умились.

Я найкращі ноти в осені вкраду,

Щоб вони мистецьки в вірші заіскрились.

Хай в серцях і душах викрешуть вогонь, 

Хай в людині будять почуття високі,

Засобами волі стукають до скронь,

Назавжди забувши цей застійний спокій.

Хай сприймуть,  як кредо:

- Спокій  не для нас!

Хай навчаться жити в правді і любові

Поки цвіт не згас ще, поки є ще час,

Поки є вкраїнська нація і мова.

                                      "Україні" 

  Кожен рядок, написаний В. Біленькою-Гаманчук, виспіваний її щирим серцем – серцем жінки й матері. Для неї жіноче  щастя  - «мов згорток вуалі, квітами й тернами доля земна»  або ж  « щастя жіноче – фіалкові далі, учора удвох, а сьогодні – одна».

  Багато віршів В. Біленька написала для дітей – і своїх власних, і для вихованців. Вони прості і легкі, але разом з тим змістовні, високохудожні і мають велике виховне значення.

    Можна чітко окреслити основні мотиви поезій В. Біленької-Гаманчук:

    –почуття патріотизму, любові до України, ідентифікація себе як українки;

    -розуміння ролі «малої батьківщини» в становленні особистості як патріота своєї країни;

    - змалювання природи рідного краю, осмислення життя людини серед  краси природи, відповідальність за її збереження;

    – звернення до народнопісенних образів у поезії, розуміння самобутності української мови і пісні;

    –роль поета і поезії у вимірі часу, творчі завдання автора;

    -  призначення  жінки у сучасному суспільстві;

  – дитячі мотиви творчості, розуміння важливості виховання у  юного  покоління кращих рис особистості, їх громадянської позиції.

  Мова поезій авторки проста і доступна, В. Біленька-Гаманчук  уміє поєднати  високі істини з простою розмовною інтонацією, знайти у джерелах усної народної творчості відповідники для висловлення думок і почуттів, створити власні самобутні образи.

  Поезія  Валентини  Іванівни сприяє естетичному розвитку, духовному прозрінню,  прилучає до високих думок і почуттів, вчить людському ставленню до життя, до свого і чужого болю і радості, до усього, що оточує людину у світі.

   Своїм поетичним словом авторка  залучає нас у співрозмовники, робить учасниками усіх своїх переживань і роздумів, малих і великих подій.

    Життя самобутньої поетеси обірвалося у 2008 році. Згасла яскрава зірка, залишивши вічний слід  у серцях вдячних шанувальників поетичного слова.

                                                                                                                                                  Учитель української мови та літератури  Ковальчук Н. Ф.