Про Мову λόγος (психологічні джерела мови)
Дата публикации: Jun 23, 2016 1:38:31 PM
психологія (від грец. ψυχή - «душа»; λόγος - «вчення, мова, слово»),
у сенсі функції спілкування між Буттям і Особистістю,
через психіку та ейдетичні (дзен) властивості, проходячи стереотипну дійсність мирського, знайшовши первинну (позитивну) катедральну свідомість у гештальтному контакті з природою.
Мова, як твір, направляючий слухача (читача) до отримання ними вірного про твір поняття, що слугує напередприготованим засобом до усвідомлення його духу та характеру.
Мова - те, до чого не можливо приписати, відняти чи додати довільно.Для віднаходження (поновлення) функції Мови, потібно відділити підроблене від справжнього.Відновити дар Протея - приховувати в одних і тих самих формах всі ідеї, та знаходити ту чи іншу, відповідно до бажання і духу слухача (читача),тому що, століття прийдешні за сутністю є учнями століть минулих.Будемо говорити про мову, форму, методу, склад і порядок.Мова це чистота висловів, розкоші, солецистики (великої кількості солярних "сонячних" обертів), пам'ятаємо, що найвищі ідеї розуму не можуть бути перелиті у форми більш прості та загально уживані у звичайних відносинах людської мови світу, бо це вже залишки мови, але не сама Мова,мова світу є легкою оболонкою летючих думок.Мова, як високі ідеї, існує у реальності духовній, ці ідеї бувають тільки хвилинними гостями Землі: озаряючи душу святістю, що опановується тільки в глибинах розуму, вони темніють при одному тільки дотику до них звичайної людської думки, а ще темнішими стають, одягаючись в людське слово.
Чи можливо відтворити нарис предмету, невловимого наповну ніякими формами не тільки мови, але і самого мислення?
Існує слово для виразу: але воно не виражає предмету: воно йде за ідеєю тільки здалеку і формує одну лиш тінь її, один слід (відбиток), що залишається Земному мислителю.
Ось підстава (фундамент, основа) на якій стоїть та розвивається наука, яка ніколи не закінчує свого розвитку!
Ми маємо розглядати властивості власного розуму, пишномовні поняття про природу, власну теорію ідей, вчення про закони і організм політичного тіла, споглядання Бога, зображення кохання, краси, найвищого блага - все це має визрівати в душі, перш ніж стати готовими формами слова та виразу свої ідей.
Виховувати в собі турботу, за допомогою якої визначається сенс в Мові, з'єднувати з відомими словами відомі поняття, так, щоб в них не залишалось нічого двузначущого та темного і одночасно запобігати сухості та втомі.
Мова для виразу ідей та захоплення слухачів (читачів), нова та ясна, вчена та розкішна, точна та блискуча, несуча в собі гармонію музики, ясна як день і не несуча в собі жодного зайвого слова, прозою з відмінним характером поезії, мистецтвом, всебічністю та діалектичною гнучкістю.
Еротематичний метод дослідження та використання Мови - досконала гармонія спритності і оригінальності, невідчутно змінювати напрям Мови, вчасно ухилятися при зіткненні протирічащих думок, поступово приводити у ясність самі запутанні поняття, майстерно поєднувати результати віддалені, вчасно зводити думки, обрежно робити такі висновки, які ставлять в крайні утруднення, використовувати всі засоби мистецької стратегії, то приймати пишномовний політ дифірамбу (жанр древньогрецької хорової лірики), то переходити в холодну і спокійну прозу, то сипати шпилями сатири, то ставати жартівливим, як комедія, розглядати предмет з усіх боків, ставити у всі можливі відношення і таким чином потроху викривати його внутрішні властивості.
Притримуватись позиції відсутності будь-якої тіні догматизму.
Істина Мови є незалежною, не належить нікому, не є надбанням будь-якої однієї особи, є сама собою, через порівнювання протилежних поглядів.
Склад Мови: вислуховувати як учень, досліджувати, як людина допитлива, а не вирішувати як оракул, не проповідувати як беззвітна мудрість, не вливати істини Мови в розум, як у порожню античну амфору.
Внутрішня властивість Мови в тому, що в ній ніколи не виводяться та ясно не висловлюються кінцеві (останні, крайні, догматичні) результати дослідження,
Мова не має визначеного початку та визначеного кінця.
Мова, ставлячи питання за питанням, здається не має при цьому чітко визначеної мети, крім несвідомого бажання дізнатися істини;
Істина Мови вивільняється від усіх чужих їй покровів, виводиться за межі всіх шкіл, стає існуванням безтілесним, і - миттєво, як сутність безтілесна, зникає.
Мова залишається предметом внутрішнього, глибинного почуття (відчуття), тайною спілкування душ, а не наук, які викладені в книгах.
Відчуття Мови, як краса та величність, досконалість, яка не показується обличчям до обличчя, не називається по імені, не висловлюється словом.
Якщо потрібно надати Мові якесь визначене поняття, то збираються окремі риси її, як зламки розбитиго дзеркала, з тих думок, які були вже опрокинуті, і урочисто визнається, що людина не може об'єднати Мову в одне ціле.
дитячий психолог,
психотерапевт,
Yury Ivánov
