Консультації для батьків

Перше вересня не за горами, і далекоглядні батьки вже, найімовірніше, встигли психологічно підготувати свого майбутнього першокласника до шкільного життя. Проте є й такі, хто щойно похопився, а може, й досі відкладає цю справу на потім або сподівається, що все і так якось минеться. Дещо можна таки встигнути, хоча й варто було б розпочати раніше.

Щоб ваша дитина не потерпала від стресу, спричиненого різкою зміною у житті, пропонуємо скористатись десятьма порадами:

1. Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

2. Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

3. Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.

4. Прищепіть сину чи дочці найпростіші навички самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час. Наприклад, укладатись у ліжко не пізніше дев’ятої години вечора, а прокидатись – о сьомій ранку.

6. Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, квадратиків).

7. Прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть її правильно гортати сторінки.

8. Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого та побаченого.

9. У будь-якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

10. Завжди прагніть зрозуміти та підтримати вихователя, вчителя, не критикуйте їх у присутності дитини.

Шановні батьки!

Читання художньої літератури — дуже важливий аспект у підготовці дитини до школи. Значний позитивний вплив на формування особистості дитини, її інтелектуальний та психологічний розвиток має читання в родині.

Для особливої атмосфери читання не забувайте про інтонаційну виразність мови під час читання книги: читайте не поспішаючи, змінюйте ваш голос на знаках пунктуації. Говоріть м'яко і голосно, вкладайте в читання частинку душі. Не можна категорично казати малюку: «Негайно все припини і сядь! Будемо зараз читати!» Краще сказати: «Давай-но влаштуємося зручніше і почитаємо казку».

Важливою тематикою читання є ознайомлення малят з творами, що присвячені довкіллю, зокрема, красі та різноманітності природи. Після читання історій про птахів і звірят, дерева та квіти доцільно навчити дитину зіставляти почуте з книги з безпосередніми спостереженнями..

Дуже важливо, щоб у дітей змалку виховувалося дбайливе та бережливе ставлення до книги, щоб дитина слідкувала за порядком в книжковому куточку, не забувала підклеювати пошкоджені сторінки. Велику роль відіграє в цьому ставлення самих батьків до книг.

Після читання корисно обговорити з дитиною цю історію. Важливим моментом сприйняття тексту книги є вміння малюка переказувати її. Під час переказу дитина збагачує словник, удосконалює інтонаційну виразність мовлення.

У родині, яка бажає виховати дитину гармонійно розвиненою особистістю, для книги завжди повинно бути місце. Вона створить в родині ту атмосферу тепла і сердечності, ту душевну близькість, про яку так мрієте ви, батьки, і про яку ваші діти пам'ятатимуть все життя.

або гіперпротекція - це надмірна турбота одного або обох батьків про дитину, при якій в стосунках «дитина-батько» дитині надається мінімум самостійності і особистого психологічного простору, а батьківський контроль здійснюється навіть у тих випадках, коли він не потрібен. У більшості випадків гіперопіка йде саме від матері, так як чоловіки, як правило, менш схильні до зайвих переживань і занепокоєння без причини. Однак не можна сказати, що тата ніколи не проявляють надмірної турботи про дітей - в ряді сімей саме батько не може послабити контроль над дітьми і дати їм більше особистого простору.

Психологи розробили класифікацію даного явища, згідно з якою існує 4 основних види гіперопіки:

1. Домінуюча гіперопіка.

Даний тип гіперопіки нерозривно пов'язаний з авторитарним вихованням, при якому дитина не має в родині ні права голосу, ні права на власні бажання та уподобання. Воля батька і матері для дитини в таких сім'ях - закон, а будь-які їхні слова і думки - непорушна істина. Система заборон і контролю, строгі правила поведінки в сім'ї, тотальна недовіра до дитини і заниження її здібностей - неодмінні атрибути домінуючої гіперопіки. Батьки повністю ігнорують потребу дитини в самоповазі і повазі, занижуючи її самооцінку і не даючи морально подорослішати. Більшість дітей, які виросли в умовах домінуючої гіперопіки, не вміють ні критично мислити, ні відстоювати свою думку, ні приймати важливі рішення, тому що звикли в усьому слухатися батьків і покладатися на них.

2. Потураюча гіперопіка.

На відміну від домінуючої гіперпротекції, при якій батьки практично повністю ігнорують потреби і бажання дитини, потураюча гіперопіка передбачає задоволення всіх примх чада. У сім'ях з таким типом ставлення до дітей дитина стає практично кумиром сім'ї, а її потреби вважаються більш значущими і важливими, ніж бажання батьків. Мама і тато (або тільки один з батьків) ідеалізують дитину, говорячи, що вона краще за інших дітей, задовольняють навіть безглузді примхи чада, і разом з тим - захищають сина / доньку від будь-яких труднощів. Внаслідок такого виховання, як правило, виростають особистості із завищеною самооцінкою і істеричним характером, які впевнені, що всі навколишні повинні ставитися до них з таким же захопленням, як батьки.

3. Демонстраційна гіперопіка.

Через невпевненість у собі і надмірну залежність від думки інших, батьки намагаються підвищити статус в очах суспільства за допомогою відношення до своєї дитини. Такі мами і тата «грають на публіку», купуючи дитині найдорожчий і модний одяг, записуючи її в десяток розвиваючих центрів і секцій і вимагаючи від чада досягнень і результатів, якими можна було б похвалитися перед іншими батьками. У цьому випадку відношення до дитини мало відрізняється від ставлення до ляльки, адже батьки не бачать в синові / донці живу людину з власними бажаннями та інтересами, а використовують свою дитину як засіб задоволення амбіцій. Така гіперопіка батьків лише посилюється в міру дорослішання дитини, так як тато і мама все більше пригнічують особистість дитини і встановлюють їй все більше правил і вимог, щоб виглядати зразковими батьками в очах суспільства.

4. Інертна гіперопіка.

У цьому випадку батьки просто не можуть змиритися з тим, що діти ростуть і стають більш самостійними, тому відносяться до підростаючої дитини так само, як до нетямущого немовляти. Як правило, інертна гіперпротекція проявляється з боку матері, так як вона, бажаючи залишатися самою значимою і важливою особою для дитини, підсвідомо поводиться з нею так само, як тоді, коли вона була повністю залежною від неї - в період дитинства. Така гіперопіка матері не дає дитині морально і психологічно дорослішати і розвиватися, так як навіть найпростіші рішення за неї приймає мама.

Різні види гіперпротекції істотно відрізняються одна від одної причинами і проявами, проте все ж всі вони мають і спільні характеристики - головні ознаки надмірної опіки.

З якої б причини і яким би чином мати і батько не опікали своє чадо, у відносинах «батьки-дитина» будуть присутні такі ознаки гіперопіки:

§ Ігнорування бажань, інтересів і переваг дитини і звичка вирішувати за неї все.

§ Невпинний контроль над дитиною у всіх сферах її життя, починаючи з навчання, харчування і закінчуючи спілкуванням з друзями та іграми.

§ Постійний страх і тривога батьків за дитину, викликаний переважно надуманими причинами.

§ Вимога від дитини беззаперечного дотримання правил і обмежень, встановлених батьками (навіть при потураючій гиперопіці батьки пригнічують ініціативу дитини і не вітають прояв самостійності з її боку).

§ Батьки завжди приходять на допомогу дитині або навіть виконують її обов'язки замість неї, причому найчастіше такі втручання в справи дитини необгрунтовані (наприклад, мати вирішує за дитину домашнє завдання, допомагає їй грати в дитячі одиночні гри, читає вголос школяреві і ін.)

У ситуації гіперопіки батьки намагаються повністю відгородити дитину від усіх труднощів, виконувати всі її бажання.

У таких батьків є прагнення постійно бути біля дитини, вирішувати за неї всі виникаючі проблеми. Батьки пильно стежать за поведінкою дитини, обмежують її самостійну поведінку, тривожаться, що з нею може щось статися. Вони дуже бережуть сили дитини, так щоб вона не перенапружувалася, тому роблять усі домашні справи за неї, а іноді й не тільки. На відміну від авторитарного та поступливого стилів виховання тут присутня емоційна близькість з дитиною. Однак саме ця близькість, у цьому випадку, заважає батькам надати дитині волю для повноцінного розвитку та становлення особистості, як особи, яка дорослішає і бере на себе відповідальність...

Що лежить в основі гіперопіки або гіперпротекції - це прагнення переважно матері "прив'язати" до себе дитину, не відпускати від себе, що часто мотивовано почуттям неспокою і тривоги. Тоді потреба в постійній присутності дітей стає свого роду ритуалом, що зменшує занепокоєння матері і перш за все її страх самотності, або більш широко - страх невизнання, позбавлення підтримки. Тому тривожні і тим більше літні матері схильні до більшої опіки.

Інший поширений мотив гіперопіки - існування у батьків постійного відчуття страху за дитину, нав'язливих побоювань за її життя, здоров'я, благополуччя. Їм здається, що з дітьми обов'язково щось може трапитися, що їх треба в усьому опікати, оберігати від небезпек, більшість з яких на перевірку виявляються плодом недовірливої уяви батьків. Гиперопіку, обумовлену страхом самотності, або нещастя з дитиною, можна розцінити як нав'язливою потребою в психологічному захисті насамперед самих батьків, а не дитини.

Ще одна причина гіперпротекції - інертність батьківського ставлення до дитини, яка вже підросла, до якої потрібно пред'являти більш серйозні вимоги, а батьки продовжують ставитися до неї, як до маленької.

Гіперопіка проявляється не тільки в огорожі дитини від усього, що, на думку дорослих, може зашкодити здоров'ю; але і в ігноруванні власних бажань дитини, в прагненні все робити за, або замість неї - одягати, годувати, вмивати, а по суті - жити замість самої дитини.

Дорослі завжди поспішають. Мамі ніколи чекати, коли малюк натягне колготки або застебне гудзики, її дратує, що він довго сидить за столом і розмазує по тарілці кашу, обливає себе молоком, не вміє толком вмитися і витерти руки. І не звертаючи уваги на те, як дитина нехай поки ще й ніяково, але вперто намагається просунути гудзик в петлю, наполегливо намагається впоратися з неслухняним милом, умиває його руки: "Дай я сама зроблю, як слід". Прагнення зробити все за дитину виявляється і в тому, як дорослі грають з нею...

Незважаючи на зовнішню турботу, цей стиль виховання призводить, з одного боку, до надмірного перебільшення власної значущості у дитини, з іншого - до формування у неї тривожності, безпорадності, запізнювання соціальної зрілості.

З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона затрудняє формування в дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе, не розуміючи того, що юнак не зможе подорослішати, не розірвавши пуповину емоційної залежності від батьків.

Батьки часто  звикають до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею.

  Дитина виросла, змінилася, а люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. Підлітки, навпаки, набувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір. А це часто ображає батьків: « Ми живемо заради дітей», - пишаючись, заявляють батьки. Але при ретельному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато з них відносяться до своїх дітей зверхньо, висмоктуючи з них усі «соки». Адже якщо батьки не реалізувались у професійному плані, не досягли бажаної для них значущості в кар’єрі, то спілкуючись із дитиною, вони цілком можуть задовольнити ці потреби. Ви запитаєте:" Як"? Дуже просто - такі батьки будуть постійно нагадувати дитині, як багато вони для неї зробили, дорікаючи їй цим, забороняючи робити їй те, що хочеться, блокуючи її розвиток, прояви індивідуальних особливостей. Спілкуючись із дитиною вони можуть відчувати себе великими начальниками.

У кризовому, підлітковому віці негативні наслідки даного стилю виховання проявляються найбільш яскраво.

У цей період дитині необхідно емоційно відокремитися від батьків. У гиперопекаючої сім'ї таке відділення неможливе або відбувається дуже болісно. Жорстке дотримання режиму, страх відступити від правила - все це прояви надмірних страхів батьків, які часто обертаються невротизацією і дітей, і самих дорослих.У підлітковому віці саме такі діти найбільш часто "зриваються" і "повстають" проти дорослих. Форма протесту може бути різною — від холодної ввічливості до активного опору.

При гіперопіці можливі наступні варіанти розвитку особистості:

1 варіант – «домашній деспот»:

• Вимогливість і нетерпимість до бажань інших;

• Розбещеність і примхливість, егоїзм;

• Маніпулювання навколишніми;

• Зарозумілість і гордовитість;

• Норовливість.

2 варіант – залежна особистість:

• Безініціативність, безпорадність;

• Пасує перед труднощами;

• Залежить від думки батьків, не в змозі прийняти власне рішення;

• Із труднощами контактують з однолітками.

Рекомендації:

Гіперопіка - це нездорове ставлення до дитини, внаслідок якого дочка / син не можуть отримати потрібний досвід і навички, щоб стати психічно і емоційно зрілою відповідальною особистістю. Діти  надмірною опікою можна сказати "придушуються батьківською турботою", виростають інфантильними, несамостійними і схильними до неврозів людьми, які або продовжують «сидіти під крилом» у мами, або вириваються з батьківської сім'ї і, відстоюючи свою незалежність і самостійність, рвуть зв'язки з батьком і матір'ю. Тому очевидно, що батьки, які бажають своєму чаду добра і помічають за собою звичку надмірно опікати дитину, задумаються, як перестати це робити і налагодити здорові стосунки із дочкою / сином.

І першим кроком до того, щоб перестати надмірно опікати дитину, є усвідомлення причини такого ставлення до дитини. А причина ця завжди криється в психіці батьків, а точніше, в їх особистих внутрішніх психологічних проблемах і комплексах - тривожності, нав'язливих страхах, почутті провини, заниженої самооцінки і невпевненості в собі.

В основі гіперопіки лежить також хвороблива потреба контролювати кожен крок дитини, яка є одним з ознак неврозу. Потреба в контролі, підвищена тривожність і нав'язливі страхи - це ті психологічні проблеми, від яких потрібно позбутися всім батькам, що пригнічують дітей своєю надмірною турботою і контролем. Зробити це можна як самостійно (в більш легких випадках), так і за допомогою фахівця, причому важливо пам'ятати, що позбавлятися від цих психологічних проблем слід не тільки заради дитини, а й заради власного щастя і психологічного комфорту.

Паралельно з рятуванням від власних психологічних проблем і комплексів, батьки повинні навчитися довіряти своїй дитині і поважати її як окрему особистість. Для цього мамі і татові слід кардинально змінити підхід до виховання, познайомитися з власною дитиною заново, придивитися до неї, щоб зрозуміти її інтереси, переживання і бажання, і почати цікавитися її думкою та потребами. Батьки повинні навчитися бачити грань між потуранням капризам і задоволенням фізичних і моральних потреб дитини, а також давати дитині право вибору і встановлювати адекватні обмеження і правила, щоб їх чадо могло розвиватися і ставати більш самостійним у міру дорослішання.

Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною.

Звичайно, все залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде відбуватися, залежить від усіх дорослих, які оточують підлітка, а переш за все – від батьків і вчителів.

• Не відмовляйтеся від контролю, без якого неможливе виховання людини, але зведіть опіку до мінімуму.

• Не вимагайте від дитини тільки правильних, з вашого погляду, вчинків.

• Прийміть дитину такою, якою вона є.

• Допомагайте, але не намагайтеся вирішувати за неї всі проблеми.

• Стимулюйте спілкування з однолітками.

• Дозуйте опіку, дозуйте волю, дозуйте похвалу й осудження — це один з  виходів у даній ситуації.

• Надавайте вашій дитині самостійність і свободу вибору.

• Вона має право робити помилки й вчитися на них.

• Якщо є можливість, розумно разом обговорити варіанти виходу з певної ситуації (її позитивні і негативні наслідки), це дасть розвиток усвідомленості, відповідальності та розумності вашій дитині – навчить її бути дорослішою...

Дітям досить розповісти наступне - Назва професії і відповідний вид діяльності - без подробиць, тільки у загальних рисах, про те, що на світі є багато різних професій. Професії батьків, і яку користь вони приносять своєю працею людям. Уточнити, які професії знає дитина. Особливості характеру представників різних професій : сміливі пожежники, творчі дизайнери, відповідальні лікарі.

Інструменти і предмети, з якими працюють фахівці. Дуже важливо під час цих оповідань дотримуватися досить нейтральної позиції - не "рекламувати" спеціальність, яка подобається, і не принижувати представників професії, до якої ви ставитеся зневажливо. Дитина повинна отримувати тільки загальну інформацію і сам для себе вирішувати, які професії йому цікаві, а які - не дуже.

Рекомендації по ознайомленню з професіями по дорозі в магазин або на прогулянці.

 Звичайно, ця тема неодноразово обговорюватиметься в дитячому саду, але повторити пройдене ніколи не завадить. Методика бесіди на прогулянці дуже проста: звертайте увагу на усіх людей, зайнятих справою, і називайте дитині їх професії. Побачили двірника у дворі - розкажіть про цю важку і важливу професію, проходимо повз будівництва - дізнаємося про професію будівельника. Зашли по дорозі в магазин. Запитайте: хто тут працює? Повернувшись додому, ще раз згадаєте, людей яких професій ви зустріли сьогодні. Закріпити матеріал можна, попросивши дитину намалювати, наприклад, будівельника в жовтій касці або двірника, що прибирає листя.

Гра «Назви професії» - ця зрозуміла і цікава гра порадує не лише дітей, але і дорослих.

Правила дуже нескладні і грати можна упродовж усього дня.

Наприклад, сім'я зібралася за сніданком. Давайте подивимося, що у нас на столі. Бутерброди, чай, омлет. Відмінний привід поговорити про сільськогосподарські професії. Звідки беруться яйця, сметана, хліб? Хто працює на птахофабриці, в полі, на фермі? Люди яких професій виростили і зібрали урожай, змололи борошно, випекли хліб і, нарешті, доставили в магазин, де його купив папа? Так само можна простежити створення будь-якої речі у будинку, включаючи, наприклад, книжку улюблених дитячих віршів і оповідань. Довелося потрудитися величезній команді людей, починаючи від автора, видавця, працівників друкарні і закінчуючи продавцем книжкового магазину, щоб книга потрапила в руки читача. Ця гра також призначена дітям до 6 років.

 Незалежно від того, який спосіб розповісти про дорослі професії вважали за краще батьки, є деякий план(схема), що за чим слід робити:

 1. Чітко назвати повне найменування професії і зробити маленький нарис про те, що саме робить той або інший працівник.

2. Далі описати місце його праці. Наприклад, для лікаря і медсестри - це лікарня або поліклініка, а для кухаря - кухня, їдальня дитячого садка або ресторан та інше.

3. У тих випадках, коли при роботі слід носити форму, можна познайомити дитину з окремими видами і розповісти, чим один костюм відрізняється від іншого. У що одягнений міліціонер, а в що пожежник, машиніст потягу і інш.

4. Відповісти на питання малюка про використовуване в процесі роботи устаткування або інструмент. Міліціонерові потрібний жезл, кравчисі - ножиці, швацька крейда і лінійка, астрономові - телескоп.

5. Описати, а по можливості показати наочно або програти дії робітників : кухар - варить, журналіст - бере інтерв'ю, клоун - розважає публіку.

6. Охарактеризувати отримувані у кінці роботи результати: приготовані обід, вилікуваний зуб або надоєне молоко.

7. У кінці бесіди варто поговорити про значущість, корисність і необхідність праці однієї людини для інших.

Як розвивати в дитині музичні здібності?

Ваш малюк справляє враження музичної дитини? Він обожнює дитячі мелодії, співає по дорозі в дитячий садок? Просить купити йому піаніно, а не ляльку або машинку?

Можливо, ви - батько майбутнього великого музиканта! Як же розгледіти й розвинути унікальні здібності в дитині, які ознаки вказують на її музикальність?

Ознаки:

Дитина із задоволенням слухає музику, може по пам'яті може наспівати почуті мелодії. Вона дуже чутлива до тембру голосу оточуючих. Верескливий, неприємний голос може запросто вивести її з рівноваги. У малюка з'являються свої музичні уподобання, він просить включити йому певні музичні твори. Якщо у дитини є іграшкові музичні інструменти, вона намагається на них грати. Дитя не безцільно стукає по клавішах маленького піаніно чи барабанить різними предметами по пластинках металофона, а намагається відтворити почуту раніше мелодію. 

Як допомогти розвитку здібностей? Для підтримки та розвитку музичних здібностей дитини водіть її на концерти і театральні вистави. Вдома слухайте музику разом з дитиною. Нехай малюк бачить вашу цікавість і доброзичливий настрій. Якщо ви граєте на якомусь музичному інструменті - це чудово! Проте не забувайте і про інші інструменти. Для повноцінного музичного розвитку дитини необхідно слухати твори, які звучать по-різному. Це збагачує її слуховий досвід. Купуйте дитині простий у використанні магнітофон і диски з музикою (дитячої, з мультиків чи класичної).

Співайте самі, тільки не спотворює мелодію. Дитина, яка захоплюється музикою, обов'язково буде вам підспівувати. Акомпанує собі на дитячих музичних інструментах: бубні, трикутнику, дзвіночках, металофоні. Розповідайте дитині про музичні інструменти можна за допомогою простої гри.«Хто на чому грає»

Крім того, що ця гра дозволяє запам'ятати назви музичних інструментів, вона розширює кругозір і розвиває логіку дитини. Приготуйте картинки, на яких зображені люди, що грають на різних музичних інструментах. Розгляньте їх дуже уважно, промовляючи все, що на картинках зображено.

Потім рухайте руками, наче граєте на барабані, і запитуйте: «На чому я граю?» Якщо дитина не здогадався відразу, підкажіть йому. Потім продемонструйте гру на піаніно, Гармоні, гітарі, Арфі. Якщо маля на всі питання відповідає вірно, трохи змініть правила. Нехай тепер він виконує ваші завдання. Наприклад, нехай зобразить,як грають на сопілці т.д. Коли ви розповідаєте казки, вірші або співаєте пісеньки дитині, робіть це образно і з виразом. У вашому голосі він повинен чути різні звуки: гучні і тихі, ритмічні і безладні, плавні і уривчасті. Іноді говорите малюкові, що не можете згадати, як треба співати чи грати на музичному інструменті, дозвольте йому повчити вас. Якщо дитина вивчила нову пісеньку чи підібрала якусь мелодію на музичному інструменті, запропонуйте їй виконати це перед бабусею або татом. Але не змушуйте її виступати, якщо вона соромиться. Сором'язлива  дитина краще нехай танцює і співає на самоті. Якщо малюк захоче сам, запишіть його в музичну школу або танцювальну студію. І не забувайте грати з дитиною в музичні ігри. Існує безліч ігор: з притупуванням, плескання, хороводами і пісеньками. Ігри сильно розрізняються за віковими можливостями. Зовсім маленькі дітки можуть лише підспівувати і плескати. А старші діти здатні на більш серйозне музикування.

Практикуючи демократичне виховання мами і тати зізнаються, що періодично стають жертвами дитячих маніпуляцій. Розпещені діти сідають дорослим на шию, змушуючи виконувати будь-яку забаганку. Однак від подібних психологічних хитрощів з боку дитини не застраховані навіть найсуворіші батьки. Як зрозуміти, що ви на короткому повідку у дитини? Яким способом можна повернути колишній авторитет? Яких помилок не можна допускати, якщо у вашій родині з’явився маленький маніпулятор? 

Найпоширеніші помилки батьків,

що провокують маніпуляцію

Помилка №1.  Спроби дитини маніпулювати батьками помічені занадто пізно

Більшість батьків допускають одну і ту ж помилку: не помічають перших ознак маніпуляцій сина або дочки.

Немовлята не здатні маніпулювати оточуючими. Спроби залучити до себе увагу більшою мірою обумовлені інстинктами, ніж усвідомленими бажаннями. Малюк не може самостійно про себе подбати, тому кличе на допомогу маму. А ось в молодшому шкільному віці дитина вже свідомо намагається маніпулювати мамою, татом, бабусями, дідусями, нянями і іншими близькими людьми. Якщо дитина виявила певну методику, що дозволяє їй отримати від дорослого бажане, вона буде регулярно її використовувати.

Щоб не розвивати якості маніпулятора в своїй дитині, важливо вчасно розпізнати перші спроби маніпуляції і чітко дати зрозуміти, що вони не працюють. Для цього необхідно відзначати регулярно повторювані випадки, коли дитина отримує те, що ви не дозволяли.

Як «метод» отримання бажаного ваша дитина може використовувати сльози, випрошування, лестощі, а також істеричну або агресивну поведінку.

Якщо батьки уважні і чуйні, то їм не важко буде порівняти «масштаб трагедії» (тобто сприйняття ситуації дитиною), і реальну важливість того, що вона хоче отримати, і, таким чином, виявити спробу маніпуляції. Також можна безпосередньо поговорити з дитиною (до того, як емоції охоплять її), дізнатися, чого вона конкретно хоче і навіщо.

Помилка №2. Поганий приклад

Іноді батьки самі провокують дітей, спонукаючи використовувати маніпуляцію для досягнення цілей. По-перше, вони можуть самі маніпулювати дітьми, якщо не знають інших шляхів впливу на поведінку дитини, тим самим подаючи негативний приклад. А по-друге, батьки можуть неусвідомлено підкріплювати вчинки маніпулятивного характеру. Найголовнішим підкріпленням для дитини служить, звичайно, отримання того, чого вона вимагала

Помилка №3. Здатися і поступитися

Дійсно, іноді дорослим легше піти на поступки дитині, щоб та заспокоїлася і «відчепилася». Найчастіше мами і тати піддаються на провокації в людному місці: в гостях, в магазині, в поліклініці.

Досить поширене явище – у відділі дитячих іграшок малюк заводить істерику, вимагаючи купити ляльку або машинку. І мама, червоніючи від сорому за свою нестриману капризулю, задобрює її новою іграшкою, тобто стає жертвою маніпуляції.

Якщо ви опинилися в подібній ситуації, не поспішайте здавати позиції і виконувати вимоги, які знаходяться за межею ваших інтересів. Проявіть терпіння і непохитність. В іншому випадку дитина, яка відчула вашу слабку сторону, буде і далі змушувати вас діяти собі на вигоду.

Помилка №4. Прояв агресії

Отже, ви усвідомили, що син або дочка вами маніпулює. Образа, роздратування, злість і бажання покарати – природна реакція, яку потрібно придушити. Деструктивні емоції в даному випадку можна розглядати як легкозаймисту рідину, яку впорснули в невелике багаття.

Поради батькам

Як впоратись з дитячою маніпуляцією

Дуже важливо не переборщити, прагнучи уберегти себе від танців під дудку дитини-маніпулятора. Деякі батьки вважають, що кращий спосіб припинити спроби тиску з боку сина або дочки – ігнорувати їх. Таку поведінку діти можуть розцінити, як байдужість до них і до їхніх потреб. У підсумку ми отримуємо дитячу образу, замкнутість, озлобленість, а в гіршому випадку ще й депресію, спровоковану невірним висновком: «Я для них – пусте місце. Мене не люблять ».

Як же грамотно знизити ризик маніпулювання (або хоча б мінімізувати частоту) з боку дитини і при цьому не зруйнувати крихкий місток порозуміння?

• Будьте впевнені в своїй правоті. Для цього подумки позначте чіткі межі: «добре» і «погано», «дозволено» і «неприйнятно». Ці кордони допоможуть вам приймати рішення, вони ні в якому разі не повинні бути порушені зовнішніми обставинами;

• Встановіть для дитини тільки основні і найважливіші кордони. Усередині них надавайте їй свободу – не варто забороняти все підряд;

• Поважайте думку дитини, але при цьому пояснюйте, що остаточне рішення приймаєте ви – дорослий;

• Будьте чесним і відкритим, дотримуйтесь прийнятих в сім’ї правил, а якщо допустили помилку – визнайте її;

• Визнайте право дитини на негативні емоції, коли вона не отримує те, чого хоче, не лайте за істерики, але при цьому не йдіть на поступки;

• Контролюйте свої емоції і завжди зберігайте спокій в спілкуванні з дитиною;

• Зберігайте (або відновіть) довірчі відносини з дитиною, частіше говорить про те, як сильно ви її любите.

Сподіваємося, ці поради допоможуть вам взяти ситуацію в свої руки і відновити мир в сім’ї. Пам’ятайте, будь-яка маніпуляція дитини спрямована на залучення вашої уваги. Якщо капризи, брехня і різного роду психологічні прийоми з боку сина або дочки почастішали, подумайте, чи достатньо тепла і ласки ви даруєте своїй дитині? Можливо, настав певний момент для позитивних змін, які ще більше зблизять вас з дитиною.

1.    Привчайте дитину дбайливо ставитися до речей, іграшок, книжок. Поясніть, що в кожну річ вкладено працю багатьох людей. Сходіть з дитиною в бібліотеку і подивіться, як там зберігають книги. Цей ігровий прийом «як у бібліотеці» допоможе привчити дитину до дбайливого ставлення до книги.

2.    Дошкільники дуже рано починають проявляти інтерес до історії країни, краю. Якщо в місті є пам'ятники, організуйте до них екскурсії і розкажіть все, що ви знаєте, про те, як вшановують пам'ять загиблих. По нашій країні і по всьому світу можна здійснювати захоплюючі подорожі по глобусу, картах і фотографіях.

3.    Запропонувати дитинi збудувати будинок. Коли будинок побудований, пограйте з дитиною в «новосілля», допоможіть розмістити ляльок, зайчиків, ведмедиків. Подивіться, чи міцно побудований будинок, чи красивий, чи зручний для житла.

4.    Виховуйте у дитини шанобливо-дбайливе ставлення до хліба. Поспостерігайте за тим, як привозять і розвантажують хліб. Розкажіть, як вирощують хліб, скільки праці в нього вкладено вмести з дитиною посушите залишки хліба, зробіть сухарики.

5.    Роскажіть дитині про свою роботу: що ви робите, яку користь приносить ваша праця людям, Батьківщині. Розкажіть, що вам подобається в вашій праці.

6.    Повертаючись з дити ною з прогулянки, запропонуйте пограти в гру «Хто більше помiтить цікавого?». Гра вчить спостережливості, допомагає формувати уявлення про навколишнє. Запропонуйте дитині намалювати, що найбільше сподобалося.

7.    Любовь до Батьківщини - це і любов до природи рідного краю. Спілкування з природою робить людину більш чуйним, чуйним. Взимку на лижах, влітку на велосипеді або пішки, корисно відправитися з дитиною в ліс, щоб помилуватися його красою, дзюрчанням струмка, співом птахів. Виховуючи любов до рідного краю, важливо привчати дитину берегти природу, охороняти її.