Цорос

Переглянути збільшену карту

Цорос — поселення в Городовиківському районі в Калмикії. Є складовою частиною Южнівського сільського утворення.

Географія і розташування

Поселення Цорос — сільська спільнота, яка знаходиться в східній частині Городовиківського району на окраїні північних схилів Ставропольської височини, які полого спускаються до Кумо-Маничської западини. Більшість цієї території, прийнято відносити саме до геологічного району Кумо-Маницької западини.

Ця спільнота розкинулася на висотах 73-70 метрів над рівнем моря. Зі півночі поселення впирається у болотянисту місцину, утвореної в розширенні степової балки Гахин із пересихаючим однойменним потоком Гахин (витоки на висоті 83 метри, стік при впаданні до пересихаючого озера Лиман Малий Бурукшун на висоті 62,5 метрів над рівнем моря). А кілометр південніше від поселення проходить Ростовський розподільчий водний канал №3, тоді як якого в трьох кілометрах північніше прокладено Ростовськй розподільчий водний канал №4.

Ця громада замешкала на відстані близько 8,2 кілометра на схід від районного центру — Городовиківськ та двома кілометрами східніше від околиць центру Южнівського сільського утворення. Географічні координати поселення: 46°06′40″ північної широти та 42°03′50″ східної довготи. Поселення територіально межує: закинутим поселенням Мале (на півночі), з селами Розенталь та Амур-Санан (на півдні), з селом Южний (на заході).

Історичні замальовки

До середини 19 століття місцина, на якій зараз розкинулося поселення Цорос була обжитою калмицькими племенами, відтак тут ще з 18 століття існував хотон роду Цорос. А на початку 20 століття було офіційно зареєстровано хотон Цорос на основі об'єднання хотонів: Цорос, Шарнут, Тарачин і Сокту (що стояли в довколішніх балах).

Невдовзі цей хотон став відомий своїми працьовитими людьми, яких (станом на 1912 рік) в Цоросівському роду налічувалось 230 сімей (710 осіб). Які жили в 220 будинках, 10 - кибитках та мали родової землі - 16310 десятин. Ці 16130 десятин землі цоросівці щорічно розорювали і засівали житом, пшеницею. З них 4900 десятин здавали в оренду Сандатівському сільському суспільству за ціною 7 руб. 53 коп. на рік за десятину. Цоросівці мали 3652 голів великої рогатої худоби, овець і кіз - 2068, а коней - 1268 голів. У Цоросі діяли два вітряки, кузня, лазня, пожежний обоз, дві торгові лавки. Так як у Хотоні не було водойми, цоросівці викопали двадцять колодязів, сім з яких були з питною водою, а інші тринадцять служили для водопою худоби. Школа була відкрита в 1904 році, її відвідували 26 хлопчиків і 16 дівчаток, а сама будівля її була з червоної цегли, підлога ж покрита була різнокольоровою керамічною плиткою.

Після Жовтневої революції в Росії і подальшого становлення радянської системи індивідуальне господарство занепадало та формувалися нові уклади та виробничі майстерні. Частина цоросівців перебралася до міста, а інша працювала в артілі та колгоспі. У 1920 -х роках в Цоросовском аймаку знаходився дитячий будинок , його першим директором був Іван Демкин. Цоросівці по праву пишалися своєю племінною худобою. А коли в 1943 році почалася депортація калмиків село спорожніло, залишилося небагато мешканців, а назву селу дали Маївка.

Лише в 1957 році калмицький народ був реабілітований та прийнято рішення про відновлення калмицької автономії. З тих пір місцева спільнота калмиків почала повертатися на свою маленьку батьківщину, а згодом до них долучилися ще й калмики-переселенці з інших сіл-поселень (яким не вдалося потрапити в межі Калмицької автономії).

Повернення калмиків ознаменувалося поверненням калмицької назви поселення — Цорос. У радянські роки школа називалася районною зразковою школою другого ступеня. Поруч, в будинку з білої цегли разташувався інтернат, де жили і навчалися діти з Кердати, Розенталя, Потап-Бєляєво, Карпенко, Шусти. Цорос продовжив свою кінну та господарську славу, і прославлявся, перш за все, своїми людьми: механізаторами, працівниками конезаводчиками та іншим трудовим людом. Які після повернення з Сибіру, в 50-х роках, з великим ентузіазмом почали створювати інфраструктуру села: найбільше цим процесом опікувався Демкін Володимир Іванович, механізатор, а пізніше очільник місцевої громади, якому було присвоєно звання Герой соціалістичної Праці.

Впродовж багатьох поколінь представники цоросівського роду відзначалися своєю мужністю, хоробрістю і таким чином прославляли свій рід. Одинадцять вихідців з Цороса воювали у Вітчизняній війні 1812 року. Серед них - Чурем Чушнов, Артюнов Бастинов, Саші Сарлинов, Бургуста Дорста, Джамбо Цембенов, Габунг Іші Гасел, Манжіл - Куюк Чембенов, Тапка Сульгін, Габунг Гасел, які брали найактивнішу участь в облозі і взятті фортеці Модлін, а за проявлені в боях проти французьких військ відвагу і мужність вони були нагороджені медалями «За взяття Парижа». Більше двохсот цоросівцев склали свої голови на полях Великої Вітчизняної війні, захищаючи рідну землю від німецьких загарбників.

Населення і соціальна сфера

В поселенні Цорос в своїх господарствах мешкає близько 250 осіб (станом на 2011 рік).

Мешканці поселення можуть навчати своїх дітей в початковій школі. А молодь і школярі мають змогу відвідувати Цоросівську середню школу, Клуб цоросівської молоді та займатися спортом на місцевому стадіоні. На поселенні є фельдшерська амбулаторія.

Один кілометр на захід від поселення розкинувся лісисто-парковий масив Цоросівський лісовий гай, який вважається заповідно-відпочинковою зоною краю.

Вулиці й дороги Бурула

Поселення Цорос складається з 6 вулиць (станом на 2013 рік), яким присвоєно Код ОКАТО 85205844005, код ІФНС 0801 та поштовий індекс 359065:

* вул. Бурукшун;

* вул. Дочка Оненова;

* вул. Західна;

* вул. Молодіжна.

* вул. Центральна;

* вул. Південна.

Довкола Цоросу розвинута мережа автодорів, як місцевого, так і регіонального значення:

* Городовиківськ—Тахта (далі аж до Ставрополя) — дорога регіонального значення, проходить в 2 кілометрах від села;

* Городовиківськ—Цорос—Есто-Алтай—Яшалта — дорога місцевого сполученя, проходить через саме поселення;

* Та кілька місцевих польових доріг для кращої комунікації та належного забезпечення сільськогосподарських робіт.