Практичний психолог

Графік роботи 

Понеділок ……8.00 – 12.00 ........12.30.-16.30

Вівторок ……  8.00 – 12.00 .........12.30.-16.30

Середа ……… 8.00 – 12.00 .........12.30.-16.30

Четвер …… …8.00 – 12.00 .........12.30.-16.30

П΄ятниця …… 8.00 – 12.00 .........12.30.-16.30

Психологічний супровід освітньо-виховного процесу впровадження БКДО та програмою "Впевнений старт": 

· аутогенне тренування;

· казкотерапія;

· кольоротерапія;

· робота з дітьми з особливими потребами;

· психогімнастика;

· допомога дітям у формуванні позитивного емоційного фонду; 

· арт-терапія;

· сендплей;

· діагностична робота з вихователями;

· проведення тренінгів з вихователями;

· групова та індивідуальна робота з батьками;

· ігри з елементами тренінгу для дітей;

· розвивально-корекційні заняття по розвитку пізнавальних процесів;

· моніторинг динаміки розвитку дітей;

· психологічна абетка для малюків;

· пальчикові ігри;

· корекційно-розвивальна робота зі зміцнення психологічного здоров΄я дошкільнят;

· робота в «кімнаті відчуттів»;

· «Догляд» за душею дітей за методрозробкою «Психологічний комфорт твоєї душі»;

· участь в акції «16 днів проти насильства»;

· діагностика;

· розвивально-корекційні вправи з готовності дітей до школи;

· аналіз психологічної готовності старших дітей до школи;

· емоційне спрямування створення розвивального середовища;

· використання процесу праці для формування позитивних емоцій;

· аутотренінги як спосіб регулювання емоційних проявів дітей;

· переорієнтація стилю спілкування вихователя і дитини;

· допомога педагогам у формуванні адекватної самооцінки;

· профілактика стресогенних емоцій.

Практикум: « Взаємодія та супровід дітей з особливими освітніми потребами»

Найдьон Т.В., практичний психолог

Не можна вимагати від дитини

неможливого – до певного кола знань

різні діти йдуть по різному.

В. Сухомлинський

    Проблема навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами набуває неабиякої актуальності сьогодні. Освітній інклюзивний простір стає доступним для таких дітей, адже право на рівний доступ до якісної освіти та навчання за місцем проживання в умовах дошкільного закладу – це право всіх дітей дошкільного віку. Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей – усі діти є цінними й активними членами суспільства.

    Важливим показником розвитку суспільства є гуманне, толерантне, турботливе й милосердне ставлення до дітей з особливими освітніми потребами, які не мають змоги вести повноцінне життя. Їхні проблеми завжди актуальні не зважаючи на те, що держава намагається розв’язувати їх через адаптацію в суспільство.

    У нашій країні, як і в усьому світі, з різних причин зростає кількість дітей із відхиленнями у розвитку. Останнім часом міжнародна спільнота запропонувала використовувати для дітей із психофізичними порушеннями термін «діти з особливими освітніми потребами», який стосується однаковою мірою як інвалідності у важкій формі, так і середніх за ступенями порушень.

До них належать:

- порушення слуху (глухі, зі зниженим слухом);

- порушення зору (сліпі, зі зниженим зором);

- порушення мовлення;

- порушення опорно-рухового апарату (ДЦП);

- розумова відсталість;

- затримка психічного розвитку.

    Діти з особливими потребами за своєю природою і поведінкою дуже відрізняються як від усіх інших, так і один від одного. Конституція України і Закон «Про середню освіту» гарантують усім їм право на освіту, яке можна реалізувати в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, стану здоров’я, місця проживання й інших обставин. Упродовж багатьох років в Україні більшість дітей з обмеженими можливостями здобували освіту у спеціальних закладах, які й нині залишаються для них традиційною та провідною формою навчання. Однак, ситуація поступово змінюється. Україна взяла курс на євроінтеграцію. У зв’язку з цим, певні зміни відбуваються в освітній політиці, а саме: уряд приділяє значну увагу питанням забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими потребами і створення їм комфортних умов для навчання.

    В інноваційному навчальному закладі педагогу необхідно створити такі умови, щоб кожна дитина почувала себе там комфортно, незалежно від її індивідуальних психофізіологічних особливостей, здібностей і нахилів. У центр уваги необхідно поставити фізичне, психічне й моральне здоров’я дітей.

    Сьогодні важливим є усвідомлення того, що всі діти, незалежно від стану їхнього здоров’я та фізіологічних особливостей можуть і повинні мати рівний доступ до якісної освіти, а особливо до звичайного, повноцінного людського спілкування. У розвинених країнах діти з особливими потребами мають можливість вчитися у школах разом зі здоровими дітьми. Завданнями інклюзивної освіти є не тільки створення умов для розвитку хворих дітей у здоровому середовищі однолітків та формування толерантного відношення до них з боку батьків, педагогів та дітей, а і досягнення повної освітньої інтеграції, що незмінно веде до прогресу.

Прогрес інтеграції буде вважатися повноцінним, якщо забезпечуватиме три умови:

1. навчання та виховання кожної дитини відповідно до її особливих освітніх потреб і потенціального розвитку;

2. можливість дитини відвідувати навчальний заклад, живучи в сім’ї, а батькам – виховувати власну дитину;

3. розширення кола спілкування дитини з особливими освітніми потребами та підвищення якості її соціальної адаптації.

Раннє залучення дітей з особливими потребами до діяльності в колективі здорових однолітків сприяє розвитку у них самостійності, впевненості, сміливості, інших особистісних якостей.      Діти з особливими потребами, насамперед, є дітьми. Педагоги мають бути толерантними і не повинні говорити про дітей, використовуючи терміни, якими користуються медичні працівники. Толерантність (від лат. tolerantia – терпіння) – терпимість. Ярлик інвалідності – не більше ніж медичний діагноз.

Називаючи людей з особливими потребами за їхнім медичним діагнозом, ми знецінюємо їх як людей. Знецінюючи інших, ми тим самим знецінюємо й себе.

    У дитячих колективах, де навчаються діти з особливими освітніми потребами, педагоги мають створювати демократичну атмосферу і всіляко сприяти формуванню дружніх стосунків між дітьми. Усі діти, незалежно від стану їхнього здоров’я, статі, раси, походження та інших чинників, повинні мати однакові права й можливості. Зважаючи на це, важливо зосередити увагу на забезпеченні рівних можливостей усім дітям. Також необхідно, щоб усі діти відчували себе повноправними та цінними членами колективу. Це почуття належності надзвичайно важливе.

    Кожна людина впродовж свого життя налагоджує найрізноманітніші соціальні стосунки, оскільки вони є невід’ємною складовою нашого буття. Більшість дітей налагоджує дружні стосунки з однолітками природним шляхом. Однак деяким дітям, зокрема, з особливостями психофізичного розвитку, доводиться в цьому допомагати (шляхом створення відповідних умов). Діти легше вступають у нормальні соціальні та дружні стосунки в середовищі, де такі взаємини цінуються й заохочуються. Це означає, що педагоги постійно мають створювати ситуації для розвитку позитивних соціальних взаємин між дітьми. Завдяки контактам із друзями діти розвиваються емоційно та соціально, вони вчаться жити в злагоді з людьми, у них формується самоповага. Дружба дає дітям відчуття потрібності, а також пробуджує палітру позитивних почуттів.

    Учіть дітей з повагою ставитися до товаришів і додержуватися норм поведінки під час взаємодії. Наприклад, комусь можуть бути неприємні часті торкання. Інколи діти можуть ставитися до товаришів з особливими потребами як до великих ляльок або домашніх тварин. Слід вчити дітей поважати гідність однолітків з особливими потребами. Демонструйте дітям позитивну соціальну поведінку. Якщо вихователь ставитиметься до всіх дітей з повагою то діти діятимуть аналогічно. Якщо ж вони бачитимуть грубе або неуважне ставлення до дітей з особливими освітніми потребами, ймовірно, що вони наслідуватимуть це під час взаємодії з ними. Вчинки говорять більше за слова. Будь-які дії педагога не лишаються непоміченими й впливають на дітей.

    Вчіть дітей співчувати й наголошуйте на ідеї соціальної справедливості. Більшість дітей добре розуміє, що є справедливим, а що ні. Педагоги не повинні говорити дітям, що дітей з особливими потребами необхідно жаліти, оскільки стосунки, побудовані на жалості, не можуть бути рівними. Необхідно зосереджувати увагу на тому, що у всіх дітей з особливими потребами є власні інтереси, здібності й таланти, якими вони можуть поділитися з іншими. Це сприяє налагодженню рівноправних дружніх стосунків.

Навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами має такі особливості:

- простий виклад матеріалу;

- повторюваність;

- поглиблений індивідуальний і диференційований підходи;

- предметно-наочний і практичний характер;

- опора на розвиненіші здібності й подолання загальної недостатності та вад інтелектуальної сфери.

Вправа « Асоціації»

Мета: налаштувати педагогів на роботу, зняти психологічне напруження.

Обладнання: велика скляна ваза.

Усі учасники семінару разом з психологом стають у коло.

Практичний психолог. Я почну фразу і передам наступному вазу, а ви, взявши її, продовжте цю фразу. Далі передавайте вазу по колу, а я для кожного з вас буду починати нові фрази. Той, хто отримує вазу, продовжує нову фразу.

· Якщо педагог – це колір, то який?

· Якщо педагог - це геометрична фігура, то яка?

· Якщо педагог - це настрій, то який?

· Якщо уявити, що педагог це казковий герой, то хто?

· Якщо пора року, то яка?

· Якщо педагог – це вид спорту, то який?

· Якщо педагог - це квітка, то яка?

· Якщо педагог – це дорогоцінне каміння, то яке?

· Якщо педагог – це гра, то яка?

· Якщо педагог це планета, то яка?

Вправа «Троянда»

Мета: навчити педагогів бачити в дитині з особливими освітніми потребами не порушення розвитку, а відмінність від інших. Психолог пропонує учасникам прослухати текст «Троянда»

Коли ми садимо кущ троянди в землю, то помічаємо, що на ньому немає листочків і квітів. Ми поливаємо і підгодовуємо кущик, створюємо умови, необхідні для його росту, і розвитку. Коли на кущі троянди з’являються перші листочки, ми не осуджуємо його за незрілість і недорозвиненість, а також не критикуємо бруньки за те, що вони з’являються закритими. Ми з подивом спостерігаємо за тим, що відбувається і піклуємося про рослину бо вона потребує нашого захисту. Вона постійно змінюється, але в кожному зі своїх станів вона є прекрасною.

Завдання для учасників:

Чи асоціюється троянда, що описана в тексті, з дітьми з особливими освітніми потребами?

Як, на вашу думку, цей текст стосується дітей з особливими освітніми потребами?

Висновок:

Ми повинні сприймати дітей такими, якими вони є, підтримувати їх, створювати умови, необхідні для їх фізичного і психічного розвитку, залучати до активної діяльності.

Вправа «Акровірш»

Психолог пропонує педагогам дібрати асоціативний ряд до терміна «ІНКЛЮЗІЯ». Завдання полягає в тому, щоб навпроти кожної літери записати ті слова, які асоціюються із поняттям «інклюзія». Слова можуть починатись, закінчуватись або містити цю літеру.

Висновок: на вашу думку, інклюзія – це…

І – індивідуальність, індивідуальний підхід.

Н – надійність, надія,

К – колектив, команда,

Л – лідерство, людяність, любов,

Ю – любов,

З – знання, зігрівати, зберігати,

І – ініціативність,

Я – яскравий, завзятий.

Вихователі працюють в групах. Кожна група записує свої асоціації, презентує їх, потім робиться загальний висновок. Практичний психолог записує всі асоціації на великому аркуші паперу і озвучує вкінці.

Поради й рекомендації вихователю, у групі якого навчається дитина і особливими потребами

1. Навчитися толерантно ставитися до особливих дітей, але в ніякому разі не акцентувати увагу на дитині.

2. Сприяти тому, щоб кожна дитина відчула себе прийнятною.

3. Сприяти створенню у дитячому колективі атмосфери доброзичливості, справедливості й терпимості.

4. Надавати індивідуальну підтримку, але при цьому не відокремлювати дітей з особливими потребами від основної групи дітей.

5. Намагатися наблизити навчальні завдання до потреб і можливостей такої дитини.

6. Співпрацювати з іншими педагогами і спеціалістами (логопедом, психологом, лікарями) та батькам

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах дошкільних та загальноосвітніх закладах.

Основною метою інклюзивної освіти є досягнення якісних змін в особистісному розвитку дітей цієї категорії.

Метою впровадження дошкільної інклюзивної освіти є: формування нового ставлення до дітей з особливими потребами, забезпечення рівного доступу до якісного виховання в умовах дошкільного простору, пристосованого до задоволення особливих освітніх потреб кожної дитини.

Головний принцип інклюзії: «Рівні можливості для кожного». В цьому передбачається здійснення змін освітньої системи, а не дитини.

Основні характеристики інклюзивної освіти:

- визнає, що всі діти можуть навчатися;

- сприймає і поважає особливості дітей;

- забезпечує відповідність освітніх структур, систем і методології потребам усіх дітей;

- є частиною ширшої стратегії розвитку інклюзивного суспільства;

- є динамічним процесом, що постійно розвивається.

Це – особистість, яка потребує великої любові, уваги до себе, піклування, яка не зовсім розуміє свій стан і не вміє використати свої можливості.

Це - квітка, що розквітла на морозі. Їй так хочеться сонця, тепла, а його навколо так мало. І добре, коли хтось небайдужий подарує дитині хвилини бажаного щастя.

Для нас дитина з особливими потребами – це дитина, яка потребує більше уваги, турботи, любові. Разом з тим, така дитина своїм існуванням, своєю присутністю виховує усіх нас: свою родину, дитячий колектив, педагогів, усіх знайомих. Поряд з нею ми вчимося співчуття, толерантності, людяності.

ЕМОЦІЙНИЙ КОМФОРТ ДОШКІЛЬНИКА ЯК ПОКАЗНИК ЙОГО ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

    Дошкільний період є унікальною, неповторною фазою емоційного розвитку людської особистості. Почуття і переживання дитини стають складнішими, більш диференційованими. Активно формуються морально-етичні, інтелектуальні й естетичні категорії (добрий – злий, гарний – негарний, хороший – поганий та ін.). Розвиваються почуття власної гідності, справедливості, сорому, гумору, вміння поставити себе на місце іншого, співпереживати з ним. Емоційні переживання дедалі набувають вербалізованого характеру («Я ображений на тебе»). Яскраво виявляються симпатії й антипатії, вказується потреба у визнанні й схваленні, у розумінні, підтримці та любові.

Отже, за своєю природою мала дитина — істота насамперед емоційна: у своїх вчинках вона керується не стільки засвоєними поняттями та правилами, скільки чуттєвими враженнями.

    Емоції — це своєрідний місток між внутрішнім світом малюка і людським оточенням. Елементарна емоційна компетентність дошкільняти — не­від’ємний компонент морального становлення особистості. Недарма психологи розглядають емоційне переживання як форму внутрішньої роботи дитини, спрямовану на утри­мання і відновлення своєї душевної рівноваги (Виготський Л.С., Обухівська, Ільїн Є.П.).

    Поняття "емоційний комфорт" означає, що дитина пере­буває у стані душевної рівноваги, спокою, захищеності, вона задоволена своїм буттям, оптимістична. Це позитивно впливає на всі сфери життєдіяльності. Вона працездатна, кмітлива, посилюється її активність, підтримуються на високому рівні домагання, впевненість у своїх можливостях, оцінка своїх чеснот. У стані психологічного комфорту малюк характеризується оптимістичним світосприйманням, він вірить у прихильність до нього оточуючих, від­критий до контактів. І, зрозуміло, душевний дискомфорт знижує емо­ційний тонус, пізнавальний потенціал, продукує тривожні передчуття, невпевненість у своїх силах, бажання ухилитись від контактів з іншими людьми; гальмує формування адекватної самооцінки.

    Важливо, щоб батьки та вихователі усвідомлювали, що переживання дошкільнятами почуттів комфорту – дискомфорту залежать від багатьох чинників, серед яких найважливіші:

- внутрішні – захисні,пристосувальні сили організму дитини;

- зовнішні – умови життя в сім’ї та дитячому садку, наявність або відсутність в них несприятливих подразників – стресорів, які підсилюють дію інших небезпечних факторів.

    До чинників, що сприяють емоційному дискомфорту, душевному неспокою, можна віднести емоціональну неврівноваженість дорослих, які оточують дитину, різка зміна їхніх настроїв та вимог (дитині важко виробити «схему бажаної поведінки»), домінування ситуацій примусового виконання дитиною певних дій (обов’язковість відповіді, переривання творчої роботи тощо), фактичне позбавлення дитини права на власний вибір, систематичне порівнювання її досягнень з досягненнями однолітків, надмірна опіка, авторитарність дорослих, дефіцит нових вражень тощо.

    Наслідком цього може бути поява багатьох тривожних симптомів у поведінці дітей, як-от: підвищена вразливість, дратівливість, безпорадність, залежність, невпевненість, невміння відстояти власну гідність, та некерована поведінка, відсутність зовнішніх проявів почуттів.

    Щоб з’ясувати, чи є якісь зміни в емоційній сфері дитини, можна запропонувати їй зробити малюнки на такі теми: «Кого або чого я боюся», «Сон», «Чого я боюся вдень», «Чого я боюся вночі». За допомогою графічних тестів «Намалюй людину», «Малюнок сім’ї», «Дім, дерево, людина» діагностуються тривожність, причини її виникнення і наявність агресивних тенденцій.

    Корисним для дошкільнят буде поступове введення у їхнє життя психогімнастичних ігор, які сприятимуть розвитку здатності розуміти емоційний стан іншої людини, адекватно проявляти свої емоційні переживання. Зміст ігрових етюдів емоційно переказується дітям, і вони імпровізують на запропоновану тему. Тут, однак, слід зважати на індивідуальні особливості дітей. Наприклад, сором’язливій дитині не варто пропонувати роль, спрямовану на розвиток саме цього почуття, боязкій – грати боягуза, тощо. Доцільно доручати малюку відтворювати таку поведінку, яка протилежна його реальній поведінці. Тоді уявна ситуація значно полегшуватиме виконання тих чи інших дій і буде своєрідним психологічним тренінгом. Ось приклади ігрових етюдів, спрямованих на розвиток основних емоцій.

    «Я – пухнасте біле кошеня». Грають двоє дітей. Один із них – кошеня, лагідне, слухняне, жалібно скиглить, бо голодне, про нього забули. Другий хлопчик – жаліє кошеня, гладить його. Кошеня муркоче, треться головою об нього. Тепер обом весело. Вони граються, підстрибують, сміються.

    «Сміливий хлопчик». Хлопчик стоїть на березі річки. Він дуже хоче скупатися, але вода, мабуть,холодна. Торкається її спочатку однією рукою, потім – двома. Далі хлопчик скидає черевики й заходить у річку. Вираз його обличчя постійно змінюється – невпевненість і нерішучість заступаються задоволенням і цікавістю. Нарешті він рішуче кидається у воду, пірнає, пливе, розмахуючи руками. На обличчі – задоволення від плавання і власної сміливості.

    «Соромно». Дівчинці дуже хотілось чогось солоденького. Вона відчинила шафу та з’їла всі цукерки. Коли мама запитала, хто з’їв цукерки, дівчинка показала на кішку. Але потім їй стало соромно, вона схиляє голову набік, приплющує очі. Дитина розуміє, що казати неправду негоже, підходить до матусі, розповідає їй усе і вибачається.

    «Різні настрої». Добираються картинки або малюнки, де зображені обличчя з різним виразом – веселим, сумним, ображеним, сердитим тощо. Ведучий показує дітям малюнок і просить назвати зображений настрій і відтворити його самим.

    З метою корекції емоційної сфери психолог проводить комплексні заняття. Вони можуть складатися з таких частин: малювання, слухання музики, рольові ігри, лялькові вистави, вправи з аутотренінгу тощо. Наприклад,: 1 – слухання уривку з кантати №2 Й.- С. Баха; 2 – малювання на тему «Кого або чого я боюсь»; 3 – психогімнастичні ігри «Сміливий хлопчик», «Темрява»; 4 – вправи на само розслаблення «Прогулянка по весняному парку (під звуки «Місячної сонати» Л.Бетховена).

    Мистецтво відновлення душевної рівноваги, емоційного комфорту малюка передбачає цілий комплекс своєрідних реабілітаційних заходів:

    Розпізнавати та кваліфікувати психічний стан дитини. Визначати внутрішні та зовнішні подразники – стресори.

    У повсякденному житті створити для дитини умови, де вона могла б задовольнити свої провідні духовні потреби — у любові, увазі, турботі самоповазі, у спілкуванні з приємними їй людьми, у пізнанні.

    Удосконалювати своє уміння розпитувати дитину та вислуховувати її, демонструючи їй при цьому свою щиру зацікавленість, розуміння співпереживання.

    Організовувати індивідуальні тематичні бесіди, спрямовані на те, аби допомогти дитині ­ усвідомити свої переживання і з часом навчитись регулювати їх. Це необхід­но і вихователю, оскільки дає ключ до розуміння внутрішнього світу кожної дитини. Дати дитині змогу шляхом малювання (фарбами, фломастерами олівцями, крейдою) звільнитися від страху, напруження, негативних переживань. Задля цього можна запропонувати різні теми малюнків «Коли я вдома один», «Я засмучений», «Що мені наснилося», «Ми з мамою радіємо», «Мій страх» тощо. Головне, щоб дитина усвідомлювала свої переживання і намагалась передати їх кольором та зображенням.

    Розширення уявлень дітей про світ людських почуттів — радості, інтересу, подиву, горя, смутку, страждання, презирства, страху, провини, сорому, заздрості, жадібності, прикрості, гніву. Вправляння старших дошкільників в умінні розпізнавати їх, передавати мімікою, жестами, пов’язувати з певними життєвими подіями, відтворювати в грі або в художньому зображенні.

    Вчити дітей емоційно адекватно реагувати на подію, вчинок, результат діяльності. Вправляти їх в умінні правильно переживати як перемогу, так і програш. Виробляти помірковане ставлення до труднощів, оптимістичне ставлення до необхідності їх долати.

    Виховувати волю дошкільників. Відмовитись від практики звичного оцінювання кінцевих продуктів праці. Акцентувати увагу дітей на самому процесі подолання труднощів. Оцінювати насамперед вкладені у досягнення зусилля дитини, її намагання впоратись із складною ситуацією.

    Періодично давати дітям змогу розвантажуватися, розслаблюватися. З цією метою можна використати ігри у «Клякси», або з папером,який дозволяється рвати, мнути. Для зняття агресії можна використати гумову грушу,яку можна боксувати, або запропонувати дитині виконати певні фізичні вправи, танцювальні рухи. Дорослий має усвідомлювати, що накопичення дитиною негативної енергії здатне призвести до вибуху. Тому доцільно попередити події «обігравши ситуацію», або спрямувати енергію дошкільника у корисне русло.

    Означена стратегія поведінки педагога буде результативною тільки за умови, якщо його спільниками стануть батьки. Без відповідної перебудови взаємин у сім’ї система організованих впливів може виявитися недостатньою. Педагоги і батьки мають свідомо звільнитися від ролі «розпорядника» дитини, оволодівати умінням надавати свободу вибору, рахуватись з її ціннісними орієнтаціями, довіряти внутрішнім життєвим силам. Треба пам’ятати, що запобігти емоційному дискомфорту дитини значно легше, ніж зняти його. Тому психолог разом з усім колективом дитячого садка має дбати про створення сприятливих умов для нормального емоційного розвитку дошкільнят. Слід систематично роз’яснювати батькам, що неузгодженість виховних впливів, неувага до малюка, надмірна вимогливість або вседозволеність, розумове перенавантаження, заміна телебаченням та комп’ютерними іграми повноцінного спілкування з батьками приводить до негативних наслідків.

    У дитячому садку також треба створювати атмосферу доброзичливості, забезпечувати дітям спокійну, стабільну обстановку, створювати умови для повноцінної ігрової діяльності, розвитку ігрових умінь, розширення спілкування, одержання різноманітних вражень і позитивних емоцій.