Embedded Files
Розуміння нюансів розвитку дітей з особливими освітніми потребами: діагностика, взаємодія, допомога.
Інклюзія — це процес реального включення осіб з особливими потребами в активне суспільне життя.
Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами з урахуванням індивідуальних особливостей.
І насамперед тих, що мають труднощі у фізичному чи розумовому розвитку. Він передбачає розробку і застосування тих методів, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь у суспільному житті.
Інклюзивне навчання означає, що всі учні можуть навчатися в садочках, школах за місцем проживання, в яких в разі необхідності їм буде надаватися підтримка, щоб всі діти без виключення навчалися і проводили час разом.
Інклюзивна освіта дозволяє:
– Розвивати індивідуальні сильні сторони і таланти дитини.
– Приймати всіх дітей без виключення в загальноосвітню систему і суспільство.
– Працювати над досягненням індивідуальної мети беручи участь в житті громади та їхньої групи.
– Залучати батьків в процес навчання і життя садочка.
– Розвивати культуру поваги і належності до ДНЗ. Мати можливість навчатися і поважати різні здібності інших.
– Створювати дружні стосунки з іншими дітьми
Переваги інклюзивної освіти: для дітей з особливими освітніми потребами:
– Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей.
– Ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами.
– Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально.
– Навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей.
– У дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими ровесниками й участі у громадському житті.
для інших дітей:
– Діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей.
– Діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружн і стосунки з людьми, які відрізняються від них.
– Діти вчаться співробітництву.
– Діти вчаться поводитися нестандартно, бути винахідливими, а також співчуватиіншим.
для педагогів та фахівців:
– Педагоги інклюзивних груп краще розуміють індивідуальні особливості дітей.
– Оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності.
– Спеціалісти (медики, педагоги, інші фахівці) починають сприймати дітей більш цілісно, а також вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей.
Основи організації інклюзивної освіти
Сучасний дошкільний навчальний заклад відкритий для всіх дітей. Включення дітей з особливими потребами в освітній процес дошкільного навчального закладу змінює передусім установки педагогів на розуміння особливостей розвитку дітей та врахування їхніх особливих потреб та потенційних можливостей розвитку в навчально - виховній роботі. Особливості дітей із порушеннями психофізичного розвитку неможливо нівелювати, тому потрібно змінювати організацію освітнього процесу в групі задля вирішення завдань навчання, виховання і розвитку всіх дітей в групі.
З метою забезпечення цілісного входження дитини з особливими потребами в загальноосвітній простір, що відповідатиме її потребам і можливостям, в сучасному дошкільному навчальному закладі передбачена така форма організації освіти, як інклюзивна. Інклюзивна освіта означає створення умов для отримання, засвоєння і використання знань, умінь і навичок дітьми з особливими освітніми потребами в різних видах діяльності разом з усіма однолітками групи. Тому загальною метою дошкільного навчального закладу з інклюзивною освітою є забезпечення умов для спільного виховання і вчання дітей з різними психофізичними особливостями розвитку. Завданнями такого закладу є:
- створення комфортного простору для всіх дітей;
- створення інклюзивного розвивального середовища, яке сприяє гармонійному розвитку особистості особливої дитини;
- формування толерантного товариства дітей, батьків, персоналу дошкільного навчального закладу;
- створення у навчальному закладі педагогічної системи, центрованої на потребах дитини та сім’ї.
Принципи організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в групах з інклюзивною формою навчання:
- індивідуалізації та диференціації;
- єдності сенсорного (безпосередній чуттєвий досвід дитини як основа розвитку), мовленнєвого (формування різних видів мовленнєвої компетенції), лінгвістичного (засвоєння мовних засобів), комунікативного (включення дітей у різні форми спілкування) розвитку;
- підтримки самостійної активності дитини;
- міждисциплінарного підходу (освіта дитини з психофізичним рушенням вимагає комплексного, міждисциплінарного підходу до визначення впровадження методів і засобів її виховання, навчання і розвитку);
- варіативності в організації процесів навчання і виховання;
- активного включення в освітній процес всіх його учасників: дітей, батьків і фахівців;
- партнерської взаємодії з родиною, яка виховує дитину з особливими освітніми потребами (організація такої взаємодії передбачає зустрічі з батьками, бесіди, консультації, інформаційну підтримку, складання індивідуальної програми розвитку з урахуванням запитів сім’ї, залучення батьків до корекційно- розвивальної роботи, організацію зустрічей з фахівцями тощо).
Співпраця з батьками дітей вікової норми
Інтегрування дитини з порушеннями психофізичного розвитку у загальноосвітнє середовище потребує зміни поглядів дітей вікової норми на особливих дітей та їхні потреби. Толерантне ставлення до них породжує в колективі дружні, довірливі стосунки. Діти, на відміну від їхніх батьків, демонструють нижчий рівень агресивності та більш високий рівень позитивного сприймання дітей з особливими потребами, ще не мають схильності до вилучення їх з кола свого спілкування.
Вихователь групи повинен підготувати батьківський колектив до прийняття дитини з особливими освітніми потребами, запланувати заходи, які допомогли б батькам познайомитися одне з одним, з дітьми, спонукати до розуміння того, що наявність у групі загального розвитку дітей із особливими потребами виховує в інших дітей позитивні якості: людяність, співчуття, співпереживання.
Етапи співпраці між вихователями ДНЗ і батьками:
— підготовчий. Перед вступом дитини з особливими потребами в групу загального розвитку необхідно провести просвітницьку роботу серед педагогів і батьків, що дасть можливість уникнути конфліктних ситуацій. Форми співпраці: анкетування, опитування, бесіда, батьківські збори, обговорення літератури з даного питання, круглий стіл, показ фільмів із життя дітей з особливими потребами, семінари тощо;
— основний. Цей етап передбачає діагностику рівня сформованості ставлення батьків до дітей з особливими потребами в групі загального розвитку; надання консультативної допомоги батькам (особам, які їх замінюють), залучення батьків дітей з особливими потребами до участі у заходах, які проводяться в групі і в ДНЗ; створення оптимальних умов для взаємодії між батьками групи; проведення роботи щодо згуртування батьківського колективу. Форми співпраці: консультації, участь всіх батьків у розвагах, святах, тренінгові вправи із залученням спеціалістів, ділові ігри, семінари-практикуми тощо;
— творчої активності батьків. На цьому етапі передбачається взаємодія між дітьми, батьками, вихователями, яка проявляється у моральній підтримці батьків дітей з особливими потребами, у позитивному налаштуванні до дітей, у розумінні необхідності перебування дітей з особливими потребами в групах загального розвитку, у бажанні сприяти створенню позитивного мікроклімату в групі, у поширенні досвіду інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній простір серед інших батьків. Форми співпраці: виставки дитячих робіт, круглий стіл, листування через електронну пошту, скриньок побажань, рекламні буклети, створення «Сімейного клубу» тощо. Заходи у рамках окреслених етапів взаємопов’язані, доповнюють один одного, спрямовані на формування гуманного ставлення до дітей із особливостями психофізичного розвитку, засвідчують участь батьків на умовах партнерства в освітньому процесі, педагогізують сім’ю.
У РОДИННОМУ КОЛІ
Діти з особливостями психофізичного розвитку потребують особливої уваги від батьків і щоденних спільних з батьками занять у родинному колі. Постійно потрібно використовувати позитивні підкріплення (усмішку, кивок головою) будь-яких, навіть незначних досягнень дитини. Проводити вправи на розвиток дрібної моторики, оскільки вони сприяють розвиткові уваги і моторної пам’яті дитини. Заохочувати дитину до малювання, ігор з природними матеріалами (глиною, піском, водою), що позитивно впливає на розвиток уваги просторових уявлень, мислення, моторики.
Якщо мовлення дитини за тими чи іншими показниками відстає від вікових критеріїв, не можна відкладати логопедичні заняття. Ранній початок корекційної роботи дає змогу попередити можливість прояву вторинних відхилень, розвиває пізнавальні здібності, формує адекватну поведінку в соціально значущих ситуаціях.
Підставами для стурбованості батьків можуть бути обмежений побутовий словник дитини, труднощі групування і називання предметів за узагальнюючою ознакою одним словом (овочі, фрукти, тварини тощо), спотворення складової структури слова, пасивність у мовленнєвому спілкуванні.
Дошкільники на карантині: поради батькам
Зараз дуже непростий період для всіх, і помилково вважати, що діти нічого не помічають. Вони на це реагують, навіть якщо просто віддзеркалюють поведінку батьків. ДІТЯМ ВАРТО РОЗПОВІДАТИ ПРАВДУ про те, що відбувається. Вони все помічають. Коли інформація відсутня, малеча починає застосовувати свою уяву та фантазію – це сприятливе підґрунтя для тривоги. Говорити потрібно лише правду, але спрощувати її: не використовувати складних термінів, не описувати детально наслідки захворювання. Те, як подавати інформацію, залежить від віку дитини. Дітям дошкільного віку, наприклад, можна пояснювати це через гру. ПОЧАТИ ІЗ СЕБЕ. Насамперед батькам варто звернути увагу на своє ставлення до карантину та епідемії. Діти часто віддзеркалюють поведінку батьків, тож вони можуть передавати їм свою тривожність. Батьківська поведінка має транслювати спокій і впевненість, тоді у дитини буде розуміння того, що все вдасться подолати.
АКЦЕНТУВАТИ НА ДІЯХ. Можна розповісти про симптоми, які виникають під час цієї хвороби. Пояснити, що є вірус і багато людей хворіє, але й багато виліковується. Водночас наголосити на тому, що є способи, які допоможуть уникнути хвороби: залишатись вдома, частіше мити руки тощо.
Батьки мають бути максимально відкритими до запитань і давати правдиві відповіді. Якщо не знаєте чогось, можна разом із дитиною знайти інформацію у наукових статтях: бути дослідниками разом. Не можна ігнорувати її запити. За своєю природою діти дуже допитливі, вони потребують постійного потоку інформації для розвитку та формування нервової системи.
Діти до певного віку не можуть аналізувати інформацію та розуміти, де правда, а де ні. Батьки, які проговорюють те, що відбувається, допомагають малечі сформувати свою думку та бачення ситуації. Коли малюк поводиться пасивно і не запитує про вірус, ймовірно, у неї існує страх. Не розповідаючи про вірус, ми можемо підсилювати ці почуття. Тому варто знайти підхід до дитини й поговорити про ситуацію, що склалась.
«Карантин потрібно пережити»
Дорослим людям важко перебувати в ізоляції, а дітям це набагато складніше. Наше ставлення до дитини у цей період має бути толерантним, більш підтримувальним і спокійним, ніж зазвичай.
ЗБЕРЕГТИ ЗВИЧНИЙ РЕЖИМ ДНЯ. Розпорядок дня – це те, що дає почуття безпеки дитині. Тобто лягати спати і прокидатись у той самий час, снідати, обідати й так далі. Звісно, у режимі карантину відтворити його на 100% буде складно, але треба постаратись зберегти основні пункти.
СТАВИТИ РЕАЛІСТИЧНІ ВИМОГИ. На час карантину з дітьми батьки, ймовірно, не зможуть працювати на тому ж рівні, що раніше. І діти не зможуть вчитись так само ефективно, як за звичайних умов. Це певний період, який мине і до якого варто адаптуватись. Карантин потрібно пережити, й далі буде по-іншому.
ПОЯСНЮВАТИ ДИТИНІ, ЩО ХТОСЬ ІЗ БАТЬКІВ БУДЕ ЗАЙНЯТИЙ, ПОТРІБНО ДО ПОЧАТКУ РОБОТИ. Знову-таки, це планування дня і чітке обмеження часу на роботу та відпочинок. Дітей варто попереджати, що найближчої години дорослі не зможуть приділяти так багато уваги дитині. Але цей час мине і згодом ви зможете погратись чи зробити щось разом.
У період карантину батькам потрібно бути з дитиною і реагувати на її потреби. Щоб дитині було простіше, можна використовувати позитивні підкріплення: наприклад, за кожне виконане завдання давати наклейку, за п’ять таких стікерів – приз. Така гра допомагає дитині витримувати ці періоди тимчасового дискомфорту (наприклад, коли батьки зайняті роботою) задля винагороди.
Як розпланувати день і чим зайняти дітей
Карантин схожий на відпустку чи довгі вихідні, тому варто розуміти, що для дорослих і дітей – це все-таки період розслаблення. Не варто гнатись за досягненнями й змушувати дітей виконувати нереальний план.
Важливо дотримуватись розпорядку дня: чищення зубів, зарядка, прогулянка (якщо це можливо), денний сон та інші звичні для дитини ритуали повинні бути щодня. Дуже важливими є спільні прийоми їжі. Графік потрібен, щоб дитина мала певні межі, в яких вона буде більш організованою. Так і батьки встигатимуть більше, і малеча отримуватиме достатньо уваги.
Те, як наповнювати весь інший час, залежить від уподобань дитини. Найбільш продуктивною частиною дня у дітей є час до обіду. Тому всі заняття, які спрямовані на розвиток дитини, краще планувати на першу половину дня.
ЗМУШУВАТИ ДИТИНУ НЕ ПОТРІБНО: лише йти за її інтересами. Дитина хоче читати – можемо почитати, вирішує складати пазли – займемось цим. Не варто складати список занять і виконувати їх по черзі: дуже важливо прислухатись до дітей та їхніх бажань.
На період карантину батькам або іншим членам сім’ї треба домовлятись, хто зараз сидітиме з дитиною. Наприклад, батько працює, поки мама гуляє з дитиною. Потім мама займається роботою, а батько грається із дітьми. Одному дорослому повноцінно працювати та займатися дитиною буде важко – діти рідко можуть три години спокійно гратись самі, не відволікаючись.
ПЛАНУВАТИ ВСІ АКТИВНОСТІ варто з урахуванням інтересів дитини, бо для кожного віку вони свої. Час, який зараз батьки проводять із малечею, можна використовувати для спільних приготувань їжі, занять йогою чи танцями, наведення порядку вдома. Дітей варто залучати до домашніх справ: вони за прикладом батьків вчаться багатьох речей. Якщо дитина виявляє інтерес до хатніх справ, потрібно заохочувати її до цього, навіть якщо в неї не все виходить добре.
Удома можна гратися і з кінетичним піском, пластиліном, робити аплікації з паперу. Для дітей цінно, коли батьки граються з ними на одному рівні: наприклад, сідають разом на килим і роблять щось спільне.
На час карантину потрібно підготуватись і знайти нові варіанти для ігор з дітьми: малеча не зможе робити одне й те саме щодня. У YouTube чи навіть у соцмережах інших мам можна знайти багато ідей, чим зайняти дитину. У періоди карантину варто стежити за кількістю солодкого, яке вживають діти. Солодощі збуджують дитину: їй важче заснути, складніше сконцентруватись на чомусь.
Для ігор та розваг не використовуйте часто гаджети. Краще звідти видалити усе зайве й залишити лише додатки для розвитку та навчання. Мультики варто обирати документальні та навчальні. Наприклад, після прочитання енциклопедії дитина зацікавилась Антарктидою – це чудово і можна наступного дня показати відео на цю тему.
Не варто сприймати карантин як те, що ускладнює життя. Використовуйте його для того, щоб провести більше часу з дітьми: вони насправді дуже потребують нашої уваги. І навіть разом розкласти речі після прання – це вже чудова спільна активність.
Крім класичних способів проведення часу з дітьми, як-от читання книг, перегляд мультиків і дитячих фільмів, прогулянок на вулиці, у нас є доступ до різноманітних ігор. Дитина може гратись як з дорослими, так і сама, за умови, якщо перший раз про це заняття вона дізналась разом з батьками.
ІГРИ НА КУХНІ. Можна малювати фарбами по крупі, ховати невеликі іграшки й знаходити їх, викладати аплікацію та придумувати до неї історію. Також гратися з тістом: ліпити фігурки, випікати, розфарбовувати.
СЮЖЕТНО-РОЛЬОВІ ІГРИ, або ігри, що розвиваються за сюжетом, її учасники беруть на себе певну роль. Тут додатково можна використовувати іграшки, конструктор тощо.
ТЕАТРАЛІЗОВАНІ ІГРИ. Театр може бути як ляльковим, тіньовим, так і драматичним. Вибираєте ви.
РУХЛИВІ ІГРИ. Під час таких занять можна обіграти всі речі, які є вдома. Наприклад, стілець – оббігати, на нього можна залазити, його штовхати, піднімати тощо.
КІНЕЗІОЛОГІЧНА ЗАРЯДКА. Спробуйте з дітьми вивчити кілька вправ такої зарядки, вони розвивають взаємодію між півкулями мозку.
Підготувала
практичний психолог
Найдьон Т.В.
Обіймайте своїх дітей!
Що можна дати найцінніше своїм дітям, своїм найближчим людям, які прийшли, щоб зробити Ваше життя глибшим, багатшим? Можна дати їм своє тепло, тепло свого серця, свого голосу, свого тіла, своїх рук.
Не потрібно чекати особливого приводу, щоб обійняти свою дитину. Цей привід є завжди, просто тому що вона живе поруч з Вами, тому що є у Вашому житті. Не важливо народився у Вас син або дочка. Просто обіймайте свою дитину, завжди, кожен день. Без причини, без приводу, без особливого випадку.
Не важливо якого віку ваша дитина. Просто обіймайте її і говоріть, що любите її. Просто тому, що вона є на Землі!
Якщо Ви думаєте, що таким чином можна щось зіпсувати, Ви дуже помиляєтеся. Неможливо перебільшити віддачу тепла свого серця. Обійми захищають людину, дають їй любов, прийняття, тепло, радість, енергію, любов до себе, прийняття свого тіла, своєї сутності, розуміння і відчуття любові, Вашої участь в її долі. Це формує її ставлення до себе в тому числі і її стійкість і силу для майбутнього дорослого життя. Так, прості обійми роблять так багато. Ви просто передаєте через свій дотик свою любов до неї, стверджуєте її силу.
Я не пишу про жалість до дитини через обійми або нав'язливість до своєї дитини, я пишу про важливий спосіб ДАТИ свою любов дитині. Тіло це дуже важливо. А так як зв'язок між тілом, почуттями і свідомістю нерозривний - Даруйте свою любов через обійми.
Якщо у Вас є бар’єр на таке спілкування зі своєю дитиною, запитайте себе: Як я зупиняю свій потік любові в цьому прояві, якими словами? Якими думками? Ці ідеї йдуть з голови. З серця йде тепло і обійми
Іноді не потрібно навіть багато говорити або розпитувати свого сина чи дочку, досить просто обійняти.
Багато батьків недооцінюють тілесний контакт зі своєю дитиною. А він дуже важливий. Деякі клієнти в дорослому житті говорять про те, що найбільше не вистачало тепла в дитинстві від своїх батьків через обійми. Обійми - це цілющий еліксир для людини!
Зверніть увагу на цю доступну Вам щодня і щохвилини можливість, для зміцнення відносин зі своєю дитиною.
Систематизувала практичний психолог Найдьон Т.В.
Цікаві вправи та ігри на розвиток
дрібної та загальної моторики рук
Ігри за участю пальців і рук сприяють гармонійному розвитку тіла й розуму, підтримують у належному стані мозкові системи. Регулярні вправи на розвиток моторики , пальчикова гімнастика поліпшують розвиток пізнавальних процесів, діяльність серцево-судинної і травної систем, розумові здібності дитини, зменшують емоційне напруження, розвивають координацію рухів, силу і спритність рук, підтримують життєвий тонус. Вони здатні поліпшити вимову багатьох звуків, а значить – розвивати мовлення дитини.
Ураховуючи оздоровчий вплив на організм стану дрібної моторики кожного пальця, потрібно вчити ще з раннього віку координовано і спритно ними маніпулювати. Варто звертати увагу на опанування простими, але водночас життєво важливими вміннями – тримати чашку, ложку, олівці, вмиватися. Наприклад, якщо чотирирічний малюк не вміє доносити у пригорщі воду до обличчя – це означає, що у нього затримується розвиток дрібної мускулатури, і дитині необхідна пальчикова гімнастика.
Тренування пальців рук дітей покращує не лише рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовленнєвих навичок. У свою чергу, формування рухів руки тісно пов’язане з розвитком рухового аналізатора і зорового сприймання, різних видів чутливості, просторового орієнтування, координації рухів тощо. Рухи рук тісно пов’язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування. Рухи пальців стимулюють розвиток центральної нервової системи і прискорюють розвиток мовлення дитини. Тому так важливо, працюючи з дітьми (особливо з тими, у яких є порушення мови), приділяти увагу розвитку функції дрібних м’язів.
Рівень розвитку дрібної моторики – один із показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Дитина, в якої добре розвинена дрібна моторика, вміє логічно мислити, у неї достатньо розвинуті пам'ять, увага, зв’язне мовлення. Недостатній розвиток зорового сприймання, уваги, та, зокрема дрібної моторики призводить до ряду проблем і виникнення негативного ставлення до навчання. Саме тому робота з розвитку дрібної моторики має починатися задовго д вступу в школу. Психологи, педагоги та батьки, які надають увагу вправам, іграм, різноманітним завданням на розвиток дрібної моторики та координації рухів руки, вирішують одночасно декілька проблем: по-перше, впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини, по-друге, покращують розвиток мовлення малюка, по-третє, готують до оволодіння навичками письма.
Із самого раннього віку необхідно починати роботу з розвитку дрібної моторики. Така робота повинна проводитися регулярно, тільки тоді можна досягти хороших результатів від спеціальних вправ. Завдання з розвитку рухів пальців руки мають приносити дитині радість, не повинні викликати перевтомлення. Велике значення в цих іграх має текст. Він має бути веселим, доступним для дітей такого віку. Необхідно пояснювати значення тих або інших рухів чи положень пальців, зацікавлювати дітей у виконанні цих рухів, створювати позитивний емоційний настрій.
Як сприяти розвитку пальців рук?
Щоб сприяти розвитку пальців рук і тим самим розвивати дитину, можна використати у роботі з дошкільниками таке:
1. Маленьким дітям масажувати пальчики, впливаючи тим самим на активні точки, пов’язані з корою головного мозку. Щоденний масаж кисті рук дитини м’якими рухами та розминання кожного пальчика, долоньки, зовнішнього боку кисті, а також передпліччя дуже корисний. Він чудово активізує мовні центри мозку. Крім того, такий масаж позитивно впливає на імунітет, на загальний розвиток дитини, поліпшує контакт із нею.
2. Ліплення із різних матеріалів (тісто, пластилін, глина). Окрім очевидного творчого самовираження, дитина розвиває гнучкість і рухливість пальців.
Ліпити з пластиліну можна починати вже у два роки, головне – добирати доступні завдання і не забувати мити руки дитині. Якщо ви боїтеся пластиліну, виготовте для маляти солоне тісто. Гра принесе задоволення незалежно від результату.
Ось рецепт солоного тіста: мука – сіль – вода – соняшникова олія. На стакан муки беремо стакан солі, 2 3 стакана води, столова ложка масла. Перемішати і замісити. Якщо тісто ліпиться погано, додати води.
Тісто можна довго зберігати в холодильнику в целофановому пакеті. Щоб виліплені фігурки стали твердими, запікайте їх у духовці, що довше, то краще. Затверділі фігурки можна розфарбувати фарбами. Щоразу, коли ви готуєте справжнє тісто, давайте шматочок і маляті.
3. Ванни з крупами. Нехай дитина занурює руки у крупи, перебирає перемішані горох і квасолю, а потім і дрібніші крупи, пересипає їх з однієї посудини в іншу, розтирає в руках. Така ванна сприятиме розвитку координації пальчиків.
4. Мозаїка. При складанні різноманітних ігор – мозаїк покращується дрібна моторика рук малюка, розвивається кмітливість і творчі здібності.
5. Ігри – шнурування Марії Монтессорі розвивають сенсомоторну координацію, дрібну моторику рук, просторове орієнтування, сприяють розумінню понять «угорі», «внизу», «справа», «зліва», формують навички шнурування (шнурування, зав’язування шнурка на бант), сприяють розвитку мови, розвивають творчі здібності.
6. Ігри з ґудзиками та намистинками. Нанизування на нитку намистинок, застібання ґудзиків, перебирання пальцями намиста – прості й корисні вправи для розвитку дрібної моторики рук.
7. Пазли. Яскраві картинки розвивають увагу, кмітливість, зір і дрібну моторику рук.
8. Катання долонькою дерев’яних і гумових м’ячиків по рівній поверхні. Таке заняття масажує долоні та покращує координацію рухів кисті.
9. Ігри з прищіпками. Чіпляння прищіпок до картонних кружечків чи інших предметів розвиває дрібну моторику трьох основних пальців руки: великого, вказівного й середнього.
10. Плескання в долоні тихо і голосно в різному темпі. Можна барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук та столу.
11. Малювання, розфарбовування, штрихування.
12. Вирізання ножицями.
13. Ігри з піском, водою.
14. «Резиночка». Для цієї вправи можна використовувати резинку для волосся діаметром 4-5 см. Усі пальці вставляються в резинку. Завдання в тому, щоб, рухаючи всіма пальцями пересунути резинку на 360 градусів спочатку в один, потім в інший бік. Виконується однією, потім іншою рукою.
Пальчикова гімнастика
Важливою частиною роботи з розвитку дрібної моторики є пальчикова гімнастика. Ці ігри дуже емоційні, захоплюючі, сприяють розвитку мовлення та творчості. Їх можна проводити як у садочку, так і вдома. « Пальчикові ігри» начеб то відтворюють реальність навколишнього світу – предметів, тварин, людей, їхню діяльність, явища природи. Під час «пальчикових ігор» діти, повторюючи рухи дорослих, активізують моторику рук і мовлення.
«Пальчикові ігри» - це інсценування римованих розповідей, казок за допомогою пальчиків. У багатьох іграх необхідна участь обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в поняттях «праворуч», «ліворуч», «вгорі», «внизу», тощо.
На початку та в кінці гри необхідно включати вправи на розслаблення, щоб зняти зайве напруження у м’язах. Це може бути погладжування від кінців пальців до долоні, легке порушування, помахування руками. Оскільки недостатня сформованість дрібної моторики пальців спостерігається в переважної більшості дітей, таку роботу потрібно проводити з усіма дітьми.
Пальчикову гімнастику розпочинають із найпростіших вправ зі знайомства із своїми пальчиками – з їхніми назвами, призначеннями. Комплекси пальчикової гімнастики та окремі її елементи застосовують в індивідуальній роботі з дітьми або в невеликих підгрупах, уводять до фізкультхвилинок, перед малюванням, ліпленням, аплікацією та конструюванням.
Пальчикові ігри
Пальчики вітаються
· Однією рукою: кінчиком великого пальця правої руки почергово торкатися кожного пальця цієї ж руки.
· Те саме робимо лівою рукою.
· Двома руками: тримаючи долоні вертикально одну навпроти одної, почергово (починаючи з мізинців і закінчуючи великими пальцями) з’єднувати й розводити пальці, промовляючи слова «Добрий день, пальчику!».
Стиснемо – розтиснемо
Ритмічно стискати пальці в кулак і розтискати.
Молоточок
Указівним пальцем однієї руки стукати по долоні другої руки.
Молоточки
Одним стиснутим кулачком стукати по другому кулачку.
Бігунець
«Бігати по столу», пересуваючи вказівний і середній пальці.
Млинок
Поставивши один кулачок над другим, робити обома колові оберти.
Потрусимо долонями
Потрусити обома долонями – спочатку сильніше, потім слабше.
Хвилі
Робимо хвилеподібні рухи руками перед грудьми – з одного боку в інший.
Січемо капусту
Ребром однієї долоні бити по розгорнутій другій долоні.
Перемо білизну
Терти одним кулачком по другому (пальцями).
Падає сніг
Робити плавні синхронні рухи обома руками згори до низу.
Кінь біжить
Почергово стукати по столу чотирма пальцями руки ( крім великого).
Гра на фортепіано
Довільно імітувати пальцями обох рук гру на цьому музичному інструменті.
Слон іде
Виставивши вперед вказівний палець (хобот), переступати чотирма пальцями по полу.
Дзеркало
Притиснувши пальці один до одного, вертикально тримати долоню (або обидві) внутрішнім боком перед очима.
Барабанщик
Двома пальцями обох рук (вказівним або середнім) «барабанити» в повітрі або на столі.
Пташки дзьобають зернята
Зігнутим вказівним пальцем однієї руки стукати на столі або підлозі.
Пальчикові ігри - інсценівки
Під час цих ігор у дитини активізується дрібна моторика рук і психічні процеси. Відтак формуються спритність, уміння володіти своїми пальцями, зосереджувати увагу на певній діяльності.
Гра – інсценівка «Зайчик»
На землі сніжок лежить (плавні рухи руками – розвести їх над землею),
Зайчик по сніжку біжить ( пальчикова фігурка «зайчик» ),
Мерзнуть вушка (згинати й розгинати пальці «вушка»),
Мерзнуть лапки (ворушити всіма пальцями, згинаючи і розгинаючи),
Бо без валянків (утворити ніби дві «мисочки» долоньками)
Та шапки. Ой! (двома долонями зобразити над головою шапку: однойменні пальці обох рук торкаються один одного; розводячи лікті, розвести притиснуті пальці, округлити фігуру і піднести над головою).
Гра – інсценівка «Зайчика злякалися»
Ми ходили по гриби (переступати двома пальцями по столу). «Гриб» - накрити кулачок опуклою долонею),
Зайчика злякалися ( «зайчик»).
Поховалися за дуби («дерево» - дві долоні, виставлені пальцями вгору, поставити навхрест),
Розгубили всі гриби («гриб» і «кошик» - з’єднати дві опуклі долоні).
Потім засміялись ( усміхнутися),
Зайчика злякались! ( «зайчик» - показати на нього вказівним пальцем другої руки).
Гра – інсценівка «Їжачок»
Їжачок – хитрячок ( «їжачок» – з’єднати долоні разом із пальцями вгору) –
Голочки гостренькі (великі пальці – на себе, решту перекреслити й поворушити ними).
Ось грибки під дубком («дерево»),
Він збира маленькі («гриби»).
Гра – інсценівка « Коники»
На гладенькому столі («коник» - чотирма пальцями (крім великого), стукати на столі),
Пальчики стукочуть (стукати голосніше),
То не пальчики, ні-ні –
Коники цокочуть( стукати ритмічно, цокаючи язиком).
Цок-цок-цок, цок-цок-цок,
За місток («місток»- поставити руки «паличкою» одна на одну),
За млинок («млинок» - крутити кулачками один над одним).
Цок-цок-цок, цок-цок-цок («коник»),
В чисте поле за лісок («дерево»),
Цок-цок-цок, цок-цок-цок («коник»),
Потім знов у дитсадок («дах» над головою).
Гра – інсценівка «Квіточки»
На галявині зростають
Квіточки маленькі («квіточка» - долоні разом, пальці розставити, крім мізинців і великих, мізинці і великі торкаються один одного),
Є рожеві, є червоні,
Жовті та біленькі,
Корінцями із землі («коріння» - як «дерево»,але руки опустити донизу)
П’ють вони водичку,
А нап’ються – підростуть («квітка», при цьому стають навшпиньки),
Стануть іще вищі.
Гра – інсценівка «Котик»
Котик пухнастий («котик» - із кулачка відставити великий палець і мізинчик).
Вушка маленькі (поворушити відставленими пальцями).
Лапи м’якенькі (скласти пальці в кулачок).
Кігті гостренькі (зігнути пальці і поворушити).
Гра – інсценівка «Хованки»
(ритмічно згинати й розгинати пальці, покрутити кулачком).
Пальці в хованки всі грались,
Ось так, ось так,
В кулачки всі заховались:
Ось так, ось так.
Гра – інсценівка «Сорока»
( Указівним пальцем правої руки водити по долоні лівої. Згинати почергово кожен палець, крім мізинця. Згинати й розгинати всі пальці в ритмі потішки).
Сорока – білобока
Кашу варила,
Діточкам давала.
Цьому дала,
Цьому дала,
Цьому дала,
Цьому дала,
А цьому не дала:
Ти дрова не рубав,
І води нам не давав,
Ти і піч не натопив,
І нічого не поїв.
Гра – інсценівка «Соління капусти»
( Виконується під музичний супровід)
Ми капусту чистим, чистим ( різкі рухи прямими кистями рук, пальці з’єднані, долоні прямі).
Ми капусту ріжем, ріжем (почергові постукування ребром однієї руки по долоні іншої).
Ми капусту давим, давим ( інтенсивно стискаємо пальці обох рук у кулаки).
Ми капусту солим, солим (кінчики пальців обох рук зібрані разом, імітуємо посипання сіллю).
Гра – інсценівка «Коза і козенята»
Іде коза рогата,
Коза бородата (вказівний і мізинець правої руки вгору, інші притиснути до долоні).
Козенятко спішить,
Дзвоником дзвенить ( указівний і мізинець палець угору. Пальці долоні прямі, з’єднані великим, опущені донизу).
Гра – інсценівка «Замок»
На дверях замок висить ( ритмічні швидкі зєднання пальців обох рук у замок).
Ми його відкриєм вмить (пальці з’єднані в замок, руки тягнуться в різні сторони).
Постукали, покрутили (рухи з’єднаними пальцями від себе, до себе. Пальці зімкнені, долоні постукують одна одну).
І легесенько відкрили (пальці розмикаються, долоні в стороні).
Гра – інсценівка «Пальці лягають спати»
( Почергове згинання пальців, потім їх одночасне випрямлення у супроводі вірша)
Цей пальчик хоче спати,
Цей – у ліжечко лягати,
Цей пальчик позіхнув,
Цей пальчик вже заснув.
Тихіше, пальчику, не шуми,
Братиків не розбуди.
Встали пальчики, ура!
У садочок йти пора.
Систематизувала практичний психолог Найдьон Т.В.
Агресивна поведінка у дітей дошкільного віку
Агресивна поведінка – одне з найпоширеніших порушень серед дітей дошкільного віку, оскільки це найшвидший і найефективніший спосіб досягнення мети.Виділяють безліч чинників, що впливають на появу агресивності, але головними є:
· стиль виховання в сім'ї (гіперопікування та гіпоопікування);
· повсюдна демонстрація сцен насильства;
· нестабільні соціально-економічні умови;
· індивідуальні особливості людини (знижена довільність, низький рівень активного гальмування тощо);
· соціально-культурний статус родини.
Можна з великою упевненістю припускати, що вирішальне значення у становленні агресивної поведінки дитини відіграють родинне середовище та виховання. Характер емоційних стосунків, форми поведінки дитини, що схвалюються, відсутність меж дозволеного, типові реакції на ті або інші вчинки і дії – ось ті параметри, які сприяють формуванню такої поведінки. Якщо батьки дитини поводяться агресивно, застосовують фізичні покарання або не перешкоджають проявам агресії у дитини, то, напевно, ці прояви будуть регулярними і стануть постійною рисою характеру дитини.
Агресивність не можна сприймати однозначно негативно, оскільки вона грає ще й захисну функцію: функцію самозбереження як фізичного, так і емоційного. Часто несподівані агресивні реакції можуть з’являтися в період вікової кризи. Якщо ця поведінка нетипова для дитини і дорослих, значить вона сигналізує про те, що у дитини виникли певні труднощі і вона потребує допомоги оточуючих.
Однією з причин появи агресивних реакцій може бути внутрішня невдоволеність дитини своїм статусом у групі однолітків, особливо якщо їй властиве прагнення до лідерства. Якщо однолітки з тією чи іншої причини не визнають дитину, а ще гірше – відштовхують її, тоді агресивність, про стимульована образою, ураженим самолюбством, буде спрямовано на кривдника, на тог або тих, кого дитина вважає причиною свого стану. Подібний стан може посилюватись дорослим, який навішує ярлики «погана дитина», «забіяка», «грубіян» тощо. Ще однією причиною появи агресивності у дітей може бути відчуття тривоги і нападів страху. Пояснюється вона тим, що дитина, швидше за все, неодноразово зазнавала фізичних покарань, принижень, образ. Іноді агресивність є способом привернення уваги оточуючих, її причина – незадоволена потреба дитини у спілкуванні та любові.
Агресивність може бути проявом форми протесту через обмеження природних бажань та потреб дитини, наприклад, потреби в русі, в активній діяльності. Дорослі, які не хочуть враховувати природну потребу дитини в русі, не знають, що діти-дошкільники не можуть упродовж тривалого часу займатися однією справою, що активність у них закладена фізіологічно. Вони прагнуть штучно погасити активність дітей, примусити їх сидіти і стояти всупереч їх волі. Такі дії дорослого нагадують дії з пружиною: чим сильніше на неї тиснути, тим більша її швидкість повернення до попереднього стану. Такі дії дорослого часто викликають непряму агресію дитини: псування й розривання книг, гризіння іграшок… Таким чином дитина по-своєму «відіграється» на предметах за недалекоглядність і нерозумну поведінку дорослого.
Майже у кожній групі дитячого садка буває хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на дітей, обзиває їх і ламає іграшки, навмисно вживає грубі вирази, одним словом, стає грозою всього дитячого колективу, джерелом стурбованості вихователів та батьків. Цю їжакувату, забіякувату, грубу дитину дуже важко сприймати такою, якою вона є, а ще важче – зрозуміти.
Проте агресивна дитина, як і будь-яка інша, потребує ласки і допомоги дорослих, тому що її агресія це, перш за все, віддзеркалення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.
Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, не потрібною. Жорстокість і байдужість батьків призводять до порушення батьківсько-дитячих стосунків і вселяє в душу дитини упевненість в тому, що її не люблять. «Як стати улюбленою і потрібною?» - нерозв’язна проблема, що стоїть перед маленькою людиною. Тому вона й шукає способів привернути увагу дорослих і однолітків до своєї проблеми.
Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого домагається дитина і чому вона поводиться так, хоча наперед знає, що від дітей може дістати відкоша, а від дорослих – покарання.
Насправді, така поведінка – лише відчайдушна спроба завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не має уявлення про інші способи боротьби за виживання у цьому дивному і жорстокому світі, не знає, як захистити себе.
Агресивні діти дуже часто підозрілі і насторожені, люблять перекладати вину за скоєне на інших.
Такі діти часто не розуміють власної агресивності. Вони не помічають, що викликають у оточуючих страх і стурбованість. Їм, навпаки, здається, що весь світ – проти них.
Таким чином, виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться і ненавидять оточуючий світ, а ті, в свою чергу, бояться їх.
Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їх відчуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. Такі діти можуть подивитися на себе з боку і адекватно оцінити свою поведінку. Діти часто переймають агресивні форми поведінки у батьків.
Дорослим, які оточують агресивну дитину, важко пам’ятати, що їх страх перед випадами дитини сприяє підвищенню її агресивності. Цьому ж сприяє і навішування ярликів: «Гаразд, якщо я такий поганий, я вам покажу!» Часто дорослі звертають увагу тільки на негативні дії дітей, а хорошу поведінку сприймають як належне. Для дітей важливо створювати «ситуації успіху», що розвивають у них позитивну самооцінку, упевненість у своїх силах, звертаючи увагу на їх добру поведінку і схвалюючи їх.
З агресивною дитиною слід пам’ятати, що заборона і підвищення голосу – неефективні способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, можна сподіватись на те, що агресивність дитини буде подолано. Необхідно надавати дитині особистий приклад позитивної поведінки. Не допускайте прояві гніву або критичних висловів про своїх друзів або колег, будуючи плани «помсти». Нехай ваша дитина постійно відчуває, що ви любите її, цінуєте і приймаєте. Не соромтесь зайвий раз приголубити або пожаліти її. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.
Правила роботи з агресивними дітьми:
1. Бути уважним до потреб дитини.
2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.
3. Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.
4. Покарання не повинні принижувати дитину.
5. Навчати прийнятним способам виразу гніву.
6. Надавати можливість проявляти гнів безпосередньо після фруструючої події.
7. Навчати розпізнавати власний емоційний стан і стан людей.
8. Розвивати здібність до емпатії.
9. Розширювати поведінковий репертуар дитини.
10. Відпрацьовувати навички реагування в конфліктних ситуаціях.
11. Учити брати відповідальність на себе.
Профілактика жорстокості у дітей
Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме у цей період людина потребує найбільшої уваги і захисту. Від ставлення до дітей, розуміння їх проблем, інтересів та потреб, стану охорони дитинства залежить доля кожної дитини і розвиток суспільства в цілому.
Базовим документом, спрямованим на захист дітей, є Конвенція про права дитини, прийнята Організацією Об΄єднаних Націй. Крім усього іншого за Конвенцією дитина має право на захист від усіх форм насильства : фізичного і психічного, образ, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;
втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;
залучення до екстремістських релігійних психокультових угрупувань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.
Нажаль у повсякденному житті діти часто зустрічаються з жорстокістю: на телебаченні, на вулицях, в магазинах. І якщо з самого малечку вчать слухати у всьому старших, то виникає слушне запитання: „ Що ж тут слухати, і чому навчатись?!” Як відомо, першими вихователями дитини є батьки. Від того, як вони ставляться до своєї дитини, чого навчають і як виховують, залежить, наскільки гармонійним буде розвиток її та й ефективність суспільного виховання. Важливою складовою є мовленнєве спілкування з дітьми. Недарма мудрість наголошує на виховній силі слова у таких влучних народних виразах: „ Не вчи дитину штурханцями, а хорошими слівцями”, „ Добрі діти доброго слова слухають, а лихі й дрючка не бояться”, „ Вола в΄яжуть мотузками, а людину – словами”.
Вправляння і привчання у родинному вихованні посідають значне місце, а серед них, у свою чергу, найчастіше використовуються показ, тренування, нагадування, прохання, побажання, заохочення, орієнтація на суспільну думку, очікувану радість, настанови, застереження.
Необхідно вміло використовувати мовленнєві впливи, адже вихованню шкодять не тільки негативні звертання, а й недоречне захвалювання.
Важливо також з різноманітними мовленнєвими формами гнучко поєднувати й інші засоби. Так, для заохочення використовувати схвалення вчинку, подяка, нагорода, ласкавий погляд, усмішка. Важливо щоб діти усвідомили : всі і все потребують піклування та догляду. Можна порівнювати мешканців живого куточка з дітьми, про яких треба дбати. Щоб діти усвідомили свою необхідність, потрібність іншим: адже так само, як вони не можуть жити без своїх батьків, без їхнього догляду можуть загинути рослини, які в свою чергу, віддячують їм, квітнучи і розпускаючись, а пташки щебечуть свої пісні, і рибки милують око своїми гарними танцями у воді.
Ці приклади допомогли б дітям краще усвідомити, наскільки вони мають бути вдячними своїм батькам за піклування і вчилися б на їх прикладі піклуватися про інших. Тому дуже важливо батькам стати гарним взірцем для своєї малечі, а будь – яку форму покарання виключити з виховного процесу.
Слід пам΄ятати, що лише тісна взаємодія дошкільного закладу і батьків допоможе здійснити всебічний, гармонійний розвиток нової особистості, що дасть міцну основу для подальшого розвитку кожної дитини.
Підготувала
практичний психолог
Найдьон Т.В.
Використана література
Психологічна газета №7 червень 2012. -26-27 с.
Що провокує стрес у дитини?
Значною мірою відрив від матері, адже мама – це головне, що було у малюка, вірніше , є і буде… Точніше, це просто «три кити», що утримують на собі малюка.
І раптом… раптом мама залишила його. Узяла й «обміняла»на роботу і цим «перекрила кисень». Його неповторна мама у світі знайшла собі якусь роботу і кинула його напризволяще серед жахливої нової обстановки і незнайомих йому дітей , яким немає діла до нього. І щоб у цій новій обстановці протриматись, йому необхідно тут поводитися не так, як удома. Але він не знає цієї нової форми поведінки і через це страждає, боячись, що щось зробить не так. А страх підтримує стрес, і утворюється хибне коло , яке, на відміну від усіх інших кіл, має точний початок – відрив від матері, розлука з матір’ю.
Отже, розлука – страх – стрес – зрив адаптації – хвороба…Але все це , зазвичай, властиво дитині з важкою або несприятливою адаптацією до дитсадка.
Педагогам, що працюють з дошкільнятами, потрібно не забувати самим і вміти пояснити батькам, що існує прямий зв’язок між адаптацією малюка в дитячому колективі та його «історією розвитку».
Наведемо анамнестичні фактори ризику, що ускладнюють адаптацію дитини до дошкільної установи.
1. До пологів (антенатальні фактори)
- Токсикоз I і II половини вагітності.
- Гострі та інфекційні захворювання матері в період вагітності.
- Загострення хронічних захворювань матері в період вагітності.
- Прийом лікарських препаратів мамою під час вагітності.
- Стресові ситуації у матері в період вагітності (конфлікти на роботі, у сім’ї, сумні вболівання).
- Вплив професійних шкідливих факторів на матір у період вагітності.
- Часте вживання алкоголю батька перед вагітністю матері.
- Паління матері в період вагітності.
2. Під час пологів (інтранатальні фактори)
- Ускладнення в пологах.
- Наявність асфіксії різного ступеня тяжкості.
- Травма під час пологів.
- Хірургічні втручання під час пологів. Несумісність резус – фактором в матері й дитини.
3. Після пологів (постнатальні фактори)
- Недоношеність або перекошеність дитини.
- Велика маса тіла (вага більше 4 кг).
- Хвороба у перший місяць життя.
- Вживання алкоголю та паління матір’ю під час грудного вигодовування.
- Штучне вигодовування дитини.
- Фонові захворювання у дитини (рахіт, діатез, гіпотрофія, анемія)
- Часті ГРВІ, гострі інфекційні захворювання у дитини до трьох років.
- Наявність хронічних соматичних і вроджених захворювань (пієлонефрит, вроджений порок серця).
- Затримка нервово-психічного розвитку.
- Незадовільні матеріально-побутові умови життя.
- Відсутність загартовувальних заходів
- Невідповідність домашнього режиму режимові в новому для дитини дошкільному закладі.
- Конфліктні стосунки в сім’ї.
- Відсутність батька або матері у дитини.
- Неправильне виховання дитини в сім’ї: гіперопіка, гіпоопіка.
Підготувала
практичний психолог
Найдьон Т.В.
Використана література
Психологічна газета №11 червень 2005. -31 с.
Таємниці адаптації. Психологічні особливості дітей дошк. віку. Третій рік життя/ О.С.Нурєєва, З.І Шейнфильд.-Х.: Вид група "Основа", 2007.-160 с.
Неспокійна або гіперактивна дитина
Найперше, що привертає увагу в гіперактивній дитині – це надмірна рухливість. Малюк не може тривалий час займатися однією справою. Упродовж дня гасає по квартирі, все зачіпає і перевертає, набиває синці і гулі, може вилити на себе окріп з каструлі, розбити посуд. На прогулянці потребує пильної уваги, бо може залізти в якусь шпарину, вибігти на проїжджу частину вулиці. Руки малюка в постійному русі: щось мнуть, обривають, крутять ґудзики. Він не може всидіти на місці, навіть стоїть, переминаючись з ноги на ногу. Їсть стоячи, бо на стільці йому важко всидіти. Він весь час крутиться – коли грається, дивиться телевізор, або коли йому розповідають казку.
Гіпердинамічний малюк зосереджується з великими труднощами. Якщо його щось зацікавило, він забуває про попереднє і ніколи не доводить справу до кінця. Все привертає його увагу, однак ніщо тривалий час не утримує її. Ось дитина дивиться телевізор і одночасно переводить погляд на муху на стіні, ще через секунду втручається у розмову мами і бабусі.
Малюк надмірно імпульсивний, а тому важко передбачити, що він зробить наступної хвилини. Він і сам про це не думає: побачив – схопив – побіг, тобто діє, не задумуючись про наслідки, і сам засмучується тим, що сталося. Малюк вважає, що не зробив нічого поганого, оскільки не хотів цього. І якщо гіпердинимічна дитина розбила вазу, то вважає, що вона упала сама, бо погано стояла. Вона не пам’ятає образ, не тримає зла, хоча часто конфліктує з ровесниками і відразу мириться з ними. А буває, що дитина надмірно запальна, забіякувата і не по-дитячому агресивна, жорстока.
Це наслідок глибшого ураження головного мозку та підвищеної судомної готовності.
Дехто з гіпердинамічних дітей нестерпно поводять себе зранку, інші – ввечері, тоді їх дуже важко вкласти спати. Вони і постелі граються, засинають, стоячи на колінах і ліктях, а заснувши, скидають ковдру, крутячись уві сні.
Діти, неспокійні зранку, засинають відразу і міцно сплять. Однак і про тих, і про інших кажуть: « Гарний – коли спить». Батьки переводять подих і почуваються спокійнішими, коли вкладають свого непосиду спати.
Неврівноважена, імпульсивна поведінка дитини втомлює батьків. Це призводить до того, що вони частіше вдаються до негативних засобів впливу на неї, ніж позитивних. Мати постійно контролює її поведінку, обмежує свободу. Натомість, спільних занять, достатнього емоційного спілкування між матір’ю і малюком не відбувається.
Мати порівнює його з іншими дітьми, і це виявляється не на його користь. Сина чи доньку постійно докоряють, сварять, можуть вдаватися до непомірних пересторог і навіть дресирування. З часом, ці заходи переконують малюка в тому, що він найгірший. У нього порушена надмірно збудлива нервова система. Тому він озлоблюється і починає агресивно протестувати. У відповідь на постійні зауваження, тиск, вдається до агресивної реакції, спрямовуючи своєю енергію на менших, слабших або тварин.
Таким чином, найхарактернішими ознаками гіперактивної поведінки у дитини є надмірна рухова активність, неспроможність утримувати увагу. Пік прояву її припадає 6-7 років із повторним розвитком, за сприятливих умов, у 14-15 років.
Однак ознаки гіперактивної поведінки, які діагностують у малюка вже до року, внаслідок неправильного виховання найінтенсивніше виявляються з 13 років і пізніше, визначаючи, таким чином, доля вже дорослої людини.
Гіперактивність у дітей виникає внаслідок порушення мозкової функції, тобто ураження кори головного мозку через кисневу недостатність, мікро пологові травми.
Найчастіше такий стан спостерігається у новонароджених з великою масою або тих, що народилися під час затяжних чи стрімких пологів Оскільки важкі ураження кори головного мозку в таких дітей відсутні, такі пологи вважають нормальними, а стан новонародженого – задовільним. Наслідки мінімальної мозкової дисфункції проявляються пізніше і спостерігаються у кожної 5-6-ї дитини.
Американські психологи П.Бейкер і М. Алворд визначили основні показники гіперактивності у дітей.
Дефіцит активної уваги
1. Непосидюча, їй важко тривалий час утримувати увагу.
2. Не слухає, коли до неї звертаються.
3. З великим бажанням береться до справи, однак ніколи не доводить до кінця.
4. З труднощами організовує діяльність.
5. Часто губить речі.
6. Уникає нудних завдань, і тих, що вимагають інтелектуальних зусиль.
7. Надмірно забудькувата.
Ознаки рухової розгальмованості
1. Постійно крутиться.
2. Виявляє ознаки неспокою (стукає пальцями, бігає, кудись залазить).
3. Спить значно менше, ніж інші діти, навіть у немовлячому віці.
4. Надто говірлива.
Ознаки імпульсивності
1. Починає відповідати недослухавши запитання.
2. Не спроможна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває співрозмовника.
3. Погано зосереджує увагу.
4. Не може дочекатися винагороди ( якщо між дією і винагородою є пауза).
5. Не може контролювати і регулювати свої дії. Поведінку не керує правилами.
6. У процесі виконання завдання веде себе по-різному і демонструє різні результати. На одних заняттях дитина спокійна, на інших – ні.
Якщо у віці до 7 років мають місце хоча б шість із перелічених ознак, батьки, вихователі, вчителі можуть передбачити, але не ставити діагноз, що дитина, за якою вони спостерігають, гіперактивна.
Підготувала
практичний психолог
Найдьон Т.В.
Використана література
Алексеєва І.В. Гіперактивні діти: корекція поведінки-К.: Шк.світ,-2011.-96 с.
Марінушкіна О.Є. Порадник практичного психолога/ О.Є.Марінушкіна, Ю.О.Замазій.-Х.: Вид група "Основа", 2007.-240 с.
Сак Т.В. Особлива дитина: Від народженнядо 6 років: Поради батькам. -К.: Літера ЛТД, 2008.-144 с.
Page updated
Google Sites
Report abuse