Лялька-мотанка

Лялька-мотанка - традиційний давній український оберіг. Раніше лялечки-обереги були у кожній хаті, їх хазяйки і дітки робили своїми руками. Сьогодні ця традиція трохи забулася, а в’язанням лялечок-чарівниць займаються окремі майстрині.

Людмила Данилівна Ставицька – одна з таких майстринь, яка вкладає свою душу і тепло у лялечок-мотанок.

Її ляльки часто можна побачити на виставках-ярмарках у філії Гребінківська ЗОШ І-ІІ ступенів №1, де Людмила Данилівна працює вчителем математики і де навчається її внук.

Учні 3 класу разом з класним керівником Юрченко І. В. запросили Людмилу Данилівну на урок-зустріч з народними майстрами і попросили провести майстер-клас з виготовлення ляльок-мотанок.

Майстриня провела заняття з дітками.

За традицією, ляльки-мотанки українки мали робити без використання ножиць та голок, майже не зав’язували вузликів. У сучасних умовах це, звичайно, менш важливо, але, по можливості, Людмила Данилівна дотримується традицій.

Майстриня виготовляє різні ляльки: “наречених”, “нерозлучників”, “травниць”, “немовля”, “берегинь”, “янголів”, маленьких лялечок на успіх. Кожна з них має свою мету та свій сенс. Чим більше на ляльці одягу, тим заможнішою вона вважається. Кольори також грають важливу роль. Майже кожна лялька має у собі червоний колір, бо він означає життя, здоров’я.

На обличчі у ляльки не має бути очей чи ротика, бо, за давніми повір’ями, через очі та рот у ляльку може залетіти душа. А ось буде вона поганою чи хорошою - невідомо. Тому зазвичай обличчя таких ляльок залишають чистим, білим або роблять на ньому захисний хрест.

Для того, щоб лялька-мотанка приносила володарю щастя, здоров’я, успіх, робити її треба у гарному настрої.

Прадавній український талісман, зігрітий теплом маленьких долоньок, готовий здійснювати заповітні бажання та захищати від злих сил.