Сторінка психолога
Ми отримуємо від життя те, у що віримо. Ти віриш, що життя прекрасне – і воно прекрасне. Віриш, що виходу немає – і не знайдеш його. Ти чекаєш біди – вона обов’язково прийде. Ти віриш в успіх – сам його створиш. Ти чекаєш щастя – воно вже на шляху до тебе!
Наша віра створює нашу реальність. У житті буває по-різному, але безвихідних ситуацій не існує.
Ти посперечався з коханою людиною і, здається, увесь світ перевернувся?
Тебе зрадили друзі?
Ти обурений несправедливим відношенням педагогів?
Тебе не розуміють батьки?
Ти зазнав фізичного чи психологічного насильства?
Твої батьки виїхали за кордон і ти почуваєшся наодинці зі своїми проблемами?
Тобі надокучають постійні негаразди, що супроводжують упродовж всього життя?
Тобі здається, що життя втратило свій сенс?
Не накопичуй проблеми! Поділись ними і ми допоможемо тобі їх розв’язати!
Поради до акції 16 днів проти насильства
Що робити, якщо ти став жертвою насилля чи знаєш, що когось ображають?
1. Розкажи про це дорослим – батькам, класному керівнику, директору, психологу.
2. Уникайте місць, в яких можна стати жертвою насилля.
3. Ходи разом з друзями.
4. Нападнику важливо, щоб ти звернув на нього увагу, боявся його, то намагайся не помічати його ігноруй виклики у твою адресу.
Правила які допоможуть запобігти насильству в сім’ї:
1. Продумайте свої дії в тому випадку, якщо акт насильства вже відбувався і може повторитися знову;
2. Розповідайте про насильство тим, кому ви довіряєте (друзям родичам);
3. Знайдіть таке місце ,куди ви змогли б піти у випадку небезпеки;
4. Підготуйте документи (паспорт,свідоцтво про народження, і т., д.) гроші та інші необхідні речі та покладіть їх в одне місце, так щоб у будь-який момент ви змогли б їх легко взяти і втекти з ними
5. Якщо ситуація критична, то залишайте будинок негайно, навіть якщо вам не вдалося взяти необхідні речі;
6. Заздалегідь довідайтесь телефони та адреси місцевих служб , які зможуть надати необхідну підтримку (соціальні служби, телефони довіри, телефон дільничого інспектора, служби у справах неповнолітніх).
Правила які допоможуть запобігти насильству на вулиці:
1. В пізній час не ходіть одні по вулиці;
2. Знайте елементарні прийоми самооборони;
3. Продумайте свої дії в тому випадку, якщо акт насильства можливий;
4. Майте при собі один з засобів безпеки: газовий балончик дезодорант, пилочку…. Та продумайте їх використання в разі здійснення акту насильства;
5. Відчуваєте небезпеку – терміново тікайте;
6. На вас напали – кричіть, біжіть, привертайте до себе увагу;
7. Телефонуйте до міліції, швидкої ,
8. Виключіть непорозуміння: будьте впевнені , що ваш знайомий друг знає межі дозволеного;
9. Не впускайте в будинок незнайомців особливо, якщо ви почуваєте себе не спокійно;
10. Не сідайте з незнайомцями до ліфту;
Пам’ятка батькам “Насильство у сім’ї”
1. Пам’ятайте, що першим університетом життя для дитини є та сім’я в якій народилася дитина. Завдання обох батьків полягає в тому, що створити в сім’ї атмосферу любові, довіри, духовного настрою та комфорту.
2. Не дивіться на дитину як на особисту власність. Ви дали дитині фізичне тіло, а душа її належить світові. Сприймайте дитину як особистість єдину, унікальну і неповторну.
3. Не виражайте часто свого незадоволення, критики — це тільки породжує антагонізм в стосунках дітей і батьків.
4. Давайте дітям можливість відчувати Ваше визнання і схвалення.
5. Ніколи не старайтесь запевнити дитину в тому, що вона погана.
6. Будьте тактовними в стосунках з дітьми.
7. Давайте приклад емоційного самоконтролю і витримки.
8. Показуйте приклад позитивних дій та вчинків дітям не на словах, а в конкретних справах.
9. Насильство над дітьми — це протиприродній акт, який забороняється законом. Так, в Сімейному кодексі сказано таке: «Забороняються фізичні покарання дітей батьками та інші види покарань, які принижують людську гідність. Дитина має право на належне батьківське виховання».
10. Завжди давайте дитині шанс на право бути кращою.
11. Пам’ятайте, що в сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як упоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.
Хай ваша сім’я буде для дитини взірцем людяності, доброти, любові. І тоді нам не треба буде наголошувати на правах дитини, бо їх ніхто не буде порушувати, а обов’язки батьків по стану утримання і виховання дітей будуть сприйматися не як обтяжливий тягар, а як органічний прояв любові до дитини, підтримки в ній людської гідності та самоповаги.
Поради психолога щодо протидії булінгу.
Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. "Булінг" – це систематична агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.
Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.
Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.
Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу
Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.
Вони не беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах.
Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно.
Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося - не можуть реалістичо пояснити.
Може почати говорити про те, що кине школу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.
Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.
Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.
Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.
Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.
Скільки дітей страждають від булінгу
Більшість дітей, які піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюють цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець».
У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.
Обов’язок шкільного психолога, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.
Чому діти стають жертвами булінгу
Психологи визначають декілька основних причин:
Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти - нещасна, хвора, росте без батька...Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.
Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.
Що робити батькам
У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.
Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.
Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.
Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
Що робити вчителям
Завдання вчителів - відслідковувати ситуацію в класі. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, яке допомагає визначити, чи є в колективі діти, які перебувають в ситуації жертви.
Перед початком уроків попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, з якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.
Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.
Як допомогти дитині-агресору
Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина - агресор, радимо:
Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це".
Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.
Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".
Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.
Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.
Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.
Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.
Чому важливо вчасно відреагувати
Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.
Ті, хто піддаються булінгу:
втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).
Ті, хто булять:
частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.
Ті, хто вимушені спостерігати:
часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.
Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.
Як мотивувати дитину до навчання? Поради для батьків і вчителів
Не хочу вчитись, а хочу...
«Треба вчитися!», «Навчання — світло»... Скільки таких «мотиваційних» фраз говорять вчителі і батьки дітям, аби заохотити їх до навчання! Але це не спрацьовує, бо питання набагато глибше. Треба вчитися? А кому треба — мамі і вчительці? Всім нам відомі ситуації, коли будь-які наші спроби мотивувати власну дитину чи учня не спрацьовували. Міцний горішок, чи не так?
Чого тільки не вигадують дорослі: вчителі стимулюють батогом і пряником оцінок, батьки — приємними бонусами-обіцянками і навіть грішми (за кожну хорошу оцінку — «премія»). Та це теж не завжди дає результат. Як же правильно стимулювати до навчання? Ось кілька порад для батьків і вчителів.
Мотивація буває різна
Внутрішня мотивація — це прагнення виконувати певну діяльність задля задоволення від процесу. Зовнішня мотивація — це стимули, без яких внутрішня може швидко скінчитися. Такою мотивацією може бути нагорода, похвала тощо.
Також вирізняють позитивну мотивацію (до чогось) і негативну (від чогось). Від чогось — це уникнення покарання або неприємності, а до чогось — це прагнення отримати нагороду, похвалу. Ці два види врівноважують один одного.
Перспективнішим і тривалішим є стимулювання позитивної мотивації: прагнення до мети, досягнень, успіхів тощо. Науково доведено, що доцільно прагнути побудови саме внутрішньої мотивації на основі особистого задоволення й інтересу. Однак слід зазначити, що навіть коли ми хочемо розпалити такий «внутрішній вогонь», все одно маємо вирішити, якими зовнішніми ситуаціями, стимулами та діями хочемо й можемо для цього скористатися.
Слід пам’ятати: мотивація — це не лише переконання, що участь у чомусь має сенс. Але й емоції: мені це подобається, я хочу це зробити, і я вмію це робити. Важливо, щоб емоції були позитивні: радість, упевненість, задоволення, цікавість. Нагороди ж, покарання, а також конкуренція дають нетривалі результати.
Нагорода має значення
Нагороджувати чи ні? — питають батьки і вчителі. Звичайно, так. Дуже добре працює неочікувана нагорода. Можна нагороджувати не лише за найкращі оцінки, а й за досягнення найбільшого прогресу без прив’язки до будь-яких оцінок. Також важливо знати, як хвалити, а саме: не за те, в чому дитина талановита, а за результат і зусилля, наприклад: «Приємно зайти у прибрану кімнату»; «Ти допомогла мені розкласти аркуші»; «Сьогодні твій малюнок вийшов краще, ніж учора».
Чи нагороджувати за добрі оцінки грішми? Деякі батьки «платять» своїм дітям за хороші оцінки, виконання домашніх обов'язків, добру поведінку. Кожна сім’я, безумовно, має право встановлювати свої правила щодо нагород і покарань. Однак, якщо звернутися до досліджень, то висновки такі: нагорода грішми (як і оцінками) працює недовго, адже грошей завжди буде мало. Не треба плутати з мотивацією грішми й оцінками в контексті того, що «я їх вартий», чи коли ми чітко знаємо початок і кінець якоїсь справи та задля чого її робимо. Тобто гроші можуть бути нагородою. Треба лише розуміти, навіщо це: справді для нагороди (пам'ятаючи про нетривалість) чи для того, аби дитина зробила те, чого хочеться вам?
Cтосунки між дорослим і дитиною впливають на вмотивованість
Відповідно до досліджень, 99% успіху у навчанні та повсякденній діяльності залежать від стосунків між учителем і учнем, батьками та дітьми, які передбачають орієнтований на дитину підхід. Насамперед ці стосунки ґрунтуються на тому, що вчителі та батьки цікавляться життям і особистістю дитини. Як цього досягти? Запитувати! Про книжки, фільми, подорожі, заходи — про все. Я прошу похвалитися тим, що в дитини виходить добре, чим вона пишається. Дітям дуже важливо говорити про свої досягнення. Цю інформацію можна використовувати, складаючи завдання для роботи, адже тоді вони стають для дітей особисто значущими і сприяють появі внутрішньої мотивації до виконання.
Три чинники мотивації, які варто враховувати
Доктор Беата Мастер у свої книжці «Персоналізоване навчання» виокремлює три чинники мотивації.
Перший чинник — це автономія дитини. Вона надається через право вибору, можливість ухвалювати рішення. Тут ідеться не про рішення, яких діти просто не можуть ухвалити, наприклад щодо наповнення навчальної програми, а про автономію в реалізації поставлених завдань. Наприклад, у виборі завдань чи послідовності їх виконання, виборі способу презентації знань.
Другий чинник — компетенції. Найбільша мотивація з’являється в нас тоді, коли ми любимо виконувати якусь дію і відчуваємо, що нам вдається робити це якісно. Зазвичай це добре відомі нам дії, пов’язані з нашими природними здібностями, що автоматично зацікавлює, а також дає відчуття задоволення під час виконання завдання.
Мотивація зникає завжди, коли ми мусимо робити щось, чого не любимо і що погано виходить. Найчастіше це зовсім нові для нас дії або ті, котрі не відповідають нашим природним здібностям. Тобто це дії, що перебувають за межами так званої «зони комфорту».
Часто ми впевнені, що діти лінуються, не виконуючи певних дій, та насправді вони демотивовані. Причиною цього можуть бути: відсутність попередніх знань і вмінь, упевненість, що «нічого не вийде», складність завдання, нерозуміння, з чого починати. Допоможуть поради, інструкції, визначення слабких місць і допомога в їх усуненні. Наприклад, інструкцію можна подати у вигляді чіткого переліку послідовності дій дитини: спочатку візьми зошит у клітинку, візьми лінійку, візьми олівець і так далі. Діти часто втрачають мотивацію, бо не розуміють, що від них вимагають, помиляються, розгублюються і, як наслідок, відмовляються щось далі робити. Тоді в зоні розвитку вони, з допомогою дорослого, отримують можливості для набуття нових знань та умінь.
Третій чинник — це сенс, або відповідь на запитання «Навіщо мені це вчити чи робити?». Тобто шукаємо сенс навчання чи діяльності, але — наголошую — особистий для учнів, а не вкладаємо в них свій.
Прикладом може слугувати історія одного учня, який готувався до ЗНО з непотрібного (на його думку), але все ж обов’язкового предмета. Відповідь на запитання «Навіщо?» проста: для вступу в університет. Однак примусити себе вивчити предмет дитина не могла. У докладнішому спілкуванні з хлопцем учителька виявила, що для нього сенс навчання полягає в досягненні успіхів у різних сферах. Тоді вона звернула увагу учня на те, що вивчення цього предмета може допомогти йому краще пізнати свій стиль навчання, навчитися виявляти наполегливість, розставляти пріоритети — тобто того, що надалі знадобиться в різних життєвих ситуаціях. Підготовка до ЗНО слугуватиме таким собі тренажером для складніших викликів у майбутньому. Саме це й стало для учня мотивацією.
Про мотивацію та критику
Часто діти втрачають мотивацію щось робити після того, як почують критику з боку дорослого — вчителів чи батьків. Цього можна уникнути, зберегти мотивацію, використовуючи правильні моделі подачі критики.
Коли слід поспілкуватися з дитиною щодо неприйнятної поведінки, варто керуватися такими правилами:
✔ Запросіть учня на розмову приватно, не через іншого учня чи вчителя (якщо ви вчитель).
✔ Розпочніть розмову з нейтральної теми. Наприклад, з погоди.
✔ Скажіть дитині щось хороше про неї. Якщо взагалі ні за що похвалити, згадайте минулі успіхи.
✔ Вислухайте дитину, почуйте її пояснення з приводу ситуації чи поведінки.
✔ Ставте відкриті запитання, які потребують розлогої відповіді. Для цього раджу дотримуватися в розмові діалогічності, коли репліка дорослого закінчується запитаннями: «Що ти про це думаєш?», «Як ти це зробиш?» Починайте із запитань: «Що?» «Як?» «Де?» «Коли?». Уникайте запитання «Чому?», адже воно викликає відчуття провини або активує механізм захисту. Завдання дорослого — спрямувати дитину на зміну поведінки.
✔ Подайте проблему, яку ви обговорюєте з дитиною, як щось, над вирішенням чого ви працюватимете спільно. Дітям потрібна наша допомога і підтримка.
Проте найголовніше в розмові — це наші стосунки з дитиною, особливо коли ми критикуємо. Тут важливо навчитися з повагою ставитися до особистості дитини, навіть якщо ми не сприймаємо її поведінку. Варто розрізняти конструктивну і деструктивну критику. Конструктивна критика дозволяє дитині виправити помилки. Людина, котра критикує, пояснює або пропонує, як працювати над поліпшенням критикованого.
Прикладом конструктивної критики можуть слугувати такі висловлювання:
✔ позитив: добре, що ти зробив домашню роботу;
✔ факт: у роботі є такі помилки. Якщо ти повториш це правило, помилок буде значно менше, я в цьому впевнена;
✔ позитивне підкріплення: ти рухаєшся у правильному напрямку, ще трохи зусиль — і все вийде.
Деструктивна критика зазвичай фокусується на емоційній оцінці не тільки вчинків людини, а й її як особистості. Зазвичай вона формулюється у вигляді негативу: «Ти постійно запізнюєшся», «Ти такий неуважний», «У тебе знову купа помилок».
Критикуючи, варто керуватися такими принципами:
1. Не порівнюйте того, кого критикуєте, з іншими.
2. Подавайте критику обмежено: розглядайте одну або, максимум, дві проблеми. Решту відкладіть для іншої розмови.
3. Уникайте саркастичних висловлювань.
4. Не використовуйте узагальнень, — конкретну, фактичну критику легше сприймати.
5. Не формулюйте за дитину мотиви її поведінки. Наприклад: «Ти спеціально це робиш».
6. Використовуйте нейтрально та позитивно сформульовані речення, уникайте негативних висловлювань.
Поради батькам у вихованні підлітків, які схильні до девіантної поведінки:
Інтерес
З’ясуйте, що подобається вашій доньці чи сину. Коли ваш підліток був дитиною, можна знайти щось, чим можна було б з ним займатися. Але коли вони дорослішають, вам доведеться докласти додаткових старань, аби довідатись, що подобається вашим дітям. Можливо, це буде не просто, але здатність співвідносити схильності й антипатії вашої дитини є важливою частиною побудови відкритих стосунків з нею.
Пам’ятайте: щоб бути гарними батьками вам також потрібно бути гарними друзями.
Вимогливість
Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть про себе подбати. Хоча це часто й так, підліткам усе ще потрібні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.
Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому й більше відповідальності. Воля без відповідальності безглузда.
Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.
Спілкування щодня
Щоденне спілкування є важливим для підтримки відкритості між вами. Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Довіра ґрунтується на практиці. Її можна збудувати тільки на багатогранних відносинах, на гарному спілкуванні.
Якщо ваша дитина навчається не в вашому населеному пункті, обов’язково дзвоніть кожного дня. Часто, відірвавшись від батьків, підлітки вважають, що нема потреби кожного дня розмовляти з батьками по телефону. Якщо ви не переконаєте свою дитину в іншому, то спілкуватись з нею будете тоді, коли дитині потрібні гроші або потребують вирішення проблеми, яких можна було уникнути, порадившись з батьками.
Щоденне спілкування покаже вашій дитині, що ви дбаєте про неї. Це дуже важливий фактор, тому що підлітки почуваються комфортніше з батьками, які активно залучені в їхнє життя. Інакше підлітки можуть звернутися до ненадійний однолітків за порадою або настановами. Дуже важливо, щоб батьки надавали їм керівництво й турботу, навіть Якщо це по телефону, що їм так потрібно.
Виховання важких підлітків ніколи не було й не буде легким завданням. Різні батьки користуються для його розв’язання різними підходами. Безперечно, важливо вчинити так, як ви вважаєте правильним, але є деякі рекомендації, яких краще дотримуватися, щоб допомогти собі пройти через усе це, а також зрозуміти, що ви не єдиний у такій ситуації.
Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на ньому, що ваша дитина завжди залишиться важким підлітком. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратись з її проблемами і стати відповідальним дорослим. Ви ж мріяли про це, коли дитина була маленькою?..
Терпіння
Коли йдеться про виховання важкого підлітка, ваше терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку. Загалом, якщо зможете знайти в собі терпіння, то керуватимете ситуацією значно краще.
Упереджувальний підхід
Тільки-но ви помітили що в дитини з’явилися проблеми, вам необхідно починати діяти негайно. Можливо, вам необхідно зменшити фінансування, чи змінити місце проживання підлітка (квартиру на гуртожиток?). Негайний початок дій покаже вашій дитині, що ви не збираєтесь сидіти, склавши руки, й дозволити їй вживати наркотики, алкоголь або займатися іншими речами, яких ви не схвалюєте. Упереджувальний підхід може скоротити глибину і тривалість проблем вашого підлітка.
Єдиний фронт
У багатьох випадках батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному разі не розказуйте про це своєму синові чи доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не зможе втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть більші шанси на успіх.
Постійно підтримуйте зв’язок з керівником групи.
Часто керівник групи може розповісти те, що ваша дитина замовчує. І завжди з керівником групи можна розробити єдину стратегію по профілактиці девіантної поведінки.
Рекомендації батькам щодо стримування агресивної поведінки підлітків
Виявляйте до підлітка більше уваги, любові та ласки.
Завжди стежте за своєю поведінкою в сім’ї. Кращий спосіб виховання дітей — єдність їхніх дій.
Не застосовуйте фізичні покарання.
Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджайте її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.
Пояснюйте підлітку наслідки агресивної поведінки.
Враховуйте у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.
Надавайте підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.
Обмежуйте перегляд відеофільмів та комп’ютерних ігор зі сценами насильства.
Спрямовуйте енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочуйте його до участі в культурних заходах.
Рекомендації батькам щодо спілкування з агресивними дітьми
Агресія – індивідуальна або колективна поведінка чи дія, спрямована на спричинення фізичної чи психічної шкоди або навіть на знищення іншої людини чи групи.
Найгостріше постає проблема агресивної поведінки у підлітковому віці, коли здійснюється перехід до нового щабля розвитку особистості; серед підлітків посилюється негативізм, демонстративна стосовно дорослих поведінка, частішають випадки виявів жорстокості й агресивності.
Агресія підлітків безпосередньо не пов’язана з порушенням усталених правил і норм та відокремлюється від девіантної поведінки.
Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність буде знижена.
Дайте підлітку можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів’я про своїх друзів чи колег.
Важливо, щоб підліток повсякчас відчував, що ви любите, цінуєте і приймаєте його. Не соромтеся зайвий раз приголубити або пожаліти його. Нехай бачить, що потрібний і важливий для вас.
Поради батькам конфліктних підлітків:
Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Звертайте увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс.
Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши всіх причетних в її виникненні і захищаючи свою дитину. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.
Після конфлікту обговоріть з підлітком причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
Не обговорюйте при підліткові проблеми його поведінки. Він може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.
Пам’ятайте, діти – це наше майбутнє! Кожна дитина індивідуальна особистість. Поважайте дітей, даруйте їм свою любов, порозуміння і підтримку!
Тест для підлітків «Визначення самооцінки»
Бути підлітком — дуже складно: ніяк не вгадаєш, що про Тебе думають інші. Може, Ти перебільшуєш свої недоліки? А може, навпаки — надто високої думки про себе? Пропоную тест, який допоможе визначити, чи правильна у Тебе самооцінка!
Цей психологічний тест для підлітків буде цікавий усім — як хлопчикам, так і дівчаткам. Отже, берися за ручку і папір, а я тим часом розповім правила.
У тесті — 32 судження. Оціни їх за наступною шкалою:
дуже часто — 4 бали;
часто — 3 бали;
рідко — 1 бал;
ніколи — 0 балів.
Почнемо?
1. Мені хочеться, щоб мої друзі мене підбадьорювали.
2. Я постійно відчуваю відповідальність за доручену мені роботу.
3. Я хвилююся за своє майбутнє.
4. Багато хто мене ненавидить.
5. Я володію меншою ініціативою, ніж інші.
6. Я хвилююся за свій психічний стан.
7. Я боюсь виглядати по-дурному.
8. Зовнішній вигляд інших набагато кращий, ніж мій.
9. Я боюсь виступати з промовою перед незнайомими людьми.
10. Я припускаюсь помилок.
11. Як шкода, що я не вмію як слід розмовляти з людьми!
12. Як шкода, що мені не вистачає впевненості у собі!
13. Мені б хотілось, щоб мої дії частіше схвалювали інші.
14. Я надто скромний (скромна).
15. Моє життя не приносить користі.
16. Багато хто неправильної думки про мене.
17. Мені ні з ким поділитися своїми думками.
18. Люди чекають від мене багато.
19. Люди не дуже цікавляться моїми досягненнями.
20. Я сором'язливий (сором'язлива).
21. Я відчуваю, що багато людей не розуміють мене.
22. Я не відчуваю себе в безпеці.
23. Я часто хвилююсь даремно.
24. Я ніяковію, коли входжу до кімнати, де вже сидять люди.
25. Я постійно почуваюся скутим (скутою).
26. Я думаю про те, що люди говорять про мене за моєю спиною.
27. Я впевнений (впевнена), що люди майже все сприймають набагато легше, ніж я.
28. Мені здається, що зі мною має трапитись якась неприємність.
29. Мене хвилює думка про те, як люди ставляться до мене.
30. Як шкода, що я не такий комунікабельний (така комунікабельна)!
31. У суперечках я висловлююсь лише тоді, коли впевнений (впевнена) у своїй правоті.
32. Я думаю про те, чого чекають від мене друзі.
Результат тесту
Порахуй суму балів та визнач рівень своєї самооцінки.
0-25: високий рівень самооцінки. Ти не засмучуєшся через зауваження інших і рідко сумніваєшся у своїх діях. Раджу Тобі трошки більше прислухатися до людей, які Тебе оточують, та намагатися краще їх розуміти.
26-45: середній рівень самооцінки. Ти рідко страждаєш від «комплексу неповноцінності»та час від часу намагаєшсяпідлаштуватися під думку інших. Продовжуй у тому ж дусі — Ти добре відчуваєш, чого вартий (варта)!
46-128: низький рівень самооцінки. Ти хворобливо сприймаєш критичні зауваження на свою адресу, намагаєшся завжди рахуватися з думками інших і часто страждаєш від «комплексу неповноцінності».
Веселіше — насправді Ти крутіший (крутіша), ніж думаєш! ;)