Embedded Files
ТЕМА: Оскар Вайльд (1854 – 1900). Ідейно-естетичні погляди і творчий шлях митця. «Портрет Доріана Грея». Проблема краси й моралі в романі . Система образів. Еволюція головного героя.
Мета: ознайомити з життям і творчістю письменника, зацікавити ними; допомогти усвідомити ідейно-художні особливості «Передмови» до роману «Портрет Доріана Грея»; розвивати навички сприйняття інформації на слух, виокремлення головного, уміння розкривати зміст афоризмів, пояснювати парадокси; виховувати високі моральні якості, естетичні смаки.
Оснащення: презентація життя і творчості письменника, видання його твору, ілюстрації до нього.
Тип уроку: вивчення нового навчального матеріалу.
Пригадую, що в Оксфорді я сказав одному із моїх
друзів… що хочу скуштувати плід з кожного
дерева у світовому саду і що саме з цим
жаданням у душі я вирушаю у світ. Воістину
так я й вирушив, воістину так я й жив.
Оскар Уайльд
Хід уроку
I. Організаційний момент
ІІ. Мотивація навчальної діяльності
У ч и т е л ь. «Пригадую, що в Оксфорді я сказав одному із моїх друзів… що хочу скуштувати плід з кожного дерева у світовому саду і що саме з цим жаданням у душі я вирушаю у світ. Воістину так я й вирушив, воістину так я й жив»,— говорив англійський письменник Оскар Уайльд (звернення до епіграфа уроку). Його назвали королем Життя, а ще — принцом Парадоксів. Ось із таким надзвичайним письменником ми розпочинаємо знайомство сьогодні на уроці.
ІІІ. Оголошення теми й мети уроку
ІV. Актуалізація опорних знань
Бесіда
♦ Пригадайте поняття «декаданс», «модернізм», «символізм».
Назвіть їх ознаки.
V. Сприйняття та засвоєння нового навчального матеріалу
1. Міні-лекція вчителя з елементами бесіди
Оскар Уайльд — англійський письменник межі XIX і XX століть, автор віршів, п’єс, казок, а також роману «Портрет Доріана Грея», що став знаковим твором доби декадансу. Творчість цього письменника була новою віхою в розвитку європейського символізму.
Народився Оскар Уайльд (Вайльд) в інтелігентній ірландській родині (батько — відомий лікар, мати — письменниця) у Дубліні 1854 року (в інших джерелах — 1856 року). Навчався в Королівській школі Портора, потім у дублінському Трініті — коледжі, а згодом — на класичному відділенні Оксфордського університету.
У цей час почав писати свої перші вірші та поеми. Ще підлітком Оскар мав власний погляд на все, що його оточувало, мужньо демонстрував свою позицію, навіть якщо вона
суперечила загальновизнаній. Хлопчик зневажливо ставився до улюбленої гри ровесників — футболу. У святкові дні носив високий циліндр на довгих кучерях, що також викликало непорозуміння з однокласниками. Якось увечері, коли він урочистою ходою велично проходив повз них, вони накинулися на нього, зв’язали йому руки й ноги, поволокли на високий пагорб. Забруднений, подряпаний до крові Оскар набув пози захопленого глядача й промовив: «Який звідси, з горба, чудовий краєвид!»
♦ А чи ви змогли б так?
Після закінчення навчання повністю віддається літературній творчості. У 27 років видає збірку «Вірші». «Найбільша праця для творчої уяви митця — створити перше самого себе, а тоді вже свою публіку»,— стверджує Уайльд. Лондон наповнюється чутками про
естетизм письменника.
♦ Пригадаймо, що естетизм — це визнання краси найвищою цінністю буття.
«Апостол естетизму», «естет» — це стало начебто професією, громадським статусом Уайльда. Тому й одяг, і будинок з облаштуванням мав відповідно до своїх уявлень про красу.
І дружина у нього була дуже вродливою. Щомісяця він з’являвся перед гостями в новому образі та одязі: грецькому, середньовічному, старовенеціанському, голландському. Поклоніння красі не обмежувалося тільки прагненням оточити себе вишуканими речами, меблями, картинами, носити елегантний одяг, мати смачну й привабливу на вигляд їжу, спілкуватися із вродливими людьми.
Культ краси в Уайльда — це насамперед благоговійне ставлення до мистецтва. Ще у шкільні роки він добре вивчив класичні мови, захоплювався античністю; читав багато і швидко: Есхіл, Евріпід, Софокл, Чарлз Діккенс, Вільям Теккерей, англійські поети…
Письменник здійснює подорож Америкою, де виступає з лекціями, присвяченими естетизму. Кілька місяців проводить у Парижі, знайомиться з мистецтвом французького декадансу.
♦ Пригадайте, що таке декаданс.
Уайльд працює журналістом, публікує сотні критичних статей та рецензій, редагує журнал «Світ жінки». Продовжує плідно працювати в літературі — виходять його збірка «Щасливий принц», роман «Портрет Доріана Грея»(1890), збірка казок «Гранатовий
будиночок», оповідання, літературно-критичні діалоги, п’єси, які мали особливий успіх.
У 1895 році над Уайльдом відбувся суд. Його звинуватили в моральних збоченнях і засудили до дворічного ув’язнення. Короля життя було скинуто з трону. Мати Оскара померла з горя. Дружина з дітьми пішла з дому. Його п’єси було знято зі сцени. Сам письменник опинився в жахливих умовах і ледь не загинув. На його щастя, з’явився новий начальник в’язниці, який дозволив читати й писати.
Після звільнення Уайльд емігрує до Франції й живе в Парижі під чужим ім’ям. У 1900 році він там же й помирає.
Свою філософію мистецтва Уайльд виклав у книзі «Задуми»
(1891), яка відкривається діалогом «Занепад брехні», що є його естетичним маніфестом. Він утверджує самоцінність і самодостатність мистецтва. Воно, на думку Уайльда, не виражає нічого, крім самого себе, існує самостійно і розвивається за своїми законами. Мистецтво
не є породженням певної епохи чи її відтворенням, бо воно — вище за життя. Ця думка — наріжний камінь естетики Уайльда.
Сучасна література не подобалася письменникові саме тим, що була надто наближена до дійсності й перетворювалася на копію реального життя. Творчість же, на його думку,— це мистецтво брехні (тобто вигадки). Занепад брехні Уайльд вважав головною вадою творів своїх сучасників. Відкидаючи принципи натуралізму і реалізму в мистецтві, Уайльд протестує не скільки проти цих художніх напрямів, скільки проти монотонної, безбарвної, потворної, непоетичної, антиестетичної дійсності, яка не заслуговує на те, щоб бути відображеною митцем.
Уся естетика Оскара Уайльда є низкою парадоксальних суджень. Наприклад, він стверджує, що не мистецтво наслідує життя, а життя наслідує мистецтво: песимізм вигадав шекспірівський Гамлет, а нігілізм — І. Тургенєв. Саме життя митця, його поведінка були трагічно суперечливими: скільки разів Уайльд твердив, що не сприймає чужого нещастя, а десятки його сучасників згадують, як він і співчував людям, і допомагав з усмішкою, щоб не виказати, що йому це важко.
♦ Чи зустрічали ви таких людей?
2. Читання «Передмови» до роману О. Уайльда «Портрет Доріана Грея» (із обговоренням)
VI. Закріплення набутих знань, умінь та навичок
1. Аналітичне коментування
У ч и т е л ь. Прокоментуйте твердження О. Уайльда (або проведіть міні-диспут за одним із висловлювань):
• «Митець — творець прекрасного»;
• «Немає книг моральних або неморальних. Є книги добре написані або погано написані»;
• «Митець не має етичних уподобань»;
• «Будь-яке мистецтво не дає жодної користі».
2. Бесіда
♦ Визначте головну думку «Передмови». (Утвердження вічності й величі мистецтва)
VII. Домашнє завдання
Для всіх: знати біографію митця, розуміти його естетичну програму, знати зміст роману «Портрет Доріана Грея».
Індивідуальне: підготувати повідомлення про виникнення задуму роману «Портрет Доріана Грея», історію його написання.
VIII. Підбиття підсумків уроку
Інтерактивна вправа «Мікрофон»
Продовжте речення:
• Мене зацікавило парадоксальне твердження О. Уайльда про те, що…
Тема: Роман як жанр літератури
Історія роману сягає найдавніших часів. Залежно від літературних епох, періодів, течій, стилів і теоретичних засад розрізняють роман античний, середньовічний, бароковий, просвітницький, романтичний, реалістичний тощо. За змістом — соціальний, сімейно-побутовий, соціально-побутовий, соціально-психологічний, філософський, сатиричний, пригодницький, біографічний, науково-фантастичний тощо. За часом розгортання сюжету — історичний (про минулі події), сучасний (про теперішні події), роман про майбутнє (про передбачені автором події). За формою — роман у листах, роман у віршах, роман у новелах, роман-хроніка, роман-памфлет, роман-ріка тощо.
Літературний жанр — це умовне об'єднання художніх творів за певною структурою та спільними ознаками зображення дійсності.
В Античності виникає так званий «античний роман» («Дафніс і Хлоя» Лонга), у якому тонко зображувалося життя пастухів на лоні природи.
Поступово цей жанр оновлюється. І вже на Середньовіччя припадає розквіт «лицарського роману», у якому оспівувалися ідеали лицарства, розповідалося про незвичайні, фантастичні пригоди і подвиги (лицарські романи про короля Артура, Олександра Македонського чи Трістана та Ізольду). У ці часи виникає і термін роман.
Як літературний термін слово «роман» уперше було використано в XVI ст.
Роман (фр. roman) — «романський».
У XII-XIII століттях з’являються твори, написані однією з романських мов — французькою, італійською, іспанською, португальською. Спочатку твори романськими мовами називали романськими оповіданнями. Згодом назва скоротилася і залишилася тільки слово «роман».
XIX століття стало знаковим для розвитку роману.
За доби романтизму виникає історичний роман, основоположником якого був Вальтер Скотт. Завдяки його творам про життя англійського Середньовіччя, історичні події, соціальні зміни та особливості національного характеру дізналися в усій Європі («Айвенго» тощо).
За часів реалізму особливої популярності набули реалістичні романи Стендаля («Червоне і чорне»), Оноре де Бальзака («Батько Горіо», «Євгенія Гранде»), Густава Флобера («Пані Боварі»), Чарлза Діккенса («Домбі і син»), Олександра Пушкіна («Євгеній Онегін»), Миколи Гоголя («Мертві душі»), Льва Толстого («Війна і мир», «Воскресіння», «Анна Кареніна»), Федора Достоєвського («Злочин і кара», «Брати Карамазови»). Письменники зверталися до художнього осмислення суспільних конфліктів, широкої панорами людського життя, питань моралі, до розкриття найтонших і найскладніших порухів душі, характерів у їхньому формуванні, розвитку, зумовленості зовнішніми обставинами.
Уже в ХІХ столітті роман всебічно втілює літературний і культурний досвід, стає джерелом історичної інформації, вивчення моралі суспільства, огляду сучасних політичних та етичних теорій, дослідження багатства й бідності, добробуту і злочинності, тобто яскравим відображенням усіх аспектів реального життя.
Автори реалістичного роману ХІХ ст., як правило, не використовували готових моделей і форм, як робили письменники попередніх століть, вони вільно добирали виражальні засоби, відповідні зображуваним явищам, що визначає їхній індивідуальний стиль.
Не менш цікавою була подальша історія жанру роману. Її можна назвати добою експериментів із романом, коли письменники прагнули відмовитися від традицій у створенні сюжетів, характерів, виборі художніх засобів. Такий роман називається модерністським і розвивався він наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. У цей період остаточно оформляються поліцейський і детективний, а також фантастичний і дамський («рожевий») романи.
У ХХ столітті з’являється новий роман — постмодерністський. З ним ви ознайомитеся наступного навчального року.
Індивідуальний стиль митця — система художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, його індивідуальна манера письма.
Різновиди роману XIX століття, їхня національна своєрідність
Майстри роману ХІХ століття висвітлювали різні теми свого часу. їхні твори суттєво різняться проблематикою, художньою структурою та національним забарвленням. Але вони мають і спільні характерні риси.
Реалістичний роман XIX ст. відзначається різноманітністю форм: соціально-психологічний, соціально-побутовий, психологічний, філософський.
ХАРАКТЕРНІ РИСИ РЕАЛІСТИЧНОГО РОМАНУ
Теорія літератури
Соціально-психологічна проза — один з найбільших здобутків реалістичної літератури ХІХ ст. Вона втілила основну рису реалізму — глибокий аналіз суспільного життя і внутрішнього світу особистості у їхніх взаємозв’язках і взаємовпливах, враховуючи психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, почуття, емоції.
Від початку формування реалізму в ньому розвивалися дві течії: соціологічна, що акцентувала увагу на дослідженні суспільства як певної цілісності (Бальзак);
психологічна, першорядним об’єктом дослідження якої була особистість у конкретних історико-суспільних умовах (Стендаль).
Соціально-психологічний роман — один із різновидів роману, у якому в складних, часто екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього внутрішнього життя у соціальному середовищі. Цей різновид роману часто поєднує ознаки соціально-побутового та психологічного романів.
Соціально-побутбвий роман — один із різновидів роману, у якому автори зображували соціальне життя, буденність, суспільні звичаї та уявлення, характерні для певної доби.
Психологічний роман — різновид роману, у якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки й суперечності героя, які зумовлюють його вчинки та поведінку. У реалістичному психологічному романі письменники досліджують вплив соціальних обставин на психологію людини, взаємозв’язок індивідуального та загального.
Найвизначніші представники соціально-психологічного роману — Оноре де Бальзак, Стендаль, Густав Флобер, Чарлз Діккенс, Лев Толстой, Федір Достоєвський та інші.
У деяких реалістичних творах до цих аспектів додається широка філософська проблематика, що надає підстави визначати їх як філософські романи. У таких романах безпосередньо викладено світоглядну або етичну позицію автора, наприклад, у творах Льва Толстого чи Федора Достоєвського.
Художні твори талановитих письменників, де реалізуються декілька провідних ідей, розробляються множинні сюжетні лінії, зображуються складні суперечливі стосунки між персонажами, називають поліфонічними. Зокрема, можна зустріти «поліфонію романів» Достоєвського, письменника, з творчістю якого ви ознайомитеся в цьому розділі підручника.
Національна своєрідність французького роману ХІХ ст.
Французький реалістичний роман ХІХ ст. вельми відрізняється від англійського, англійський — від російського і так далі. Причина тому — національні культурні чинники: історичні події, національні художні традиції, роль літератури в житті суспільства.
Французька література ХІХ ст. відображала становлення буржуазного суспільства.
Письменники-реалісти були найбільшими критиками різних сторін життя, з науковою точністю аналізували людину в суспільстві, давали всьому строгу оцінку.
Тенденція до соціального аналізу була провідною саме у французькій літературі й увінчалася творчістю «доктора соціальних наук» О. де Бальзака. Його «науковий метод» продовжував розвиватися на наступних етапах розвитку літератури.
Поліфонізм, поліфонія (від грец. poly — багато і phone — звук) — це «багатоголосся». Терміни «поліфонія», «поліфонізм» використовуються в літературі для позначення багатоплановості художнього твору.
Національна своєрідність англійського роману ХІХ ст.
Англійська література позначається реалістичними традиціями ще від ХVІІ — ХVІІІ ст. Це пояснюється як історією країни, так і особливостями національного характеру англійців, які завжди були схильні до практичної діяльності, тверезого погляду на життя й надавали великого значення морально-етичним нормам співіснування. Англійські реалісти у своїх творах зосереджувалися переважно на етичних завданнях і моральних проблемах, «по-людяному» зображували своїх персонажів, активно використовували комічно-гумористичні традиції національної культури.
Google Sites
Report abuse