Сольфеджіо

Сольфеджіо (італійське слово solfeggio утворилось від назви звуків соль і фа) – музична дисципліна для розвитку музичного слуху і пам'яті, одна із головних у сфері музичного виховання.

Особливу роль дисципліна сольфеджіо відіграє у формуванні якостей професійної майстерності диригентів хору, вокалістів, виконавців на струнних та духових інструментах, у яких звукоутворення тісно пов’язане з внутрішнім відчуттям інтонаційної якості музичного звуку, його характеру.

Якість хорової звучності в повній мірі залежить від уміння кожного виконавця інтонувати хорову партію максимально точно за висотою, з попереднім уявленням звуковисотної інтонації кожної ноти.

Вміння точно інтонувати музичний текст базується на теоретичних знаннях побудови ладогармонічної системи,  її складових (гам, інтервалів, акордів тощо), їх інтонаційного відображення і запам’ятовування, аналізу ритмічної складової музичного тексту.

Заняття на уроках сольфеджіо мають таку структуру:

-         спів гам, інтервалів, акордів;

-         слуховий аналіз проінтонованого;

-         запис і спів музичних диктантів;

-         інтонування прикладів зі збірників сольфеджіо;

-         домашнє завдання.

   Виконуючи різноманітні вправи, студенти збагачують свою пам'ять відчуттями звуко-висотних і метро-ритмічних засобів музичної мови:

-         якістю інтервалів і акордів;

-         характером музичних ладів і ладових систем;

-         тональними співвідношеннями;

-         метричними і ритмічними різновидами.

З кожним уроком матеріал оновлюється.

На контрольному уроці здійснюється комплексний слуховий аналіз. До нього входить, крім написання диктанту, визначення ступенів ладу, інтервалів, акордів, гам різних ладів мажору і мінору. Пропонується читання номеру сольфеджіо з листа з тактуванням згідно з музичним розміром.    

         Навички і вміння 

Особливість курсу полягає в тому, щоб учень міг не тільки почути і визначити поданий музичний матеріал, а й точно проінтонувати його, будь це мелодичні чи гармонічні інтервали, послідовності акордів чи мелодичні диктанти.

Це пов’язано з роботою хормейстера, де він постійно проспівує хорові партії та пояснює якість вокального звуку і його звуковисотну інтонацію. Чисто проінтонувати, утриматись в тональності – одна з головних задач хормейстера.

На уроці сольфеджіо не можна співати дуже голосно, форсуючи звук, не можна інтонувати і зовсім тихо, пасивно. Щоб утриматись в тональності, треба інтонувати в межах mp – mf, обов’язково використовуючи "опору" співочого дихання, яка полягає в постійному доборі повітря під час співу.

До навичок і вмінь, які формуються  під час вивчення курсу, належать:

-       інтонування гам якомога більшої різновидності ладів мажору і мінору;

-       інтонування інтервалів, акордів у різних ладах, їх зв’язних послідовностей;

-       транспонування мелодії чи гармонічних зворотів у різні тональності;

-  читання з листа з тактуванням музичних творів, які мають відхилення та модуляції, різні види хроматизмів;

-  складання до мелодії гармонічного супроводу і гра його на фортепіано, інтонуючи одночасно мелодичну лінію;

-       у дво- і триголоссі інтонування одного із голосів, виконуючи одночасно інші голоси на фортепіано;

-       визначення на слух ступенів, інтервалів, тризвуків, септакордів у різних ладах і тональностях;

-       створення одного чи двох голосів до поданої мелодії та гра їх на фортепіано;

-       настроювання в іншу тональність за допомогою камертону чи заданого звуку;

-       інтонування дво- і триголосних прикладів сольфеджіо в ансамблі;

-       запам’ятовування музичних прикладів;

-      запис музичних диктантів після їх попереднього аналізу (визначення тональності, музичного розміру, кількості музичних фраз, тактів);

-       запис по пам'яті знайомих мелодій;

-       запис музичних диктантів (6-8 програвань), ступенів ладу, інтервалів, акордів (3 програвання);

-       інтонування усних коротких мелодичних зворотів після одного-двох програвань;

-      виділення ритмічної основи мелодичних диктантів і проспівування ритмічних побудов з тактуванням напам'ять.

Виходячи з того, що головну роль в розвитку музичного слуху має пам'ять, можна зробити висновок, що музичний слух - це здатність людини запам'ятовувати і визначати (записувати, називати, інтонувати) музичні звуки. А якість музичного слуху залежить від часу, протягом якого студент може записати почуту чи проінтонувати прочитану мелодичну або гармонічну побудову.