Вітаю вас, шановні батьки!

     Пропоную спробувати ще один спосіб спілкування : через сторінку психолога на сайті нашої школи. Зі свого боку обіцяю добирати матеріал, який буде вам потрібним та корисним у розумінні власної дитини. З Вашого боку надіюсь на небайдужість та щирість.

 Кращий спосіб зробити дітей хорошими -  зробити їх щасливими та дати відчуття безпеки.

                                                                                                               

АБЕТКА ДЛЯ БАТЬКІВ


Дитину треба не лише родити

І накормити, щоб вона росла.

Її потрібно віддано любити,

Щоб радість всім дитина принесла.

Не тільки мамі, татові, а й світу,

Й сама собі. Щоб з розумом жила.

Потрібно дати дітям і освіту,

І виховання, доброти й тепла

Безмежну кількість, ласки і терпіння,

Подарувати цілий світ добра.

Подбати треба і про розуміння…

Лише про лінь забути всім пора.

Бо виховання — це важка робота,

Яка не припиняється й на мить.

І не важливо: чи якась скорбота,

Чи зовсім неохота й щось болить.

Тут головне постійно поруч бути

З підтримкою, розрадою завжди…

Про ніжне слово варто не забути,

Щоб потім враз не трапилось біди.

Бо дітям треба не батьків опіка,

А розуміння їхнє й доброта.

Не кара і не бійка, й лють безлика,

А добре слово і любов проста.

Бо виховати важче, як навчити

Читати, рахувати чи плести.

Без виховання в світі важко жити,

Мабуть, як і Дніпро переплисти,

А може й важче. Це життя дитини,

Майбутня доля, успіх або ні.

Тому важливо відчуття родини

І думи чисті, й помисли ясні.

                                                                                   Надія Красоткіна


Обійми для дітей життєво необхідні!

Кожній людині для виживання необхідно за день 4 рази обійматися, а щоб добре себе почувати, як мінімум 8. Обіймати ж дитину потрібно не менше 12 разів на день.

Тому, ось вам перше завдання: підійдіть і обніміть свою дитину.

І пам'ятайте, що прибрати руки першою повинна дитина !!!

                                    Шановні батьки! 

   Пропоную Вашій увазі рубрику "Коротко про важливе". 

Маю надію, що кожен з Вас тут знайде щось потрібне саме зараз і саме для себе.



Чи потрібно  говорити з дитиною про коронавірус ?

Нині, коли ви так багато чуєте про коронавірус, легко відчути інформаційне перенасичення. Якщо ваші діти відчувають тривогу, це також зрозуміло. Дітям може бути важко зрозуміти те, що вони бачать в інтернеті чи по телевізору (або чують від інших людей), тому вони можуть бути дуже вразливими до тривоги, стресу і смутку. Але відкрите обговорення та ваша підтримка допоможуть їм зрозуміти ситуацію, дотримуватися правильної поведінки й навіть зробити позитивний внесок для інших.

 

1.  Ставте відкриті запитання та слухайте

Спочатку запропонуйте дитині обговорити проблему. Дізнайтеся, що саме діти вже знають, і дозвольте їм визначати напрямок розмови. Якщо діти ще маленькі й не чули про спалах, можливо, вам не потрібно піднімати це питання: просто нагадайте їм про хороші гігієнічні практики, не створюючи нових побоювань.

Переконайтеся, що ви в безпечному просторі. Нехай дитина скаже все, про що думає, не обмежуйте її у цьому. Допомогти почати розмову можуть малювання, розповіді й інші види діяльності.

Найголовніше — не применшуйте і не уникайте побоювань дітлахів. Визнавайте почуття дітей та запевняйте їх, що боятися — це природно. Покажіть, що ви слухаєте їх, приділяючи всю свою увагу. Давайте зрозуміти, що діти можуть поговорити з вами та своїми вчителями, коли захочуть.

 

2.  Будьте чесні: поясніть правду словами, зрозумілими для дітей

Діти мають право на правдиву інформацію про те, що відбувається у світі. Але дорослі несуть відповідальність за те, щоб захистити їх від стресу. Використовуйте мову, відповідну віку, спостерігайте за реакцією і будьте чутливі до рівня тривоги дітей.

Якщо ви не можете відповісти на їхні запитання, не намагайтеся вигадати правильну відповідь. Використовуйте це як можливість разом ознайомитися з інформацією. Її чудовими джерелами є вебсайти міжнародних організацій, наприклад, ЮНІСЕФ та Всесвітня організація охорони здоров’я. Поясніть, що деяка інформація в інтернеті не є точною і краще довіряти експертам.

 

3. Покажіть їм, як захистити себе та своїх друзів

Один із найкращих способів уберегти дітей від коронавірусу та інших захворювань — просто заохочувати їх регулярно мити руки. Це не повинно перетворитися на страшні розмови. Співайте разом з The Wiggles або виконайте цей танок, щоб зробити навчання цікавим.

Ви також можете показати дітям, як прикривати обличчя під час кашлю чи чхання згином ліктя, пояснити, що краще не перебувати надто близько до людей, у яких є ці симптоми, і попросити їх говорити вам, якщо вони починають відчувати, що у них лихоманка, кашель або ускладнене дихання.

 

4. Запевніть їх, що все буде добре

Коли ми бачимо безліч сюжетів, які непокоять усіх, на телебаченні чи в інтернеті, здається, що криза просто оточила. Діти можуть не розрізняти зображення на екрані та реальність навколо себе. Вони можуть вірити, що їм загрожує небезпека. Ви допоможете дітям впоратися зі стресом, граючи чи відпочиваючи з ними, коли у вас є змога. Дотримуйтеся регулярних процедур і розкладу, наскільки це можливо, особливо перед сном, або допомагайте створювати новий розклад у нових умовах.

Якщо у вашому районі спалах захворювання, нагадайте своїм дітям, що вони, ймовірно, не підхоплять інфекцію, що більшість людей, які мають коронавірус, не хворіють тяжко, і що багато дорослих наполегливо працюють над тим, щоб зберегти вашу родину.

Якщо ваша дитина почувається погано, поясніть, що їй доведеться залишитися вдома або в лікарні, оскільки це безпечніше для неї та її друзів. Скажіть їй, що ви знаєте, що часом це важко (можливо, страшно чи нудно), але дотримання правил допоможе зберегти всіх у безпеці.

 

5. Перевірте, чи не відчувають вони стигму та чи вони її не поширюють

Спалах коронавірусу приніс численні повідомлення про расову дискримінацію у всьому світі, тому важливо переконатися, що ваші діти ані зазнають булінгу, ані сприяють йому.

Поясніть дітям, що коронавірус не має нічого спільного з тим, який хтось має вигляд, звідки походить чи якою мовою говорить. Якщо дітей обзивають або знущаються над ними в школі, вони повинні відчувати і мати змогу безпечно розповісти про це дорослим, яким вони довіряють.

Нагадайте своїм дітям, що кожен і кожна має право бути в безпеці в школі. Знущання — це завжди неправильно, і всі ми повинні робити все, щоб добре ставитися та підтримувати одне одного.

 

6. Шукайте помічників

Дітям важливо знати, що люди допомагають одне одному добрими вчинками.

Поділіться зокрема історіями медичних працівників, вчених і молодих людей, які працюють над тим, щоб зупинити спалах. Якщо діти знають, що співчутливі люди докладають зусиль для їхнього захисту, це запокоює.

 

7. Дбайте про себе

Ви краще допоможете дітям, якщо піклуватиметеся про себе. Діти бачать, як ви реагуєте на новини. Тому для них важливо розуміти, що ви спокійні й не панікуєте.

Якщо ви занепокоєні або засмучені, знайдіть час для себе і зверніться до інших родин, друзів та людей у ​​вашій громаді, яким ви довіряєте. Приділіть трохи часу заняттям, які допоможуть вам розслабитися та відновити сили.

 

8. Обережно закінчуйте розмови

Дітям важливо знати, що вони не залишаться на самоті з бідою. Коли ви завершуєте розмову про дражливі речі, оцініть рівень тривожності дитини: спостерігайте за мовою тіла, оцінюйте, чи використовує вона звичайний тон голосу, і дивіться, як вона дихає.

Нагадайте дітям, що вони можуть у будь-який час поговорити з вами на будь-які інші теми, зокрема на складні. Нагадуйте, що ви піклуєтеся про них, слухаєте їх і що вони можуть звернутися до вас завжди, коли занепокоєні.


Чому підліток бунтує ?

   Багато книг написано про підлітковий бунт. Часто-густо підліток сам не розуміє своєї поведінки, а “таргани в голові” влаштовують вечірку мало не щогодини. Як же взяти під контроль цих непосидючих, настирливих і невгамовних тарганів? Як навчитись приймати холодні, спокійні, адекватні рішення, коли в тобі неначе бушує ураган “Катріна”, що розриває і розкидає всі адекватні думки, емоції і почуття? Як зрозуміти дорослих і їхню поведінку стосовно підлітків, навчитись із ними комунікувати так, щоб це не призводило до скандалів, розбитого посуду, заплаканих подушок і гнівних, образливих слів, осад від яких надовго може очорнити нашу свідомість?

Причин може бути декілька, або ж одна. Спробую навести кілька:

– Відсутність здорових відносин між батьками і дітьми. Коли батьки не виявляли своєї любові належним чином, то підліток прямо пропорційно виявляє своє невдоволення, адже батьки в такому ракурсі виглядають диктаторами.

– Кожен підліток шукає шляхів самореалізації і своє місце під небом. Надмірний контроль батьків, викликає потужний спротив, адже, як можна стати дорослим, коли тобі постійно підтягують штанці і причісують волосся?!

– Відкинення. У кожного в уяві одразу вимальовується конкретний момент із життя, а можливо не один, коли ми відчували цей надзвичайно неприємний стан. Насправді всі підлітки дуже чутливі до зовнішніх чинників – реакції оточуючих, похвала це чи навпаки гостра критика, відношення однолітків і старших до підлітка, стосунки в соціумі. Якщо підлітка похвалити, за якісно виконану роботу, чи правильний вибір то він буде відчувати себе найкращим, переможцем і наступного разу старатиметься досягнути ще кращого результату. Коли ж він(вона) зазнали невдачі, а оточуючі відреагували на неї гострою критикою чи навіть гнівом, то це викличе доволі потужні наслідки, адже підлітки схильні до крайнощів і від ейфорії до важкої депресії у них пів кроку. Тому варто старатись бути конструктивними у своїх стосунках. Критику від старших сприймати не як докори, а як вказівники на дорозі до вдосконалення.

– Лицемірство зі сторони батьків, коли ті вимагають від дітей того, що самі не роблять. Наприклад, якщо підліток змалечку бачив, як татко, прийшовши додому, не роззувшись, виставляє ноги на журнальний столик і вмикає телевізор , то як він відреагує на докори матері за такий самий вчинок. Звісно він противитиметься. Або коли батьки заставляють підлітка дякувати чи просити пробачення, а самі ніколи не дякують і не просять пробачення у нього, чи один в одного. Лицемірство може бути в різних сферах життя, але не варто зациклюватись на ньому. Варто старатись його уникати. Якщо ж дорослі опускаються до такої поведінки, то не варто йти на поводу емоцій. Варто постаратись пояснити їм, чому для вас це так важливо. чому вам не подобається те чи інше зауваження. Не варто це робити в гніві, адже ви тільки розпалите конфлікт.

– Насильне стримування негативних емоцій у середині себе також не приведе до нічого доброго, адже рано чи пізно ці емоції вирвуться у якийсь неконтрольований, нерозважливий і дикий вчинок, або ж це проявлятиметься у подальшому дорослому житті безпричинними, на перший погляд, спалахами гніву, агресії.

Всього цього можна уникнути. Для цього потрібно трішки терпіння і трішки зусиль. Підлітковий вік швидко проходить .Головне ,щоб потім не було боляче та соромно за власні дії та слова. Так, підлітків уже можна не розважати, вони самі впораються із цим. Та щоб не втратити зв’язку ― того справжнього, теплого, непідробного, ― намагайтеся проводити спільне дозвілля зі своїми дітьми. Можна просто гуляти разом, або грати в настільні ігри, або дивитися фільми. Прислухайтеся до дитини, запитуйте про її вподобання та обов’язково враховуйте їх, пропонуючи ту чи іншу розвагу. 


Як навчити дитину захищати себе?

   Кожна 5 дитина в Україні страждає від сексуального насильства. Переважно ці дії чинять близькі або знайомі для дитини люди. Цей досвід травмує дитину на все її життя, негативно впливає на її розвиток , часто веде до самогубства.

Пропоную переглянути відеокурс для батьків "Навчіть дитину захищатися" з рубрики "Благополуччя дітей" автора  Наталії Нагули.

Нехай Ваші діти будуть захищені та щасливі!

Насильство в дитячому середовищі

Вітаю Вас, шановні батьки!

З 25.11.по 10.12.20 . в нашій школі  пройшли заходи до Всеукраїнської акції "16 днів проти насильства". Починаючи від першокласників і  закінчуючи учнями старшої школи, ми спробували торкнутися проблеми агресії, насильства, булінгу в дитячому та, і взагалі, в людському середовищі. В розмові з дітьми за мету ставила формувати нульову толерантність до даних явищ.

    Насильство в дитячому середовищі- це надзвичайно актуальна тема. Всі ми бачимо , і не лише з екранів телевізора, що відбувається з сучасною молоддю. Дуже часто ставимо собі запитання "Чому діти стали такі агресивні? Де береться в них стільки злоби ?" Відповідь - на поверхні. Пропоную Вам, шановні дорослі, переглянути декілька матеріалів по проблемі  в рамках проекту "Дім (не)безпеки" та , можливо , переглянути власне ставлення до причин проявів дитячої агресії.

Почуйте мене : я - підліток!

Підлітковий вік – пора активного розвитку та внутрішніх конфліктів, бажання самостійності та страху перед відповідальністю, розробки стратегій взаємодії з оточуючими та пошуку власного «Я». Цей віковий період пов’язаний з мріями про майбутнє, постановкою власних цілей, реорганізацією структури взаємин з однолітками, вчителями, батьками. З іншого боку, саме підлітковий вік є періодом особливої вразливості, коли, стикаючись з життєвими труднощами, людина може втратити віру в себе, впасти у відчай та відмовитись від будь-якої взаємодії з навколишнім світом. Можливо, тому діти-підлітки часто кричать, і цей крик є криком про допомогу.  

Як допомогти дитині полюбити школу


 Чи буває так, що у вашої дитини починає боліти живіт або навіть піднімається температура, коли приходить час йти до школи? Але як тільки їй дозволяють залишитися вдома, їй відразу ж стає краще. Можливо, вона в таких ситуаціях відчуває запаморочення або нудоту? Багато батьків запитують себе: чому так відбувається? Якщо такі ситуації відбуваються і з вашою дитиною, то вам потрібно знати, що така поведінка дитини має свої причини.

Іноді дітям не подобається в школі, адже, відверто кажучи, це не вони йдуть в школу, а ми віддаємо їх туди. Навчання і отримання знань в школі необхідно кожному, але діти ще занадто маленькі, щоб це зрозуміти. Деякі діти відкриті до нових знань, але їх лякають правила, прийняті в школі. Іноді дитині спочатку подобається в школі, але потім відбувається щось, що змінює її ставлення. Вам потрібно розібратися, що відбувається з дитиною в школі.

Якщо ви ігноруєте той факт, що вашій дитині не подобається ходити до школи, ви тільки погіршуєте проблему. Але не потрібно впадати і в іншу крайність: дозволяти дитині залишатися вдома щоразу, коли вона не хоче йти в школу. Кожен з нас знає, яке важливе для дитини навчання, як воно розвиває особистість і дає знання, необхідні їй в майбутньому. Але примушувати дитину ходити в школу - погана ідея. Замість цього краще з'ясувати причини, через які дитині не подобається школа, з якими проблемами вона там стикається.

Основні причини, чому дитина може не любити школу

Найпоширенішими причинами, чому дитина не любить ходити в школу, є такі:

Потрібно зрозуміти, що наведені вище причини свідчать про те, що дитина ненавидить не школу, а обставини, з якими вона там стикається. Тому, дійте покроково: 

1.Визначте джерело проблеми

Якщо дитина не хоче ходити в школу, перш за все батьки повинні визначити причину проблеми. Після цього потрібно докласти максимум зусиль, щоб її усунути. Замість того щоб змушувати дитину ходити до школи, потрібно подумати, що потрібно зробити, щоб дитина сама захотіла туди піти. Визначити джерело проблеми потрібно якомога раніше (бажано - коли дитина вперше відмовляється ходити в школу). Інакше в майбутньому ситуація може тільки погіршитися.

2.Запобігайте булінгу в школі

Якщо ваша дитина боїться іншої дитини, яка якимось чином над нею знущається, вам обов'язково потрібно втрутитися і зупинити це. Розкажіть учителю про такі факти або поговоріть про це з директором школи. По можливості також поговоріть з батьками шкільного хулігана. Якщо це не допоможе, втрутьтеся в ситуацію самі. Також вам варто поговорити з дитиною про те, що вона повинна робити в подібних ситуаціях, щоб запобігти знущанню. Це не тільки додасть дитині впевненості в своїх силах, а й допоможе їй заслужити повагу в очах однокласників.

3.Допоможіть дитині завести друзів в школі

Коли у дитини серед однокласників є друзі і коло спілкування, вона з великим задоволенням ходить в школу. Тому, якщо справжня проблема вашої дитини в тому, що вона не може подружитися ні з ким в школі, можливо, їй буде потрібна ваша допомога в цьому. Влаштуйте для дитини вдома невелику вечірку і дозвольте їй покликати однокласників. Також ви можете записати дитину на будь-який гурток чи спортивну секцію. Там вона зможе знайти собі друзів зі схожими інтересами.

4.Постарайтеся зробити навчання легким і зрозумілим для дитини

Для цього вам може знадобитися допомога шкільного вчителя вашої дитини. Він підкаже вам, як полегшити навчання. Позаймайтеся з дитиною: на простих прикладах поясніть їй, як вирішувати різні завдання. Сьогодні в Інтернеті можна знайти безліч різних додаткових навчальних матеріалів і розвиваючих ігор. Використовуйте їх - і дитині буде легше вчитися.

5.Зробіть навчальний процес веселішим

Це завдання може здатися вам складним, але це можливо. Коли ви зрозумієте, чим насправді цікавиться ваша дитина, ви зможете їй допомогти полюбити навчання. Кожній дитині щось подобається, а щось ні. Важливіше звертати увагу на те, що подобається дитині, і допомогти їй слідувати своїм інтересам.

Наприклад, якщо дитині подобається футбол, вам варто віддати її до футбольної секції при школі. Так вона полюбить ходити в школу і, крім того, зможе знайти друзів свого віку зі схожими інтересами. Але якщо дитина ходить на будь-яку секцію або гурток під вашим тиском, а насправді не любить ці заняття, вам не варто змушувати її.

6.Винагороджуйте дитину, якщо вона не пропускає школу

Якщо дитина регулярно відвідує школу і не пропускає жодного уроку, в кінці місяця ви можете винагородити її, щоб підвищити її впевненість в собі. Ця винагорода повинна бути незначною: ви можете купити дитині морозиво, маленьку іграшку тощо.

Коли дитина не відчуває тиску, їй легше і приємніше вчитися. Але якщо ви, незважаючи ні на що, не можете знайти причину, чому вона не хоче ходити в школу, вам варто звернутися до фахівця. Не ігноруйте проблему і докладіть всіх можливих зусиль для того, щоб зробити навчання в школі легким і приємним.


Дитина мене не чує!!!!

   Дуже часто звертаються батьки із запитанням ,що робити, якщо дитина не слухається, ігнорує батьківські  прохання?

Чи ставляться Ваші діти до Вас як до радіо, яке весь час щось транслює?!

Скільки букв у Вашому проханні? Чи всі їх здатна сприйняти  дитина?!

Чому часті батьківські настанови є для дитини  "білим шумом"?!

Чи завжди крик є дієвим способом у спілкуванні з дитиною?! -

Напевно , не знайдеться більш вичерпних відповідей на всі ці запитання , як в даному відео.

ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ

    Кожна мати та кожний батько хоче, щоб спілкування з дитиною приносило радість, щоб було взаєморозуміння і дружба. Хоча часом це нелегко. Дитина своєю поведінкою часто ставить перед батьками складні завдання: як відреагувати на спалах злості, неслухняності, що робити, якщо дитина пригнічена і невпевнена у собі, як допомогти їй налагодити контакт з однолітками, як бути, якщо ваша надмірно активна дитина не може всидіти і п’яти хвилин на одному місці… У батьків може виникати багато неприємних почуттів – злість, розчарування, безпорадність, почуття провини за те, що не змогли чомусь навчити.

Сподіваюся, що в цьому матеріалі ви знайдете ті ідеї, що допоможуть вам справлятися зі складними ситуаціями, полегшать ваше життя і зроблять батьківство захоплюючим.

Про те, як спілкуватися з дитиною, можна говорити нескінченно багато.Ось деякі загальні принципи, що можуть бути корисними в різних ситуаціях. 

Що ж важливо в нашому ставленні до дитини?

Важливо приймати її. Це означає любити її безумовно. Просто тому що вона є, а не тому, що поводиться добре, відмінно вчиться, слухняна і т.д. Важливо поважати дитину як особливу людину, поважати її думку і почуття, і демонструвати цю повагу. Важливо прагнути зрозуміти, намагатися уявити себе на її місці. Важлива зацікавленість до її світу і її життя. Тоді дитина почуває себе потрібною, улюбленою. Тоді вона готова довіряти батькам, ділитися і дружити з ними.

Отже, у першу чергу, важливо наше ставлення до дитини.

Що можуть робити батьки, щоб дитина сприймала себе саму як улюблену, гарну і здібну?

Більше помічати гарне в дитині, акцентувати увагу на тому, що в неї виходить, а простіше кажучи, більше схвалювати її справи і вчинки, частіше обіймати дитину, гладити, говорити їй, як ви її любите, як вона потрібна вам, як добре, що вона у вас є.

Досвід свідчить, що схвалити завжди є що, головне захотіти знайти. Спробуйте підрахувати, скільки разів на день ви похвалили дитину, а скільки разів — висловили своє невдоволення. Схвалень і заохочень у ваших стосунках повинно бути як мінімум у 2 рази більше, ніж покарань і критики. Частіше говоріть дитині «можна», ніж «не можна», «обережно», «не смій», «не роби», « ні» і т.д.

Такий підхід не означає, що ви не повинні сердитися на дитину чи повинні приховувати свої почуття. Однак, варто виражати своє невдоволення якоюсь дією дитини, але не дитиною в цілому. Можна засуджувати вчинки, але не почуття дитини. Навіть якщо дитина відчуває такі почуття як гнів, роздратування, які зазвичай вважають поганими, не засуджуйте її. Якщо вона їх відчуває, це означає, що на це є причини. Ви можете шукати ці причини самі чи разом з дитиною .

Схвалення має бути конкретним. Часто батьки бояться «захвалити», щоб дитина не стала самозакоханою, впевненою в тому, що на світі є тільки вона і її потреби. Ви можете не просто казати «ти чудовий”, «ти найкрсивіша (найрозумніша, найдобріша і т.п.)”. Хваліть за конкретні дії: «Чудово, що допоміг помити посуд, а то я б ще довго не могла відпочити», «Спасибі, що сама зібрала портфель».

Не варто хвалити тільки за «великі» справи. Вчіть дітей радіти і цінувати маленькі успіхи теж. Ви можете ввечері разом обговорювати, що гарне і радісне відбулося за день, завести щоденник успіхів, придумати разом як ви будете відзначати, якщо дитина змогла впоратися з чимось вперше у своєму житті. Наприклад, якщо дитина вперше сама дісталася додому зі школи, можна відзначити цю подію разом чимось солодким. Чи придумати будь-які інші способи разом вчитися помічати гарне.

Часто дітям важко сказати, за що вони могли б похвалити себе сьогодні чи що відбулося гарного. Вони розгублюються, говорять, що нічого такого гарного, що варто схвалення, не зробили. Тільки поступово з’ясовується, що вони допомогли другові, вдало зіграли у гру, одержали гарну оцінку, швидше звичайного змогли зібратися, побачили особливо красиве дерево, і мають ще купу гарних вражень та справ. Просто вони не звикли зауважувати на те гарне, що вони зробили.

Багато дорослих зі смутком говорять, що виросли на принципі «Якщо ти зробив чи зробила щось добре чи навіть чудове, то це нормально, так і повинно бути, якщо погане – це жахливо». А схвалень і захоплення їх діями та вчинкам вони майже ніколи не чули. Для цього треба було зробити щось надзвичайно чудове.

У деяких ситуаціях, особливо, коли відносини між батьками і дітьми стали вже дуже напруженими, батькам важко буває помітити щось гарне в дитині, хвалити її.

Наприклад, дитина не робить вчасно уроки. І починається важка війна нагадувань, критики, погроз з боку батьків і опору, відмовок, відтягування, істерик, чи просто ігнорування з боку дитини. Ви можете спробувати змінити стратегію – запитати, що цікавого відбулося за день, помітити щойно побудовану модель машинки чи новий малюнок, складені речі, просто обійняти дитину, розповісти щось про свої справи. Можливо, з перших же ваших спроб вона і не почне ставитися до уроків більш відповідально, але це буде кроком до побудови добрих відносин, що дадуть шанс вирішити проблему.

Ваша дитина унікальна!

Уникайте порівняння своєї дитини з іншими.

Коли ви порівнюєте свою дитину з іншими, ви тим самим нібито говорите їй, що вона гірше за інших, через що знижується самооцінка дитини. Часті порівняння призводять до того, що дитина і сама починає себе весь час порівнювати з іншими не у свою користь. У дитини може з’явитися відчуття, ніби щоб вона не робила, все одно вона не стане такою, як Петро, Марійка чи ще хтось. А тоді навіщо старатися щось покращувати. І дитина починає поводитися таким чином, щоб підтвердити свій образ «недостатньо гарної».

Порівнюйте, якою дитина була вчора, і чому вона вже навчилася сьогодні, що вже робить краще, ніж раніше. Тоді ви зможете зрозуміти, як вона розвивається і чим ви їй можете допомогти.

Установка на позитив

Мама десятирічного хлопчика дуже хвилюється, яким виросте її син. Вона зауважує, що він часто невпевнений у собі, йому буває важко спілкуватися з однолітками, він часто агресивний і поводить себе некеровано. Хлопець зовні і по темпераменту дуже схожий на свого батька, з яким мама давно і болісно розлучилася. Маму дуже лякає така схожість, вона боїться, що її син, коли виросте, стане поводитися так само, як і його батько. Їй дуже хочеться виховати сина відкритим для людей, товариським, сильним, впевненим у собі. Але її страх, що це не вийде, приводить до того, що вона весь час припиняє його дії, виховує «як не треба робити». В наслідок цього, хлопчик вважає себе поганим, багато чого боїться робити, привертає до себе увагу тільки негативними способами – бійкою, вередуваннями.

Що ж робити в такій ситуації? Дуже важливо говорити, як треба робити, а не як не треба. Замість фрази «Ти такий замкнений, не треба мовчати» краще сказати «Ти можеш говорити про те, що думаєш. Це чудово, що в тебе є своя думка! Мені буде цікаво її почути».

Всі батьки дуже лякаються, коли помічають, що дитина поводить себе агресивно, краде, бреше, занадто замкнена, брутально себе поводить. Та й як тут не тривожитися. Але в дійсності всі ці види поведінки є лише сигнал – щось про світ наша дитина ще не вивчила, чи чогось їй не вистачає, щось відбувається всередині неї, що змушує її поводити себе так. В усіх таких випадках перелякані батьки приділяють багато негативної уваги, намагаючись «вигнати бісів». Це приводить до того, що дитина навіть може почати посилювати негативну поведінку. Спробуйте усі свої звернення до дитині замінити з негативу на позитив.

Помічайте та визнавайте особливості своєї дитини.

Ваша дитина моторна чи повільна? Стійка до стресу чи дуже чутлива? У неї більше розвинута образна пам’ять чи пам’ять на словесну інформацію? Їй краще дається математика чи малювання? Спокійна чи дуже рухлива? Може заплакати, якщо ви спокійним, але суворим, голосом зробите їй зауваження, чи ледь відреагує на ляпанець чи інше покарання. Чи потрібно дитині багато контролю, чи вона настільки слухняна і сама вміє себе тримати в рамках, що ваш контроль потрібний лише мінімально?

Кожна з цих особливостей не означає, що ваша дитина краще чи гірша за інших. Вона просто така. Навряд чи вам вдалося б зробити тихоню з дуже активної дитини – усе, що ви зможете зробити, це направляти її енергію в «мирне русло», давати їй вихід, навчити її контролювати свої дії. Якщо ви приймете те, що дитина повільна, ви зможете допомогти їй навчитися розраховувати час, щоб встигати.

Іноді батькам буває особливо важко прийняти в дитині ті якості, які їм самим у дитинстві приносили багато неприємностей.

А іноді батькам буває важко примиритися з тим, що дитина поводиться зовсім не так, як вони поводилися. Якщо мама чи папа в дитинстві були тихими і слухняними, їм важко прийняти рухливість, активність і самостійність дитини, і вони, скорішеза все, будуть розглядати такі якості як «розв’язність і впертість».

Висувайте реальні вимоги до дитини.

Спробуйте поставитися до дітей, як до квітів – нехай вони ростуть у тому темпі, що їм задала природа. Форсувати розвиток дитини так само неможливо, як змусити квіти зростати швидше. Вимоги до дитини не повинні бути завищеними.

Досить часто відбувається так. До 6 років до дитини відносяться, як до маляти – балують, все за нього роблять, дозволяють йому вередувати, а коли настає пора підготовки до школи, вимоги істотно посилюються. Від нього починають вимагати відповідальності, самостійності, дорослості. Але звідки ж вона може з’явитися раптом? Усі ці якості варто виховувати поступово. І важливо враховувати вікові і просто індивідуальні особливості дитини.

Залучайте дитину до спільного вирішення проблем.

Дітям подобається брати участь в усьому. Залучайте дитину до прийняття рішень – як провести вихідні, коли і куди піти гуляти, що подарувати мамі на день народження. Люди терпіти не можуть, коли їх змушують, але якщо людина вирішує самостійно – інша справа. Дитина почуває себе учасником, а не об’єктом примусу.

Надавайте дитині можливість вибору

Для розвитку самостійності дитини й вміння приймати рішення дуже корисно надавати дитині можливість вибирати між двома способами поведінки чи дій. Замість того, щоб сказати, «Прибери машинку і конструктор», запитайте в дитини: «Ти хотів би спочатку прибрати конструктор, а потім машинку чи навпаки?» Це дозволяє дитині контролювати ситуацію і не суперечити волі батьків.

Якщо дитина звертається до вас за порадою чи запитує про те, яке прийняти рішення, і вам дуже хочеться підказати їй, що їй робити, спробуйте втриматися від готової відповіді. Спробуйте допомогти їй прийняти рішення самостійно.

Вірте у свою дитину.

Родина збиралася переїжджати на нову квартиру. Мама дуже тривожилася, що у хлопця, і так не надто товариського, можуть виникнути труднощі з пошуком друзів. На це інша мама і досвідчений психолог їй порадила для початку змінити тривогу на віру в те, що в її дитини все вийде, а тоді вже шукати способи допомогти йому.

Отже, ми поговорили про те, яке ставлення до дитини поліпшує наше спілкування з нею. Давайте тепер звернемося безпосередньо до способів спілкування з дитиною.

Які звернення дитина краще чує?

Досить часто конфлікти з дитиною виникають тоді, коли дитина не чує батьківських прохань чи вказівок. Це може бути пов’язане з проблемою відносин між вами і дитиною. Наприклад, коли спілкування в основному зводиться до вимог і вказівок. Тоді дитина протестує проти цього і виявляє упертість. Чи, навпаки, коли батьки потурають дитині, не привчають її до того, що в неї є якісь обов’язки.

У той же час, важлива і форма, у якій ми просимо дитину щось зробити.

·                       Позитивно формулюйте звернення до дитини.

Кажіть дитині що робити, замість того, щоб вказувати, чого не робити. Наприклад, замість: «Не дряпайся по меблям», треба сказати: «Злізь зі столу».

·                       Не поєднуйте в одному проханні чи вказівці декілька.

Давайте вказівки по одній, а не всі разом. Розділяйте великі прохання чи вказівки на декілька невеликих. Наприклад, замість: «Прибери свою кімнату», скажіть: «Склади кубики в коробку», «Постав взуття в шафу».

·                       Говоріть дитині точно, що потрібно зробити.

Замініть такі висловлення як «Будь гарним» чи «Роби правильно», більш точними, такими як «Говори пошепки» чи «Будь ласка, сядь за стіл».

·                       Звертайтеся до дитини спокійно.

Діти повинні навчитися реагувати на нормальний тон голосу, а не на крик, авторитарний тон чи благання.

·                       Говоріть чемно і з повагою.

Прохання і вказівки повинні бути чіткими і ясними, в них не повинно бути неповаги до дитини. Дуже допомагає слово «будь ласка».

·                       Прохання і вказівки повинні бути такими, щоб дитина була здатна їх виконати.

Важливо, щоб прохання і вказівки збігалися з фізичними і розумовими можливостями дитини. Трирічна дитина не зможе зав‘язати самостійно шнурки, а п‘ятирічна вже спроможна це зробити. Просто так дитина не стане акуратною. Якщо до цього дитина сама не прибирала кімнату, значить в неї ще не має навичок. Її треба спочатку навчити цьому, а потім вже вимагати допомоги у прибиранні дому.

·                       Використовуйте команди і накази тільки тоді, коли вони дійсно потрібні.

Прямі команди повинні використовуватись тільки тоді, коли дійсно важливо, щоб дитина їх виконала. Наприклад, в екстреній ситуації, коли хтось поранився, потрібно щось дуже терміново зробити.

·                       Використовуйте вибір, коли це можливо.

Пропонуйте дитині, якщо є можливість, вибирати, що одягти – сині чи жовті панчохи, що з’їсти на сніданок, як провести час.

·                       Пояснюйте, чому ви просите чи вимагаєте

Пояснення краще давати до прохання чи вказівки. Не варто їх давати між проханням і його виконанням, оскільки діти можуть намагатися втягнути батьків у дискусію, щоб не робити того, що батьки просять.

·                       Хваліть!

Не забувайте похвалити і подякувати дитину за зроблене. Адже, якщо ми просимо про щось чужу людину, і вона виконує наше прохання, ми обов’язково говоримо їй «спасибі».

·                       Якщо дитина звертається до вас з чимось важливим для неї – намагайтеся приділити їй свою увагу цілком, не відволікаючись ні на що інше. Якщо дитина маленька, ви можете сісти поруч з нею. Якщо у вас немає часу зараз обговорювати з дитиною щось, скажіть їй, коли саме у вас буде можливість цілком побути з нею.

·                       Не варто задавати дитині питання. Краще, щоб ваша реакція була в стверджувальній формі. Фраза, сформульована як питання, не виражає співчуття. Скоріше сприймається як розслідування з боку батьків.

·                       «Тримайте паузу» — дайте можливість дитині розібратися зі своїми переживаннями, просунутися в рішенні своєї проблеми.

 

Чим корисне активне слухання:

1. Ви показуєте дитині, що ви поруч з нею, розумієте її;

2. Воно допомагає дитині самій більше розуміти себе, свої почуття, і знаходити рішення;

3. Ви показуєте дитині конструктивний спосіб вираження своїх почуттів і вирішення проблеми.

 

    Є почуття, що прийнято вважати поганими. Наприклад, гнів чи роздратування, особливо, стосовно дорослого (вчителя, родича, когось з батьків). Але заборона на такі почуття не може усунути самі почуття. Вони залишаються всередині і накопичуються. І періодично вириваються з такою силою, що їх вже неможливо стримати.

Активне слухання дає дитині можливість самій усвідомити свої почуття. Дитина «одержує дозвіл» на вираження таких почуттів і вчиться виражати їх конструктивно. Ви можете створювати й інші ДОЗВІЛЬНІ КАНАЛИ – дозволити дитині вдосталь покричати від злості і викричати її, побити подушку чи грушу для биття, порвати папір.

Звичайно, спочатку може бути не просто використовувати активне слухання. Адже більш звичними є такі реакції:

  Поради, як поводитися, готові рішення — «А ти дай здачі», «Я б на твоєму місці…» – дитина не відчуває підтримки, може думати, що її почуття стосовно ситуації неправильні. Така позиція не допомагає дітям більше розповісти про свою проблему, сприяє тому, що вони ще більше замикаються в собі і своїх почуттях. Часто у відповідь на поради виникає негативна реакція, пов’язана з тим, що наступають на бажання дитини бути самостійною. Про це краще поговорити потім, коли почуття заспокояться. Тоді варто дати пораду, поділитися досвідом, обговорити, що варто і чого не варто робити.

  Критичні зауваження, догани, звинувачення — «З тобою завжди щось трапляється», «Сама винна!» — такі фрази звичайно викликають тільки сильну захисну реакцію і відмову від розмови, зневіру в тому, що батьки можуть почути, збільшують почуття провини, а також, призводять до зниження впевненості дитини в собі.

 Мораль, повчання — «Треба було думати», «Навіщо ти з ними зв’язувався» — викликають у дітей почуття тиску та неповноцінності, коли з ними відбулося щось неприємне.

  Обзивання, висміювання — «Боягуз, ти що, здачі дати не міг?», «А ти звичайно завжди правий?».

  Випитування, розслідування — «Ні, ти все-таки скажи», «Ну чому ти мовчиш?», «Що все ж таки трапилося?» – краще, заміняти питання на стверджувальні фрази. Наприклад: «Тобі зараз важко говорити про те, що відбулося».

  Співчуття на словах, умовляння — «Я тебе розумію» і інші подібні фрази можуть пролунати занадто формально для дитини. Іноді краще просто обійняти засмучену дитину.

Коли дитину переповнюють емоції, такі реакції заважають дитині відчути, що її розуміють. Спільним для всіх таких реакцій є те, що вони не допомагають дитині виразити почуття і залишають її наодинці зі своїми переживаннями.

 Пам'ятайте , шановні батьки,те, як ми ставимося до дитини, та й не тільки до дитини, впливає на те, чи зможемо ми знайти спільну мову, досягти взаєморозуміння, задоволення, радість у відносинах.

Щасти Вам!!!



Як виховувати щасливу дитину?

  Думаю, немає жодного батька чи матері, які б не мріяли бачити свою дитину щасливою. Кожен з нас вкладає в це поняття  своє бачення. Як співає Олег Винник "щастя буває різним". Але як же наше(батьківське) бачення "щастя " впливає на щастя самої дитини? Яка ж справжня цінність батьків у  вихованні щасливої дитини ? Та і, взагалі, чи не потрібно нам-людям-повчитися у білих ведмедів у вихованні щасливих діток?

Пропоную кожному відшукати  відповідь на ці запитання  в даному  відео.

Небезпечні заклики із соціальних мереж!!!

   Можна обговорювати різні теми щодо розвитку особистості дитини,щодо особливостей кожної вікової категорії та багато інших  життєво важливих  проблем . Але є  теми, замовчувати які  смертельно небезпечно для життя та здоров'я дітей. Саме  тему про небезпечні заклики із соціальних мереж ми з Вами , шановні батьки , обговорювали в  наших  батьківських  групах за допомогою  месенджера Vaber. Зараз я пропоную Вам розгорнутішу інформацію для роздумів та реагування . Адже тема надзвичайно тривожна і вимагає нашої уваги та мудрої поведінки.

Пропоную переглянути добірку матеріалів . Висновки робіть самі.


Начальник департаменту захисту дітей та протидії насильству Юлія Усенко :

 "Близько місяця школярка, побачила в соціальній мережі "Тік Ток" відеозапис, де на чорному екрані було речення: "Випий 40 таблеток "Нош-пи" та побачиш, що буде".

Ось результат - дитина 13 років загинула!

   Відпрацьовувалися версії негативного впливу Інтернету, схиляння до самогубства, відносин з родиною та однолітками, законність продажу ліків дітям. Але, забігаючи наперед, дівчата не були схильні до самогубства, проблем у сім‘ї та з однолітками не мали.

     І цей приклад ще раз наголошує на пріоритетності таких справ, які в більшості сприймаються як нещасні випадки, а насправді криють в собі багато проблем, з якими наші діти стикаються в повсякденному житті.

    2021 рік почався з 18 самогубств та спроб їх вчинення. Вік дітей від 10 до 16 років. Причиною зростання кількості самогубств деякі джерела називають активізацію, так званих, "груп смерті", на кшталт "Синього кита".За даним кіберполіції, ними постійно здійснюється моніторинг таких каналів, але на жаль, жодної інформації щодо їх офіційного встановлення чи блокування немає.

   У протидії цим явищам та негативному впливу на підлітків небезпечного контенту в Інтернеті мають об’єднатися не лише правоохоронці, але й батьки та працівники закладів освіти, в яких навчаються діти. Дорослим необхідно говорити з дітьми, контролювати їх спілкування, емоційний стан, витрати; вчити протистояти впливам та контенту.

    І треба діяти вже. Вбачаємо, що на державному рівні необхідно вживати заходів, що знівелюють вплив ігор, відео, чатів та інших зовнішніх чинників на дітей, сприятимуть їх здоровому психологічному розвитку та готовності до дорослого життя."

Світлана Ройз ,дитяча та сімейна психологиня "Чому підлітки чинять необдумано і що з чим робити дорослим"

Я відстежила сезонність хвиль тривоги і страшних новин про підлітків. Спогади у Фейсбуці саме в ці дні піднімали матеріали про паніку, синіх китів, ризиковану поведінку підлітків у 2017–19 роках. Коли щось загрожує життєвості, безпеці, особливо наших дітей – природно панікувати. Природно відчувати жах, безпорадність, дізнаючись інформацію про трагедії. Але під час паніки ми точно обираємо не конструктивні дії. Ми суб’єктивні.

Мене  часто запитують у батьківських групах, і приходять повідомлення від батьків і   вчителів із запитаннями, на які в мене немає однозначної відповіді: як напевне уберегти дітей від страшних виборів? Пошукаймо відповіді разом.

1. Синдром Вертера (пошукайте, будь ласка, інформацію про це). Чим докладніше, активніше, “більш насиченою” буде подаватися інформація про трагедії в ЗМІ – тим більше буде провокуватися подібна поведінка. Причому, саме в тій віковій категорії, саме в того типу, який  описують у новинах. Не можна робити інформацію про ризик, самогубства “смачною”. Є дослідження про вплив зменшення інформації про трагедії на кількість “послідовників” .Пошукайте їх, будь ласка. Я дуже сподіваюся на відповідальність ЗМІ.

2. Якщо прямо зараз сталася критична ситуація –говорити про неї з дітьми має не “зовнішній експерт”, а ті, хто дітям близькі, ті, кому вони довіряють. Ті, хто можутьрозділити їхні почуття. Їм важливо відреагувати – на страх, провину, злість (укінці тексту запропоную конкретні дії). Можна почати розмову з того, що видізналися страшну інформацію і що ви відчуваєте…

3. Забороняти соцмережі, гаджети – марно. Це ілюзія безпеки, ми нічого не можемо забрати, не давши взамін рівноцінне.

4. Я зараз уважно вивчаю тему депресії і статистику щодо депресивних розладів у світі. Ризик депресій вище в дівчат-підлітків (і в жінок) у всьому світі. Самооцінка в дівчат більш “вразлива”.

ЩО НАМ ВАЖЛИВО ПАМ’ЯТАТИ ПРО ПІДЛІТКІВ

1. Це час “пустелі отроцтва”. У якій страшно, у якій дуже багато амбівалентних почуттів і станів, їх дуже складно витримати. Крім агресії, ейфорії, тривоги, підлітковому вікувластивий стан “емоційної обнулення”.Нудьги. Порожнечі. У здоровому стані ця нудьга змушує нас шукати діяльність, у якій ми би відчували реалізацію. Але в підлітків часто за нею йде прояв румінації (нав’язливих думок): незадоволеності, злості, болючої туги.  Цього стану болісної туги діти намагаються уникнути, вибираючи дивні і страшні дії. Для нас маркер того, що важливо терміново включатися, – шрамування. Біль фізичний затуляє біль емоційний. Витримати фізичний біль може бути легше, ніж душевний.

2.Це час суб’єктивного переживання тотальної самотності, крихкості внутрішніх опор і невпевненості в зовнішніх. Дитина, яка дорослішає,не може спертися на внутрішню територію (і все, що її стосується, включно з батьками) –саме там відбуваються глобальні зміни на всіх рівнях. Вона шукає опори,схвалення, визнання “зовнішньої”. Саме тому їм так важливо крикнути у світ: “А Я..”(у Тік-Тоці, Інстаграмі тощо). Але частіше вдається: “А в мене…”. Вийшовши з підліткового віку в здоровому стані вони прийдуть до СИЛИ Індивідуальності.Запитання підліткового віку: “хто я?”, “що я можу?”, “нащо можу вплинути?”, “як далеко поширюється моя влада?”, “що я можу витримати?”.

 Як ми можемо в усьому цьому допомогти:

                – багатьом складно дочекатися результатів (на це просто може не вистачати “потужності”, і це    особливість цього покоління). Їм важливі “швидкі проєкти”: кулінарія, проєктні табори, обмежені в часі проєкти, “тренінги вихідного дня”;

– їм важлива близькість. Безпечне коло спілкування – настільні ігри, наукові гуртки,рукоділля, будь-які майстер-класи, хобі, творчість, навчальні проєкти, курси програмування, шашки-шахмати, фото-майстерні, створення мультфільмів. Це прирівнюється до психотерапії;

– якщо вам вдасться залучити їх до музики – хоч барабани, укулеле – це вплив на“внутрішню ритмізацію”, це “кондиціонер” для їхньої розпеченої лімбічної системи. Є таке правило: школи, у яких є хор і театр, – у меншій зоні ризику щодо булінгу;

–відчуття важливості необхідне в цьому віці: важливості свого внеску в спільноту (школи, класу, району…), волонтерство, тьюторство, соціальні проєкти. Навіть діти 4 класу можуть проводити майстер-класи в першокласників (потрібно тільки продумати, як цього досягати в умовах карантину);

– привчання до рефлексії – сторітелінг, написання есе, літературні гуртки, читання. Зробімо читання модним;

–майндфулнес, медитації, візуалізації: усе це – гальмівна система під час збудження. Ці практики допомагають “вижити в пустелі”;

– здорова критичність – будь-які логічні ігри, “Що? Де? Коли?”, проєкти з розвінчанням міфів, експерименти, ігри в мафію, знову-таки – програмування, шахи-шашки;

– в арттерапії в роботі з підлітками ми використовуємо тему лабіринту: проходження лабіринтів-квестів, малювання лабіринтів. Ми привчаємо до відчуття, що вихід є.Логічний. Безпечний. У життя.

Завдання підлітків – перейти на “своє внутрішнє харчування”. Для цього потрібно відокремитися  від “харчування маминого”. У всіх сенсах. Від харчування емоційного, від залежності від найбільш значущої фігури (часто це проявляється буквально – у відмові їсти ту їжу, яка прийнята в  сім’ї, готується мамою, знецінення мами і її ролі). Якщо дитина заявила, що буде вегетаріанцем/-кою – попросіть навчити вас нових страв (і компенсуйте те, що вважаєте важливим, вітамінами).

“Будьте зі мною – відпустіть мене” –постійний стан підлітків. Їм так важливо відчувати від нас: “Я з тобою! Я зможу в себе вмістити те, що ти зараз переживаєш. Ти можеш, “спираючись на мою силу”, рости. І поруч зі мною ти можеш розслабитися й на мене покластися”. Це дуже складно. Бути батьками підлітка – випробування.

Ми пам’ятаємо, що на рівні фізіології відбуваються величезні зміни, які залишають відчуття перевантаження і стан “це неможливо контролювати”. Гормональні перебудови, зростання стоп, зміна зросту, усіх обсягів, гормональні американські гірки, зміна режиму сну.Відповідальність за будь-які невдачі дитина переносить на тілесність. І,  знаєте, підлітковий вік – саме час для онлайн-курсів зі стилю, макіяжу, освоєння сценічної ходи та ін. І, звісно, спорту.

Процеси, що відбуваються в мозку:

префронтальна кора (що відповідає за раціональну поведінку, контроль,критичність, аналіз, оцінювання ризиків) і лімбічна система (що відповідає за переживання, формування емоцій) у підлітковому віці абсолютно не дружать. Через гіперактивність лімбічної системи й неможливість гальмування (через незрілість  префронтальної кори й недостатність зв’язків) дитина моментально спалахує в разі будь-якої (уявної) небезпеки. Саме лімбічна система жадає ризику. А префронтальній корі не вистачає сили її зупинити.

ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ

Нам  важливо дати можливість підлітку “скинути збудження” (раптом – вони захочуть займатися спортом, можуть допомогти батут, “лазерні бої”, будь-які псевдо-агресивні ігри).

У позитивній психотерапії є красива модель балансу або “ромб балансу”. Уявіть ромб, у вершинах якого стоять найважливіші теми життя:

тіло (здоров’я, харчування, спорт, гігієна, сон…);

контакти (спілкування, близькість, сім’я, друзі…);

реалізація (діяльність, навчання, робота…);

сенс (фантазії, творчість, майбутнє, мрії, цілі, цінності).

В  ідеальній системі всі сторони ромба мають бути рівнозначними, але в реальному – якийсь кут може бути “відтягнутим”, перевантаженим, деформуючи всю структуру. І нам важливо не зменшити кут, який “виділяється”, а продумати, як збільшити інші. Це стосується й дітей, і дорослих.

Без паніки: як говорити з дітьми про депресію та суїцид

Шановні батьки ! 

  Знову соціальні мережі  накрило вже не першою хвилею паніки, пов'язаною з суїцидними групами підлітків.  Безперечно, Ви маєте поговорити з власною дитиною. Та перш ніж розганяти тривогу  та влаштовувати допити дітям, збуджуючи в них цікавість до "китів", варто зробити глибокий вдих-видих та поцікавитися  порадами психологів. 

1. Як говорити з дітьми на страшні теми, як пояснити їм, що таке депресія, як уникнути того, щоби вони "абсорбували" батьківську паніку? Ось кілька порад з  матеріалів  психіатра Лорі Холлман у The Huffington Post.

Наводьте факти

Розповідаючи дітям, що таке депресія, варто наголосити на тім, що це хвороба, яка має певні причини та симптоми, і яка лікується. Розкажіть, як може змінюватися поведінка людини у депресії, та запевніть, що коли депресія вражає дорослу людину, то в тому, що вона стає  втомленою, сумною чи дратівливою, немає провини дитини.

Запитайте, чи є в дитини якісь питання, та відповідайте коротко, але чесно. І не заглиблюйтеся в пояснення процесів, які відбуваються в мозку, бо це зробить проблему в уявленні дитини ще серйознішою та страшнішою.

 Враховуйте вік та ступінь зрілості

Добирайте правильну лексику, бо  такою розмовою можна перелякати, змусити думати, що вона в небезпеці. Тінейджер же й сам загуглить слово "депресія" та запитає в вас про роль серотоніну чи щось таке, що ви й самі не знаєте. Запропонуйте підлітку звернутися до Google разом.

Заспокоюйте

Дитина повинна мати впевненість у тому, що батько або мати, навіть якщо хворітимуть на депресію, все одно подбають про них, що вони лікуватимуться та здолають недугу.

2. Як розповісти дитині про "суїцидальні" ігри в Інтернеті, не провокуючи та не стимулюючи при цьому їхню цікавість до них – про це розповість в своїх матеріалах психолог Любов Найдьонова.

 3. Що підштовхує дітей брати участь у смертельних флешмобах? У яких батьків зростають діти, яких легко взяти «на слабо» і які легко ризикнуть собою? Як правильно говорити з дітьми про «модні», але згубні ігри в соцмережах, щоб до вас дослухалися? Розповість Вам знана психіатр, доктор медичних наук Іванна Риткіс.

4.Поради психолога: як вберегти дітей від "ігор смерті" та небезпечних флешмобів в інтернет Підлітки, які відділяються від батьків в пошуках себе, часто потрапляють в тенета небезпечних ігор та флешмобів в мережі. Останнім часом в Україні спостерігаємо хвилю дитячих спроб самогубств, які пов'язують з так званими "іграми смерті".Чому підлітки долучаються до них, з якими проблемами вони не можуть справитись та що варто знати батькам,  розповість рівненська психологиня Оксана Третяк.

Шукайте, ознайомлюйтеся та будьте інформовані!

КОЛИ ЗЕМЛЯ ЛЕТИТЬ З_ПІД НІГ

Проблема виховання

Серед розмаїття літератури для батьків, сьогодні – 95% усіх книг описують ідеальне життя та ідеальних дітей. Натомість ми постійно у своєму житті стикаємося з реальними проблемами, а самого ідеалу, як такого, не існує. Тому насправді більшість фахівців сходяться у єдиній думці – дитина повинна мати одне базове почуття, яке забезпечуватиме їй комфорт і безпеку в цьому світі. Ним є любов.

Дитина повинна знати: якою б вона не була, поганою чи доброю, вона завжди буде любленою, а також у неї є безпечне місце – це її сім’я та дім. Усе інше не має значення.

Найбільший страх дитини – це страх сепарації, тобто відділення від рідних. Доволі часто, коли ми говоримо про проблему суїциду, то звертаємося до відчуття безпорадності, непотрібності. У такому стані, здебільшого, підліток почуває себе покинутим саме батьками.

Найкраще, що батьки можуть зробити для своєї дитини, – це забезпечити їй почуття потрібності та безпеки у колі найрідніших.

Вікові кризи

Упродовж свого життя ми переживаємо декілька вікових криз – першого року життя, трьох років, шести-семи років, середнього віку та інші. Проте найскладнішою для батьків є криза підліткового віку. Це етап, коли діти особливо активно проявляють своє «я», прагнуть продемонструвати батькам наявність власної думки та можливість і бажання вирішувати особисті питання самостійно. Але найголовніше у цьому віці – підлітки хочуть, щоб дорослі звертали увагу і рахувалися з їхньою думкою. Додайте до цього фізіологічні зміни у житті підлітка і отримаєте цілу купу нових відчуттів, з якими дитина намагається вживатися.

Особливості поведінки підлітка

Такий вік характеризується зміною авторитетів. До підліткового віку авторитетом є дорослі. Навіть попри те, що поведінка дитини може бути неправильною і не влаштовувати старших, існує сам факт авторитету. Наприклад, якщо педагог зробив зауваження, дитина на нього відреагує. Підліток втрачає цей авторитет у якості дорослого, у цей період часу постає питання соціального статусу дитини, яке є набагато важливішим, ніж зауваження з боку батьків. По суті авторитетом стають  однолітки.

Батькам ж не хочеться втрачати авторитет в очах їхньої дитини. Переважно вони дивляться на цю кризу з власного віку, мовляв, я старший(а), розумніший(а) і досвідченіший(а), і щоб моя дитина мені не розповідала, я все рівно знаю, що життя складається інакше. А така поведінка не є правильною.

Врегулювати кризу підліткового віку можна наступним чином. Насамперед, батьки повинні усвідомити, що у них будуть труднощі з дитиною. І це нормальне явище. Найперше, ставитись до цього спокійно. Єдине, що залишається батькам –прийняти це.

Що не слід робити у спілкуванні з підлітком?

Головне – не впливати на дитину авторитарно, не чинити на неї тиску. Це не означає, що не повинно бути дисципліни чи рамок. Але потрібно розуміти: якщо такі рамки було побудовано впродовж усього життя підлітка, то, навіть у кризові моменти, він за них не вийде. Звичайно, дитина чинитиме їм опір, але вони настільки закорінились у її поведінці, що увійшли у звичку.  Якщо ж рамки були розмиті, або у певний період часу зникли, через будь-яку іншу соціальну ситуацію: розлучення батьків чи смерть когось з близьких людей, то ситуація контролю втрачається. І на перший план виходить думка оточення, коліжанки, хлопця, який подобається.

Ще одна річ: дитині ніколи не потрібно брехати. Навіть «брехня з добрими намірами» – це не завжди добре. Часто батькам здається, що їхні діти, у силу того, що мають маленький життєвий досвід, на даний момент не повинні знати про ті чи інші обставини. Це викликає з боку дитини опір. Оскільки в іншому колі вона може дізнатись більше, у неї з’явиться своєрідний дисбаланс. Мовляв, я маю інформацію, а батьки вважають, що мені зарано це знати. Якщо дитину щось цікавить, то з нею потрібно поговорити, бодай через те, що вона дізнається про це з іншого джерела. У такому випадку ми можемо навіть говорити про втрату довіри до батьків.

Батьки повинні намагатись поводити себе якомога ефективніше у спілкуванні з дитиною, тоді усі проблеми усуваються. Але це є щоденною роботою. Неможливо за один день налагодити те, чого ніколи не було. Підлітковий період потрібно просто пройти адекватно, не загострюючи його.

Про групи ризику суїциду

Суїцид – це складне не тільки психологічне, а й соціальне, економічне явище. І насправді навколо нього створено певні міфи, які плекали багато років: до суїциду більше схильні діти, які знаходяться у малокомфортній соціальній ситуації. Насправді це не так. Навпаки, найчастіше скоюють самогубство діти з забезпечених сімей, яких не сприймають як таких, що належать до  групи ризику.

Дитина з так званої «неблагополучної сім’ї», яка знаходиться у несприятливих умовах з дитинства, насправді упродовж свого життя вчиться чинити опір, таким чином виробляє у собі внутрішню рису пручатися будь-яким насильницьким проявам. Тому її схильність до суїциду не є надто високою. Хіба що така дитина потрапила у критичну ситуацію.

Натомість діти, які, як нам здається, ростуть у сприятливих для них умовах, якраз не готові зіштовхнутись із складною життєвою ситуацією, можуть не впоратись з нею.

У нашій державі статистика ведеться у якомусь малопридатному стані, але якщо все ж звертатись до неї, то у відсотковому відношенні самогубство частіше вчиняють діти, чиї батьки знаходились у стані розлучення або були розлучені. Це означає, що його часто  супроводжують інші проблеми: психологічна травма, смерть близьких людей, хвороба когось із рідних.

Зокрема, окремо можемо виділити момент страху, коли близька людина, мама чи батько, помирають від раку. У дитини автоматично з’являється відчуття страху, що її чекає те саме. А будучи свідком чиїхось страждань, вона не хоче переживати те ж саме.  Відповідно, може наважитись на самогубство. У такі важкі моменти дитина потребує якомога більше любові.

Ще є один момент, на який варто звернути увагу: чи була дитина свідком того, коли хтось із членів родини здійснив самогубство і чи були у досвіді родини такі історії. Такі діти можуть потрапити у групу ризику.

Батьки повинні розуміти, що дитина в соціумі завжди переживатиме проблеми. Це нормально. З часом ми усвідомлюємо, що жодне оточення не зобов’язане нас любити, але любові від батьків ми очікуємо завжди, адже це дає нам відчуття опори. І якщо ми розуміємо, що сім’я  не може нас цим забезпечити, коли ми найбільше потребуємо, саме тоді земля летить з-під ніг. І відсутність цієї підтримки, любові, може також змусити дитину до страшного кроку.

Як зрозуміти, що дитина готова вчинити самогубство

Якщо говорити про причини суїциду, то їх може бути декілька. Найперше, варто відокремити види підліткового суїциду. Один з них – демонстративний, який ми часто також називаємо маніпулятивним. Дитина, намагаючись досягнути певної мети, отримати користь чи вигоду, може у такий спосіб погрожувати батькам чи друзям. Зокрема цей вид суїциду є поширеним серед закоханих.

Другий – скоєний у стані афекту, коли дитина не може контролювати емоційний стан, у якому знаходиться на даний момент.

Останній – дійсний, справжній суїцид. До нього підліток готується.

Усі три види є небезпечними. Навіть, якщо є дитина вдається до маніпуляції, це не означає, що вона не наважиться здійснити самогубство. У стані емоційного збудження дитина просто себе не контролює, тому і може здійснити такий крок. Справжній  суїцид часто пов’язують із депресивними станами. Останній батьки можуть розпізнати: слідкуючи за поведінкою дитини, можна помітити чи перебуває вона у стані депресії. 

Також можна помітити схильність дитини до такого явища як самогубство. Зокрема, мові підлітка притаманне відчуття безнадійності. Він/вона кидає такі фрази: «Я не знаю для чого мені далі жити», «Я сподіваюся, що якщо мене не буде, вам всім стане легше». Треба звернути увагу на будь-які словесні висловлювання, які виражають її внутрішні думки. У такому випадку необхідно звернутися до фахівця для додаткової консультації.

Друге важливе явище, за яким можна розпізнати готовність дитини до суїциду – це впорядкування своїх справ, наприклад, акуратно поскладений одяг, але у випадку, якщо раніше така поведінка була їй непритаманною

 Доволі часто такі діти ведуть щоденник. Батьки, у яких сталось таке горе, знаходять особисті записи. Це показує, що дитина вчасно не мала кому розповісти про те, що її турбувало, боліло. 

Важливо, що ніхто не знає, коли для підлітка настане та остання крапля, що переповнить чашу. Дитина може ходити з такими думками, перебувати у пригніченому настрої, але в певний момент невчасне сказане слово може стати поштовхом, коли вона вирішить, що усе – досить!

Варто шукати додаткові контакти до дитини. Найбільше, що спонукає дітей до суїциду – відчуття безнадійності, втрата відчуття любові інших людей до них. Їм здається, що вони є непотрібними для людей у цьому світі. На жаль, часто поряд немає тих людей, яким вони могли б довіритися і які могли би вчасно відреагувати на цю проблему. Тому відчуття любові підліткові потрібно забезпечити найбільше.

Потаємні знаки порятунку

Згідно зі статистикою, у 8 з 10 випадків потенційні суїциданти намагаються дати оточенню зрозуміти, що вони можуть наважитися на самогубство.

Проблема полягає у тому, чи готове оточення це зрозуміти і «відчитати». Те саме словесне висловлювання, зацікавленість питаннями життя і смерті, містицизмом, належність до певних молодіжних субкультур, що цікавляться потойбіччям, містикою й можуть свідчити про те, що дитина потребує певних відповідей.

Зокрема, варто звернути увагу на впорядкованість справ. Відомий випадок, коли підліток вчинив самогубство, але при цьому батьки могли цьому завадити. Перед самим суїцидом дитина відвідала усіх родичів і попрощалась з ними. Проте сам факт таких дій став відомий уже на похороні.  Фактично, така поведінка була своєрідним криком. Можливо, часто такий крик є тихим, нечутним для інших (як уві сні, коли вам здається, що кричите, а звуку немає).Звернути бодай увагу на те, що дитина дуже часто знаходиться у понурому, депресивному стані, стані апатії. Переміна у настрої може бути несподіваною.

Усі ці моменти не є свідченням того, що дитина скоїть суїцид, але варто на це звернути увагу і не ігнорувати.

Як пережити суїцид друга

Якщо сталося так, що друг вашої дитини покінчив життя самогубством, не варто боятися про це говорити. Велика помилка батьків – не говорити про біль втрати, боятись зачіпати цю тему, мовляв, час мине – усе забудеться. Насправді це не так. Діти цього ніколи не забудуть – воно може відійти на задній план, але в пам’яті буде завжди. Якщо суїцид здійснив друг чи подруга, дитина переживатиме це і рано чи пізно захоче пор це поговорити.

Тому батькам слід розмовляти з дитиною: як вона вважає, чому її друг чи подруга це зробила, що спонукало. Якщо в дитини паралельно виникатимуть запитання: як можна втратити сенс у житті, як можна залишити родичів у такому стані, варто намагатись знайти відповіді.

Потрібно висловити тугу за людиною, якої не стало. Для цього можна написати листи-прощання, або проговорити ситуацію вголос. Кожен може висловити те, що у нього на думці. Якщо у померлого були конфлікти з кимось у класі, то варто, щоб та людина також не боялася висловитись, можливо у неї є відчуття провини і вона шкодує за свою поведінку. Важливо та ефективно, якщо під час таких розмов плачуть, адже зі сльозами ми частково позбуваємося свого болю.


 Ми завжди маємо розуміти: будь-яке переживання стресів, потрясінь – це нормально. Будь-яке відхилення від норми – це також нормально. У певний момент страх перед смертю – норма. Ми ж усі розуміємо, що наше життя має кінець, тому боятися смерті – це також нормально.

 Ми ніколи не знаємо, що стане останньою краплею для дитини, схильної до суїциду. Їй потрібно давати ресурс, який стане для неї опорою, і це точно не страх перед чимось чи кимось.


Варто пам’ятати – найкраще, що ми можемо дати нашій дитині – це любов та опору в цьому житті.

Використані матеріали Маряни Федини.


Шановні батьки, чи знає Ваша дитина , що Ви її любите? Чи знає, що Ви завжди її зрозумієте та підтримаєте? Чи впевнена, що Ви її чуєте? Скажіть їй про це. Нехай наша любов буде для дітей очевидною.Нехай нам вистачає часу вислухати і почути власну дитину. Нехай нам вистачить сил і мудрості дати їм опору в їхньому дорослішанні, допомогти вистояти проти спокус та закликів  реального та віртуального світів. Нехай нам буде за дітей спокійно.

Вітаю вас, шановні батьки! 

   Емоційний стан дитини  залежить від стану батьків. Тому, саме  ви зараз незмінна людина в житті дитини, її острівець безпеки, опора для неї . Саме ви маєте знайти слова, щоб пояснити, що відбувається; як треба поводитися, щоб бути в безпеці. Саме ви вселяєте зараз надію та  спокій в дитячу душу. Саме ви помічаєте тривожні зміни в поведінці дитини та шукаєте допомоги вчасно. Ваша головна місія зараз -це  безпека та спокій вашої дитини. Тому, бережіть себе , турбуйтеся про власний емоційний стан, адже саме ви- життєвонеобхідний ресурс дитини. 

Ось декілька вправ, які допоможуть дитині зняти стрес.

"Квітка та свічка"

Вправа, що допоможе дитині розслабитися; сприяє глибокому диханню.

Уявіть, що у вас в одній руці приємно пахне квітка, а в іншій – запалена свічка.

"Пір’їнка і статуя"

За допомогою цієї вправи можна зняти м’язову напругу.

Уявіть, що ви пір’їнка, що літає в повітрі приблизно десять секунд.

"Черепаха"

Ця вправа теж допомагає зняти м’язову напругу.

Уявіть, що ви черепаха, яка йде на повільну, розслаблену прогулянку.

Уявіть, ніби раптово почався дощ.


Саме батьки є острівцем безпеки для дитини!

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ЗАХИЩАТИСЯ? 7 ПРАВИЛ ДЛЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ

    Мабуть, кожен з нас був свідком ситуації, коли на вулиці діти жартома чи всерйоз б’ють іншу дитину. Більшість проходить повз, не звертаючи увагу, — це ж діти. Але в той момент відбувається трагедія в дитячій душі. І жоден батько чи мама точно б не хотіли такого ставлення до свого малюка.

     Так звідки ж корені проблеми? Звісно ж, з раннього дитинства. Уміння постояти за себе формується до 3–5 років, і саме від батьків залежить, чи набуде дитина цієї важливої навички для свого життя.

Ми підготували 7 простих правил, що допоможуть вам навчити дитину постояти за себе.

І головне — не дозволяйте дитині думати, що вона заслужила, коли її ображають. Любіть свого малюка, захищайте, щоб навчити взаємодіяти з цим світом і постояти за себе.


Пригорнути кактуса

Книга «Як пригорнути кактус? Книга для батьків, які хочуть зрозуміти своїх підлітків» Анна Гресь

«Виховувати підлітка нелегко». Це вам скаже будь-хто з батьків, які вже це пережили.

У цьому віці діти схильні до мінливого настрою, відчуженості, ексцентричності, піддаватися різним віянням та всіляко шукати місце в житті навіть в самих, як може здатися, невідповідних для цього місцях. У свою чергу батьки не встигають за тим, як швидко їх дитина дорослішає та намагається бути схожим на дорослого.

Але зневірятися не варто! Нехай немає універсального посібника, який вирішив би всі проблеми, поради з книги «Як пригорнути кактус» допоможуть знайти спільну мову, згладити гострі кути та краще зрозуміти підлітка.

Кожен знайде тут саме те, що подарує безліч приємних моментів та відповіді на самі складні запитання.




   Доброго вечора, шановні батьки! На жаль, наразі ми не можемо зібратися на "живу" зустріч, щоб обговорити актуальні проблеми розвитку дітей. Тому хочу запропонувати вам(в якості просвіти) переглянути важливий та актуальний на сьогодні матеріал. Як підтримати та заспокоїти дитину під час війни. Війна закінчиться-психіка дітей у безпеці обов'язково відновиться. Але зараз ми маємо бути уважними до стану дитини, щоб помітити незворотні процеси в поведінці та психіці дитина. Війна, непроговорені тривоги та переживання, відсутність повноцінного спілкування в колі ровесників, ізоляція, вплив гаджетів і багато ін.факторів....-все це впливає на стан, емоції, здоров"я, психіку , розвиток дитини. Батьки - острівець безпеки для дитини!

Бережіть себе та людей поруч. Підтримуйте свій та дитячий ресурс.  Зараз важливе кожне добре та тепле слово підтримки. 

Вітаю всіх, шановні батьки! 

В якості психологічної просвіти  хотіла б представити тему, яка сьогодні надзвичайно актуальна –  

«Ознаки травматичного стресу у дітей різних вікових категорій»

Рік війни! Як це позначилося на психічному та фізичному стані наших дітей?   В умовах війни діти часто піддаються травматичному стресу, але батьки не завжди можуть вчасно його розпізнати і допомогти дитині.

Травматичний стрес не завжди проявляється явно, інколи зміни в поведінці можуть відбуватись впродовж тижнів, місяців та навіть років. До того ж різні вікові групи дітей можуть переживати стрес по-різному. Фахівці попередили, що різні вікові групи дітей можуть переживати стрес по-різному. Розглянемо їх детальніше.

Діти дошкільного віку:

плачуть або кричать частіше, ніж звичайно;

відчувають себе пригнічено або боязко;

переживають нові страхи, зокрема тривогу при розлуці з батьками;

сняться кошмари;

у дитини може бути нетримання сечі в ліжку; 

розвиваються шкідливі звички в їжі, дитина може набирати зайву вагу;

дитина відтворює травматичний досвід під час гри;

ставить запитання про смерть;

повертаються до моделі поведінки, яка притаманна в більш ранньому віці;

можуть мати затримки в розвитку.

Діти, які навчаються в початковій школі:

відчувають сором і провину;

демонструють надмірну прив’язливість до дорослих, котрим довіряють;

мають проблеми зі сном та концентрацією уваги;

надмірно турбуються про свою безпеку;

здригаються від найменшого подразника;

постійно розповідають про травмуючий досвід та бояться, що він повториться;

засмучуються через найменші дрібниці;

знижується успішність в школі.

Підлітки:

мають ознаки депресії;

почуваються самотніми або "божевільними"

уникають місць, які можуть нагадувати негативний досвід;

мають проблеми зі сном;

вдаються до ризикованої поведінки;

проявляються розлади харчової поведінки;

можуть мати суїцидальні схильності;

розповідають про травмуючий досвід з великою кількістю подробиць;

можуть вживати алкоголь та проявляти нехарактерну сексуальну активність;

кажуть, що нічого не відчувають.

  Якщо помічаєте зазначені ознаки, спробуйте допомогти самостійно, використовуючи поради психологів, або при нагоді зверніться за допомогою до фахівців. 

Поради психолога або як саме ми, дорослі, маємо поводитися, якщо помітили зазначені ознаки.

При наданні першої допомоги дотримуватись такої тактики: спостерігай, слухай, пов’язуй. Тобто необхідно прислухатися до дитини, стежити за її поведінкою та аналізувати, чи відносяться зміни до останніх подій, які могли стати для дитини травмуючими.

«Під час критичної ситуації, яка сталася внаслідок ведення бойових дій, не можна тиснути на дитину, змушувати її розповідати в деталях, що сталося та як вона себе почуває», – застерігають психологи.

«Діти пережили страшну трагедію, вони бачили те, що на завжди запам’ятає їх тіло, психіка, і це вже відбиток на покоління. Тому не треба їх питати, розпитувати, як вони себе почувають, який їх емоційний стан, чи було їм страшно і т.д. Ці питання – табу.  Потрібно бути поруч, і слухати те, що дитина сама захоче розповісти!» – рекомендують дитячі кризові психологи.

Не можна обіймати дитину, цілувати її, навіть, якщо ви їй дуже сильно співчуваєте. Все, що ви можете зробити – це спитати: «Чи можу я бути поруч, і якщо тобі потрібна моя підтримка, то ось моя рука». Якщо дитина потребує тепла, то вона сама дасть про це знати.

Варто бути обачними і з подарунками. Категорично заборонено дарувати іграшки, які розмовляють, гудять, стріляють і т.д. Також табу на повітряні кульки та феєрверки.

«Не можна говорити такі слова, як  «бідненький, як мені тебе шкода». Вони не бідненькі, вони діти, які побачили війну. І це про мужність, а не про немічність. Не треба робити з них психологічних «інвалідів»», – зазначають психологи.

Ще один важливий акцент.                             

Дорослі  також мають залишатися в ресурсі.

Психологиня Наталія Раїник переконує, що «допомогти дитині пережити стресові події можна лише єдиними способом – залишатись самому спокійним».

Дитина не знає що «ок», а що «не ок», вона орієнтується на стан батьків, якщо мама переживає і тривожиться  –  значить є небезпека і дитина зчитує її з стану мами. Діти дуже чутливі і дуже добре відчувають наш настрій. Тому перше і єдине правило  –  заспокоїти себе. Фактично на цій тезі побудований чудовий італійський фільм «Життя прекрасне» у якому тато з сином перебувають у концтаборі, але тато перетворив їхнє перебування на гру для свого сина і таким чином допоміг пережити жахливі події», – пояснює Наталія Раїник.

Діти є найвразливішою категорію, адже вони потребують захисту, любові та підтримки. Для того, щоб зберегти ресурс для своїх дітей, важливо в першу чергу самому дорослому залишатися в ресурсі. Ось основні поради:

• Базові потреби, сон та їжа. Намагайтеся спати та їсти, якщо є така можливість. Це важливо.

• Дихання. Коли відчуваєте сильний стрес/паніку/панічну атаку – концентруйтеся на диханні. Вдих має бути коротший за видих. Рахуйте в голові. Вдих на 5, видих на 8.

• Говоріть зі своїми дітьми. В залежності від віку, обирайте форму і обов‘язково пояснюйте про те, що відбувається та як діяти в ситуаціях небезпеки.

• Говоріть про емоції, будьте поруч та проявляйте емпатію. Наприклад, «тобі страшно, я розумію, але я поруч і я буду захищати тебе».

• Приділяйте увагу дітям, навіть якщо у вас мало часу. Дорослі – це опора для дітей, їм потрібна ваша увага.

• Хваліть, намагайтеся знаходити позитивні моменти, якомога більше говоріть про те, що любите їх. 

   При потребі звертайтеся до фахівців!                                                

 І на завершення закарбуйте собі : ми творимо життя!

Психолог-практик Олена Архіпова розповіла, що якщо раптом дитина запитає вас: «Мама, ми всі помремо?, то ви маєте розуміти, що це у дитини глибинний страх. Вам необхідно сказати їм, що ні, ми будемо жити. У нас все буде добре. У нас буде прекрасне майбутнє. Намалюйте дитині це майбутнє і готуйтесь разом з нею до того, що все буде добре.

       Психологи зазначають, що досвід психотравми у більшості випадків призводить до феномену, який дослідники назвали посттравматичним зростанням – коли у процесі подолання і зцілення ми стаємо сильнішими, наші стосунки глибшають, міцніє любов і мужність, кріпне дух.

    На жаль, ми не завжди можемо запобігти психотравмуючим подіям. Ми свідомі, що дорога попереду може теж бути непростою і на ній ще буде багато випробувань. Але ми віримо, що як і у нашій національній метафорі червоно-чорного вишиття, ми можемо із взаємною підтримкою та мудрістю долати важкі, болючі дії, виклики і перешкоди – і творити життя, наповнене сенсом та любов’ю.

(використано матеріали психологів Н.Раїник, О.Архіпової)

Інформований-значить озброєний!!!

Надзвичайно актуальна на сьогодні тема!!!

Що робити щоб дитина перестала матюкатися?

Дитячий психолог Ольга Крамаревич розповіла, як відівчити дитину вживати лайливі слова.

Якщо дитині менше 3-х років, то варто запитати, де вона почула це слово. Питати треба спокійно, не показуючи своєї емоційної реакції. Дитина могла почути інше слово, яке не є лайкою, але перекрутила його. Якщо хтось у родині вживає лайливі слова в розмові, несправедливо вимагати від дитини уникати цих слів. Не спрацює заява, що ці слова тільки для дорослих. Дитина буде продовжувати лаятися, щоб здаватися дорослою, повідомляє learning.ua.

Якщо стало відомо, від кого дитина почула лайливе слово, то цю людину потрібно попросити стримуватись. Дитині потрібно розповісти, що це слово виховані люди не говорять, що вам неприємно чути такі слова. З висловлювань дитини не потрібно сміятися. Вона може подумати, що такі слова вас веселять. Не намагайтеся викликати в дитини почуття сорому за і не висміюйте її. Це не позбавить її від звички лаятися, але може сформувати комплекси.

Діти старші 3-х років усвідомлено використовують лайливі та грубі слова. Їх потрібно навчити висловлювати свої почуття іншими, не лайливими словами. Якщо у вас вирвалось погане слово, поясніть дитині, що це погано і вам не хочеться, щоб вона повторювала вашу поведінку.

Не варто акцентувати увагу, якщо дитина сама не помітила, як вимовила непристойне слово. Але старшим дітям обов'язково потрібно показувати своє ставлення до таких слів.

Лайкою дитина може намагатися привернути вашу увагу або продемонструвати свою силу. Не варто показувати, що на вас не діє такий спосіб привернення уваги, що ви не вважаєте лихослів'я проявом сили. Залишайтеся спокійними.

Потрібно запитати дитину, чи розуміє вона, що ці слова ображають людей. Скажіть, що у вашому домі ними не користуються.

Якщо інші способи не діють, дозвольте лаятись у окремому місці. Наприклад, в туалеті. Тоді дитина перестане цікавитись матюками.

Якщо дитина сказала непристойне слово при сторонніх людях, варто попросити вибачення за неї. Зберігайте спокій та змініть тему розмови, щоб не говорити про виховання. Потім вдома, наодинці з дитиною, проговоріть свою позицію щодо лайливих слів.

Підлітки вживають лайливі слова найчастіше для того, щоб показати, наскільки вони вже дорослі і самостійні. Не потрібно влаштовувати скандали та висувати підлітку звинувачення. Спокійно, але твердо намагайтеся донести дитині, що вам не подобаються лайливі слова, що її поведінка ображає інших. Переконайте підлітка, що що вживання лайливих слів не зробить його більш привабливим в очах оточення.


Скажіть, що люди, які вдаються до вживання лайливих слів, найчастіше є малоосвіченими і не вміють висловлювати своє невдоволення іншим способом. Що люди, які мають авторитет, не лаються.

Якщо підліток продовжує лаятись, запасіться терпінням. Коли він подорослішає, вживання лайливих слів зникне само собою. Якщо вживання лайки є симптомом нестачі уваги з боку дорослих, спробуйте виправити ситуацію і налагодити стосунки в родині. Поміркуйте, чи достатньо уваги ви приділяєте дитині.