Правове виховання

Одним із завдань правового виховання є формування в учнів правових почуттів, які б регулювали їхню поведінку: почуття законності обраної мети, правомірності шляхів і засобів її реалізації, справедливості, нетерпимості до порушників норм права, відповідальності. Інакше основним регулятором їхньої поведінки будуть прості емоції, які призводять до ситуативної поведінки, нерідко неправомірної. Наявність правових почуттів допомагає учням долати різні труднощі, конфліктні ситуації, внутрішні суперечності, обирати з різних шляхів тільки той, який відповідає нормам моралі і права.

Правові почуття виконують роль, по-перше, психологічних чинників, що сприяють правильному подоланню внутрішніх суперечностей духовного світу особистості; по-друге,  психологічного ставлення особистості до правових явищ і їх наслідків; по-третє, мотивів правомірної поведінки; по-четверте, емоційних форм регуляції, самооцінки вчинків і дій особистості, по-п’яте, емоційних компонентів ціннісної орієнтації відповідно до норм права, правил поведінки.

Другим завданням правового виховання є вироблення навичок і звичок правомірної поведінки. Як і навички, звички є автоматизованими діями; у цьому їхня спільність. Різниця між ними полягає у тому, що навичка – це тільки вміння, здатність виконувати ту чи іншу дію без особливого контролю свідомості; звичка ж включає потребу виконувати відповідну дію.

Третім завданням є формування в учнів активної позиції у правовій сфері,тобто нетерпимого ставлення до правопорушень, прагнення взяти участь у боротьбі з цими негативними явищами, які ще мають місце в нашому житті, вироблення уміння протистояти негативним впливам.

Четвертим завданням правового виховання, яке пронизує всю право виховну роботу, є подолання в свідомості окремих учнів помилкових поглядів та переконань, негативних навичок і звичок поведінки, які сформувалися внаслідок помилок і недоліків виховання.

Правоосвітня робота здійснюється під час уроків та в позаурочний час і охоплює як учнів, так і їхніх батьків, а також учителів. Для учнів 9-х класів читається курс «Основи права». Постійно функціонує тематична виставка правової літератури в шкільній онлайн-бібліотеці. Освітня робота учнів здійснюється також і в позаурочний час через ряд позакласних та позашкільних заходів. Ефективною формою роботи, що є традицією, стало проведення Місячників, Тижнів правових знань у школі.               

На основі практичного досвіду сформувалася трирівнева структура організації роботи з профілактики правопорушень:

1. Первинна профілактика – соціальна профілактика, спрямована на збереження здоров’я дітей, попередження негативного впливу факторів соціального і природного середовищ, контроль за відвідуванням учнями занять. Однією з основних ланок у цьому питанні є правовиховна робота серед учнів молодшого, середнього і старшого шкільного віку.

2. Вторинна профілактика – направлена на виявлення негативних змін у поведінці дитини, попередження подальшого їх розвитку.

3. Третинна профілактика – цілеспрямована робота з учнями, схильними до правопорушень, має цілком індивідуальний характер.

Система правового виховання в школі базується на правових актах і документах, таких як Конституція України, Закон України "Про освіту", Конвенція про права дитини, Декларація прав дитини. кодекс про шлюб та сім’ю, Закон України «Про охорону дитинства», Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Указ Президента України «Про Національну програму правової освіти населення» і включає правоосвітню роботу та роботу по попередженню правопорушень.  

Правова культура є складовою частиною загальної національної культури. Тому правове виховання як один з напрямків виховної роботи сприяє соціальному зростанню учнівської молоді, утвердженню в її свідомості високогуманних принципів, утілених у праві, підвищенню її соціальної активності.

Правове виховання учнів порівняно з іншими напрямами виховання має свою специфіку. Вона визначається передусім соціально-правовим статусом учнівської молоді в нашому суспільстві. Школярі перебувають у матеріальній залежності від батьків чи опікунів, їхня самостійність і активність корегується педагогічним колективом, у них недостатній обсяг правових знань і досвід правових відносин. Вони мають засвоювати правові знання, які регулюють їх життя і діяльність як неповнолітніх, і ті правові норми, якими їм доведеться керуватися  у своєму майбутньому житті й діяльності.

Пам’ятка для батьків

1. Ніколи не займайтесь „виховною роботою” у поганому настрої.
2. Чітко визначте, що ви хочете від дитини ( і поясніть це їй), а також дізнайтесь, що вона думає з цього приводу.
3. Надайте дитині самостійність, не контролюйте кожен її крок.
4. Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього і розглядайте з дитиною її правильні і неправильні, доцільні і недоцільні кроки до мети.
5. Не пропустіть моменту, коли досягнуто перші успіхи. Відмітьте їх.
6. Вкажіть дитині на допущену помилку, щоб вона осмислила її.
7. Оцінюйте вчинок, а не особистість. Пам’ятайте: сутність людини і її окремі вчинки – не одне й те саме.
8. Дайте дитині відчути (посміхніться, доторкніться), що співчуваєте їй, вірите в неї, не зважаючи на помилку.
9. Виховання – це наступність дій.
10. Вихователь повинен бути твердим, але добрим.

Ви повинні знати

1. З ким приятелює ваша дитина.
2. Де проводить вільний час.
3. Чи не пропускає занять у школі.
4. У якому вигляді або стані повертається додому.

Не дозволяйте дітям та підліткам

1. Йти з дому на довгий час.
2. Ночувати у малознайомих для вас осіб.
3. Залишатися надовго вдома без нагляду дорослих, родичів на тривалий час вашої відпустки.
4. Знаходитися пізно ввечері і вночі на вулиці, де вони можуть стати жертвою насильницьких дій дорослих.
5. Носити чужий одяг.
6. Зберігати чужі речі.

Ви зобов’язані помітити і відреагувати, коли:

- в домі з’явилися чужі речі (з'ясуйте чиї вони);

- в домі є запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами);

- в домі з’явилися голки для ін’єкцій, дрібні частинки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних препаратів);

- в домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (виясніть, хто і з якою метою їх використовує);

- в домі надто часто є запах засобів побутової хімії – розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання);

- відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилася координація рухів, підвищилася збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від заштриків на венах, розширення зіниць тощо (це може свідчити про вживання дитиною наркотичних речовин).

Така форма роботи дає можливість батькам більше контролювати та розуміти своїх дітей, розуміти їхнє життя; підвищує правову освіту батьків, допомагає їм правильно виховувати своїх дітей.

Кілька коротких правил

1.Показуйте дитині , що її люблять такою, якою вона є , а не за якісь досягнення.
2.Не можна ніколи (навіть у пориві гніву ) говорити дитині, що вона гірша за інших.
3.Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.
4.Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.
5.Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й з дорослими.
6.Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.
7.Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.
8.Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.
9.Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.
10.Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім’ї порушує особистість дитини.
11.Визнайте право дитини на помилку.
12.Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.
13.Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.
14.І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.

Поради батькам конфліктних дітей

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».
• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.
• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.
• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.
• Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі? Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов’язків. Батькам треба пам’ятати це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам’ятати про те, що в школі часто буває робота не цікавою, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.
• Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й невідоме, переживати почуття задоволення від набутих знань, радості й захоплення від виконання інтелектуальних завдань.
• Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.
• Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як умінням дошкільника розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.
• Є діти, які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися в навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуально підходу до них. У таких випадках очевидна неготовність до навчання.
• Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання незрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший»; уміти порівняти найпростіші предмети.
• Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність. Саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов’язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.
• Одне з першочергових завдань сім’ї у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.
• Успішність навчання в школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і стану здоров’я дитини. Дитячий організм сприйнятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.
• Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м’язи кисті, тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.
• Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
• Залучайте дитину до виконання різних доручень, пов’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава книжка з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно, в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки соромиться, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.
Кілька порад батькам замкнутих дітей:
• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.
• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.
• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Твої права записані у: Конвенції ООН про права дитини; Конституції України; Законі України «Про охорону дитинства»; Законі України «Про освіту»; Законі України «Про загальну середню освіту».

Закон України «Про освіту» зобов’язує педагогічних працівників поважати гідність дитини, учня, студента; захищати дітей від будь-яких форм фізичного або психічного насильства.

ЯКЩО ТЕБЕ ОБРАЗИЛИ НА ВУЛИЦІ, ТИ МОЖЕШ ПОПРОСИТИ ЗАХИСТУ В: БАТЬКІВ; УЧИТЕЛІВ; ПОЛІЦІЇ; ІНШИХ ДОРОСЛИХ.

ЯКЩО ТЕБЕ ОБРАЗИЛИ ВДОМА, ТИ МОЖЕШ ЗВЕРНУТИСЯ ДО: ВЧИТЕЛІВ, ДИРЕКТОРА, ПОЛІЦІЇ.

ВСЕУКРАЇНСЬКА ДИТЯЧА «ГАРЯЧА ЛІНІЯ» 0-800-500-21-80 (БЕЗКОШТОВНО)

НЕ ОБРАЖАЙ ІНШИХ!За вчинені правопорушення до тебе можуть застосувати: штраф; громадські роботи у вільний від навчання час; арешт; позбавлення волі.Пам’ятай про відповідальність перед Законом! Якщо ти вчинив правопорушення до 14 років, за це каратимуть твоїх батьків. Саме вони мають відповідати за дії, якими ти зашкодив іншій людині. З 14 років за завдану шкоду ти відповідаєш самостійно, а також несеш кримінальну відповідальність за тяжкі злочини.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

Відповідальність неповнолітніх, тобто осіб, які не досягли 18-річного віку, передбачена кримінальним, адміністративним та іншим законодавством.

Так, кримінальній відповідальності підлягають особи, які до вчинення злочину досягли віку 16 років (ч. 1 ст. 22 Кримінального кодексу України, далі - КК). Це так званий загальний вік кримінальної відповідальності.

Закон також (ч. 2 ст. 22 КК України) передбачає і знижений вік кримінальної відповідальності. Йдеться про осіб у віці від 14 до 16 років. Ці особи підлягають кримінальній відповідальності за такі види злочинів, як: вбивство (ст.ст. 115-117 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, частина третя статтей 345, 346, 350, 377, 398), зґвалтування (ст. 152), хуліганство (ст. 296) та інші.

Зниження віку кримінальної відповідальності законодавець обумовив перш за все тим, що особа уже в 14-річному віці усвідомлює суспільну небезпечність і протиправність злочинів, які вказані в ч. 2 ст. 22 КК . Крім того, серед підлітків ці злочини досить поширені, і більшість з них тяжкі, представляють підвищену суспільну небезпечність.

Особи у віці від 11 до 14 років не можуть бути суб’єктами злочину, оскільки не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Проте, ч. 2 ст. 97 КК визначає, що до цих осіб все ж таки можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру з дотриманням таких умов: по-перше, неповнолітньому виповнилось 11 років; по-друге, ця особа вчинила діяння, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого особливою частиною КК.

Згідно ст. 105 КК неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

У ЦЬОМУ РАЗІ СУД ЗАСТОСОВУЄ ДО НЕПОВНОЛІТНЬОГО ТАКІ ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

ВІДПОВІДНО ДО СТ. 98 КК, ДО НЕПОВНОЛІТНІХ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ЛИШЕ ТАКІ ОСНОВНІ ВИДИ ПОКАРАНЬ:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

Отже, відносно неповнолітніх не можуть застосовуватися: конфіскація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні.

Адміністративна відповідальність неповнолітніх

Стаття 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) встановлює, що адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Згідно зі ст. 13 КпАП України до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються відповідні заходи впливу, передбачені ст. 24[1] КпАП, а саме:

• зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

• попередження;

• догана або сувора догана;

• передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Заходи впливу мають виховний характер і можуть бути застосовані до неповнолітніх, які скоїли адміністративний проступок, у віці 16-18 років, якщо орган адміністративної юрисдикції дійде висновку, що виправлення правопорушника можливе без застосування до нього суворішого адміністративного стягнення. У сукупності ці заходи утворюють систему, що складена з урахуванням збільшення тяжкості примусових заходів — від менш суворих до суворіших.

У РАЗІ ВЧИНЕННЯ ОСОБАМИ ВІКОМ 16-18 РОКІВ ОКРЕМИХ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ВОНИ ПІДЛЯГАЮТЬ АДМІНІСТРАТИВНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НА ЗАГАЛЬНИХ ПІДСТАВАХ. ЗГІДНО КПАП ДО ТАКИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ НАЛЕЖАТЬ:

- незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44);

- дрібне викрадення чужого майна (ст. 51);

- порушення правил дорожнього руху (ст. 121—127, ч. 1, 2 і 3 ст. 130);

- пошкодження автомобільних доріг, вулиць, дорожніх споруд, залізничних переїздів і технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів щодо їх усунення (ст. 139);

- порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами (ч. 2 ст. 156);

- дрібне хуліганство (ст. 173);

- стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і не відведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку (ст. 174);

- злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185);

- порушення правил дозвільної системи щодо вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї та бойових припасів (ст. 190-195).