Соціально-психологічна служба

Лінія Національної психологічної асоціації – 0-800-100-102  (з 10:00 до 20:00 щодня)

Урядова “гаряча лінія” – 1545, з питань протидії торгівлі людьми та домашньому насиллю — 1547 (цілодобово)

Уповноважений Верховної Вади з прав людини – 0-800-501-720 

Уповноважений Президента України з прав дитини - 044-225-76-76

Лінія запобігання самогубствам Lifeline Ukraine  –7333

Гаряча лінія з протидії торгівлі людьми – 527

Гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації

ГО “Ла Страда Україна” – 116-123, 0-800-500-335 (цілодобово, дзвінки безкоштовно)

Національна дитяча “гаряча лінія” для дітей та молоді  – 116-111 (цілодобово),

0-800-500-225 (з 12.00 до 16.00)

Гаряча лінія з протидії булінгу –116-000

*Усі дзвінки з локальних номерів у різних країнах — безкоштовні

• Австрія+43 800 017 967

• Бельгія+32 800 11 728

• Болгарія+359 800 46 160

• Великобританія+44 808 164 2432

• Данія+45 80 82 08 61

• Естонія+372 8000 044 624

• Ірландія+353 1800 817 519

• Іспанія+34 900 861 441

• Італія+39 800 939 092

• Латвія+371 80 005 945

• Литва+370 800 00 414

• Німеччина+49 800 000 26 00

• Польща+48 800 088 141

• Португалія+351 800 780 756

5 порад для батьків

1. Бути поруч(moa) пам’ятайте, ми є головним джерелом підтримки для наших дітей. Тому відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці.

2. Бути прикладом(moa) більшість способів давати собі раду з викликами передаються дітям через те, що вони дивляться і наслідують, як пораємося ми. Тож нам важливо бути свідомими цього. І ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає… І звісно це не означає, що ми маємо бути «ідеальним» прикладом – бо стійкість, це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоби вставати знову і знову…

3. Спілкуватися(moa) це так важливо для дітей, щоб ми допомагали їм розуміти, що відбувається і як нам вистояти у цій війні – на макро-рівні як народу, і на мікро-рівні як сім’ї. Це означає говорити з дітьми з повагою до їх внутрішньої мудрості, бажання і потреби розуміти. Це означає теж слухати, що говорять вони, і слухати те, про що вони мовчать… І відповідати – як можемо – бо не завжди ми знаємо відповіді і у цьому теж важливо бути чесними. Це не означає теж втішати дітей «псевдооптимістичними» сценаріями, бо ми свідомі, що дорога до Перемоги може бути довгою і на ній може бути багато болю і втрат. Але це означає передати їм віру, що з Правдою ми обов’язково і неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою!

4. Задіювати(moa) ми не знаємо, наскільки довгими будуть ці випробування війни – але час життя безцінний – і ми маємо жити, що б не було - ми маємо Жити. І звісно, ми не можемо не слідкувати за новинами, але ми не потребуємо бути безперервно в новинах – треба зосередитися на корисній дії. Для дітей, звісно, ці дії дуже різні і залежать від того, де ви зараз: вдома, у бомбосховищі і т.д. – це і вчитися, і малювати, читати/слухати казки, гратися (у різні способи, і не лише в телефоні – є стільки стосункових ігор), допомагати по дому, молитися, робити добрі справи, займатися спортом і т.д. Корисна діяльність приносить добрий плід, вона зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу. І вона важлива не лише дітям, але й нам дорослим…

5. Відновлюватися(moa) це випробування може бути тривале, а відтак брати чимало нашої енергії – а тому ми потребуватимемо часу на регулярне відновлення сил. І ми, і діти. А тому так важливо мати в режимі дня ті активності, які поповнюють сили – як заряджання телефону – коли стрес є більшим, заряджати треба частіше і мати додатковий «павербенк». Тож подбаймо, щоби у режимі дня дітей обов’язково були і сон, і добра їжа, і час на гру, на домашніх улюбленців, на рухову активність, і обов’язково щоденний дотик до чогось, що є Світлом (казки, історії, краса, сповнені світла люди і т.д.), і що нагадує їм у ці темні часи – що є Світло - правди, любові, мужності - і це Світло неминуче переможе, бо воно непереможне… 

Початок навчання у школі – стрес для дитини, один з найбільш відповідальних моментів у житті. А заклад освіти – новий величезний світ, до якого треба звикнути. Звикнути до школи не так просто, адже мова йде не лише про новий режим, обов'язки та плани, а й про розширення меж спілкування, нові стосунки, неочікувані життєві ситуації, незвичні емоції.

Рекомендації вчителям щодо успішної адаптації учнів 1 класів:

1. Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.

2. Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.

3. Зняття неуспішного оцінювання на перших етапах навчання.

4. Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.

5. Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.

6. Вказуючи на помилки, намітити шлях до успіху.

7. Акцентування уваги на успіхах учня, перемогах.

8. Створення ситуацій успіху.

9. Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.

10. Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.

11. Уроки організовувати лише на позитивних емоціях.

12. Недопустимі ситуації стресу на уроках.

13. Використовувати гру, наочність .

14. Пам’ятати правило: «Учитель, який використовує у роботі з 6-річками лише книжку і дошку – нічому не вчить»

Звісно, велику роль у тому, як швидко дитина звикне до школи, відіграють і батьки. Втім, вони далеко не завжди точно знають, як варто діяти. У такому разі вчителю варто з самого початку, ще на перших зборах, звернути увагу батьків на проблеми, які можуть виникнути у майбутньому. Також додатково варто розробити пам'ятку, до якої батьки можуть звертатися у складних ситуаціях.;

1. Пояснити дитині, для чого вона має ходити у школу, розповідати про неї.

2. Встановити режим дня.

3. Розказати дитині, що вона завжди може звернутися до вчителя з запитанням.

4. Пояснити, що у школі існують правила, яким варто слідувати.

5. Сформувати правильну самооцінку.

6. Розвивати комунікабельність.

7. Розвивати та підтримувати бажання вчитися.

8. Слухати дитину, давати поради.

9. Взаємодіяти зі вчителем та психологом.

Шкільне життя п’ятикласників ускладнюється часто невиправдано високими вимогами до них з боку вчителів. Цього не можна допускати щонайменше з трьох причин:

— уповільнюється темп діяльності учнів, тоді як виконання певних видів робіт потребує більше часу;

— зміст навчальних предметів основної школи вибудовується систематично, що, у свою чергу, передбачає сформованість у школярів добре розвиненого

теоретичного мислення. У п’ятикласників же воно тільки формується; вони звикли працювати з одиничними поняттями та термінами;

— високі вимоги до самостійності та відповідальності підлітків без урахування їх вікових особливостей можуть становити загрозу для емоційного благополуччя дитини.

Поради для вчителів основної школи

1. Знайомитися з програмою та методикою роботи в початкових класах і спиратись на неї.

2. Зберігати й розвивати традиції, які склались в учнів у процесі навчання в початкових класах.

3. До початку роботи з дітьми ознайомитися з ними, систематично вивчати їх і використовувати одержані дані у процесі роботи.

4. Забезпечити єдність вимог до учнів.

5. Забезпечити поступовий перехід на предметну систему викладання, нову побудову уроків, нові методи та прийоми роботи, нові вимоги до дітей тощо.

6. Розвивати в учнів уміння й навички самостійної роботи.

7. Продовжувати розвиток творчого мислення учнів.

8. Забезпечити поступальний рівномірно висхідний характер навчально-виховного процесу учнів з урахування вікових та індивідуальних особливостей школярів.

9. Виявляти й розвивати індивідуальні нахили та інтереси учнів, їхні творчі здібності. Проводити профорієнтаційну роботу.

10. Забезпечити міжпредметні зв’язки.

11. Постійно підтримувати зв’язки з колегами з метою взаємодопомоги в роботі та обміну досвідом.

12. Підтримувати зв’язки з учителями початкових класів.

13. Протягом першого місяця навчання дітей у 5-му класі не писати зауважень у щоденники, проводити оцінювання на користь дитини, більшість уроків на початку навчального року будувати на повторенні.

14. Дозувати навчальне навантаження та обсяг домашнього завдання, а також знизити їх до мінімуму у вихідні дні.

15. Поглиблювати свої знання

Хочеться яскраво презентувати свій досвід, захистити авторську концепцію чи розробку уроку - а в очах туман, горло пересохло, і найкращі фрази заготовленої вдома промови приходять на думку вже після закінчення співбесіди... Знайома ситуація?..

Сподіваємося, що наведені нижче поради психолога стануть вам у пригоді.

Чи добре поставлений ваш голос?

Подумайте хвилину-другу про свій голос. Якщо вас спантеличують деякі з наведених нижче проблем у ситуації, «коли ви повинні підвестись і сказати щось», вам доведеться зробити свідомі кроки для поліпшення вашого голосу.

• Ви щось кажете, але почуваєте себе ніяково, чуючи «чужий» голос, більш високий, ніж ваш природний тон, яким ви звичайно розмовляєте.

• Ви доросла людина, але ваш голос здається дитячим. Коли вам дзвонять додому, то нерідко просять покликати до телефону «вашого батька» («вашу матір»).

• Навколишні просять вас говорити голосніше, хоча навколо вас невелика група людей і немає нікого, хто міг би недочути.

• У своєму мовленні ви часто вживаєте «слова-паразити» типу: так, правильно, знаєте тощо.

• Коли говорите в мікрофон, ваш голос звучить глухо.

• Після 15-20 хвилин виступу у вас утомлюються голосові зв'язки і болить горло.

• У вас сильний регіональний акцент, який не всі розуміють; вам часто говорять: «Перепрошую, що ви сказали?»

• Наприкінці фрази ви підвищуєте голос, немов ставите запитання, хоча насправді ви просто повідомляєте про щось.

• Ваш голос звучить неавторитетно.

• Вам не подобається звучання свого голосу.

Попрацюйте зі своїм голосом!

Монотонний або слабкий голос не даний вам долею на все життя. Ви можете його змінити.

На ваш голос впливають, головним чином, особливості дитинства - як і де ви росли, звідки родом ваші батьки, яку школу ви відвідували, з якими однолітками спілкувалися. У дорослому віці впливають інші обставини - чи багато ви буваєте в дорозі, манера, з якою говорять ваші колеги, телевізійні і радіопрограми, які ви дивитеся і слухаєте, голос вашої близької приятельки.

Перш ніж відшукати в телефонній книзі номер якого-небудь фахівця з голосових зв'язок і зателефонувати йому, спробуйте поліпшити свій голос власними засобами, без зайвих витрат. Почніть так:

• Спитайте своїх друзів і найближчих товаришів по службі, що їм подобається у вашому голосі і що їх дратує. Якщо ваше запитання їх збентежить, скажіть, яке значення ви хотіли би додати своєму голосу: ясність, соковитість, авторитетність, дружність, інтелігентність, природність, компетентність. Запитайте, чи властиві, на їхню думку, деякі з цих якостей вашому голосу.

• Спробуйте звернутися і до свого керівника. Попросіть оцінити ваш голос і його вплив на навколишніх (можливо, тим самим ви заслужите від нього схвалення за роботу над собою).

• Читайте вголос; намагайтеся говорити виразніше, поліпшуючи вимову, темп і модуляцію. Для цього вам не потрібна публіка, досить, якщо вас слухає той, хто щиро симпатизує вашій цілеспрямованості.

• Читайте дітям. Це найщиріші слухачі. Якщо ви володієте їхньою увагою, значить, читаєте добре. Якщо вони стануть непосидючими і перестануть вас слухати - ви не справилися із задачею. Спитайте в них, чи люблять вони вас слухати і чому. (Щоби підвищити ваші шанси, виберіть гарний сюжет, краще що-небудь жахливе.)

• Запишіть на магнітофон трихвилинну промову. Уявіть собі, що даєте інтерв'ю на тему, про яку можете говорити без підготовки, наприклад, про ранкову дорогу на роботу; що вам сподобалося в кінофільмі; опишіть свій улюблений ресторан. Кожний такий «виступ» проаналізуйте і спробуйте наступного разу поліпшити виконання завдання з урахуванням того, які висновки ви зробили з попереднього.

Запис не знищуйте. Збережіть його, щоб спостерігати за своїми успіхами.

Напередодні

При підготовці до виступу перед атестаційною комісією зверніть увагу на наступні моменти:

Розслабтеся!

Поки ви чекаєте свого виступу, у вас починає вироблятися адреналін. Саме він винуватий у вашій напрузі.

Постарайтеся напередодні ввечері або краще рано вранці перед атестацією зайнятися гімнастикою (побігайте, поплавайте чи покатайтеся на велосипеді). Вправи повинні містити елементи аеробіки й деякі вправи на розтягування. За кілька хвилин до виступу енергійно пройдіться сходами, коридором. Швидкі рухи перед виступом розженуть по тілу адреналін і знімуть паралізуючу вас м'язову напругу. Але особливо не старайтеся, щоби потім не задихатися.

А тепер дихайте!

Звичайно, ми робимо це все життя, але зараз уявіть собі ситуацію, коли ви повинні десь виступати або про щось говорити перед аудиторією. Тоді дихається з важкістю, ніби «перехоплює подих». Якщо не дихати природно і нормально, вам ніколи добре не виступити.

За допомогою подиху кров забезпечується киснем. Вона, у свою чергу, насичує мозок, що в ці хвилини повинен бути цілком зосереджений на вашому виступі. На жаль, кисень, що наповнював вас під час ранкової пробіжки або швидкої ходьби перед виступом, не можна відкласти про запас. Але ви неодмінно повинні забезпечити його надходження у ваше тіло і мозок, якщо хочете успішно представити себе публіці.

Коли нервозність цілком опанує вами, ви починаєте дихати «дрібно», тільки верхньою частиною легенів. Таке дихання виснажує, примушує вас робити вдихи і видихи під час мовлення і підносити голос на октаву вище, що нікому не бажано. Спробуйте наступні вправи:

• Насамперед визначте центр тіла. Стоячи, розподіліть рівномірно вагу тіла на обидві ноги. Випрямтесь і дайте можливість голосовим зв'язкам працювати в згоді з діафрагмою і легенями.

• Дихайте глибоко і повільно. Спочатку наповніть нижню частину легенів - при цьому розширюється живіт. Щоб діафрагма могла працювати в повну силу, не носіть занадто тугий пасок. Дайте повітрю вільно пройти з нижньої в середню, а потім і у верхню частину легенів. Ви повинні спершу відчути, як повітря буквально рветься з грудної клітини через горло назовні, а вже потім почати говорити.

• Почавши говорити, дихайте рівномірно та вільно. Зробіть вдих і почніть говорити тільки під час видиху. Ваш голос при цьому буде глибше і звук більш керованим. Якщо ви станете говорити на початку або посередині вдиху, звук буде поганим, і ви почнете задихатися. Особливо це важливо тоді, коли вам приходиться відповідати на запитання. Очікування видиху - не більше двох-трьох секунд на природну паузу, але звук, що вийде, вартий того, щоби почекати, - він набагато чистіший і переконливіший.

«Змажте» голосові зв'язки!

Перед самим виступом не пийте гарячих збудливих напоїв - чаю, кави. Шипучі напої, як і холодні, також не принесуть користі. Краще пом'якшити голосові зв'язки теплою водою зі скибочкою лимона або випити чистої вистояної води кімнатної температури.

Якщо під час промови у вас пересихає в горлі, а під рукою немає води, зробіть хвилинну перерву під приводом, що хочете глянути, припустимо, у свої нотатки, і в цей момент злегка покусайте язик. Це викликає слиновиділення і допоможе «змазати» горло. Але це, звичайно, примусове рішення. Ви відповідальні за успіх свого виступу, тому ніколи не починайте його, перш ніж упевнитеся, що склянка з водою у вас під рукою.

Зовнішність

Ще раз радимо вам звернути увагу на те, що необхідно вдягти. Потрібне щось традиційне. У вашому вигляді не повинно бути нічого кричущого. Підберіть більш темний костюм, але так, щоб ви виглядали свіжо і цікаво, до нього надягніть просту блузку. Як аксесуари підійдуть красиве намисто і солідні сережки.

Перевірте, як сидить на вас костюм при застебнутому піджаку, тому що на формальній презентації він повинен бути застебнутий.

Волосся повинно бути зачесане так, щоб не відволікати вас щохвилини. Дуже важливо, щоб одяг був зручний. Якщо у вас є «удалий» костюм - сміливо вдягайте його. Тут немає ніякої містики. Ваше тіло звикло «перемагати» в цьому одязі, і це заспокоїть вас, на несвідомому рівні ви будете вірити в успіх, а це дуже важливо.

Ваші жести, поведінка і голос повинні бути настільки ж переконливі, як і слова. Уникайте захисних рухів: не закладайте руки за спину, не «обіймайте себе», не схрещуйте рук на грудях - усе це оборонні жести і виражають вашу непевність у тім, що ви говорите.

У ваших жестах повинна бути присутня відкритість. Якщо ви про щось зауважуєте, одну руку тримайте на стегні або природно рухайте руками, повернувши долоні догори. Не користуйтеся повчаючими жестами: піднятим вказівним пальцем для посилення аргументації або - сидячи - руками зі складеними «будиночком» пальцями (це вважається проявом гордині).

Незважаючи на серйозний зміст виступу, посмішка (не усмішка!), що часом осяює ваше обличчя, допоможе домогтися прихильного відгуку. Регулярно і свідомо контактуйте поглядом з кожним, хто сидить у комісії, ніби ви звертаєтеся прямо до нього. Не уникайте такого спілкування і з «незручними особистостями». Як показує досвід, краще відповідати стоячи. Навіть якщо є можливість сісти, краще все-таки стояти.

Постарайтеся так сісти перед комісією, щоб опинитися збоку від найсуровішого члена комісії.

Щоби пом'якшити конфронтацію, треба  сісти біля того члена комісії, який, як вам здається, найбільш агресивно налаштований проти вас або є головним. Збоку нападати набагато складніше. У будь-якому випадку не сідаєте навпроти. Під час відповіді не бійтеся пересунути стілець і сісти вигідніше.

Особливу роль при спілкуванні треба відвести жестикуляції. Наша несвідома частина зчитує сигнали співрозмовника, і ми зазвичай «відчуваємо», коли він сумнівається, агресивний тощо. З часом наш розум розучився довіряти «голосу серця», тому екскурс у словник жестів допоможе нам зрозуміти стан співрозмовника.

Швидкість деяких жестів та їх почерговість для сприйняття залежать від віку людини і спостережливості співрозмовника. Наприклад, якщо п'ятирічна дитина скаже неправду своїм батькам, відразу ж після цього вона прикриває рот однією або обома руками. Цей жест «прикривання рота рукою» підкаже батькам, що дитина збрехала. Протягом усього життя людина зазвичай використовує цей жест, коли бреше. Змінюється тільки швидкість його здійснення. Коли підліток говорить неправду, рука прикриває рот майже так само, як у п'ятирічної дитини, тільки пальці злегка обводять лінію губ. Цей жест з віком усе більше зникає. Коли доросла людина бреше, її мозок посилає їй імпульс прикрити рот у спробі затримати слова обману, як це робить дитина або підліток, але в останній момент рука відхиляється від рота, і виникає інший жест - дотик до носа. Торкнутися носа, поправити волосся, почухати вухо, доторкнутися до брів (закрити очі) - усі ці жести попереджають нас про те, що співрозмовник або бреше, або сумнівається в тому, про що говорить.

Ці жести треба намагатися усунути, тому що вони викликають несвідому настороженість екзаменатора.

Злегка нахилена вбік голова, центр ваги тіла зміщений у ваш бік (співрозмовник ніби подається вперед), погляд спрямований на вас - усе це свідчить про увагу співрозмовника до вас. Саме в цей час найкраще говорити про те, у чому ви дока. Якщо ж ви бачите, що спина розпрямилася, погляд став блукати, знімають окуляри - це говорить про втому членів комісії, відсутність інтересу. У цей час можна говорити про те, у чому ви зовсім упевнені. Для привернення уваги до себе можна використовувати свої записи або діаграми, указуючи на них ручкою. Для цього також можна змінити позу, подавшись трохи вперед на стільці.

Якщо людина подалася вперед, а її рука пішла за вухо чи за голову, поправляти краватку - цей жест показує незгоду з вашими словами. Співрозмовник ніби підняв руку, щоб вам заперечити, утримати вас, але в останню мить усвідомлює це, і рука змінює траєкторію. Тут терміново треба виправитися або уточнити думку екзаменатора. У будь-якому випадку лише розслаблена, комфортна поза співрозмовника говорить про те, що ваша відповідь вірна.

Коли людина спирається підборіддям на долоню, вказівний палець витягується уздовж щоки, інші пальці нижче рота - це сигнал критичної оцінки того, хто говорить. Треба висловлюватися обачніше.

Рідкий жест - гризіння ручки або дужки окулярів - жест ухвалення рішення, запит на додаткову інформацію. Людині ніби не вистачає їжі. Вам треба докладніше викласти свої факти, привести докази іншими словами.

Рука біля чола або підборіддя свідчить про стан замислення. Якщо під час розповіді член комісії, який приймає остаточне рішення, прийняв цю позу, необхідно наприкінці виступу ще раз більш докладно повторити цю частину вашої відповіді.

Однак варто запам'ятати, що всі ці жести (особливо коли вони випадкові, нетривалі, скороминущі) можуть ні про що не говорити. Може в екзаменатора нежить або зачесалося вухо? Тому оцінювати ситуацію треба в комплексі.

Аналіз жестів членів комісії важливий також і для внутрішнього спокою. При стресі необхідно думати, а не переживати емоції. Аналізуючи жести, ви можете подивитися на ситуацію відсторонено, продумати свою поведінку під час відповіді і блискуче презентувати свій виступ.

Сподіваємося, що наші поради не тільки допоможуть вам успішно пройти атестацію, а й можуть бути корисними на інших важливих етапах вашого життя.

Перш за все, забезпечте свою власну безпеку. Переконайтеся, що у вас достатньо ресурсу, щоб допомагати іншим. Якщо ви самі в розхитаному стані і відчуваєте, що не маєте сил, не допомагайте іншим. Піклуватися спершу про себе - це нормально, лише так ваша допомога буде якісною. 

- За можливості, створіть з учнями чат у одному з месенджерів, для того, щоб вони могли ділитися, як пройшов їхній день та власними переживаннями. Зараз важливо знати, що ми не самотні.

- Пишіть та дзвоніть учням. Питайте, як пройшов їхній день, чим снідали, що робили. Якщо сиділи в укритті, то як туди добиралися. Говорити потрібно максимально чітко і без прикрас. Зараз дітям важливо усвідомлювати, що відбувається навколо. Запитуйте про плани на день, що вони будуть робити, що будуть читати, як будуть вчитися. Усе це потрібно робити. Необхідно наповнити їхній день максимально звичайними речами, наскільки це можливо. Потрібно показати дітям, що окрім нестабільної ситуації війни, є ще стабільна ситуація, життя продовжується.

- Спілкуйтеся з батьками учнів, інформуйте їх. Зараз важкі часи, але що б не було, не кричіть на дітей. Ситуація на вулиці і без того критична, не потрібно травмувати дітей ще більше.

- Телефонуйте своїм учням, хоча б на 5 хвилин. Повідомляйте, коли перетелефонуєте знову, може бути таке, що ви єдина людина, яка створює зараз відчуття стабільність. Це дуже важливо. Якщо ви знаєте, що не зможете телефонувати, не кажіть цього.

- Зверніть увагу на те, що діти із менш забезпечених сімей, зазвичай більш психологічно вразливі. Можливо вам варто звертати на них увагу та телефонувати частіше.

Бережіть себе та своїх близьких. 

Фізичні зміни: невиспаний вигляд, на уроках чи перервах може засинати; розлади сну; загальмованість або занадто висока активність; утома, втрата енергії; скарги на головний біль чи біль у шлунку; швидка втрата ваги чи її набирання; помітні самоушкодження (порізи, глибокі подряпини, синці) на тілі. 

Психічні зміни: розсіяна увага дитини; зниження концентрації; тимчасова “втрата” пам’яті, коли дитина забуває свої дії чи слова; втрата відчуття часу. 

Психологічні зміни: помітний страх дитини; поганий настрій упродовж більшої половини дня; нервовість чи злість під час використання гаджета; агресивна поведінка без явної причини. 

Соціальні зміни: дитина віддаляється від однокласників та тих, з ким проводила більшість вільного часу; дитина виглядає депресивною - не комунікує з друзями; проявляє пасивність та не бере участі у спільних обговореннях; може прогулювати школу посилаючись на погане самопочуття; спостерігається замкнутість та однотипові відповіді на питання від дорослих; дитина може зникати з дому без попереджень; у комунікації з’являються нові сленгові слова, які раніше дитина не використовувала.

Що робити?

Якщо ви помітили деякі ознаки у дитини, то спершу поговоріть з нею і зазначте, що ви завжди підтримаєте дитину і допоможете їй справитись з будь-якою ситуацією. Якщо дитина не готова говорити - порекомендуйте їй звернутися на телефонну гарячу лінію або онлайн: контакти - нижче.

Як допомогти дитині впоратись з емоціями?

• Ви можете розпочати розмову, розповідаючи про свої власні почуття та досвіди. Це може сприяти відкритому спілкуванню.

• Уважно вислухайте дитину, коли вона розповідає про свої емоції. Покажіть, що ви її розумієте і підтримайте її почуття, намагайтесь не засуджувати та не давати поради.

• Не тисніть на дитину, щоб розповіла більше, ніж готова. Дотримуйтесь її темпу і комфорту.

• Допоможіть дитині навчитися розпізнавати свої емоції. Використовуйте слова, які описують почуття, наприклад радість, гнів, страх, сум і т.д.

• Якщо дитина продовжує почувати себе пригніченою або стан її погіршується, розгляньте можливість звернутися до психолога або психіатра для професійної допомоги.

Куди звернутися по допомогу? 

• Teenergizer це допомога для дітей у форматі “рівний-рівному”

• Гаряча лінія ЛаСтрада 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) або 116 123 (з мобільного).

• 1545 (далі обрати 3) - урядова консультаційна лінія з питань безпеки дітей в інтернеті.

• Психологічна лінія підтримки на тему онлайн-ризиків  Працює для дітей, що постраждали від онлайн-ризиків. Також за допомогою можуть звернутись батьки, діти яких є постраждалими в інтернеті. 

Прихід до школи є переломним моментом у житті дитини. Адже відбувається перехід до нового способу життя і умов діяльності, нового положення в суспільстві, нових взаємин як з дорослими, так і з однолітками. Треба врахувати, що відмінна риса положення школяра полягає в тому, що навчання є відтепер для нього обов'язковою діяльністю. І дитина повинна знати, що за неї вона несе відповідальність перед учителем, школою, сім'єю. Відомо, що якість навчальної роботи школяра оцінюється вчителем, і ця оцінка впливає на ставлення до нього оточуючих: батьків, однокласників. 

    Безумовно, всі діти зазнають труднощів при адаптації до нових умов навчання і виховання. Треба врахувати, що навчання в школі може викликати деякий дискомфорт для психічного здоров'я школяра. Це пов'язано, по-перше, з певними стресовими станами, яким піддається школяр (залежно від індивідуальних особливостей це можуть бути: постійні критичні зауваження на адресу дитини, що викликають страх приниження; обмеження в часі, що приводить до страху не встигнути виконати завдання у відведений час тощо). По-друге, з великою кількістю інформації, що пропонують переробити школяреві (часто не з огляду на його вікові та індивідуальні особливості). По-третє, нераціональна організація виконання домашнього завдання вдома (дитина не встигає відпочити, відновити сили, внаслідок чого виникає постійний стан втоми і загальмованості). Таким чином, діти напружені як психологічно (невизначеність, тривога, відчуття дискомфорту та ін.), так і фізично (новий режим дня, підвищені навантаження та ін.). Це часто приводить до певних наслідків, що у першу чергу позначається на процесі навчання. Тому в цей період від батьків потрібна певна як моральна, так і психологічна підтримка в процесі адаптації. 

    Батькам майбутнього першокласника необхідно врахувати, що саме психологічна готовність до навчання забезпечує адаптацію дитини до школи. Слід зазначити, що позитивно впливає на адаптацію: 

своєчасність переходу від гри до навчання;

відвідування дошкільної установи, а, отже, наявні навички спілкування з однолітками;

правильне виховання в сім'ї;

усвідомлення дитиною свого положення школяра, а також підготовка до школи з боку батьків, що полягає у посиленні особистісного значення навчання в школі;

у постановці певних пізнавальних завдань перед дитиною;

у підготовці до можливих проблем, що виникають у процесі навчання, а при цьому підкреслюється, що наполегливість і працьовитість допоможуть у подоланні цих труднощів.

    Перші місяці навчання дитини викликають багато запитань у батьків. Одне із найпоширеніших з них: як же допомогти дитині в навчанні? Як привчати до самостійності при виконанні домашнього завдання? Психологи вважають, що батьки, у першу чергу, повинні запам'ятати наступні правила: 

    1. Визначити час спільної взаємодії дитини з дорослими (наприклад, 1 — 1,5 години з дитиною активно співпрацює дорослий, а потім дитина працює якийсь час самостійно). При цьому треба врахувати, що, по-перше, поступовий час активного співробітництва скорочується а час самостійної роботи збільшується, а, по-друге, тривалий час виконання уроків виснажує сили дитини і у неї втрачається позитивна мотивація. 

    2. Необхідно батькам знати темп роботи своєї дитини, щоб вона могла працювати в оптимальному для неї темпі. Завдання батьків — підтримувати цей темп (наприклад, повільне для дитини виконання завдання «розхолоджує» дитину, а швидке — створює нервозну обстановку, і служить причиною швидкого стомлення). 

    3. Часто школярам потрібна не стільки допомога з якому-небудь предмета, скільки допомога в поточній навчальній ситуації. Батькам треба «розглянути», у чому полягає їхня допомога. 

    4. При допущенні помилки дитиною дорослий повинен зробити так, щоб дитина сама знайшла цю помилку, а не вказувати на неї. Для того, щоб допомогти дитині знайти свою помилку, дорослий повинен спростити завдання, вирішивши яке дитина змогла б самостійно виявити і виправити свою помилку. 

    У той же час батьки повинні враховувати свої особливості, які можуть «нашкодити» дитині при адаптації до школи: 

    - У швидкої і рухливої матері буде викликати роздратування повільна дитина: «Швидше!». Дитина поспішає, квапиться і знову помиляється. У цьому випадку матері слід запастися терпінням і підлаштуватися під темп роботи дитини. 

    - Якщо у сім'ї по відношенні до когось із членів сім'ї використовується агресивно-диктаторський стиль відносин, то він проектується на дитину. Це приводить до страху в дитини бути покараною і ображеною. 

    - Якщо батьки перебувають в розлученні, то матері необхідно утриматися від коментарів на зразок: «Ти такий неповороткий, як і твій батько». Таке відношення може викликати почуття неповноцінності в дитині. 

    - У завжди незадоволених всім батьків росте тривожна дитина, якау всьому невдоволенні батьків бачить свою провину. 

    Б. С. Волков виробив загальну стратегію поводження батьків з метою допомоги дітям для їх більш успішного навчання. Для цього батьки повинні: 

    встановити стосунки з дітьми, що характеризуються теплотою, турботою та любов’ю; 

    вивчити реальні можливості своєї дитини і вселяти в них віру в успішність своїх дій; 

    спонукати дітей до виконання не тільки шкільних, але й додаткових завдань; 

    контроль за дітьми повинен бути авторитетним (як прояв батьківської уваги); 

    підтримувати і стимулювати інтерес дітей до пізнання, обговорювати разом з ними прочитані книги,     обговорювати різні інтелектуальні та пізнавальні проблеми; 

    уміти вислуховувати дітей, подавати приклад доброзичливого спілкування. 

    Психологічна напруженість проходить через півтора-два місяці. Якщо дорослий, який перебуває поруч, спокійно і планомірно здійснює режимні моменти, надає правильну, у тому числі й психологічну, допомогу дитині, то її напруженість падає. А зняття психічної напруги стабілізує й фізичний стан дитини. Вона уникає перевантажень, стомлення, зниження працездатності. Крім того, прагнення до позитивних взаємин з дорослими організовує поводження дитини: вона зважає на їхні думки та оцінки, намагається виконувати правила поведінки. 

Батьки, які практично одразу надають дітям повну самостійність у приготуванні уроків, так само не праві, як і ті, які надмірно опікають дітей.

“ Уроки задані тобі, а не мені !”- Таке ставлення батьків викликає у дитини образу на байдужість рідних до важливих для неї шкільних справ. В цьому випадку страждає якість завдань, що виконуються.

“Ну, що НАМ сьогодні задано?” /при цьому розкриваються підручники і зошити/ - Ця позиція батьків формує у дитини безвідповідальність, впевненість, що все буде зроблено гарно і без її власних зусиль.

Що ж потрібно, а що не потрібно робити батькам при спільному приготуванні уроків? Як привчити дитину до виконання домашніх завдань?

1. Перевірте, чи правильно  організовано робоче місце дитини? /джерело світла повинно знаходитись попереду і зліва, на столі не повинно бути ніяких зайвих речей/.

2.     Уточніть режим дня, розплануйте разом з дитиною час, коли вона сяде за уроки.

Починати виконувати домашні завдання найкраще через годину – півтори після повернення  дитини зі школи, щоб вона змогла відпочити від занять, але ще не втомилась і не встигла стати збудженою від домашніх справ. Якщо дитина відвідує гурток чи лягає спати вдень, то можна сідати за уроки і пізніше. Але в  будь-якому випадку не можна відкладати це на вечір.

3. Розплануйте разом з дитиною послідовність приготування уроків і намагайтесь заздалегідь визначити час, який їй знадобиться для виконання кожного завдання.

Спочатку краще виконати невелике завдання, яке подобається дитині – це допоможе їй зосередитись і включитись в роботу на емоційному підйомі.  Потім – найбільш важке, поки вона ще не втомилася. Творчу роботу /малювання, ліплення, виконання поробок/ краще залишити на кінець занять - їх не слід обмежувати в часі.

Для 7-літньої дитини  час безперервної роботи не повинен перевищувати 15-20 хв, до кінця початкової школи він може доходити 30-40 хв. Потім дитині необхідно відпочити 5-10 хв, під час чого бажано зробити рухливі вправи.  До початку виконання  будь-якого завдання спитайте дитину: «Як ти вважаєш, скільки тобі потрібно часу, щоб виконати завдання? Поставте перед нею годинник і після закінчення роботи обов’язково зверніть увагу дитини на те, скільки часу витрачено. Це сприяє формуванню організованості і “відчуття часу”.

4.     Контролюйте разом з дитиною виконання наміченного плану роботи.

Підвищена відволікаємість природна для молодшого віку. Здолати її дитині повинен допомогти дорослий. Навички роботи, набуті в перші роки навчання, залишаються на все життя. Звичка працювати чітко і організовано допоможе вашій дитині справитись з великими навантаженнями, які чекають її в середній і старшій школі. З самого початку дитина повинна знати, що на робочому місці ПРАЦЮЮТЬ, а граються, малюють, харчуються - в іншому місці. Якщо ви бачите, що дитина катає машинку по зошиту і відчуваєте, що вона  втомилася, краще дайте їй  додаткову перерву. Не припускайте “ розтягування” завдання за рахунок інших “справ”, які сама для себе знаходить дитина, не виходячи із-за стола. Намагайтесь відділити одне від іншого, і у дитини з часом формується умовний рефлекс - робоче місце буде викликати у нього стан мобілізації і працездатності.

5.     Допоможіть дитині, якщо вона зіткнулась з нездоланними труднощами.

Не треба підміняти діяльність дитини своєю. Навчання - це праця, яка потребує зусилля і напруги. Дитина повинна вчитися самостійно, вчитись  переборювати труднощі. Однак, якщо на даному етапі важкість для нього нездоланна - обов’язково допоможіть! Інакше досвід невдачі може закріпитись і привести до явища, яке психологи називають “вивченою безпорадністю”. Якщо довготривалі зусилля не приводять до успіху, людина перестає вірити в свої сили, стає пасивною і безініциативною. Однак цей випадок /дитина намагається, але не може справитися з завданням/ треба вміти відділяти від ситуацій, коли вона зловживає вашею допомогою і звертається за кожною дрібницею. В цьому випадку Ви можете поставити йому умову: “Я можу відповісти тільки на два /3,4/ твоїх питання. Намагайся виконати завдання сам, а два самих важких питання ми с тобою розберем разом”.

6.     Емоційно підтримуйте дитину.

Школа  висуває дитині важливі вимоги, протягом дня вона отримує велике емоційне та інтелектуальне навантаження. Задача дорослого -“бути поруч”, разом з дитиною радіти  з її успіхів і хвилюватись за її невдачі і труднощі. Погана оцінка - серйозне покарання для дитини. Якщо Ви бачите, що дитина засмучена, не треба виказувати їй свою невдоволеність. Більше за все їй зараз  потрібна Ваша підтримка, розуміння, здатність розділити її почуття

7.     Не давайте дитині додаткових домашніх завдань і не примушуйте знову виконувати погано виконану класну роботу.  

Можна запропонувати перевірити її і виправити помилки, але переписувати не треба. Повторне виконання вже зробленого завдання приймається як непотрібне, докучне. Воно відбиває бажання займатися, позбавляє віри в свої сили.

8.     Поступово знижуйте ступінь контролю.

Пряму участь і виконання уроків можна буде замінити своєю присутністю. Потім сидіти поруч з дитиною не протягом виконання нею всього домашнього завдання, а тільки перші кілька хвилин, підходячи до неї на деякий час роботи. Під кінець початкової школи дитина повинна навчитися виконувати домашнє завдання самостійно, показуючи батькам тільки готовий результат.

Незмінним повинні залишитись тільки інтерес і увага до життя Вашого маленького школяра!

Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу. Слід пам’ятати правила:

1.                Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Складні завдання прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.

2.                Підтримуйте її, говоріть про її впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання

3.                Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози на завтра.

4.                Не припускайте ситуацій змагання, публічного виступу дитини.

5.                Дуже ефективні вправи на реалізацію, психогімнастика.

6.                 Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою:

·                   Малювання;

·                   Лялькового,настійного театру;

·                   Ігрової терапії,музикотерапії;

·                   Психологічних  ігор;

·                   Фізичних вправ-етюдів;

·                   Читання художньої літератури.

Завдання :

7.Намалюйте на аркуші паперу те,чого ви боїтесь,що вас тривожить.

Після виконання малюнка порвіть його на дрібні шматки і викиньте,позбавтеся своїх переживань.

8.Пригадайте казки та художні твори про сміливих героїв.

Відповіді : «Котигорошко», «Коза -  Дереза», «Котик і півник», «Ох», «Пригоди Буратіно», «Чиполіно» Дж. Радарі ,твори Маршака,Михалкова та ін.

9.Вправа «Закінч речення».

Я хочу…

Я вмію…

Я зможу…

10.Нямалюйте себе у майбутньому(бажано,щоб зображення було радісним,позитивним). Потім розкажіть про себе в майбутньому,яким будуть ваші досягнення,успіхи,про що ви мрієте.

Будь – які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два,... десять... Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні '^стхи".'ТІостійте в черевиках" своєї рідненької дитини. А тепер можна починати розмову, а може... допомогти розібратися у складній теоремі, а може... Пам'ятайте, що спілкування в люті, роздратуванні - все одно що включити в автомобілі "газ" і натиснути на гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини все і зараз. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, ж нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її - вона вчиться, але стає зубрилкою й не навидить учіння, школу, а може й ...вас.

Правило 3 : безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає Ш бути впевненою в собі, подолати невдачі. А як же ставитися до невдач?..вони вас засмучують...та й годі.

Правило 4 :не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка - достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні й ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5 : щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один - той, якого ви хочете позбавитися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6 : вибирайте найголовніше, порадьтеся із дитиною, почніть з ліквідації шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, і переказу.

Правило 7 - головне: хваліть - виконавця, критикуйте - виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати , що оцінюють всю її особистість. Вам під силу допомогти відокремити оцінку особистості від оцінки її роботи.

Правило 8 - найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та неуспіхами сусідського Івана

Правило 9 : не скупіться на похвалу, будуючи стосунки із своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, якого нема за що похвалити.

Правило 10: визначне в морі помилок острівок успіху, на якому зможе втриматися, вкорінюватися дитяча віра в себе і в успіх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю слід досить індивідуально, тактовно. Саме за такої оцінки в дитини нема ні ілюзії повного успіху, ні відчуття повної невдачі.

Правило 11: ставте перед дитиною конкретну та реальну мету, і вона спробує її досягти. Не спокушайте дитину метою, якої неможливо досягти.

Правило 12: не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою ( хобі), дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимулюючий характер і справді спонукає дитину до навчання. Так буває тоді, коли справи з навчанням ще не зовсім запущені й до нього ще є інтерес. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні. Щоб усі правила виявилися ефективними, необхідно їх об'єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід навчати самостійно оцінювати свої досягнення. Вміння себе оцінювати - необхідний компонент уміння вчитися, головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Найбільше від інтернет-залежності потерпають підлітки. Дитина, яка живе у віртуальному світі, вже фактично не контролює себе. Комп'ютер позбавляє її волі, свободи вибору.

На сьогодні в Україні не існує психологічного чи психіатричного діагнозу Інтернет- або комп'ютерної залежності. І навіть якщо інтернет-адикція буде згодом визнана захворюванням (наприклад, так званим “кіберрозладом”), то кількість носіїв буде істотно меншою, ніж це уявляється зараз.

Заручниками павутини частіше за все стають підлітки, студенти, соціально-невлаштовані, люди похилого віку, а також ті, хто має фізичні обмеження, позбавлені нормального життя.

Зараз у Вас є унікальна можливість пройти тест на Інтернет-залежність

• Чи почуваєте Ви себе стурбованим Інтернетом (чи думаєте Ви про попередній онлайн сеанс і чи смакуєте наступні)?

• Чи відчуваєте Ви потребу збільшити тривалість перебування в Мережі?

• Чи були у Вас безуспішні спроби контролювати, обмежити чи припинити користування Інтернету?

• Чи почуваєте Ви себе втомленим, пригніченим чи роздратованим, коли намагаєтесь обмежити або припинити користування Інтернетом?

• Чи перебуваєте Ви онлайн більше, ніж планували?

• Чи були у Вас випадки, коли Ви ризикували одержати проблеми в навчанні чи особистому житті через захоплення Інтернетом?

• Чи траплялося Вам брехати членам родини або іншим людям, щоб приховати час перебування в Мережі?

• Чи використовуєте Ви Інтернет для того, щоб відволіктися від проблем чи поганого настрою (наприклад, від почуття безпорадності, провини, роздратованості чи депресії)

Людина вважається Інтернет-залежною у разі п’яти чи більше позитивних відповідей на ці запитання.

Кімберлі Янг називає чотири ознаки Інтернет-залежності:

• нав'язливе бажання перевірити e-mail;

• постійне очікування наступного виходу в Інтернет;

• скарги оточуючих на те, що людина проводить занадто багато часу в Інтернеті;

• скарги навколишніх на те, що людина витрачає занадто багато грошей на Інтернет.

За І.Голдбергом, Інтернет-залежність можна констатувати при наявності трьох пунктів з наступних:

• кількість часу, яку потрібно провести в Інтернеті, щоб досягти задоволення (іноді почуття задоволення від спілкування в Мережі межує з ейфорією), помітно зростає;

• Якщо людина не збільшує тривалість перебування в Інтернеті, то ефект помітно знижується;

• користувач робить спроби відмовитися від Інтернету чи хоча б проводити у ньому менше часу;

• припинення чи скорочення часу, проведеного в Інтернеті, призводить до поганого самопочуття користувача.

Доктор М. Орзак виділяє не тільки психологічні, а й фізичні симптоми Інтернет-залежності, до яких відносить:

• ураження нервових стовбурів руки, пов'язане з тривалим перенапруженням м'язів;

• оніміння пальців руки, що тримає “мишку”;

• сухість та різі в очах;

• головні болі за типом мігрені;

• болі у спині;

• нерегулярне харчування, пропускання прийомів їжі;

• нехтування особистою гігієною;

• розлади сну, зміна режиму сну.

Психологи вирізняють такі поведінкові характеристики Інтернет-залежних:

• активне небажання відволіктися навіть на короткий час від роботи в Інтернеті;

• роздратування при вимушених відволіканнях;

• невміння спланувати час закінчення сеансу роботи в Мережі;

• використання все більших витрат для забезпечення роботи в Інтернеті, у тому числі в борг;

• готовність брехати, говорячи про тривалість і частоту роботи в Інтернеті; забування у ході роботи в Мережі про домашні справи, навчання чи службові обов'язки, важливі особисті і ділові  зустрічі;

• небажання сприймати критику подібного способу життя;

• готовність миритися з руйнуванням сім'ї;

• втрата кола “живого” спілкування через сконцентрованість на Мережі;

• нехтування власним здоров'ям;

• скорочення тривалості сну внаслідок роботи в Інтернеті в нічний час; уникання фізичної активності.

Як уникнути Інтернет-залежності

• Захопіться чимось. Відвідуйте різні групи і клуби, займайтеся спортом, музикою, танцями, співом і т.д. Займіться разом з другом фізичними вправами. Поспіть замість того, щоб сидіти в Інтернеті. Подивіться фільм, сходіть на концерт, почитайте книжку. Знайдіть якесь цікаве заняття, яке стане для вас альтернативою Інтернету.

• Поповніть запас ваших знань. Почитайте енциклопедію замість перегляду Вікіпедії. Таким чином ви не тільки відволічетеся від Інтернету, а й займетеся самоосвітою.

• Допоможіть на кухні. Ваша сім'я буде вдячна вам за приготовану вечерю.

• Погуляйте з друзями. Заплануйте похід у торговий центр або на каток, пограйте в боулінг. Уникайте відвідування тих місць, де є доступ до Мережі, наприклад Інтернет-кафе — ви можете піддатися спокусі зазирнути туди на декілька хвилин і проведете там увесь день.

• Заплануйте сімейний вечір. Замість перегляду телевізора, повечеряйте всі разом, а потім знайдіть спільну розвагу, наприклад, пограйте в настільну гру.

• Встановіть ліміт часу роботи вашого комп'ютера. Визначте, скільки разів на тиждень вам необхідно виходити в Інтернет. Вимикайте комп'ютер, якщо у вас немає необхідності в ньому.

• Телефонуйте і зустрічайтеся з друзями замість того, щоб тримати з ними зв'язок через Інтернет.

• Використовуйте таймер. Перш ніж сісти за комп'ютер, встановіть на таймері 30 хвилин.

• Не їжте, сидячи за комп'ютером.