Поряд з ігровою діяльністю ефективним чинником усебічного розвитку дошкільника є праця. Посильні й правильно організовані трудові завдання задовольняють прагнення дітей до самостійності, виховують наполегливість, упевненість у собі та інтерес до освоєння нових видів діяльності

Базовий компонент дошкільної освіти як державний освітній стандарт спрямовує педагогів на цілісний загальний розвиток дитини, акцентує їхню увагу на забезпеченні фізичного, психічного та морально-духовного здоров'я, розвитку особистісних цінностей як своєрідного внутрішнього стрижня, ціннісної етичної орієнтації з формування навичок практичного життя, емоційної сприйнятливості та сприяння розвитку індивідуальності дитини відповідно до її вікових можливостей на основі компетентнісного підходу. Він наголошує на важливості збалансування в особистісному зростанні дитини фондів «можу», «хочу» і «треба», що передбачає гармонійне поєднання відповідних віку й індивідуальним темпам розвитку життєво необхідних знань, умінь, навичок з інтересами, прагненнями, бажаннями, можливостями, настроями та вольовими зусиллями дитини. У зазначеному нормативному документі підкреслено важливість набуття дошкільниками життєвих компетенцій у різних видах дитячої діяльності, серед яких одне з чільних місць відведено предметно-практичній діяльності.

Освітня лінія «Дитина у світі культури» Базового компонента дошкільної освіти націлює на досягнення предметно-практичної компетенції як результату освітньої роботи перед вступом дитини до школи передбачає сформованість у 6-7-річного дошкільника.

• елементарної обізнаності з працею дорослих;

• інтересу і поваги до різних професій;

• ціннісного ставлення до результатів людської праці;

• бажання долучатися до посильної предметно-практичної діяльності й прагнення виявляти творче ставлення до неї;

• базових умінь і навичок у різних видах праці тощо.

Концептуально вагома позиція Базового компонента дошкільної освіти про формування основних особистісних якостей (самостійності, працелюбності, відповідальності, самовладання, спостережливості та ін.) налаштовує педагогів і батьків на широке бачення перспектив будь-якого освітнього впливу на дошкільника, зокрема і засобами предметно-практичної діяльності, трудового виховання. Ці якості поступово формуються у процесі такого виховання й одночасно є запорукою успішного входження малюка у світ праці, навчання основ науки життя, неможливого без праці людських рук, розуму і серця.

Із контекстом Базового компонента дошкільної освіти узгоджуються й вимоги чинних програм стосовно реалізації завдань трудового виховання дітей. Зокрема, окремим розділом подано цей важливий змістовий напрям освітньої роботи у таких комплексних програмах:

• Впевнений старт, Дитина, Дитина в дошкільні роки, Українське дошкілля.

У цих програмах чітко окреслено низку завдань щодо залучення дітей до різних видів праці, форми організації дитячої праці, показники розвитку вихованців у ній.

Значення й особливості дитячої праці

Праця дітей у межах їхньої предметно-практичної діяльності тісно пов'язана з грою: виникає з гри, мотивується ігровими задумами, спершу зосереджується на процесі як низці цікавих ігрових дій, а вже пізніше — на результаті. На відміну від праці дорослих, праця дітей не створює суспільно-корисних продуктів, матеріальних чи духовних цінностей, адже дошкільники ще не мають для цього відповідних фізичних і психічних можливостей. Тому дитяча праця відіграє важливу розвивально-виховну роль упродовж дошкільного дитинства, а от суспільної (в широкому розумінні) значущості набуває значно пізніше — у дорослому віці. Проте варто наголосити, що дитяча праця, будь-яке самостійно виконане малюком практичне завдання — це перше випробування сил, що мотивується значенням його результату як для самої дитини, так і для її соціального оточення (рідних, друзів, сусідів тощо), і дає змогу усвідомити відносини відповідальної взаємозалежності. Цим зумовлено й використання у сучасній педагогічній лексиці термінів «предметно-практична діяльність», «предметно-практична компетенція/ компетентність» як більш адекватних для характеристики дошкільного віку. Саме тому про трудову діяльність, працю, трудове виховання дошкільників ми говоримо зі значною часткою умовності, відносності.

Чинники зниження інтересу дошкільників до праці

Останніми десятиліттями питанням трудового виховання дітей дошкільного віку в Україні не приділяли належної уваги. Ця негативна тенденція склалася на фоні загальних соціально-економічних негараздів, що розмежували українське суспільство за рівнем матеріальних статків і значно нівелювали духовні, моральні цінності, серед яких і цінність чесної, сумлінної, морально мотивованої праці. Як наслідок — деформація світосприйняття і світорозуміння дітей, не привчених бачити у праці основу людського існування, самовиявлення, самоствердження, самореалізації і звиклих до споживацької позиції.

Дослідження, проведені у дошкільних навчальних закладах, виявили низку проблем в організації дитячої праці, вихованні дітей засобами трудової діяльності. Незважаючи на те, що предметно-практична діяльність посідає третє місце серед інших видів дитячої діяльності після ігрової та навчально-пізнавальної, інтерес дошкільників до праці дорослих і самостійного виконання практичних завдань невисокий (його проявляють лише 7—12% дітей), навіть у старшому дошкільному віці відмічають тенденцію до його зниження, механічного виконання дій. Це спричинено низкою чинників, як от:

• • певна одноманітність трудової діяльності дітей упродовж перебування їх у дошкільному закладі (найчастіше самообслуговування, традиційні чергування за графіком по їдальні та по заняттях, періодичні доручення-накази, примусові, обов'язкові й однакові для всіх дітей групи заняття з ручної праці). При цьому зміст завдань та запропоновані для виконання прийоми роботи, обладнання і матеріали нерідко не задовольняють інтереси й можливості старших дошкіль­ників, адже їхні творчі задуми, технічна вправність, фізична витривалість і рівень розвитку вольових якостей уже більші, ніж у малюків;

• • недостатня мотивація дитячої праці, яку діти найчастіше виконують з прагматичних міркувань задля задоволення своїх потреб. Дошкільники не здатні самостійно осягнути значущість праці дорослих для суспільства і користь власної для найближчого оточення. При цьому родина фокусує увагу на підготовці дітей до шкільного навчання, нівелюючи роль виховання працею у становленні особистості, а дошкільний заклад більше реагує на запити батьків, ніж на інтереси і потреби особистісного зростання малюків;

• • підпорядкування дитячої праці авторитету дорослого, який «тисне» на дитину і примушує її до формального, часто неякісного виконання певної роботи на негативному емоційному фоні;

• • недотримання систематичності, поетапності формування предметно-практичних умінь і навичок, внаслідок чого значна кількість дітей до кінця перебування в дошкільному закладі не вміють або не бажають брати участь у запропонованій роботі, нерідко пояснюючи відмову коротко — «не вмію», «не хочу», «набридло», «втомився»;

• • прагнення дорослих при виникненні навіть незначних труднощів у дітей самим виконати доручену справу, аби зекономити час і не витрачати зайвих емоційно-вольових зусиль на мотивацію, вправляння, допомогу тощо. Звикаючи до цього, діти постійно очікують допомоги, їхня ініціативність, активність, самостійність, інтерес до процесу й результату діяльності знижуються. Як наслідок, потрапляючи в ситуацію, коли треба виконати без сторонньої допомоги навіть нескладне завдання, вони не в змозі мобілізувати свої зусилля, спланувати і довести справу до кінця;

• • намагання дорослих переробити виконану дітьми роботу у них на очах;

• • пропонування дорослими завищених за обсягом і складністю трудових доручень без урахування можливостей дітей. При цьому батьки й вихователі забувають, що діти, не досягнувши позитивного результату або перевтомившись після виконання завдання, надалі будуть ухилятися від подібної роботи. Діти перевтомлюються і тоді, коли довгий час займаються однією справою, перебувають в одній позі, користуються обладнанням, яке не відповідає віковим можливостям, виконують значні обсяги завдань у швидкому темпі;

• • захвалювання одних і недооцінювання старань і успіхів інших дітей, які ще не можуть якісно виконати трудове завдання че­рез брак досвіду, проте небайдужі до результату і докладають чимало зусиль для успішного виконання дорученої справи. Дитина ніколи не відчує радість від праці, поки не подолає своєї невпевненості, не набуде необхідних знань, практичних умінь і навичок, а це можливо лише за умови постійної підтримки з боку досвідченіших дорослих і однолітків;

• • нерівномірне залучення дітей до різних видів праці та форм її організації. Скажімо, до чергувань частіше залучають дітей, які в родині отримали первинний господарсько-побутовий досвід і володіють відповідними навичками, а тому виконують усі завдання швидше, якісніше, самостійніше за інших. Крім того, оскільки дівчата активніші й відповідальніші у різних видах праці, то їх залучають до цієї діяльності набагато частіше, ніж хлопців. Тому на момент вступу до школи хлопці демонструють порівняно з дівчатами нижчі показники сформованості таких базових якостей, як організованість, відповідальність, працелюбність тощо. Водночас слід відзначити й неабияку привабливість для дошкільників елементарної праці як виду діяльності, що сприяє задоволенню прагнення малюків до самостійності, інтересу до праці дорослих і спонукає наслідувати певні трудові дії у своїй ігровій та предметно- практичній діяльності. Це поступово, з віком наближує дітей до досягнення продуктивного результату праці, відчуття власної соціальної значущості.

Види праці дошкільників

Визначені у Базовому компоненті дошкільної освіти орієнтири формування предметно-практичної компетенції досягаються планомірним розв'язанням тих освітніх завдань щодо розвитку, виховання, навчання дітей і того змістового наповнення їхньої праці, які окреслені чинними програмами. Насамперед, важливо вчасно й систематично залучати вихованців до таких видів праці, як-от:

• самообслуговування;

• господарсько-побутова праця;

• праця в природі;

• ручна (художня) праця

Самообслуговування

Самообслуговування — це діяльність, спрямована на задоволення повсякденних особистих життєвих потреб, пов'язаних з необхідністю догляду за тілом, одягом, взуттям тощо (умивання, зачісування волосся, одягання, прибирання ліжка тощо). У процесі самообслуговування діти активно засвоюють необхідні навички, знання про власне тіло, предмети особистої гігієни, організацію гігієнічних процедур, набувають практичного досвіду самостійності. Щоденно виконуючи елементарні завдання із самообслуговування, дошкільники привчаються до систематичної праці й починають розуміти, що всі (дорослі і діти) мають певні обов'язки, виконання яких не слід перекладати на інших.

Елементами самообслуговування діти починають оволодівати з раннього віку, намагаючись самостійно вмитися, одягтися, поїсти та ін. Спочатку дії дітей досить обмежені, невпевнені, не завжди вдалі. Однак, якщо дорослі терпляче, послідовно і регулярно привчають дітей обслуговувати себе, використовують при цьому ігрові прийоми, показ і пояснення правильних способів дій, допомогу, спільне з дитиною виконання, постійні заохочення і вправляння у практичній діяльності, то згодом малюки оволодівають навичками самообслуговування.

Із віком складність дій дітей зростає, як і вимоги до якості їх виконання (точності, повноти, охайності, швидкості, самостійності). За дітьми поступово закріплюють обов'язки із самообслуговування, які дають їм можливість відчути своє дорослішання, сприяють виробленню необхідної для майбутнього шкільного життя звички до трудового зусилля, підвищують відповідальність. Педагог не тільки пояснює, показує, радить, як раціонально виконати завдання, а й стимулює дітей до самостійного розв'язання поставлених завдань. Важливо звертати увагу дошкільників на кінцевий результат роботи, своєчасність і якість її виконання для того, щоб вони усвідомлювали її необхідність не лише для себе, а й для оточення.

Хтось із дітей довго одягається — скорочується час для прогулянки, ігор всієї групи, не прибрали іграшки — немає вільного простору, неохайно в кімнаті — її важко прибирати.

Досягнення дитини в самообслуговуванні важливо підтримувати і схвалювати.

Господарсько – побутова праця

Господарсько-побутова праця спрямована на дотримання чистоти і порядку в приміщенні, на ділянці, допомогу дорослим під час організації побутових процесів. Вона пронизує повсякденне життя дітей у дошкільному закладі й удома, забезпечує необхідний комфорт, хоча її результати не такі помітні, як в інших видах практичної діяльності. Господарсько-побутова праця сприяє вихованню в дітей бережливого, заощадливого ставлення до речей, прагнення їх раціонально використовувати, уміння помічати безлад і готовність його усувати.

Молодші дошкільники засвоюють початкові уявлення про господарсько-побутову працю дорослих удома і в дошкільному закладі, зокрема про: миття посуду, підлоги, витирання пилу, приготування їжі, зміну постільної білизни, прання, прасування.

Вони охоче допомагають дорослим у цих справах, виконуючи елементарні трудові завдання, при цьому нерідко захоплюються процесом і перетворюють працю на гру, а під час ігрової діяльності активно наслідують дії дорослих у побутовій праці.

Старші дошкільники, прагнучи до самостійності й активності, демонструють більше впевненості у своїх силах не лише при самообслуговуванні. Вони готові включатися на рівні з дорослими у нескладну господарсько-побутову працю, як от: сервірування столу, складання і миття іграшок, чайного посуду, прання лялькового одягу, дрібних дитячих речей, підмітання, чищення килимка пилососом тощо.

Завдання дорослого — навчити дітей:

• • виконувати трудові процеси цілісно — від осмислення мети до одержання результату та прибирання робочого місця;

• • оволодівати способами виконання трудових дій і запобігання травматизму;

• • самостійно контролювати якість роботи.

Саме цілісне освоєння трудового процесу дасть змогу дитині стати дієвим суб'єктом посильної для неї діяльності, відчути свою умілість, самоствердитись

Праця в природі

Праця в природі передбачає трудову діяльність з об'єктами природи на городі, у квітнику, в садку, куточку живої природи, як-от: догляд за рослинами і тваринами, обробіток грунту,прибирання земельної ділянки тощо.

Це продуктивна праця, її кінцева мета конкретна і зрозуміла — виростити овочі, квіти, ягоди, підгодувати пташок тощо. Хоча така мета й доступна дошкільникам, проте вона віддалена в часі й потребує від дітей довготривалих фізичних, вольових, розумових зусиль, послідовної, копіткої роботи, постійного контролю, відповідальності за інше життя.

Забудеш погодувати акваріумних рибок — можуть померти, не поллєш квіти — зав'януть, не будеш систематично доглядати за городом (прополювати, поливати, підгортати й рихлити грунт) — не отримаєш врожай тощо.

Як бачимо, праця в природі створює сприятливі умови для емоційно-ціннісного, соціально-морального, пізнавального розвитку дітей, збагачує рухову сферу, а праця, організована на свіжому повітрі, загартовує організм, зміцнює нервову систему.

Упродовж дошкільного віку вихователь поступово залучає дітей до праці в природі. Молодші дошкільники вже здатні виконувати нескладні трудові дії (збирати осіннє листя на ділянці, протирати листя кімнатних рослин, поливати вазони, годувати птахів тощо). Із часом, наслідуючи дії дорослих, діти набувають уміння діяти самостійніше й у старшому дошкільному віці, здатні виконувати складніші види роботи (висівати насіння овочів, декоративних квітів, саджати коренеплоди тощо).

Ручна (художня) праця

Ручна (художня) праця — цікавий вид праці, пов'язаний з виготовленням виробів з різноманітних матеріалів (паперу, картону, тканини, природного і покидькового матеріалу тощо). Під час ручної (художньої) праці використовують різні техніки роботи з матеріалами, беручи за основу сучасне і народне декоративно-прикладне мистецтво.

Цей вид праці має особливе значення для морального і креативного розвитку дітей. Адже виготовлення різних виробів, зокрема і виробів декоративно-прикладного мистецтва, дає дітям змогу проявляти винахідливість, кмітливість, фантазію, розвивати конструкторські та художні здібності. Крім того, виготовляючи прикраси для приміщень чи майданчика, по­дарунки для інших дітей чи дорослих (іграшки-саморобки, сувеніри, ялинкові прикраси, закладки для книг, вітальні листівки, вишиті серветки тощо), діти привчаються виявляти емпатію, доброзичливість, безкорисливість у стосунках із соціумом, отримувати задоволення від рукотворної краси, бажання зробити приємне знайомим і незнайомим людям.

Оскільки ручна (художня) праця потребує від виконавця достатніх умінь і навичок роботи з деякими інструментами, технічними приладами і пристроями, певних знань про властивості матеріалів, належного рівня довільної уваги, пам'яті, мислення, уяви, розвитку фізичних і вольових якостей, цей вид праці посідає повноцінне місце у житті старших дошкільників, а у роботі з молодшими застосовується фрагментарно, зважаючи на обмежений діапазон можливостей дітей.

Форми організації дитячої праці в дошкільному закладі

Традиційно формами організації праці дітей в дошкільному навчальному закладі є:

• • доручення;

• • чергування;

• • колективна праця.

Доручення

Доручення — найпоширеніша форма участі дітей у посильній трудовій діяльності. Сутність його в тому, що на дитину покладається конкретне завдання, яке вона повинна виконати сама або з допомогою ровесника чи дорослого. Доручення використовують на кожному віковому етапі в усіх видах праці. Зазвичай діти отримують їх від дорослих.

Упродовж дня можна пропонувати дітям різні доручення за:

• складністю — прості, складні;

• • способом організації виконавців — колективні, підгрупові, індивідуальні;

• • тривалістю виконання — довготривалі, короткотривалі, епізодичні;

• • змістом відповідно до різних видів дитячої праці, пов'язані з —

• • іграми;

• • організацією занять і побутових процесів;

• • виконанням прохань дорослих або інших дітей.

Доручення для молодших дошкільників носять епізодичний короткотривалий характер. Вони нескладні за змістом і зорієнтовані на близький результат (принести стілець, подати книгу, чашку, покласти на місце іграшки, насипати зерняток пташкам тощо). Малюки виконують їх у звичній, зрозумілій ситуації повсякденного життя (допомагають дорослим у сервіруванні столу, підготовці до ігор, прогулянок, занять, прибиранні в ігровому куточку, наведенні ладу на книжковій поличці тощо). Набуваючи елементарних навичок господарсько-побутової праці, діти прагнуть виконати складніші завдання за рахунок збільшення кількості трудових дій, при цьому захоплюються процесом і нерідко перетворюють його на гру. Ось чому важливо орієнтувати молодших дошкільників на конкретний результат, використовуючи значимі для них мотивування завдань (отримати схваленнядорослого, зробити приємне для близьких людей тощо) та оцінювання трудових дій дорослими, що підвищує усвідомлення дитиною ролі праці.

Тож основною метою трудового виховання молодших дошкільників є формування в них:

1. • інтересу до праці і бажання виконувати доручену справу старанно;

2. • уміння працювати підгрупами (по 2 —3 особи).

Діти старшого дошкільного віку починають повніше усвідомлювати значущість праці, сприймають її як корисну, необхідну, важливу справу, виявляють зацікавленість в її успішному виконанні. їх предметно-практичні дії поступово ускладнюються, відокремлюються від гри, набувають характеру і змісту певних трудових операцій, спрямовуються на позитивний результат. Від епізодичних короткотривалих доручень діти переходять до виконання постійних обов'язків, триваліших завдань.

Вихователь доручає окремим дітям упродовж дня самостійно прибирати ігровий куточок, стежити за порядком у спальні, в роздягальні, годувати мешканців куточка природи тощо.

Щоб діти діяли самостійно й відповідально, слід підвищувати їхню зацікавленість в успішному виконанні доручень дорослого. Сприятиме цьому мотивація морального, пізнавального, естетичного характеру, що є актуальною для старших дошкільників. Із віком мотиви поглиблюються, стають більш сталими у зв'язку з усвідомленням мети, що її ставлять дорослі, і прийняттям її як власної. Якщо молодші дошкільники мотивують свою працю тим, що так вимагає дорослий або так хочеться їм самим, то в старшому дошкільному віці мотивація стає більш суттєвою: досягти якісних результатів при виконанні доручення, щоб допомогти оточуючим, заслужити довіру авторитетної людини, принести користь, радість іншим тощо.

Дітям 5 —6-ти років дають складніші доручення, зокрема ті, які пов'язані з проханням або зверненням до інших осіб.

Дитині доручають підійти до вихователя іншої групи і передати альбом. При цьому вона повинна самостійно сформулювати своє прохання з дотриманням правил увічливості і формулі мовленнєвого етикету так, щоб її зрозуміли.

Змістом доручень старшим дошкільникам є організаційні вправи, І які виховують уміння розподіляти свій час, приймати рішення, узго- І джувати свої дії з діями інших. Дітям, які ще не мають сформованих Іпрактичних умінь і навичок, можна надавати індивідуальну допомогу, додатково пояснювати і показувати окремі прийоми чи послідовність дій, частіше позитивно оцінювати їхні практичні зусилля. Важливо підтримувати ініціативу вихованців, які відповідально, старанно, із зацікавленням у якісному результаті виконують доручену справу.

Чергування

Чергування — складніша порівняно з дорученнями форма організації праці. Воно полягає у систематичному виконанні дитиною трудових обов'язків упродовж певного часу (зокрема, протягом дня чи кількох днів).

Діти раннього віку і молодші дошкільники зазвичай беруть участь у підготовці матеріалів до занять, допомагають вихователю доглядати за кімнатними рослинами, складати іграшки тощо без залучення до чергувань, а просто виконуючи нескладні доручення. Як форму організації праці чергування запроваджують для дітей п'ятого року життя. Діти поетапно навчаються виконувати традиційні обов'язки чергових по їдальні, заняттях, куточку природи. Практика засвідчує, що доцільно урізноманітнювати види чергувань, зокрема, організовувати й чергування в ігрових осередках, на ігровому майданчику тощо. Таке варіювання дає змогу ширше охоплювати вихованців трудовими завданнями, що оптимізує процес формування впродовж дошкільного віку таких базових якостей дитячої особистості, як відповідальність, самостійність, працелюбність, самовладання тощо.

За чинними програмами розвитку, виховання і навчання дітей дошкільного віку можна простежити, як поступово розширюється система чергувань, ускладнюються обов'язки чергових, підвищуються вимоги до їх виконання, а саме:

• • із початку навчального року організовують чергування 4-річних дітей по їдальні;

• • із другої половини року вводять чергування по заняттях;

• • 5 — 6-річні дошкільники протягом року чергують по їдальні, заняттях та куточку живої природи.

Організація чергувань передбачає чітку систему почергового призначення дітей черговими по їдальні, заняттях та куточку живої природи, можливість гнучкої заміни чергових з урахуванням об'єктивних обставин і суб'єктивних чинників, а також облаштування місць збереження інвентарю, визначення робочого місця, кола обов'язків і послідовності їх виконання. Чергування організовують так, щоб кожна дитина періодично виконувала різні види роботи.

Якщо у молодшому дошкільному віці дорослий стежить за виконанням обов'язків дітьми, нагадує послідовність дій, за потреби здійснює безпосередній контроль і надає допомогу, то у старшому дошкільному віці, оскільки сили і можливості дітей зростають, вихователь звертаєувагу на самостійне виконання роботи дітьми, бачення ними помилок і недоліків. Прямий контроль відходить на другий план, зростає роль самоконтролю. При цьому корисно практикувати бесіди-обговорення роботи чергових. Вони допоможуть дітям правильно оцінити свою роботу і роботу товаришів, навчитися сприймати схвалення і зауваження, усвідомлювати відповідальність перед колективом.

Колективна праця

Колективна праця — важливий засіб формування у дітей колективістських взаємин шляхом їх залучення до спільної роботи.

Участь у колективній праці дає дітям змогу зрозуміти необхідність дотримання загальноприйнятих норм і правил взаємодії, формує націленість на успіх загальної справи, готовність підпорядковувати особисті бажання і наміри колективним цілям, допомагати іншим і за потреби звертатись за допомогою, задовольняє прагнення дитини до самовиявлення, самореалізації, самоствердження.

Оскільки готовність брати участь у загальній трудовій діяльності, узгоджено діяти, виконувати свої обов'язки в загальній справі та інші необхідні передумови формуються у старшому дошкільному віці, то й колективну працю організовують саме зі старшими дошкільниками 1—2 рази на тиждень.

Діти здатні колективно виконувати роботу з прибирання групового приміщення, куточка живої природи, книжкового, ігрового, фізкультурного осередків, ігрового майданчика. Особливо зацікавлює дітей спільна з дорослими праця, де є нагода відчути себе на рівні зі старшими, продемонструвати власну спроможність та значущість, що є важливим проявом дорослішання.

Організовуючи колективну працю, вихователь має продумати її мету, зміст, чітко розподілити завдання та обов'язки між ді­тьми так, щоб кожній дитині знайти посильну роботу. Під час праці слід тримати в полі зору всіх дітей групи, скеровуючи їхні дії допомогою і взаємодопомогою, нагадуваннями і підказками, показом і роз'ясненням окремих прийомів тощо. Після закінчення роботи важливо звернути увагу дітей на її результати, оцінити трудові зусилля, ставлення кожної дитини до виконання дорученої частки справи.

Для колективної праці дітей організовують фронтально або підгрупами. Об'єднання дітей є ефективним за наявності в них досвіду співробітництва, належного володіння конкретними предметно-практичними навичками. Знання індивідуальних психологічних особливостей дітей дає змогу об'єднувати у групи вихованців з різним рівнем співробітництва та активності.

Доцільно об'єднати дітей високого і низького рівнів співпраці, а активних, ініціативних з пасивнішими за умови, якщо вони симпатизують одне одному і легко контактують між собою.

Залучення молодших за віком дітей до групи старших для виконання спільного трудового завдання — важливий прийом навчання взаємодії у найближчому соціумі в умовах різновікової групи дошкільного навчального закладу і родини. Різноманітні ситуації, які виникають у створених для тимчасової трудової взаємодії групах, потребують дотримання дітьми певних правил-регуляторів. Ознайомлення дітей з цими правилами і вимогами дорослого щодо їх дотримання є одним із засобів педагогічного керівництва взаєминами вихованців у процесі їх трудової діяльності.

Особливості організації дитячої праці та її оцінювання

Отже, організовуючи трудову діяльність вихованців, педагог має враховувати їхні інтереси, уподобання, здібності, індивідуальні можливості. Це не означає, що дитяча праця є аналогом розваг. Дитина має докласти фізичних, інтелектуальних, моральних, емоційних, вольових зусиль, щоб виконати завдання. Відповідність природі дитини, її станам і настроям, адекватна індивідуальна й колективна мотивація стимулюють дошкільників до праці, дають їм змогу відчути задоволення від трудового процесу і від досягнення мети. Без цього трудові доручення, чергування, колективна праця стають сумною повинністю.

Слід пам'ятати: отриманий результат не завжди є показником трудових зусиль дошкільника. Буває, що дитиною докладено максимум старанності, сумління, але якість виконаної роботи, на погляд дорослого, незадовільна. Неприпустимо в такому разі оцінювати результат як негативний. Необхідно підтримати дитину, висловити віру в її можливості, дати відчути, що її праця потрібна. Для формування позитивного ставлення до трудової діяльності важливо спиратися на власну ініціативу дошкільників, яку слід не лише виявляти і підтримувати, а й заохочувати. Слід відмовитися від жорсткої регламентації, авторитарності, створюючи атмосферу доброзичливості, взаємодопомоги, творчого пошуку.

Систематичне залучення дітей дошкільного віку до різних видів і форм організації посильної праці у відповідних віку межах їхньої предметно-практичної діяльності сприяє створенню у них «враження серйозної праці, без якої життя людини не може бути ні гідним, ні щасливим», як зазначав Костянтин Ушинський

Феномен праці діти відкривають для себе, спостерігаючи за тим, як працюють дорослі. Це породжує у них бажання наслідувати старших, брати участь у їхній діяльності.

Із працею дорослих діти ознайомлюються у процесі демонстрації різних видів праці, пояснення їх значення (спеціально організовані спостереження, бесіди, екскурсії), а також під час безпосередньої організації спільної діяльності дорослих і дітей. Діти залюбки допомагають дорослим, переймаються їх настроєм, наслідують їх вчинки, набуваючи конкретних знань і уявлень про працю, розвиваючи допитливість, інтерес до діяльності дорослих, проймаючись повагою до людей праці та результатів їх старань. Водночас дорослі мають змогу впливати на поведінку дітей — викликати у них прагнення до праці, досягнення конкретного її результату.

Під час ознайомлення дітей молодшого і середнього дошкільного віку з працею дорослих їхню увагу зосереджують на простих трудових діях, спрямованість яких зрозуміла для них (праця вихователя і його помічника, кухаря, лікаря та ін.). Вихователь повинен максимально використовувати приклад трудової поведінки працівників дитячого садка. Однак лише спостереження не достатньо, оскільки дітям важко усвідомити зв'язок праці дорослих із власною поведінкою. Тому необхідно залучати їх до трудового процесу, використовуючи посильні доручення й елементарне співробітництво.

Відчутно впливає на формування у дітей прагнення працювати емоційне ставлення дорослого до виконуваної роботи. З раннього віку діти повинні бачити приклад раціонально організованої праці, оволодівати культурою праці: вмінням ставити мету (спочатку з допомогою дорослого, потім — самостійно), планувати й організовувати роботу, використовувати обладнання, послідовно здійснювати раціональні трудові дії, підтримувати порядок на робочому місці тощо.

Виховна ефективність ознайомлення з працею дорослих залежить від ефективності процесу спостереження, від того, на які аспекти праці дорослих спрямована увага дітей. Самі вони зацікавлюються передусім зовнішніми виявами процесу праці: послідовністю операцій, предметами, знаряддям праці тощо. Тому потрібно спрямовувати їх на те, як людина ставиться до роботи, як здійснюється взаємодопомога у колективній праці. Дітей середнього дошкільного віку підводять до усвідомлення того, якою є людина-трудівник, для чого вона працює, як ставиться до своїх трудових обов'язків. Тобто одночасно зі знаннями про особливості праці діти отримують уявлення про ставлення до неї, про моральні якості тих, хто працює.

За визнанням психологів, педагогів, раціональною є така послідовність ознайомлення з працею дорослих:

1) накопичення фактів про процес праці, перетворення предмета праці, результати праці, створення уявлення про її значущість;

2) формування уявлень про людину праці, її ставлення до праці;

3) формування уявлень про колективний характер трудової діяльності.

Дітям старшого дошкільного віку вже доступне розуміння суспільної значущості праці дорослих, способів досягнення її результатів. Вони виявляють цікавість до праці поза межами дитячого садка. Під час спостереження за працею дорослих вихователю слід звертати увагу дітей на її організованість, узгодженість дій, відповідальність та ін. У цьому віці розширюються можливості для виховання трудових навичок і вмінь. Діти оволодівають навичками самообслуговування, самостійно виконують елементарні обов'язки. Приклад трудової діяльності дорослих впливає на них значно сильніше, ніж на дітей молодшого і середнього дошкільного віку.

Ознайомленню дітей із працею дорослих сприяють спостереження та екскурсії. Для молодших дошкільників з цією метою організовують екскурсії по дитячому садку, для старших дітей — походи за його межі (до магазину, перукарні, бібліотеки тощо). Добираючи види праці для спостереження, необхідно враховувати їх виховну цінність, доступність змісту для розуміння, ймовірність виникнення у дітей бажання наслідувати трудову поведінку дорослих. Ефективними є повторні спостереження, які забезпечують формування чітких знань про результати і значущість праці.

Різноманітні особливості праці дорослих відкривають дітям художні твори різних жанрів (літератури, кіно, живопису тощо), завдяки яким вони пізнають не лише її зовнішні вияви, а й внутрішню суть, мотиваційну сферу, психологічні наслідки. Втім, використання педагогами художніх творів активізує емоційну сферу дітей, спонукає їх до співпереживання з тими, хто працює, за досягнення результату, переконує, що навіть у найскладніших умовах цілеспрямована і працьовита людина зможе досягти своєї мети. Пережиті емоції зумовлюють конкретизацію знань про сутність праці, вимоги, які вона пред'являє людині, і про те, як праця впливає на розвиток, суспільне визнання особистості. Усе це формує основи внутрішньої готовності дитини до самовідданої праці в майбутньому.

Основою педагогічної взаємодії є спілкування, адже саме спілкування є і найважливішою умовою, і засобом розвитку особистості. Одним з видів педагогічної взаємодії є спілкування педагога з батьками вихованців, головна мета якого — побудувати партнерські стосунки та забезпечити психолого-педагогічний супровід сімейного виховання. Щоб досягти цієї мети, потрібно майстерно володіти ефективними технологіями спілкування

Технології педагогічного спілкування з батьками

Нині більшість педагогічних колективів чітко усвідомлюють пріоритетність сімейного виховання та важливість психолого-педагогічної допомоги батькам. Але, як свідчать наукові та емпі­ричні дані, цей напрям діяльності залишається для сучасного вихова­теля найскладнішим.

На організацію ефективної взаємодії із сім'ями негативно вплива­ють такі чинники:

Ø надмірна вимогливість до батьків;

Ø навіювання батькам негативного образу дитини;

Ø невпевненість вихователя у своїй правоті;

Ø невміння вихователя поглянути на ситуацію з позиції батьків.

Крім того, критична налаштованість вихователя стосовно батьків, небажання шукати індивідуальний підхід до сім'ї загалом і до кожного її члена зокрема спричиняють виникнення складних ситуацій під час спілкування з батьками.

Розв'язання таких складних ситуацій не можна відкладати на якийсь час, оскільки від характеру стосунків педагога із сім'єю залежить ефективність освітньої роботи з дитиною. Непорозуміння, різне ставлення до деяких питань виховання і розвитку дошкільни­ків — усе це призводить до сумних наслідків, коли батьки не довіря­ють вихователю і навпаки. Це розлагоджує їхні дії, ставить під сумнів можливість партнерства, про необхідність якого ми говоримо.

Види спілкування педагога з батьками

Вихователі визнають, що у повсякденному спілкуванні з батька­ми інколи трапляються ситуації, які неможливо розв'язати, не уник­нувши конфлікту. На думку психологів, це пов'язано з тим, що педа­гоги не знають психологічних особливостей особистості батьків.

Наприклад, зчаста батьки ображаються на педагога, якщо їхня дитина не бере активної участі у ранках, навіть вірша не чи­тає, тоді як інші діти задіяні у двох, а то й більше номерах чи сценках. Зазвичай аргументи вихователя щодо недостатньої готовності дитини до публічних виступів не допомагають. На думку фахівців, педагогові у такій ситуації потрібно спо­чатку обов'язково похвалити дитину за участь у святі і наго­лосити на тому, що у неї найкраще вийшло, наприклад, вона була спритною у грі або гарно співала. Лише після цього слід пояснити, що прочитати вірш вона поки що соромиться, їй страшно одній стояти перед повним залом, але якщо підтрима­ти дитину, все обов'язково вийде. Потім варто запропонувати мамі чи тату підібрати для наступного свята нескладний вірш, який вони могли б розповісти разом з дитиною. Слід пояснити батькам, що так вони допоможуть дитині подолати тимчасові труднощі, створивши для неї ситуацію успіху. За потреби пе­дагог має допомогти батькам підібрати відповідний вірш, обі­грати спільний виступ батьків і дитини під час свята.

Тож щоб запобігти виникненню складних ситуацій, вихователь повинен володіти прийомами ефективного спілкування з батьками. З огляду на те, що спілкування педагога з батьками вихованців зазвичай спрямоване на розв'язання пізнавальних і особистісно-розвивальних за­вдань, його правильніше буде назвати педагогічним спілкуванням.

Можна виокремити два види педагогічного спілкування педаго­га з батьками:

Ø групове (фронтальне) спілкування — передбачає спеціаль­но організовані заходи, спрямовані на розв'язання низки інформаційних, пізнавальних та комунікативних завдань;

Ø диференційоване спілкування — передбачає як спеціально організоване, так і спонтанне спілкування педагога з ма­мою чи татом певного вихованця або з групою батьків. Таке спілкування спрямоване на розв'язання завдань індивідуальної роботи з батьками, зокрема індивідуального консультування, або диференційованої роботи з окремими групами батьків, сформованими за певними ознаками: неповні сім'ї, сім'ї з двома і більше дітьми, сім'ї майбутніх пер­шокласників тощо.

Завдання групового педагогічногс спілкування вихователь розв'язує найчастіше успішно. Провести традиційн: батьківські збори, прочитати лекцію абс організувати групову тематичну кон­сультацію може будь-який педагог.

Диференційоване педагогічне спіл­кування здебільшого викликає у вихова­теля великі складнощі, оскільки перед­бачає безпосередній індивідуальний контакт.

Характер спілкування педагога з батьками зазвичай обумовлений та­кими особистими якостями педагога:

Ø психолого-педагогічною підготовкою;

Ø комунікативною культурою;

Ø психологічною готовністю до спілкування.

Педагогічне спілкування з батьками буде малоефективним, якщо у вихователя бракує хоча б однієї із зазначених якостей, а діадичне спілкування (спілкування двох) у цьому випадку і взагалі не­можливо налагодити.

Чи володіє сучасний вихователь усіма цими якостями? На жаль, ні. Більшість дослідників зазначають достатній рівень пси-холого-педагогічної підготовки педагогів й водночас низький рівень комунікативної культури та неготовність до ефективного педагогіч­ного спілкування.

Основою комунікативної культури є товариськість — стійке прагнення до контактів з людьми, уміння швидко їх встановлювати. Наявність у педагога товариськості є показником високого комуні­кативного потенціалу.

Товариськість як якість особистості передбачає:

Ø   комунікабельність як здатність відчувати задоволення від процесу спілкування;

Ø   емпатію як здатність до співчуття, співпереживання;

Ø  ідентифікацію як уміння ставити себе на місце іншої лю­дини, відчувати себе у її світі.

Педагогічна діяльність потребує спілкування постійного і три­валого. Тому вихователі з нерозвиненою комунікабельністю швидко стомлюються, роздратовуються і не отримують задоволення від своєї діяльності загалом. Крім того, у комунікативній культурі педагога ви­являється рівень його моральної вихованості.

Психологічна готовність до спілкування передбачає достат­ній рівень володіння педагогом технікою спілкування. Вихователеві важливо навчитися спілкуватися з батьками так, щоб уникати пози­ції «обвинувача» та негативної оцінки дитини. Ефективно допомагає у цьому техніка «Я-повідомлення», запропонована американським психологом Томасом Гордоно. За умови умілого застосування вона знижує напругу і сприяє формуванню довірчих стосунків між педагогом і батьками.

Складання синквейнів

Ще однією важливою і необхідною у роботі з батьками якістю педагогів є здатність резюмувати потік інформації, викладати свої ідеї, почуття і уявлення кількома словами. Це важливе уміння, яке потребує вдумливої рефлексії, заснованої на багатому понятійному запасі. Гарним способом форму­вання цього уміння є складання синквейнів. Тож педагогів варто цілеспрямовано вчити складати синквейни. Насамперед слід озна­йомити вихователів з правилами їх написання.

Синквейн (з франц. cinquains – «п’ять рядків» – вірш, який синтезує інформацію у коротке висловлювання, що описує теми і дає змогу рефлексувати з будь-якого приводу.

Перший рядок містить слово, що позначає тему синквейна. За­звичай це іменник.

Другий рядок — два прикметника, що описують тему.

Третій рядок — три дієслова, що позначають дії, пов'язані з темою.

Четвертий рядок — речен­ня (фраза) з чотирьох (або більше) слів, у якому висловлено ставлення до теми або почуття з приводу обго­ворюваного. Таким реченням може бути крилатий вираз, цитата відо­мого автора, прислів'я або складена педагогом фраза у контексті теми.

П'ятий рядок — це слово-резюме, яке визначає нову інтерпре­тацію теми, виражає до неї особистісне ставлення.

Складання синквейнів можна використовувати у роботі над будь-яким напрямом освітнього процесу.

Приклади синквейнів

Діти

Рідні, кохані.

Грають, бешкетують, пустують.

Квіти, що розквітли на щастя.

Життя.

Дитина

Рухлива, весела.

Грає, займається, пустує.

Найцінніше у житті.

Щастя!

Вихователь

Дбайливий, мудрий.

Допомагає, розвиває, вчить.

Для дітей друга мама.

Наставник.

Батьківство

Компетентне, творче.

Любить, піклується, ростить.

Продовження роду — виховання дитини.

Співкерування (батька і матері).

Синквейни — швидкий і потужний інструмент для аналізу, син­тезу і узагальнення інформації. Тож вихователю-методисту важливо спонукати педагогів до вправляння у складанні синквейнів система­тично, цілеспрямовано і з певною педагогічною метою. Крім того, цим прийомом педагоги можуть скористатися і під час проведення заходів для батьків, щоб узагальнити запропоновану їм інформацію. За синквейнами, складеними батьками, вихователь може визначити, чи точно і чи у повному обсязі слухачі усвідомили необхідну інфор­мація, чи засвоїли вони важливі, ключові поняття.

Грамотне використання вихователями прийомів педагогічного спілкування допоможе уникнути складних ситуацій у роботі з бать­ками та дасть змогу об'єднати зусилля дошкільного закладу і сім'ї у важливій загальній справі — вихованні та розвитку дітей.

Історична довідка

від Українського інституту національної пам'яті

Друга світова війна - глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій XX століття.

У війні взяли участь 80 % людства, бойові дії велися у 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 року із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945-го беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема, Голокост), а також уперше і востаннє використана атомна зброя. До армій ворожих сторін було залучено понад 110 мільйонів солдатів, загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 мільйонів осіб. 

Шлях до розв’язання війни був відкритий Пактом Молотова-Ріббснтропа 23 серпня 1939 року. Згідно із таємним протоколом до нього, нацисти та комуністи ділили Східну Європу на зони інтересів. 

Друга світова війна для України розпочалася 1 вересня 1939 року з німецьким вторгненням в Польщу. 110-120 тисяч українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, 8 тисяч із них загинуло протягом першого місяця війни. 

Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини було підписано у Реймсі о 02:41 7 травня 1945 року. На вимогу представника СРСР генерала Івана Суслопарова CHIA та Велика Британія погодилися відкласти її публічне оголошення, щоб Радянський Союз зміг підготувати іншу церемонію в Берліні (Сталін прагнув підписання капітуляції саме в захопленому ним Берліні). В СРСР на інформацію про капітуляцію 7 травня наклали заборону. Причина - Суслинарив підписав акт, не маючи директиви із Москви. Інструкція з Кремля на той час не прийшла.

8 травня 1945 року о 22:43 за центральноєвропейським часом або 9 травня о 00:43 за московським у берлінському передмісті було підписано другий Акт про капітуляцію Німеччини.

Внесок українців

Після перемоги над нацистською Німеччиною 8 травня 1945 року СРСР приєднався до війни проти Японії. Беззастережна капітуляція Японії 2 вересня 1945-го означала завершення Другої світової війни, але окремі військові конфлікти, породжені нею, точилися ще кілька років. Організований спротив радянській владі на Західній Україні тривав до 1954 року, а окремі сутички - до 1960-х.

Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом і союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тисяч осіб), Польщі (120 тисяч), СРСР (більше 7 ^мільйонів), США (80 тисяч) і Франції (6 тисяч), а також визвольного руху в {самій Україні (100 тисяч в УПА) - разом понад 7 мільйонів осіб. Понад 2,5 мільйона українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тисяч стали Героями Радянського Союзу, з них 32 - двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб - тричі.

Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни. Найтяжчі - демографічні. Війна й окупація призвели до різкого, катастрофічного зменшення кількості населення, значних деформацій у його національному, статевому, віковому та професійному складі. Демографічні зміни такого характеру відбулися внаслідок взаємодії багатьох чинників: мобілізації значної частини чоловічого населення та їх масової загибелі; депортацій 1939-1941 та 1943-1945 років; загибелі мирного населення на теренах воєнних дій; евакуації у тилові регіони СРСР на початку війни; масового знищення нацистами та їхніми союзниками значної кількості військовополонених і цивільного населення; депортацій працездатного населення на примусові роботи до Німеччини; жорстокого протистояння сил руху опору в німецькому тилу; високої смертності під час окупації від голоду та хвороб; значного зменшення народжуваності тощо.

Твори українських письменників і поетів, які розкривають події та наслідки війни

1. Андрусяк М.      Брати грому // Режим доступу    : http: chtyvo.org.ua authors. /Xndrusiak Nlvkhailo Bratv hromu.

2.   Астафьев В. Прокляты и убиты И Режим доступу: https:/, www.voutubc.com \vatch     

v=NDqvnuUzh¥c

3.   Багряний І. ГІ Режим доступу: Огненне коло http://chtvvo.org.ua authors. Bahrianvi Ohncnnc kolo

4.     Багряний І. Людина біжить над прірвою.// Режим доступу: http:/chtyvo.org.ua authors/Bahrianvi 

Liudvna bizhvt nad prirvoiu vvd 200 9/

5.   Гончар О. Щоденники. T. 1   (1943-1967)  // Режим доступу: http: chtyvo.org.ua authors Honchar Schodcnnvkv Tom 1 1943-1967

6.  Гончар О. Людина і зброя // Режим доступу: http: /chtvvo.org.ua authors/Honchar Liudvna і zbroia

7.    Гончар     О.      Прапороносці        //    Режим доступу: http:/. cht\-\-o.org.ua authors/Honchar Praporonostsi

8.      Гуменна Д. Хрещатий Яр (Київ 1941 - 1943): роман-хроніка // Режим доступу: 

http:/diasporiana.org.ua proza 1522-gumcnna-d-hrcshhativ-var-kiviv- 1941- 1943/

9.      Гуцало Є. Діти війни ; Озброєні діти : [оповідання] / Є. Гуцало // Пролетіли коні :  оповідання та повісті // Режим доступу: http://chtvvo.org.ua'authors/Hutsalo. Prolctilv koni zb/

10.    Довженко О. Ніч перед боєм И Режим доступу: http: /chtvvo.org.ua authors Do\ zhcnko Nich 

pcrcd bovcnt

11.      Довженко О. Україна в огні:   кіноповість.// Режим доступу: http:/, chtvvo.org.ua authors. Dovzhcnko/Ukraina v ohni Kinopovist scho den nvk,

12.   Довженко О. Щоденник (1941-1956)   // Режим доступу: http: htvx o.org.ua authors/Do\ zhcnko Schodcnnvk

13.    Довженко О. Щоденникові записи, 1939-1956 Н Режим доступу: http:/, chtyvo.org.ua authors. Dovzhenko. Schodcnnvkovi zapvsy 1939- 1956 Dncvnvkove zapvsv 1939-1956

14.  Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: Тендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства // Режим доступу: iilc:///C:/Uscrs'uinp/Downloads/zhinki_ccntralnoyi.pdf

15. Загребельний   П.   Дума про невмирущого // Режим доступу: http://chtyvo.org.ua/authors/Zahrcbclnyi/Duma pro ncvmyruschoho/

16.    Загребельний П. Європа 45  // Режим ДОСТУПУ: http: /chtvvo.org.ua authors/Zahrcbclnvi Tvorv v shestv tomakh Tom 5 а 19.І 2 20190 00:00 no 14 12 2021 000 00                                                                      17.              ЭйбужкО О- Музей покинутих секретів Н Режим доступ у: http: duwo. org. на- ан thora Zabuzhko-'M uzc i_pok ynutykh_sckrct iv.-'

18. Іваничук P. Вогненні Стовпи И Режим доступ у: http: chtyvo. org. tia/ati thors [van             vchuk.'Vohncnn istovpy

19 M алаков Д. Оті два роки... у Києві при німцях http://chty'vo.org.tLa.-authors.'Malakov Dniytro-   

Oti dva гику U Kxievi pry n imbiukh

20. Mi шеи ко Д. Батальйон нспбмундировапих: повість // Режим доступу: 

http://chtyvc.org.ua-,,authorb,'MLachcnko. Bata] ion ncobmundyrovanykh_vyd_ 1 995

21.     Самчук У. П’ять по дванадцятій. Записки на бігу П Режим доступ у: http: dia sponan a. org. па/

іпспшагі 3 82-samch uk-u-p-yat-po-d van adtsy ati у ■

Дистанційна освіта для дошкільнят

У ситуації, в якій сьогодні опинилася Україна і весь світ, стає питання організації освітнього процесу в умовах карантину. В школах це питання вирішується за допомогою дистанційного навчання. Чи потрібна така робота в закладах дошкільної освіти? Чи можливо організувати таку роботу в закладах дошкільної освіти? Чи є для цього нормативні підстави?

Тож, чи потрібна така робота?

Під час карантину батьки повинні тримати дітей в ізоляції і це викликає певну тривожність у малюків, адже їх звичний ритм життя порушений, немає спілкування з однолітками, немає можливості побігати досхочу на дитячому майданчику.

Карантин – це не канікули та не відпустка. Відповідно до статті 3 Закону України «Про дошкільну освіту» Держава надає всебічну допомогу сім'ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини; забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних закладах дошкільної освіти у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (Базового компонента дошкільної освіти) та обов'язкову дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку. А статєю 11 Закону України «Про освіту» визначено, що «метою дошкільної освіти є забезпечення цілісного розвитку дитини, її фізичних, інтелектуальних і творчих здібностей шляхом виховання, навчання, соціалізації та формування необхідних життєвих навичок». Тому заклади дошкільної освіти продовжують здійснювати роботу щодо всебічного розвитку малюків.

Чи можливо організувати роботу з дистанційного навчання в закладах дошкільної освіти?

У статті 9 Закону України «Про освіту» відмічено, що однією з форм здобуття освіти є дистанційна форма здобуття освіти. Вона визначається, як «індивідуалізований процес здобуття освіти, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу у спеціалізованому середовищі, що функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій». Але чи є придатною ця форма роботи для дітей дошкільного віку?

У листах МОНУ від 11.10.2017 № 1/9-546 «Методичні рекомендації щодо організації взаємодії закладів дошкільної освіти з батьками вихованців» та від 27.09.2010 № 1/9-666 «Про організацію роботи з дітьми п'ятирічного віку» зазначено, що «оперативно обмінюватися інформацією з батьками найзручніше в Інтернеті. У пригоді стануть сторінки сайтів закладів дошкільної освіти, електронне листування, онлайн-спілкування у закритій групі в соціальних мережах тощо» та відмічена важливість «розроблення та запровадження медіа-освіти, створення інформаційних дошкільних програм, зокрема "Електронної пошти для батьків" з питань розвитку дітей п'ятирічного віку». Це все стосується взаємодії з батьками та дає змогу навчити їх проводити час з дитиною з користю.

Але педагоги мають змогу не тільки інформувати батьків, а й проводити освітню роботу з дітьми. Лише необхідно дотримуватись вимог Санітарного регламенту для дошкільних навчальних закладів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України24.03.2016 № 234 та зареєстрованого в Міністерствіюстиції України14 квітня 2016 № 563/28693 з метою запобігання проблемам зору та серцево-судинним захворюванням.

У розділі XIІ «Вимоги до розпорядку дня і навчання, організації життєдіяльності, рухової активності дітей» зазначено, що «перегляд розважальних телепередач, мультфільмів і діафільмів для дітей дошкільного віку допускається не частіше 1 разу на день. Тривалість перегляду розважальних телевізійних передач не повинна перевищувати 20 хвилин на день для дітей 3-4 років і 30 хвилин для дітей 5-6 років»

А у разі, коли дитині необхідно взаємодіяти з гаджетами, дотримуватись таких правил: «Заняття з використанням комп’ютерів дозволяється проводити для дітей старшого дошкільного віку два рази на тиждень (не більше одного разу протягом дня). Безперервна тривалість роботи з комп’ютером не повинна перевищувати 10 хвилин. Після занять з дітьми проводять зорову гімнастику. Для дітей з хронічними захворюваннями; дітей, що часто хворіють; після перенесених захворювань (протягом 2 тижнів); дітей з порушеннями зору тривалість занять з комп’ютером зменшується до 5-7 хвилин.

Для роботи з комп’ютером необхідно забезпечити раціональну організацію робочого місця: меблі повинні відповідати зросту дитини, верхня горизонталь екрана відеомонітора повинна знаходитися на рівні очей, відстань від очей до екрана – не менше 50 см.

Заняття з використанням електронних технічних засобів навчання (далі - ТЗН) з дітьми молодшого та середнього дошкільного віку проводяться у разі згоди батьків не більше 10 хвилин. Для дітей старшого дошкільного віку безперервна тривалість занять з використанням ТЗН (інтерактивні дошки, відеопроектори тощо) не повинна перевищувати 15 хвилин».

То як доцільніше організувати цю роботу?

Дистанційне навчання відбувається по-різному, стандартизований підхід до всіх тут не спрацює. В дошкільних закладах взаємодія з родинами в умовах впровадження дистанційної освіти можлива у форматі «педагог – батьки – дитина». Це пов’язане з несформованостю багатьох навиків у дітей, таких як опанування самостійного читання, вміння роботи з ІКТ, самоорганізації тощо.

При організації такої форми роботи з дошкільниками батьків лякає та відштовхує те, що:

• за умови власної роботи, дистанційного навчання дітей-школярів, у них не буде часу та сил виконувати завдання ще й з дошкільником,

• небажання дитини займатися з батьками,

• забагато фото-звітувань про виконану роботу,

• необхідність дотримуватись конкретного часу занять,

• псування зору дітей тощо.

Завданням педагога стає необхідність отримати підтримку батьків. Для цього необхідно створити комфортні умови і для них. Необхідно продумати роботу так, щоб батьків зацікавила можливість виконувати завдання у зручний час, надання можливості дитині поспілкуватися з друзями, підвищення інтересу малюка до знань запропонованою цікавою добіркою завдань тощо.

Інструментами спілкування при дистанційному навчанні можуть бути:

• Електронна пошта – це стандартний сервіс Інтернету, що забезпечує передавання повідомлень, як у формі звичайних текстів, які в інших формах (програмах, графіці, звуках, відео) у відкритому чи зашифрованому вигляді.

• Форум – найпоширеніша форма спілкування. Модератор форуму реалізує дискусію чи обговорення, стимулюючи питаннями, повідомленнями, новою цікавою інформацією. Програмне забезпечення форумів дозволяє приєднати різні файли певного розміру. Кілька форумів можна об’єднати в один великий.

• Чат – спілкування користувачів мережі в режимі реального часу, засіб оперативного спілкування людей через Інтернет. Є кілька різновидів чатів: текстовий, голосовий, аудіо-, відеочат. Найбільш поширений текстовий чат. Голосовий чат дозволяє спілкуватися за допомогою голосу, що під час за дистанційною формою є важливим моментом

• Відеоконференція – це конференція реального часу в on-line режимі. Вона проводиться у визначений день і в призначений час. Для якісного проведення відеоконференції необхідна її чітка підготовка: створення програм, своєчасна інформація на сайті і розсилка за списком. Відеоконференція – один із сучасних способів зв’язку, що дозволяє проводити заняття у «віддалених групах», коли вихованці та вихователь знаходяться на відстані. Отже, обговорення відбувається у режимі реального часу. Вихователь і діти можуть бачити один одного.

• Блог. Це форма спілкування, яка нагадує форум, де право на публікацію належить одній особі чи групі людей. Наприклад, автор розміщує публікацію у блозі, та дає можливість іншим прочитати і прокоментувати розміщений матеріал.

• Соціальні мережі Telegram та Viber дозволяють створювати закриті та відкриті канали, групи, чати, обговорення тем, завдань, проблем, інформації.

Наразі вже багато закладів дошкільної освіти впроваджують дистанційне навчання, де робота здійснюється таким чином:

• Найпоширенішою практикою є створення в соціальної мережі Viber групи для батьків та надання рекомендацій щодо здійснення освітньої роботи за окремими темами (фото-, аудіо-, відео-, письмово тощо) та отримання фотозвітів,

• Надсилання посилань на сторінки з розвиваючими завданнями, аудиоказками, піснями, поробками, фізичними вправами в мережі Інтернет,

• Надсилання відео-роликів за темами занять,

• Проведення конкурсів, марафонів, флешмобів,

• Он-лайн спілкування з дітьми,

• Відео-конференції з групою дітей,

• Створення та використання Ютуб-каналів.

Освітню роботу в умовах дистанційного навчання здійснюють не лише вихователі. До цієї роботи долучаються вчителі-логопеди, інструктори з фізкультури, музичні керівники, практичні психологи тощо.

Особливістю навчання дошкільнят, є необхідність включення в навчальну діяльність ігор (дидактичних, предметних, розвивальних).

Звертаємо увагу на те, що освітню роботу з дітьми необхідно здійснювати систематично. Дистанційне навчання доцільно проводити через інтерактивні навчальні матеріали, через соціальні мережі, через освітні платформи, електронні сервіси та додатки тощо.

Особливого значення для психологічного розвантаження малюків набувають зустрічі в режимі реального часу за допомогою гаджетів. Такі зустрічі доречно проводити 2 рази на тиждень у групах передшкільного віку, а саме: з дітьми молодшого та середнього дошкільного віку (у разі згоди батьків) – не більше 10 хвилин, з дітьми старшого дошкільного віку – до 15 хвилин. Пропонуємо проводити заняття в режимі он-лайн конференції за таким графіком: молодший дошкільний вік – понеділок, середа з 10.00, середній дошкільний вік – вівторок, п’ятниця з 10.00, старший дошкільний вік – вівторок, четвер з 10.30.

Найзручнішим для проведення занять у форматі відеоконференцій є платформа Zoom (Безкоштовний обліковий запис дозволяє проводити відеоконференцію тривалістю 40 хвилин. Програма відмінно підходить для індивідуальних і групових занять, в неї можна заходити як з комп'ютера, так і з планшета з телефоном. До відеоконференції може підключитися будь-хто, що має посилання, або ідентифікатор конференції. Захід можна запланувати заздалегідь, а також зробити повторюване посилання, тобто для постійного заняття в певний час можна зробити одне і те ж посилання для входу. Переваги:

• Відмінний зв'язок.

• Відео та аудіо зв'язок з кожним учасником.

• У Організатора є можливість вимикати і включати мікрофон, а також вимикати відео і запитувати включення відео у всіх учасників.

• Можна увійти в конференцію як учасник з правами тільки для перегляду.

• Можна ділитися екраном (screensharing) вже зі звуком.

• Демонстрацію екрану можна поставити на паузу.

• Більш того, можна ділитись не всім екраном, а тільки окремими додатками, наприклад, включити демонстрацію браузера.

• В налаштуваннях можна надати всім учасникам можливість ділитися екраном, або включити обмеження, щоб робити це міг тільки організатор.

• В платформу вбудована інтерактивна дошка, можна легко і швидко перемикатися з демонстрації екрану на дошку.)

Для дієвої організації дистанційного навчання пропонуємо наступний алгоритм:

1. Сплануйте роботу. Для цього визначте навчальний кінцевий результат, якого хочете отримати від малюків. Поставте собі три запитання: Чому я хочу навчити дітей? Яким чином вони досягнуть бажаних результатів? Яким чином я зможу допомогти їм досягнути бажаних результатів?

2. Створіть навчальні матеріали. Організувати навчальну діяльність вихованців дистанційно – це надати допомогу самостійно розібратися із тим, чого вони не знають і не вміють. Для цього у малюка повинні бути навчальні матеріали та завдання, посильні для його вікової групи. До навчальних матеріалів додавайте інструкції з використання, зазначайте час на виконання, рекомендації та підказки. Також, на допомогу батькам можна розміщувати мультимедійні матеріали – презентації, відеоролики, посилання, які допоможуть у вивченні зазначеної теми. Необхідно надати батькам перелік інтернет-джерел, які сприятимуть легшому засвоєнню матеріалу.

3. Враховуйте, що не всі вихованці однаково активно можуть бути залучені до освітньої діяльності. Потрібен індивідуальний підхід, це спрощує етап підготовки завдань й дозволяє розкрити творчий потенціал малюків.

4. Продумайте отримання зворотнього зв’язку. Для отримання зворотнього зв’язку радимо використовувати електронну пошту, онлайн-сервіси (наприклад освітню платформу Youtube, Viber, Skype, Whats App, Теlegram , ZOOM, тощо).

Синквейн - це один з прийомів активізації пізнавальної активності дітей, формуваня їх розумового та мовленнєвого розвитку. Слово «синквейн» походить від французького слова «п'ять» і означає «вірш, що складається з п'яти рядків».

 Синквейн - це не звичайний вірш, а вірш, написаний відповідно до певних правил. У кожному рядку задається набір слів, який необхідно відобразити в вірщі.

 1 рядок - заголовок, в який виноситься ключове слово, поняття, тема синквейна, виражене у формі іменника.

 2 рядок - два прикметники.

3 рядок - три дієслова.

 4 рядок - фраза, що несе певний зміст.

 5 рядок - висновок, одне слово (може бути два), іменник.

 Вигадування синквєйнів є своєрідним інструментом для синтезування отриманої інформації. При роботі з даним прийомом логопед вирішує відразу безліч найважливіших завдань:

 - вивчений на занятті матеріал набуває якогось емоційного забарвлення, що сприяє його глибшому засвоєнню,

 - відпрацьовуються знання про частини мови,

 - знання про речення,

 - уміння дотримуватись певної інтонації,

 - значно активізується словниковий запас дітей,

- удосконалюється навик використання в мові синонімів, антонімів,

 - активізується і розвивається розумова діяльність,

 - удосконалюється уміння висловлювати власне відношення до чого-небудь.

 Простота форми цього прийому, що здається на перший погляд, насправді приховує сильний, багатогранний інструмент для рефлексії. Адже оцінювати інформацію, викладати думки, відчуття і уявлення в декількох словах, насправді, не так вже й легко. Але це складна і плідна робота, як для педагога, так і для дитини.

 Звичайно ж, уміння вигадати синквейн вимагає від дитини певної підготовки, а від логопеда ретельно продуманої, планомірної роботи.

 Доцільно спочатку пропонувати дітям для прослухування готові синквейни, наприклад:

 Весна.

Сонячна,тепла

 Пробуджує, зігріває, розквітає.

 В садах цвітуть дерева.

 Краса!

 Весна.

 Волога, прохолодна.

 Тане, дощить, віє.

 Люди чекають тепла.

 Журба!

 Запропонувати дітям знайти різне і загальне в рядках, звернути увагу не лише на зміст, а і на побудову віршів, перерахувати кількість рядків і слів в кожному рядку.

 Щоб навчити дітей складати синквейн їм пропонуються наступні вправи, метою яких є уміння виділять з потоку мови потрібну частину мови:

 1. За допомогою сигнальних карток (плескання в долоні) вибери слово, найбільш відповідне по змісту до картинки.

 Лисиця - доброта, хитрість, злість.

 Вовк - захист, зло, радість і так далі.

 2. З'єднай стрілкою ті предмети, які, на твою думку, можуть бути зв'язані між собою. (Використовується лото «Знайди пару»).

 3. Робота в групах. Підберіть слово, що називає відчуття і що відповідає на питання що? до картинки, яка лежить на столі. ( М'яч, квітка, зошит, хмара, лимон, цукерка і так далі).

 4. Гра «Злови м'яч». Логопед називає слово-предмет і кидає м'яч дитині, вона в свою чергу, називає слово, що асоціюється з названим словом. Обов'язкова умова - всі слова відповідають на питання хто? або що?. Наприклад: м'яч - гра, мама - зустріч, лялька - радість, ранок - сонце і так далі.

 5. «Аукціон» слів.

 При прослухуванні синквейнів спільно утворюється схема, якою можна буде користуватися на наступних заняттях. Для дітей середнього та старшого дошкільного віку, ще не знайомих з визначеннями частин мови, вона може виглядати так: на перших заняттях вигадувати синквейн краще колективно, всією групою. Якщо дітям буде важко (у дітей  дошкільного  віку ще не дуже великий словниковий запас), то можна запропонувати складати синквейн за допомогою навідних запитань, а також доповнювати словами недописаний синквейн.

   Хлопчик,

   Акуратний, . .

   Малює ., ....

   Він все встиг зробити.

   Радість!

 Після цього спільно складається вірш з протилежним значенням, про недбайливого хлопчика.

                Хлопчик,

               Неохайний ..

               Забув .,..

               Розкидав іграшки по кімнаті.

              Сумно!

 Коли педпгог відчує, що діти легко доповнюють початі рядки, правильно розставляють частини мови, слід переходити на наступних заняттях   до самостійного вигадування синквеинів (краще при роботі в парах або групах).

Професійна компетентність педагога – це сукупність його особистісних якостей, загальної культури та кваліфікаційних знань, умінь, методичної майстерності, гармонійна інтеграція яких в педагогічній діяльності дає оптимальний результат.

На початку третього тисячоліття поглиблюються та прискорюються загальносвітові соціально-економічні, політичні, соціокультурні процеси, які визначають розвиток людства на сучасному етапі його життєдіяльності. Глобальні суспільні зрушення мають систематичний, швидкий, незворотний характер. Вони зумовлені науково-технічним прогресом, швидкою інформатизацією та комп’ютеризацією, демократизацією суспільного життя у більшості країн світу.

Найбільш відповідальною в цих умовах є роль освіти. Саме освіта має безпосередній та найбільший вплив на особистість і суспільство.

Освіта є соціальним інститутом, через який проходить кожна людина, набуваючи при цьому рис особистості, фахівця і громадянина. Завдяки діяльності вчителя реалізується державна політика у створені інтелектуального, духовного потенціалу нації, розвитку вітчизняної науки, техніки і культури, збереженні і примноженні культурної спадщини й формувалися людини майбутнього, а також забезпечується Конституційне право громадян України на здобуття повної загальної середньої освіти. Все це висуває проблеми підготовки вчителя, його професійного становлення і професійної компетентності. Саме компетентнісний підхід розглядається як один із важливих концептуальних принципів, який визначає сучасну методологію оновлення змісту освіти.

Посилаючись на міжнародний досвід, можна стверджувати, що поняття “ключові компетентності” виступає в даному контексті як “вузлове” поняття, так як компетентність носить інтегрований характер, а саме: об’єднує професійні знання, інтелектуальні навички і вміння і способи діяльності.

Поняття “компетентність” (лат.competens – відповідний, здібний) означає коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; володіння знаннями, досвідом у певній галузі. Під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно і ефективно реалізувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в практичній діяльності. “Компетентність” визначає рівень професіоналізму особистості, а її досягнення відбуваються через здобуття нею необхідних компетенцій, що є метою професійної підготовки фахівців.

Під компетенція ми розуміємо сукупність взаємозалежних якостей особистості (знання, уміння, навички, способи діяльності), необхідних для якісної продуктивної діяльності. Компетентність визначаємо як володіння відповідними компетенціями. Аналіз визначень педагогічної компетентності дає змогу стверджувати, що педагогічна компетентність є системою наукових знань, інтелектуальних і практичних умінь і навичок, особистісних якостей і утворень, яка при достатній мотивації та високому рівні професійності психічних процесів забезпечує самореалізацію, самозбереження та самовдосконалення особистості педагога в процесі професійної діяльності.

 МЕТА І ЗАВДАННЯ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Метою формування педагогічної компетентності є забезпечення належної професійної підготовки випускника в умовах ступеневої освіти та його конкурентноздатності на ринку освітніх послуг.

Відповідно до мети конкретизовано основні завдання формування педагогічної компетентності майбутнього фахівця початкової освіти:

- забезпечити оволодіння технологіями самоорганізації та самоактуалізації;

- створити умови для становлення професійної культури майбутнього спеціаліста;

- активізувати формування ключових компетенцій майбутнього вчителя початкової школи;

- формувати професійну мобільність студентів;

- організовувати методичну, дидактичну підтримку студентів;

- формувати соціальну активність на основі особистісних якості та соціальних умінь особистості.

 СУТЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

На перший план висуваються внутрішні фактори педагога: особистісні якості, тобто структура особистісних здібностей та рис характеру, його загальна культура, управлінські та організаторські можливості, а вже потім – кваліфікаційна компетентність, яка передбачає знання, уміння, навички з отриманої спеціальності.

Професійна компетентність – це базова характеристика діяльності спеціаліста; вона включає як змістовий (знання), так і процесуальний (уміння) компоненти і має головні суттєві ознаки, а саме: мобільність знань, гнучкість методів професійної діяльності і критичність мислення. На основі цього запропоновано таке розуміння професійно-педагогічної компетентності. Професійно-педагогічна компетентність вчителя є складною багаторівневою стійкою структурою його психічних рис, що формується внаслідок інтеграції досвіду, теоретичних знань, практичних умінь, значущих для вчителя особистісних якостей і має окреслені суттєві ознаки (мобільність, гнучкість і критичність мислення). Ці зрушення встановлюють нові вимоги до трудової діяльності наших співгромадян: якості їх професійної підготовки й професійної компетенції, рівня соціально-професійної мобільності, конкурентноздатності на ринку праці та в різних сферах виробничої діяльності.

ЗМІСТ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Основними структурними елементами педагогічної компетентності є: теоретичні педагогічні знання, практичні вміння, особистісні якості педагога.

Теоретичні педагогічні знання передбачають зміст психолого-педагогічних знань, які визначені навчальними програмами.

Зміст психолого-педагогічних знань визначається навчальними програмами. Психолого-педагогічна підготовленість складається із знань методологічних основ і категорій педагогіки; закономірностей соціалізації і розвитку особистості; суті, цілей і технологій навчання та виховання; законів анатомо-фізіологічного і психічного роз-витку дітей, підлітків, юнацтва. Вона є основою формування гуманістично-орієнтова-ного мислення педагога. Психолого-педагогічні і спеціальні знання є необхідною умовою професійної компетентності.

Практичне розв’язання педагогічних завдань забезпечують уміння і навички, передумовою яких є теоретико-практичні і методичні знання.

Зміст теоретичної готовності педагога виявляється в узагальненому умінні педагогічно мислити, що передбачає наявність у педагога аналітичних, прогностичних, проективних, а також рефлексивних умінь.

Педагогічні уміння – це сукупність послідовно розгорнутих дій, що ґрунтуються на теоретичних знаннях. Частина цих дій може бути автоматизованою (навички).

Аналітичні уміння передбачають уміння аналізувати педагогічні явища; осмислювати роль кожного елемента у структурі цілого і у взаємодії з іншими.

Знаходити в педагогічній теорії положення, висновки, закономірності; правильно діагностувати педагогічне явище; знаходити способи оптимального вирішення педагогічних завдань.

Прогностичні уміння передбачають управління педагогічним процесом; чітку уяву с свідомості вчителя, педагогічне прогнозування результатів педагогічного процесу; оволодіння прогностичними методами, висунення гіпотез, тощо.

Проективні уміння забезпечують конкретизацію цілей навчання та виховання і поетапну їх реалізацію.

Рефлексивні вміння передбачають здійснення педагогом контрольно –оцінної діяльності, спрямованої на себе, на осмислення і аналіз власних дій.

Зміст практичної готовності педагога виражається у зовнішніх (предметних) уміннях, тобто в діях, які можна спостерігати. До них належать організаторські і комунікативні уміння.

Організаторські уміння передбачають залучення студентів до різних видів діяльності й організацію діяльності колективу, яка перетворює його із об’єкта в суб’єкт виховання. Організаторські уміння педагога бувають мобілізаційними, інформаційними, розвивальними і орієнтаційними.

Мобілізаційні уміння педагога обумовлені привертанням уваги учнів і розвитком у них стійких інтересів до навчання, праці та інших видів діяльності.

Інформаційні уміння пов’язані з безпосереднім викладом навчальної інформації, з методами її отримання та обробки.

Розвивальні уміння передбачають визначення “зони найближчого розвитку” окремих учнів, класу в цілому.

Орієнтаційні уміння спрямовані на формування морально-ціннісних установок вихованців і наукового світогляду; організацію спільної творчої діяльності, яка розвиває соціально-значущі якості особистості.

Комунікативні уміння педагога - це взаємопов’язані групи перцептивних умінь, власне умінь спілкування (вербального) та умінь і навичок педагогічної техніки.

Перцептивні уміння допомагають розуміти інших (вихованців, колег, батьків). Для цього необхідно вчити проникати в індивідуальну суть іншої людини, визначити її ціннісні орієнтації, які знаходять вираження в її ідеалах, потребах, інтересах.

Уміння педагогічного спілкування - це уміння розподіляти увагу і підтримувати її стійкість; обирати відповідно до групи й окремих вихованців найдоцільніші способи поведінки звертань; аналізувати вчинки вихованців, визначати мотиви, якими вони керуються, їхню поведінку в різних ситуаціях.

Професійна компетентність педагога обумовлює його педагогічну майстерність.

Значущість педагогічної компетентності для педагогічної діяльності зумовлюється її функціями.

До них належать такі функції:

- педагогічного самовизначення;

- педагогічного самомотивування;

- педагогічного самонавчання та самовдосконалення;

- педагогічного самореалізації;

- педагогічного само профілактики та само реабілітації.

Врахування даних функцій у процесі формування педагогічної компетентності забезпечить успішне вирішення мети і завдань професійної підготовки майбутніх фахівців.

 ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

1. Принцип гуманізму – створення умов для формування кращих якостей та здібностей студента; гуманізація взаємин між викладачами і вихованцями, повага до особистості майбутнього спеціаліста, розуміння його запитів, інтересів, гідності; виховання гуманної особистості, щорої, людяної, доброзичливої, милосердної.

2. Принцип демократизації – усунення авторитарного стилю у спілкуванні. Сприйняття особистості майбутнього вчителя як вищої соціальної цінності, визначення його права на свободу, на розвиток педагогічних здібностей.

3. Принцип компетентності – створення умов для розвитку необхідних структурних елементів педагогічної компетентності випускника.

4. Принцип педагогічної творчості – створення умов для розвитку індивідуально-особистісної творчості.

5. Принцип проблемності передбачає орієнтацію майбутнього фахівця на вирішення реальних педагогічних проблем.

6. Принцип реалізму передбачає орієнтованість випускника педагогічного закладу на досягнення реальних педагогічних цілей, оволодіння необхідними для цього засобами і методами.

7. Принцип педагогічного саморозвитку передбачає орієнтацію випускника на створення умов для стабільного задоволення власних духовних та педагогічних потреб у саморозвитку і самореалізації. Професійна підготовка майбутніх учителів буде ефективною, якщо вона здійснюється в комплексі зазначених підходів і принципів і має цілісний характер.

8. Принцип орієнтації на особистість - вибір змісту методів, форм навчання спирається на природну схильність студентів до пізнання, цілеспрямовано актуалізує їхні духовні потреби та інтереси, сприяє їх духовній самореалізації.

9. Принцип технологічної єдності процесу навчання ,використання нових технологій навчання.

10. Принцип діалогізації навчання – відмова від монологізму як соціально-орієнтованого спілкування – діалогу; розвиток у студентів уміння бачити сильні та слабкі аспекти співрозмовника, критично ставитись до отриманої інформації, розрізняти упереджену неупереджену інформацію, виявляти розбіжності в позиціях учасників діалогу та розуміти позицію співрозмовника.

 МОДЕЛЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

У науковій літературі розглядають різні варіанти класифікацій видів педагогічної компетентності, які виявляють її структурність, багатогранність, відображають зв'язок з різними галузями науки.

Сучасні дослідники визначають такі види компетентностей:

- загальнопедагогічну;

- професійно-правову;

- соціальну;

- психологічну;

- комунікативну;

- конфліктологічну та інші.

Вони пов’язані з вимогами до його знань та особливостями професійної діяльності.

Педагогічна компетентність інтегрує різні види компетенцій, які розкривають загальні здатності педагога в різних сторонах педагогічного процесу. Мова йде про пізнавально-інтелектуальну, діагностичну, проектувальну, організаторську, прогностичну, інформаційну, стимулюючу, оцінно-контрольну, аналітичну, психологічну, соціальну, громадянську, комунікативну, рефлективну, творчу, методичну, дослідницьку компетенцію та інші.

Пізнавально-інтелектуальна компетенція – сукупність теоретичних знань, практичних умінь, навичок, ставлень, досвіду, особистісних якостей учителя, що дають змогу здійснювати пошукову, евристичну діяльність, самостійно здобувати нові знання, аналізувати діяльність учасників навчально-виховного процесу, приймати рішення.

Діагностична компетенція – це вміння вчителя вивчати здібності фізичного, психічного, розумового розвитку, рівня морального, естетичного виховання, умов сімейного життя і виховання дітей.

Прогностична компетенція – вміння вчителя визначити напрямок своєї діяльності, її конкретні цілі і завдання на кожному етапі виховної роботи, і передбачати кінцевий результат.

Організаторська компетенція – це вміння вчителя залучати учнів до певної роботи і співробітництво з ними в досягненні поставленої мети.

 Учитель виступає головним джерелом наукової, світоглядної і морально-естетичної інформації. Для вчителя важливо широта кругозору, ерудиція, глибоке знання предмета викладання, методику його викладання, володіння практичною стороною знань, що позитивно позначається на формування у школярів умінь і навичок.

Стимулююча компетенція – передбачає глибокі знання предмета, ерудицію, моральну культуру, гуманне ставлення до учнів, любов і повагу, теплоту і турботу, щиросердність у ставленні до учнів.

Оцінно-контрольна компетенція – це вміння вчителя здійснювати зворотній зв'язок у своїй роботі. Під час оцінювання і контролю він може побачити не тільки досягнення у своїй роботі і роботі учнів, а і причини не доопрацювань, зривів, невдач. Отримана інформація дасть змогу провести корекцію в діяльності з навчання і виховання, а також використовувати нові ефективні засоби і методи.

Аналітична компетенція – це вміння вчителя аналізувати завершену справу: яка її ефективність, чому вона нижча від поставленої мети і.т.д.

Психологічна компетенція охоплює вміння вчителя адекватно оцінити власні здібності, можливості, рівень домагань, психологічні особливості;вибрати найефективніший варіант поведінки в тій чи іншій ситуації; регулювати власні емоційні стани, долати критичні педагогічні ситуації тощо.

Соціальна компетенція – це здатність педагога адекватно оцінювати навколишню дійсність на основі повноти знань про неї, які дають змогу зрозуміти основну закономірність соціальної ситуації, уміння знаходити інформацію в невизначеній ситуації й упевнено будувати свою поведінку для досягнення балансу між своїми потребами, очікуванням, смислом життя і вимогами соціальної дійсності, уміння задовольняти бажання, спираючись на норми.

Громадянська компетенція це розвиток, у майбутніх спеціалістів, здатностей бути громадянином, який володіє демократичною, громадянською культурою, усвідомлює цінності свободи, прав людини, відповідальності, готовий до компетентної участі у громадському житті.

Комунікативна компетенція – це вміння педагога будувати ефективні комунікативні дії в певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії, це знання фахівцем закономірностей різних форм спілкування і правил поведінки в різних ситуаціях, уміння сформувати тактичний план і реалізувати його на основі соціальних навичок.

Рефлективна компетенція – професійна якість особистості, яка дає можливість найефективніше й адекватно здійснювати рефлексивні процеси, реалізацію рефлективної здатності, що забезпечує процес розвитку та саморозвитку, сприяє творчому підходу до професійної діяльності, досягненню її максимальної ефективності й результативності.

Компетенція творчості – це здатність педагога продуктивно організувати вирішення педагогічних проблем неординарними способами, діяти у тій чи іншій сфері відповідно до його інтелектуальної, ауто психологічної, комунікативної, психологічної компетентностей.

Методична компетенція – це оволодіння знаннями методологічних і теоретичних основ методики навчання різних предметів, концептуальних основ структури і змісту засобів навчання (підручників, навчальних посібників тощо), уміння застосувати знання в педагогічній і громадській діяльності, виконувати основні професійно-методичні функції.

Дослідницька компетенція – передбачає оволодіння науковим мисленням, умінням спостерігати й аналізувати, висунення гіпотези для вирішення спірних питань, виконувати дослідницьку роботу, аналізувати наукову літературу

 ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ

Ефективність процесу формування процесу педагогічної компетентності майбутнього вчителя початкових класів в системі ступеневої підготовки залежатиме від повноти реалізації усіх його складових. Конкретними шляхами можуть бути:

– включення проблематики професійно-педагогічної компетентності до дослідницьких програм та планів навчальних підготовки спеціалістів на різних освітньо-кваліфікаційних рівнях; проведення науково-теоретичних конференцій та семінарів, практично-методичних нарад з актуальних проблем формування педагогічної компетентності;

– створення на базі кращих освітянських закладів експериментальних центрів, лабораторій для опрацювання виховних інновацій, розповсюдження передового досвіду творчих педагогічних працівників;

– корегування та узгодження змісту освіти, навчальних планів та програм з метою орієнтації на основні компоненти професійно-педагогічної компетентності, розробка та запровадження нових курсів, що сприятимуть формуванню професійно-педагогічно компетентності майбутніх учителів початкової ланки освіти;

– науково-методичне забезпечення підготовки педагогів, соціальних працівників, психологів вищих навчальних закладів з урахуванням основних видів компетенцій майбутніх спеціалістів;

– розробка та видання типових програм, методичних посібників, підручників, методичних матеріалів;

– розробка й запровадження нових методик навчання та виховання з метою формування конкурентноздатного працівника освітньої галузі;

– використання засобів масової інформації з метою висвітлення кращого педагогічного досвіду;

– вивчення світового педагогічного досвіду, адаптація кращих прикладів формування педагогічної компетентності;

– налагодження контактів з міжнародними організаціями, проведення спільних міжнародних заходів та проектів з проблем формування професійно-педагогічної компетентності;

– ефективне застосування інноваційних програм освітніх технологій;

– науково-методичні розробки з питань стратегії розвитку освітнього процесу, використання інноваційних форм і методів індивідуального чи групового пошуку;

– використання творчого потенціалу вчителів-практиків та науковців в удосконаленні навчально-виховного процесу.

 ДОДАТОК. ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ

Професійна компетентність педагога – це сукупність його особистісних якостей, загальної культури та кваліфікаційних знань, умінь, методичної майстерності, гармонійна інтеграція яких в педагогічній діяльності дає оптимальний результат.

Професійна компетентність – це базова характеристика діяльності спеціаліста; вона включає як змістовий (знання), так і процесуальний (уміння) компоненти і має головні суттєві ознаки, а саме: мобільність знань, гнучкість методів професійної діяльності і критичність мислення. На основі цього запропоновано таке розуміння професійно-педагогічної компетентності. Професійно-педагогічна компетентність вчителя є складною багаторівневою стійкою структурою його психічних рис, що формується внаслідок інтеграції досвіду, теоретичних знань, практичних умінь, значущих для педагога особистісних якостей і має окреслені суттєві ознаки (мобільність, гнучкість і критичність мислення). Ці зрушення встановлюють нові вимоги до трудової діяльності наших співгромадян: якості їх професійної підготовки й професійної компетенції, рівня соціально-професійної мобільності, конкурентноздатності на ринку праці та в різних сферах виробничої діяльності.

Педагогічна компетентність – сукупність теоретичних знань, практичних умінь, навичок, ставлень, досвіду, особистісних якостей педагога, що дають змогу здійснювати пошукову, естетичну діяльність, самостійно здобувати нові знання, аналізувати діяльність учасників навчально-виховного процесу, приймати рішення.

Педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі.

Компетенції – це складні професійно-індивідуальні новоутворення, що на основі інтеграції соціального, професійного та особистого досвіду, набутих знань, сформованих умінь і навичок, особистісних якостей, які зумовлюють готовність та здатність спеціаліста до успішного виконання ним професійної діяльності.

Пізнавально-інтелектуальна компетенція – сукупність теоретичних знань, практичних умінь, навичок, ставлень, досвіду, особистісних якостей педагога, що дають змогу здійснювати пошукову, евристичну діяльність, самостійно здобувати нові знання, аналізувати діяльність учасників навчально-виховного процесу, приймати рішення.

Діагностична компетенція – це вміння педагога вивчати здібності фізичного, психічного, розумового розвитку, рівня морального, естетичного виховання, умов сімейного життя і виховання дітей.

Прогностична компетенція – вміння педагога визначити напрямок своєї діяльності, її конкретні цілі і завдання на кожному етапі виховної роботи, і передбачати кінцевий результат.

Організаторська компетенція – це вміння педагога залучати учн до певної роботи і співробітництво з ними в досягненні поставленої мети.

Інформаційна компетенція. Педагог виступає головним джерелом наукової, світоглядної і морально-естетичної інформації. Для педагога важливо широта кругозору, ерудиція, глибоке знання предмета викладання, методику його викладання, володіння практичною стороною знань, що позитивно позначається на формування у вихованців умінь і навичок.

Стимулююча компетенція – передбачає глибокі знання предмета, ерудицію, моральну культуру, гуманне ставлення до вихованців, любов і повагу, теплоту і турботу, щиросердність у ставленні до дітей.

Оцінно-контрольна компетенція – це вміння педагога здійснювати зворотній зв'язок у своїй роботі. Під час оцінювання і контролю він може побачити не тільки досягнення у своїй роботі і роботі вихованців, а і причини не доопрацювань, зривів, невдач. Отримана інформація дасть змогу провести корекцію в діяльності з навчання і виховання, а також використовувати нові ефективні засоби і методи.

Аналітична компетенція – це вміння педагога аналізувати завершену справу: яка її ефективність, чому вона нижча від поставленої мети і.т.д.

Психологічна компетенція охоплює вміння педагога адекватно оцінити власні здібності, можливості, рівень домагань, психологічні особливості;вибрати найефективніший варіант поведінки в тій чи іншій ситуації; регулювати власні емоційні стани, долати критичні педагогічні ситуації тощо.

Соціальна компетенція – це здатність педагога адекватно оцінювати навколишню дійсність на основі повноти знань про неї, які дають змогу зрозуміти основну закономірність соціальної ситуації, уміння знаходити інформацію в невизначеній ситуації й упевнено будувати свою поведінку для досягнення балансу між своїми потребами, очікуванням, смислом життя і вимогами соціальної дійсності, уміння задовольняти бажання, спираючись на норми.

Громадянська компетенція – це розвиток, у майбутніх спеціалістів, здатностей бути громадянином, який володіє демократичною, громадянською культурою, усвідомлює цінності свободи, прав людини, відповідальності, готовий до компетентної участі у громадському житті.

Комунікативна компетенція – це вміння педагога будувати ефективні комунікативні дії в певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії, це знання фахівцем закономірностей різних форм спілкування і правил поведінки в різних ситуаціях, уміння сформувати тактичний план і реалізувати його на основі соціальних навичок.

Рефлективна компетенція – професійна якість особистості, яка дає можливість найефективніше й адекватно здійснювати рефлексивні процеси, реалізацію рефлективної здатності, що забезпечує процес розвитку та саморозвитку, сприяє творчому підходу до професійної діяльності, досягненню її максимальної ефективності й результативності.

Компетенція творчості – це здатність педагога продуктивно організувати вирішення педагогічних проблем неординарними способами, діяти у тій чи іншій сфері відповідно до його інтелектуальної, ауто психологічної, комунікативної, психологічної компетентностей.

Методична компетенція – це оволодіння знаннями методологічних і теоретичних основ методики навчання різних предметів, концептуальних основ структури і змісту засобів навчання (підручників, навчальних посібників тощо), уміння застосувати знання в педагогічній і громадській діяльності, виконувати основні професійно-методичні функції.

Дослідницька компетенція – передбачає оволодіння науковим мисленням, умінням спостерігати й аналізувати, висунення гіпотези для вирішення спірних питань, виконувати дослідницьку роботу, аналізувати наукову літературу.

■ Ураховуйте ситуацію

Організовуйте освітній процес з урахуванням воєнної ситуації в населеному пункті — очне, змішане, дистанційне. Під час організації освітнього процесу в дис­танційному форматі враховуйте вікові особливості дошкільників. Такі заняття, Ц І у разі згоди батьків, з дітьми молодшого та середнього дошкільного віку проводьте не більш ніж протягом 10 хвилин, старшого дошкільного віку — 15 хвилин. Ство­рюйте короткі й дидактично продумані відеоролики. Два п'ятихвилинні відео діти І переглянуть з більшою ймовірністю, ніж одне десятихвилинне

■ Створюйте відеозаняття

До зйомки заняття перевірте технічне налаштування. Зокрема, вебкаме­ру встановіть на рівень очей або трохи вище, адже діти мають бачити очі педаго­га, і обов'язково дивіться в об'єктив. Також використовуйте режим демонстрації екрана. Простий спосіб створити відеозаняття — записати показ слайдів. Однак це швидко втомить дітей, якщо екран не буде активним. Слайди мають бути рухоми­ми. Додайте переходи й анімацію, використовуйте курсор миші або режим малю- | вання, щоб виділити, підкреслити щось важливе на слайді

■ Підтримуйте зв'язок

Співпрацюйте й організовуйте зворотний зв'язок з батьками дітей. Надайте їм змогу через сайт дитячого садка, програму Skype, месенджери Viber, WhatsApp, Telegram та соціальні мережі ставити запитання щодо особливостей навчання, ви­ховання та розвитку дітей. Результати зворотного зв'язку сформують основу для планування консультативної та методичної допомоги батькам

■ Спостерігайте за поведінкою дитини

Для того щоб вчасно надати дітям необхідну допомогу, спостерігайте за їх­ньою поведінкою та долучайте до цього практичного психолога. Відтак враховуйте в освітній роботі дані моніторингу психологічного стану дітей, організовуйте емоційно-підтримувальну мовленнєву комунікацію, використовуйте індивідуально підібраний комплекс технологій психолого-педагогічного супроводу

■ Спілкуйтеся з батьками вихованців

Проводьте роботу з батьками щодо психологічного супроводу дитини у воєн­ний час. Надавайте їм консультації, як допомагати дітям впоратися з тривожністю під час воєнних дій, долати негативні наслідки травмувальних подій та адаптувати­ся до нових обставин їхнього життя. Допомагайте батькам формувати в дітей навички безпечної поведінки та стресостійкість, а також зберігати в них фізичне, пси­хологічне й емоційне здоров'я

■ Сформуйте бібліотеку онлайн-матеріалів

Для того щоб поліпшити організацію освітнього процесу в дистанційному форматі, сформуйте бібліотеку онлайн-матеріалів. Бібліотеку зберігайте в хмарі та відкрийте доступ усім педагогам. Використовуйте публікації психолого-педагогіч­ного та методичного спрямування, зокрема, із сайту МОН «Сучасне дошкілля під крилами захисту» та Теlеqгаm-каналу «Підтримай дитину»

■ Організовуйте продуктивну ДІЯЛЬНІСТЬ

Заохочуйте дітей самостійно виготовляти поробки, малюнки, брати участь у будь-яких проектах. Адже коли дитина усвідомлює результат своєї праці, це під­вищує відчуття спокою та сили. Спостерігайте за поведінкою дитини. У разі ре­гресивного стану, коли в дитини виявляються поведінкові реакції, характерні для більш раннього віку, використовуйте тілесні ігри та вправ

■ Підвищуйте власний фаховий рівень

викликів, підвищуйте власний фаховий рівень з оволодіння цифровими інструмен­тами. Зокрема, проходьте різні онлайн-курси на платформах суб'єктів підвищен­ня кваліфікації. А також вивчайте й поширюйте досвід педагогів, зокрема з інших країн, шодо організації роботи з дітьми дошкільного віку під час воєнних дій.