(пам'яті видатного українського поета, письменника та художника, Т.Г. Шевченка)
Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.
Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.
Кохайтеся ж, чорнобриві, Та не з москалями.
Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте.
Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.
Нема на світі України, Немає другого Дніпра.
А ти, моя Україно, Безталанна вдово.
Не одцуравсь того слова, Що мати співала, Як малого повивала.
А на москалiв не вважайте, нехай вони собi пишуть по-своєму, а ми по-своєму.
Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Й неситий не виоре На дні моря поле.
Ми серцем голі догола!
Наш-бо селянин, двигаючи на собі почесний тягар вікових національних обов’язків і бувши фактично спадкоємцем періодично відмираючої шляхти, – є, може, найбільшим аристократом серед селянства Європи.
Погано дуже, страх погано! В оцій пустині пропадать. А ще поганше на Украйні Дивитись, плакать – і мовчать.
Світ, бачся, широкий, Та нема де прихилитись В світі одиноким.
Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше – спати, спати, І спати на волі…
Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!
Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають.
Благо тобі, друже-брате, як є в тебе хата. Благо тобі, як у хаті є з ким розмовляти. Хоч дитина немовляща, і воно вгадає твої думи веселії…
Жить би, жить, хвалити Бога, кохатися в дітях, так же ні…
Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує!..
© Портал SPADOK.ORG.UA