Батьківські збори

Діалог з батьками щодо правової грамотності на тему: «Права людини починаються з прав дитини»

З 7 по 11 грудня в України проводиться Всеукраїнський тиждень права. Яким буде наше майбутнє, залежить від того, якими людьми стануть сьогоднішні діти. Наскільки вони готові до майбутнього життя? Для того, щоб збудувати щасливе майбутнє, діти повинні знати змалечку, що люди рівні між собою й мають однакові права на нашій Землі. Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах” (ст. 1. Загальної Декларації прав людини). Кожній людині необхідні права для нормального існування в сучасних умовах. Якщо ми почнемо перелічувати всі необхідні нам права, серед них, очевидно, будуть такі, як можливість отримувати необхідні матеріальні блага, цінності, вчитися і працювати, обирати місце проживання, вільно висловлюватись. Отже, права людини – це насамперед її можливості існувати і розвиватися як особистість. Права людини та основні свободи є невід'ємним правом кожної людини, даним їй від народження. Дитину жодним чином не можна прирівнювати до дорослої людини, у тому числі й у правових аспектах. Дитина має бути забезпечена особливими правами, особливим захистом, які мають часовий вимір і спеціальне призначення. Дитина, як і кожна людська істота, від народження має права людини. Але вона повинна мати ще й додаткові, особливі права. Це обумовлено її фізичною, розумовою, моральною та духовною незрілістю. І для того, щоб дитина стала зрілою людиною у всіх відношеннях, їй необхідно мати певні спеціальні, додаткові можливості. Отже, права дитини - це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Особливі права дитини – це “права росту”, зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Вони – особливий зріз у загальному контексті прав людини. Раніше люди й гадки не мали про права дітей. Права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від використання дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. У зв’язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини. У 1948 році Організація об’єднаних націй прийняла у Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і допомоги. Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі. Однак декларація (лат.Declaratia - проголошення) – не зобов’язує, не має певної обов’язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини. 20 листопада 1989 року була прийнята Конвенція ООН про права дитини. Конвенція – документ високого міжнародного рівня, який має велику обов’язкову силу для тих держав, які його ратифікували. Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.

«Підліток. Ще не дорослий, вже не дитина»

ОСНОВНІ 4 «ДЗВІНОЧКИ» НАСТАННЯ ПІДЛІТКОВОЇ КРИЗИ

Дзвіночок перший. Помітно змінюється поведінка дитини. Тихоня може раптом стати відчайдушним пустуном, а надзвичайно активна дитина – затихнути і проводити години в незрозумілих думках.

Дзвіночок другий. Настрій стає нестійким і легко змінюється. Після надривного плачу можете почути телефонний дзвінок і радісне щебетання в трубку. На тлі найдосконалішого благополуччя раптом – лють через якусь дрібницю, і двері ледь не злітають з петель від заключного акорду пустого конфлікту, який виник на рівному місці.

Дзвіночок третій. Змінюється фізичний вигляд дитини. Дівчата «округлюються» або, навпаки, витягуються, змінюються пропорції тулуба і кінцівок, у хлопчиків ламається голос, волосся стає більш жирними, починається оволосіння обличчя і тіла за чоловічим типом.

Дзвіночок четвертий. У заявах дитини, звернених до батьків, з’являються нові теми і гасла. Найпоширеніші з них: «Я можу сам вирішувати, що (як, коли) …», «Ви мене ніколи не розуміли», «Ваше покоління безнадійно відстало, і вам не зрозуміти, що …», «Я сам буду вирішувати свої проблеми ” і т.д.

Якщо два, а тим більше три або чотири з перерахованих вище дзвіночків вже задзвонили, готуйтеся – процес пішов.

ЧОМУ ПІДЛІТКИ СТАЮТЬ ГРУБИМИ І ПОЧИНАЮТЬ ПРОЯВЛЯТИ НЕПОВАГУ ТА ЗНЕВАГУ?

Як правильно реагувати на грубість підлітків?

Дуже часто в підлітковому віці у дітей, у зв’язку з необхідністю відчути себе дорослими, проявляються такі риси, як грубість, неповага (скоріше, зневажливе ставлення). Часто в період становлення підліток не знає, як йому проявити свою дорослість, і знаходить найпростіший шлях – грубість, зухвалі фрази, які раніше він не міг собі дозволити. І тут батькам дуже важливо правильно відреагувати, щоб не просто накричати і “натиснути” авторитетом, а виправити ситуацію.

У першу чергу, говоріть з підлітком на рівних, не сюсюкайте і не пригнічуйте – дайте йому відчути свою важливість, значимість, щоб він не шукав інші способи для отримання цього відчуття.

Радьтеся з ним частіше в різних сімейних питаннях – не виключено, що він запропонує яке-небудь свіже рішення, та й грубити в такій ситуації немає ніякої потреби, більше того, грубість тут буде виглядати по-дитячому.

Коли ваша дитина грубить, відразу ж вкажіть їй на це, щоб вона завжди знала, що перейшла межу.

Не соромтеся роз’яснити їй, як правильно. Тільки спробуйте зробити це не у вигляді моралізаторства, а під час дружньої бесіди, ще краще – на власному прикладі. Зверніть увагу, як ви, дорослі, спілкуєтесь між собою в сім’ї. Недарма кажуть, що скільки б ми не вчили своїх дітей хорошим манерам, вони все одно будуть вести себе, як їхні батьки.

Ніколи не вступайте в суперечки. Не треба демонстративно зітхати, знизувати плечима, показувати, що ви розсерджені. Як не треба і вмовляти, перестерігати, лаятися – така тактика ніколи не спрацьовує, а тільки посилює подібну поведінку.

Як показують дослідження, діти-підлітки перестають грубити, коли бачать, що це … неефективно для залучення вашої уваги. Тому тримайтеся нейтрально, не відповідайте. Наприклад, дивіться відсторонено на що-небудь, а якщо не допомагає, закрийтеся в іншій кімнаті. Просто відмовтеся продовжувати розмову, поки син (дочка) грубить, і робіть так ЗАВЖДИ.

Важливий момент: намагайтеся поправляти дитину, якщо вона неправильно і грубо поводиться, віч-на-віч, а не в присутності інших дорослих або підлітків. Інакше можете нарватися на ще більшу грубість – пам’ятайте, що ваша дитина вже не маленька і болісно сприймає будь-яку критику на свою адресу, тим більше на людях!

Заохочуйте шанобливу, правильну поведінку якомога частіше – це найпростіший спосіб домогтися бажаного. Адже згідно з дослідженнями, батьки підлітків в більшості випадків роблять навпаки: замість того щоб звертати увагу на хороше, постійно вказують на погане. І тому як тільки ви побачите або почуєте, що ваш “грубіян” проявляє ввічливість або повагу, обов’язково похваліть його, оцініть його старання, навіть якщо не зовсім вийшло, але ви бачите, що він старався. Це йому сподобається!

ЯК НЕ ГОВОРИТИ З ПІДЛІТКОМ.

Є, як мінімум, вісім речей, які важливо враховувати при спілкуванні з підлітком. Саме вони впливають на формування значущості і важливості підлітка, на його самооцінку та впевненість у своїх силах і досягненні бажаного.

Це:

– Коли я був у твоєму віці … (кажучи ці слова, дорослий підкреслює свою зрілість і успішність вже в ті далекі часи, при цьому занижує здібності підлітка).

– Ти просто не розумієш! (підкреслюється незрілість особистості і власна «розумність»).

– Ти тільки думаєш, що у тебе є якісь проблеми (насправді, навіть незначна, на погляд дорослого, проблема, у підлітка може викликати не тільки найсильніші страждання, але навіть і суїцид).

– У мене немає часу, щоб вислухати тебе зараз (у дорослого є справи важливіші, ніж займатися проблемами дитини).

– Роби те, що я кажу, а не те, що я роблю (я можу порушувати правила, а ти ні).

– Тому, що я наказав тобі! (ти повністю в моїй владі, я управляю твоїм життям).

– Так чому ж ти не можеш бути схожим на … (ти не «дотягуєш» до ідеального зразка, ти гірший, ніж він).

– Одного разу ти згадаєш цей день … (ти не повинен чинити на свій розсуд, я краще знаю, як зробити, у мене ж більше досвіду).

ЯК РЕАГУВАТИ НА САМОСТІЙНІСТЬ ПІДЛІТКА?

«Я самостійна людина!», «Я можу сам вирішувати, що (як, коли) …», «Я сам буду вирішувати свої проблеми ” і т.д. Такі фрази батьки починають все частіше чути від своїх дітей, коли вони стають підліками. Що ж відповісти на такі заяви?

Якщо у батьків в момент найперших заяв вистачить розуму і сміливості «перерізати» зв’язок – «Добре, ти самостійна людина, що живе поруч з нами. Ти можеш сам приймати ті рішення, які тобі під силу. Якщо ти з чимось не впораєшся, ми допоможемо тобі, але вже не як суверен васалу, а як твої найближчі друзі» – то дитина підліток, як правило, спершу лякається раптової перспективи самому відповідати за все, але потім стає вдячним батькам за довіру, виявлену до його особистісним силам.

У цьому випадку умовна відстань між підлітком і батьками може стати навіть меншою, ніж було до «відрізання».

Якщо ж (що буває набагато частіше) батьки бояться перерізати цей морально і фізично застарілий зв’язок, з тим щоб замінити його на новий – «Це ж все тільки слова, він же насправді ще дурний! Нічого не розуміє! Життя не знає!» – то ножиці бере сам підліток (іноді в хід йдуть кігті і зуби), і ось саме тоді ми і маємо справу не просто з підлітковим віком, але з підлітковою кризою у всій її красі. Якщо підлітку після довгих спроб все ж вдається перегризти мотузку, яка охороняється батьками, то його за інерцією відносить так далеко, що на відновлення довірчих і повноцінних відносин можуть знадобитися роки.

Якщо ж батьки виявляються сильнішими і підліток кориться становищем «суверен – васал», то його особистісний розвиток неминуче спотворюється і надовго зберігає інфантильні риси. Іноді в цьому випадку розвивається невроз.

Отже, метою і завданням підліткового кризи є придбання не самостійності (вона підлітку ще й не потрібна, і не по зубах), але особистісної автономії, необхідної для подальшого розвитку особистості за дорослим типом. Тобто, іншими словами, для розвитку вміння брати на себе відповідальність за всі наслідки своїх поглядів, слів і дій.

ЯК ВИЖИТИ ПОРУЧ З ПІДЛІТКОМ:

10 ПОРАД ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ

Головні правила співіснування і спілкування з підлітком пояснює Марія Гончаренко, член Української спілки психотерапевтів, представник психоаналітично орієнтованої психотерапії, автор тренінгів для підлітків «Подолання».

1. Забудьте про виховання, подумайте про себе. Більшість батьків, які звертаються до психотерапевтів, роблять одну й ту саму помилку: вважають, що підліток — «поламана» дитина, яку потрібно «підправити», і вона буде, як раніше, милою і слухняною. Зрозумійте, виховувати людину в цьому віці вже пізно. Вплинути — так, виховати — ні. Важливіше ужитися і домовитися про майбутнє, тому спробуйте відповісти на просте запитання: «А що потрібно вам самим? Якого життя поруч з підлітком ви хочете?»

Формально той, кому не виповнилося 18 років, — ще не дорослий. Однак людина поводиться як вередлива і безвідповідальна дитина, допоки її вважають дитиною.

2. Не говоріть постійно про те, що відчуваєте. Не розраховуйте на модну техніку «Я-висловлювання», коли ви говорите про те, що відчуваєте у відповідь на чиїсь вчинки. Це прекрасно працює для дітей і дорослих. Але не для підлітків, у яких вдосталь власних переживань. Вони просто не почують. Якщо тінейджер знаходиться на стадії знецінення дорослих, ви ризикуєте отримати таке: «Мені плювати, що ти там відчуваєш». Зачекайте років 10, тоді зможете розповісти синові чи доньці про все, що витерпіли. Бажано, з гумором. А поки не варто говорити: «Ти не прийшов опівночі додому, а я місця собі не знаходила». Краще: «Ти приходиш пізно і не даєш мені спати. Мене це не влаштовує».

3. Не драматизуйте. Батьки підлітків нерідко самі схожі на підлітків: занадто схвильовані і все сприймають у чорно-білому кольорі. Емоційність тінейджерів заразлива. Істерики, конфлікти, сміливі надії та розчарування — реалії підліткового життя. Їх переживали всі. А глобальні проблеми — швидше виняток з правил. Тому не драматизуйте. Якщо вже емоції переповнюють, підключайте розум і заспокоюйтеся так, як вмієте: від дихальних технік до крапель валеріани.

4. Не з’ясовуйте, хто головний. Люблячі батьки можуть наполягати на тому, що 16-річна людина — ще дитина. Але підсвідомість не обдуриш. Вона підказує, що на вашій території з’явився ще один дорослий. І якщо не член команди, то конкурент. Тож розгорнеться справжня битва за владу і ресурси. А вам здаватиметься, що ви виховуєте дитину. У хід підуть дошкульні слова: «Це мій будинок, і ти будеш жити, як я сказав», «Тут немає нічого твого, все куплено на мої гроші» і «Права голосу не маєш, поки не почав заробляти». Однак подумайте, чи потрібна вам така «зброя» у цій боротьбі? Відмова від конкуренції — це не відмова від керівництва. Батьки знаходяться нагорі сімейної ієрархії, оскільки беруть на себе відповідальність. І тому встановлюють правила. Але якщо ви постійно доводите це на словах (особливо забороненими прийомами) значить, щось пішло не так: головує дитина, або ви живете без правил.

5. Скеруйте жіночу конкуренцію в правильне русло. У матері й доньки часто домішується ще й жіноча конкуренція за звання «хто на світі всіх миліша». Донька виграє через вік і рідко хто з дорослих зізнається навіть собі, що заздрить молодості. Тому жінки витісняють ці почуття думками на кшталт «вона жахливо виглядає». Якщо ви — мама, і вас дратує імідж дівчини-підлітка, добре подумайте: якби зустріли таку особу на вулиці, усміхнулися б чи нахмурилися? А в юності — як би поставилися до такої однокласниці? Усвідомлена конкуренція може принести користь. Вона дозволить матері відсторонено оцінити доньку як жінку. Мудра мама допоможе перетворити мінуси на плюси. А плюси навчить подавати з гідністю. До того ж спроби дівчини-підлітка виглядати «крутіше» матері прийме з любов’ю і повагою. Небезпечно зовсім уникати розмов про зовнішність. Якщо обмін жіночої інформацією у доньки з мамою не налагоджений, дівчина більше ризикує захворіти на анорексію або довести себе до нервових зривів, орієнтуючись на однолітків.

6. Будьте екскурсоводом по життю. Загрози і диктат не діють на підлітків. Вони намагаються зробити все навпаки. Найгірше рішення — образитися, відсторонитися і дозволити безконтрольно набивати шишки. Або, навпаки, потурати і намагатися заслужити дружбу тінейджера. Уявіть, що ви екскурсовод, який розповідає, що де знаходиться і куди приводить. Попереджайте про наслідки, а не бурчіть. Діліться власним досвідом. Показуйте більше ситуацій та прикладів. Не повчайте, а пояснюйте свою точку зору. З вашого боку не має бути заборонених тем. Підліток повинен знати, що з вами можна говорити про все: евтаназію, аборти або долю вимираючих племен Амазонки. Якщо вас щось турбує в житті підлітка, а той відмовляється про це говорити, не чіпляйтеся із запитаннями, а розкажіть історію. Але без теоретизування і нотацій.

7. Говорити про секс і алкоголь — пізно. Сексуальна просвіта та бесіди про алкоголь і наркотики потрібні були раніше. Максимум у молодшому підлітковому віці. Тінейджеру взагалі не до розмов — його крають емоції і гормональні бурі. Підліток проявить те ставлення до сексу і різних хімічних речовин, яке в нього склалося раніше. Не встигли? Тоді говоріть вчинками, а не словами. Наприклад, дома має діяти заборона на куріння для всіх членів сім’ї. А якщо вживати алкоголь у вас прийнято лише на свята, то введіть санкції за порушення цього правила. Однак ви маєте бути готові до розмов про новий досвід підлітка. Якщо він ділиться з вами сумнівами і невдачами, це ознака довіри.

8. Права додаються до відповідальності. Якщо підліток хоче розширення прав — це супер. Але разом з ними збільшується і зона відповідальності. Тобто якщо «дитинка» вимагає купити «іграшку» (гаджет чи щось інше) вартістю у вашу місячну зарплату, вона зобов’язана взяти участь у веденні сімейного бюджету і перейнятися витратами. Забезпечувати себе повністю підліток поки не може, але він здатен, наприклад, не тільки підзаробляти на розваги, а й сплачувати частину комунальних послуг. А батьки мають виділити йому житловий простір і ставитися до заведеного там порядку (хай навіть безладу) так само шанобливо, як до території сусіда. Якщо тінейджер не заробляє, він може вкладати свою працю. За певні роботи нагородою є сам результат, а покаранням — його відсутність. Наприклад, якщо син або дочка постійно забувають купити продукти, ви можете «забути» зготувати їжу. Праця в жодному разі не має перетворитися на «рабські повинності». Підліток має право відмовитися або взяти на себе подвійне навантаження. Але і сім’я, відповідно, витрачає мінімум або максимум коштів на те, що хоче підліток. І все це без зайвих слів, докорів і умовлянь.

9. Використовуйте соцмережі. Соцмережі вам потрібні не для того, щоб відстежувати контакти підлітка і контролювати, що пише син або донька на своїй сторінці. Використовуйте їх за прямим призначенням: діліться інформацією, власною позицією, підтримуйте інтерес до себе. Ваші діти можуть так і не дізнатися, що ви колись танцювали сальсу або знаєтеся на історії Середньовіччя. Найбільше вони знають про те, як ви їсте, прибираєте, дивитеся фільми і ходите до магазинів. То покажіть їм себе з іншого боку. Дружити із сином або донькою — не найкраща ідея, адже в батьків інша місія. А ось стати френдом підлітка ви можете.

10. Дозвольте себе критикувати. Не прагніть бути ідеальними батьками: яким би щасливим не було дитинство, кожен клієнт психоаналітика пригадає чимало промахів тата і мами. Тож дайте підлітку покритикувати себе вдосталь, інакше він не зможе відокремитися від батьківських установок і почати самостійно мислити. Однак відрізняйте критику від хамства. Нехай тінейджер каже, що хоче, але не грубить батькам. Вимагайте ввічливості, не бійтеся цим озлобити. Підліток навчиться критикувати в прийнятній формі, це допоможе в дорослому житті. У цей період з’ясується, що все, що ви робили — не так, як треба, і навіть на шкоду. А самі ви безнадійно відстали від життя. Найголовніше — не впадайте в почуття провини. Правду про себе як про батька чи матір ви дізнаєтеся років через 10-20. А поки вимагайте конструктивних пропозицій, до звинувачень не дослухайтесь.

Батьківські збори «Уроки спілкування»

Тренінгове заняття

Мета:сприяти підвищенню рівня психолого-педагогічної компетентності в питаннях сімейного виховання;

дати батькам можливість поділитися власним досвідом;

виявити протиріччя і проблеми у використанні стилів сімейного виховання;

визначити правила «мови прийняття» і «мови неприйняття»;

активізувати комунікативну взаємодію в сім’ї, здатність батьків до аналізу своєї виховної діяльності та об’єктивної оцінки її результатів.

Завдання: Сприяти усвідомленню основних засад психічного розвитку дитини.

Сприяти критичному осмисленню стійких стереотипних установок у сімейному вихованні.

Розвивати вміння будувати діалогічну взаємодію при вирішенні проблемних сімейних ситуацій.

Виховувати педагогічну компетентність батьків.

Форми та методи роботи: незакінчене речення, «чарівна» скринька, «зірка», розірване серце,

Хід зборів

I. Привітання батьків

Батьки і діти – це любов і сльози,

Це вічне щастя і одвічний біль,

Це – сонце і тепло, сніги й морози,

Мед на вуста й на вічні рани сіль.

Як на троянді – колючки і квіти,

Так і в житті є радість і печаль.

Високі мрії й дуже різні діти…

Чому таке трапляється, на жаль?

Всім хочеться все мати в ідеалі,

Причому, водночас і без зусиль.

Щоб щастя без труда й печалі

Пливло саме у руки звідусіль.

Та у житті такого не буває,

Й запам’ятати треба, в чому річ:

Зоря щаслива лиш тоді засяє,

Якщо трудитись будеш день і ніч.

А діти – це і щастя, і турбота,

Відповідальність і тривога теж,

Без відпочинку й вихідних робота,

Любов така, яка не має меж

II. Створення позитивної комфортної атмосфери.

Вправа «Стіна гордості». (На стіні розміщена шпалера, на якій у сердечках кожен з учнів записав фразу «Я горджуся своїми батьками, тому що…», Батькам пропонується впізнати сердечко своєї дитини. Поділитися враженнями, пояснивши свій вибір).

III. Оперативне анкетування.

Батьки складають «портрет» батьків, записуючи на прямокутному аркуші паперу ті якості, якими повинні володіти батьки з точки зору дорослих.

Далі вчитель пропонує другу частину аркушу, яку заповнили діти, записавши свої погляди на якості, якими повинні володіти батьки.

На трикутник виписуються ті якості, які співпали.

Наприклад: турботливість, розуміння, повага, відкритість.

Обговорення

-Чому, на вашу думку, перш за все співпали саме ці якості ( а не, наприклад, матеріальне забезпечення)?

Висновок: діти, як і батьки перш за все цінують моральні якості. Необхідне розуміння, що, забезпечивши комфортні умови спілкування, довіри можна побудувати міцні і дружні стосунки у сім'ї. Встановлено, що ніде люди не ранять один одного так боляче, як вдома, у сімейних конфліктах.

(Вчитель із прямокутників та трикутника складає макет будинку – міцного та злагодженого)

IV. Презентація мети заняття.

V. Робота в групах «Три шляхи у вихованні» (метод «Ажурна пилка»).

Мета: ознайомити учасників з різними підходами у сімейному вихованні.

Вчителі об’єднуються у малі групи за методикою «Квітник» («Будинок іграшок»). Вчителі отримують заготовлені заздалегідь наклейки із зображенням троянди, ромашки, фіалки, чорнобривців (автомобілю, ляльки, ведмедика, квітки).

Кожній групі пропонується інформація про стиль батьківської поведінки. Учасники знайомляться із запропонованим матеріалом й аналізують ситуацію з точки зору запропонованого стилю виховання.

Наприклад, всього учасників 12, спочатку вони опрацьовують матеріал (один із стилів виховання) та розв’язують ситуацію у групах по 4 (троянда, ромашка, фіалка, чорнобривець). Потім учасники об’єднуються у групи відповідно до зображень квітів (І група – троянди, ІІ – ромашки і т.д., таким чином у кожній новій групі опиняється 3 учасники, які опрацьовували різну інформацію) та діляться отриманою інформацією.

Батьки у всьому світі, виховуючи своїх дітей, можуть іти одним з трьох шляхів: влади, поступливості або діалогу. Ось коротка характеристика цих шляхів.

ВЛАДА

Цей шлях опирається на переконання дорослого, що батьки завжди краще знають і мають рацію, демонструють дитині, хто головний. Дитина повинна підкорятися їхній волі, найкраще без дискусії. Батьки найчастіше виступають у ролі контролера, екзекутора, судді, володаря, поліцейського, а іноді й ката. Такий образ батьків викликає у дитини почуття страху, злості, гніву, жалю, несправедливості, кривди, приниження, сорому. У дитини з’являється переконання, що батьки її не розуміють, можливо, не люблять. У поведінці дитини може з’явитися опір, брехня, покора, агресія, ворожість, бунт або лицемірство. Дитина може думати: «ніхто не прислухається до моєї думки, а, значить, мої думки дурні та нічого не варті. Я ні на що не здатна, якщо мене треба постійно контролювати, слідкувати за мною, перевіряти. Тільки батьки знають, що добре для мене».

Можливі наслідки для дитини – відсутність бажання змінюватися, залежність від думки та оцінок інших, нездатність творчо мислити, самостійно вирішувати проблеми, занижена самооцінка, відсутність віри у власні можливості.

Можливі наслідки для батьків – почуття безсилля, нездатності вплинути на ситуацію,що посилюють незадоволення дитиною та собою як батьками. Наслідки для родини – холодність, неприязнь, емоційна відчуженість, ворожість, конфлікти. Родина перетворюється на поле битви.

Запропонувати розв’язання проблемної ситуації з точки зору відповідного стилю виховання

Дитина отримує вже втретє поспіль оцінку низького рівня з математики. Ваші дії.

ПОСТУПЛИВІСТЬ

На цьому шляху батьки заради «святого спокою» поступаються дитині, хоча це суперечить їхнім відчуттям і потребам. Вони підкоряються волі дитини, щоб уникнути конфронтації. Постать батьків поступлива, але наелектризована злістю, роздратуванням щодо «самолюбивої, сповненої бажань і претензій» дитини. Дитина почувається у виграші – «Я перемогла». Це породжує змішані почуття: тріумф, почуття провини, невпевненість, викликані відсутністю опору з боку дорослого. Вона може думати: «Всі повинні мені підкорятися», «Найважливіші мої почуття і потреби», «Батьки все зроблять заради мене, варто тільки бути впертою». Свою волю дитина диктує за допомогою крику, плачу, шантажу, тиску.

Можливі наслідки для дитини – відсутність почуття безпеки через своєрідну зміну ролей – батьки виявляються «слабкими», а дитина «сильною». У дитини може розвинутися імпульсивний спосіб реагування, егоїзм, нездатність підпорядковуватися авторитетові, суспільним та етичним нормам, а також працювати в колективі (виникають проблеми в школі, з ровесниками).

Можливі наслідки для батьків – неприязнь до дитини, безсилля, незадоволення собою як батьками, незадоволення з приводу постійних поступок дитині всупереч своїм потребам та почуттям. Наслідки для родини – відчуженість, холодність, неприязнь (батьки не можуть витримувати поведінку своєї дитини, їм не подобається бути з нею).

Запропонувати розв’язання проблемної ситуації з точки зору відповідного стилю виховання

Дитина отримує вже втретє поспіль оцінку низького рівня з математики. Ваші дії.

ДІАЛОГ

На шляху діалогу батьки передають дитині важливі для них цінності, враховуючи почуття та потреби дитини, а в ситуації конфлікту шукають спільне рішення, яке б задовольняло всіх зацікавлених. Батьки поважають почуття, потреби та думки дитини. Допомагають дитині розкривати свої можливості, сприяють ставленню її адекватної самооцінки. Також батьки поважають свої потреби та почуття, можуть твердо сказати «ні», коли ситуація вимагає цього. Тому дитина може бути задоволена сама собою, відчувати повагу до власної думки та думки батьків (вчителів, інших людей), мати високе почуття власної вартості та відповідальності за свої вчинки. Дитина може думати: «Я можу сама приймати рішення, я можу бути відповідальною, я здатна багато на що і хочу спробувати свої сили, а якщо в мене не вийде, - спробую ще раз».

Можливі наслідки для дитини – бажання співпрацювати з батьками, їй подобається бути з ними. У дитини розвивається впевненість у собі, повага до потреб і почуттів інших. Можливі наслідки для батьків – задоволення собою як батьками, почуття близькості, радість від перебування разом з дитиною, приязні стосунки з нею. Можливість виразити своє незадоволення (гнів, розчарування, злість), не ображаючи дитину.

Наслідки для родини – менше конфліктів, бо вони вирішуються вчасно і за допомогою діалогу. Дитина вчиться самостійності та відповідальності. Розвивається конструктивні діалогічні стосунки між батьками та дітьми, формуються міцні емоційні зв’язки та вміння виявляти взаємну турботу та повагу.

Запропонувати розв’язання проблемної ситуації з точки зору відповідного стилю виховання

Дитина отримує вже втретє поспіль оцінку низького рівня з математики. Ваші дії.

Запитання для обговорення.

1. Чи є чітка межа між різними стилями батьківської поведінки? Обґрунтуйте свою точку зору.

2. Чи є випадки, коли доцільне використання владного стилю батьківської поведінки? Якщо «так», то в яких саме випадках?

Для унаочнення можна використати символіку.

VІ. Інтерактивна гра «Незакінчене речення»

Завдання: поєднати розрізані частини висловів

«Кодекс родинного середовища» дитини (автор Дороті Нольте)

Дитину постійно критикують

вона вчиться ненавидіти

Дитину постійно хвалять

вона стає замкнутою

Дитину постійно висміюють

вона вчиться бути шляхетною

Дитину підтримують

вона вчиться цінувати себе

Дитина росте в докорах

вона вчиться жити з почуттям провини

Дитина росте в терпимості

вона вчиться розуміти інших

Дитина росте в чесності

вона вчиться бути справедливою

Дитина росте в безпеці

вона вчиться вірити в людей

Дитина живе у ворожнечі

вона вчиться бути агресивною

Дитина живе в розумінні та дружелюбності

вона вчиться знаходити любов у цьому світі

ВІДПОВІДЬ:

● Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти.

• Якщо дитина живе у ворожості, вона вчиться агресивності.

• Якщо дитину висміюють , вона стає замкнутою.

• Якщо дитина росте у докорах, вона вчиться жити з почуттям вини.

• Якщо дитина живе в терпимості, вона вчиться сприймати інших людей.

• Якщо дитину заохочують, вона вчиться вірити в себе.

• Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною.

• Якщо дитина росте серед чесності, вона вчиться бути справедливою.

• Коли дитина живе у безпеці, вона вчиться вірити в людей.

• Якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.

• Коли дитина живе в розумінні та доброзичливості,

вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

VІІ. Тренувальна вправа « Як звертатися до дитини»

Мета: розглянути особливості спілкування батьків та дітей і відпрацювати комунікативні вміння.

Хід проведення

Батьки об’єднуються в пари. Вчитель пропонує попрактикуватися взаємодіяти з дитиною на основі «правильних» і «неправильних» звернень. Батьки отримують картку із «неправильним» зверненнями. Завдання: написати, яке звернення доцільно використовувати у спілкуванні з дитиною та яким тоном його вимовити.

Неправильно

Правильно

Говорите з жахом: «Залиш! Не чіпай цей молоток! Це чоловіча справа!»

Говорите спокійно та доброзичливо: «О! Я бачу, ти хочеш забити цей цвях. Подивись, молоток треба тримати так, а цвях отак...»

Говорите зі стурбованістю у голосі: «Почни, нарешті, вчити цей вірш. Ти ж знаєш, що ти слабша учениця і потребуєш більше часу на навчання!»

Скажіть з радістю у голосі: «А пам’ятаєш, як у минулому році ти боялася того довгого вірша Тараса Шевченка, але ж вивчила на таку гарну оцінку! Мужності! Вивчиш і зараз!»

Кричите: «Перестань його бити! Ти поводишся, як бандит! Що з тебе виросте!»

Зловіть дитину за руку і скажіть рішучим тоном: «Мені не подобається, що ти його б’єш! Битися не можна! Скажи брату словами, чого ти хочеш. Я вірю, що ти зможеш захистити себе у гідний спосіб!»

Говорите жалісливим тоном: «Синочку, чому ти такий лінивий! Ти ж такий здібний. Якби ти не був таким лінивим, то міг би добре вчитися. Я справді не знаю, в кого ти такий вдався!»

Говорите рішуче, але доброзичливим і діловим тоном: «Синочку, ти досить розумний та здібний для того, щоб осягнути це! Я чекаю рішучих змін у школі».

Говорите незадоволено та з гнівом до дитини, яка не хоче виступати на публіці: «Перестань боятися! Тут нічого боятися та соромитися! Ти вже велика, а поводишся, як мала дитина! Ну давай! Не бійся!»

Говорите спокійним голосом і з розумінням: «Ти боїшся...? Ти напевно трохи засоромилась...? Розповідати вірш на публіці – це дуже складна справа навіть для справжніх акторів... Це називається хвилюванням. Але, напевно, ти скоро переможеш цей страх! Ти переконаєшся...»

VІІІ. Вправа «Розірване серце»

Одного ранку в кімнаті Петі незвично продзвенів будильник, але хлопчик не встав з ліжка. Хвилин через десять його мама прочинила двері в кімнату.

- Ану, по-поспішай! - Сказала вона. - Знову запізнишся до школи. Ледар! (РОЗРИВ)

- Мамо, я захворів, - відповів Петя.

- І чому ти завжди поводишся як маленький? (РОЗРИВ) - відповіла мама. - Тобі завжди погано, коли в розкладі є фізкультура. Вставай і збирайся. Твій брат вже майже готовий .

Петя швидко одягнувся і вийшов на кухню. Його старший брат Андрій щойно закінчив снідати.

- Я пішов, мама , - сказав Андрій.

- Почекай Петю , - сказала мама.

-Цей телепень (РОЗРИВ) завжди спізнюється, - сказав Андрій. - Я не хочу пропустити шкільний автобус .

Однак хлопці - старший брат і Петя - встигли на автобус якраз вчасно. І коли двері закрилися і автобус рушив, Петя згадав, що його домашнє завдання залишилося в кімнаті. Петя запитав водія, не можна почекати, поки він збігає за домашнім завданням.

-Ти що, дурний? (РОЗРИВ) Це тобі не таксі. Ще за запізнення отримаєш . (РОЗРИВ)

Прийшовши в школу, Петрик попередив вчительку, що забув домашнє завдання вдома. Вона сказала:

- Це вже четвертий раз за місяць, Петя. Ти взагалі сідав за уроки? Япочинаю думати, що ти мені брешеш. (РОЗРИВ) Боюся, мені доведеться поговорити про це з твоїми батьками .

Петя любив спортивні ігри, але ненавидів фізкультуру, тому що був найменшим серед юнаків. Того дня вони повинні були грати на уроці в баскетбол, який Петрик терпіти не міг. Учитель попросив дітей розділитися на дві команди, «Львів» та «Тигрів». За десять хвилин кожна з команд нараховувала по десять гравців, і тільки Петя залишився один. (РОЗРИВ) Капітан команди «Леви» сказав: «Ми його не хочемо - він погано грає». (РОЗРИВ) «Який з нього тигр? Він скоріше наляканий кіт »(РОЗРИВ) - додав капітан команди« Тигри », і всі хлопці розреготалися. (РОЗРИВ)Зрештою вчитель призначив Петю до команди «Леви». Але хлопець всю гру просидів на лавці запасних, бо капітан не допустив його до гри. (РОЗРИВ)

Того дня після уроків брат Петрика Андрій грав поруч з будинком з друзями у футбол. У порівнянні з баскетболом Петі набагато більше подобався футбол. Це була його улюблена спортивна гра. Тому Петрик попросив Андрія прийняти його в команду. Але Андрій відмовив.

- Ні - заявив він. - Ти все зіпсуєш . (РОЗРИВ)

Мама хлопців почула це і сказала:

- Тобі слід прийняти брата в гру, Андрій.

- Але, мама, він такий незграбний, (РОЗРИВ) - відповів Андрій. - І весь час плутається підногами . (РОЗРИВ)

Обговорення

- Як почуває себе дитина?

- Чи можливий гармонійний розвиток дитини у ситуаціях пригнічення? Яких помилок у спілкуванні припускаються дорослі?

ІХ. Виховний сюжет «Батькове каяття».

Хочу запропонувати вашій увазі оповідання відомої журналістки Лівінгстон Ларнед (розповідь супроводжує музична фонограма)

Батькове каяття

Послухай, синку… Кажу тобі це, коли ти спиш. Ось я увійшов до твоєї кімнати. Кілька хвилин тому, коли я сидів у бібліотеці та читав, мене наскрізь пройняли докори сумління. Сповнений почуття провини,підійшов я до твого ліжка.

Мене не полишали думки про мою поведінку: я зірвав на тобі свій поганий настрій, робив тобі зауваження, коли ти зранку збирався до школи або коли вчора ввечері, замість помитися, лише обтер обличчя рушником та ще забув почистити черевики. Так само вичитав тебе, коли ти впустив щось на підлогу.

За сніданком я теж до тебе прискіпувався. Ти пролив чай, ти занадто швидко ковтав їжу, ти оперся ліктями об стіл. Занадто намастив масло на хліб. А коли ти бавився, я саме зібрався виходити з хати: за кілька хвилин мав бути потяг. Ти обернувся, помахав мені ручкою та гукнув «До побачення, татку!»

А я у відповідь тільки насупив брови і сказав: «Випрями спину»…

Усе знову почалося ввечері, коли я повернувся з роботи. Ти саме бавився, колінкуючи по землі. Побачивши дірку у твоїх штанях, я вичитав тебе при твоїх друзях і наказав негайно йти додому. «Речі коштують грошей, – сказав я, – якби ти сам їх купував, то знав би, як їх шанувати.»

А пам’ятаєш, як несміливо ти увійшов до зали? Ти не міг підвести очей, ти боявся мене після того, як я влаштував тобі «виховний момент» перед друзями. Я зиркнув на тебе поверх газети, невдоволений твоїм невчасним вторгненням, – і ти зупинився у дверях, не знаючи, що робити далі. «Чого тобі треба?» - запитав я суворо.

Ти нічого не відповів. Ти підбіг до мене, закинув рученята мені на шию і поцілував мене, міцно-міцно обійнявши, з любов’ю, якою Бог наділив твоє маленьке серце і яка, навіть коли не знаходить взаємності, ніколи не в’яне. Потім ти пішов до своєї кімнати, дрібцюючи по сходах.

І тоді, синку, газета вислизнула з моїх рук на підлогу, мене охопили неприємні відчуття. Що зі мною діється? Це вже перетворюється у звичку – вишукувати провини, робити зауваження.

Мною оволодів жах. Що зі мною зробила звичка? Звичка прискіпуватися. Такою була моя нагорода тобі за те, що ти маленький хлопчик. А між тим, в тобі так багато здорового, чудового, справжнього. Твоє маленьке серце велике, наче світанок над землею. Це виплеснулося в твоєму стихійному пориві, коли ти кинувся до мене, щоб поцілувати перед сном. Ніщо інше не має сьогодні значення, сину. Я прийшов до твого ліжка та в темряві, присоромлений, преклонив перед тобою коліна.

− Дійсно, ця ситуація змушує передивитися деякі власні підходи до виховання. Як ви вважаєте, наскільки вона типова? (заслуховуються думки й висновки батьків).

− А чи достатньо ви приділяєте уваги своїм дітям, яких принципів виховання дотримуєтесь?

ХІ. Вправа «Скринька почуттів».

− Психологи дійшли висновку, що є слова та вирази, котрі начебто необразливі, але при частому повторенні дратують не менше за грубість та окрики, навіть, якщо вимовляються спокійною інтонацією. А є слова, які люди інколи соромляться казати, хоча вони позитивно впливають на дитину, підіймають настрій, підтримують.

− Перед вами дві скриньки «Секрети спілкування». На аркушах паперу запишіть висловлювання, заборонені у спілкуванні з дитиною, помістивши їх у скриньку «Негативні установи».

До «заборонених» можна віднести:

Я тисячу разів казав тобі, що…

Скільки разів треба повторювати…

Невже тобі важко запам’ятати…

Ти став таким (лінивим, неохайним)…

Ти такий же, як…

Чого ти до мене пристав…

Відчепись, ніколи мені…

(Після озвучення «заборонених» висловлювань скринька замикається на ключ, символізуючи неможливість подальшого користування негативними установами.)

Висловлювання, що рекомендуються й бажані, займають місце у чарівній скриньці «Позитивні установи», яка залишається відкритою з метою регулярного використовування позитивних установок.

До бажаних висловлювань належать:

Я тобі так довіряю…

Я б ніколи не змогла зробити це без тебе…

Порадь мені…

Спробуй ще, це тобі обов’язково вдасться…

Як ти добре це зробив, навчи й мене…

Дякую тобі…

− Постарайтеся ніколи не закривати чарівну скриньку «Позитивні установи» та користуватися бажаними висловлюваннями якомога частіше.

ХІІ. Релаксаційна пауза.

1. Подарунки батькам (Кожен з батьків на пам’ять отримує малюнок сонечка, в центрі якого фотографія власної дитини. На кожному промінчику відповіді на запитання: «За що мене варто любити й поважати?»)

ХІІІ. Підсумок заняття.

− Пам’ятайте, що дитина – дзеркало життя своїх батьків. Зробіть все, щоб дитинство і майбутнє ваших дітей було прекрасним. Не забувайте, що тільки «покращуючи» себе можна допомогти дитині. Вдосконалюйтесь разом із дітьми, використовуйте шанс, наданий життям.

Вправа «Зірка»

− Виходячи з класу батьки беруть паперову зірочку та чіпляють на «Стіну гордості» поміж сердечок. Колір зірки має певне значення.

− Червона зірка - мені сподобалося, було цікаво, все зрозуміло.

− Жовта зірка - я не все зрозумів, але я задоволений, було цікаво.

− Зелена зірка - багато чого мені не вдалося, але дещо я для себе взяв.

− Чорна зірка - мені було не цікаво, я даремно втратив багато часу

«Адаптація учнів 1 класу»

Мета: ознайомити батьків із можливими проблемами адаптації дітей у перший рік навчання; розробити рекомендації для створення системи комфортних взаємин із першокласниками.

Хід зборів

Дати дітям радість праці,

радість успіху у навчанні,

збудити в їхніх серцях почуття гордості,

власної гідності –

це перша заповідь виховання.

В.О.Сухомлинський

Шановні батьки! Сьогодні на зборах ми ознайомимось із можливими проблемами адаптації у перший рік навчання, розробимо рекомендації для створення системи комфортних взаємин із першокласниками.

Прийом «Успішне спілкування»

На слайді ви бачите незакінчені речення, виберіть за бажанням речення і закінчіть його (по черзі)…

Шановні батьки, давайте повернемось на 2, 5 місяці назад, і згадаєм яким видався перший день у школі? З яким настроєм дитина повернулася додому?

Батьківський практикум-гра «Кошик почуттів»

Після того, як Ваша дитина переступила шкільний поріг, у вашій душі, у вашому серці міцно оселилися почуття й емоції, що заповнили все ваше існування. Напишіть на маленьких аркушах своє почуття, що найбільше переповнює вас уже тривалий період часу, озвучте його і покладіть у «кошик почуттів».

Отже, з приходом дитини до школи в родинах виникають труднощі та проблеми, про які ми сьогодні намагатимемося розкрити під час розглядання теми зборів.

Адаптація до навчання – процес активного і свідомого пристосування учня до нових для нього педагогічних умов, до вимог нового середовища, до вчителів, учнів класу за допомогою різноманітних способів і засобів.

Що ж означає адаптація?

Успішність навчання значною мірою залежить від того, наскільки готовими до цієї нової складної діяльності прийдуть діти до школи. Що ми розуміємо під поняттям «готовність до школи»? Під час адапційного періоду необхідно звернути увагу на такі важливі умови психологічної комфортності в житті першокласника:

Створення сприятливого психологічного клімату в ставленні до дитини всіх членів сім'ї.

Роль самооцінки дитини в адаптації до школи.

Обов'язкове виявлення батьками інтересу до школи, класу, до кожного прожитого дитиною шкільного дня.Неформальне спілкування зі своєю дитиною після проведеного в школі дня.

Обов'язкове знайомство з однокласниками дитини, спілкування з ними після школи.

Недопустимість фізичних засобів впливу, залякувань, критики на адресу дитини, особливо в присутності інших людей (бабусь, дідусів, однолітків).

Виключення таких засобів покарання, як позбавлення задоволень, фізичних та психічних методів впливу.

· Урахування темпераменту дитини в період адаптації до шкільного навчання.

· Надання дитині самостійності під час навчальної роботи й організація обґрунтованого контролю за її навчальною діяльністю.

· Заохочення дитини не тільки за навчальні успіхи, а й моральне стимулювання досягнень дитини.

· Розвиток самоконтролю та самооцінки дитини.

Прийом «Скажи одну фразу»

Дуже важливою є інтонація з якою ми розмовляєм з дитиною.

Я пропоную вам сказати ім’я своєї дитини з тією інтонацією, яка написана у вас на листочках… (тихо, гучно, злісно, лагідно, з подивом, зачаровано, нервово, співчутливо, з роздратуванням)

- Як найбільше сподобалось вам промовляти?

- Отже, ми вчилися володіти емоціями та обирати правильну інтонацію.

Дiлова гра “Готовнiсть дитини до школи”

Основнi правила гри:

• бути активними учасниками;

• уважно прислухатися до думки кожного;

• у грi немає глядачiв, усi учасники.

Кожна група отримує опис ситуацiї. Завдання: ознайомитися з текстом i вiдповiсти на запитання.

Ситуацiя 1. Дiвчинка до 6-рiчного вiку виховувалась у бабусi в селi. Влiтку перед початком навчання батьки забрали її в мiсто. З перших днiв навчання у дитини виникли проблеми в спiлкуваннi з однолiтками. Пiд час знайомства вона не могла розповiсти про себе. Чому?

Запитання. Чи потрiбно активiзувати iнтерес дитини до навколишнього свiту? Якими знаннями повинна володiти дитина 6 - 7 рокiв?

Інтелектуальна готовнiсть передбачає сформованiсть уваги, розвинену пам’ять, операцiї аналiзу, синтезу, узагальнення. До 6 - 7 рокiв дитина повинна знати свою адресу, назву мiста (села), де мешкає, назву своєї країни та її столицю; iм’я та по батьковi батькiв, де вони працюють, розумiти, що бабуся — це мама батька чи матерi. Повинна знати пори року, їх послiдовнiсть й основнi ознаки, назви мiсяцiв, днi тижня; основнi види дерев, квiтiв, розрiзняти домашнiх i диких тварин, тобто орiєнтуватися в часi, просторi, найближчому оточеннi.

Ситуація 2. Дитина володiє високим рiвнем знань та навичок, необхiдних для навчання в школi. У ходi дiагностування мотивацiйної готовностi хлопчик сказав: “Я вiдвiдую школу тому, що мене мама примушує. А якщо б не мама, я б до школи не ходив”.

Запитання. Чи буде успiшним навчання дитини у школi? Якi вашi рекомендацiї щодо формування мотивацiйної готовностi?

Отже, мотивацiйна готовнiсть — це бажання школяра прийняти нову для нього соцiальну роль. Для цього важливо, щоб школа подобалася своєю головною дiяльнiстю — навчанням.

Ситуацiя 3. Мама розповiдає: “Iз двох рокiв Маринка перебуває в товариствi дiтей, проте дуже боязка, несмiлива, сором’язлива. На заняттях активностi не виявляє. Вiд однолiткiв тримається осторонь. Думаю, що у школi їй буде нелегко”.

Запитання. Чи є у мами пiдстави для хвилювання? Якi вашi рекомендацiї з формування комунiкативної готовностi?

Отже, комунікативна готовнiсть передбачає умiння увiйти в дитяче товариство, дiяти разом з iншими, поступатися, пiдкорятися. Тобто тi риси, якi забезпечують безболiсну адаптацiю дитини, що сприяє й позитивному розвитку. Краще адаптованi дiти, якi мають високе й адекватне самооцiнювання, демонструють високий рiвень комунiкативної готовностi.

Аналіз діагностики… ПОРАДИ

Пiдведення пiдсумкiв. “Мозковий штурм”

Орiєнтовнi пропозиції. Яка роль батькiв у подоланнi труднощiв, пов’язаних з адаптацiєю дитини до школи?

• Дбати про здоров’я дитини.

• Допомагати у пiдготовцi домашнiх завдань.

• Не сварити дитину за оцiнки.

• Органiзувати робоче мiсце дитини.

• Привчати до охайностi й порядку.

• Привчати до самостiйностi.

• Заохочувати найменшi успiхи дитини у навчаннi й поведiнцi, використовуючи для цього слова-схвалення.

Шановні батьки! Дозвольте завершити нашу зустріч щирим побажанням добра вашим родинам. Пам’ятайте, що поруч з вами існує світ дитинства, що приносить не тільки турботи і клопоти, але й величезну радість. Потрібно лише докласти частину волі та цікавості, щоб ці труднощі стали доступними.