Embedded Files
Багаточастинна форма, яка складається з викладу простої музичної теми та кількох змінених її проведень називається варіаційною формою або варіаціями.
Багаточастинна форма, яка складається з викладу простої музичної теми та кількох змінених її проведень називається варіаційною формою або варіаціями.
Варіації бувають строгі та вільні. У строгих варіаціях зберігається структура теми, її темп, розмір, тональність. Вільні варіації не мають таких обмежень.
Структурно-варіаційна форма має такий вигляд: Тема — 1 варіація — 2 варіація — 3 варіація і т.д.
Мінімальна кількість варіацій, які утворюють цілісну музичну форму — дві. А максимальна — за бажанням композитора.
Варіації у музиці розкривають майстерність композитора. За простою і популярною темою слідує ланцюжок її змінень. Вони зазвичай зберігають тональність та гармонію основної мелодії. Завдання композитора - прикрасити та урізноманітнити тему за допомогою низки спеціальних засобів.
Витоки цієї форми лежать у старовинних танцях. Городяни та селяни, вельможі та королі – всі любили танцювати. Під час танцю, вони виконували одні й ті самі дії під мелодію, яка постійно повторювалась. Однак проста і невигадлива пісенька, що звучить без жодних змін, швидко набридала. Тому музиканти стали вносити до мелодії різноманітні фарби та відтінки.
Форма варіацій народилася у XVI столітті. Тоді виникли два різновиди поліфонічних варіацій – пассакалія і чакона.
Пассакалія - це твір величного характеру, де тема не змінюється. Вона весь час розмірено і величаво звучить в найнижчому, басовому голосі, у той час як у верхніх голосах з’являються і розвиваються нові самостійні мелодії. Пассакалії писали багато композиторів XVII і XVIII століть, у тому числі
Й. С. Бах, Г.Ф.Гендель.
Чакона схожа на Пассакалію. Це теж поліфонічні варіації, але в Чаконі тема залишається незмінною і звучить не тільки в басу: вона «подорожує» по різним голосам, з’являючись то в верхніх, то в середніх, то в нижніх. Широкою популярністю користується Чакона для скрипки соло, Й.С.Баха.
Цей твір перекладений для різних інструментів.
Строгі або класичні варіації сформувалися у другій половині XVIII ст. Тема класичних варіацій проста, діатонічна, має прозору фактуру, нешвидкий темп, помірну динаміку. Саме такі особливості теми надають великі можливості для її розвитку. (Наприклад, Соната для ф-но №11 Ля мажор, І частина В. А. Моцарта).
Головний розвиток теми здійснюється за допомогою мелодичної, гармонічної та ритмічної фігурації. Незначні зміни темпу чи тональності (в одноіменну) не порушують суворого принципу варіювання.
Найбільше поширення класичні варіації отримали в інструментальній музиці віденських класиків.
У XIX ст. варіаційна форма звільнилася від багатьох обмежень, притаманних класичним варіаціям. Сформувався новий тип — вільні варіації, в яких розвинення теми відбувається завдяки глибоким її перетворенням.
завдання
завдання
Page updated
Google Sites
Report abuse