На зламі ХІХ і ХХ століття у мистецтві з'являються нові течії, які характеризуються руйнуванням класичних традицій та пошуками нових форм і засобів виразності.
В сучасному світі найчастіше лунає музика, що створена за допомогою електронних та класичних інструментів осучаснених новітніми технологіями. І це не дивно, адже в епоху розвитку цифрових технологій змінюється палітра музичного мистецтва. З розвитком електроніки виникають нові можливості для композиторів і виконавців. Зароджується новий напрям мистецтва — електронна музика.
Проте, перші спроби поєднати акустичні інструменти з електричним струмом відомі ще у XVIII столітті. Так у 1753 році з'явився перший електрифікований музичний інструмент Denis d'or. Після нього був створений електронний клавесин. В його будові використовували плектри під'єднані до джерела струму. Але жоден з цих двох інструментів не використовував електрику як джерело звуку.
Перший електронний синтезатор винайшов 1876 року Еліша Грей. «Музичний телеграф» був можливим побічним продуктом його технології телефонного зв'язку, коли Грей раптово відкрив, що він може контролювати звук в самостійно вібруючому електричному ланцюзі. В «Музичному телеграфі» використовували металеві пластини, які вібрували за допомогою електромагнітів і телефонна лінія для передачі сигналу.
Інші ранні музичні інструменти: динамофон або телармоніум (винайшов Таддеус Кехілл в 1906 році); терменвокс (Лев Термен, 1919); сферофон і партітурофон (Йорг Магер, 1924); «Хвилі Мартено» (Моріс Мартено, 1928); траутоніум (Фрідріх Тротвейн, 1930). Динамофон видавав прекрасні октави і квінти. В цей час, в Америці, з'явився емікон — інструмент, що контролювався за допомогою клавіатури та німецький гуллертіон, який міг грати вже цілі акорди.
Впродовж 40-х і 50-х років XX століття Х'ю ле Кейн, Джон Хенерт, Реймонд Скотт, композитор Персі Грейнджер (у співпраці з Барнеттом Кроссом) сконструювали ряд електромузичних автоматичних контролерів. 1959 року Дафні Орам відкрила новітній метод синтезу звуку, її технологію під назвою «Орамікс» довгий час використовували на ВВС.
До сучасних електронних інструментів належать: лазерна арфа, синтезатор, вокодер, драм-машина, Хвилі Мартено, терменвокс, оптиган.
Терменвокс — електронний музичний інструмент, на якому грають не торкаючись його поверхні. Це уможливлюють дві антени, що отримують інформацію про розміщення рук терменіста. Одна з антен керує коливаннями, інша — амплітудою. Отримані електричні сигнали з терменвокса подаються на динамік через підсилювач.
Однією з перших і найвидатніших виконавиць на цьому інструменті була американська музикантка Клара Рокмор, яка упродовж багатьох років гастролювала в США та за їхніми межами, а в 1977 було випущено її альбом «Мистецтво терменвокса», де у супроводі фортепіано звучать відомі твори російських та європейських композиторів кінця XIX — початку XX століть.
Терменвокс можна почути в академічній, джазовій, експериментальній та кіномузиці.
Серед сучасних виконавців на терменвоксі — Наталія Термен, Петро Термен, Кароліна Айк та ін. Терменвокс звучить в популярному англійському серіалі «Чисто англійське вбивство» — партія терменвокса Селія Шин.
На терменвоксі грає Ганнібал Лектер в книзі Томаса Харріса.
Серед композиторів, що писали для терменвокса — Богуслав Мартіну,Персі Грейнджер, Крістіан Вульфта ін. В популярній музиці терменвокс застосовував, наприклад, Жан Мішель Жарр у концерті «Space of Freedom»; в Україні терменвокс застосовував одеський гурт Flëur в альбомі «Эйфория».
Хвилі Мартено — електромузичний інструмент, сконструйований Морісом Мартено в 1928 році. Як і більшість електромузичних інструментів тих часів, Хвилі Мартено спираються на радіолампові технології. Як і в терменвоксі, можливість впливу на роботу генератора поміщенням в його поле людського тіла була використана для творення звуку. Хвилі Мартено — гомофонічний (одноголосний) інструмент, однак можливість моделювання звуку рухом тіла давала йому цінну для інструменталістів еластичність. Хвилі Мартено обладнані клавіатурою фортепіанного типу (7 октав) та додатковими пристроями, що дозволяють відтворювати ефекти глісандо та вібрато.
Хвилі Мартено використовувались багатьма композиторами, особливо примітно Олів'є Мессіаном (Турангаліла-симфонія, Три маленькі божественні літургії). Як зазначала виконавиця на цьому інструменті Івонна Лоріо, хвилі Мартено приваблювали О. Мессіана «надзвичайною музичністю і — понад те — неземним звуком, ширяючим над усім оркестром. Саме унікальний звук, досі ніким не чутий. Мессіан був католиком, і приблизно такий звук очікував почути на небесах».
Окрім Мессіана, цей інструмент використовувався П'єром Булезом, Е. Варезом, Д. Мійо, А.Онеггером. Андре Жоліве написав концерт для цього інструменту в 1947 році. Богуслав Мартіну зробив перекладення своєї «Fantasie» для хвиль Мартено, коли переконався, що цей твір заскладний для терменвоксу, для якого був написаний початково.
З 1960-х років Хвилі Мартено часто використовуються в музиці до кінофільмів, переважно науково-фантастичних та фільмів жахів. В 1975 році канадські рок-групи Beau Dommage та Harmonium вперше використали хвилі Мартено в розважальній музиці.
Із 2000 року Хвилі Мартено використовує Джонні Ґрінвуд із гурту Radiohead.
Вокодер — інструмент, призначений для аналізу та синтезу звуків та мовлення. Початково був винайдений як кодифікатор мови для телекомунікацій в 1930-х роках. Вокодер призначався для забезпечення надійного радіозв'язку — голос оцифровувався, кодувався і передавався вузькосмуговим голосовим каналом. Винахідником вокодера вважається американський інженер Гомер Дадлі, який запатентував свій винахід у 1935 році.
З середини 1970-х років вокодер широко застосовується в музичній практиці. Вперше вокодер був використаний групою Kraftwerk в 1974 р. в альбомі «Autobahn», пізніше його широко використовували у своїй творчості Pink Floyd, Жан-Мішель Жарр та інші музиканти.
Лазерна арфа - електронний музичний інструмент, що являє собою кілька лазерних променів, які перекривають, за аналогією з щипками струн звичайної арфи.
Сконструйована німецьким винахідником Бернардом Зайнером в квітні 1981 року і початково була досить небезпечною через значну потужність застосовуваного лазеру. Для уникнення травм при грі на інструменті використовувались спеціальні окуляри та рукавиці з азбесту. Пізніше стали застосовувати слабші, безпечніші лазери. Інструмент має фотоелектричний принцип дії — кожен з лазерних променів потрапляє на фотоелемент, сигнал з якого управляє роботою синтезатора. В основному інструмент використовується для проведення концертів. Відомими виконавцями є Бернард Шайнер, Жан-Мішель Жарр, Клод Ліфанте, Себастьян Памарт.
Драм-машина — електронний прилад, заснований на принципі покрокового програмування для створення й редагування повторюваних музичних перкусивних фрагментів . Класичними драмами-машинами вважаються Roland TR-808 і TR-909.
Перші драм-машини називалися ритм-машинами, оскільки відтворювали вони раз і назавжди запрограмовані ритми, такі як рок, танго, мамбо тощо. Близько 1980 року на ринку з'явилися програмні драм-машини, що дозволяли музикантові запрограмувати будь-який ритм.
В 1990-х роках популярність драм-машин спадала; частково її змінили семплери, програмні секвенцери з віртуальними драм-машинами, а також клавішні робочі станції з вбудованими драм-машинами. Семпли із звучаннями старих драм-машин можна завантажити з інтернет-архівів.
Зазвичай, драм-машина програмується згідно з музичним тактом, поділеним на 16 долей (шістнадцятками у розмірі 4/4), містить звуки кількох інструментів, дозволяє акцентувати певні звуки і т. д. Шляхом з'єднання по-різному запрограмованих тактів можна запрограмувати трек ударних на цілий твір. Інструменти містить панель управління з такими кнопками як «старт», «стоп», «темп», клавіші для підключення інструментів, регулятор їх гучності.
Оптиган — електронний музичний інструмент, що випускався у 1971-76 роках. Назва інструменту походить від поєднання слів «оптика», що вказує на оптоелектронне облаштування, і «орган» — музичний інструмент.
За принципом дії нагадував сучасні семплери — зразки звуків інструментів записувалися на 42-дюймові оптичні диски, звідки зчитувались при подачі відповідної команди інструменту. Тоді як електрооргани використовували для генерації звуку транзистори або лампи, оптиган записував звуки у вигляді графічного зображення звукової хвилі на концентричних доріжках оптичного диску. Зчитування сигналу здійснювалося аналогічно звукової доріжки кіно — світловий сигнал проходив через напівпрозору доріжку, потрапляв на фотоелемент на протилежній стороні інструменту, генеруючи електричний струм змінної напруги, який перетворювався на звуковий сигнал гучномовцем.
Оптиган вважається попередником сучасних інструментів, що оперують банками звуків. Іншим подібним попередником вважається мелотрон, проте перевагою оптигану була необмежена тривалість звуків, оскільки диск всі звукові доріжки являли собою кільце. На відміну від сучасних семплерів, оптиган не містив можливостей встановлювати параметри атаки чи затухання звуку, і оснащувався лише оптичним метрономом.
Синтезатор - електронний пристрій, який синтезує звук за допомогою одного чи кількох електричних генераторів коливань. Необхідне звучання досягається регулюванням властивостей електричного сигналу або параметрів центрального процесора. Остаточно електричні коливання перетворюються у звук через гучномовці (або, при потребі, навушники).
Синтезаторами називають як окремі пристрої, що є основою електронних музичних інструментів, так і властиво електронні музичні інструменти. Синтезатор, виконаний у вигляді корпуса із клавіатурою, називається клавішним синтезатором. Синтезатор, виконаний у вигляді корпуса без клавіатури, називається звуковим модулем і управляється від зовнішніх MIDI-пристроїв (MIDI-клавіатури, секвенсера, або іншого синтезатора). Клавішний синтезатор, облаштований вбудованим секвенсером, називають робочою станцією.
Ранні синтезатори були виключно одноголосними, проте швидкий поступ мініатюризації електронних пристроїв і розвиток мікросхем сприяли й опануванню поліфонії. Синтезатор Polymoog, що випускався у 1975—1980 роках уже мав 4-голосну поліфонію, проте були недостатньо гнучкими в управлінні. Більш просунуті поліфонічні синтезатори ведуть свій відлік з моделей Yamaha GX1, CS-50, CS-60 та Yamaha CS-80, а також Oberheim Four-Voice. Щоправда, і ці інструменти ще були досить складними і дорогими.
Іншим важливим нововведенням стала цифрова пам'ять, що дозволяла швидко перемикати звуки на синтезаторах. Це стало можливим із появою мікропроцесорів на початку 1970-х, проте лише у 1977 році з'явилися перші синтезатори, що використовували мікропроцесор як контролер — це були синтезатори Prophet-5 виробництва Sequential Circuits. З цією моделлю музиканти вперше отримали можливість зберігати налаштування параметрів синтезу у пам'яті інструменту і завантажувати їх з пам'яті простим натисканням кнопки. Prophet-5 також відрізнявся від попередників компактністю. Іншою відомою моделлю поліфонічного синтезатора стала Coupland Digital Music Synthesizer, щоправда, не мала комерційного успіху.
Появу першого цифрового синтезатора датують 1971 роком — це був синтезатор Con Brio ADS (Advanced Digital Synthesizer). А в 1973 року з'явився гібридний аналогово-цифровий Maplin Synthesiser.
Першим цілком доступним, повністю цифровим синтезатором, що був устаткований двома клавіатурами (комп'ютерного та фортепіанного типів) та жорстким диском. Цей синтезатор використали такі музиканти, як Гербі Генкок, Пітер Ґебріел, музиканти гурту Duran Duran та інші.
Цифрові синтезатори були меншими, а згодом стали й дешевшими, у 1980-х роках вже доступними досить широкому загалу. Провідними виробниками цифрових синтезаторів стали японські фірми Yamaha і Casio.
Цифрові синтезатори, однак не витіснили аналогові та й до сьогодення використовуються обидва різновиди. Широко розповсюджені також і можливі комбінації аналогових і цифрових технологій, зокрема ряд цифрових синтезаторів модулюють процеси аналогового синтезу.