5.3.Рондо

Бажання композиторів різнобічно показати навколишній світ призвело до ускладнення музичних форм. Форми стали багаточастинними та багатотемними. Однією з головних тенденцій розвитку було посилення контрасту між частинами твору. Контраст з’явився у тематизмі, у тональній сфері, у темпі, динаміці та жанрі.

Багаточастинна композиція, в якій одна частина, чергуючись з іншими, повторюється кілька разів, називається рондо (італ. rondo — коло). Повторювана тема (не менше трьох разів) називається рефреном (R), інші частини — епізодами (A, В, С, D). Схематично форму рондо можна зобразити так:

Рондо походить від народних хорових пісень, в яких строфа складається із заспіву та приспіву. Незмінний приспів став праобразом рефрену, а заспів, у якому весь час змінювався текст — праобразом епізодів. Рефрен завжди проходить у головній тональності. Епізоди ж написані у різних тональностях і контрастують з рефреном.

У народній музиці рондо зустрічається у танцювальних жанрах, в яких груповий танець чергується з різними сольними виступами танцюристів. Такі рондо відображають характер народного свята, де енергійний, життєрадісний танець змінюється повільнішим ліричним.

У професійній музиці рондо з’явилося у XVII ст., і кожна епоха додавала йому нових рис. Це сприяло виникненню різних типів рондо (старовинне, класичне). Подальший розвиток рондо відбувався у напрямку більшої свободи форми. В романтичній і сучасній музиці у формі рондо пишуть романси, арії, оперні та балетні сцени, окремі частини симфонії.

Найвідомішим рондо є фортепіанне рондо-капричіо Соль мажор Людвіга ван Бетховена. “Лють через втрату копійчини, яка вилилася в капричіо”, — така повна назва цього опусу, що є його короткою програмою. Це рондо порівнюють з розгорнутою комічною розповіддю-сценкою, де музика передає різні контрастні епізоди і ситуації: спочатку — безтурботність, потім — виявлення втрати, чергування надії й хвилювання. Далі — безтямні пошуки з блуканням по тональності, що створюють хаос. Нарешті, скажена лють від марного пошуку. Додатковий комічний ефект створює контраст понять “лють” і “копійчина”. Це гнів з найнікчемнішого приводу. Пригадаємо вирази “буря в склянці води”, “справа не варта виїденого яйця”, “багато галасу даремно” і подібні до них. Слухаючи рондо-капричіо, ми спостерігаємо, як його герой гнівається, під впливом неконтрольованих емоцій втрачає образ розумної урівноваженої людини. Від звуків початкової веселої й безтурботної теми у дусі польки музика переходить до бурхливих пасажів, трелів і арпеджіо в низькому регістрі, які нагадують обурене гарчання. І хоча це лише музичний жарт, він нагадує нам про збереження людської гідності в будь-якій ситуації.

Ще один приклад рондо знаходимо в найвідомішому творі «До Елізи» Л. Бетховена. Його виконують і учні початкових класів музичних шкіл, і піаністи-віртуози. Ця мелодія знайома усім. Але хто ж така Еліза, якій композитор присвятив свій твір, так і залишається таємницею. Спочатку композитор назвав її як Багатель № 25 ля мінор, сама назва "Für Elise" була лише підзаголовком. У формі рондо Бетховен дуже зрозуміло розкрив цілу історію кохання:

рефрен - головна тема твору, тема кохання композитора - лірична, ніжна, немов зізнання в почуттях своїй далекій коханій.
перший епізод - має дещо інший характер і її більш доречно було порівняти з надією на взаємність або радістю від передчуття швидкої зустрічі з коханою.
другий епізод - вривається з абсолютно новими інтонаціями і настроєм. Це вже не колишня лірика, а муки, душевні терзання композитора і неминуче розставання.
закінчується п'єса поверненням головної теми - кохання, але вона сприймається вже трохи інакше.

Дивно, але якщо "вслухатися" в цей твір, можна зануритися в таємні сторінки життя Бетховена та відчути особисті переживання композитора про його нерозділене кохання.

В епоху класицизму у формі рондо найчастіше писали фінали інструментальних сонат. Як приклад такого рондо - ІІІ частина Сонати До мажор українського композитора Дмитра Бортнянського.

Усі шість сонат для фортепіано Бортнянський написав у 80-90-ті роки XVIII ст. Саме тоді він обіймав посаду викладача музики при царському дворі і його твори призначалися тим, хто навчався музиці. Соната До мажор циклічна. Три її частини - різні за образно-емоційним планом:

Іч. - життєрадісна;

ІІч. - лірична;

ІІІч. - рухлива та грайлива.

ІІІ частина сонати написана у формі рондо, де два епізоди контрастують тонально. Третя частина має живий характер, а музика малює картину жвавого танцю.

завдання

Page updated

Google Sites

Report abuse