Кожна мелодія містить ту чи іншу інтонацію, яка визначає її характер. 

Інтонація (від латинської «intono» - голосно вимовляти) - це звукове втілення музичної думки: дрібний мелодичний зворот, виразний інтервал. Знайомі нам з уроків сольфеджіо музичні інтервали, теж можуть нести в собі певну музичну інтонацію. Наприклад, висхідна кварта надає музиці енергійний, часто героїчний характер, чиста квінта звучить спокійно, дає відчуття простору, секста (особливо мала) несе в собі ліричність.

Ще в епоху Відродження композитори знали ці особливості інтонацій і використовували їх. У їх розпорядженні були так звані риторичні фігури, які стали схемами мелодій і асоціювалися у слухачів з певними емоціями і образами.

Мова музики дуже схожа на людську мову. Якщо одне і теж саме слово спочатку просто вимовити, а потім проспівати, то буде видно, що проспіване слово триває довше, ніж сказане. Але ці слова об'єднує однаковий характер звучання, загальний настрій. Адже наша мова складається не тільки зі слів, але також з інтонацій, з якою ми говоримо.

Наприклад, якщо вимовити, а потім заспівати слово «Вставай!», то ми побачимо, що воно в обох випадках буде звучати активно, заклично, а в музичному варіанті цей характер буде навіть більш яскравим.

Бувають інтонації заклику, оклику, питання, жалібні і т.п.

завдання