Образи природи завжди хвилювали багатьох талановитих художників, письменників, поетів і музикантів. У музиці природа стає однією з улюблених тем для втілення. У митців природа наділялась певним філософським змістом: зміна пір року розглядалася як зміна періодів людського життя. Весна, тобто пробудження природних сил, уособлювала початок життєвого шляху і символізувала юність, а зима — кінець шляху — старість.
Пори року в музиці втілювали багато композиторів - цикл концертів А.Вівальді, ораторія Й.Гайдна, танго пір року А. П'яццолли, кантата Л.Дичко та інші.
Чотири концерти циклу «Пори року» (1723) італійського композитора Антоніо Вівальді (1678—1741) — «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима» барвисто змальовують картини природи. Вівальді зміг передати в музиці спів птахів, грозу, дощ. Кожен із концертів складається з трьох частин.
Прийшла весна, й дзвінкими голосами
Ті оспівують пташині хори,
І, перешіптуючись з вітерцями,
Журкочуть, ніжно струмені в ізворі.
Ось набігають хмари неозорі
Весну вславляти громом-блискавками.
Вони не стихли ще, як знов піснями
Її веселощами повняться простори.
(Переклад Б. Йєна)
Концерт № 1 «Весна» розповідає про те, як люди зустрічають оновлення в природі.
І частина написана у формі рондо. Світла, радісна основна тема рефрену, що виконується всім оркестром, визначає радісний настрій всієї частини. Дзвінка, піднесена мелодія має риси танцю і веснянки, опора на звуки тонічного тризвуку, повтор коротких закличних мотивів.
Наступний епізод — гримить грім (“Ось набігають хмари неозорі Весну вславляти громом-блискавками"). Вівальді надзвичайно винахідливо зображує це явище природи: гуркіт грому передано грізним стрімким звучанням всього оркестру, що грає в унісон. У гамоподібних пасажах, що здіймаються, ніби зображено спалахи-блискавки.
Гроза припиняється, замість неї (музика рефрену) — незатьмарена радість від приходу весни. І знову — в наступному епізоді — співають птахи (“Вони не стихли ще, як знов піснями й веселощами повняться простори").
«Палючим сонцем зморює сезон
Людину й стадо, а сосну - вогнями;
Розвіявся, змарнів зозулі тон,
Їй скоро щиглик підігра піснями.
Спіраль зефіру ніжна, та в полон
Її борей загарбує без тями;
І плаче пастушок - бо не крізь сон
Наляканий він фатумом й штормами...»
У концерті «Літо» показана пора розквіту природи, пекуча спека і гроза - буря життя.
«Знемога від спеки» - така перша ремарка композитора. Музика звучить на pianissimo. Вівальді робить невелику зміну настрою: темп цієї частини «не дуже швидко». У музичній тканині багато розривів, «зітхань», зупинок.
1 та 2 епізоди передають голоси птахів - зозуля в етюдному русі шістнадцятих нот; у жанрі токати передана перекличка горлиці і щигля (трелі) .
3 епізод передає діалог вітрів - порив холодного північного вітру Борея, передвісника грози з легким вітром Зефіром, які зображують всі скрипки оркестру з солістом.
4 епізод зображає плач селянина, який змінюється новим поривом грози (тремоло, гамоподібні пасажі).
«Селяни співом і святковим шалом
Частують вдалий урожай добром,
Й, лікером Вакха сповнені, немало
Завершать насолоду ніжним сном ...»
Після запеклого літа з бурхливою грозою композитор повертається до святкової атмосфери «Весни».
Осінь - час урочистості людини над природою (свято врожаю), час її найбільшої впевненості в собі.
В І частині передано життєрадісний настрій селян. У епізодах показані кумедні жанрові сценки захмелілих селян: соліст, в струмуючих у скрипки пасажах, «розливає» вино; мелодії в оркестрових партіях, з їх нетвердою ходою, зображують захмелілих селян. З рештою, все занурюється в сон (скрипка завмирає на одному звуці, що тягнеться п'ять тактів). Завершується перша частина радісним святковим рефреном.
«По льоду іти - розбирати дорогу
Уважно й повільно, бо стра́шать забої;
Ковзнутися й важко на землю упасти,
Ізнов йти на лід, біготня знов нещасна,
Аж доки розверзне той лід свої пласти;
Відчути, як двері залізні б'ють гласно
Сироко й борей, аби вирвати, вкрасти.
Така-от зима, все ж по-свому прекрасна ...»
У четвертому концерті «Зима» Вівальді прагне показати слухачеві різні образи зими — і драму завірюхи, і спокій біля каміна, і радість зимових ігор (відповідний сонет завершується словами «дарує нам зима та свої насолоди»). Для італійського композитора час циклічний і кінець зими — це водночас початок нової весни.
ІІІ частина концерту відображує жанрову сценку: катання на ковзанах. Вівальді зображує в забавних пасажах скрипки - як можна «легко послизнутися і впасти» або як «ламається лід» (якщо дослівно перекладати зміст сонета). Але ось подув теплий південний вітер (сироко) - провісник весни. І між ним і Бореєм розгортається протиборство - бурхлива драматична сцена. Це і є завершення - майже симфонічне - «Зими» і всього циклу «Пір року».
«Пори року в Буенос-Айресі» аргентинського композитора Астора П'яццолли — цикл із чотирьох танго, послідовність яких не має чіткого визначення і у світі їх виконують по-різному. Склалась традиція виконувати «Пори року в Буенос-Айресі» П’яццолли поруч з «Порами року» Вівальді.Тому часто музиканти вибирають саме таку послідовність – Весна, Літо, Осінь, Зима.
Але послідовність написання частин і публікацій П’яццолли була зовсім іншою – враховуючи географічні й кліматичні умови південної півкулі Землі, календарний рік в Аргентині починається від осені, а найтеплішою порою року є зима. Слід теж згадати, що на відміну від «Пір року» Вівальді, П’яццолла річним циклом описує не природні явища, а скоріше суспільні проблеми – це твір про життя бідних людей в Буенос-Айресі, серед яких зародилось і розвинулось саме аргентинського танго. Тому композитором була обрана наступна послідовність частин: Літо-Осінь-Зима-Весна.
В музиці всіх танго композитор сміливо поєднує латиноамериканські, джазові та класичні традиції. Італійське коріння П'яццолли яскраво проявилося в циклі «Пори року в Буенос-Айресі», але тема вівальдіївської «грози», що періодично виникає, свідчить не про просте наслідування великого попередника, а про спадкоємність, перекладену сучасною музичною мовою.
Багато інструментальних та вокальних творів присвячено окремим порам року: Е.Гріг “Навесні”, В.Ракочі “Очима дитини. Світ природи” (Зошит перший) та багато інших.
Е.Гріг
П'єса норвезького композитора «Навесні» (ор.43) - яскрава концертна п'єса. Така назва невипадково обрана композитором. Як весна змінює зиму, так і музика цієї п'єси ознаменовує новий етап в житті композитора.
П'єса могла бути симфонічною поемою.
У цьому творі всі незвичайні інтервали як бусинки нанизані в одне дивне намисто, що начебто відкриває нам картину квітучої долини - струмки, що дзюрчать навколо, спів птахів, різнобарв'я, зелень, блакитність, пронизливе сонячне світло. У контрасті навколишніх гір і каньйонів це сприймається як казка наяву, гімн краси і життя!
Цикл "Очима дитини. Світ природи" сучасного українського композитора Вадима Ракочі розкриває перед слухачем образи природи такими, якими їх бачить дитина.
У широко розкритих очах малюка живе сама природа, бо він інакше відноситься до дзвону весняної капели, до бруньок на деревах, таненню снігу або опалим жовтим листям. Спостерігаючи за роботою мурашки або бджілки, дитина може годинами сидіти і дивитися, що ж вони там таке роблять. Сніжинки, які падають прямо в дитячу долоньку обов’язково піддаються ретельному огляду; строкаті метелики змусять малюка бігати за ними з радісним криком.
Перший зошит складається з 10 п'єс: "Весна. Початок", "Зачарований ліс", "Весняний дощик", "Сонце викупалось у річці", "Злива", "Зоряне небо. Осінній дощ", "Останні айстри", "Листопад. Святвечір", "Зимовий розгардіяш", "І розтане сніг…"