6 грудня – День Збройних Сил України

Сьогодні 6 грудня народ України святкує День Збройних Сил України. В цей урочистий день ми вшановуємо всіх, хто причетний до цього високого звання, звання єдиного для всіх: від вкритих сивиною й увінчаних нагородами фронтовиків, до молоді, яка лише нещодавно одягла військову форму. І цього зв’язку не порушать навіть найбільші зміни в сучасному світі. Ми були і є свідками радикальних змін, які відбуваються і в нас, і в усьому світі. В інших вимірах живе й наше суспільство. Але не можна забувати, відкидати все те, що цьому передувало. Священною є пам’ять про нашу перемогу і про тих, хто її  виборював і платив найдорожчою ціною.

Усі ті, хто є причетними до Збройних Сил України уособлюють всі етапи розвитку нашого славетного війська: ті, хто вів смертельний двобій із фашистом, брав участь у так званих локальних воєнних конфліктах, миротворчій діяльності, несе сьогодні нелегку військову службу на благо Україні.

Як зазначив Тарас Шевченко, « у своїй хаті – своя сила, і правда, і воля», тож маємо обов’язково шанувати тих, чий святий обов’язок – захищати свою хату, боронити свою правду – своєю силою і своєю волею.

 А сьогодні хочемо зробити невеликий екскурс у минуле. Якою ж була наша армія в минулому?

У часи Київської держави військо складалося з дружини князя та народного ополчення. Члени дружини мали вірно служити князеві, бути готовими з ним йти на війну. Князі утримували дружинників, платили грішми, давали землі.

Другою частиною війська було народне ополчення – вої. До ополчення приймали міський люд, селян-хліборобів. При цьому до боротьби з ворогом залучали всіх, незважаючи на вік, озброєність, досвід.

Починаючи з Аскольда і закінчуючи Святославом, кожен з руських князів вважав за необхідне створити власне військо або, точніше, дружину і організувати декілька походів на Візантію. Походи їхні були дуже вдалими, що говорить про добре організоване військо. Святослав неодноразово здійснював військові походи ще й на Балкани, де також мав успіх. Але й доводилося не тільки ходити у походи, а ще й захищати власні території, як це робили Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Данило Галицький.

Україно!

Сивий степ – моя колиска.

І спасибі, що його ти зберегла.

Я вклонюся цьому степу низько-низько,

Поцілую чисту воду джерела.

  Я приляжу серед літа, серед віку,

Припаду чутливим серцем до трави

І почую: десь підкова плаче гірко

І тупоче тьма лихої татарви.

  Я почую: розмовляють між собою

Скромний горбик і запорошений курган.

Ох, чимало костомахою-косою

Накосила тут розлючена карга!

  Україно! Чую голос недалеко:

Ти могил не обмини, не обмани!

Я не знаю – джерело чи око предка

Пильно дивиться на мене з глибини.

Україно! Важким і тернистим був твій шлях із сивої давнини і до сьогоднішніх днів. Протягом віків численні вороги, ніби змовившись, тільки те й робили, що шматували твої землі, топтали твої простори, грабували твої багатства, терзали твої серце і душу

В наших грудях — кулі і ножі,

Нас розп’ято й знищено не раз,

Наші душі нидіють в іржі,

Але промінь віри — не погас.

Героїчною сторінкою історії українського війська, була Запорізька Січ, незламними лицарями духу були запорізькі козаки, такі як Д.Вишневецький, П. Сагайдачний, Б.Хмельницький, І.Мазепа.

Зараз, за допомогою інтелектуальної розминки, давайте пройдемось сторінками історії  українського козацтва. Розгадавши кросворд, ми з вами дізнаємось ключове слово, що  потрібно кожному з нас любити, не цуратись і захищати.

(Учні розгадують кросворд)

Учитель зачитує учням запитання, на які вони мають дати відповіді.

1. Зброя козака.

2. Давнє військо

3. Оборонна споруда часів козацтва

4. Зачіска козака

5. Козацький човен

6. Центр козацтва

7. Козацькі штани

8. Яку назву мала Україна за часів Б. Хмельницького?

9. Яку віру сповідували козаки?

10. Відзнаки козацької старшини

11. Хто очолював козацьке військо

Молодці, ви добре справились із завданням. Отже, ключовим словом є слово «Батьківщина».

Мій край чудовий – Батьківщина!

Тут народились ти і я.

Тут над ставком верба й калина,

Чарівна пісня солов’я.

Все найдорожче в цілім світі,

Бо тут почався наш політ.

Цвітуть волошки сині в житі,

Звідсіль веде дорога в світ.

Усе найкраще і єдине,

І радощі всі, і жалі…

Мій рідний краю, Батьківщино,

Найкраще місце на землі!

Діти, що є батьківщина для кожного із вас? (Учні висловлюють свої думки)

А що ж сталося далі із козацтвом?

Після приєднання України до Московщини права і “вольності” війська запорізького урізались і урізались. А за часів Катерини ІІ взагалі була скасована Запорізька Січ. Останнього гетьмана Петра Калнишевського було заслано у Соловецький монастир. Це сталося 1775 року.

Український народ залишився без власного війська, отже – втратив свободу. Не може бути вільним народ, який не має ким і чим себе захистити.

Але пам’ять про славне козацтво , його традиції, пам’ть про Січ не вмерла.

За Дніпровськими порогами,

           За південними дорогами,

           За степами за широкими,

           Наші прадіди жили.

           Мали Січ козацьку сильную,

           Цінували волю вільную,

           Україну свою рідную,

           Як зіницю берегли.

 За Вкраїну – неньку

          Бились козаки –

           Свист шабель і дзенькіт

           Чую скрізь роки…

           Так усе це близько, -

           В снах біжу навстріч!..

           Бачу рідне військо –

           Запорізьку Січ.

Пройшли роки, пройшли віки у неспокої та боротьбі, і практично без захисту тоді, на теренах нашого краю, наприкінці 19 століття, зародився січовий стрілецький рух. Ця назва свідчила про його зв’язок з традиціями січового козацтва.

З початком першої світової війни розпочалося формування Легіону січових стрільців на засадах офіційних збройних сил для боротьби з царською Росією, за визволення України та здобуття довго омріяної самостійності.

Україно моя!

Ти не вправі тих хлопців забути, —

їх стежки пролягли, наче зморшки,

до твого чола

Побратими мої!

 Ви не вправі тих хлопців забути

Бо жива Україна, і правда на світі жива.

У 1918 році війська Української Центральної Ради були знищені разом зі спробою побудувати Українську державу. І знову, незумівши себе захистити, Україна втратила незалежність.

Під час другої світової війни українці прославили себе і як оборонці рідного краю, і як патріоти, що боролися за незалежність України. І які б зараз не були суперечки, але і збройні формування (ОУН - УПА), і бійці Радянської Армії та учасники партизанських загонів робили все можливе, а інколи і неможливе, для того щоб ми могли жити з вами на своїй землі в мирі. Кожне серце і сьогодні повинно берегти пам’ять про тих, кого немає більше з нами, хто поліг на полі бою.

В нас клятва єдина і воля єдина.

Єдиний в нас клич і порив:

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

  Ми сталлю з гармати, свинцем з карабіна

Розтрощимо вщент ворогів.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

  Вкладає меча в руки вірного сина

Наш край, щоб цей меч пломенів.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

Довгим і тернистим шляхом йшла Україна до дня своєї самостійності. Багато випробувань та негараздів випало на долю українців у боротьбі за свободу та незалежність. І завжди в цій боротьбі поруч із народом йшов воїн-солдат.24 серпня 1991 року Україну було проголошено незалежною державою. Перш за все настала потреба створення національної армії, армії держави, яка отримала незалежність і лише стала на шлях свого відродження та розвитку. 6 грудня 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про Збройні Сили України». Саме ця подія і стала підставою для офіційного встановлення свята - Дня Збройних Сил України.

20 років, які минули з того дня, вже стали надбанням історії.

Україна сьогодні – незалежна держава. Українські Збройні Сили покликані охороняти незалежність рідної землі. І служать наші хлопці сьогодні на Батьківщині. Ми любимо свою армію. Служити в ній – справа честі та обов’язку кожного справжнього патріота рідної землі.

Проводжали хлопця в армію служити,

А в очах юначих іскорка жива,

Пахнуть стиглим садом,

Пахнуть спілим житом

Вишиті любов’ю батьківські слова.

Проводжають хлопця.

Друзів повна хата,

За столом розмова повінню тече,

Лиш притихла мати, лиш схилилась мати,

На уже доросле синове плече.

Співає вулиця святкова,

В солдати проводжає хлопця,

Веселий сміх, жива розмова

У бризках вранішнього сонця.

  Луна на всі лади співучі

Дзвінка мелодія баяна.

І поруч ніжна і присмучена

Із хлопцем дівчина кохана.

  Ще буде зустріч, наче спалах

Нової радісної зірки.

І губи солодко підпалить

Весільне веселисте “гірко”

  А зараз вулиця святкова

В солдати проводжає хлопця,

Веселий сміх, жива розмова

У бризках вранішнього сонця.

  В душі схвильованій юначій

Кружля земля і небо синє,

А мати схлипне – та й заплаче

І не надивиться на сина.

Хто знає, що, як оберіг, дає мати в дорогу призовнику?

(Учні дають відповідь на запитання)

Дійсно мати давала рушник на долю і на щастя своєму сину. (Коли вчитель говорить свої слова, починає тихенько звучати запис пісні «Пісня про рушник».Потім запис вмикається голосніше і всі присутні слухають пісню)

У Конституції України сказано, що служба в Збройних силах України, захист Вітчизни, її незалежності та територіальної ціліснос ті - почесний обов'язок кожного молодого громадянина. І ми віримо,що наші хлопці і юнаки з честю виконуватимуть свій обов’язок перед Батьківщиною, і що наше українське небо буде мирним і безхмарним!

Земля безкінечна і море безкрає.

В незнані країни нас водить буття.

Та з мандрів далеких завжди повертаєм

В той край, де матуся дала нам життя.

В творінні й коханні, щоб бути щасливими,

Щоб діти співали, щоб квітли сади,

Любіть Україну, як матір єдину,

Любіть її всюди, любіть назавжди.

Щоб ваші серця у ярмі не стогнали,

Щоб ви не відчули душі пустоти,

Любіть Україну, як матір єдину,

Любіть її всюди, любіть назавжди.