Однією з найважливіших складових процесу розвитку дітей є процес соціалізації особистості, під час якої на дитину впливають різноманітні соціальні інститути, такі як сім`я, дошкільні та загальноосвітні заклади, позадошкільні заклади, засоби масової інформації (радіо, телебачення) та живе безпосереднє спілкування з оточуючими людьми.
Соціалізація – процес входження особистості в соціум, її взаємодія з суспільством – прийняття правил, норм, цінностей і моралі цього суспільства, набуття соціального досвіду.
Під час вторинної соціалізації, коли дитина йде у дошкільний заклад, школу і коло її спілкування збільшується – вона починає спілкуватися з однолітками, вихователями, іншими дорослими людьми і відповідно засвоює певні, вже нові для неї, норми, правила, цінності та моралі які існують у навколишньому середовищі.
Для забезпечення позитивного соціального розвитку дитини можна використовувати такі прийоми, як демонстрація власної позитивної дії, заміна, «переключення» уваги, запровадження правил і відповідних наслідків, виконання чи невиконання.
Особистий приклад. Діти вчаться поводитися, спостерігаючи за навколишніми. Приклад інших показує дітям, що таке «добре» і що таке «погано». Їм дуже корисно бачити, що дорослі поводяться з дітьми ласкаво, спокійно, доброзичливо; допомагають розв’язанню проблем; пропонують допомогу і підтримку тим, хто її потребує, не заважають і не забороняють дітям робити те, що вони роблять; не заважаючи іншим.
Навіть якщо діти ще не можуть відтворити слова «дякую», «будь ласка», для них буде корисним бачити зразки ввічливої поведінки.
Особистий приклад ефективний тоді, коли увага звернена на позитивну поведінку. Поєднання дій і слів допомагає дітям зрозуміти зміст правильної поведінки. Наприклад, вихователь, витираючи стіл після сніданку, коментує свої дії: «Я витираю стіл, щоб він був чистим. Ти вирішив допомогти мені? Ось тобі ганчірка. Разом ми справимося швидше». Якби дорослий не коментував своїх дій, дитина, мабуть не затримала б свою увагу на них.
Заміна і «переключення» уваги. Цей прийом відвертає увагу дитини від небажаних дій і предметів. Різкі вимоги і вилучення небажаних предметів без надання заміни не настільки ефективні і часто призводять до конфліктів і взаємного невдоволення.
Правила. Правила є показниками поведінки. Вони подібні до невидимої огорожі, яка окреслює межі. У міру того, як діти опановують правила, вони починають розуміти, що можна робити, а чого – ні. Таке розуміння додає дітям упевненості і почуття захищеності, проте це не відразу досягається. Дітям властиво «випробувати» правила для того, щоб переконатися в їх правильності. Хтось більше захоплюватиметься цими дослідженнями, хтось – менше. Однак усі діти мають зрозуміти, що у дозволеного є межа. Наскільки добре діти це зрозуміють, залежатиме, зокрема, й від того, наскільки добре дорослі сформулюють правила і як вони самі дотримуватимуться їх.
Правила мають бути конкретними, позитивними й обґрунтованими.
Наприклад, правильніше сказати: «Візьми тільки одне печиво» замість «Не бери багато печива» це більш ніж одне, але у дитини щодо цього може бути своя думка.
Ефективні правила формулюються в позитивному тоні.
Дітям легше зрозуміти як слід діяти, коли їм кажуть: «Скажи, що зараз твоя черга», а не «Не бийся».
Порівняйте самі:
«Не поспішай під час їжі» - «Будемо їсти повільно»;
«Не кричи голосно» - «Будемо розмовляти тихіше»;
«Не забирай іграшки» - «Іграшки в групі для всіх дітей»;
«Не малюй на стіні» - «Малюй на папері»
Наслідки. Наслідки – це результат поведінки, яка визначає ймовірність повтору подібної поведінки в майбутньому. Позитивні наслідки приводять до повтору подібної поведінки в майбутньому. Корективні – знижують таку ймовірність.
Позитивні наслідки. Посмішка, поплескування по спинці, підбадьорливі слова чи похвала означають для дитини, що ви схвалюєте те, що вона зробила. Спостереження за дітьми дає можливість помітити: хто з дітей намагається виконати правило, робить спробу, нехай навіть не зовсім успішну. Якщо дорослі схвалюють такі спроби, діти прагнутимуть до повторення.
Корективні наслідки. Якщо Ігор кидає іграшки на підлогу, то логічним наслідком такого поводження буде складання іграшок на місце. Якщо Катруся кидає пісок в обличчя іншій дитині, то логічним наслідком для неї – допомогти вихователю помити цій дитині очі. В обох випадках такі логічні наслідки показують дитині, що її дії були неправильними, що неправильна поведінка неприпустима і її наслідки потрібно виправляти.
Карати дітей – насильно саджати на стільчик, ставити в куток, скривджувати словами – неприпустимо і це, як правило, не дає позитивного результату без зовнішнього контролю.
Як вчити дитину за правилами.
Формулюйте очікування чітко і стисло. Багатослівність збиває дітей з пантелику.
Одночасно запроваджуйте не більше 1– 2-х правил. Вам самим складно відстежити виконання цих правил усіма дітьми.
Будьте послідовними, вимагаючи від дітей виконання правил. Дітям складно зрозуміти, чого від них хочуть, якщо правила постійно змінюються і до різних дітей застосовуються по-різному. Наприклад, є правило: після відвідування туалету слід обов’язково мити руки. Потрібно вимагати дотримання цього правила щоразу, коли дитина користується туалетом. Ретельність вимоги виконання правила робить життя передбачуванішим.
Формулюйте правила як пропозиції, а не як заборони чи накази. Малюки краще відгукуються на позитивні правила.
Кажіть «спасибі» і «будь-ласка». Ввічливість надає тону співпраці і моделює поведінку очікувану дорослими.
Наголошуйте на поведінці дитини, а не на її характері. «Я засмучуюся, коли ти б’єшся. Від удару буває боляче». «Ти взяла у Ганнусі іграшку. Ганнуся засмутилася». «Ти зібрала серветки». Варто уникати висловлень на кшталт: «Мені не подобаються маленькі хлопчики, які б’ються», «Мені не подобається, коли відбирають іграшки», «Розумна дівчинка, зібрала всі використані серветки».
Використовуйте і слова, і дії. Негайно зупиняйте дії дітей, якщо вони можуть бути небезпечними для них самих чи для навколишніх. Наприклад, двоє малюків б’ються через іграшку. Зупиніть бійку, взявши обох за руку чи розведіть їх у різні кутки кімнати. Якщо дитина забралася на верхню поперечину шведської стінки і збирається стрибнути звідти – зупиніть її. Коли небезпечна ситуація залишиться позаду, діти краще зрозуміють, що ви від них вимагаєте і що з цього приводу міркуєте.
Будьте терплячими, вимагаючи виконання правил. Малюки – новачки в суспільстві. Від них не можна очікувати дотримання правил на першу вимогу. Ставтеся до дітей, як до новачків, які ще тільки вчаться. Якщо у дітей проблема з виконанням правил, спробуйте:
Ø повторити свої слова повільно і чітко;
Ø сказати теж саме, але простішими словами;
Ø супроводити свої слова жестами;
Ø показати дітям, чого ви від них вимагаєте.
Що робити у випадках «зухвалої поведінки»
Емоційні спалахи. У цьому стані дитина верещить, вона червоніє, руки і ноги тремтять. Такі спалахи виникають від нездатності малюка впоратися зі своїми емоціями гніву чи з фрустрацією (розчаруванням).
Якщо це фрустрація, то з такими спалахами найкраще справитися, змінивши умови які її викликали. Наприклад, замінивши велосипед, який завжди падає, забравши пірамідку, яка ніяк не складається, додавши іграшки у центр піску та води.
Якщо це – гнів, то тактика має бути іншою. Такі спалахи найкраще ігнорувати, бо якщо в такій ситуації звертати на дитину увагу, вона буде й надалі дозволяти собі подібне поводження. Після того як спалах затихне, дорослий має приділити дитині увагу, заспокоїти її, допомогти справитися з ситуацією. Наприклад, після істерики через вантажівку, яка дісталася іншій дитині, можна сказати: Ну, ось ти й перестав плакати. А тепер пошукаємо трактора».
Негативізм малюків. Іноді малюки роблять протилежне тому, чого від них хочуть чи очікують дорослі, або ж кричать: «Ні!», у такий спосіб стверджуючи власну автономію. Це неминуче призводить до зіткнення між дорослими й дітьми. Щоб запобігти таких негативних ситуацій можна використовувати такі прийоми.
Не використовувати ультиматумів. Замість того, щоб сказати: «Підніми зараз!», краще сказати: «Як ти гадаєш, куди краще покласти цю іграшку?» чи «Як ти гадаєш, ляльку краще покласти на ліжко чи посадити на стілець?». Такі формулювання допоможуть дітям приймати рішення, а отже, контролювати ситуацію, що й стало, власне, причиною конфлікту.
Дати дітям можливість вибору. Малюки шукають можливість проявити свою
силу. Приймаючи рішення, які шкарпетки одягти, який папір використовувати або що з’їсти спочатку, вони ніби стають відповідальними за ситуацію. Даючи дітям можливість обрати одну з двох позитивних ліній поведінки, дорослі допомагають їм відчути власну успішність і використовувати власну силу у позитивному напрямі.
Коли діти кажуть «ні», не реагуйте відразу, зробіть паузу. Уникайте конфронтації з дітьми. Намагайтеся здійснити заміну чи змінити їхній напрям. Невелика пауза дасть дитині можливість заспокоїтися, а вам – зібратися з думками і знайти конструктивне рішення. Друга спроба вже не викликає такого негативного прийому.
Моральний розвиток — рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованості моральних почуттів і моральної поведінки.
Становлення уявлень особистості про світ, стосунки людей, про себе починається у дошкільному дитинстві одночасно з розвитком почуттів і моральних якостей (гуманізму, колективізму, любові до батьків та ін.). Перші уроки моралі дитина засвоює у сім'ї, опановуючи з допомогою батьків норми порядності, доброти, працьовитості тощо. У процесі морального розвитку протягом дошкільного дитинства під впливом дорослих формується спрямованість особистості — система мотивів поведінки.
Сформовані в дошкільному віці основи моральної спрямованості особистості значною мірою визначають подальше її життя, а виправити допущені батьками, педагогами помилки у моральному вихованні дітей важко або неможливо.
Моральне виховання — цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.
Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини.
Моральне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його самовдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості:
— цілеспрямованість (полягає в чіткій окресленості мети педагогічних впливів);
— багатофакторність (передбачає враховування усіх чинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання);
— віддаленість у часі результатів роботи (виховання є тривалим процесом, результати якого не можуть бути досягнутими відразу);
— неперервність (полягає в систематичності взаємовпливів вихователя і вихованця);
— визначальна роль педагога (педагог має бути моральним взірцем для дитини);
— цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх виховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).
Моральне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Особливо значні зміни відбуваються у мотиваційній сфері дитини-дошкільника, що виявляються у розвитку моральних мотивів поведінки, а на етапі старшого дошкільного віку вони набувають супідрядності — підпорядкованості певній вищій меті. Тому неувага до морального виховання в дошкільному віці не може бути компенсована у подальші роки.
Моральне виховання тісно пов'язане з моральним розвитком, оскільки взаємодія між педагогічними впливами і розвитком особистості відбувається через сприймання, усвідомлення, оцінку й перевірку досвідом моральних вимог.
Дошкільне дитинство є початковим періодом становлення особистості, коли формуються основи характеру, ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засвоюються моральні норми поведінки, важливі для особистісного розвитку якості психіки. Однією з перших моральних потреб є потреба у спілкуванні. Задовольняється вона у процесі взаємодії з дорослими, які добирають педагогічне доцільні зміст і засоби спілкування. У ньому дитина здобуває перший досвід моральної поведінки. Це аж ніяк не означає, що дорослий формує її за власним задумом чи зразком. Дитина розвивається лише тоді, коли сама активно діє. Мистецтво вихователя виявляється у пробудженні і спрямуванні її активності на самовиховання.
Процес морального формування особистості відбувається нерівномірно. У кожний період дошкільної пори дитина виходить на якісно нові рівні морального розвитку. Такими рівнями є:
1. Уявлення про моральні норми. У молодшому дошкільному віці виникають перші уявлення про те, що добре, а що погано. Це відбувається у процесі формування нового типу стосунків між дитиною і дорослим. Розвиток самостійності дитини у цей час супроводжується потребою співучасті в житті дорослих, спільній діяльності з ними. Прагнення до позитивної оцінки, підтримки і схвалення своїх дій сприяє організації процесу засвоєння дитиною моральних норм.
У середньому дошкільному віці яскраво виявляється позиція «захисника» норм поведінки, еталоном яких є дорослий. Як правило, у своїх скаргах діти здебільшого повідомляють, що хтось із однолітків не дотримувався вимог дорослого чи правил поведінки. Перший етап формування у дітей уявлень про добро і зло, про те, як потрібно поводитися з іншими людьми, як відноситись до своїх і чужих учинків, пов'язаний із безпосереднім емоційним ставленням до людей, які пред'являють ці вимоги.
2. Моральні почуття і мотиви поведінки. У старшому дошкільному віці моральні почуття і знання пов'язуються з почуттям обов'язку. Дитина у цьому віці здатна усвідомлювати моральний смисл своєї поведінки. Виникають внутрішні моральні інстанції (Л. Виготський) — прагнення поводитися згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають дорослі (батьки, вихователі), а тому, що це приємно для себе й інших.
Протягом дошкільного дитинства розвиваються такі внутрішні моральні якості:
— почуття власної гідності. Дитина відчуває гордість за добре виконану роботу, гідний вчинок, свою поведінку загалом;
— почуття сорому. Виявляється у ніяковості, яку дитина відчуває від невдалого вчинку, власної провини — спочатку під впливом зауважень дорослого («Як тобі не соромно!»), а в старшому дошкільному віці воно поєднується з почуттям власної гідності і стає стійким («Погано чинити не слід не тому, що покарають, а тому, що соромно»). Дитині також соромно, коли принижують її гідність. Щоб уникнути сорому, докорів дорослих, вона може утриматися від учинків, які викликатимуть осуд;
— почуття обов'язку. Виявляється воно у формі емоційних станів, розвиваючись у діапазоні від задоволення, яке 3—4-річна дитина відчуває при схваленні дорослим її поведінки, до радості за добрий вчинок, допомогу товаришеві, виконане доручення (у 5—6 років). Як стверджують дослідники, у 6 – 7-літніх дітей почуття обов'язку є мотивом їхніх учинків, переживається глибоко, стає стійким. Це почуття впливає на поведінку, спонукає до вияву турботи про товаришів, чуйності, симпатії, відповідальності, сприяє подоланню егоїстичних тенденцій у поведінці. Однак у цьому віці воно властиве ще не всім дітям.
Важливе значення для засвоєння моральних норм має така особливість дітей, як прагнення до контакту з однолітками, яке можна задовольнити лише за умови дотримання моральних вимог і правил, орієнтації на можливість бути зрозумілим у колективі. Іноді грубий учинок чи конфлікт може бути спричинений незнанням того, як слід поводитися у конкретній ситуації, чого уникати. Досвід негативної поведінки дитини може призвести до замкнутості, відчуження та інших небажаних наслідків. Більшість «важких» дітей у період дошкільного і молодшого шкільного віку відчували дефіцит уваги, розуміння у спілкуванні з однолітками і тому часто конфліктували з педагогами, батьками, товаришами.
3. Звички моральної поведінки. Виховання моральної поведінки означає забезпечення єдності мотивів і дій особистості. Моральні мотиви спонукають до певної дії, надають поведінці особистісного змісту. У дошкільному віці починається формування ієрархії (підпорядкування) мотивів поведінки, які є свідченням моральної вихованості. Адже один і той самий учинок може бути зумовлений різними мотивами і свідчити про різні рівні засвоєння певних норм. Наприклад, одна дитина допомагає однолітку, сподіваючись на його вдячність і підтримку в майбутньому; інша — щоб її добрий учинок помітив і відзначив педагог; третя — тому що у складному становищі опинився її друг; четверта — керуючись почуттям співпереживання.
Моральне виховання передбачає становлення у дитини системи домінуючих мотивів, що відповідають моральним нормам і визначають її стосунки з оточуючими людьми. Важливим аспектом розвитку мотивів поведінки у дошкільному віці є підвищення рівня їх усвідомленості: дитина починає розуміти, чим зумовлені її вчинки, як пов'язані вони з наслідками поведінки. Це стає можливим завдяки розвитку в дошкільника самосвідомості — розуміння того, ким він є, якими якостями наділений, як ставляться до нього інші і чим зумовлене це ставлення. Самосвідомість виявляє себе через самооцінку — вміння оцінювати свої досягнення і невдачі, якості і можливості. Розвиток самосвідомості не означає, що дитина вже не потребує виховних впливів дорослого. За твердженням французького психолога Анрі Валлона (1879—1962), для розвитку особистості дитини віком від 3 до 6 років украй необхідна прихильність людей. Без неї дитина може стати жертвою страхів і тривожних переживань, її може вразити психічна атрофія, слід від якої нерідко зберігається протягом усього життя і позначається на смаках і волі індивіда.