Хімічна та біологічна зброя

Зловживання науковими досягненнями з метою створення зброї, здатної отруювати людей і поширювати хвороби, завжди викликало тривогу та різко негативну реакцію громадськості. Жах громадськості перед загрозою використання такої зброї відображений у зверненні МКЧХ в лютому 1918 року, де вона охарактеризована як «варварський винахід», який «можна назвати лише злочинним».

Протягом століть існувала заборона на подібну зброю, однак використання отруйних газів під час Першої світової війни змусило прийняти першу міжнародну угоду щодо цієї зброї, а саме Женевський протокол 1925 року, що забороняє задушливі, отруйні та інші гази, а також бактеріологічні методи війни.

Незважаючи на величезні людські втрати, руйнування та злочини проти суспільства під час Другої світової війни, воюючі сторони не використали хімічну та біологічну зброю один проти одного. Можливо, це було обумовлено побоюванням дій з використанням аналогічної зброї, але не слід скидати з рахунків і той факт, що Женевський протокол 1925 року встановив нову чітку норму міжнародного права.

Положення Протоколу дотримувалися майже у всіх з багатьох сотень озброєних конфліктів, що відбулися після 1925 року. Кілька добре відомих порушень отримали широкий розголос і викликали загальний міжнародний осуд, а в деяких випадках закінчилися кримінальним переслідуванням.

Протокол 1925 року став поворотним пунктом міжнародного гуманітарного права. Згодом, у 1972 та 1993 роках, були прийняті правові документи в формі конвенцій.

Конвенція 1972 року, котру зазвичай називають Конвенцією про біологічну зброю або Конвенцією про заборону біологічної та токсичної зброї (КБТЗ), стала найважливішим кроком на шляху до повної заборони цих огидних видів зброї. Оскільки Протокол 1925 року вже заборонив використання такої зброї, Конвенція заборонила розробку, виробництво, накопичення запасів, придбання, збереження та передачу цієї зброї та систем її доставки, також зажадавши знищення засобів доставки такої зброї.

Конвенція 1993 року про хімічну зброю (КХЗ) стала аналогічним правовим інструментом, поширивши заборону використовувати цю зброю, передбачену Протоколом 1925 року, на розробку, виробництво, накопичення запасів, збереження та передачу хімічної зброї й засобів її доставки. Конвенція також передбачає знищення цієї зброї та засобів її доставки.

Відповідальність за міжнародні заходи перевірки несе Організація з заборони хімічної зброї зі штаб-квартирою в Гаазі. Вона надає державам технічну допомогу в імплементації положень Конвенції. Крім того, кожна держава повинна заснувати національний орган для забезпечення імплементації Конвенції та зв'язку з Організацією й іншими державами.

МКЧХ закликає посилити боротьбу з загрозами, зокрема мобілізувати те, що він називає «мережею запобігання», – міжнародне співтовариство всіх, хто має стосунок до медико-біологічних наук і біотехнологій, як-то громадські або приватні структури, наукові або непрофесійні, всі, хто може сприяти запобіганню катастрофічним наслідкам нерегульованого розвитку біотехнологій.

Окрім цього, МКЧХ висловлює стурбованість інтересом, котрий представники поліції, сил безпеки та збройних сил виявляють до застосування токсичних видів зброї, в першу чергу, небезпечних анестезуючих засобів, як зброї для підтримки правопорядку. В результаті застосування таких засобів особи, проти яких вона застосовується, втрачають свідомість або на довгий час опиняються виведеними з ладу. Це називають «інкапаситично хімічними речовинами».

МКЧХ скликав дві міжнародні наради експертів у 2010 та 2012 роках для розгляду наслідків застосування «інкапаситично хімічних речовин». В ході цих нарад було встановлено, що застосування такої зброї загрожує життю та здоров'ю людей, може підірвати норми міжнародного права, що забороняють хімічну зброю, а також створює небезпечні передумови для повернення до застосування хімічної зброї при збройних конфліктах.