Захист журналістів

Журналісти та інші представники преси, які працюють у зонах бойових дій, стикаються з багатьма загрозами. Найсерйозніша проблема – навмисні акти насильства, спрямовані проти них. Це пов'язано з тим, що в еру інформації фоторепортажі та новини можуть зіграти вирішальну роль у результаті збройного конфлікту. Внаслідок цього, спроби перешкодити журналістам виконувати їхні професійні завдання під час збройного конфлікту трапляються дуже часто. Здійснюється це різними способами – від заборони доступу в певні райони, введення цензури та незаконного утримання під вартою, до прямих нападів на представників преси.

Згідно зі статтею 79 Першого Додаткового протоколу, журналісти мають такі ж права та ступінь захисту, що й мирні жителі під час міжнародних збройних конфліктів. Таким чином, норми щодо мирних жителів, зазначені в Женевських конвенціях і Додаткових протоколах, стосуються й журналістів.

Якщо журналісти – не громадяни країни, що їх утримує, вони одержують можливість користуватися захистом, передбаченим Женевською конвенцією IV. Крім того, за будь-яких обставин журналісти та інші представники преси користуються щонайменше фундаментальними гарантіями, встановленими статтею 75 Додаткового протоколу I, що забороняє, зокрема, насильницькі дії, котрі створюють загрозу життю або здоров'ю людей, які перебувають під владою сторін конфлікту, тортури будь-якого роду, посягання на людську гідність і взяття в заручники. Вміщені під варту представники преси користуються тими ж фундаментальними гарантіями, незалежно від того, чи відбувається їх затримання в зв'язку з міжнародним або не міжнародним конфліктом. Будучи мирними громадянами, журналісти під час не міжнародного збройного конфлікту користуються захистом статті 3 Женевської конвенції, Додаткового протоколу I і звичайного міжнародного права.

Існує відмінність між «військовими кореспондентами» та «журналістами»: і ті, й інші належать до категорії мирних громадян, але тільки військові кореспонденти можуть отримати статус військовополонених і мають право на супровід збройних сил. Завдяки цьому, потрапляючи в полон, вони отримують такий же правовий статус, як і учасники збройних сил і користуються захистом Женевської конвенції III.

Доля представників преси, на яких здійснюються прямі напади, або які потрапляють у число зниклих безвісти чи стають заручниками в воєнний час і в період внутрішніх заворушень, викликає велику стурбованість МКЧХ. З 1985 року там постійно працює гаряча лінія для журналістів, які опинилися в скрутному становищі. Чинне законодавство надає достатній захист. Він забезпечує надійну та реальну базу для захисту представників преси, коли вони працюють на полі бою. Найсерйозніша проблема полягає не в браку правил, а в нездатності імплементувати їх і систематично розслідувати, карати та переслідувати порушення.