Захист медичних працівників і установ

Як реальне насильство, так і загроза його застосування щодо поранених і хворих, медичних працівників і установ є однією з найсерйозніших гуманітарних проблем сьогодення, якій, на жаль, не приділяється достатньо уваги. По всьому світу в ході конфліктів і потрясінь акти насильства порушують роботу медичних служб у моменти, коли їхньої допомоги потребують найбільше. Комбатанти та цивільні особи помирають від ран, з якими вони могли б вижити, тому що їм не дозволяють отримати своєчасну медичну допомогу, на яку вони мають право.

До медичних закладів належать:

• лікарні, поліклініки, пункти надання першої допомоги;
• лабораторії та банки крові;
• склади медичного майна.

До медичного персоналу належать:

• лікарі та медичні сестри;
• особи, які надають першу допомогу;
• санітари та співробітники з числа допоміжного персоналу, які виконують медичні функції, забезпечують роботу медичного закладу або працюють у якості водіїв машин швидкої допомоги.

До медичного транспорту належать:

• машини швидкої допомоги;
• госпітальні судна;
• санітарна авіація;
• автомобілі, що перевозять медичне майно.

Деякі напади на медичні об'єкти та персонал, на медичний транспорт і пацієнтів – навмисні. Інші носять випадковий характер – це так званий «супутній збиток», нанесений при обстрілі медичного закладу, в результаті якого пацієнти та персонал отримують поранення, або потрапляння машин швидкої допомоги під перехресний вогонь при зборі поранених. В обох випадках – як при здійсненні навмисних нападів, так і при нанесенні випадкового збитку – нерідко відбуваються порушення міжнародного права. Надання медичних послуг ускладнюється також унаслідок побічного ефекту ситуацій насильства, котрі виявляються в тому, що медичний персонал кидає роботу, в лікарнях закінчуються запаси медикаментів і матеріалів, а кампанії по вакцинації припиняються. У ситуації насильства цілі групи населення можуть бути залишені без необхідної допомоги, що може негативно позначатися на житті людей протягом тривалого часу в майбутньому.

Відповідно до положень міжнародного гуманітарного права, напади на медичні установи, персонал і транспорт, що виконують свої виключно медичні функції, суворо заборонені. Медичні установи повинні бути ізольовані від впливу конфлікту, включаючи насильницьке перешкоджання їхній роботі, наприклад, шляхом позбавлення доступу до енерго- та водопостачання. Медичним працівникам не повинні заважати при виконанні ними виключно медичних завдань. Вони не повинні піддаватися покаранням за здійснення діяльності, сумісної з медичною етикою. Їх не повинні змушувати виконувати дії, що йдуть врозріз з медичною етикою. Наприклад, їх не можуть примушувати до повідомлення інформації про місцезнаходження противника. Медичний транспорт не повинен зазнавати нападів, його не можна викрадати або заважати його роботі іншим чином незалежно від того, військовий він чи цивільний.

Слід визнавати факт, що реальне насильство та погрози його застосування щодо медичних працівників, медичних об'єктів і одержувачів медичної допомоги сьогодні є однією з найбільш серйозних і поширених гуманітарних проблем. Існує гостра необхідність поліпшити ситуацію в галузі забезпечення безпеки поранених і хворих, медичного персоналу, медичних об'єктів і транспортних засобів в умовах конфлікту та інших ситуацій насильства. Необхідно вживати активніших дій для забезпечення своєчасного надання медичної допомоги пораненим і хворим, наявності медичних установ і персоналу для роботи з ними, постачання цим установам достатньої кількості медикаментів і медичного обладнання, а також для забезпечення безпеки таких об'єктів і персоналу.

Проблема забезпечення безпеки в галузі надання медичної допомоги не може бути вирішена зусиллями виключно осіб і організацій, задіяних у ній. Першочергова відповідальність лежить на урядах і представниках збройних груп. Червоний Хрест прагне створити атмосферу небайдужості до цієї проблеми, аби домогтися суворішого дотримання правових норм, що забезпечують безпеку в сфері надання медичної допомоги, а також у рамках своєї діяльності на місцях зробити все можливе для безпечного надання ефективної та неупередженої медичної допомоги всюди, де організація виконує свої завдання.