ТАРАСИ, Поліський район

60 км від ЧАЕС, відселення розпочалося у 1992 р. за рішенням Уряду України.

Зона радіоактивного забруднення – 2

Кількість населення 630 осіб

Відомий з 18 ст., мало назву Тарасів хутір, за збільшенням населення - село Тараси.

За легендою першим жителем був чоловік на ім’я Тарас.

Село розміщуєтьсясеред болот та дубових лісів за 7 км від колишнього районного центру Поліське (Хабне), і за 22 км від залізничної станції Вільча. Розташоване вздовж правого берега річки Уж. Через річку межує з селом Ступища (тепер частина села Мотійки) Народицького району Житомирської області.

З 1850 належало до Хабенського маєтку поміщика Горвата, фільварку Каролін (тепер село Володимирівка). У фільварку вирощували жито, хміль, картоплю. 1864 року у селі мешкало 427 мешканців, 1887 року — 580 осіб. На річці діяв водяний крупчастий млин.

1900 року село було у складі маєтку поміщика Горвата та мало 130 дворів та населення 976 мешканців (485 чоловіків та 491 жінка). Селяни займалися хліборобством. У селі була школа грамоти, один хлібний магазин. Пожежний інвентар складався з 3 бочок і 3 багрів

Унаслідок колективізації у 1931 році у селі було організовано колгосп ім. Петровського, що спеціалізувався на конярстві та виробництві льону. Частину селян було розкуркулено. Зокрема, Купрієнка Володимира було засуджено лише за відвідини затриманого у Народичах друга Федора Офсійовича Приходька. Останнього було відпущено, а першого заслано на виправні роботи з конфіскацією майна. Після початку Другої світової війни село було окуповане. У листопаді 1943 року повернулась радянська влада^.

За радянських часів (дані 1971 року) село, - центр сільської Ради, населення 760 осіб. Сільській Раді підпорядковане с. Володимирівка. На території Тарасів розташована виробнича бригада колгоспу „Зоря комунізму“, центральна садиба якого — у Володимирівці. За успіхи в розвитку сільського господарства 11 колгоспників нагороджені орденами й медалями СРСР. У Тарасах працювала восьмирічна школа, клуб, бібліотека. 57 жителів — учасників Великої Вітчизняної війни — удостоєні урядових нагород.

Стараннями сільського майстра Купрієнка Федора Володимировича (1912-1984) у Тарасах збудовано новий водяний млин, функціонував льонопереробний пункт з гідросиловою установкою, а село було електрифікаціковано ще у кінці 1940-х за рахунок міні-ГЕС.

У 1973 році закінчено будівництво двоповерхового будинку культури. На першому поверсі були бібліотека, зал для глядачів з кіноустановкою фоє, гримерною. На другому поверсі були сільська рада, кімната відділу колгоспу «Зоря комунізму», кімната обрядових дій, кімната побуткомбінату

З 1987 року в селі будувалась нова школа з теплицею, дитячий садок, банно-пральний комбінат. Було проведено газ та воду, дороги заасфальтовано.

У 1992 р. віднесене до зони безумовного (обов'язкового) відселення,

Офіційно зняте з обліку 1999 року.

Радіаційний фон на період відселення

120 – 450 мкР/год (до 30 разів перевищував допустиму норму)

Рівень забруднення Цезієм-137

1986 рік –185- 555 кБк/м² (перевищує доаварійний у 277 разів)

555-1480 кБк/м² (частина села перевищує доаварійний до 740 разів

2006 рік – 185- 555 кБк/м² (перевищує доаварійний у 277 разів)

Рівень забруднення Стронцієм-90

1986 рік – 10-20 кБк/м² (перевищує доаварійний до 20 разів)

2006 рік – 4-10 кБк/м² (місцями дещо знизився, але перевищує доаварійний до 10 разів)

Ізотопи плутонію 0,2-0,4 кБк/м², є плями 0.4-0,1 кБк/м² америцію 0,2-0,4 кБк/м²

Прогноз по америцію до 2056 року плями 04,-1 кБк/м² , 0,2-0,4 кБк/м²