З 1 серпня 2025 року набирають чинності основні положення законодавства України про відкритий банкінг. Цей крок має стимулювати інновації, сприяти більшій різноманітності та персоналізації послуг, а також підвищити конкуренцію у фінансовому секторі. Важливо, що нова нормативно-правова база була розроблена з метою приведення платіжної інфраструктури України у відповідність до вимог для приєднання до Єдиної зони платежів у євро (SEPA) та інтеграції до Європейського Союзу.

Короткий виклад 

• Законодавство вимагає від надавачів платіжних послуг з обслуговування рахунків (далі – «НПП з обслуговування рахунку»), таких як банки, надавати стороннім надавачам платіжних послуг (далі – «сторонні НПП») доступ у режимі реального часу до рахунків користувачів через спеціалізовані прикладні програмні інтерфейси (далі – «спеціалізовані інтерфейси»). Визначено два типи спеціалізованих інтерфейсів: базові спеціалізовані інтерфейси, які є обов'язковими, загальнодоступними та безкоштовними, та комерційні спеціалізовані інтерфейси, які є необов'язковими та можуть бути платними. 

• Доступ до рахунку користувача дозволяється виключно за його згодою, яка має бути конкретною, відкличною та підтвердженою за допомогою посиленої автентифікації користувача. 

• Сторонні НПП повинні відповідати низці регуляторних вимог та отримати авторизацію від Національного банку України (далі – «НБУ») на надання послуг у рамках відкритого банкінгу. Вони зобов'язані захищати дані користувачів та зберігати конфіденційність. 

• НПП з обслуговування рахунку та сторонні НПП можуть залучати технологічних операторів для підтримки технічних операцій у процесі відкритого банкінгу. 

• Відкритий банкінг в Україні регулюється низкою нормативних актів. Більшість положень набирають чинності з 1 серпня 2025 року, але деякі вимоги згідно з актами НБУ почнуть застосовуватися пізніше.

22 липня Верховна Рада України у турборежимі ухвалила законопроєкт 12414. Перша редакція законопроекту містила норми про розслідування зникнень без вісті під час війни. Проте до другого читання в документі з’явилася правки, які суттєво зменшують незалежність НАБУ та САП та фактично роблять ці органи підконтрольними Офісу Генерального прокурора.

Президент, попри заклики громадськості ветувати закон, підписав його в день ухвалення. І самі зміни, й ігнорування владою позиції громадянського суспільства викликали загальносуспільне обурення, яке вилилося у протести в  столиці та інших містах.

Хоча цей нормативний акт за датою підписання потрапляє у двотижневий період моніторингу від проєкту Індексу реформ, який ще триває (Індекс реформ 269 охопить період з 14 по 27 липня), ми вирішили вже зараз попросити експертів оцінити його за нашою методологією  — поставивши йому оцінку від -5 до +5. Експерти оцінили закон у -4,5 бала. Отже, це перша суттєва антиреформа за довгий час, яка ставить під загрозу напрацювання з розбудови незалежної антикорупційної інфраструктури. І одна з трьох найбільших антиреформ за історію Індексу.

Інші дві теж стосувалися боротьби з корупцією. У 2017 році оцінку -5 балів отримав закон, що запровадив е-декларування для громадських діячів, залучених до антикорупційної діяльності, контрагентів антикорупційних НУО, членів наглядових рад державних підприємств тощо. Пізніше цю норму скасували. У 2020 році оцінку -4,5 бала отримало рішення Конституційного суду про неконституційність положень антикорупційного законодавства щодо декларування доходів та майна. Проте майже через місяць після рішення КСУ народні депутати прийняли новий закон, який відновив повноваження НАЗК в області контролю за декларуванням майна.

Закон про централізацію повноважень Офісу Генерального прокурора та обмеження повноважень НАБУ та САП, -4,5 бала.
Закон 4555-ІХ вносить зміни до Кримінального процесуального кодексу та Закону «Про прокуратуру». Ці зміни фактично ліквідовують незалежність антикорупційних органів України — Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Найважливіша трансформація полягає в тому, що Генеральний прокурор отримує не просто координаційну чи наглядову функцію, а фактичну керівну роль над усіма органами слідства, включно з тими, які до цього були поза його вертикаллю — НАБУ, САП та БЕБ.

По-перше, Генпрокурору надано офіційне право вимагати у НАБУ, САП, БЕБ і взагалі будь-якого органу досудового розслідування повний доступ до матеріалів кримінальних проваджень. Йдеться не лише про ознайомлення, а про можливість отримання їх на той термін та у той спосіб, який визначить Генпрокурор. Після отримання справи Генпрокурор має право доручити іншому прокурору перевірити, чи дотримувалися слідчі вимог закону під час розслідування.

По-друге, Генеральний прокурор отримав право самостійно змінювати підслідність справ. Якщо слідчий орган визнано «неефективним» або він не може працювати через об’єктивні обставини (пошкодження приміщень внаслідок обстрілів, окупація, відсутність технічної можливості проводити слідчі дії тощо), Генпрокурор може передати справу іншому органу. Це означає, що справа НАБУ або БЕБ може опинитися у провадженні, наприклад, поліції або СБУ, без згоди органу, що її ініціював і вів до того.

Окрім того, визначати, хто буде прокурором у конкретному провадженні (включаючи прокурорів САП) тепер може виключно Генпрокурор. Це змінює попередній порядок, коли САП самостійно розподіляла справи між своїми прокурорами. До того ж, адміністративні накази щодо роботи САП (наприклад, реорганізації, кадрових змін) видаються за погодженням із керівником САП, але ініціатива та контроль — у Генпрокурора.

Додатково, у період дії воєнного стану Генеральний прокурор може призначати нових прокурорів без конкурсу, у тому числі тих, хто раніше не працював у прокуратурі.

Таким чином, за новими правилами одна особа — Генеральний прокурор — отримує повноваження втручатися в хід будь-якого розслідування, змінювати слідчі органи, призначати відповідальних прокурорів і вимагати повний доступ до справ. Всі ці зміни створюють великі ризики концентрації влади, політичного впливу на антикорупційні органи, вибіркового переслідування корупціонерів або блокування справ за наказом згори. 

• Раніше антикорупційні органи утворювали окрему вертикаль. Зокрема вони не підпорядковувалися Генпрокурору, якого призначає Президент. Для того, щоб призначення керівників спеціалізованої антикорупційної інфраструктури не залежало від однієї людини чи одного органу влади, був розроблений механізм, коли керівника НАБУ призначає Кабмін за поданням конкурсної комісії, до якої входять українські та міжнародні експерти, а керівника САП за аналогічним принципом призначає Генпрокурор. Таким чином забезпечували незалежність цих органів.Тоді як кандидата на посаду Генпрокурора пропонує і за згодою Верховної Ради призначає Президент — без конкурсу та перевірки доброчесності.

Коментарі експертів
Микола Хавронюк, директор з наукового розвитку та керівник напряму «Протикорупція» Центру політико-правових реформ: 

• «В 2006 році Україна ратифікувала Конвенцію ООН проти корупції. Цей міжнародний документ, ратифікований переважною більшістю країн світу, передбачає, зокрема, необхідність забезпечення незалежності органів, що здійснюють запобігання та протидію корупції. З положень Конвенції випливає, що такі органи мають бути спеціалізованими, ефективними та автономними у своїй діяльності. На виконання Конвенції Україна створила відповідну антикорупційну інфраструктуру й забезпечила її незалежність.
  
  Україна неодноразово підтверджувала свою відданість принципам боротьби з корупцією, зокрема в рамках зобов’язань, взятих у межах Угоди про асоціацію з ЄС та кандидатського статусу на вступ до Європейського Союзу. Всі країни в ЄС зобов’язані боротися з корупцією. З огляду на найвищий рівень сприйняття корупції серед країн Європи (за даними Transparency International), ефективність антикорупційної політики України має принципове значення для європейської спільноти.
  
  У цьому контексті викликає серйозне занепокоєння ухвалений 22 липня Закон №4555-ІХ, який суттєво послаблює незалежність спеціалізованих антикорупційних органів, зводячи їхню процесуальну автономію до рівня звичайних слідчих структур.
  
  Перш за все, він відкидає спеціалізовані антикорупційні органи до роботи в яких залучалися досвідчені і навчені люди, обрані через незалежні конкурсні процедури, в розряд звичайних. На думку Верховної Ради і Президента, ці органи стають непотрібні, й усі провадження щодо корупційних правопорушень збираються під дахом Генерального прокурора, який призначається політичним рішенням без конкурсних процедур, належної перевірки доброчесності чи незалежної професійної оцінки. В умовах, коли Генеральний прокурор не в змозі самостійно перевірити величезну кількість проваджень, виникає потреба в делегуванні цих функцій своєму найближчому оточенню. Це створює проблему невизначеності відповідальності, непрозорості процесів і загрозу втрати довіри до антикорупційної системи в цілому. Також суттєво обмежуються можливості громадськості та міжнародних партнерів контролювати належне дотримання принципу слідчої таємниці й законності процесів.
  
  Таким чином, Закон №4555-ІХ може поставити під загрозу ті системні зусилля, які протягом останнього десятиліття формували антикорупційний фундамент України».

Павло Демчук, старший юридичний радник TI Ukraine:

• «TI Ukraine негативно оцінює прийняття цього законопроєкту, адже він створює дуже серйозні загрози для підвалин функціонування антикорупційних органів. Зокрема ставить під загрозу їхню незалежність, яка раніше дозволяла розслідувати корупційні злочини незалежно від того, наскільки впливовим є посадовець. Без жодних запобіжників розслідування НАБУ та САП стають заручниками політично призначуваного Генерального прокурора, який може впливати на хід розслідування на власний розсуд поза зрозумілими правилами і з можливими свавільними рішеннями».

24 липня у Верховні Раді зареєстрували законопроєкт про відновлення незалежності НАБУ та САП. Його підписали 48 народних депутатів, переважно представники фракцій «Голос» та «Європейська солідарність» та деякі представники від «Батьківщини» та «Слуги народу». Також подати до Ради новий законопроєкт, який збереже всі норми, необхідні для незалежності антикорупційних інституцій, обіцяв Президент. На момент публікації випуску тексту законопроєкту від Президента немає, хоча сам документ вже зареєстровано у Верховній Раді.

Аналітики ГО «Вокс Україна» проаналізували законодавчий процес за 11 сесію Верховної Ради (тривалість — з лютого по вересень 2024 року) та виявили системні проблеми. Зокрема: 

• вперше за два роки Парламент підтримав антиреформи: «клуб білого бізнесу» та закон про лобіювання; 

• 15 нардепів від партії «Слуга народу» проголосували за менш ніж 40% реформаторських законопроєктів і потрапили до списку «антиреформаторів»;

• майже 60% депутатів знизили частку своїх голосувань за реформи порівняно з 10 сесією: середній показник ККД упав із 70% до 66%; 

• ПЗЖМ перестали активно підтримувати монобільшість. Їхня ефективність упала з 64% до 45%. При цьому, вони часто присутні у залі, але не натискають жодної кнопки, що є порушенням регламенту.

Дарія Колодяжна, дата аналітикиня «Вокс Україна», зазначила: «Ми спостерігаємо падіння ефективності майже по всім фракціям. Важливо, що мова йде саме про голосування за реформаторські законопроєкти».

Діяльність народних депутатів експерти оцінювали за коефіцієнтом корисної дії. Визначається він додаванням народним депутатам балів під час голосування за реформи та відніманням — за підтримку антиреформаторських законів.

Загалом, за 11 сесію експерти Індексу виокремили із ухвалених 33 важливих зміни.

Найвищі оцінки (за методологією це +2 бали та вище) отримали:
- ратифікація Римського статуту (+4 бали);
- закон про заборону російської церкви (+3,5 бала);
- індивідуальні освітні траєкторії (+3 бали);
- розширення застосування англійської мови (+3 бала);
- постанова з новими правилами реалізації газу за угодами про розподіл продукції (+2,3 бала);
- спрощене надання статусу учасника бойових дій (+2,25 бала).

Серед нардепів під час 11-ої сесії найбільше сприяли реформам:

Сергій Рудик (група «За Майбутнє») отримав найбільший бал (100%). Через те, що він продовжує службу у лавах Сил Оборони, ми не враховуємо йому пропущені голосування, і методологія
підрахунку не дає можливості репрезентативно оцінити залученість у реформаторську діяльність.

- Сухов Олександр Сергійович (група «Довіра») рейтинг 0,99 (99% ефективності);
- Подгорна Вікторія Валентинівна (фракція «Слуга народу») рейтинг 0,96;
- Циба Тетяна Вікторівна (фракція «Слуга народу») рейтинг 0,96.

Повний текст дослідження ККД 11 сесії: https://voxukraine.org/kkd-11-sesiyi-krok-nazad-u-produktyvnosti

Повний рейтинг: https://voxukraine.org/ipr/ 

Джерело: складено авторкою дослідження за даними порталу Верховної Ради та проєкту «Індекс реформ». 

Вокс Україна» проаналізував підходи до множинного громадянства у світі та пропозиції президента України до закону про громадянство

Запровадження подвійного громадянства — це не лише спроба легалізувати реальність, але й відповідь на нові виклики, що стоять перед Україною. В умовах війни та масштабної міграції держава шукає різні способи зберегти людський потенціал країни. Подвійне громадянство — один із них.

(*в цьому тексті зібрані головні тези матеріалу, з повною версією можна ознайомитись за посиланням)
  

Чому це питання важливе для України?

Через те, що деякі громадяни України мають кілька паспортів, дискусії про подвійне громадянство час від часу виникають у нашому суспільстві. Можливо, зрештою подвійне громадянство буде запроваджене, оскільки для цього існує декілька важливих причин.
  

• По-перше, іноземні добровольці, які прибули в Україну для служби в Збройних Силах та Національній гвардії. 

• 
  По-друге, через повномасштабне вторгнення близько 6,5 мільйонів громадян сьогодні перебувають на території країн ЄС та інших країн світу.

• 
  Третім важливим аспектом є українська діаспора, яка переважно сформована українцями що переїхали до інших країн у ХХ столітті

• 
  Ще одним не менш важливим питанням є проблема спрощеного надання паспортів Румунії та Угорщини громадянам України в західних областях.

Окремо слід розглянути дві проблеми, пов'язані з громадянством країн-агресорів. Очевидно, що Україна навряд чи запровадить подвійне громадянство з цими країнами. Однак, потрібно вирішити питання з людьми, які набули це громадянство примусово або не можуть вийти з нього за стандартною процедурою.

Перша проблема — це примусова паспортизація українських громадян на окупованих територіях. Багато українців, які опинилися під окупацією, були змушені отримати паспорти РФ (при цьому інколи вони зберігають українські паспорти), а деякі діти народилися під час окупації і не мають українських документів

Друга проблема — це громадяни Росії та Білорусі, які воюють за Україну чи довго проживають в Україні. Вони не можуть отримати українське громадянство, оскільки для цього їм потрібно повернутися до відповідної країни та пройти процедуру відмови від її громадянства.

Президентські ініціативи
 
Протягом 2019-2021 років Президент Володимир Зеленський запропонував низку законопроєктів, які спрощують отримання українського громадянства для громадян окремих країн і посилюють контроль над особами з подвійним громадянством.

Серед його ініціатив:

- заміна декларації про відмову від іншого громадянства на присягу або декларацію про визнання громадянином України, яка зобов’язує іноземців, які хочуть отримати українське громадянство, визнавати себе лише громадянами України на території країни;
- також є ідея запровадити вимогу для кандидатів на виборні та державні посади підтверджувати відсутність іноземного громадянства;
- в інших законопроєктах президент пропонує заборонити особам із подвійним громадянством бути членами політичних партій, виборчих комісій та мати доступ до державної таємниці або керівних посад, працювати на митниці і в судах;
- ще одна законодавча ініціатива пропонує запровадити штраф від 850 до 1700 грн за несвоєчасне подання або неподання декларації про наявність чи відсутність громадянства іншої держави або початок процедури його набуття. Крім штрафу, передбачається запровадження кримінальної відповідальності за навмисне внесення неправдивих даних у таку декларацію.

У 2024 році Президент зареєстрував іще декілька законопроєктів, які вже прямо передбачають визнання подвійного (множинного) громадянства:
 
- один із них пропонує створити перелік країн, громадянство яких українці зможуть мати, не втрачаючи свого;
- інший законопроєкт закріплює можливість (як для українців, так і для іноземців) одночасного громадянства України та іншої держави за умови, що такі держави не загрожують національній безпеці України, при цьому пропонується додати нову підставу для втрати українського громадянства: використання іноземного паспорта на території України, якщо це створює загрозу для національної безпеки.

Який підхід до множинного громадянства підійшов би Україні?

Україні варто обрати гібридний підхід:

• збереження існуючого підходу, який не забороняє подвійне громадянство для українців, але й не визнає його в правових відносинах із державою. Тобто якщо українець отримав громадянство іншої держави, але не пройшов процедуру позбавлення українського громадянства, то для України такий громадянин буде вважатися українцем; 

• 
  визнання подвійного громадянства для іноземців із певних країн (країни ЄС, США), які хочуть стати українцями, і українців, які хочуть отримати громадянство певних країн. Таке визнання можна було б врегулювати міжнародними угодами за прикладом Іспанії, коли визнається подвійне громадянство для низки країн Латинської Америки; 

• 
  у разі визнання подвійного громадянства в Україні має бути створений відкритий реєстр осіб з подвійним громадянством, щоб мати повну інформацію про таких громадян, адже ця інформація особливо важлива при працевлаштуванні у силові чи військові структури, на підприємства з виробництва зброї, на держслужбу з допусками до секретної інформації тощо.

Закон про визнання подвійного громадянства в Україні (якщо такий буде ухвалено) має враховувати такі питання, як військовий обов’язок, оподаткування, право балотуватися та голосувати на виборах.

Висновки та рекомендації

Адаптація до глобальних тенденцій. У світлі міжнародних змін та глобалізації подвійне громадянство стає звичним інструментом підтримки зв'язків із діаспорою та сприяння міграції. Україні варто наслідувати приклад країн Європейського Союзу та інших розвинених держав, що дозволяють подвійне громадянство. Це сприятиме збереженню зв’язків із громадянами, які вимушено покинули країну через війну.

Захист прав добровольців-іноземців. Іноземні добровольці, які беруть участь у захисті України, мають отримати можливість зберегти своє первинне громадянство разом з українським. Це підвищить їхню мотивацію для служби та інтеграції в українське суспільство (для громадян Росії та Білорусі є окремі процедури).

Підтримка української діаспори. Подвійне громадянство стане важливим засобом для зміцнення зв’язків між Україною та її діаспорою, що сприятиме не тільки збереженню національної ідентичності, але й залученню українців, які можуть інвестувати у відновлення країни після війни.

Пом'якшення демографічної кризи. Запровадження множинного громадянства може допомогти розв'язати демографічну кризу, викликану масовою міграцією та війною, через збереження українського громадянства для тих, хто шукає нових можливостей за кордоном, але все ще готовий повернутися чи інвестувати в Україну, або надання громадянства іноземцям, які хочуть будувати своє життя в Україні, не пориваючи остаточно з країною походження.

Законодавча прозорість та чіткі регуляції. Україні необхідно розробити чіткі механізми та законодавчі норми щодо набуття й позбавлення громадянства. Потрібно надати можливість громадянам дотримуватися українських законів навіть за наявності іншого громадянства, запобігаючи використанню подвійного громадянства в інтересах деяких країн, зокрема агресора.

Міжнародна співпраця та договори. Україні слід активно працювати над укладанням міжнародних угод із країнами, в яких перебувають українські мігранти та біженці, щоб забезпечити дотримання їхніх прав та можливість зберегти українське громадянство.

Як зареєструвати зміни до установчих документів громадського об’єднання зі статусом юридичної особи

У разі внесення змін до статуту громадського об’єднання (далі – ГО), їх необхідно внести і до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – Єдиний державний реєстр). Державна реєстрація таких змін сприяє відкритості, ефективності та підвищенню рівня співпраці між конкретним ГО та громадянами, які можуть бути її членами, волонтерами чи навіть користувачами послуг.

Саме для цього існує адміністративна послуга з державної реєстрації змін до відомостей про ГО, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів.

Порядок державної реєстрації змін до установчих документів ГО, яке має статус юридичної особи, регулюється Цивільним кодексом України, Законом України «Про громадські об’єднання» та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань».

Громадське об’єднання – це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

За організаційно-правовою формою ГО утворюється як громадська організація або громадська спілка.

Для державної реєстрації змін до відомостей про ГО, що містяться в Єдиному державному реєстрі, документи подаються керівником об’єднання або представником на підставі нотаріально посвідченої довіреності (крім випадку, якщо відомості про повноваження цього представника містяться в Єдиному державному реєстрі).

Документи для державної реєстрації змін до відомостей про ГО можливо подати особисто заявником до територіального органу Міністерства юстиції України за місцезнаходженням ГО або до центру надання адміністративних послуг.

Розгляд документів, поданих для державної реєстрації ГО, здійснюється не пізніше трьох робочих днів з дати подання документів для державної реєстрації.

Плата у сфері державної реєстрації

Адміністративний збір за державну реєстрацію змін до установчих документів громадського об’єднання становить 0,1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому подаються відповідні документи для проведення реєстраційної дії, та округлюються до найближчих 10 гривень (стаття 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань»).

Прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2024 року, становить 3028 гривень.

Підстави, порядок та розмір плати за проведення державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі у скорочені строки встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Державна реєстрація у скорочені строки проводиться виключно за бажанням заявника у разі внесення ним додатково до адміністративного збору відповідної плати у розмірах, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1133 «Про надання послуг у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань у скорочені строки».

Додатково зазначаємо, що адміністративний збір не справляється за державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, фізичну особу – підприємця та громадське формування, що не має статусу юридичної особи, у тому числі змін до установчих документів, пов’язаних з приведенням їх у відповідність із законами.

Адміністративний збір не справляється за проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичних осіб та їхніх установчих документів, змін до відомостей про громадські формування, пов’язані із змінами в адміністративно-територіальному устрої України, а також зміни місцезнаходження юридичної особи у зв’язку із зміною назви (перейменуванням) скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів, інших об’єктів топоніміки населених пунктів.

У разі якщо законами визначено строк для приведення у відповідність до них, адміністративний збір не справляється при внесенні змін до відомостей, у тому числі змін до установчих документів, у строк, визначений цими законами. Про це йдеться у статті 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань».

Звертаємо увагу, що у разі відмови в державній реєстрації адміністративний збір не повертається. Якщо протягом місяця з дня прийняття рішення про відмову заявник повторно подав документи для відповідної державної реєстрації, адміністративний збір не справляється. 

Міністерство юстиції України     Інформація станом на 15.10.2024