Мета: розширити знання про зв’язок органів чуття з навколишнім середовищем, їх роль в життєдіяльності організму.

Основні поняття і терміни: сенсорні системи, аналізатори, органи чуття, рецептори, нервові центри.

Яким багатим є світ кольорів, звуків та запахів. Складні та різноманітні процеси, що відбуваються в організмі людини, допо­магають їй поринути у цей світ, насолоджуватися життям. Першими сприймають навколишнє середовище закінчення чутливих нервів — рецептори. Саме в них енергія зовнішнього світу, перетворюється і виникає нервовий імпульс. Рецептори розміщують­ся у спеціалізованих органах чуттів. На 1 см2 шкіри міститься від 200 до 400 чутливих закінчень, а загалом на поверхні тіла — до 8 млн. У всіх внутрішніх органах - біля мільярди рецепторів.

Візьміть в руки підручник. Який він? Як у людини формується уявлення про об’єкт, його розміри, смак, колір? Чи змогла б жити людина без можливості відчувати навколишній світ?

Сенсорні системи (аналізатори) — це сукупність складних структур, що сприй­мають різноманітні сигнали із зовнішнього та внутрішнього середовища організму та забезпечують їх аналіз.

Поняття «аналізатор» увів російський фізіолог І. П. Павлов.( див. мал.) Найвідомішими є такі п'ять органів чуття: зір, нюх, слух, смак та дотик. Проте відомо, що завдяки сенсорним системам ми можемо сприймати ще й температуру, тиск, положення внутрішніх органів тощо.

Рецептори — спеціальні структури, що забезпечують перетворення інформації, отриманої з навколишнього середовища, на нервовий імпульс.

Рецептори поділяють:

1) Внутрішні і зовнішні - зовнішні сприймають сигнали із навколишнього середовища; внутрішні рецептори реагують на будь-які зміни у внутрішніх органах.

2) Контактні (безпосередній контакт з об'єктом: дотикові, смакові, больові) та дистантні (сприймають подразнення на відстані: зорові, нюхові, слухові).

3) Окрім того всі рецептори в залежності від того, який подразник вони сприймають, ділять на:

Будь-яка сенсорна система складається з трьох відділів:

• периферійного (рецептори),

• провідникового

• центрального.

Провідниковий відділ – це складний ланцюг нейронів і їх відростків у складі нервів, який забезпечує процес передачі інформації. Центральний відділ – скупчення нейронів у певній зоні кори великих півкуль, де відбувається аналіз збудження і формування відчуттів.

БУДОВА СЕНСОРНИХ СИСТЕМ

Загальні функції аналізаторів

1. Виявлення й розрізнення сигналів

• Рецептори отримують інформацію про навколишнє середовище у ви­гляді хімічних, світлових, звукових, механічних та інших подразників — сигналів.

• Рецептори розрізняють тільки адекватні сигнали (болючі рецепто­ри — біль, температурні — температуру тощо.). Тобто, хеморецептори не будуть відчувати болю або температуру.

2. Перетворення й кодування сигналів

• Рецептори перетворюють незрозумілі сигнали мозку на ті, що «зро­зумілі» йому — на нервові імпульси. У вищих відділах аналізатора відбувається просторово-часове кодування.

3. Передача сигналів

• Рецептори й провідні шляхи здійснюють передачу нервових імпульсів.

4. Аналіз, класифікація й упізнання сигналу

• У кіркових відділах аналізатора відбувається виникнення сенсорного образу з використанням попереднього «життєвого досвіду».

Взаємодія аналізаторів

Давно відомо, що при яскравому освітленні слух стає гострішим. Тому в концертних залах не вимикають світла. У темній кімнаті слабких звуків майже не чутно. Це пояснюється такою властивістю аналізаторів: збудливість одного з аналізаторів підвищується, якщо одночасно зазнають дії й інші аналізатори.

Надзвичайно чутливими можуть бути окремі органи чуття, особливо тоді, коли в роботі не беруть участі інші аналізатори. Сліпі, наприклад, розпізнають людину за запахом. При втраті зору й слуху сильно розвивається дотик. Саме тому дехто зі сліпих займається скульптурою. З-поміж глухих є люди із сильно розвиненим почуттям вібрації, що дає їм можливість «слухати» музику (вони кладуть руку на музичний інструмент або повертаються спиною до оркестру).

Багато сліпих чудово орієнтуються за слухом. Наприклад, сліпий хлопчик навчився їздити на триколісному велосипеді. Він об'їжджав пере­хожих, вчасно міг повернути, щоб не з'їхати на бруківку.

Сліпі по-різному пояснюють свої здібності орієнтуватися. Одні говорять, що відчувають перешкоду обличчям — «бачення обличчям»; другі говорять про роль слуху; треті — про «тиск» й інші незрозумілі відчуття, що викликаються перешкодою.

Спеціальні досліди показали роль слуху в орієнтуванні сліпих. Слі­пому пропонували пройти по м'якому килимі, що приглушує звуки його кроків. З'ясувалося, що в нього значною мірою послабилася здатність ви­являти перешкоду. Якщо сліпому затуляли вуха, то він наштовхувався на перешкоди. Сліпі користуються відбитим звуком — луною.

Сенсаційний феномен Рози Кулешової (феномен шкірного зору), яка вміла на дотик визначати колір, насправді був пов'язаний не із зором, а з тонким дотиком. Синій колір вона сприймала як слизький і холодний, коричневий — як в'язкий, червоний викликав поколювання пальців.

Домашнє завдання: перегляд відео (до 7 хв) ,міні-конспект по темі.