Умови середовища, у якому живе та діє людина, визначають її поведінку. Цю поведінку розглядають як своєрідну активність людини, прояв життєдіяльності організму, спосіб, у який людина пристосовується до свого оточення.

Вам уже відомо, що пристосувальна діяльність організму до умов довкілля можлива завдяки постійному надходженню в мозок людини інформації про зміни зовнішнього й внутрішнього середовища та її аналізу.

Вищий рівень аналізу в чутливих зонах кори півкуль головного мозку виявляється у психіці, яка характеризує особливості сприйняття світу людиною.

В основі поведінки лежить певна система реакцій на подразники зовнішнього та внутрішнього середовища — рефлексів. Вони забезпечують взаємодію цілісного організму з навколишнім середовищем. Форми поведінки людського організму умовно поділяють на вроджені й набуті.

Вчення про вищу нервову діяльність. Ще в XIX ст. у праці «Рефлекси головного мозку» І. Сєченов висловив гіпотезу про рефлекторний характер діяльності головного мозку.

Він виявив зв’язок між найскладнішими проявами поведінки людини (психічними явищами— свідомістю, мисленням) і рефлекторною діяльністю мозку. На початку XX ст. І. Павлов розвинув ідеї І. Сєченова. Він запропонував метод дослідження рефлекторної діяльності людини і тварин — метод умовних рефлексів.

1. Вища нервова діяльність

ПОВЕДІНКА — діяльність, що охоплює сукупність дій і вчинків людини у відповідь на вплив внутрішніх і зовнішніх чинників.

ПСИХІКА (від грец. psyche [психе] — душа) — властивість мозку відображати зовнішній світ у вигляді відчуттів, уявлень, думок, вольових дій тощо.

ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ (ВНД) — діяльність вищих відділів центральної нервової системи, яка забезпечує різноманітні форми пристосування до умов навколишнього середовища.

І. Павлов створив учення про вищу нервову діяльність, яке обґрунтовує психічну діяльність людини.

За своєю сутністю вища нервова діяльність — сукупність умовних і складних безумовних рефлексів, що виробляються в корі та підкіркових структурах головного мозку. Вона забезпечує перебіг поведінкових реакцій організму завдяки найдосконалішим пристосуванням організму до умов існування. В основі цих пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко утворювати нові рефлекси і пригнічувати старі у відповідь на зміни в середовищі. Вища нервова діяльність є основою психічних процесів.

Нервові процеси, що лежать в основі вищої нервової діяльності.

Вища нервова діяльність забезпечується двома основними нервовими процесами — збудження і гальмування. Ці процеси виникають у корі головного мозку під час дії різних подразників. Після багаторазових повторень рух стає чітким. Це можна пояснити концентрацією збудження в нервових центрах, які відповідають за узгоджене скорочення необхідних м’язів.

Концентрація збудження в одній ділянці кори викликає пригнічення діяльності інших ділянок (гальмування). З часом у збудливій ділянці розвивається гальмування, а навколо цієї ділянки — збудження. Наприклад, якщо людина зацікавлена розповіддю співбесідника, у корі великих півкуль розвивається тимчасова ділянка сильного збудження. Сторонні подразники внаслідок гальмування, що розвинулося навколо збудження, не сприймаються. І, навпаки, якщо розповідь нецікава, у центрах сприйняття інформації виникає гальмування. А в ділянках кори, які оточують ці центри, виникає збудження. Людина легко відволікається від змісту сторонніми подразниками.

2. Типи ВНД

Сукупність властивостей нервових процесів (збудження і гальмування), зумовлених спадково та набутих у процесі індивідуального життя, визначають тип вищої нервової діяльності. Він формується в результаті взаємодії організму людини з навколишнім середовищем і визначає відмінності в поведінці й ставленні людей до одних і тих самих впливів довкілля.

Наукове обґрунтування типів вищої нервової діяльності зробив І. Павлов. Він виявив три основні показники збудження та гальмування.

1) Сила нервових процесів — здатність клітин кори мозку зберігати адекватні реакції на сильні подразники.

2) Рухливість нервових процесів — це швидкість переходу процесу збудження в гальмування, і навпаки.

3) Урівноваженість виявляється у співвідношенні сил процесів збудження та гальмування.

Так, залежно від сили процесів збудження і гальмування можна виділити два типи вищої нервової діяльності — сильний і слабкий

Слабкий тип вищої нервової діяльності не здатний розвивати сильні збуджувальні й гальмівні процеси. Нервові клітини швидко стомлюються та дуже легко гальмуються. Тому в організму зі слабким типом особливо легко виникає гальмування, що охоплює великі ділянки кори великих півкуль. Формування збуджувальних рефлексів відбувається повільно, і вони хиткі, а гальмові рефлекси стійкі.

Сильний тип вищої нервової діяльності здатний розвивати сильні збуджувальні й гальмівні процеси.

Він може бути урівноваженим і неврівноваженим.

1) Сильний неврівно-важений тип характеризується тим, що збудження клітин кори головного мозку сильніше, ніж гальмування. Формування збуджувальних рефлексів відбувається швидко, а гальмівних — повільно.

2) Сильний урівноважений тип характеризується оптимальним співвідношенням сили процесів збудження і гальмування. Він може бути рухливим та нерухливим (інертним), що відрізняються швидкістю зміни нервових процесів. На основі вивчення взаємозв’язків збудження і гальмування та поєднання їхніх властивостей І. Павлов виділив чотири основні типи вищої нервової діяльності.