ЧИ ДАЛЕКО ДО ОСЕНІ?
Лелека живе на старому в’язі. З лелечихою і лелеченятами. Прибігають до в’яза Тарасик, Гриць, і Миколка, й Тетянка. Витанцьовують під в’язом і гукають: — Лелеко, лелеко, до осені далеко? Лелека, задерши дзьобàту голову, незмигливо дивиться на дітей. А потім починає клекотати. Про що він клекоче? Спробуй розбери. Лелека і лелечиха враз знімаються і летять на луги, до Десни. Лелеченята топчуться в гнізді, перебирають цибàтими ногами, але злетіти не наважуються. — Лелеко, лелеко, до осені далеко? — знову прибігають до в’яза діти. Лелека й лелечиха заклопотані. Їм ніколи відповідати. Вони щось говорять до своїх лелеченят, а потім беруться штовхати їх на край гнізда. — Ой, вони ж розіб’ються! — злякано шепоче Тетянка. — У них же крила є! — заспокоює її Тарасик. Лелечата,не охоче, відірвавшися від гнізда,злинàють у небо. Плавно летять над садом, над городами, туди, де голубіє річка. А за ними — старі лелеки. Діти полегшено зітхають і весело галасóють. Незмигливо — не зводячи очей. Ідуть дні за днями. На зеленому човні пропливає літо.
— Лелеко, лелеко, до осені далеко? — виспівують підв’язом Тарасик, Гриць, і Миколка, й Тетянка. Тиша. У гнізді пîрожньо. З в’яза зривається жовтий листочок і, кружеляючи в повітрі, поволі опускається на землю.