Урок 4

Термін «театр абсурду» був уведений відомим англійським літературознавцем Мартіном Ессліном у його праці «Театр абсурду» (1961). За кількома типологічними рисами він об’єднав драматургів різних країн та генерацій: французів Ежена Йонеско, Семюеля Беккета, Артюра Адамова, Фернандо Аррабаля, Жана Жене; англійців Гарольда Пінтера, Нормана Фредеріка Сімпсона; американця Едварда Олбі; італійців Діно Буццаті та Еціо Д’Ерріко; швейцарця Макса Фріша; німецького письменника Гюнтера Грасса; поляків Славоміра Мрожека і Тадеуша Ружевича; чеського драматурга Вацлава Гавела та ін..

Історико-культурними передумовами появи «театру абсурду» стала стаття французького критика П’єра де Буадеффа «Що сталося з нашою літературою?», в якій він писав: «Перейдемо тепер до причин. Одна з них очевидна, вона одразу впадає в око: стан сучасного світу. Невесело писати в епоху тотальної війни, таборів смерті, абсолютної зброї, терору – одним словом, під знаком Апокаліпсису. Звідси висновок, що людина – це небіжчик, який дістав відстрочку, планета приречена, цивілізація – це димова завіса, гуманізм – жарт, який тривав надто довго. І багато хто з письменників, здається, намагається роздмухати нещастя нашого часу. Абсурдність творчості стала для них такою самою незаперечною догмою, якою вчора було існування Бога… Від твору звільняються, як у судомі».