Дистанційне навчання

2023-2024 навчальний рік

Запрошення на уроки географії у ІІ семестрі ( час - 8.30/середа):

https://us04web.zoom.us/j/75002510720?pwd=6RyekuqReXe9zGydIOBsXEx5b7EAL1.1

 750 0251 0720   Код: 8WyMC1

Консультація: 14.00-14.30 (середа).

Контрольна робота з географії 8 клас 

Повторення, 8 клас, географія.

Тема: Запорізька область. Кількість та структура населення. Етнічний склад. Особливості зайнятості населення.

Завдання: За допомогою сайту https://crosswordlabs.com згенеруйте кросворд на тему Запорізька область (12 слів; 6 - горизонталь, 6 - вертикаль). Надіслати на  rmc.geo@gmail.com 

Тема: Запорізька область. Географічне положення, адміністративно-територіальний устрій, історія формування і розвитку. Особливості природних умов і ресурсів. Природокористування. Об’єкти природно-заповідного фонду. 

ЗАВДАННЯ: 1) За орієнтовним планом характеристики природи і населення свого адміністративного регіону (ст. 265 підручника), використовуючи інтернет джерела скласти коротку характеристику Запорізької області (на вибір: текст у редакторі Word, фото сторінок в зошиті, презентація PowerPoint, інше) та надіслати на  rmc.geo@gmail.com до 22.05.2024.

2) ВАЖЛИВО: хто забув - виконати Контрольна робота.

Тема: Трудові ресурси. Кількість і якість трудових ресурсів. Економічно активне населення. Зайнятість населення. Проблеми зайнятості населення. 

Працюємо самостійно!

ЗАВДАННЯ: опрацювати матеріал уроку, повторити §§ 5 - 51 та виконати завдання контрольної роботи до 15.05.24  -   Контрольна робота.

Тема: ЕТНІЧНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ. Етноси. Найпоширеніші мовні сім'ї. Однонаціональні та багатонаціональні країни. Національний склад населення України: особливості та регіональні відмінності. Національні меншини та етнічні групи, основні райони розселення. 

РЕЛІГІЙНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ. Релігія як явище культури. Світові релігії. Регіональні відмінності релігійних вірувань в Україні. 

Домашнє завдання: Опрацювати §§ 49 - 51. Повторити §§ 5 - 48 (підготуватися до контрольної роботи).

Тема: Міське і сільське населення. Урбанізація, причини, що її зумовлюють. Міські агломерації. Мегаполіси. Світові міста. Субурбанізація. Хибна урбанізація. Міське й сільське населення України. Відмінності в рівнях і темпах урбанізації в Україні і світі.

ЗАВДАННЯ: Опрацювати §§ 47, 48 та матеріали до теми. Потім виконати тестову роботу: https://vseosvita.ua/test/start/gby523

Тема: Механічний рух населення: причини і види міграцій, основні напрямки міграційних потоків у світі та Україні. Міграційна політика держав. Українська діаспора. Густота населення. Територіальні відмінності густоти населення у світі й Україні.

Домашнє завдання: Опрацювати §§ 45, 46. 

Розділ IV. НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ТА СВІТУ 

Тема: Кількість населення в світі та Україні. Чинники, що впливають на кількість населення: природний рух. Зміна кількості населення в світі та Україні. Демографічна політика. Статевовіковий склад населення світу й України. Тривалість життя населення. Регіональні відмінності демографічних процесів. Дослідження П. Чубинського. Практична робота №11. Аналіз статево-вікових пірамід України та окремих країн світу. 

Домашнє завдання: Опрацювати §§ 43, 44. Виконати практичну роботу №11 (сторінка підручника 227).

!!! Для учнів, які не виконали завдання попередньої теми: https://vseosvita.ua/test/start/xwz527

https://vseosvita.ua/test/start/dyu266     https://vseosvita.ua/test/start/mec636   https://vseosvita.ua/test/start/ezn694

Тема: Основні заходи щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони довкілля. Моніторинг навколишнього середовища. Природокористування в умовах сталого розвитку. 

ЗАВДАННЯ: Підсумковий тест з тем «Ландшафти України» та «Природокористування». 

Тема: Використання природно-ресурсного потенціалу України. Основні види забруднень довкілля в Україні. Вплив екологічної ситуації на життєдіяльність населення України. Природно-заповідний фонд України. Природно-заповідні об’єкти своєї місцевості. Національна екологічна мережа. 

Практична робота №10. Позначення на контурній карті об’єктів природно-заповідного фонду України. 

Завдання (за вибором)!

Варіант І. На контурну карту України нанести об'єкти природно-заповідного фонду (карта атласу ст. 32):

біосферні заповідники: Асканія-Нова, Карпатський, Дунайський, Чорноморський; Чорнобильський радіаційно-екологічний;

природні заповідники: Карадазький, Український степовий, Медобори, Канівський, Поліський, Кримський, Михайлівська цілина;

національні природні парки: Карпатський, Шацький, Синевір, Подільські Товтри; Святі Гори;

регіональні ландшафтні парки «Меотида», «Диканський».

Варіант ІІ. Виконати практичну роботу у вигляді тесту: https://vseosvita.ua/test/start/mec636

Тема: Природні умови і ресурси Чорного та Азовського морів, проблеми їх раціонального використання.

Домашнє завдання: Опрацювати §§ 38, 39. Виконайте тест: https://vseosvita.ua/test/start/dyu266 

Тема: Гірські ландшафти України, особливості їх зміни з висотою. Українські Карпати. Гірські ландшафти Карпат. Охорона ландшафтів гірських областей. Кримські гори, використання та охорона ландшафтів. 

Домашнє завдання: Опрацювати §§ 35 - 37. Доповніть таблицю «Природні комплекси Карпат та гірського Криму» в зошиті. Виконайте тест: https://vseosvita.ua/test/start/xwz527 

Тема: Лісостепова зона України. Зона степів України. Використання та охорона рівнинних ландшафтів. Практична робота №9 (оцінювана). Складання порівняльної характеристики природних зон України (за вибором). 

Домашнє завдання: Опрацювати §§ 33, 34. Виконати практичну роботу №9 (сторінка підручника 178). 

Тема: Районування природних ландшафтів, їх відображення на картах. Рівнинні ландшафти, їх різноманітність. Природні зони України. Зона мішаних і широколистих лісів. 

Домашнє завдання: Опрацювати § 31, 32. Доповніть таблицю "Характеристика природних зон України" в зошиті. 

Тема: Ландшафт як просторово-цілісна система. Антропогенні ландшафти. Карта «Ландшафти». Дослідження К. Геренчука. 

Домашнє завдання: Опрацювати § 30, виконати практичне завдання до параграфу на ст. 156.  

07.02.2024        

31.01.2024     Асинхронний урок.       

24.01.2024            

17.01.2024              Виконати тест: Склад вод суходолу. Поверхневі води. Річки. Озера.  

10.01.2024               

20.12.2023               

20.12.2023                                  Виконати підсумковий тест.

13.12.2023               

06.12.2023               

Дослідження №3

ВИКОРИСТАННЯ ПРОДУКТІВ ПЕРЕРОБКИ КОРИСНИХ КОПАЛИН У ПОБУТІ

Мета : актуалізувати та конкретизувати знання про корисні копалини;

- формувати вміння використовувати  джерела географічних знань для  виявлення продуктів переробки корисних копалин, що можуть використовуватись в побуті;

- розвивати географічне критичне мислення.

Завдання.

1.Складіть схему класифікації корисних копалин.

2..Виявіть найпоширеніші на Україні корисні копалини кожної групи.

3.Ознайомтесь з головними продуктами переробки кожної (3-4 приклади) корисної  копалини.

4.Зясуйте, які з продуктів реально використовуються у вашому побуті.

5.Зберіть відомості про мету, умови безпечного  використання окремих з них у вашому побуті.

6. Результати роботи висвітліть в тематичній замітці.

7. Зробіть висновок  про важливість  продуктів переробки корисних копалин.

Приклад. На дні давніх морів, що вкривали територію України, жили водорості, маленькі тваринки. Вони вмирали і падали на дно. Поступово там накопичувався товстий шар уламків мушлів і скелетів цих тварин. Згодом вони перетворилися на крейду. Поклади крейди в Україні представлені в багатьох родовищах.

       Крейда потрібна не тільки для того щоб писати, а й для виготовлення вапна, цементу, скла, гуми.

Дослідження №4.

Історія  геологічних досліджень території  України Г. Капустіним,  В. Зуєвим, В.Вернадським, В. Бондарчуком.

1. Використовуючи матеріали підручника та інтернет-джерела створіть презентацію про дослідження корисних копалин України Г. Капустіним,  В. Зуєвим, В.Вернадським, В. Бондарчуком.

2. Роботу презентуйте на уроці (за погодженням з учителем).

29.11.2023               

Тема: Геологічна історія Землі. Геологічне літочислення. Геологічні ери. Геологічна будова України. Особливості природних умов території України у різні геологічні ери. Дослідження П. Тутковського. Неотектонічні рухи. Вплив геологічної будови та тектоніки на діяльність людини. 

Практична робота №4. Встановлення за картами (тектонічною, геологічною, фізичною) зв’язків між тектонічними структурами, рельєфом, геологічною будовою та корисними копалинами у межах України (продовження). 

Домашнє завдання: Опрацювати §§14,15. Продовжити виконання завдань практичної роботи №4 (сторінка підручника 74).

Розділ ІІІ. ПРИРОДНІ УМОВИ І РЕСУРСИ УКРАЇНИ. 

Тема: Загальні риси рельєфу України. Форми земної поверхні. Простягання низовин, височин, гір, річкових долин. Карта «Фізична поверхня». Тектонічна будова України. Основні тектонічні структури. Зв`язок рельєфу  з тектонічними структурами. Карта «Тектонічна будова».

Практична робота №4. Встановлення за картами (тектонічною, геологічною, фізичною) зв’язків між тектонічними структурами, рельєфом, геологічною будовою та корисними копалинами у межах України (початок). 

Домашнє завдання: Опрацювати §§12,13. Виконати завдання практичної роботи №4 (сторінка підручника 65), завдання 1,2 (сторінка підручника 69). 

Тема: Міжнародна система відліку часу. Годинні пояси. Місцевий час. Поясний час. Літній час. Особливості регулювання системи відліку часу в країнах світу. Час в Україні. Практична робота №3. (оцінювана)Аналіз карти годинних поясів світу. Розв’язування задач на визначення часу. 

Дослідження: Планування  маршруту мандрівки країнами світу, з визначенням різниці в часі в них  порівняно  з київським.

Домашнє завдання: Опрацювати §11. Виконати практичну роботу №3 та дослідження (сторінка підручника 59).

Тема: Географічне положення (фізико-географічне, економіко-географічне, політико-географічне). Державна територія України. Державні кордони, розміри території, крайні точки, географічні центри країни та Європи. 

Територіальні зміни меж України з ХХ ст. Особливості сучасного адміністративно-територіального устрою, його проблеми та шляхи вдосконалення на різних територіальних рівнях. 

Практична робота №2. Позначення на контурній карті кордонів і назв сусідніх держав, крайніх точок, географічних центрів України та Європи; визначення координат точок, протяжності  території країни в градусах і кілометрах. 

Площа території України становить 603, 7 тис. км2. За  європейськими «мірками» вона належить до великих держав, за світовими –до середніх. За розмірами території Україна – найбільша країна Європи (займає майже 6 % її площі), якщо не брати до уваги росію, яка є євразійською країною, і 44-та – у світі. Максимальна протяжність нашої країни із заходу на схід (1 316 км) значно більша, ніж з півночі на південь (893 км). Територія України має нескладну конфігурацію, однак за формою вона не наближається до якоїсь правильної геометричної фігури.

Державна територія – це певна частина земної поверхні, що належить країні, обмежена державним кордоном. Державна територія охоплює: суходіл; внутрішні води; територіальні води; надра суходолу і шельфу під морськими водами, що належать Україні; повітряний простір над суходолом і водами; умовні території.

Суходіл може бути материковим і острівним. Україна – континентальна країна. Їй належить лише декілька дуже малих за площею островів – Бирючий, Джарилгач, Тендрівська коса та інші, що розташовані поблизу узбережжя, а то й сполучені з ним піщаними косами. І тільки острів Зміїний віддалений від берега на 37 км.

Внутрішні води – це річки, озера, водосховища, канали в межах суходолу. До них належать також деякі морські води, а саме акваторії портів, бухти, затоки і лимани, береги яких повністю належать Україні (наприклад, води Дніпровського лиману, Одеської затоки).

        Територіальними водами називають смугу вод в морях, затоках, протоках завширшки 12 морських миль (приблизно 22,2 км) від берегової лінії материка і островів. Україна має територіальні води в Чорному морі, найширшій частині Каркінітської затоки. За територіальними водами лежить так зване відкрите море, яке є нейтральним для судноплавства. А от у внутрішніх і територіальних водах України судноплавство та будь-яка інша діяльність (вилов риби, видобуток корисних копалин) цілком регулюються законами нашої держави. Керченська протока розділена на територіальні води України і Росії лінією, рівновіддаленою від берегів. Азовське море поки що не розділене між Україною та Росією, щодо цього між ними ведуться переговори.

        Умовними територіями є посольства України в інших державах, а також морські судна і літаки під українським прапором, що перебувають за межами України.

Крайні точки та центри території. Крайніми точками території України є: на заході – село Соломонове (поблизу міста Чоп Ужгородського району Закарпатської області), на сході – селище Рання Зоря (Міловського району Луганської області), на півночі – урочище «Петрівське» (в околицях села Грем'яч Новгород-Сіверського району Чернігівської області), на півдні — мис Сарич (Крим).

Крім крайніх, географи визначили місцезнаходження точок, що символізують центр країни. Так, геометричний центр України (точка перетину середніх для неї паралелі й меридіана) знаходиться на околиці селища Добровеличківка Кіровоградської області. На заході держави поблизу села Ділове (Рахівський район, Закарпатська область) знаходиться географічний центр Європи. Там ще в XIX ст. встановлено символічний знак. Політичним же центром країни є її столиця – місто Київ. Він лежить приблизно на однаковій відстані від західних і східних околиць держави, однак зміщений далеко на північ від її центральних точок.

Скільки центрів України?

Залежно від методики розрахунків, центрів країни може бути декілька. Віднедавна географічним центром України вважають і точку на околиці села Мар'янівка поблизу міста Шпола Черкаської області.

Центр Європи

На символічному знаку поблизу селища Ділове зберігся текст латинською мовою: „Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно, із спеціальним апаратом, виготовленим в Австро-Угорщині, із шкалою меридіанів і паралелей, встановлений центр Європи. 1887”.

Фізико-географічне положення. Вам уже відомо, що географічне положення території – це розташування її щодо екватора, Гринвіцького меридіана, різних географічних об'єктів, що мають на нього вплив. Особливістю фізико-географічного положення країни є розташування щодо великих природно-територіальних комплексів – материків та океанів, кліматичних поясів, природних зон, найбільших форм рельєфу та ін.

Україна розташована в центрально-східній частині Європи. Її територія лежить у помірних широтах Північної півкулі приблизно між 44° і 52° пн. ш., на схід від Гринвіцького меридіана – між 22° і 40° сх. д. Великі розміри території і значна протяжність у широтному і меридіональному напрямках зумовлюють різноманітність природних умов і багатство ресурсів.

Україна розташована на стику двох великих тектонічних структур – давньої платформи і молодої складчастої області, яким відповідають великі форми рельєфу: рівнина і гори. Гори в Україні займають незначну частку території і є середньовисотними та легкодоступними. Країна розташована в межах помірного кліматичного поясу, в природних зонах мішаних і широколистих лісів, лісостепу і степу, де формується сприятливий клімат і поширені родючі ґрунти. Все це створює комфортні умови для проживання людей, сприяє значному господарському (передусім землеробському) освоєнню території.

Надзвичайно важливе значення для України має широкий вихід на півдні до Чорного й Азовського морів. Через протоки Босфор і Дарданелли та Мармурове і Середземне моря Україна має морське сполучення з країнами всіх материків. Берегова лінія в межах України досить розчленована. Є багато зручних заток, бухт, лиманів. Островів небагато, серед них зовсім немає великих. Проте далеко в море вдається Кримський півострів, який витягується на захід Тарханкутським, а на схід Керченським півостровами. Крайній південь Криму заходить у широти, де сформувався клімат, подібний до субтропічного. Це сприяє розвитку курортно-санаторного господарства країни. Державні кордони. Державний кордон відділяє територію однієї держави від територій інших держав або відкритого моря. На суходолі лінія кордону здебільшого закріплюється спеціальними знаками (тобто здійснюється його демаркація), на морі вона умовна і проходить зовнішньою межею територіальних вод.

Україна має кордони із сімома державами: на сході і північному сході – з росією, на півночі – Білоруссю, на заході – Польщею, Словаччиною й Угорщиною, на південному заході – Румунією (на двох відтинках) та Молдовою. До 500 км відкритого моря на півдні відділяють нашу країну від трьох інших причорноморських держав – Болгарії, Туреччини, Грузії. Місцевість на кордонах є переважно рівнинною і лише на відтинку 440 км – гірською (частина кордонів з Румунією, Словаччиною і Польщею). Майже третина державних кордонів України проходить по річках і каналах. Найдовшими прикордонними річками є Західний Буг, Дністер, Дніпро, Тиса, Дунай.

Нині загальна довжина сухопутних кордонів України становить понад 5,6 тис. км.

 Найдовший державний кордон Україна має з росією – майже 2 000 км.

Україна прагне облаштувати свої морські кордони. Для цього ведуться переговори з Румунією щодо врегулювання кордону в районі гирла Дунаю і о. Зміїний і Росією щодо розмежування акваторії Керченської протоки і Азовського моря. Довжина ділянки морського кордону України в Чорному морі нині становить 1 053 км, в Азовському морі – може складати або 250 км (якщо море буде визнане внутрішнім для України і Росії, і кордон пройде вздовж рівновіддаленої від берегів лінії), або майже 400 км (якщо воно буде визнане відкритим морем, і кордон пройде вздовж межі територіальних вод).                    

18.10.2023

Тема: Політична карта світу, її елементи та процес формування. Державний лад: форми правління та адміністративно-територіальний устрій країн. Державний лад в Україні. Геополітика. 

Домашнє завдання: Опрацювати §8, сторінку атласу 10,11.

11.10.2023

04.10.2023

Матеріали з теми "Топографічна карта"

Уважно подивіться відео за цим посиланням:  https://www.youtube.com/watch?app=desktop&v=hONjxYUhD2U

Потім можете виконувати практичну роботу (сторінка 33 підручника), скористайтесь конспектом уроку.

27.09.2023

Тема: Топографічні карти. Читання та практичне використання топографічних карт. Географічні та прямокутні координати.

Домашнє завдання: Опрацювати § 5,6. Вивчити (повторити) топографічні умовні знаки (сторінка 5 атласу видавництва "Картографія"; сторінка 3 видавництва "Інститут передових технологій").

Практичне завдання! Використовуючи топографічну карту (дивись форзац 1 підручника) визначити географічні та прямокутні координати: відмітка висоти 130.4 (квадрат 4652), відмітка урізу води озера Чарівне 101.5 (квадрат 4552). 

Виконати тест (6 запитань, орієнтовний час виконання 10 хвилин)

20.09.2023

13.09.2023

Матеріали до уроку:

Додатковий матеріал до уроку

  У IX ст. у Східній Європі виникла стародавня українська держа­ва — Київська Русь. Найдавніші українські літописи «Літопис Асколь­да», «Повість минулих літ», що дійшли до нас, містять цінні істори­ко-географічні відомості. У XII ст. від Київської Русі відокремилася Новгородська республіка, що оволоділа всіма північними землями Уралу і деякими територіями за Північним Уралом (Югрой). Нов­городці в XII ст. здійснювали плавання по Північному Льодовитому океану «Студеному морю», як його тоді називали. Ними були відкриті острови Нова Земля, Вайгач берега Кольського півострова і шляхи на Шпіцберґен.

А які географічні дослідження було зроблено нашими сучасними українськими дослідниками?

Борис Ізмаїлович Срезневський був людиною широкого наукового кругозору з видатними організаторськими здібностями. Протягом 15 років викладав метеорологію в Київському університеті і одно­часно керував роботою метеорологічної обсерваторії університету. У 1920 р. він був обраний академіком АН УРСР у галузі геофізики.

У 1879 р. Б. І. Срезневський закінчив Петербурзький університет і два роки працював у Німеччині в лабораторіях Гельмгольца та Кундта за спеціалізацією — метеорологія та кліматологія. «В усій історії ро­сійської метеорології мало знайдеться таких блискучих і оригінальних учених, як Б. І. Срезневський. За різноманітністю і глибиною ідей, за жвавістю невтомного розуму йому знайдеться небагато рівних і в су­часній світовій метеорології». Так у 1948 р. писав про Срезневського професор О. Х. Хргіан.

Значну допомогу надавав Б. І. Срезневський тільки що утвореній Гідрометеорологічний службі України, консультував Бюро погоди, редагував інструкції та посібники. У 1920 р. він організував евапо­рометричні спостереження, поновив куле-пілотні спостереження. У 1922 р. розпочав роботи з вимірюванням сонячної радіації, пізні­ше — з атмосферної оптики, а у 1928 р.— з атмосферної електрики.

З 1921 р. Б. І. Срезневський був науковим керівником бюро по­годи.

За синоптичні огляди погоди Б. І. Срезневський був нагородже­ний премією імені Ломоносова, а за роботу про бурі на Чорному та Азовському морях отримав ступінь доктора географічних наук.

Тутковський Павло Аполлонович

— український, радянський гео­лог, академік АН УРСР (з 1919 р.), академік АН БРСР (з 1928 р.).

У 1882 р. закінчив Київський університет. У 1884–1895 рр.— консерватор мінералогічного i геологічного кабінетів цього університету. Пізніше був викладачем у середніх школах Києва та інспектором i директором народних училищ на Волині.

З 1914 р.— професор Київського університету, з 1924 р.— керівник науково-дослідної кафедри геології АН УРСР (згодом у 1926 р. її реор­ганізовано в Інститут Геологічних наук АН УРСР). Перший директор i один з організаторів геологічного музею інституту.

Другий після В. І. Вернадського Голова Комісії з вивчення при­родних багатств України у 1921–1926 рр.

Основні праці П. А. Тутковського присвячені питанням мінера­логії, петрографії, гeoxiмії, палеонтології, гідрогеології, історичної геології, динамічної геології, четвертинної геології, геоморфології, фізичної географії. Створив теорію еолового (вітрового) походження лесу. Академік Тутковський є одним з основоположників мікропалеонтологічного методу вивчення осадових гірських порід.

У 1895 р. запропонував проект водопостачання Києва артезіан­ськими водами, який пізніше було здійснено.

Володимир Михайлович Кубійович

 народився 23 вересня 1900 р. у с. Матієва поблизу м. Нового Сонча (західна Лемківщина, Польща). Його батько був українцем, мати — полячкою. Зростав «русином» у польському оточенні, зазнавав висміювань однолітків. Підлітком читав твори М. Грушевського. Гімназію закінчив свідомим українцем, із відчуттям потреби «працювати для України». Після розпаду Австро-Угорської імперії, у 1918 р., вступив до Української галицької армії, але захворів на тиф і повернувся додому.

Вищу освіту здобув у Яґеллонському університеті (Краків), спеці­алізувався з географії та історії. У 1928–1939 рр. працював доцентом цього університету, мав авторитет серед польських географів і тісні зв’язки з українськими науковцями, підготував низку статей і карт із демографії, антропогеографії України. За українознавчі твори і критику польської урядової статистики як шовіністичної, таємно — і за ви­криття антиукраїнських фальсифікацій львівського професора поляка Е. Ромера, В. Кубійовича звільнили з Краківського університету.

У 1940 р. він став професором Українського вільного університету в Празі, із 1945 р.— у Мюнхені. У часи Другої світової війни В. Ку­бійович захищав інтереси українського населення перед німецькою владою в Генеральному губернаторстві Кракова.

Після війни емігрував до Німеччини, а у 1951 р.— до Франції (Сарсель, північне передмістя Парижа). Майже 40 років свого життя В. Кубійович присвятив українській енциклопедії: редагував і писав численні статті до загальної і словникової «Енциклопедії україноз­навства» (1949–1989 рр.), до її англомовних видань.

Володимир Іванович Вернадський

 — видатний природознавець, мінеролог і кристалограф, основоположник геохімії, біохімії, раді­огеології, вчення про біосферу, який відкрив тайну часу і простору, талановитий організатор науки, перший президент Української Ака­демії наук.

Народився він у Петербурзі, дитинство провів в Україні. Батько майбутнього вченого був професором політичної економії й статис­тики, багато сил віддавав видавничій діяльності, розповсюдженню книг для народу. Володимир рано навчився читати, захоплювався літературою з географії та історії.

Життєве кредо Володимира Івановича — не замикатися в стінах науки. Початок наукової діяльності В. І. Вернадського пов’язаний з розробкою нових напрямів у мінералогії. З дедалі більшим захоплен­ням він працює над розвитком нових галузей геологічних наук — гео­хімії, біогеохімії та радіогеології. Вчений організував першу експедицію

з вивчення радіоактивних мінералів (1908–1911 рр.) У 1909 р. В. І. Вер­надський стає академіком і переїздить до Петербурґа. В 1914 р. Володи­мира Івановича обирають директором Геологічного і Мінералогічного музею Петербурзької Академії наук. Наступного року за його ініціати­вою було створено Комісію з вивчення природних продуктивних сил Росії, з якої пізніше утворилася низка наукових інститутів: географіч­ний, радієвий, керамічний, оптичний, фізико-хімічний тощо.

У зв’язку із погіршенням стану здоров’я В. І. Вернадський (у нього виявили туберкульоз) за порадою лікарів переїжджає в Україну. Бурхли­ві події громадянської війни застали його в Києві. В червні 1918 року на пропозицію міністра освіти М. Василенка він очолив Комісію щодо вироблення законопроекту про заснування Української Академії наук, який 14 листопада того ж року затвердив гетьман П. Скоропадський. Володимир Іванович бере діяльну участь у створенні Української Академії наук (1918) і обирається її першим президентом.

У 1922 р. Вернадський на запрошення Сорбоннського універси­тету виїжджає до Франції для читання курсу лекцій з геохімії. Поряд із викладацькою діяльністю він проводить значну науково-дослідну роботу в Радієвому інституті М. Складовської-Кюрі.

Повернувшись з-за кордону (1926), він публікує свою знамениту монографію «Біосфера». Друкуються його твори з геохімії, біогеохімії, мінералогії, кристалографії, хімії моря, еволюції життя. Він увійшов до історії науки як основоположник сучасного вчення про біосферу та ноосферу. Сукупність живих організмів у біосфері він назвав «живою речовиною».

Степан Львович Рудницький

— фундатор української наукової гео­графії. Він був членом кількох Європейських географічних товариств та Академій наук, визнаним авторитетом у геоморфології, демогео­графії, політичній географії та геополітиці, картографії, та в методиці викладання географії. Він поєднував у собі риси вдумливого педагога і талановитого організатора освіти й науки.

Рудницький пройшов шлях від учителя гімназії, доцента, про­фесора університету до академіка, керівника одного з провідних на­уково-дослідних інститутів Академії наук. У 1908–1919 рр. він пра­цював на кафедрі географії Львівського університету. Викладали на кафедрі українською мовою. В період 1914–1915 рр. С. Рудниць­кий — військовий географ при австрійському генеральному штабі, а в 1920–1921 рр.— професор економічної географії Академії світової торгівлі у Відні. С. Рудницький був одним з організаторів і професорів Українського вільного університету в Празі (1921–1926 рр.) і водночас працівником Географічного інституту ім. М. Драгоманова, чеського і німецького університетів.

С. Рудницький активно вів польові географічні дослідження, зо­крема у Карпатах. В 1924 р. він був учасником Першого міжнародного з’їзду географів та етнографів у Празі і виголосив доповідь з географії Закарпаття.

У 1926 р. на запрошення уряду України С. Рудницький переїхав до Харкова, де працював професором у Геодезичному інституті, а також керівником секції географії й картографії науково-дослідної кафедри географії й антропології Харківського інституту народної освіти.

С. Рудницький — засновник української національної школи географії, української національної географії. Він обґрунтував об’єкт дослідження географії, досліджував Україну в межах етнічної укра­їнської території, став основоположником геополітики та політичної географії України, розробив наукові основи краєзнавства і шкільної географії.

У центрі наукових досліджень С. Рудницького була географія України та її реґіонів. Він першим дав комплексну географічну харак­теристику України, її національних територій, політичну географію України, обґрунтував балто-чорноморську геополітичну доктрину України, яка не втратила своєї актуальності й дотепер.

Додатково

13 лютого 2018 року минуло 145 років від дня заснування Укра­їнського Географічного товариства. Ще в квітні 1872 року Імператор­ське Руське Географічне товариство розглянуло прохання Київсько­го, Подільського і Волинського генерал-губернаторів про створення Південно-Західного відділу Товариства в Києві. Цьому передувала значна організаційна робота прогресивної української інтелігенції. Особливо значна активність у створенні географічного осередку ви­явив Павло Платонович Чубинський, відомий у науковому світі як видатний етнограф, фольклорист, автор українського національного гімну «Ще не вмерла Україна». Але як географа-економіста, одного із засновників і активних діячів Географічного товариства, його знали значно менше.

Народився П. Чубинський 27 січня 1839 року на хуторі біля м. Бо­рисполя на Київщині. Після закінчення другої Київської гімназії він вступив до юридичного факультету Петербурзького університету, який закінчив у 1861 році. У період навчання він познайомився з видат­ним географом П. П. Семеновим-Тян-Шанським, який повернувся з експедиції в Середню Азію, зі своїм ровесником, офіцером, слуха­чем Академії Генерального штабу Миколою Пржевальським і Мико­лою Миклухо-Маклаєм. На прохання П. Чубинського і за сприяння П. П. Семенова-Тян-Шанського, йому дозволили брати участь у роботі відділення етнографії Географічного товариства. Він мріє про організа­цію експедиції на Україну (тогочасний південний захід Росії). Починає збирати матеріал про Україну, шукає підтримки в друзів.

У 1866 р. Географічне товариство нагороджує П. Чубинського срібною медаллю «За полезные его труды». У тому ж році П. Чубин­ський бере участь у роботі Комісії, що досліджувала Печорський край. У звіті Комісії оприлюднено дані з фізичної та економічної географії краю, дані про поклади кам’яного вугілля, горючих сланців, нафти, мідних руд тощо.

П. Чубинський завжди пам’ятав про Україну. Перебуваючи в Ар­ханґельську, він пише нарис про народні правові звичаї в Україні.

У 1869 р. він приїздить до Петербурґа, а пізніше, за клопотанням П. Семенова-Тян-Шанського, одержує дозвіл повернутися в Україну і очолити етнографо-статистичну експедицію Географічного товариства до Південно-Західного краю тогочасної Російської імперії.

З 1873 до 1876 року П. Чубинський пов’язує свою діяльність з Географічним товариством у Києві, яке було створено 13 лютого 1873 р. За цей час Товариство, яке налічувало 170 членів, видало два томи наукових праць (у 1873 і 1874 роках). При Товаристві були ство­рені бібліотека, яка нараховувала понад 1000 цінних наукових видань, і музей, що налічував біля 3000 експонатів.

Понад сто років тому видатний історик О. Пипін писав про П. Чу­бинського: «Це був своєрідний талант, людина невгамовної енергії і глибокої відданості своїй справі».

06.09.2023

     06.09.2023         Діагностичне тестування за курс 7 класу.