"Дві долі - одне життя"

Дата публікації допису: Dec 23, 2020 7:46:59 AM

22 грудня 2020 року, на Вижниччині, під гаслом "Дві долі - одне життя" вшановували пам`ять великих патріотів України, засновників Вижницького краєзнавчого історико-культурного музею, наших шанованих земляків Михайла та Михайлини Іванюків.

Немає та

кої людини у Вижниці, що на Буковині, яка б не показала дорогу до краєзнавчого музею. «Українська світлиця» відома нині не лише на рідній Буковині, а й у багатьох країнах світу. Чимало краян поспішають сюди, аби відчути себе приналежними до українського роду, бо тут, у «Світлиці», кожен відчуває себе причетним до трагічної і героїчної вкраїнської історії. Хто ж вони — ці славні буковинці — Михайло та Михайлина Іванюки? Певно, що доля поєднала їх не випадково — з юних років і до золотого ювілею. Михайло Іванюк — автор збірки поезій «Невільнича поезія» (1994) та оповідань «Голодна вечеря» (1999) і «Боротьба трьох розумів» (2004). У його доробку — краєзнавчо-енциклопедичне дослідження «Літературно-мистецька Вижниччина», в якому можна знайти імена талановитих буковинців, які своєю працею прославляють рідний край, його мистецтво, літературу, працю. А скільки праць так і лишилося в рукописах?

Михайло і Михайлина — активні члени «Просвіти» ім. Тараса Шевченка, які на пам’ятник поету у Вижниці в 1992 році пожертвували свої невеликі пенсії. До речі, саме хористи Вижницького хору «Просвіта» ім. Т. Шевченка взяли на себе основний тягар у роки будівництва пам’ятника Т. Шевченкові, каплиці про Буковинське віче та символічної могили борцям за волю України. Звісно, що Михайло Іванюк завжди був найактивнішим хористом. Надзвичайно цінною є збірка «Повстанські пісні в записах Михайла Іванюка», до якої увійшли сто найкращих повстанських пісень, записаних ним більш як півстоліття тому у своєму рідному селі Спас Коломийського району Івано-Франківської області. Ще в юнацькі роки пан Михайло, який був очевидцем повстанського руху, захоплювався піснями, які співали вояки УПА на постоях і маршах. Тексти цих пісень записував ще в ті роки, а мелодії запам’ятовував. До збірки записаних Михайлом Іванюком увійшли не тільки повстанські пісні, але й стрілецькі, козацькі, а також ліричні про кохання. Сучасного слухача не можуть не хвилювати слова з пісні «Слава, слава, наш Кобзарю»: «Слава, слава, наш Кобзарю, твоїх діток рій, за тобою йдуть юрбою шляхом твоїх мрій».

Пані Михайлина пригадує 1994 рік, коли в Івано-Франківську зібралося 288 делегаток (у тому числі 29 представниць із США, Австралії, Канади, Чехії, Росії) на Світовий конгрес з нагоди 110-річчя жіночого руху в Україні, започаткованого письменницею та громадсько-культурною діячкою Наталею Кобринською. Михайлина Іванюк разом з Віорікою Малярчук були делегатками на цьому конгресі від Вижницького осередку союзянок.

Якщо підрахувати, яку наполегливу пошукову роботу здійснила пані Михайлина, збираючи дані про буковинських жінок-патріоток, то матеріалу вистачить на книжку! На велосипеді об’їжджала навколишні села, зустрічалася з родинами репресованих, слухала щемкі розповіді людей, які зазнали стільки лиха… Нині у Світлиці зберігаються відомості про багатьох жінок–подвижниць.