Юрій Коваль

Ім’я Юрія Коваля – у переліку кращих письменників-шістдесятників. Його новели друкували на сторінках «Літературної газети» поряд із творами Валерія Шевчука, Володимира Дрозда, Григора Тютюнника, Василя Симоненка. «Мені українська література нагадує океан. Такий могутній, безберегий океан, у якому є свої материки, бурхливі течії, шторм, чисті води. Там є материки Україна XVIII ст., ХІХ ст., ХХ ст. Окремі письменники теж є материками: є материк Тараса Шевченка, материк Лесі Українки та інших. Я людина надзвичайно скромна і вважаю за щастя бути бодай краплиною у цьому могутньому океані», – сказав Юрій Коваль. КОВАЛЬ Юрій Андрійович народився 17. 01. 1942р. в місті Новомиргороді Кіровоградської області в родині робітника. Прозаїк, публіцист.

В 1958 році закінчив Новомиргородську середню школу із золотою медаллю, вирішив твердо, що вступати буде на журналістику у Львівський університет. Як і годиться нащадкові козаків, до Львова приїхав у широких шароварах та сорочці, яку спеціально для цієї оказії вишила мати. З собою привіз цілу теку друкованих у районній газеті «Ленінець» та в обласній газеті «Кіровоградська правда» своїх віршів, байок, нарисів, оповідань, що були потрібні для вступу на такий специфічний факультет, але вони не справили ніякого враження на приймальну комісію. Значно більше захоплення викликали його шаровари, пояс і той гордий, характерний для людини із степів, де нема тісноти, крок. Екзамени він склав добре і набрав прохідний бал, але до університету його не прийняли. Як з'ясувалось, того року вийшло розпорядження «брати» насамперед тих, хто має не менше двох років трудового стажу. Довелося повертатися в рідний Новомиргород. (На той час Ю.Коваль проживав по вулиці Пушкіна, 4 навпроти плодоконсервного заводу).

Після невдачі із вступом він йде працювати в районну газету «Ленінець» на посаді літературного працівника і заробляє там дворічний стаж. На той час знайомиться з новомиргородським дисидентом, демократом і бібліоманом С. Д. Кожем'якіним, який настільки зачарував його своїми неординарними судженнями та задушевними розмовами про долю України.

Степан Демидович розповідав Юрію про свої неодноразові ув’язнення та про життя за колючим дротом.

В 1960 році Юрій Андрійович приїхав до Львова і успішно склав екзамени до Львівського державного університету, (на той час на одне місце претендувало 18 абітурієнтів), і став студентом першого курсу. Наскільки важким був його шлях до університету, настільки блискучим, буквально феноменальним - в українську літературу.

При університеті працювала студія «Франкова кузня», яка займалася ідеологічною обробкою молодих талантів, але її, на щастя, обминув Ю.Коваль, котрий вирішив, кілька своїх оповідань надіслати у журнал «Вітчизна», де вони потрапили в руки І.Дзюбі. Про молоде обдарування Іван Дзюба розповів І.Драчу. Хлопця запросили до Києва на розмову. Невдовзі І.Дзюба на одному із засідань Правління Спілки письменників розповів про Ю.Коваля. А «Літературна газета» під рубрикою «Молода проза» представила Юрія Андрійовича поруч із В.Шевчуком, В.Симоненком, Г.Тютюнником. Дебютував Ю.Коваль етюдом «І люди помиляються» (найперший свій твір – байку «Груша», ще восьмикласником опублікував у Новомиргородській районній газеті). З того часу публікації Коваля можна було зустріти ледь не в кожному українському журналі. Про нього заговорила критика, він отримав схвальні відгуки від М.Рильського, П. Загребельного, О.Гончара.

Це були 60-і роки і період хрущовської «відлиги», яка незабаром закінчилася. Замість «Літературної газети» стала «Літературна Україна», і її головний редактор Любомир Дмитерко з обуренням правдивого ленінця накинувся на творчість Ю.Коваля, в якій бачив немарксистське захоплення немарксистсько–ленінським формалізмом та іншими бідами, які диверсійно заповзають у нашу літературу звідти - з Заходу. Юрія Коваля почали менше друкувати, але в 1965 року у видавництві «Молодь» виходить його перша збірка оповідань та новел «Віднайдена фея». в якій автор відображає духовний світ свого сучасника. Нове, що бурхливо вривається в наше життя, питання людяності, дружби, кохання – основні теми першої збірки новел. Книжка стала дипломною роботою, керівником якої був М.Осадчий.

В 1965 році закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. І.Я.Франка.

Під час служби в армії у Львівському видавництві «Каменяр» виходить його друга збірка «Зелена Україна» (1966), ще через три роки вийшла його третя збірка під назвою «Гармонія» (1969) у найпрестижнішому на той час письменницькому видавництві «Радянський письменник». Письменник тяжіє до психологічно окреслених характерів, його творчій манері притаманні лаконізм, асоціації, задушевність, ніжність, ліризм. Ця збірка назавжди закріпила ім’я Ю.Коваля у нашій літературі.

Твори Коваля дихали степом, простором, у них було повно світла, вони були наскрізь пронизані світлом і повітрям. Письменник дивився на навколишній світ, звичайних і добре відомих йому людей цілком іншими очима, ніж дивилася література, зігнута у три погибелі різними передовими ідеями. Він не був на когось схожий, був собою і не подібним до інших.

Від 1966 року Юрій Андрійович працював у редакції журналу «Дзвін» (Львів): завідуючим відділу поезії, з 1970 року став членом Національної спілки письменників України, а з 1973 року – відповідальним секретарем журналу.

Друкувався у журналах «Вітчизна», «Жовтень», «Дніпро», «Прапор», «Зміна», «Україна» та в республіканських газетах. Роман «І ріки впадуть у море» присвячений Львову. Автор краєзнавчих досліджень нарисів «Львів» (Л., 1975), «Аптека-музей у Львові» (Л., 1976), документальної повісті «Село, а над ним – лелеки» (К., 1979), книг «Цей лагідний, лагідний світ…», «Одвічна клятва: Прозо-поема» (обидві – Львів, 2011).

У 2014-му році обійняв посаду головного редактора «Дзвону». Одружений з Ярославою Коваль. У подружжя дві дочки — перекладачка Дзвінка Коваль-Гнатів і журналістка Ярина Коваль.

2012 рік - Обласна премія в галузі культури імені Богдана Лепкого (номінація «Проза») – за книжку «Цей лагідний-лагідний світ».

«Ця книга – це своєрідний підсумок у переддень 70-ліття автора . Під палітуркою свіжовиданої книги ховаються новели, що занурять читача у світ наших сучасників, кожен з яких внаслідок життєвих перипетій намагається вибратися із лещат непростих морально-етичних проблем. Письменник вправно розкриває психологію героїв. Якщо ж аналізувати його творчий спадок цілісно, то він відображає розмаїття ідейно-тематичних осяянь Юрія Коваля, пошуки та експерименти у царині форми. Ці пошуки стосуються впертого сприйняття світу письменником «очима душі», коли автор руйнує у сучасній йому літературі рутину, штампи. І готовий нести за це відповідальність.

Зараз Юрій Коваль – львів’янин, але однаково тепло відгукується про всю Україну. Каже, що «Цей лагідний, лагідний світ» – це не світ тільки степової Кіровоградщини чи лісового Прикарпаття, але це світ всієї України. Додає: «Тобто «Схід і Захід разом» для мене давно не модне гасло, а констатація сутності сьогодення».

Повертаючись до книги, читачі зауважують, що вона відрізняється від сучасної літератури відсутністю сарказму і цинізму. Натомість тут вдосталь чуйності й уважності до будь-яких проявів людського характеру і душі. Видано збірку новел «Цей лагідний, лагідний світ» львівським видавництвом «Апріорі». У книзі 575 сторінок, тож є де порозкошувати книжним гурманам. Автор представив читацькій публіці фрагменти з роману «І ріки впадуть у море», прозопоему «Одвічна клятва», а також понад 40 новел, оповідань, образків, етюдів тощо.

"Цей лагідний-лагідний світ" Юрій Коваль присвятив коханій дружині Ярославі.

Окремі новели Коваля перекладено французькою («І люди помиляються», опубліковані у книзі «La nouvelle vaque litteraire en Ukraine» / «Нова літературна хвиля на Україні», Париж, 1967; перекл. М. Маслової), чеською («Сон», вміщено у ж. «Mlady svet», 1964, ч. 34; перекл. О. Єлінека), угорською, російською та хакаською мовами.

У нових своїх творах Юрій Коваль постає перед нами як людина зріла й досвідчена, котра має багато чого розповісти і вміє розповідати.

Найвідоміші новели та оповідання: