Поповкін
Пам'ять живаПоповкін Євген Юхимович
(до 110-річчя від дня народження)
Народився 13 (26) лютого 1907 року в селі Петроострів (тепер – Новомиргородського району Кіровоградської області) в родині сільського вчителя.
В 1928–1931 роках навчався на філологічному факультеті Московського Державного Університету.
Член ВКП(б) з 1927 року.
В 1929–1939 роках – на редакційній роботі (в журналі «Комуністична революція», газеті політвідділу «За більшовицький колгосп» в Північно-Кавказькому краї, газеті «Молот» в Ростові-на-Дону).
В 1939-1949 роках письменник служив в Радянській Армії – редактором відділу Художньої літератури Воєнвидаву, редактором армійської та окружної газети, старшим інструктором ГоловПУРу Радянської Армії.
Є. Ю. Поповкін – секретар Кримського обласного відділу Спілки письменників СРСР. В 1951 році обраний депутатом Кримської обласної Ради народних депутатів.
В 1958–1968 роках – головний редактор журналу «Москва».
Помер 15 лютого 1968 року. Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.
ЯК ЄВГЕН ПОПОВКІН УВІЙШОВ У СВІТОВУ ЛІТЕРАТУРУ
Навряд чи хто сьогодні не читав роман Булгакова «Майстер і Маргарита». Та мало хто знає,
що історія його написання і виходу у світ не менш інтригуюча, ніж сам сюжет. А першим, хто дав «добро» на друк роману, був уродженець села Петроострів Новомиргородського району Євген Поповкін. Коли Симонов запропонував ознайомитися з рукописом головному редактору «Москви» Євгену Поповкіну, той вирішив друкувати. За словами Симонова: «Поповкін людина слова. Він дуже хворий, тому нікого і нічого не боїться». І слова свого Євген Юхимович дотримав, як не доводилося йому тяжко. Перешкоди чинилися і явні, і таємні. До виходу у світ першої частини публікації ніхто не був впевнений, чи випустять другу. Доброзичливці всіляко відмовляли головного редактора від необдуманого вчинку, натякаючи на можливі наслідки для кар'єри. Але Поповкін відповідав: «Ну що ви, як же я його не надрукую, це ж спосіб залишитися в історії літератури...» Перша частина великого роману вийшла у світ в листопадовому номері «Москви» за 1966 рік тиражем 150 тисяч примірників. Зробивши, без сумніву, головну справу свого життя, Євген Юхимович майже відразу через стан здоров’я залишив редагування журналу. Та в історію світової літератури він увійшов гідно... Тож "Майстру і Маргариті" довелося повторити долю публікації іншого твору Булгакова - "Білої гвардії", яка обірвалася у зв'язку із закриттям журналу "Росія". Усі чекали на продовження «Майстра і Маргарити», а його у грудневого номері не виявилося. Тільки у січневому номері "Москви" за 1967 рік вийшло закінчення роману, над яким неабияк попрацювала цензура.
Шлях Євгена Поповкіна від «юнкора» до головного редактора журналу «Москва» розпочався з перших днів народження у родині «місцевого інтелігента» - учителя Юхима Поповкіна. До батька часто заходили піклувальник школи, землемір, місцевий аптекар та священик, якими обмежувалося "інтелігентне товариство" тодішнього села. Один з найчастіших відвідувачів школи, постійно пахнучий тютюном і горілкою священик отець Леонід, постарався запроторити до в'язниці батька, що поширював разом з іншими поборниками справедливості революційні прокламації та листівки. Більш пізнішими враженнями були події громадянської війни. Вулицями невеликого провінційного містечка Новомиргород, куди у 1913 році переїхала матір, і де Євген жив до 1923 року, проходили і війська Червоної Армії, і білогвардійські частини, і різного кольору банди та загони. Ще у 1921-му вступив до комсомолу. До 1922-го навчався в Новомиргородській трудовій школі. Працював секретарем комсомольських організацій в селі Кам'янка і в Новомиргороді, був секретарем райкому комсомолу. Один з весняних днів 1923-го, коли, розгорнувши, одеську газету для молоді, вперше побачив невелику замітку з підписом "юнкор Є.Поповкін", запам'ятав назавжди. «Я перечитував газету багато разів, дбайливо зберігав і, мабуть, саме тоді всерйоз уже почав писати, спершу замітки, потім нариси та невеликі оповідання. З 1926 року мої кореспонденції стали друкувати і московські журнали», - згадував Євген Юхимович. Робота в Зінов’євському окружкомі комсомолу у 1924-1925 роках, і особливо пропагандистська діяльність дали те, чого не можна було відшкодувати ні юнацьким запалом, ні сумлінним наслідуванням улюблених письменників. Накопичувався життєвий досвід. У 1925-му, коли Євгену виповнилося 18 років, його прийняли у партію. Журналіст, письменник, редактор. У
1928-му Поповкіна відрядили на навчання до Москви. Літературний факультет МДУ закінчив у 1931-му. Працював після цього в одному з московських пропагандистських журналів, написав кілька брошур про досвід партійної роботи. У 1929-1939 роках – на редакційній роботі (в журналі «Комуністична революція», газеті політвідділу «За більшовицький колгосп» в Північно-Кавказькому краї, газеті «Молот» в Ростові-на-Дону). У 1939–1949 роках служив редактором відділу художньої літератури Воєнвидаву, редактором армійської та окружної газети, старшим інструктором ГоловПУРу Радянської Армії. За головний роман «Сім'я Рубанюків» у 1952 році отримав Сталінську премію третього ступеню. У 1958 – 1968 роках – головний редактор журналу «Москва». Помер 15 лютого 1968 року. Похований на Новодівочому цвинтарі у Москві. На стіні одноповерхового цегляного будинку по вулиці Григорія Тайги, 45 у Новомиргороді
висить пам’ятна дошка, яка нагадує, що тут у 1915-1924 роках проживав відомий радянський письменник – Є. Поповкін.- Так він же жив у моїй квартирі, - говорить 65-річний Анатолій Єзан, відкриваючи двері квартири №3. - Я народився у цьому будинку. Євгена Юхимовича не знав, а от з його дружиною зустрічався. Вона приїжджала у Новомиргород, здається, це було у 1968-му, чи може у 1969-му, коли на будинку встановлювали пам’ятну дошку.
(За матеріалами Володимира Поліщука «Будинок, якого уже немає»)
Творчий доробок:
• 1923 — починає друкуватись.
• 1931–1935 — кілька брошур про досвід партійної роботи.
• 1935 — «На бойовому посту», брошура.
• 1940 — «Висока вода», повість про організацію колгоспів на Дону.
• 1955 — «Висока вода», роман.
• 1947–1959 — «Сім'я Рубанюків», роман про Другу світову війну.
• 1956 — «Чехословацькі враження», дорожні нотатки.
• 1957 — «На давній землі Еллади», дорожні нотатки.
• 1963 — «Несентиментальна подорож», дорожні нотатки.
• 1964 — «В дорозі та вдома. Дорожні замальовки».
• 1967 — «Як вибирали Катерину», оповідання.
• 1968 — «Таврида», роман.
Нагороди та премії:
• Сталінська премія третього ступеня (1952) — за роман «Сім'я Рубанюків».
• Орден Червоної Зірки.
• Медаль «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.».
Матеріали:
Літературний словник Кіровоградщини/Автор-упорядник Л.Куценко. – Кіровоград, 1995. – с. 78-79.
Омельчук І.В. Рідний край: Історико-краєзнавчі дослідження. – К.: КМЦ «Поезія», 2004. – с. 83-87.
Сухов М. Поповкін у Новомиргороді // Червона зірка,1992. – 26 лютого.