Лесь Курбас

На фасаді будинку Харківського театру імені Шевченка кілька років тому була відкрита меморіальна дошка, на якій зазначено, що тут працював великий діяч української культури Лесь Курбас. Видатний режисер, актор, драматург, публіцист, перекладач, він жив і трудився у Харкові з 1926 по 1933 роки. Саме тут розкрився його талант режисера-новатора, теоретика і педагога. Він створив свій театр «Березіль», відомий нині в усьому світі. А самого Курбаса вважають, і не випадково, мало не першим авангардистом театру. Його ювілейні дати відзначають за рішенням ЮНЕСКО. Кожна епоха народжує митців, які потрапляють на стрижень духовного й культурного життя нації, втілюючи у своїй творчості найістотніші риси народу, їхнє мистецтво мовби вбирає в себе творчу енергію країни, особливо в драматичну добу, в часи виняткової напруги, піднесень, трагічних прозрінь і пророчих осяянь. Саме таким велетнем був Лесь Курбас – одна з найвидатніших постатей українського культурного життя 20-х – початку 30-х років, один з провідних діячів відродження української національної культури. Він – актор і режисер, публіцист і організатор театру, театральний педагог і сценічний діяч, драматург і перекладач.

Віддавши все своє життя театрові, пройшовши шлях від маловідомого актора до знаменитого режисера, він не очікував, що стане жертвою постановки іншого "геніального режисера" – Йосифа Сталіна.

БІОГРАФІЧНА НОТА

Олександр-Зенон (Лесь) Курбас (1887–1937)

Народився в місті Самборі (нині Львівська обл.) у родині акторів театру. Навчався в Тернопільській гімназії, Віденському та Львівському університетах. 1916-го став актором у театрі Миколи Садовського в Києві. Влітку 1917-го заснував «Молодий театр», а у 1920-му – мандрівний Кийдрамте. У березні 1922-го – фундатор експериментального київського театру-студії «Березіль», що від 1926-го діяв у Харкові. У жовтні 1933-го був звільнений із посади директора театру. У грудні того самого року заарештований у Москві. Засуджений до п’яти років позбавлення волі. Розстріляний 3 листопада 1937-го в урочищі Сандармох. В один день було страчено понад 100 представників української інтелігенції: відродження 1920-тих стало "Розстріляним відродженням".

Курбас знайшов свою долю й недолю в театрі. На цей шлях він ступив юнаком, ним ішов до останку. Його вабив театр, в ньому він одночасно бачив і знаряддя, яке давало йому змогу брати видатну і плідну участь в творчому становленні України на такій значній ділянці її нового, пореволюційного життя, як творення дальшого передового культурного радянського етапу рідного театру.

«Історія з грифом секретності»

- Не інакше, як авантюрою, видавалося його наступне починання – створення в Києві 1916 року студії, а трохи більше ніж через рік – відкриття Молодого театру з новітнім, незвичним репертуаром. Шукачі новаторського театрального мистецтва відчули в ньому саме такого актора, що з нього є чого повчитися, що на нього слід рівнятися. Крім того, вони дізналися, що він походить із славнозвісної галицької акторської сім'ї Яновичів, закінчив Тернопільську гімназію, а вищу історико-філологічну освіту здобув у Віденському та Львівському університетах, знає вісім мов і добре грає на роялі; також стало відомо, що він має досвід акторської та режисерської роботи, працював у Львівському театрі "Руська бесіда" та в Гуцульському театрі Гната Хоткевича, заснував товариство українських акторів "Тернопільські театральні вечори"; але найголовнішим було, що він вивчав історію та теорію театрального мистецтва світу, бачив чимало вистав німецьких, польських, австрійських та інших театрів.

Від часу заснування "Молодий театр" формував свої погляди під значним впливом Шевченкової творчості. Ще в перші дні студійної роботи тільки-но сформований колектив гуртом одвідував могилу Кобзаря, схиляючи чола перед українським генієм. Створити виставу на матеріалі поезій Тараса Шевченко було заповітною мрією Курбаса ще з 1916 року. Найбільш співзвучною з подіями останніх років, зокрема 1919 року, була тема боротьби українського народу за своє визволення, тобто до вистави просилася поема "Гайдамаки".

Кульмінація здобутків Курбаса пов'язана з драматургом Миколою Кулішем (1892-1937) і художником Вадимом Меллером (1884-1962).

У Києві «Березіль» мав під своїм крилом майстерні, плинні півавтономні одиниці. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом — Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі», «Чотири Чемберлени»), агітпроп. Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»). Після Кулішевої «Маклени Ґраси» (про дівчину-бідачку з буржуазної Польщі), зіграної 1933 року як вселенський плач, влада більше не ризикувала довіряти театр ненадійному утопісту-мрійникові.

Лесь Курбас, безперечно, був однією з зірок українського відродження, тож не міг не привернути увагу чекістів. Почалося все з жорстокої критики його творчості як невідповідної стандартам "пролетарського" мистецтва. Звинувачений у схильності до українського націоналізму, Курбас наприкінці 1933 року залишив свій театр у Харкові та переїхав до Москви. Тут працював в державному єврейському театрі, що, між іншим, мало б продемонструвати безпідставність підозр. Проте цей крок не врятував режисера – 26 грудня 1933 року чекісти заарештували Курбаса у Москві. Висунуті звинувачення не мали нічого спільного з творчими "огріхами": "Курбас Олександр Степанович, – читаємо в постанові про арешт, – викривається в тому, що був членом контрреволюційної Української військової організації". Допити почалися лише через три тижні, тож Курбас міг лише здогадуватися про причини затримання. Перший же протокол від 17 січня 1934 року містить детальну біографічну інформацію і категоричну заяву: "Винним себе не визнаю"

У пресі розгорнулася викривальна кампанія проти Леся Курбаса. Його революційний новаторський театр затаврували як «шкідницьку організацію». Засідання театральної колегії з приводу вистави «Маклена Ґраса» стало справжнім апофеозом цькування митця. Його звинуватили в «буржуазному націоналізмі» й резюмували, що «Березіль» не зміг посісти гідного місця в розбудові українського радянського мистецтва. Далі був арешт, робота на будівництві Біломор-Балтійського каналу, згодом Соловецький табір, де Лесь Курбас не втрачав творчого запалу. Життєвий шлях митця обірвав розстріл у карельському урочищі Сандармох на початку листопада 1937 року у 20-й ювілей Жовтневої революції.