ІСТОРІЯ ШКОЛИ
Навчально-виховний комплекс знаходиться в мальовничому селі Бодаква Миргородського району Полтавської області за 30 км. від міста Лохвиці на лівому березі річки Сули. Перша школа почала діяти в селі з 1882 року називалася початкова церковно - приходська двокласна з чотирирічним курсом навчання. В ній навчалося 70 дітей. Школа містилася в хаті диякона, який і навчав дітей. Діти вивчали закон Божий, церковний спів, читання, письмо, арифметику. В 1884 році було відкрито земську початкову двокласну школу з чотирирічним курсом навчання. В той час вона називалась Бодаківське перше початкове народне училище. В земській школі навчалось 80 учнів..Перед революцією 1917 року в селі було дві школи: церковно-приходська, в якій працювало 2 вчителі і навчалося 70 дітей, та земська, в якій теж працювало два вчителі і навчалося 80 учнів. В 1914 році було збудоване спеціальне двокласне приміщення земської школи по проекту архітектора Сластіона. Витрати на утримання школи становили 188 крб. 94 коп. На одного учня в рік витрачалось 2 крб.30 коп. Навчання в школі було платним. З 1917 року, коли школа відокремилася від церкви, в селі працюють дві початкові школи з чотирирічним терміном навчання. В них працює вісім учителів і навчаються понад 200 дітей. Вчителями працювали Лаврентьєва Д.Є., Іваницька Л.П., Рюміна, Клименко Ю.К. В 1924 році для боротьби з неграмотністю в селі були організовані заняття для дорослого малописьменного населення у шкільних приміщеннях, хатах - читальнях, по кутках села 2 рази на тиждень. В 1929 році початкова школа була реорганізована у семирічну політехнічну школу. Сім класів закінчили 35 юнаків і дівчат. В 1933 році при трьох класних колгоспах, що діяли на території сільської ради, було утворено патронат для дітей - сиріт. Число дітей зростає, тому колгоспним коштом будинок попа був перебудований на школу. В 1938 році Бодаківська неповна середня школа виростає в середню. В 1940 - 41 рр. в школі було 18 класів, навчалося понад 650 дітей, працювало 26 учителів. Директором школи був Даценко М.М., завучем Модло О.Р. Перший випуск середньої школи відбувся 22 червня 1941 року. Атестати зрілості одержали 30 випускників, а наступного дня вчителі - чоловіки і вчорашні десятикласники пішли на фронт. Лише в жовтні 1943 року відновила свою роботу неповна середня школа. З війни не повернулися вчителі школи Даценко М.М., Модло О.Р ., Дробченко О.Т., Тетірко О.В., Вівчаренко Р.Л., Жарий П.К., Жарий І.К., Талапа І.С.. Випускнику школи Бондаренку Василю Омеляновичу в лютому 1945 року було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Лише 1953 року школа з семирічної знову стає середньою. До 8 класу було прийнято 93 учні. В цьому ж 1953 році вчителька хімії та біології Голубченко Г.Д. була нагороджена орденом Леніна. В 1956 - 60 рр.середню освіту здобули 252 випускники, а Компанець І.М. та Жара Н.П. були нагороджені золотими, а Мозговий І.П., Мозговий П.П. - срібними медалями. З 1961 р. школа стає одинадцятирічкою з виробничим навчанням. З 1966 - десятирічка. У грудні 1965 року Постановою Ради Міністрів УРСР школі присвоєно ім'я І.І.Трутка, генерал - майора, начальника тилу 26 армії, який загинув у вересні 1941 року в бою з фашистами в районі нашого села. Починаючи з 1985 року всі випускники 8 - х класів обов'язково здобувають середню освіту. З 1976 року в школі введено курс по вивченню тракторної справи, і випускники 10 класу одночасно з атестатами зрілості одержують посвідчення тракториста ІІІ класу. За 1956 - 1982 роки середню школу закінчили 740 учнів, з них 128 закінчили вузи, 168 - технікуми. З листопада 1976 року в селі розпочинають будівництво нового приміщення школи на 320 місць. І вже 1 вересня 1978 року діти почали навчатися в новому корпусі. В школі добре обладнання 10 навчальних кабінетів, кабінети початкових класів, майстерня, спортзал, бібліотека, учительська і кабінет директора. Діє шкільна їдальня на 90 місць. В 1982 - 83 н.р. в школі навчалося 167 учнів, працювало 20 учителів і вихователів. У 1980 році школу нагороджено Почесною Ленінською Грамотою. В 1980 і 1981 році школа занесена на районну Дошку пошани. Великою школою трудового гарту стало створення в школі учнівських бригад, які за підрядом в колгоспі ім.Леніна вирощували овочі. Не один раз учні - виробничники ставали переможцями за що мали премії - безкоштовну поїздку до міста Яремча, трактор Т-25, путівка до Білорусії, магнітофон «Весна», туристичне спорядження. В 1992 році в школі створена учнівська організація «Зелений світ», програма і статут організації затверджені і діють нині. Програма і Статут організації затверджені і діють нині.
«Жива історія села»Національно–патріотичне виховання на базі музею села Бодаквянського НВКЛохвицького району Важливим засобом удосконалення всього навчально-виховного процесу, національно – патріотичного виховання, розвитку пошуково - пізнавального інтересу учнів є організація роботина базі шкільного музею села. Кімната музею має декілька тематичних розділів: село з часу заснування до 40-років ХХст.; побут, ремесла, традиції села, Бодаква в роки голодмору, Бодаква в роки Великої Вітчизняної війни; сьогодення села. Експозиції музею збиралися і поповнювалися багато років учнями, вчителями, жителями села. Це не просто зібрання матеріалів, мертва виставка фотографій та документів. Це жива дійова особа, яка розповідає про славне минуле односельчан, про незгасимі в пам'яті народу подвиги героїв, які боролися за вільне життя свого народу, будували, працювали, берегли пам'ять предків. В музеї постійно проводяться екскурсії не тільки для учнів, а й для жителів села та гостей; експозиції та матеріали музею використовуються на уроках історії, географії, української літератури, виховних годинах.В музеї проводяться тематичні заходи. Наприклад театралізовані вистави до Днів народження Шевченка, Гоголя; виховна година «Хата моя, біла хата»; презентації народознавчих проектів «Бодаква – село над Сулою», «Рушники, рушники» та інші. Кожного року до Дня визволення Бодакви від німецько-фашиських загарбників в музеї проводиться година пам яті біля тематичних стендів «Бодаква в роки війни» та в Залі бойової слави. На базі музею працює загін « Пам'ять» проводячи пошукову роботу. Так за остання роки експозиція музею поповнилася пошуковими матеріалами «Випускники 1941», «Спогади про війну жителів села», «Стежками партизанської слави», «Жителі села – остарбайтери». Ці матеріали безцінні тому, що з кожним роком жителів села очевидців тих подій стає все менше. Наступні покоління вже не можуть почути це з перших вуст, їх зберігають тільки сторінки альбомів, пошукових робіт, та ще електронні засоби, на які учні переводять матеріали музею. Дитині дуже легко загубитися в сучасному інформаційному та комунікаційному середовищі. І тільки в шкільному музеї вони мають змогу ідентифікувати свою національність, доторкнутися до історії пращурів, зануритися в побут прабабусь, доторкнутися знарядь, які використовували прадіди, помилуватися мистецтвом вишивки, відчути себе частиною української історії.