Консультації для батьків та педагогів

Тривалість: 45–60 хв
Форма: інтерактивний тренінг
Учасники: батьки вихованців ЗДО
Ведучий: соціальний педагог

Мета тренінгу

• Пояснити батькам, що таке емоційне вигорання.

• Допомогти виявити ранні ознаки виснаження.

• Надати прості та дієві інструменти відновлення.

• Створити підтримувальну атмосферу та мотивувати до турботи про себе.

Привітання та налаштування (5 хв)

Ведучий говорить:

«Бути батьком — це важливо й непросто. Ми щодня маємо бути сильними, спокійними, уважними… і часто забуваємо про себе. Сьогоднішня зустріч — про те, що батьки теж мають право втомлюватися й потребують відновлення. А ще — про те, як встигати бути “живими”, а не “вичавленими”.»

Вправа «Кольорова Хмара Настрою»

На дошці зображена велика контурна хмара.
Учасникам видають кольорові стікери або маркери.

Хід вправи:

1. Кожен обирає колір, який найточніше відповідає його поточному стану (наприклад: жовтий — енергія, синій — спокій, зелений — стабільність, червоний — напруга тощо).

2. Учасник ставить свій кольоровий «відбиток» на хмарі (стікер або точку маркером).

3. І коротко завершує фразу: «Сьогодні мій колір тому що…» — одна фраза, як і у вашій вправі.

Міні-лекція (7 хв)

«Що таке батьківське вигорання?»

 «Коли ми говоримо про батьківське вигорання, маємо на увазі стан, який виникає не раптово, а накопичується поступово — день за днем. Це і емоційне, і фізичне виснаження, яке з’являється через тривалий, постійний стрес. Батьківство — це велика радість, але водночас це й велике навантаження, особливо коли дитина маленька або коли все лягає переважно на плечі однієї людини.

У багатьох батьків вигорання починається там, де є нескінченний догляд, нічні пробудження, коли ти майже не відсипаєшся, а зранку знову потрібно бути енергійним, спокійним і турботливим. Дуже часто це поєднується з відчуттям, що допомагати нікому, що ти справляєшся сам або сама. Додаються високі очікування — свої власні, або те, що нав’язують оточуючі: бути ідеальною мамою, ідеальним татом, завжди стриманим, завжди усміхненим. А ще — знайоме багатьом почуття провини: «я роблю недостатньо…», «я реагую не так…». І поруч майже завжди — брак часу на відпочинок, навіть на елементарну паузу для себе.

Через усе це з’являються перші симптоми. Спочатку — емоційна втома: коли ніби любиш свою дитину, але відчуваєш, що всередині порожньо, що немає сил ні на нові ігри, ні на зайві розмови. Потім зростає дратівливість: ти раптом ловиш себе на тому, що сердишся на дрібниці, які раніше ніколи не викликали такої реакції. Терпіння стає все менше, навіть звичні щоденні ситуації викликають роздратування. Часто з’являється відчуття, що ти тягнеш усе сам або сама, і від цього стає ще важче. Настрій починає різко коливатися: від злості до сліз, від повної апатії до коротких спалахів енергії. І одна з найнеприємніших ознак — коли батьківство перестає приносити радість, коли речі, які раніше надихали, перестають давати емоції.

Це не означає, що з батьками щось «не так». Це означає, що їхні ресурси вичерпуються. Вигорання — не слабкість і не небажання виховувати дитину. Це сигнал, що людині потрібні підтримка, відпочинок і турбота про себе так само, як її дитині потрібна турбота від дорослих.»

3. Вправа «Мій ресурс — мій антиресурс» (8 хв)

Учасникам роздаються листочки з двома колонками:

ліва: Що мене виснажує
права: Що мене наповнює

Батьки заповнюють індивідуально, потім діляться.

Ведучий:

«Коли ми розуміємо, що нас виснажує, ми можемо на це впливати. Коли знаємо, що нас наповнює — можемо планувати відновлення.»

Практичний блок (10 хв)

«Що робити замість вигоряння»

🌿 Метод 1. «Правило трьох хвилин»

«Почнімо з дуже простої, але надзвичайно дієвої техніки. Вона називається “правило трьох хвилин”.

Уявіть ситуацію: ви приходите додому після роботи, втомлені, з мільйоном думок у голові. А дитина вже чекає на вас із емоціями, питаннями або навіть капризами. Саме перші хвилини вашої зустрічі визначають, яким буде весь вечір.

Тому правило таке: щойно переступили поріг — три хвилини повністю належать дитині. Повністю — це значить без телефону, без сумок у руках, без поспіху. Просто сісти поруч, обійняти, подивитися їй у очі, сказати: “Я рада тебе бачити”, “Я скучила”.

Ці три хвилини знімають напругу, дають дитині сигнал безпеки і автоматично роблять вечір спокійнішим і для неї, і для вас.»

🌿 Метод 2. «10 хвилин лише для себе — щодня»

«Батьки дуже часто чекають, коли з’явиться вільний день, годинка чи хоча б пів години, щоб відпочити. Але в умовах реального життя це рідко трапляється. Тому нам потрібен інший підхід: маленькі порції відновлення.

Десять хвилин — це абсолютно реальний час, який можна знайти навіть у найщільнішому графіку. І дуже важливо зрозуміти: це не розкіш. Це профілактика вигорання.

Це може бути будь-що, що дає вам відчуття спокою: випити каву не на бігу, а сидячи; зробити кілька глибоких вдихів біля вікна; вийти на двір і просто пройтися навколо будинку. Ці короткі паузи дають мозку “перезапуск” і повертають вам сили.»

🌿 Метод 3. «Стоп. Пауза. Подих»

«Коли втома накопичується, ми всі можемо реагувати різкіше, ніж хотіли б. І дуже часто ми шкодуємо не про саму ситуацію, а про те, як ми відреагували.

Щоб зменшити кількість таких моментів, є техніка, яка працює майже завжди — “Стоп. Пауза. Подих”.

Перший крок — просто зупинитися. Не діяти одразу, не відповідати на крик дитини своїм криком.

Другий крок — пауза. Це може бути буквально кілька секунд.

І третій крок — п’ять глибоких вдихів і видихів. Глибоко, повільно, усвідомлено.

Тільки після цього ми реагуємо на ситуацію. Це дозволяє повернути контроль над емоціями й не сказати те, про що нам буде прикро.»

🌿 Метод 4. «Делегування — це не слабкість»

«Батьки дуже часто думають, що мають справлятися самі. І тримають усе всередині, не просять про допомогу, не розповідають, що втомилися. І, на жаль, саме це й веде до виснаження.

Делегування — це не ознака слабкості. Це ознака зрілості.

Це означає дозволити партнеру взяти частину обов’язків. Домовитися з бабусями чи родичами. Переглянути графік, зменшити навантаження. Головне — не мовчати і не тягнути все самостійно. Ніхто не отримує медалі за те, що впав, але “старався”.

Ваше здоров’я — важливіше.»

🌿 Метод 5. «Список радості»

«І ще одна техніка, яка здається дуже простою, але працює безвідмовно.

Сядьте і складіть свій маленький “список радості”. Це речі, які особисто вам приносять приємність або внутрішній спокій. Але важливо розділити їх за часом:
– що я можу зробити за 1–3 хвилини,
– що можу за 10 хвилин,
– і що можу дозволити собі, якщо є година.

За 3 хвилини можна випити склянку води, потягнутися, обійняти дитину.
За 10 — прийняти душ, вийти на повітря, подивитися на небо.
За годину — переглянути улюблений фільм, зробити маску, прогулятися парком, зайнятися хобі.

Коли у вас є такий список, ви не витрачаєте час на пошуки “що б такого зробити”. Ви просто обираєте щось зі списку — і наповнюєте себе.»

Вправа 1 (5 хв)

«Я — хороший батько / хороша мама, бо…»

 «А зараз пропоную зробити невелику, але дуже важливу вправу. Часто батьки концентруються на тому, що їм не вдалося, на помилках, на провині. Але сьогодні ми спробуємо подивитися на себе з іншого боку.

Я попрошу вас узяти аркуші та ручки. Подумайте й напишіть три речі, які роблять вас хорошими батьками. Не ідеальними — просто хорошими. Це можуть бути найпростіші, буденні дії: обіймаєте дитину, читаєте їй, готуєте улюблену страву, навіть просто намагаєтеся стримувати емоції — усе це важливо.

Дайте собі хвилину подумати й запишіть три фрази, що починаються словами:
«Я — хороший батько / я — хороша мама, бо…»

(Пауза 1–2 хвилини, учасники пишуть.)

А тепер попрошу кожного за бажанням зачитати одну фразу зі свого списку. Одну — щоб ми встигли всі.

(Учасники читають фрази.)

Після завершення коротко підсумуйте:
«Бачите, як багато добрих речей ви робите щодня — і часто навіть не помічаєте цього. Це вправа не про гордість. Це про те, щоб дати собі право бути хорошими, живими, звичайними батьками, а не надлюдьми. Самооцінка — один із головних факторів, що захищає від вигорання.»»

 Вправа 2 (5 хв)

«Розбір типових ситуацій»

 «Зараз розберемо кілька ситуацій, які знайомі майже кожній родині. Але наше завдання — не просто оцінити поведінку чи знайти “винного”. Ми будемо дивитися на ці ситуації через призму вигорання: що саме виснажує батьків і що може допомогти зберегти спокій.»

🔹 Ситуація 1: “Істерика в магазині”

 «Уявімо, що дитина кричить у магазині, падає на підлогу, вимагає щось купити.
Як це впливає на батьків? Що відбувається всередині в цей момент?»

Дайте учасникам висловитись (30–40 секунд).

Підсумуйте:

«Стрес у такому моменті посилюється очима оточуючих, почуттям сорому й думкою “я поганий батько/мати”. Це виснажує. А зберегти спокій допомагає техніка “Стоп. Пауза. Подих”, м’яке, але тверде правило (“ми не купуємо” або “я бачу твої емоції”), та прийняття того, що істерики — нормальна частина розвитку.»

🔹 Ситуація 2: “Я втомлена, а дитина вимагає уваги”

 «Після роботи хочеться помовчати й просто посидіти. Але дитина просить гратися, розповідати, бути поруч. Що ви відчуваєте в такі моменти?»

Послухайте відповіді.

Підсумуйте:

«Це типова точка вигорання. І тут важливо знизити внутрішній тиск:
не намагатися давати 100% сил, коли їх немає. Допомагають мікропаузи, правило “10 хвилин для себе”, а також чесний діалог з дитиною на рівні її віку: “Мені потрібно кілька хвилин відпочити, і тоді я буду з тобою.”»

🔹 Ситуація 3: “Батьки сваряться при дитині”

 «Життя — не ідеальне, і сварки трапляються. Але коли вони відбуваються при дитині, це створює напругу як для неї, так і для батьків. Чому ця ситуація так виснажує дорослих?»

Послухайте групу.

Підсумуйте:

«Сварки виснажують, бо це емоційний вибух, який забирає силу в обох. А для дитини це — сигнал небезпеки, тому вона може реагувати страхом або поведінковими змінами. Важливо або брати “паузу”, або обговорювати складні теми в іншій кімнаті, або використовувати техніку “Стоп. Пауза. Подих”. Дитина має знати, що батьки можуть бути сердиті, але вони можуть і миритися — це теж важлива модель.»

✔️ Фінальне узагальнення

 «Ми бачимо, що у кожній із цих ситуацій є дві складові:
— зовнішня подія,
— і внутрішній стан батьків.

Саме внутрішній стан найчастіше і визначає, чи ми реагуємо спокійно, чи зриваємося. Тому профілактика вигорання — це не про “бути ідеальними”. Це про турботу про власний ресурс.»

«Естафета Доброго Слова» (На завершення тренінгу)

Мета: Створити підтримувальну атмосферу та завершити тренінг на позитивній, мотивуючій ноті, підкреслюючи спільність досвіду.

Необхідні матеріали: Невеликий м'який предмет (м'ячик, іграшка, квітка) або «чарівна паличка».

Хід вправи:

1. Налаштування (1 хв): Поясніть, що батьківство — це командна робота, і сьогодні вони стали спільнотою, яка підтримує одне одного.

2. Естафета (4 хв): Ведучий починає, передаючи предмет наступному учаснику зі словами: «Я бачу, що ти — хороший батько/мама, тому що...» (і називає щось спільне, що він почув на тренінгу, або просто щось добре).

   • Приклад Ведучого: «Я бачу, що ти — сильна мама, тому що сьогодні ти знайшла час прийти сюди і піклуєшся про своє відновлення.»

3. Учасники: Кожен учасник, отримавши предмет, повинен сказати одну позитивну фразу попередньому учаснику або всій групі.

   • Приклад Учасника: «Дякую, я передаю це тобі. Ти — хороший батько, тому що завжди прагнеш знайти час для своєї дитини.»

4. Завершення: Ведучий приймає предмет останнім і підсумовує, що тепер у кожного є ціла «скарбничка» підтверджень своєї батьківської цінності та право на відпочинок.

Підсумок та закінчення тренінгу (3–5 хв)

«Ми сьогодні багато говорили про вигорання, про те, як воно виникає, як воно проявляється і що з цим робити. Пам’ятайте: вигорання — не ознака слабкості. Це сигнал тіла і нервової системи: “Мені треба відпочити й отримати підтримку”. І дуже важливо розуміти, що ваше відновлення — це не тільки про вас. Це про вашу дитину. Коли ви відпочиваєте, коли відновлюєтесь, ви стаєте більш спокійними, більш терплячими, більш щирими у спілкуванні. Ви передаєте дитині приклад, як піклуватися про себе і свої емоції.

Тому наше домашнє завдання просте, але надзвичайно важливе. Протягом цього тижня щодня виділяйте для себе 10 хвилин — без телефону, без поспіху, без відчуття провини. Зробіть те, що дає вам радість і відновлює сили. І одночасно практикуйте техніку «Стоп. Пауза. Подих» у будь-якій стресовій ситуації з дитиною. Навіть якщо здається, що часу мало, ці невеликі кроки вже будуть працювати на вашу енергію та спокій.

І ще одне. Подумайте про те, що ми робимо сьогодні на тренінгу — це лише початок. Ви маєте право відпочивати, просити допомоги, встановлювати межі та берегти себе. Ваші ресурси — це ключ до гармонії у сім’ї.

Закінчуючи, я хочу, щоб ви взяли з собою одну думку: турбота про себе — це не егоїзм. Це турбота про всю вашу родину. Коли ви сильні, спокійні й щасливі — щаслива і ваша дитина.

Дякую вам за вашу відвертість і готовність працювати над собою. Бажаю знайти свій маленький щоденний ресурс і відчути, як він повертає сили й радість у кожен ваш день.»

Дошкільне дитинство є початковим періодом становлення особистості, коли формуються основи характеру, ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засвоюються моральні норми поведінки, важливі для особистісного розвитку якості психіки.

ü Однією з перших моральних потреб є потреба у спілкуванні.

У процесі взаємодії з дорослим дитина здобуває перший досвід моральної поведінки. Дитина розвивається тоді, коли сама активно діє. Мистецтво вихователя виявляється у пробудженні і спрямуванні її активності на самовиховання.

Процес морального формування особистості відбувається нерівномірно. У кожний період дошкільної пори дитина виходить на якісно нові рівні морального розвитку. Такими рівнями є:

1. Уявлення про моральні норми.

У молодшому дошкільному віці виникають перші уявлення про те, що добре, а що погано. Це відбувається у процесі формування нового типу стосунків між дитиною і дорослим. Розвиток самостійності дитини у цей час супроводжується потребою співучасті в житті дорослих, спільній діяльності з ними.

ü Прагнення до позитивної оцінки, підтримки і схвалення своїх дій сприяє організації процесу засвоєння дитиною моральних норм.

У середньому дошкільному віці яскраво виявляється позиція «захисника» норм поведінки, еталоном яких є дорослий. Як правило, у своїх скаргах діти здебільшого повідомляють, що хтось із однолітків не дотримувався вимог дорослого чи правил поведінки.

2. Моральні почуття і мотиви поведінки.

У старшому дошкільному віці моральні почуття і знання пов'язуються з почуттям обов'язку. Дитина у цьому віці здатна усвідомлювати моральний смисл своєї поведінки.

ü Виникають внутрішні моральні інстанції (Л. Виготський) — прагнення поводитися згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають дорослі (батьки, вихователі), а тому, що це приємно для себе й інших.

Протягом дошкільного дитинства розвиваються такі внутрішні моральні якості:

·       почуття власної гідності. Дитина відчуває гордість за добре виконану роботу, гідний вчинок, свою поведінку загалом;

·       почуття сорому. Виявляється у ніяковості, яку дитина відчуває від невдалого вчинку, власної провини — спочатку під впливом зауважень, а в старшому дошкільному віці воно поєднується з почуттям власної гідності і стає стійким;

ü Щоб уникнути сорому, докорів дорослих, вона може утриматися від учинків, які викликатимуть осуд;

·       почуття обов'язку. Виявляється воно у формі емоційних станів, розвиваючись у діапазоні від задоволення, яке 3—4-річна дитина відчуває при схваленні дорослим її поведінки, до радості за добрий вчинок, допомогу товаришеві, виконане доручення (у 5—6 років).

ü Це почуття впливає на поведінку, спонукає до вияву турботи про товаришів, чуйності, симпатії, відповідальності, сприяє подоланню егоїстичних тенденцій у поведінці. Однак у цьому віці воно властиве ще не всім дітям.

3. Звички моральної поведінки.

Виховання моральної поведінки означає забезпечення єдності мотивів і дій особистості. Моральні мотиви спонукають до певної дії, надають поведінці особистісного змісту

Моральне виховання передбачає становлення у дитини системи домінуючих мотивів, що відповідають моральним нормам і визначають її стосунки з оточуючими людьми.

ü Дитина починає розуміти, чим зумовлені її вчинки, як пов'язані вони з наслідками поведінки.

Це стає можливим завдяки розвитку в дошкільника самосвідомості — розуміння того, ким він є, якими якостями наділений, як ставляться до нього інші і чим зумовлене це ставлення. Самосвідомість виявляє себе через самооцінку — вміння оцінювати свої досягнення і невдачі, якості і можливості.

     Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст  якого кожен із нас не просто, знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Під терміном «булінг», пояснюють, - що це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психічного самоствердження.

Булінг може проявлятися у вигляді  психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднується.

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо – емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише в дитинстві, але й протягом усього їх подальшого життя.

Булінг у ДНЗ  може проявлятися як тиск:

·       психічний;

·       фізичний.

Часто діти  застосовують  і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Хто провокує булінг в ЗДО.

Булінг серед дітей  старшого  дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

·       Педагог або помічник вихователя:

-        зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

-        ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

-        глузує із зовнішнього виду дитини чи її батьків;

-        проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей  дитини.

·       Батьки або члени  сім´ї:

-        б´ють та ображають дитину вдома;

-        принижують дитину у присутності інших дітей;

-        проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

-        ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють її (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Як міняється поведінка дитини під час  булінгу в ЗДО.

Дитина - жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер дитина:

·       вдома:

-        не хоче одягатися вранці;

-        шукає собі будь – яку справу вдома, аби не йти до дит. Садка;

-        просить батьків забрати її з дит. садка раніше;

-        плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;

-        не контактує з однолітками у дворі;

-        грає на одинці в парку.

·       в дитячому садку:

-        не бере участь у сюжетно – рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

-        усамітнюється при будь – якій нагоді;

-        часто губить іграшки або речі;

-        бруднить чи псує одяг;

-        грає поломаними іграшками;

-        відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театралізації чи грі;

                    -        не має друзів в групі.

Життя — це безцінний дар, який дається людині при народженні і те, як людина розпорядиться ним, залежить від неї самої. Сократ Для України проблема суїцидів — більш ніж актуальна. Статистичні дані дають нам жахливі числа про прояви суїцидальної поведінки саме серед дітей, підлітків і молоді. В Україні здійснюється на рік 34,5 дитячих самогубств на 100 тис. населення. Поряд з тим, майже 85% підлітків хоч раз у житті думали про самогубство. Хоча насправді ніхто з цих дітей не хоче вмирати, просто для дитини думки про самогубство – часто єдиний спосіб звернути на себе увагу батьків, крик про допомогу. У 80% випадків причиною суїциду серед дітей та підлітків виступають стосунки з близькими, проблеми, що пов’язані з стосунками з батьками. Інші причини суїцидальної поведінки: конфлікти з однолітками, проблеми з особами протилежної статі, зокрема нерозділене кохання, труднощі, пов’язані зі школою та навчанням, страх перед кримінальною відповідальністю, виховання в неповних сім’ях, випадки сексуального насилля, смерть товаришів та родичів. Також однією з причин суїциду дітей та підлітків виступає інтернет. Жахливим є те, що в Україні присутні так звані “групи смерті”, адміністратори яких доводять дітей та підлітків до самогубства. У ті хвилини, коли батьки нічого не підозрюють, їх дитина може обирати у соцмережах квести в так званих «групах смерті». У сучасному світі збільшується кількість дітей, які потребують особливої уваги. Це діти, для яких характерні:  негативна поведінка;  схильність до злочинності;  відхилення у психічному розвитку;  схильність до суїциду. Перше літературне джерело, де згадано про суїцид, давньоєгипетський твір, написаний ще в XXI ст. до н.е., «Полеміка людини з душею». Весь твір пронизаний замкненістю і самотністю, людина почувається одинокою у світі, де все для неї чуже і вороже. Смерть здається єдиним виходом із полону страждань. Самогубство засуджували давньогрецькі мислителі Сократ, Платон, Арістотель. Першим в історії церкви самогубство засудив Августин Блаженний. Він вважав це явище порушенням основної заповіді «Не вбий». Французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858—1917) у Х1Хст.вирішив з'ясувати,які соціальні причини самогубства. Він стверджував, що, досліджуючи проблеми самогубства, передусім слід ураховувати зовнішні обставини, умови суспільства, за яких живе людина. Праця Дюркгейма «Суїцид» стала початком нової течії в соціології-суїцидології. Суїцид (від лат. вбивати себе) – навмисне самоушкодження зі смертельним фіналом. Замах людини на власне життя кваліфікують як самогубство за умови, що вона усвідомлює значення своїх дій і керує ними. У всіх інших випадках здійснення людиною дій, які завдають шкоди її психічному чи фізичному здоров’ю, кваліфікується як аутоагресивна поведінка або нещасний випадок. Аутоагресивна поведінка (від грец. напад на себе) – специфічна форма особистісної активності, спрямована на завдання шкоди своєму соматичному здоров’ю. Суїцид є крайнім проявом аутоагресивної поведінки. Розрізняють такі види аутоагресивної поведінки:  суїцидальна поведінка – усвідомлені цілеспрямовані дії, метою яких є позбавлення себе життя;  суїцидальні еквіваленти – неусвідомлювані дії та зумисні вчинки, які призводять до фізичного/психічного саморуйнування або самознищення, хоча на це не розраховані;  несуїцидальна аутоагресивна поведінка – різні форми навмисних самоушкоджень, метою яких не є добровільна смерть, або реалізація яких безпечна для життя. Основні ознаки суїцидальної поведінки: 1.втрата інтересу до звичних видів діяльності та навчання і, як результат погіршується успішність; 2.незвичне зниження активності, нездатність до вольових зусиль; 3.погана поведінка у навчальному закладі; 4.незрозумілі дії або такі, що часто повторюються зникнення з дому і прогули; 5. збільшення споживання тютюну, алкоголю або наркотичних речовин; 5.інциденти із залученням правоохоронних органів; 6.будь-які раптові зміни у поведінці і настроях; 7.нехтування своїм зовнішнім виглядом; 8.прощання, розмови чи жарти про бажання померти; 9.повільна, маловиразна мова; 10.амбівалентність, подвійність емоцій; 11.безпорадність та безнадійність; 12.присутність переживання горя, надмірні побоювання або страхи, почуття провини чи відчуття невдачі, поразки; 13.неуважність та розгубленість; 14.страх невдачі, почуття неповноцінності, негативна самооцінка, соматичні скарги; 15.агресивна поведінка, надмірна самокритичність; 16 втрата властивої для дітей енергії; 17.порушення сну, зміну апетиту або ваги. Десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед молоді: 1. Переживання образи, одинокості, відчуженості. 2. Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі. 3. Переживання, пов'язані зі смертю одного з батьків, розлучення батьків. 4. Почуття провини, сорому, образи, незадоволення собою. 5. Страх перед ганьбою, глузуванням, приниженням. 6. Страх перед покаранням. 7. Любовні невдачі, вагітність. 8. Почуття помсти, шантажу. 9. Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття. 10. Співчуття або наслідування приятелів, героїв книг. Три причини суїцидальної поведінки:  бажання вбити;  бажання бути вбитим;  бажання померти. Молодь найвразливіша до соціальних негараздів у суспільстві. Сьогодні зростає кількість чинників, що схиляють молодь до самогубства. Щодо останнього мотиву, то виявлена пряма залежність між кількістю самогубств, які демонструють телебачення та інші засоби масової інформації, й реальною кількістю самогубств у суспільстві. До внутрішніх форм суїцидальної поведінки зараховують:  суїцидальні думки – міркування суб’єкта про відсутність цінності і сенсу життя, обґрунтування доцільності власної смерті, обмірковування способів і засобів самогубства;  суїцидальні задуми – мисленнєві операції, в яких формується суїцидальний намір, обирається спосіб, визначаються засоби, час скоєння самогубства;  суїцидальний намір – утворення із задумів і вольового рішення мотиваційний феномен, який пов’язує внутрішньо-психічну і зовнішньо-дієву складові вчинку самогубства. Зовнішніми формами суїцидальної поведінки є:  завершений суїцид – цілеспрямований вчинок самогубства, який мав летальний фінал  суїцидальна спроба (парасуїцид) – цілеспрямоване оперування засобами самогубства, яке внаслідок певних обставин не завершується смертю Якщо аналізувати дитячі суїциди, то частіше за все – це реакція на ситуацію: побили, в тому числі й батьки, отримав погану оцінку, різні форми булінгу тощо. Уявлення про цінність життя у дітей і підлітків абсолютно інше ніж у дорослих. Життєвий досвід у них дуже малий і обмежується часто враженнями від телевізійних фільмів, коли герої оживають або живуть в іншому вимірі і навіть намагаються втручатися в справжнє життя. Тому дуже багато хто з підлітків, які здійснюють самогубство, впевнені, що: 1) їх врятують; 2) якщо їх не врятують, то все одно вони будуть жити далі, тільки в іншій формі. Суїцидальна поведінка підлітків, маючи подібність з діями дорослих, відрізняється віковою своєрідністю. Підліткам характерна підвищена вразливість і навіюваність, здатність яскраво відчувати і переживати, схильність до коливань настрою, слабкість критики, егоцентрична спрямованість, імпульсивність в ухваленні рішення. Досить часто самогубство підлітків викликається гнівом, протестом, злістю або бажанням покарати себе і інших. При переході до підліткового віку виникає підвищена схильність до самоаналізу, песимістичної оцінки навколишнього оточення і своєї особистості. Виділяють чотири види самогубства:  егоїстичне (найбільш поширене);  апомічне;  фаталістичне;  альтруїстичне. Егоїстичне самогубство — трапляється, коли індивід слабко пов'язаний із суспільством і живе, повністю від нього відокремлений. Апомічне самогубство — результат неспроможності людини пристосуватися до швидких змін у суспільстві. Фаталістичне самогубство — результат посиленого контролю групи над індивідом, якому стає нестерпною надмірна опіка. Альтруїстичне самогубство — трапляється, коли особа відчуває надобов'язок і ставить інтерес групи вище за власний. Існує три групи причин дитячих і підліткових суїцидів.  Перша й, напевно, найважливіша в таких випадках – це характерологічні особливості (своєрідність психіки, тобто те, чим цілість однієї психіки різниться від цілости другої).  Друга – це сам підлітковий вік. Є навіть термін «підліткові та юнацькі самогубства».  I третя причина – це складні, психотравмуючі ситуації (сексуальне насилля, військові дії, дорожньо-транспортна пригода тощо). Рекомендації для профілактики суїцидальної поведінки Проблему суїциду, суїцидальної поведінки дітей та підлітків необхідно вирішувати спільно з батьками, вчителями, практичними психологами та соціальними працівниками. Дитина звертається за допомогою для того, щоб хтось зупинив її, підтримав, розкрив сутність її проблеми, вислухав і т.д. Підлітки, як правило, не знають, як жити далі. Особливість роботи соціального працівника полягає у тому, щоб підліток сам розповів про свої проблеми і відчував, що його сприймають, розуміють, надають підтримку. Поради, рекомендації чи контроль – неефективні способи. Тому важливим аспектом є створення атмосфери високої духовності, поваги до особистості та її внутрішнього світу. Зокрема діти повинні відчувати турботу і потрібність як рідним, так і соціуму в цілому. Адже ні одна людина не хоче померти, вона хоче лише втекти від деяких обставин, які вважає нестерпними. Батькам потрібно демонструвати свою любов дітям, підтримувати їх самостійні прагнення та суворо не судити, адже саме це веде до підвищення самооцінки, особистісного зростання та успішності власної життєдіяльності. Коли людина залишається наодинці зі своєю проблемою, то проблема здається надміру великою і нерозв’язною. Зважаючи на загрозу кризового психоемоційного стану для будь-якої дитини у сучасному егоцентричному й агресивному світі, слід своєчасно вжити належних заходів, щоб запобігти фатальним наслідкам. 

Фізичне виховання дошкільників як цілеспрямований та організований процес, спрямований на фізичний розвиток, рухову та фізичну підготовку дітей до життєдіяльності, а також набуття ними знань, умінь і навичок з фізичної культури, є важливою та невідємною складовою гармонійного розвитку особистості дитини. Тож формування, збереження, зміцнення та відновлення здоровя дітей є одним із пріоритетних завдань освітньо-виховного процесу.

Здійснювати фізичне виховання дошкільників доцільно через комплекс фізкультурно-оздоровчих заходів. Під час традиційних форм роботи, як-от заняття з фізкультури, ранкова гімнастика активно використовуються різні оздоровчі технології, зокрема такі:

-         самомасаж;

-         точковий масаж;

-         звукова та дихальна гімнастика;

-         психогімнастика тощо.

Така діяльність підвищує життєвий тонус і працездатність дітей, створює гарний настрій і, звісно, позитивно впливає на організм дитини.

Водночас збагатити знання дітей про їхнє здоров’я, формувати в них уміння та навички оздоровлення та відновлення власного організму, спонукати їх повсякчас дотримуватися здорового способу життя.

Аби провдена в дошкільному навчальному закладі робота з дошкільниками була ефективною необхідно продовжувати її вдома. Тож до фізичного виховання дітей потрібно залучати і їхніх батьків. А щоб збагатити та розширити знання батьків вихованців про методи оздоровлення дітей, систематично проводимо різні форми просвітницької роботи. Одна з них – майстер-клас для батьків «Ефективні методи оздоровлення дошкліьників» (див. журнал «Вихователь-методист дошкільного закладу» № 6, 2015, С. 26).

Численні наукові джерела і спеціальні експериментальні дослідження свідчать про негативний вплив на психічне здоров'я дитини стресогенних чинників, які постійно діють на дитячу психіку і є головною причиною досить високого відсотка невротичних проявів у поведінці дошкільників. Невротичні прояви у поведінці з'являються у дітей, які страждають від дефіциту спілкування з дорослими або від їх ворожого ставлення, а також у дітей, які ростуть в умовах сімейних негараздів. Інформаційні перевантаження з повідомленням на телебаченні про крадіжки, розбій, неприховані сцени з інтимної сфери життя дорослих, також негативно впливають на психічне здоров'я дітей.

Психічне здоров'я дитини характеризуються її здатністю успішно регулювати свою поведінку і діяльність відповідно до загальноприйнятих норм, і правил, активно розвиватись як особистість.

Психічне здоров'я дитини – стан душевного благополуччя, емоційного комфорту, впевненість у своєму майбутньому, пов'язана з відчуттям захищеності свого «Я».

Психічно здорова дитина – характеризується гармонійністю розвитку, врівноваженістю, адаптивністю, а також духовністю, орієнтацією на саморозвиток і самоактуалізацією. Гармонійний особистісний розвиток і фізичне здоров'я сприяють успішній адаптації дитини у соціумі.

Емоційна потреба у любові та захищеності посідає перше місце серед душевних потреб дітей. Недостатнє задоволення цієї потреби зумовлює виникнення у дітей короткочасних і тривалих негативних психічних станів. Майже кожна ситуація, у якій зневажається, а той принижується почуття власної гідності дитини, сприймається нею як критична. Потреба дітей у повазі є дуже важливою. Задоволення цієї потреби веде до підвищення рівня психічного здоров'я дитини, і навпаки.  

Батьки, у яких відсутня потреба знати душевний стан своєї дитини, щодня залишають дитину на одинці з образами. Поступово, у міру накопичення досвіду негативних переживань, у дитини знижується рівень її психічного здоров'я: втрачається здатність радіти, дивуватися, захоплюватися, довіряти, а натомість, тривога, безпричинні страхи, порушення сну, занепокоєння. Дитина позбавляється емоційного комфорту і почуття захищеності власного «Я».

Дитині потрібно:

Ø щоб її любили, розуміли, поважали, визнавали;

Ø щоб вона була комусь потрібною і близькою;

Ø щоб вона була успішною у своїх справах;

Ø щоб вона могла реалізуватися, розвивати свої здібності і поважати себе.

Відомо, що незадоволення значущих для дитини потреб породжує страждання, а часті страждання призводять до «руйнівних» емоцій»: гніву, злості, агресії. Вони руйнують і саму дитину (її психіку, здоров'я у цілому), і її взаємини з оточенням. А від досвіду, набутого у період дошкільного дитинства, значною мірою залежить, буде дитина оптимістом чи песимістом, наскільки віритиме у свої сили, а отже, як зуміє здолати звичайні труднощі життя, протистояти перешкодам, спокусам тощо.

Усім відомо, що діти з хорошими потенційними можливостями розвитку здібностей, але із заниженою самооцінкою гірше навчаються, мають часті конфлікти з однолітками і вихователями, а потім і з учителями, їх невдачі з роками зростають. Варто пам'ятати, що у дитини формується ставлення до себе лише на підставі ставлення до неї близьких дорослих, і вона починає бачити себе такою, якою бачать її дорослі.

Водночас дитина не просто очікує позитивного ставлення до себе, а й домагається його, бореться за нього. І якщо саме у критичній ситуації, коли дитині дуже важливо отримати відчутне підтвердження любові з боку рідної людини, батьки відштовхують її, дитина звикається з оцінкою «поганий» і кидає виклик дорослим. А з переходом до шкільного життя взаємини з дорослими ще більше ускладнюються. Діти і в школі поводяться за звичним сценарієм, нічого нового не очікуючи від оточення, і швидко переконуються у своїй правоті. Учителі їх зараховують до табору «поганих». Протягом шкільного дня на свою адресу вони отримують від учителів безліч зауважень, оцінних суджень негативного змісту. І це швидко підхоплюють однолітки. Але такі діти, відштовхнуті всіма, мусять вижити самотужки. І вони виживають, як можуть: утікають з дому, вживають наркотики, крадуть тощо. Але що більше прикрощів трапляється з дитиною, то більше потрібне їй визнання батьків і членів родини, їхні любов, захист, підтримка і віра в успішність.

Дуже важливо помічати відхилення у поведінці дітей і вчасно надавати відповідну психологічну допомогу. Саме від уміння вихователя вчасно підмі­чати, правильно розуміти та корегувати особливості емоційних проявів дитини у процесі регуляції нею своєї ігрової діяльності і спілкування багато у чому залежить подальший розвиток підростаючої особистості. Цій самій меті мають підпорядковуватися і стратегії виховних та навчальних впливів, розраховані на те, щоб зберегти психічне здоров'я дитини від руйнівної дії негативних емоційних чинників, які становлять серйозну загрозу нормальній життєдіяльності дітей у майбутньому.

Однією з найважливіших умов збереження психічного здоров'я дітей є дотримання науково обгрунтованих психогігієнічних норм організації виховання дошкільників з урахуванням індивідуальних норм навчального навантаження.

До психогігієнічних норм належать:

·                     сприятливий характер педагогічного впливу, зокрема стабільність позитивного емоційного тла виховання і навчання;

·                     забезпечення свободи в особистісному самоствердженні та відповідальності за власний розвиток;

·                     забезпечення індивідуально посильної міри новизни під час навчання, її оптимального співвіднесення з пізнавальним досвідом особистості;

·                     орієнтація виховання і навчання на зону найближчого розвитку дитини з урахуванням сензитивних періодів для розвитку того чи іншого виду активності;

·                     дотримання принципу включення вихователя у спільну з дітьми діяльність;

·                     вчасне створення сприятливих умов для психічного розвитку кожної дитини;

·                     дотримання принципів гуманізації освіти.

Збереження психічного здоров'я – безперервний профілактичний процес, який передбачає своєчасне попередження психоемоційного перевантаження.