Консультації для батьків та педагогів

     Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст  якого кожен із нас не просто, знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Під терміном «булінг», пояснюють, - що це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психічного самоствердження.

Булінг може проявлятися у вигляді  психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднується.

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо – емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише в дитинстві, але й протягом усього їх подальшого життя.

Булінг у ДНЗ  може проявлятися як тиск:

·       психічний;

·       фізичний.

Часто діти  застосовують  і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Хто провокує булінг в ЗДО.

Булінг серед дітей  старшого  дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

·       Педагог або помічник вихователя:

-        зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

-        ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

-        глузує із зовнішнього виду дитини чи її батьків;

-        проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей  дитини.

·       Батьки або члени  сім´ї:

-        б´ють та ображають дитину вдома;

-        принижують дитину у присутності інших дітей;

-        проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

-        ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють її (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Як міняється поведінка дитини під час  булінгу в ЗДО.

Дитина - жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер дитина:

·       вдома:

-        не хоче одягатися вранці;

-        шукає собі будь – яку справу вдома, аби не йти до дит. Садка;

-        просить батьків забрати її з дит. садка раніше;

-        плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;

-        не контактує з однолітками у дворі;

-        грає на одинці в парку.

·       в дитячому садку:

-        не бере участь у сюжетно – рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

-        усамітнюється при будь – якій нагоді;

-        часто губить іграшки або речі;

-        бруднить чи псує одяг;

-        грає поломаними іграшками;

-        відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театралізації чи грі;

                    -        не має друзів в групі.

Життя — це безцінний дар, який дається людині при народженні і те, як людина розпорядиться ним, залежить від неї самої. Сократ Для України проблема суїцидів — більш ніж актуальна. Статистичні дані дають нам жахливі числа про прояви суїцидальної поведінки саме серед дітей, підлітків і молоді. В Україні здійснюється на рік 34,5 дитячих самогубств на 100 тис. населення. Поряд з тим, майже 85% підлітків хоч раз у житті думали про самогубство. Хоча насправді ніхто з цих дітей не хоче вмирати, просто для дитини думки про самогубство – часто єдиний спосіб звернути на себе увагу батьків, крик про допомогу. У 80% випадків причиною суїциду серед дітей та підлітків виступають стосунки з близькими, проблеми, що пов’язані з стосунками з батьками. Інші причини суїцидальної поведінки: конфлікти з однолітками, проблеми з особами протилежної статі, зокрема нерозділене кохання, труднощі, пов’язані зі школою та навчанням, страх перед кримінальною відповідальністю, виховання в неповних сім’ях, випадки сексуального насилля, смерть товаришів та родичів. Також однією з причин суїциду дітей та підлітків виступає інтернет. Жахливим є те, що в Україні присутні так звані “групи смерті”, адміністратори яких доводять дітей та підлітків до самогубства. У ті хвилини, коли батьки нічого не підозрюють, їх дитина може обирати у соцмережах квести в так званих «групах смерті». У сучасному світі збільшується кількість дітей, які потребують особливої уваги. Це діти, для яких характерні:  негативна поведінка;  схильність до злочинності;  відхилення у психічному розвитку;  схильність до суїциду. Перше літературне джерело, де згадано про суїцид, давньоєгипетський твір, написаний ще в XXI ст. до н.е., «Полеміка людини з душею». Весь твір пронизаний замкненістю і самотністю, людина почувається одинокою у світі, де все для неї чуже і вороже. Смерть здається єдиним виходом із полону страждань. Самогубство засуджували давньогрецькі мислителі Сократ, Платон, Арістотель. Першим в історії церкви самогубство засудив Августин Блаженний. Він вважав це явище порушенням основної заповіді «Не вбий». Французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858—1917) у Х1Хст.вирішив з'ясувати,які соціальні причини самогубства. Він стверджував, що, досліджуючи проблеми самогубства, передусім слід ураховувати зовнішні обставини, умови суспільства, за яких живе людина. Праця Дюркгейма «Суїцид» стала початком нової течії в соціології-суїцидології. Суїцид (від лат. вбивати себе) – навмисне самоушкодження зі смертельним фіналом. Замах людини на власне життя кваліфікують як самогубство за умови, що вона усвідомлює значення своїх дій і керує ними. У всіх інших випадках здійснення людиною дій, які завдають шкоди її психічному чи фізичному здоров’ю, кваліфікується як аутоагресивна поведінка або нещасний випадок. Аутоагресивна поведінка (від грец. напад на себе) – специфічна форма особистісної активності, спрямована на завдання шкоди своєму соматичному здоров’ю. Суїцид є крайнім проявом аутоагресивної поведінки. Розрізняють такі види аутоагресивної поведінки:  суїцидальна поведінка – усвідомлені цілеспрямовані дії, метою яких є позбавлення себе життя;  суїцидальні еквіваленти – неусвідомлювані дії та зумисні вчинки, які призводять до фізичного/психічного саморуйнування або самознищення, хоча на це не розраховані;  несуїцидальна аутоагресивна поведінка – різні форми навмисних самоушкоджень, метою яких не є добровільна смерть, або реалізація яких безпечна для життя. Основні ознаки суїцидальної поведінки: 1.втрата інтересу до звичних видів діяльності та навчання і, як результат погіршується успішність; 2.незвичне зниження активності, нездатність до вольових зусиль; 3.погана поведінка у навчальному закладі; 4.незрозумілі дії або такі, що часто повторюються зникнення з дому і прогули; 5. збільшення споживання тютюну, алкоголю або наркотичних речовин; 5.інциденти із залученням правоохоронних органів; 6.будь-які раптові зміни у поведінці і настроях; 7.нехтування своїм зовнішнім виглядом; 8.прощання, розмови чи жарти про бажання померти; 9.повільна, маловиразна мова; 10.амбівалентність, подвійність емоцій; 11.безпорадність та безнадійність; 12.присутність переживання горя, надмірні побоювання або страхи, почуття провини чи відчуття невдачі, поразки; 13.неуважність та розгубленість; 14.страх невдачі, почуття неповноцінності, негативна самооцінка, соматичні скарги; 15.агресивна поведінка, надмірна самокритичність; 16 втрата властивої для дітей енергії; 17.порушення сну, зміну апетиту або ваги. Десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед молоді: 1. Переживання образи, одинокості, відчуженості. 2. Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі. 3. Переживання, пов'язані зі смертю одного з батьків, розлучення батьків. 4. Почуття провини, сорому, образи, незадоволення собою. 5. Страх перед ганьбою, глузуванням, приниженням. 6. Страх перед покаранням. 7. Любовні невдачі, вагітність. 8. Почуття помсти, шантажу. 9. Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття. 10. Співчуття або наслідування приятелів, героїв книг. Три причини суїцидальної поведінки:  бажання вбити;  бажання бути вбитим;  бажання померти. Молодь найвразливіша до соціальних негараздів у суспільстві. Сьогодні зростає кількість чинників, що схиляють молодь до самогубства. Щодо останнього мотиву, то виявлена пряма залежність між кількістю самогубств, які демонструють телебачення та інші засоби масової інформації, й реальною кількістю самогубств у суспільстві. До внутрішніх форм суїцидальної поведінки зараховують:  суїцидальні думки – міркування суб’єкта про відсутність цінності і сенсу життя, обґрунтування доцільності власної смерті, обмірковування способів і засобів самогубства;  суїцидальні задуми – мисленнєві операції, в яких формується суїцидальний намір, обирається спосіб, визначаються засоби, час скоєння самогубства;  суїцидальний намір – утворення із задумів і вольового рішення мотиваційний феномен, який пов’язує внутрішньо-психічну і зовнішньо-дієву складові вчинку самогубства. Зовнішніми формами суїцидальної поведінки є:  завершений суїцид – цілеспрямований вчинок самогубства, який мав летальний фінал  суїцидальна спроба (парасуїцид) – цілеспрямоване оперування засобами самогубства, яке внаслідок певних обставин не завершується смертю Якщо аналізувати дитячі суїциди, то частіше за все – це реакція на ситуацію: побили, в тому числі й батьки, отримав погану оцінку, різні форми булінгу тощо. Уявлення про цінність життя у дітей і підлітків абсолютно інше ніж у дорослих. Життєвий досвід у них дуже малий і обмежується часто враженнями від телевізійних фільмів, коли герої оживають або живуть в іншому вимірі і навіть намагаються втручатися в справжнє життя. Тому дуже багато хто з підлітків, які здійснюють самогубство, впевнені, що: 1) їх врятують; 2) якщо їх не врятують, то все одно вони будуть жити далі, тільки в іншій формі. Суїцидальна поведінка підлітків, маючи подібність з діями дорослих, відрізняється віковою своєрідністю. Підліткам характерна підвищена вразливість і навіюваність, здатність яскраво відчувати і переживати, схильність до коливань настрою, слабкість критики, егоцентрична спрямованість, імпульсивність в ухваленні рішення. Досить часто самогубство підлітків викликається гнівом, протестом, злістю або бажанням покарати себе і інших. При переході до підліткового віку виникає підвищена схильність до самоаналізу, песимістичної оцінки навколишнього оточення і своєї особистості. Виділяють чотири види самогубства:  егоїстичне (найбільш поширене);  апомічне;  фаталістичне;  альтруїстичне. Егоїстичне самогубство — трапляється, коли індивід слабко пов'язаний із суспільством і живе, повністю від нього відокремлений. Апомічне самогубство — результат неспроможності людини пристосуватися до швидких змін у суспільстві. Фаталістичне самогубство — результат посиленого контролю групи над індивідом, якому стає нестерпною надмірна опіка. Альтруїстичне самогубство — трапляється, коли особа відчуває надобов'язок і ставить інтерес групи вище за власний. Існує три групи причин дитячих і підліткових суїцидів.  Перша й, напевно, найважливіша в таких випадках – це характерологічні особливості (своєрідність психіки, тобто те, чим цілість однієї психіки різниться від цілости другої).  Друга – це сам підлітковий вік. Є навіть термін «підліткові та юнацькі самогубства».  I третя причина – це складні, психотравмуючі ситуації (сексуальне насилля, військові дії, дорожньо-транспортна пригода тощо). Рекомендації для профілактики суїцидальної поведінки Проблему суїциду, суїцидальної поведінки дітей та підлітків необхідно вирішувати спільно з батьками, вчителями, практичними психологами та соціальними працівниками. Дитина звертається за допомогою для того, щоб хтось зупинив її, підтримав, розкрив сутність її проблеми, вислухав і т.д. Підлітки, як правило, не знають, як жити далі. Особливість роботи соціального працівника полягає у тому, щоб підліток сам розповів про свої проблеми і відчував, що його сприймають, розуміють, надають підтримку. Поради, рекомендації чи контроль – неефективні способи. Тому важливим аспектом є створення атмосфери високої духовності, поваги до особистості та її внутрішнього світу. Зокрема діти повинні відчувати турботу і потрібність як рідним, так і соціуму в цілому. Адже ні одна людина не хоче померти, вона хоче лише втекти від деяких обставин, які вважає нестерпними. Батькам потрібно демонструвати свою любов дітям, підтримувати їх самостійні прагнення та суворо не судити, адже саме це веде до підвищення самооцінки, особистісного зростання та успішності власної життєдіяльності. Коли людина залишається наодинці зі своєю проблемою, то проблема здається надміру великою і нерозв’язною. Зважаючи на загрозу кризового психоемоційного стану для будь-якої дитини у сучасному егоцентричному й агресивному світі, слід своєчасно вжити належних заходів, щоб запобігти фатальним наслідкам. 

Фізичне виховання дошкільників як цілеспрямований та організований процес, спрямований на фізичний розвиток, рухову та фізичну підготовку дітей до життєдіяльності, а також набуття ними знань, умінь і навичок з фізичної культури, є важливою та невідємною складовою гармонійного розвитку особистості дитини. Тож формування, збереження, зміцнення та відновлення здоровя дітей є одним із пріоритетних завдань освітньо-виховного процесу.

Здійснювати фізичне виховання дошкільників доцільно через комплекс фізкультурно-оздоровчих заходів. Під час традиційних форм роботи, як-от заняття з фізкультури, ранкова гімнастика активно використовуються різні оздоровчі технології, зокрема такі:

-         самомасаж;

-         точковий масаж;

-         звукова та дихальна гімнастика;

-         психогімнастика тощо.

Така діяльність підвищує життєвий тонус і працездатність дітей, створює гарний настрій і, звісно, позитивно впливає на організм дитини.

Водночас збагатити знання дітей про їхнє здоров’я, формувати в них уміння та навички оздоровлення та відновлення власного організму, спонукати їх повсякчас дотримуватися здорового способу життя.

Аби провдена в дошкільному навчальному закладі робота з дошкільниками була ефективною необхідно продовжувати її вдома. Тож до фізичного виховання дітей потрібно залучати і їхніх батьків. А щоб збагатити та розширити знання батьків вихованців про методи оздоровлення дітей, систематично проводимо різні форми просвітницької роботи. Одна з них – майстер-клас для батьків «Ефективні методи оздоровлення дошкліьників» (див. журнал «Вихователь-методист дошкільного закладу» № 6, 2015, С. 26).

Численні наукові джерела і спеціальні експериментальні дослідження свідчать про негативний вплив на психічне здоров'я дитини стресогенних чинників, які постійно діють на дитячу психіку і є головною причиною досить високого відсотка невротичних проявів у поведінці дошкільників. Невротичні прояви у поведінці з'являються у дітей, які страждають від дефіциту спілкування з дорослими або від їх ворожого ставлення, а також у дітей, які ростуть в умовах сімейних негараздів. Інформаційні перевантаження з повідомленням на телебаченні про крадіжки, розбій, неприховані сцени з інтимної сфери життя дорослих, також негативно впливають на психічне здоров'я дітей.

Психічне здоров'я дитини характеризуються її здатністю успішно регулювати свою поведінку і діяльність відповідно до загальноприйнятих норм, і правил, активно розвиватись як особистість.

Психічне здоров'я дитини – стан душевного благополуччя, емоційного комфорту, впевненість у своєму майбутньому, пов'язана з відчуттям захищеності свого «Я».

Психічно здорова дитина – характеризується гармонійністю розвитку, врівноваженістю, адаптивністю, а також духовністю, орієнтацією на саморозвиток і самоактуалізацією. Гармонійний особистісний розвиток і фізичне здоров'я сприяють успішній адаптації дитини у соціумі.

Емоційна потреба у любові та захищеності посідає перше місце серед душевних потреб дітей. Недостатнє задоволення цієї потреби зумовлює виникнення у дітей короткочасних і тривалих негативних психічних станів. Майже кожна ситуація, у якій зневажається, а той принижується почуття власної гідності дитини, сприймається нею як критична. Потреба дітей у повазі є дуже важливою. Задоволення цієї потреби веде до підвищення рівня психічного здоров'я дитини, і навпаки.  

Батьки, у яких відсутня потреба знати душевний стан своєї дитини, щодня залишають дитину на одинці з образами. Поступово, у міру накопичення досвіду негативних переживань, у дитини знижується рівень її психічного здоров'я: втрачається здатність радіти, дивуватися, захоплюватися, довіряти, а натомість, тривога, безпричинні страхи, порушення сну, занепокоєння. Дитина позбавляється емоційного комфорту і почуття захищеності власного «Я».

Дитині потрібно:

Ø щоб її любили, розуміли, поважали, визнавали;

Ø щоб вона була комусь потрібною і близькою;

Ø щоб вона була успішною у своїх справах;

Ø щоб вона могла реалізуватися, розвивати свої здібності і поважати себе.

Відомо, що незадоволення значущих для дитини потреб породжує страждання, а часті страждання призводять до «руйнівних» емоцій»: гніву, злості, агресії. Вони руйнують і саму дитину (її психіку, здоров'я у цілому), і її взаємини з оточенням. А від досвіду, набутого у період дошкільного дитинства, значною мірою залежить, буде дитина оптимістом чи песимістом, наскільки віритиме у свої сили, а отже, як зуміє здолати звичайні труднощі життя, протистояти перешкодам, спокусам тощо.

Усім відомо, що діти з хорошими потенційними можливостями розвитку здібностей, але із заниженою самооцінкою гірше навчаються, мають часті конфлікти з однолітками і вихователями, а потім і з учителями, їх невдачі з роками зростають. Варто пам'ятати, що у дитини формується ставлення до себе лише на підставі ставлення до неї близьких дорослих, і вона починає бачити себе такою, якою бачать її дорослі.

Водночас дитина не просто очікує позитивного ставлення до себе, а й домагається його, бореться за нього. І якщо саме у критичній ситуації, коли дитині дуже важливо отримати відчутне підтвердження любові з боку рідної людини, батьки відштовхують її, дитина звикається з оцінкою «поганий» і кидає виклик дорослим. А з переходом до шкільного життя взаємини з дорослими ще більше ускладнюються. Діти і в школі поводяться за звичним сценарієм, нічого нового не очікуючи від оточення, і швидко переконуються у своїй правоті. Учителі їх зараховують до табору «поганих». Протягом шкільного дня на свою адресу вони отримують від учителів безліч зауважень, оцінних суджень негативного змісту. І це швидко підхоплюють однолітки. Але такі діти, відштовхнуті всіма, мусять вижити самотужки. І вони виживають, як можуть: утікають з дому, вживають наркотики, крадуть тощо. Але що більше прикрощів трапляється з дитиною, то більше потрібне їй визнання батьків і членів родини, їхні любов, захист, підтримка і віра в успішність.

Дуже важливо помічати відхилення у поведінці дітей і вчасно надавати відповідну психологічну допомогу. Саме від уміння вихователя вчасно підмі­чати, правильно розуміти та корегувати особливості емоційних проявів дитини у процесі регуляції нею своєї ігрової діяльності і спілкування багато у чому залежить подальший розвиток підростаючої особистості. Цій самій меті мають підпорядковуватися і стратегії виховних та навчальних впливів, розраховані на те, щоб зберегти психічне здоров'я дитини від руйнівної дії негативних емоційних чинників, які становлять серйозну загрозу нормальній життєдіяльності дітей у майбутньому.

Однією з найважливіших умов збереження психічного здоров'я дітей є дотримання науково обгрунтованих психогігієнічних норм організації виховання дошкільників з урахуванням індивідуальних норм навчального навантаження.

До психогігієнічних норм належать:

·                     сприятливий характер педагогічного впливу, зокрема стабільність позитивного емоційного тла виховання і навчання;

·                     забезпечення свободи в особистісному самоствердженні та відповідальності за власний розвиток;

·                     забезпечення індивідуально посильної міри новизни під час навчання, її оптимального співвіднесення з пізнавальним досвідом особистості;

·                     орієнтація виховання і навчання на зону найближчого розвитку дитини з урахуванням сензитивних періодів для розвитку того чи іншого виду активності;

·                     дотримання принципу включення вихователя у спільну з дітьми діяльність;

·                     вчасне створення сприятливих умов для психічного розвитку кожної дитини;

·                     дотримання принципів гуманізації освіти.

Збереження психічного здоров'я – безперервний профілактичний процес, який передбачає своєчасне попередження психоемоційного перевантаження.