Алгоритм дій батьків дитини з особливими освітніми потребами (ООП) охоплює: ознайомлення з документами, збір витягу з ІРЦ, звернення до освітнього закладу, створення команди супроводу, розробку індивідуальної програми, співпрацю з педагогами, а також самостійну роботу з дитиною та підтримку інших членів сім'ї. 

1. Документальне оформлення 

• Отримайте витяг з ІРЦ:
  Зверніться до Інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ) для проведення комплексної оцінки вашої дитини та отримання витягу з висновком.

Зверніться до закладу освіти:
Подайте заяву про зарахування дитини до закладу освіти, додавши до неї витяг з ІРЦ.

2. Взаємодія з закладом освіти

• Беріть участь у команді супроводу:
  Станьте частиною команди психолого-педагогічного супроводу дитини, надаючи важливу інформацію фахівцям. 

• Співпрацюйте з педагогами:
  Регулярно спілкуйтеся з учителями та асистентами вчителів, обговорюйте успіхи та труднощі дитини. 

• Обговорюйте індивідуальну програму:
  Надавайте пропозиції щодо розробки індивідуальної програми розвитку (ІПР), яка враховує особливості вашої дитини. 

3. Самостійна робота з дитиною

• Створіть чіткий режим дня:
  Організуйте розпорядок дня, який включає перерви, перекуси та фізичні вправи, використовуючи візуальні розклади. 

• Залучайте дитину до обов'язків:
  Не відгороджуйте дитину від домашніх справ і проблем, вирішуйте їх разом. 

• Виховуйте самостійність:
  Готуйте дитину до самостійного життя, привчайте її до відповідальності. 

• Зберігайте позитив:
  Даруйте дитині любов, увагу та позитивне ставлення, не порівнюючи її з іншими. 

4. Турбота про себе та сім'ю

• Подбайте про себе:
  Бережіть свою психіку та уникайте ситуацій, коли ви почуваєтеся "жертвою". 

• Підтримуйте інших членів родини:
  Не забувайте про увагу до інших членів сім'ї, які також потребують любові та підтримки. 

• Звертайтеся до спільноти:
  Знайдіть групи підтримки для батьків, де ви зможете обмінятися досвідом. 

• Звертайтеся до професіоналів:
  Не соромтеся звертатися за порадою до психологів та інших фахівців. 

За даними останнього перепису, в Україні мешкають майже 48 тисяч ромів (менше 1% від усього населення), але самі ж лідери циганських громад називають цифри від 200 до 400 тисяч. В основному представники ромської національності мешкають на Закарпатті, в Одеській та Донецькій областях і в Криму. Сьогодні циганський народ, або ж, як вони самі себе називають, роми відзначають свій Міжнародний день. Як їм вдалося упродовж століть зберегти свою мову, традиції, культуру? Як живеться сучасним ромам в Україні? Які існують стереотипи у сприйнятті цього народу? На які етнічні групи розшаровується циганська спільнота? Чи замислювались роми про створення своєї держави?

Історія поширення

Вони вийшли з Індії понад 1000 років тому і за кілька століть розселилися по всьому світу. Зараз їх налічується до 10 мільйонів.

На українські землі роми прийшли приблизно в 15 столітті, говорить історик Василь Яблонський. Вони переселилися сюди з країн Південної і Центральної Європи, і ставлення корінного народу до кочівників було швидше доброзичливим, ніж ворожим. А в радянський час циган почали активно залучати до колгоспів. «Вони залишались найбільш волелюбним народом. Їхній спосіб життя йшов урозріз з радянським розумінням тотального закріпачення та контролю. З одного боку – показували театр ромів у Москві та пісні, а з іншого – жорсткі переслідування, в тому числі за відсутність прописки, за мобільний спосіб життя».

Риси національного характеру

Щедрість, гостинність, вірність сімейним традиціям – це риси національного характеру ромів, зазначає Наталя Варакута, голова товариства ромських жінок. Шлюби з представниками інших національностей для циганів - виняток, і саме тому упродовж тривалого часу їм вдається зберігати мову і культурні традиції. «Якщо якась людина приїжджає з іншої країни, то вона шукає готель, де зупинитися. А ром - завжди знайде іншого рома, завжди його зрозуміє. Віросповідання залежить від місця проживання. Наприклад, багато з кримських рома – мусульмани. Основна маса їх в Україні - православні».

В Україні мешкає кілька етнічних груп ромів, зазначає Наталія Варакута, голова товариства ромських жінок. Найчисленніші серед них серви, котляри, лаварі, плащуни, крими. Традиційно роми проживають невеликими громадами і переважно уникають контактів з корінним населенням, стверджує заступник директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Олександр Майборода. «Про окрему державу вони ніколи не ставили питання. Вони живуть за інерцією. У них своя психологія. Вони намагаються не втручатися у суспільне й політичне життя навколишнього оточення, щоб не спровокувати до себе негативне ставлення та не привертати до себе особливої уваги. Через те їхні потреби обмежені найпростішими речами і через те вони не дуже опікуються освітою дітей. Їм потрібен авторитет із середовища ромів, який би їх тягнув».

Такими авторитетами у ромів були циганські барони - найавторитетніші, найрозумніші представники нації. За словами Ігоря Крикунова, керівника циганського театру «Романс», у 16-17 століттях грамоти на баронство видавали європейські королі. Тепер це вже радше елемент циганстького фольклору. «У нас авторитет, звичайно, чоловіка. Але я відчуваю, що в циган – матріархат, тому що ставлення до жінки і її роль у родині – це дуже велика справа. Тут, в Україні, цигани святкують Різдво, Великдень і День Святого Петра, тому що цигани вважають його своїм покровителем».

Закарпаття — єдина область в Україні, де роми проживають компактно

На Закарпатті ромів понад 14 тисяч, хоча керівники циганських громад кажуть, насправді цю цифру можна збільшити втричі. Попри всі намагання влади, неурядових організацій та міжнародних фондів, життя ромського населення залишається нелегким, розповідає місцева кореспондентка Радіо Свобода Надія Петрів.

Вузенька вуличка в ужгородському мікрорайоні «Радванка» - тут живуть роми. Низькі, переважно дерев’яні чи глині будиночки, необлаштовані смітники, купи напівголих веселих дітлахів граються поміж собак та котів, поряд з цим перуть та безпосередньо на гілках дерев чи огорожах вивішують свій нехитрий одяг жінки ромської національності. Їм тут живеться нелегко: ні води, ні каналізації, ні тепла, ні якісних харчів. Через це суттєві проблеми зі здоров’ям, розповідає терапевт Марія Ганич. «Реєструються випадки туберкульозу та гепатиту. Для жінок характерний високий рівень гінекологічних захворювань».

Керівник громадської організації «Романі Яг» Аладар Адам стверджує, що тільки на Закарпатті ромів близько 50 тисяч, а по всій країні - не менше 200 тисяч. Проте називати себе ромами представники цієї національності не поспішають, і цьому є кілька причин. Найперша - чимало ромів не мають паспортів. А от найбільша проблема в тім, що люди не хочуть або ж бояться ідентифікувати себе як роми, бо тоді в них набагато більше шансів не знайти роботу та отримати неприємності від посадовців та правоохоронців.

З огляду на таку ситуацію, відділ у справах національностей Закарпатської ОДА нещодавно провів роботу з вивчення зайнятості ромського населення, більшу частину зареєстрували, чималій кількості зробили паспорти. Але результати дослідження вкрай неприємні: 80 % ромів не працюють, з них на обліку в центрах зайнятості заледве десята частина. У Закарпатській облдержадміністрації розповідають, що ромські діти навчаються в 127 школах області, але занадто мала частина з них здобувають бодай неповну середню освіту, розповідає завідувач сектору відділу національностей Закарпатської ОДА Любов Петришина. «Із класу в 20 дітей хіба що 5-6 доходять до випускного класу».

З позаминулого року на Закарпатському обласному телебаченні створена й працює редакція передач ромською мовою, виходять у світ ромські підручники.

Роми найменш інтегровані у суспільство

З усіх національних меншин роми найменш інтегровані у суспільство, стверджує Олена Макарова, заступник директора Інституту демографії і соціологічних досліджень. І ця відокремленість часто є причиною настороженого, а часом і ворожого ставлення суспільства до циган. «Чим більше вони інтегровані, чим більше вони прагнуть бути зайнятими тими видами діяльності, що й основний контингент, тим і краще до них ставлення. У таких ромів і вищий рівень освіченості, і кращі заробітки, і вищий рівень життя».

За даними опитування громадської думки, яке проводив Інститут соціології Національної академії наук у 2002 році, ступінь толерантності українців до ромів вчені оцінили у 22 бали (зі 100 можливих). Тобто, середньостатистичний українець згоден їх терпіти як туристів, гостей України, і не сприймає ромів як повноправних громадян.

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ

Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.

Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.

Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.

"Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно", – зауважують психологи.

Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.

ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ

Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.

У ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.

КОГО ТА ДЕ МОЖУТЬ  БУЛИТИ ?

КОГО БУЛЯТЬ?

У групі ризику може опинитися будь-яка дитина, яка відчуває, що занадто вирізняється із загального кола своїх однолітків. Підґрунтям для глузувань може стати руде волосся, ластовиння, занадто високий або занадто низький зріст, вага тіла, особлива форма голови, носа, очей, рота, національність, фізичні обмеження. Успіхи у навчанні, матеріальні можливості або навіть особливості характеру теж можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно.

Всі ці риси не обов’язково, але можуть призводити до булінгу.

ДЕ БУЛЯТЬ?

Як правило булінг відбувається у шкільному просторі та в соціальних мережах.

Якщо зовнішніх проявів немає або вони неоднозначні, зверніть увагу на дев'ять найпоширеніших ознак:

Як зрозуміти, що ваша дитина піддається булінгу?

1. У дитини мало або взагалі немає друзів, з якими вона проводить час.

2. Боїться ходити до школи або брати участь у заходах з однолітками (гуртки, спорт).

3. Ходить до школи довгим «нелогічним» шляхом.

4. Втрачає інтерес до навчання або раптом починає погано вчитися.

5. Приходить додому сумна, похмура, зі сльозами.

6. Постійно відмовляється йти до школи, посилаючись на головний біль, біль у животі, погане самопочуття.

7. Має розлади сну або часті погані сни.

8. Втрачає апетит, проявляє тривожність, страждає від низької самооцінки.

9. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитися від агресора.

ЯК ДОПОМОГТИ  ДИТИНІ, ЯКЩО ВОНА ПІДДАЄТЬСЯ  БУЛІНГУ ?

Інколи діти стають жертвами булінгу. Вони соромляться про це говорити і часто звинувачують себе. Можуть відчувати себе безпорадними та вважати, що з ними щось не так. Придивіться до поведінки та настрою своєї дитини. Якщо ви помітили ознаки того, що вона стала жертвою булінгу:

1. У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

2. Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

3. Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

4. Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

5. Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

6. Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).

7. Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.

8. Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

9. Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.

10. Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

ЯК ДІТИ – АГРЕСОРИ  СТАВЛЯТЬСЯ ДО БУЛІНГУ

Діти, які булять, не до кінця розуміють, якої шкоди та страждань завдають. Булери вважають смішними знущання над слабшою дитиною, а зустрічаючи схвалення зі сторони друзів-спостерігачів, відчувають себе сильними та дуже "крутими”.

Деякі діти булять, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.

Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

ЯК ДОПОМОГТИ  ДИТИНІ, ЯКЩО  ВОНА  ВИЯВИЛАСЯ  АГРЕСОРОМ ?

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.

1. Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це".

2. Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

3. Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".

4. Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

5. Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

6. Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

7. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

8. Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

9. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

10. Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

ЯК  БАТЬКАМ  І  ШКОЛІ  ЗАПОБІГТИ БУЛІНГУ ?

Швидка та доречна реакція дорослих (батьків і вчителів) на ситуацію булінгу повертає дітям відчуття безпеки та захищеності, демонструє, що насилля не прийнятне. Саме тому, як тільки ви побачили або дізналися про булінг:

1. Негайно втручайтесь та зупиняйте насилля — булінг не можна ігнорувати.

2. Зберігайте спокій та будьте делікатними, не примушуйте дітей публічно говорити на важкі для них теми. Краще вести розмову наодинці, або в малих групах.

3. Уникайте слів жертва чи агресор — це призводить до стигматизації.

4. Не намагайтеся ставати на чийсь бік або викликати відчуття провини до того, хто потерпає від булінгу. Так ви закріплюєте поведінку жертви.

5. Пояснюйте, які саме дії є насиллям і чому їх необхідно припинити.

6. Не вимагайте публічних вибачень. Це може загострити ситуацію.

7. Допоможіть дітям зрозуміти, що таке булінг і як протистояти йому безпечно.

8. Спілкуйтеся з дітьми. Прислухайтеся до них. Знайте їхніх друзів, запитуйте про школу, розумійте їхні проблеми.

9. Заохочуйте дітей робити те, що вони люблять. Інтереси і хобі можуть підвищити довіру, допомогти дітям здружитися і попередити схильність до булінгу.

10. Показуйте приклад ставлення до інших із добротою та повагою.

ДО ЧОГО МОЖЕ  ПРИЗВЕСТИ  БУЛІНГ ?

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

– втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;

– відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;

– втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;

– втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

– частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;

– частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

– часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;

– потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

ВИ  ПОБАЧИЛИ З ДИТИНОЮ ПРИНИЗЛИВЕ ВІДЕО В СОЦМЕРЕЖАХ ?

Якщо ви побачили принизливе відео із своєю дитиною у соціальних мережах, вам слід спокійно та поступово зробити наступні кроки:

1. Поговоріть з дитиною. Скажіть, що ви не звинувачуєте її у тому, що відео потрапило до мережі (формування культури користування кіберпростором тема, якій слід приділяти багато уваги, але не в кризовій ситуації).

2. Запевніть дитину, що вона може вам довіритись і показати всі образливі відео та фото, як соромно б їй не було. Часто такий контент інтимного характеру, через що дитині важко про це говорити. Підкресліть, що вас зараз цікавить не їх вміст, а як їх вилучити з мережі.

3. Напишіть особистого листа до сервісу технічної підтримки соціальних мереж про те, що контент (вкажіть посилання) принижує права дитини, і ви вимагаєте його вилучити.

4. Покажіть дитині, що ви на її боці у цій складній ситуації.

5. Пояснюйте дитині правила безпечного користування соціальними мережами.

До кого звернутися в ситуації булінгу?

·         до поліції за номером «102»

·         дорослим, кому ти довіряєш (це можуть бути батьки, вчитель або спортивний тренер, медіатор, старший брат/старша сестра, інші  родичі)

·         до психолога, соціального педагога або классного  керівника

·         до Центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді

·         до дільничного офіцера поліції

·         до шкільного офіцера поліції

·         до служби у справах дітей

·         до працівників ювенальної превенції

·         до працівників медичного закладу

·         до громадських організацій, які працюють в сфері захисту прав та інтересів дітей

З будь-якими запитаннями про булінг і не тільки, ти можеш звернутися на Національну дитячу «гарячу лінію»: 0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних) або 116 111 (безкоштовно з мобільних), тут ти можеш довірливо розповісти про свою ситуацію.

Основними принципами роботи Національної дитячої «гарячої лінії» є анонімність і конфіденційність. Чому діти телефонують на НДГЛ? Тому що довіряють – бо вже раз телефонували і отримали допомогу; знають, що їхні історії нікому не розкажуть, якщо вони самі цього не захочуть; дзвінки безкоштовні; консультанти або консультантки не бачать номера телефону, з якого ви телефонуєте; бо хочемо і можемо допомогти вам; бо розділимо ваш радісний настрій з вами разом. Національна дитяча «гаряча лінія» працює з понеділка по п’ятницю з 12:00 до 16.00 (години можуть змінюватися).

Діяльність  Національної дитячої «гарячої лінії»

Національна дитяча «гаряча лінія» – для дітей та про дітей.

«Гаряча лінія» приймає дзвінки від дітей та від дорослих, чиї запити стосуються дітей.

Дитяча «гаряча лінія» функціонує за номером 0-800-500-225 (безкоштовний з мобільних та стаціонарних номерів телефонів по всій території України).

З 1 червня 2017 року Національна дитяча «гаряча лінія» стала доступною за коротким номером 116 111 (безкоштовно з мобільних телефонів), що покращило доступ дітей до отримання консультацій. Даний номер  телефону  запроваджений  у  26  європейських  країнах.

На Національній дитячій «гарячій лінії» консультують психологи, юристи, соціальні працівники, соціальні педагоги та залучені експерти.

Коло питань, з яких надаються консультації формується на основі отримуваних запитів від абонентів.

Актуальні теми, з яких консультують на Національній дитячій «гарячій лінії», – насильство над дітьми та жорстоке поводження з ними у сім’ї та з боку оточення, психологічні проблеми, негаразди у стосунках з дорослими та однолітками, статеве життя, сімейні відносини, правосуддя щодо дітей, майнові права дітей, питання встановлення опіки, а також булінг і безпека в Інтернеті.